Вирок від 07.07.2025 по справі 750/7069/23

Справа №750/7069/23

Провадження №1-кп/750/51/25

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 липня 2025 року Деснянський районний суд м. Чернігова в складі:

головуючого-судді ОСОБА_1 ,

з участю секретаря ОСОБА_2 ,

прокурорів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,

ОСОБА_6 ,

захисників ОСОБА_7 , ОСОБА_8 ,

обвинуваченої ОСОБА_9 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Чернігові кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №62022100150000014 від 28.03.2022, по обвинуваченню

ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки с. Чорнотичі, Сосницького району Чернігівської області, громадянки України, з вищою освітою, одруженої, має на утриманні неповнолітню дитину - дочку ОСОБА_10 , 2007 року народження, батька пенсіонера, 1948 р. народження, раніше не судимої, зареєстрованої та фактично проживаючої за адресою: АДРЕСА_1 ,

обвинуваченої у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст. 407 КК України

ВСТАНОВИВ:

Стороною обвинувачення ОСОБА_9 пред'явлене обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст. 407 КК України, а саме: самовільне залишення військової частини, в умовах воєнного стану.

Обвинувачення, яке сформульовано в обвинувальному акті та підтримане прокурором під час судового розгляду є таким.

Відповідно ст. 1 Закону України «Про оборону України» воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози та забезпечення національної безпеки, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

24.02.2022 Президентом України видано Указ «Про введення воєнного стану в України» №64/2022, затверджений Законом №2102-ІХ від 24.02.2022, у зв'язку з чим почав діяти воєнний стан на території України.

Наказом начальника 407 військового госпіталю (військової частини НОМЕР_1 ) №4-РС від 29.09.2016 молодшого сержанта ОСОБА_9 прийнято на військову службу за контрактом та призначено на посаду лаборанта Лабораторного відділення НОМЕР_2 військового госпіталю (на 200 ліжок) ІНФОРМАЦІЯ_2 (на 475 ліжок) та наказом начальника НОМЕР_2 військового госпіталю (військової частини НОМЕР_1 ) №209 від 29.06.2016 ОСОБА_9 зараховано до списків особового складу вказаної військової частини та на всі види забезпечення.

Під час проходження військової служби за контрактом молодший сержант ОСОБА_9 відповідно до положень Військової присяги та вимог ст.ст. 11, 16 Статуту внутрішньої служби Збройних сил України, ст.ст. 1, 3, 4 Дисциплінарного статуту Збройних сил України, зобов'язана свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов'язок, беззастережно виконувати накази командирів (начальників) і захищати їх у бою, як святиню оберігати Бойовий Прапор своєї частини, постійно підвищувати рівень військових професійних знань, вдосконалювати свою виучку і майстерність, знати та виконувати свої обов'язки та додержуватися вимог статутів Збройних Сил України, знати й утримувати в готовності до застосування закріплене озброєння, бойову та іншу техніку, берегти державне майно, виконувати службові обов'язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених за посадою.

В свою чергу, військовослужбовець військової служби за контрактом молодший сержант ОСОБА_9 , грубо порушуючи встановлений у Збройних силах України порядок проходження військової служби, 12.03.2022 близько 10 год. 00 хв. в порушення вимог ст.ст. 17, 65 Конституції України, п.п. 1,2 ст. 1, п.4 ст. 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», ст.ст. 11, 16, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст.ст. 1, 3, 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, достовірно знаючи, що вона є військовослужбовцем і повинна проходити військову службу у НОМЕР_2 військовому госпіталі (військовій частині НОМЕР_1 ), діючи з прямим умислом, з особистих мотивів, з метою тимчасового ухилення від військової служби, в умовах воєнного стану, незаконно припинила виконувати свій конституційний обов'язок по захисту Вітчизни, незалежності, території цілісності України та самовільно залишила НОМЕР_2 військовий госпіталь - військову частину НОМЕР_1 , розташовану у АДРЕСА_2 (адреса не розголошується).

01.04.2022 молодший сержант ОСОБА_9 прибула до Національного військово-медичного клінічного центру «Головний військовий клінічний госпіталь», що знаходиться у м. Києві (адреса не розголошується), та приступила до виконання обов'язків військової служби.

Так, військовослужбовець військової служби за контрактом молодший сержант ОСОБА_9 внаслідок самовільного залишення НОМЕР_2 військового госпіталю - військової частини НОМЕР_1 , обов'язки військової служби з 10 години 00 хвилин 12.03.2022 по 31.03.2022 включно не виконувала, будь-яких заходів для повернення на службу та продовження несення відповідних обов'язків у зазначений період часу не вживала, а займалась особистими справами не пов'язаними з проходженням військової служби.

Обвинувачена ОСОБА_9 вину у пред'явленому їй обвинуваченні за ч.5 ст. 407 КК України не визнала повністю та показала суду, що самовільно військову частину не залишала, завжди дорожила роботою. Вона працювала лаборантом у НОМЕР_2 військовому госпіталі (військової частини НОМЕР_1 ), а з вересня 2016 року перейшла на військову службу за контрактом. З ОСОБА_11 , який обіймав посаду начальника НОМЕР_2 військового госпіталю (військової частини НОМЕР_1 ) були непорозуміння щодо «ковідних» виплат, вона зверталась в різні інстанції щодо цього, і почався з його боку тиск, командир створив неможливі умови для роботи. Також вона давала свідчення в ДБР проти нього, оскільки за його вказівкою виписували аналізи на осіб, які не лікувались. Вона стала для нього ворогом, з нею ніколи не вітався, заборонив іншим навіть з нею спілкуватись. Коли почалась війна вона одразу прибула у госпіталь, був казармений режим спочатку. Після нарад у командира, завідуюча лабораторним відділенням ОСОБА_12 доповідала про прийняті рішення. Цивільних працівників відпускали додому одразу. Вона забрала доньку 2007 р. народження у госпіталь приблизно 28.02.2022, оскільки почались обстріли міста. З 01.03.2022 керівництво почало виганяти дитину, наполягали навіть на її звільненні. Дитину нікуди було дівати і вона почала шукати волонтерів, щоб вивезли дитину в село до дідуся у с. Чорнотичі Сосницького району. Приблизно 07.03.2022 волонтер відвіз доньку в село до дідуся. В госпіталі вже не було води та світла і 11.03.2022 на нараді командир надав розпорядження, сказав відпускати всіх по домам, щоб виходили лише за графіком. Відпускали всіх, і цивільних, і військовослужбовців, щоб не було скупчення людей і зайвих витрат. Про це сказала ОСОБА_12 після наради у командира - «особисто командир сказав, щоб всі уходили і щоб ОСОБА_13 не було тут». Рапорт не вимагався на залишення частини, тому вона з таким і не зверталась. ОСОБА_12 як її безпосередній керівник передала наказ командира про дозвіл на залишення частини після чергування, який стосувався всіх. Вони склали графік чергування, і згідно графіку вона чергувала перша. З донькою вона спілкувалась спочатку і та повідомила, що дідусь захворів, ліків не було, дитина дуже хвилювалась. Він жив один, село прикордонне, сусідів не було. У батька цукровий діабет, тиск, ліків не було, дитина подзвонила, була налякана і вона вирішила після чергування поїхати до них. Чоловік був в ТРО, він колишній військовий, дома навіть не з'являвся, зв'язку з ним не було, тому не міг поїхати до дитини. Волонтера попросила відвезти її туди після чергування, взяла ліки і поїхала в село, коли волонтер погодився. До села добирались на човні через річку, бо транспорт не ходив. 12.03.2022 після чергування вона вийшла з території в/ч згідно розпорядження командира. Вона подзвонила ОСОБА_14 , повідомила, що поїде, щоб передала. Наступне чергування було 16.03.2022, але вона одразу замінилась з ОСОБА_15 за її згодою до 19.03.2022, вона була впевнена, що повернеться таким же шляхом через волонтерів, вона не ховалась, постійно була на зв'язку. Але почались обстріли і вже не могла виїхати назад ніяк. Вона постійно була на зв'язку і всі знали, де вона і що з нею, чому не може повернутись. ОСОБА_12 сказала, що командир дав вказівку писати рапорт про її відсутність, а його всі боялись. 19 та 20 березня 2022 намагалась виїхати, але не змогли, виїзд був зупинений, волонтер відмовився везти у Чернігів через небезпеку. Вона дзвонила у лабораторію і ОСОБА_16 , повідомляла, що не може виїхати. Весь час вона намагалась повернутись, але дороги були перекриті до ОСОБА_17 , мости підірвані, велись вже активні бойові дії. Потім від волонтера дізналась, що буде автобус у Київ, і вирішила з дитиною поїхати у Київський військовий госпіталь, зав. лабораторією погодилась її там прийняти. Приблизно 28-29 березня виїхали до Києва, оскільки до Чернігова неможливо було доїхати, їхали довго через обстріли. 01.04.2022 вона почала працювати лаборантом у Київському госпіталі, потім дізналась, що вона вважається СЗЧ і 13.04.2022 приїхала в Чернігів, але на територію її не впустили, був список кого не пускати. Командир сказав, що вона виключена з частини. Вона звернулась до прокуратури, спочатку справу закрили і її зарахували до мобільного шпиталю, потім постанову скасували, справу відновили і її звільнили. Командир змушував колектив приходити в суд і давати показання, які він казав. Коли командира звільнили, свідки прийшли в суд і розповіли як було насправді. Вона хотіла і хоче повернутися на військову службу і приносити користь країні.

Свідок ОСОБА_18 , який виконує обов'язки юрисконсульта військової частини НОМЕР_1 , показав суду, що 24.02.2022 розпочалось повномасштабне вторгнення. О 05 год. ранку було об'явлено збір по тривозі і він з дружиною поїхали до військової частини. Після 25.02.2022 він періодично з'являвся на роботі, працював і дистанційно. Йому, як юрисконсульту, повідомили, що деякі медсестри залишили військову частину, в тому числі і обвинувачена. Проводили службове розслідування. Наказів з приводу відлучення він не візував. Після службового розслідування був виданий наказ про завершення розслідування, інформація направлена і відомості внесені до ЄРДР. 16.03.2022 був рапорт з приводу відсутності обвинуваченої на робочому місці. Військовослужбовцям було доведено про казармений режим - знаходитись на території військової частини. Під час проведення службового розслідування ОСОБА_12 вказувала, що вона телефонувала ОСОБА_9 і та повідомила, що знаходиться в Сосницькому районі, вивозила дитину, назад повернутись не може. Також зазначив, що через нього, як юрисконсульта, проходять не всі документи, накази, рапорти через нього. Усні накази не видаються щодо відпущення, переведення, усні накази видаються перед строєм. Обвинувачену він не контролює, для цього є завідуюча лабораторією - ОСОБА_12 , яка і подала рапорт про відсутність обвинуваченої - 16.03.2022, відповідно до якого остання не з'явилась 12.03.2022.

Свідок ОСОБА_19 , яка є лаборантом військової частини НОМЕР_1 , суду показала, що на 24.02.2022 працювала лаборантом лабораторного відділення в/ч НОМЕР_1 . Вона була працівником ЗСУ, не військовослужбовцем. З 24.02.2022 цілодобово знаходилась в військовій частині. Був складений графік чергувань, хоча всі знаходились в одному приміщенні цілодобово. Обвинувачена була єдиним військовослужбовцем і підпорядковувалась командиру військової частини. 12.03.2022 вона в неї прийняла зміну зранку і більше її не бачила. Не знає чи були у неї причини залишати військову частину та чи отримала вона на це дозвіл. У неї з обвинуваченою були службові відносини. Вона прийняла лише чергування і не бачила куди та пішла після цього. Завідувач відділенням ОСОБА_12 повідомляла, що відбувається на нарадах, повідомляла, що переходять на казармений режим, не повідомляла, що обвинувачена може покинути військову частину. З 24.02.2022 перейшли на казармений режим. Дитина обвинуваченої була в приміщенні, жила з ними. Щодо розпорядження командира відносно дітей їй невідомо. Вона займалась евакуацією своєї дочки, тому не вникала в справи інших. Були перебої зі світлом, тому вони переходили на ручний режим роботи. Вказівки завідуючого лабораторією обвинувачена виконувала. 15.03.2022 повинна була обвинувачена вийти на чергування. 15.03.2022 обвинувачена подзвонила, сказала, що таке трапилось, ОСОБА_20 знає про це, потім не було світла, проблеми були із заряджанням телефону, тому подзвонити вже не могла. Наказ командира про казармений режим був, доводився до всіх і обвинувачена була при цьому. Було усно доведено через ОСОБА_12 про наказ залишатись в військовій частині. Військовослужбовці весь час на казарменому режимі повинні бути. Вона, як працівник ЗСУ, була 4 доби на казарменому режимі, а потім просила дозволу залишитись, могла відлучитись з дозволу. Були якісь незрозумілі стосунки у обвинуваченої з керівництвом, що дитина обвинуваченої жила в військовій частині, казали, що дитині треба було залишатись вдома, бо це військова частина. Треба було з командиром це вирішувати.

У подальшому, під час повторного допиту за клопотанням сторони обвинувачення, в судовому засіданні 20.02.2025, свідок суду показала, що ОСОБА_12 прийшла з наради і сказала, що переходять на графік, щоб складали графік і згідно графіку виходили на роботу. Хто мав змогу, той пішов додому. Деякі діти спочатку були у госпіталі, а потім заборонили. Замполіт сказав обвинуваченій ще до встановлення графіку, що дітям заборонено знаходитись у військовому госпіталі. І обвинувачена домовилась з волонтером, щоб дитину забрали. Потім був складений графік виходу на роботу, довели до відома. Їй було відомо, що дитина обвинуваченої у дідуся, який сам проживає у с. Чорнотичі Сосницького району. Після того, як склали графік, обвинувачена сказала, що перша буде чергувати, а вона її змінила 12.03.2022. Чергували через 3 дні, після чергування всі йшли додому. Також обвинувачена попросила її замінити 16.03.2022, щоб вирішити особисті питання, і вона погодилась, сказала їй: «не хвилюйся». Потім напередодні чергування подзвонила і сказала: «ой, у мене таке трапилось, подзвони ОСОБА_21 » і зв'язок обірвався. Вона про це повідомила лікарям, можливо і ОСОБА_22 . Також хтось повідомив, що обвинувачена поїхала до батька і не може повернутись, дорога розбита на Чернігів. Обвинувачена намагалась повернутись. У обвинуваченої був конфлікт з керівництвом щодо «ковідних виплат», вона писала скарги. Також вказала, що під час першого допиту не все розповіла, а зараз її показання відповідають дійсності.

Свідок ОСОБА_23 , яка є лаборантом військової частини НОМЕР_1 , показала, що 24.02.2022 вони прибули до військової частини, командир збирав начальників підрозділів. Начальник відділення повідомила, що вони на казарменому положенні і до розпорядження залишаються на робочих місцях. До 12.03.2022 знаходились на місцях, а після цієї дати з дозволу могли відлучатись. Обвинувачена 12.03.2022 змінилась і більше її не бачили. До 12.03.2022 вона начебто казала, що хоче виїхати за кордон до родичів. ОСОБА_12 24.02.2022 повідомила про казармений режим. У них у відділенні лише обвинувачена була військовослужбовцем. Як їй відомо, обвинувачена без дозволу залишила військову частину 12.03.2022. Вона бачила обвинувачену 11.03.2022 на чергуванні, і після цього вона повинна була знаходитись на території військової частини. Обвинувачена повинна була свої дії погоджувати з командуванням, як військовослужбовець, адже ОСОБА_12 та підпорядковується лише з питань робочого процесу. Зі слів ОСОБА_12 їй відомо, що обвинувачена не зверталась з приводу залишення військової частини. Були періоди, коли обвинувачена перебувала з дитиною, а після 9-10 березня дитину не бачила. Обвинувачена начебто передала дитину через волонтерів дідусю, виходила 9-10 березня і виводила дитину, це свідок бачила. Дитину передала і залишилась на чергування 11.03.2022, а після чергування обвинувачену вона більше не бачила. Стосунки у неї з обвинуваченою були робочі. До 12.03.2022 був казармений режим, вони мали право виходити лише з дозволу. 12.03.2022 відмінили казармений режим. Зі слів ОСОБА_19 відомо, що обвинуваченої 12.03.2022 вже не було. 15.03.2022 обвинувачена повинна була вийти на зміну, але на робочому місці її не було. Вона не цікавилась, де поділась обвинувачена, керівництво намагалось дзвонити, але зв'язку не було. Відсутність світла впливала на роботу, були генератори. Донька обвинуваченої була у військовій частині, про те, що дитині не дозволяли перебувати на території в/ч, їй не відомо. ОСОБА_12 доповідала зміст нарад, про відміну казарменого режиму. А обвинувачена повинна була питати дозволу у командира, так вона думає. Вона зрозуміла, що може покинути військову частину з дозволу ОСОБА_12 , щодо обвинуваченої не знає. Після 12.03.2022 обвинувачена їй не телефонувала, не повідомляла про неможливість дістатися до військової частини, ці обставини їй не відомі.

У подальшому, під час повторного допиту за клопотанням сторони обвинувачення, в судовому засіданні 01.04.2025, свідок суду показала, що вона вийшла на чергування 13 чи 14 березня і обвинуваченої вже не було, про причини вона не знала. До цього ОСОБА_12 після наради у командира сказала, що після чергування всім можна йти додому. Склали графік і чергували. Вона, як цивільний працівник, після чергування йшла додому, щодо військовослужбовців їй невідомо було. Були розмови, що обвинувачена поїхала до батька. Обвинувачена їй дзвонила, але про що спілкувались, вже не пам'ятає. Потім з командиром їздили в Київ до прокурора, щоб відкрили кримінальну справу щодо обвинуваченої, бо справа не розслідувалась, їх чоловік 10 поїхало з ним, це була як підтримка командира за його ініціативою. Обвинувачена переправила дитину до свого батька і там щось трапилось, тому поїхала туди, а повернутись вже не змогла через обстріли.

Свідок ОСОБА_12 , яка є лікарем-лаборантом військової частини НОМЕР_1 , показала, що на 24.02.2022 була завідуючою лабораторним відділенням, ця посада була цивільна. Працювала у відділенні обвинувачена, яка одна була військовослужбовцем, інші цивільні. Як військовослужбовець обвинувачена підпорядковувалась командиру частини, а їй лише з роботи лабораторного відділення. 24.02.2022 зранку командир зібрав завідувачів відділень і повідомив, що вони на казарменому режимі. Всі жили в госпіталі, працювали. Для військових було казармене положення. Після наради вона повідомила, що госпіталь переведено на казармений стан, ніхто не відлучається. Для них (цивільних) 4-5 днів, а для військовослужбовців - постійно. У них був графік. Командир лише міг дати дозвіл військовослужбовцям відлучитись. Вона не мала права надавати обвинуваченій дозвіл і не надавала. Їй невідомо чи зверталась обвинувачена до командира. Обвинувачена чергувала 11-12 березня, здала зміну і пішла. 15.03.2022 вона повинна була вийти на зміну в лабораторію. До цього повинна була перебувати на території військової частини. 12.03.2022 зранку вона її бачила і більше ні. Обвинувачена не з'явилась 15.03.2022 на зміну, 16.03.2022 вона про це доповіла, написала рапорт. Вона їй телефонувала, питала чому вона не вийшла, на що обвинувачена повідомила, що зараз не може вийти. Вона їй казала, щоб та доповіла командиру. Спочатку обвинувачена була у Чернігові, а потім поїхала до батька в село, вона сама про це казала. Донька обвинуваченої перебувала в госпіталі до 09.03.2022, а потім відправила її до батька. Обвинувачена казала, що допомогли волонтери. Чи були поважні причини для відсутності невідомо. Стосунки у них нормальні були. Відомо, що обвинувачена скарги писала на командира щодо «ковідних» виплат. З 24.02.2022 вони не виходили з частини, потім через 4-5 днів виходили по дозволу. Обвинувачена була військовослужбовцем і повинна знати Статут і діяти по Статуту, брати дозвіл у командира, повинна знати, що не могла покидати військову частину. Вона доводила колективу про казармений режим та інші розпорядження командира. До 16.03.2022 вона не повідомляла про відсутність обвинуваченої, вона її не бачила, але можливо та знаходилась в іншому приміщенні. ОСОБА_19 повідомила, що помінялась з обвинуваченою змінами, бо обвинувачена мала вийти 15.03.2022, а помінялась на 16.03.2022, тому і рапорт не подала до цього. Виникло питання, щоб дитина не перебувала на території військової частини, це командир сказав обвинуваченій, а вона від неї дізналась про це. На території були ще інші діти, чи залишились вони свідок не знає. Тільки цивільні могли з дозволу виходити з військової частини. Не пам'ятає як саме вона повідомила, але вона це повідомила лаборантам. Сказала, що цивільні можуть відлучатись додому з дозволу. Обвинувачена 12.03.2022 сказала, що піде додому, на що вона їй сказала, що та має відпроситись у командира, вона не може давати їй дозвіл. Обвинувачена сказала, що йому дзвонити не буде. Вона не знає чи залишились обвинувачена чи покинула територію, але ж вона не повернулась. Обвинувачена була відповідальним працівником, зауважень до неї не було.

У подальшому, під час повторного допиту за клопотанням сторони обвинувачення, в судовому засіданні 01.04.2025, свідок суду показала, що спочатку був казармений режим і всі перебували у госпіталі, потім згідно розпорядження командира почали відпускати додому і обвинувачена також пішла. Командир ОСОБА_24 на нараді дозволив ходити додому всім, усний був дозвіл, рапорт не потрібно було для цього писати. Обвинувачена чергувала, а потім пішла додому з усного дозволу, оскільки всім дозволили залишати вч. Обвинуваченій за графіком треба було вийти на роботу, але щось сталося і вона помінялась зі ОСОБА_15 на 16.03.2022. Обвинувачена їй подзвонила, коли не вийшла на зміну і повідомила, що батько захворів, а з ним дитина була, тому потрібно було їхати туди. Коли поверталась, автомобіль обстріляли, тому не змогла повернутись, потім поїхала у Київ. Вона їй дзвонила і повідомила, що прибула в Київський військовий госпіталь, там працювала. Вона написала доповідну командиру і почалося. Хоча після наради у командира вона всім повідомила, що всі, в тому числі і обвинувачена можуть після зміни виходити з території в/ч. Зазначила, що саме ці її показання відповідають дійсності. А раніше командир їх збирав і казав, що потрібно казати в суді. Зараз він вже не командир, все змінилось, вона вже не боїться, тому каже правду. Згідно розпорядження командира після чергування всі могли йти з частини. Обвинувачена ще перепитувала чи їй можна і вона відповіла - можна. Коли не вийшла на зміну, одразу повідомила, що батько захворів, дитина там, треба терміново поїхати туди. І вона їй дозволила. Обвинувачена не змогла повернутись і одразу повідомила, тобто їй була відома причина відсутності і вона повідомила командира та відділ кадрів. Сказали кожен день писати рапорт про відсутність, хоча причина відсутності була поважна. Обвинувачена до Чернігова не доїхала через обстріли, не змогла повернутись. Командир заборонив дитині обвинуваченої знаходитись у шпиталі, тому вона її і вивезла у село до батька.

Свідок ОСОБА_11 , який обіймає посаду начальника НОМЕР_2 військового госпіталю (військової частини НОМЕР_1 ), суду показав, що 24.02.2022 о 04:00 год. підняли по тривозі весь особовий склад госпіталю. Він довів Указ Президента України і повідомив, що вони переходять на казармений режим, про це доповіли всім. Поранені почали надходити зранку. 16.03.2022 за рапортом лаборанта стало відомо, що обвинувачена самовільно залишила територію воюючої військової частини. Сповістили військову службу правопорядку, почали розслідування, відповідно до Закону. За результатами службового розслідування встановили, що ОСОБА_9 була відсутня з 12.03.2022. У нього дозвіл на залишення військової частини не запитувала і навіть він не міг надати такий дозвіл, бо був Указ Президента - захищати країну. Причини її відсутності не були відомі. Наказ про казармений режим був доведений через командирів підрозділів всьому особовому складу. З першого дня був оборонний бій, були обстріли. Діяли по ситуації, основне завдання - забезпечення оборонного бою. І через керівництво і він особисто довів до відома наказ. Обвинувачена через свого керівника була повідомлена, це був письмовий і усний наказ. Документи всі підлягали знищенню. Наказ був письмовий, доведений належним чином. Обвинувачену бачив на території, чи розмовляв не пам'ятає вже. Обвинувачена безпосередньо підпорядковувалась йому, в.о завідувача лабораторії, але всі рішення приймались ним, а він за Указом Президента тримав оборону міста. Стояти до останнього і нікуди не відходити, кожна людина була потрібна. Постійно йшов бій і наради проводились ситуаційно. Діти були на території госпіталя, питання з ними вирішували як могли. Обвинувачена 09 березня 2022 передала дитину родичам і знаходилась одна. Він не пам'ятає, щоб забороняв дітям перебувати в госпіталі. Обвинувачена до нього не зверталась щодо перебування дитини. Нікому не дозволяв покидати госпіталь. Частина була переведена на казармений стан, і це стосувалось всіх. В лабораторії військова лише обвинувачена, але цивільні також були на місцях і покидали частину лише з дозволу безпосередніх керівників. Обвинувачена самовільно залишила частину, він їй дозволу не надавав. Військовослужбовці з його дозволу могли вийти на годину, подивитись що з житлом, у разі потреби. З обвинуваченою неприязних відносин не було. Йому не було відомо, що та не може прибути до військової частини, а було відомо, що самовільно залишила військову частину.

Свідок ОСОБА_25 , яка є лікарем-лаборантом військової частини НОМЕР_1 , показала, що 24.02.2022 вранці завідувач повідомив, що розпочалась війна і терміново треба прибути на роботу, вже надходили поранені. Завідувач, після наради з командиром, повідомив про казармений режим, що ніхто не має права покидати військову частину. Обвинувачена працювала з ними до 12 березня, після цієї дати вона обвинувачену не бачила і не зустрічала, не спілкувалась. Без дозволу ніхто не мав права залишити військову частину. Військовослужбовцям лише командир міг дозволити. Обвинувачена була присутня, коли завідувач повідомив про казармений стан. Дочка обвинуваченої була з ними до 09 березня, а потім через волонтерів передала своїм батькам. Вона особисто виходила додому лише з усного дозволу завідувача.

Свідок ОСОБА_26 , яка є молодшою медичною сестрою лабораторного відділення військової частини НОМЕР_1 , суду показала, що 24.02.2022 їй повідомили, що терміново треба з'явитись на роботу. Завідувач відділенням, після наради повідомив, що переходять на казармений режим і всі знаходяться у військовій частині до розпорядження, всі виконують свої функціональні обов'язки. Обвинувачена при цьому була, вона була військовослужбовцем, працювала у лабораторії. 12 березня вона бачила її востаннє, де була їй невідомо. Дитина була з обвинуваченою до 09 березня, потім її відправили до батьків, це казала сама обвинувачена. Вона з дозволу завідувача декілька разів ходила додому. Не знає чи надавався дозвіл обвинуваченій покинути військову частину.

У подальшому, під час повторного допиту за клопотанням сторони захисту, в судовому засіданні 20.02.2025, свідок суду показала, що 24.02.2022 повідомили, що треба прибути на роботу, везуть поранених. Всі прибули, два дні нікого не випускали, потім почали відпускати і половина цивільних втекли, але в лабораторії всі залишились. Обвинувачена забрала дитину у госпіталь, бо почались обстріли міста, а потім прийшов замполіт і сказав: «куди хочеш дівай дитину, не можна», і обвинувачена через волонтерів відправила дитину в село. Завідуюча ОСОБА_12 прийшла з наради і повідомила, що можна йти додому, щоб склали графік. Обвинувачена перепитала: «а мені можна?» і ОСОБА_12 їй відповіла: «так, можна, командир відпустив». Склали графік, обвинувачена почергувала і її змінила ОСОБА_15 , потім на наступне чергування обвинувачена помінялась з ОСОБА_15 . Потім ОСОБА_12 сказала, що обвинувачена дзвонила і повідомила, що не може повернутись, питає, що робити, розбомбили дорогу. Тобто всім було відомо, що обвинувачена повідомляла причину чому не може прибути на чергування. Пізніше стало відомо, що вона в Київському госпіталі. Через деякий час обвинувачена прийшла за речами, але її не впустили вже. Вона зібрала її речі і винесла. Командир її декілька разів викликав, кричав, питав, де вона, коли дитину забрала. Вона відповіла, що 10 березня, але це не точна дата була, але цю дату зазначили у документах. Також командир заборонив спілкуватись з обвинуваченою, перевіряв її телефон. Потім хтось прийшов з протоколами допитів і вони підписали вже готовий текст. В минулому судовому засіданні під час допиту вона не все сказала, бо на неї чинився тиск з боку командира, кричав на неї, поки не дала показання в суді. Інших працівників він також викликав перед судовим засіданням. Тепер вона розповіла все, як було насправді. З 12.03.2022 всі працювали згідно графіка і можна було покидати в/ч після чергування всім. Командир не допомагав з евакуацією дітей, а обвинуваченій взагалі сказав: «куди хочеш дівай». До 11 березня вона дитину через волонтерів відправила, до графіка. Працівники ЛОР відділення - військовослужбовці після 11.03.2022 також виходили на роботу згідно графіка, покидали в/ч, як всі.

Свідок ОСОБА_27 показав суду, що він є військовослужбовцем ЗСУ. Він займався волонтерською діяльністю, переправляв людей з Чернігова під час окупації. Обвинувачена зателефонувала і попросила вивезти дочку, яка перебувала з нею в госпіталі. Пізніше просила допомогти перевезти і її до батьків та дитини, оскільки начальник їх відпустив для безпеки. Він переправляв через річку на човнах. Обвинувачена телефонувала майже кожного дня у першій половині березня, але через обстріли вивезти було неможливо. Коли переправили до батьків, вона просила знову переправити в Чернігів, бо командир сказав з'явитись, але вже не вдалося. Потім вже повідомила, що вона в Києві в госпіталі працює. Обвинувачена була в селі Чорнотичі. Вперше зателефонувала в першій половині березня, він забрав дитину з госпіталю приблизно 8-9 березня. Через 2-3 дні зателефонувала, сказала, що немає світла, їх відпустив командир, оскільки була загроза для військової частини. Забрали її біля пішохідного мосту і переправили до с. Чорнотичі, вона повідомила, що вже вдома, також сказала, що їй дозволили покинути військову частину. Потім повідомила, що командир сказав негайно повернутись, через 2-3 дні. Вони намагались декілька разів, але не вдалося через постійні обстріли. Останній раз намагались в другій половині березня. В кінці березня - на початку квітня ОСОБА_9 повідомила, що в м. Києві. Особисто він намагався повернути її у Чернігів, але не вдалося, перевезти вже було неможливо.

Свідок ОСОБА_28 суду показала, що з обвинуваченою разом працювали в госпіталі. Вона молодший сержант, медсестра, військовослужбовець. ЇЇ керівники ОСОБА_29 та ОСОБА_30 24.02.2022 вона була на чергуванні, на зборах не була присутня. Керівник не повідомляв як діяти, вона сама уточнювала. У неї і обвинуваченої були неприязні стосунки з командиром, той намагався прибрати «неугодних» людей. Їй не дозволяли виходити при казарменому режимі, але інші виходили - ОСОБА_31 , ОСОБА_32 , з дозволу керівництва. 11.03.2022 був наказ командира виходити згідно графіку чергувань, окрім реанімації та операційного блоку. Цей наказ довів ОСОБА_30 і в розмові підтвердив. Це підтвердила і старша операційна медична сестра ОСОБА_33 . Вона з дозволу ОСОБА_34 лише 25.02.2022 вийшла забрати дитину. З 11.03.2022 всі виходили з частини згідно графіку чергувань. Командир упереджено ставився до обвинуваченої і частини колективу. Обвинувачена телефонувала після того, як покинула частину, сказала, що не може повернутися, йшли бої. Потім вона не могла повернутися у частину, оскільки був список осіб, яких не пускати в частину, в тому числі її та обвинувачену. На зборах лабораторного відділення та командира присутньою не була, її туди не запрошували. ОСОБА_30 сказав після наради, що є наказ про залишення лише реанімаційного відділення і оперблоку, всі інші лише по графіку виходять. Вона 11.03.2022 здала зміну, командир відпустив, вона повезла дитину і не змогла повернутись. Для неї від командира був усний дозвіл через завідувача відділенням, озвучений при всіх. Вона вважає, що без дозволу обвинувачена не покинула б частину. Обвинувачена вивозила дитину, тому і покинула частину.

Свідок ОСОБА_29 показала, що працює на посаді начальника терапевтичного відділення у військовому госпіталі. На 24.02.2022 працювала на цій же посаді, вона була військовослужбовцем. ОСОБА_9 працювала в лабораторному відділенні. Вони в різних підрозділах, не пам'ятає чи бачила обвинувачену в той час, не пересікались. Їй невідомі обставини за яких обвинувачена залишила госпіталь, від працівників чула, що залишила. Військовослужбовці повинні були перебувати 24/7 в госпіталі у військовий час, це загальновідомо. Тільки з дозволу командира могли військовослужбовці залишати госпіталь, лютий-квітень такий порядок був встановлений. З 24.02.2022 по 15.03.2022 вона перебувала в госпіталі, а потім за наказом вибула в інше підпорядкування. Якщо показання її відрізняються, значить неуважно прочитала. 24.02.2022 вона прибула по тривозі, командир їх зібрав в актовій залі (начальників відділень, підрозділів, приблизно 15 чоловік). Була нарада, повідомлено, що приймають поранених, покидати військову частину не можна було. З нагальних потреб дозволяли виходити, речі забрати, наприклад, з дозволу командира за наявності поважних причин. Діти були в госпіталі, бачила дітей деяких працівників. Були потім графіки складені. З обвинуваченою спілкувались по телефону на побутові теми, знала, що вона не в частині. Не питала де вона, не пам'ятає цього. Зараз працюють також згідно графіку. На той час командир в усній формі надавав дозвіл.

Свідок ОСОБА_35 суду показав, що перебуває на посаді начальника адміністративного відділу військової частини НОМЕР_1 . На час подій був на тій же посаді. Обвинувачена у лютому-березні 2022 йому не телефонувала. 16.03.2022 стало відомо про залишення частини обвинуваченою, коли надійшов рапорт ОСОБА_12 , що не прибула на службу. Було доведено про переведення на казармений стан - постійно перебувати в військовій частині та виконувати обов'язки. Залишати не дозволялось, можливо було лише за рішенням командира. У нього таких рішень не було, хто як виходив йому невідомо. Після 10.03.2022 нічого не змінилось, і зараз казармений стан не скасовано. На підставі рапорту проводили службове розслідування. Де перебувала обвинувачена йому невідомо. Обвинувачена рапорт на звільнення не писала, у той час звільнитись можна було лише за хворобою чи за віком, інших підстав не було. Обвинувачена йому не повідомляла, що не може прибути, він не спілкувався з нею. Якісь діти були на території, але чиї не знає. Щодо графіків чергування йому невідомо, він цим не займався. 16.03.2022 з'явився рапорт ОСОБА_12 , що не вийшла обвинувачена на роботу і було призначено службове розслідування. Була призначена комісія, яка його проводила, було підтверджено факт самовільного залишення військової частини військовослужбовцем. 26.03.2022 він виготовив наказ, направили його у ВСП і Київський госпіталь. Ще було 2 розслідування за той час, але там рапорти не поступали. 24.02.2022 він був присутній на нараді, довели наказ про казармений стан, щоб всі залишались на робочих місцях, перейшли на цілодобовий режим. Цивільним не забороняли покидати військову частину. Була інформація, що обвинувачена залишила військову частину з 13.03.2022. Не пам'ятає хто повідомив. По документам з 16.03.22 не прибула на службу і не прибула до закінчення службового розслідування. Був висновок про самовільне залишення частини. У рапорті вказано - відсутня на службі. Потім обвинувачена з'явилась, після внесення відомостей до ЄРДР, і їй було запропоновано звернутись до ВСП. Він тоді вийшов до неї, командир мабуть сказав йому вийти. Причини відсутності обвинуваченої не були встановлені.

Свідок ОСОБА_36 показала суду, що працювала в військовій частині з 10.01.22 по 17.04.2022, сестра-господарка в ЛОР відділенні. Вона не військовослужбовець. Була знайома з обвинуваченою, яка працювала в лабораторії, була військовослужбовцем. 24.02.22 підняли по тривозі, встановили казармений режим, приблизно три тижні всі перебували в військовій частині, нікого не відпускали, потім цивільних почали відпускати з дозволу. 11.03.2022 зібрали працівників ЛОР відділення і сказали, що працюють згідно графіку. Старша медсестра склала графік і згідно нього ходили на роботу. Це було по всьому госпіталю. Вона з дозволу виходила. Їй невідомо щодо причини залишення військової частини обвинуваченою, знає що її не було. Діти були у військовій частині, дитина обвинуваченої також була. Чула, що казали прибрати дітей, стосовно ОСОБА_37 була ситуація. З 11.03.22 почали відпускати і військовослужбовців. Залишались працювати згідно графіку, чи потрібен був дозвіл не пам'ятає. Яким чином це відбувалось в лабораторному відділенні їй невідомо. Обвинувачена 11.03.2022 ще була на роботі. До 11.03.22 військовослужбовці не виходили взагалі з території, а чи потрібен був дозвіл з 11.03.22 не знає. Це був наказ командира - після чергування залишити військову частину. Чи потрібно було повідомляти командира для військовослужбовців не знає.

Відповідно до ст. 2 КПК України завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод, законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

За ч.2 ст. 17 КПК України ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом.

При цьому, згідно з ч.6 ст. 22 КПК України, суд, зберігаючи об'єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їх процесуальних прав та виконання процесуальних обов'язків.

Відповідно до ст. 25 КПК України прокурор, слідчий зобов'язаний в межах своєї компетенції розпочати досудове розслідування в кожному випадку безпосереднього виявлення ознак кримінального правопорушення (за виключенням випадків, коли кримінальне провадження може бути розпочате лише на підставі заяви потерпілого) або в разі надходження заяви (повідомлення) про вчинення кримінального правопорушення, а також вжити всіх передбачених законом заходів для встановлення події кримінального правопорушення та особи, яка його вчинила.

Крім того, саме на них законом покладається обов'язок всебічно, повно і неупереджено дослідити обставини кримінального провадження, виявити як ті обставини, що викривають так і ті, що виправдовують підозрюваного, обвинуваченого, а також обставини, що пом'якшують чи обтяжують його покарання, надати їм належну правову оцінку та забезпечити прийняття законних і неупереджених процесуальних рішень відповідно до ст. 9 КПК України.

Відповідно до ст. 91 КПК України у кримінальному провадженні підлягають доказуванню, зокрема: 1) подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення); 2) винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення; 3) вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, а також розмір процесуальних витрат; 4) обставини, які впливають на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, характеризують особу обвинуваченого, обтяжують чи пом'якшують покарання, які виключають кримінальну відповідальність або є підставою закриття кримінального провадження; 5) обставини, що є підставою для звільнення від кримінальної відповідальності або покарання.

За нормами ст. 92 КПК України обов'язок доказування обставин, передбачених статтею 91 цього Кодексу, покладається на сторону обвинувачення безпосередньо у судовому засіданні.

Сторона обвинувачення свій висновок щодо винуватості ОСОБА_9 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст. 407 КК України, обґрунтувала сукупністю доказів: показаннями свідків ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_23 , ОСОБА_12 , ОСОБА_11 , ОСОБА_25 , ОСОБА_26 .

Крім показань свідків, свій висновок щодо винуватості ОСОБА_9 сторона обвинувачення обґрунтувала письмовими документами, відкритими сторонами, відповідно до ст. 290 КПК України, отриманими до та під час судового розгляду, які безпосередньо досліджені судом, відповідно до ст. 358 КПК України, а саме:

-копією повідомлення про вчинення кримінального правопорушення №826/17/ВЗВЗ від 27.03.2022, згідно якого ІНФОРМАЦІЯ_3 проведено перевірку за фактом скоєння дезертирства військовослужбовцем військової частини НОМЕР_1 - лаборантом лабораторного відділення військової частини НОМЕР_1 молодшим сержантом ОСОБА_38 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , прийняту на військову службу за контрактом 29.09.2026 командиром військової частини НОМЕР_1 через ІНФОРМАЦІЯ_4 , якою встановлено, що 16.03.2022 завідувачем лабораторного відділення працівником Збройних Сил України ОСОБА_12 встановлено факт відсутності на службі молодшого сержанта ОСОБА_9 , в станом на 27.03.2022 до місця несення служби або підрозділу військової частини зазначений військовослужбовець не повернувся;

-копією доповіді командира військової частини НОМЕР_1 про самовільне залишення (без зброї) військової частини НОМЕР_1 лаборантом лабораторного відділення молодшим сержантом ОСОБА_9 №501 від 27.03.2022 поданої начальнику ІНФОРМАЦІЯ_5 ;

- відповіддю командира військової частини НОМЕР_1 щодо відсутності евакуації особового складу ІНФОРМАЦІЯ_6 , графіків чергувань в умовах казарменого стану;

Копіями матеріалів службового розслідування по факту відсутності на службі лаборанта лабораторного відділення молодшого сержанта ОСОБА_9 :

-копією рапорту завідувача лабораторного відділення ОСОБА_39 від 16.03.2022 щодо відсутності на службі лаборанта лабораторного відділення молодшого сержанта ОСОБА_9 ;

-копією витягу із наказу командира військової частини НОМЕР_1 (з адміністративно-господарської діяльності) №50 від 16.03.2022 «Про призначення службового розслідування по факту відсутності на службі молодшого сержанта ОСОБА_9 »;

-копією акту службового розслідування, яким встановлено факт самовільного залишення військової частини з 16 березня 2022 року лаборантом лабораторного відділення молодшим сержантом ОСОБА_9 ;

-копіями рапортів завідувача лабораторного відділення ПЗСУ ОСОБА_39 від 17.03.2022, 18.03.2022,19.03.2022, 20.03.2022, 21.03.2022, 22.03.2022, 23.03.2022, 24.03.2022, 25.03.2022, 26.03.2022, згідно яких остання доповідає про відсутність молодшого сержанта ОСОБА_40 на службі та перебування її за межами міста;

-копією письмових пояснень ОСОБА_12 від 26.03.2022, яка працює на посаді завідувача лабораторним відділенням в/ч НОМЕР_1 , відповідно до яких починаючи з 16.03.2022 по 26.03.2022 молодший сержант ОСОБА_9 не з'являється на службі, самовільно залишила місце служби і виїхала за межі м. Чернігова, з телефонної розмови з молодшим сержантом ОСОБА_9 нею було з'ясовано, що остання знаходиться в с. Чорнотичі, Сосницького району, Чернігівської області, ні вона, ні командування в/ч НОМЕР_1 дозволу на виїзд молодшого сержанта ОСОБА_9 за межі м. Чернігова не давало;

-копією письмових пояснень ОСОБА_19 від 26.03.2022, яка працює на посаді лаборанта в/ч НОМЕР_1 , відповідно до яких з 16 березня 2022 на службі відсутня молодший сержант ОСОБА_9 , яка самовільно залишила місце служби та виїхала за межі м. Чернігова, де вона знаходиться їй невідомо, зв'язку з нею у неї немає;

- копією письмових пояснень ОСОБА_18 від 26.03.2022, який працює на посаді юрисконсульта в/ч НОМЕР_1 , згідно яких 16 березня 2022 року завідувачем лабораторного відділення працівником ЗСУ ОСОБА_12 установлено акт відсутності на службі лаборанта лабораторного відділення молодшого сержанта ОСОБА_9 , про що було подано відповідний рапорт, з телефонної розмови керівництвом лабораторного відділення, а саме ОСОБА_12 з'ясовано, що ОСОБА_9 знаходиться в с. Чорнотичі, Сосницького району Чернігівської області, ні завідувачем лабораторного відділення ОСОБА_12 , на командування в/ч НОМЕР_1 дозволу на виїзд молодшому сержанту ОСОБА_9 за межі м Чернігова не давало;

-копією витягу із наказу командира військової частини НОМЕР_1 №53 від 26.03.2022 «Про результати проведення службового розслідування по факту відсутності на службі молодшого сержанта ОСОБА_9 », згідно якого в результаті проведеного службового розслідування комісією встановлено, що лаборант лабораторного відділення молодший сержант ОСОБА_9 з 16 березня 2022 року самовільно залишила військову частину, станом на 26 березня 2022 року вона в військовій частині відсутня.

-постановою старшого слідчого П'ятого слідчого відділу Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Києві від 10.06.2022 про закриття кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №6202100150000014 від 28.03.2022, на підставі п.2 ч.1 ст. 284 КПК України;

-постановою прокурора Чернігівської спеціалізованої прокуратури військовій та оборонній сфері від 17.08.2022 про скасування постанови про закриття кримінального провадження;

-копією наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) №69 від 26.03.2022, згідно якого молодшому сержанту ОСОБА_9 , яка 16 березня 2022 року самовільно залишила військову частину, призупинено виплату грошового забезпечення з 16 березня 2022;

-копією витягу з наказу начальника Національного військово-медичного клінічного центру «Головний військовий клінічний госпіталь» (на 1100 ліжок) №41-РС від 31.03.2022, відповідно до якого військовослужбовця 407 військового госпіталю (на 200 ліжок) Національного військово-медичного клінічного центру «Головний військовий клінічний госпіталь» (на 1100 ліжок) молодшого сержанта ОСОБА_9 , лаборанта лабораторного відділення, з 28 березня 2022 року увільнити від займаної посади і зарахувати у розпорядження начальника Національного військово-медичного клінічного центру «Головний військовий клінічний госпіталь» (на 1100 ліжок), залишити на всіх видах забезпечення та утримувати у списках особового складу 407 військового госпіталю (на 200 ліжок) Національного військово-медичного клінічного центру «Головний військовий клінічний госпіталь» (на 1100 ліжок);

-копією витягу із наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) №74 від 31.03.2022, відповідно до якого молодшого сержанта ОСОБА_9 , лаборанта лабораторного відділення військової частини НОМЕР_1 , яка наказом начальника Національного військово-медичного клінічного центру «Головний військовий клінічний госпіталь» (по особовому складу) від 31 березня 2022 №41-РС з 28 березня 2022 року увільнена від займаної посади і зарахована у розпорядження начальника Національного військово-медичного клінічного центру «Головний військовий клінічний госпіталь», з 28 березня 2022 залишити на всіх видах забезпечення та утримувати у списках військової частини НОМЕР_1 ;

- копією витягу із наказу начальника Національного військово-медичного клінічного центру «Головний військовий клінічний госпіталь» (на 1100 ліжок) №52-РС від 12.04.2022, відповідно до якого молодшого сержанта ОСОБА_9 , лаборанта лабораторного відділення 407 військового госпіталю (на 200 ліжок) Національного військово-медичного клінічного центру «Головний військовий клінічний госпіталь», яка перебуває у розпорядженні начальника Національного військово-медичного клінічного центру «Головний військовий клінічний госпіталь» (на 1100 ліжок) призупинено військову службу та виключено зі списків особового складу Збройних сил України з 28 березня 2022 року, підстава - витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань від 28.03.2022 №62022100150000014;

-копією витягу із наказу начальника Національного військово-медичного клінічного центру «Головний військовий клінічний госпіталь» (на 1100 ліжок) №123-РС від 16.08.2022, згідно якого, пункт 9 наказу начальника Національного військово-медичного клінічного центру «Головний військовий клінічний госпіталь» (на 1100 ліжок) від 12.04.2022 №52-РС про призупинення військової служби та дії контракту про проходження військової служби у Збройних Силах України з 28 березня 2022 року молодшому сержанту ОСОБА_9 , яка перебувала у розпорядженні начальника Національного військово-медичного клінічного центру «Головний військовий клінічний госпіталь» (на 1100 ліжок), колишнього лаборанта лабораторного відділення 407 військового госпіталю (на 200 ліжок) Національного військово-медичного клінічного центру «Головний військовий клінічний госпіталь» (на 1100 ліжок), скасовано, поновлено її на військовій службі та призначено на посаду лаборанта лабораторії 71 військового мобільного госпіталю (на 100 ліжок) Національного військово-медичного клінічного центру «Головний військовий клінічний госпіталь» (на 1100 ліжок), ВОС-879226А, підстава - витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань від 28.03.2022 №62022100150000014;

-копією витягу із наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) №223 від 17.08.2022, відповідно до якого молодшого сержанта ОСОБА_9 вважати, що 17.08.2022 вибула до нового місця служби військової частини НОМЕР_3 , АДРЕСА_3 , 17.08.2022 молодшого сержанта ОСОБА_9 виключити зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення;

-копією витягу із наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) №267 від 28.09.2022, згідно якого молодшого сержанта ОСОБА_9 вважати, що 17.08.2022 вибула до нового місця служби військової частини НОМЕР_3 , АДРЕСА_3 , 17.08.2022 молодшого сержанта ОСОБА_9 виключити зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення;

-копією витягу із наказу начальника 407 військового госпіталю (по особовому складу) №4-РС від 29.09.2016, відповідно до якого з молодшим сержантом запасу ОСОБА_9 , укладено контракт про проходження військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб рядового складу строком на 3 (три) роки, прийнято на військову службу за контрактом та призначено лаборантом лабораторного відділення НОМЕР_2 військового госпіталю (на 200 ліжок) військово-медичного клінічного центру Північного регіону (на 475 ліжок), ВОС - 879226А;

-копією витягу із наказу начальника 407 військового госпіталю (по особовому складу) №7-РС від 16.07.2019, відповідно до якого з військовослужбовцем НОМЕР_2 військового госпіталю (на 200 ліжок) Національного військово-медичного клінічного центру «Головний військовий клінічний госпіталь» (на 1100 ліжок) молодшим сержантом ОСОБА_9 , лаборантом лабораторного відділення, укладено новий контракт про проходження військової служби на посадах осіб рядового складу строком на 3 (три) роки з 29.09.2019 до 29.09.2022 з урахуванням умови, визначеної пунктом восьмим цього ж контракту;

-копією контракту про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб рядового складу, укладеного 29.09.2016 року між Міністерством оборони України в особі командира військової частини НОМЕР_1 полковником медичної служби ОСОБА_11 з одного боку, та молодшим сержантом запасу ОСОБА_9 з іншого боку;

-копією контракту про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб рядового складу, укладеного 16.07.2019 року між Міністерством оборони України в особі командира військової частини НОМЕР_1 полковником медичної служби ОСОБА_11 з одного боку, та молодшим сержантом запасу ОСОБА_9 з іншого боку;

-відповіддю начальника Національного військово-медичного клінічного центру «Головний військовий клінічний госпіталь» генерал-майора медичної служби ОСОБА_41 №545/9/6665 від 08.11.2022, на запит старшого слідчого П'ятого слідчого відділу, згідно якої, в списках лабораторного відділення клініки лабораторної діагностики НВМКЦ «ГВКГ» ОСОБА_9 з 01.04.2022 по 12.04.2022 не перебувала, вказана особа прибула до НВМКЦ «ГВКГ» 01.04.2022 року, з її слів, в зв'язку з неможливістю прибути на місце проходження служби. Враховуючи наявність освіти, кваліфікації та навичок лаборанта, за власним бажанням на добровільних засадах, приймала участь в роботі лабораторного відділення (мікробіологічного), виконуючи окремі види робіт під контролем лаборантів та лікарів. Після налагодження транспортного сполучення з містом Чернігів та отримання звістки про відкриття кримінального провадження ОСОБА_9 повідомила, що вирушає до міста Чернігова та вибула;

-службовою характеристикою на молодшого сержанта ОСОБА_9 , з висновком, що остання відповідає займаній посаді;

-копією довідки 317-10/1-177 від 17.05.2022, виданої Північним старостинським округом Корюківського району Чернігівської області про те, що в період з 12.03.2022 по 14.04.2022, так як були зірвані мости в зв'язку з військовими діями, транспортне сполучення з містом Чернігів та селом Чорнотичі Сосницької громади було відсутнє.

Крім того, за клопотанням захисника обвинуваченої - адвоката ОСОБА_7 до матеріалів кримінального провадження долучено та безпосередньо досліджено судом:

-інформацію, отриману на підставі ухвали суду від 06.06.2024, від операторів телекомунікаційних послуг ПрАТ «Київстар», ПрАТ «ВФ Україна», ТОВ «лайфселл», щодо з'єднання абонента із номерами мобільних телефонів, які належать ОСОБА_9 у період часу з 24.02.2022 по 01.05.2022 року;

-відповідь на адвокатський запит від Державного бюро розслідувань за №20599-23/10-2-04-01-9573/23 від 07.07.2023;

-відповідь Чернігівської обласної військової адміністрації №410 від 30.04.2024, наданої на адвокатський запит, відповідно до якої Чернігівською обласною державною адміністрацією укладено договори по організацію перевезень пасажирів на автобусних маршрутах загального користування, які не виходять за межі території Чернігівської області та відповідно до затверджених розкладів руху передбачають забезпечення транспортного сполучення між містом Чернігів та селищем Сосниця. Внаслідок збройної агресії російської федерації пасажирські перевезення відповідно до вищезазначених договорів у період, зазначений у запиті (01.03.2022 по 15.04.2022), не здійснювались. Додатково повідомлено, що за інформацією, наданою Департаментом енергоефективності, транспортну, зв'язку та житлово-комунального господарства Чернігівської обласної державної адміністрації, відповідно до інформаційної довідки Служби відновлення та розвитку інфраструктури України ( лист від 19.09.2023 №01-0В/2234/05) 24 лютого 2022 року було підірвано міст через річку Снов на автомобільній дорозі загального користування державного значення Н-27 Чернігів-Мена-Сосниця-Грем'яч, км. 199+636, з метою зупинки просування окупаційних військ у напрямку Чернігова;

-довідку Сосницької селищної ради Чернігівської області №01-171 від 15.05.2023, відповідно до якої ОСОБА_9 , 1977 р.н., дійсно прибула до с. Сорнотичі Корюківського району Чернігівської області з метою евакуації неповнолітньої дитини ОСОБА_42 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , з 14 березня 2022 року, і була зареєстрована як переселенець з 15.03.2022 і виїхати з тимчасового місця проживання не мала можливості, в зв'язку з інтенсивністю ведення бойових дій та відсутністю транспортного сполучення;

-довідку Сосницької селищної ради Чернігівської області №01-205 від 30.06.2023, відповідно до якої ОСОБА_43 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на території старостинського округу народилась в с. Чорнотичі, але на даний час зареєстрована в м. Чернігів. Навчалась в Чорнотицькій ЗОШ І-ІІІ ст. По закінченню школи навчалась в Н.-Сіверському медичному училищі. З 1995 року працювала і проживала в м. Чернігів. Батько - ОСОБА_44 - 1948 р.н., - пенсіонер, мама - ОСОБА_45 , 1949 р.н., померла в 2010 році. ОСОБА_46 дуже часто приїздить до батька допомагати по господарству. Доглядала за хворою мамою. Проживаючи на території населеного пункту зарекомендувала себе з позитивної сторони. Уважна, ввічлива, доброзичлива, не конфліктна. З сусідами та односельцями в дружніх відносинах;

-скріншоти зі сторінки ОСОБА_47 , зареєстрованої у соціальній мережі facebook, де мається зокрема і фотографія, на якій зображено записку «На територию госпиталя не пускать ОСОБА_37 , ОСОБА_48 , ОСОБА_49 , ОСОБА_50 »;

-копію довідки про середню заробітну плату за час вимушеного прогулу працівника ЗСУ ОСОБА_51 , а також розмір грошового забезпечення військовослужбовців за контрактом за час перебування в СЗЧ, серед якого зокрема зазначено про розмір такого щодо ОСОБА_9 ;

-копію свідоцтва про народження ОСОБА_42 , серії НОМЕР_4 ;

-копію посвідчення інваліда 3 групи, який має пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни-інвалідів війни, серії НОМЕР_5 на ОСОБА_52 , видане ІНФОРМАЦІЯ_8 ;

-копію пенсійного посвідчення № НОМЕР_6 ОСОБА_53 , ІНФОРМАЦІЯ_9 ;

-копії звернення молодшого сержанта ОСОБА_9 до командира військової частини НОМЕР_1 , щодо надання інформації, на яких нормативно-правових актів її включили до категорії 2 з категорії 1 у наказі командира в/ч НОМЕР_1 про виплату грошової премій військовослужбовцям військової частини НОМЕР_1 , які безпосередньо беруть участь на роботах з ліквідації коронавірусної хвороби (COVID-19) за грудень 2020 від 26.01.2021 та відповіді ТВО командира в/ч НОМЕР_1 від 05.02.2021 №313;

-копії скарг молодшого сержанта ОСОБА_9 начальнику Національного військово-медичного клінічного центру «Головний військовий клінічний госпіталь» від 26.01.2021, Командуванню Медичних сил Збройних Сил України від 19.05.2021, 16.06.2021 та відповіді ТВО начальника Національного військово-медичного клінічного центру «Головний військовий клінічний госпіталь» від 28.05.2021 №7/2787 та від 19.07.2021 №1/3731;

-копію заяви ОСОБА_9 керівнику Чернігівської спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері від 07.07.2022;

-копію відповіді на заяву №14-1396 вих-22 від 08.07.2022;

-копія адвокатського запиту №594 від 03.07.2024 до Департаменту внутрішнього аудиту Міністерства оборони України на отримання інформації;

-відповідь на запит та копії витягів з аудиторської довідки №535/30/1 від 14.02.2024, №535/30/21 від 27.12.2023, копією витягу зі змін до аудиторського звіту від 27.12.2024 №535/30/21;

Сторона захисту вважає, що у діях ОСОБА_9 відсутній склад кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст. 407 КК України, а саме відсутня об'єктивна сторона злочину, що також доведено не лише наданими письмовими доказами і показаннями свідків як сторони захисту - ОСОБА_27 , ОСОБА_28 , ОСОБА_29 , ОСОБА_36 , так і сторони обвинувачення - ОСОБА_12 , ОСОБА_23 , ОСОБА_26 , ОСОБА_19 .

Проаналізувавши та оцінивши кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів з точки зору достатності та взаємозв'язку, перевіривши та оцінивши усі доводи учасників судового провадження, суд дійшов висновку про відсутність в діях ОСОБА_9 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.407 КК України.

Відповідно до ч.5 ст. 407 КК України кримінальна відповідальність наступає за самовільне залишення військової частини, в умовах воєнного стану.

З об'єктивної сторони даний склад злочину полягає у залишенні в будь - який час військовослужбовцем території військової частини або місця служби, без дозволу відповідного командира (начальника), в умовах воєнного стану.

За твердженням обвинуваченої ОСОБА_9 в суді, 11.03.2022 на нараді командир госпіталю надав розпорядження, сказав відпускати всіх по домам, щоб виходили лише за графіком, як цивільні, так і військовослужбовці, щоб не було скупчення людей і зайвих витрат, тобто надав дозвіл покидати територію частини та виходити на чергування згідно складеного графіку. Про це їм доповіла безпосередній керівник ОСОБА_12 одразу після наради у командира. Рапорт не вимагався на залишення частини, тому вона з таким і не зверталась. ОСОБА_12 як її безпосередній керівник передала наказ командира про дозвіл на залишення частини після чергування, який стосувався всіх. Вони склали графік чергування, і згідно графіку вона чергувала перша. З донькою вона спілкувалась спочатку і та повідомила, що дідусь захворів, ліків не було, дитина дуже хвилювалась, дідусь жив один, село прикордонне, сусідів не було. У її батька цукровий діабет, тиск, ліків не було, дитина подзвонила, була налякана і вона вирішила після чергування поїхати до них. Чоловік був в ТРО, він колишній військовий, дома навіть не з'являвся, зв'язку з ним не було, тому не міг поїхати до дитини. Волонтера попросила відвезти її туди після чергування, взяла ліки і поїхала в село, коли волонтер погодився. До села добирались на човні через річку, бо транспорт не ходив. 12.03.2022 після чергування вона вийшла з території в/ч згідно розпорядження командира. Вона подзвонила ОСОБА_14 , повідомила, що поїде, щоб передала. Наступне чергування було 16.03.2022, але вона одразу замінилась з ОСОБА_15 за її згодою до 19.03.2022, вона була впевнена, що повернеться таким же шляхом через волонтерів, вона не ховалась, постійно була на зв'язку. Але почались обстріли і вже не могла виїхати назад ніяк. Вона постійно була на зв'язку і всі знали, де вона і що з нею, чому не може повернутись. 19 та 20 березня 2022 намагалась виїхати, але не змогли, виїзд був зупинений, волонтер відмовився везти у Чернігів через небезпеку. Вона дзвонила у лабораторію і ОСОБА_16 , повідомляла, що не може виїхати. Весь час вона намагалась повернутись, але дороги були перекриті до Чернігова, мости підірвані, велись вже активні бойові дії. Потім від волонтера дізналась, що буде автобус у Київ, і вирішила з дитиною поїхати у Київський військовий госпіталь, зав. лабораторією погодилась її там прийняти. Приблизно 28-29 березня виїхали до Києва, оскільки до Чернігова неможливо було доїхати, їхали довго через обстріли. 01.04.2022 вона почала працювати лаборантом у Київському госпіталі, потім дізналась, що вона вважається СЗЧ і 13.04.2022 приїхала в Чернігів, але на територію її не впустили, був список кого не пускати. Командир сказав, що вона виключена з частини. Вона звернулась до прокуратури. Командир змушував колектив приходити в суд і давати показання, які він казав. Ці твердження обвинуваченої підтвердив в судовому засіданні свідок ОСОБА_27 , який і був тим волонтером, який вивіз спершу дитину обвинуваченої в с. Чорнотичі, а пізніше і саму обвинувачену, та в подальшому намагався доставити ОСОБА_9 в м. Чернігів, однак через постійні обстріли цього зробити вже не вдалося. Також вказані твердження обвинуваченої підтвердили і свідки ОСОБА_19 , ОСОБА_23 , ОСОБА_12 , ОСОБА_26 , які в суді під час повторного допиту за клопотанням сторони обвинувачення, показали, що дійсно після наради у командира завідувач лабораторним відділенням (на той час ОСОБА_12 ) повідомила, що всі переходять на графік, щоб його складали і згідно графіку виходили на роботу, командир ОСОБА_24 на нараді дозволив ходити додому всім, усний був дозвіл, рапорт не потрібно було писати військовослужбовцям, також підтвердили, що дітям заборонили перебувати на території госпіталю, і обвинувачена вивезла через волонтерів свою дитину до батька в с. Чорнотичі, що остання після введення графіків чергувала першою, графік був таким, що чергували через 3 дні. Також, вказаним свідкам було відомо, що дитина ОСОБА_9 перебуває у батька тієї в с. Чорнотичі Сосницького району, що щось трапилось і тому обвинувачена домовилась зі свідком ОСОБА_19 щодо заміни її у графіку та поїхала до дитини і батька, однак назад виїхати не змогла через обстріли, і про це все вона повідомляла свого безпосереднього керівника - ОСОБА_12 , а також телефонувала ОСОБА_54 та ОСОБА_23 . Свідок ОСОБА_12 також зазначила, що обвинувачена одразу повідомила її, що батько захворів, дитина там, треба терміново було поїхати туди, і вона їй дозволила, оскільки на це було розпорядження командира, що обвинувачена не змогла повернутись через бойові дії і одразу повідомила її, тобто їй була відома причина відсутності і вона повідомила командира та відділ кадрів. Також і про те, що обвинувачена при першій можливості прибула в Київський військовий госпіталь, там працювала, їй повідомила. Попередні показання нею надавались під тиском командира, який раніше їх збирав і казав, що потрібно казати в суді, тому не відповідають дійсності. Свідок ОСОБА_19 також вказала, що попередні показання не відповідають дійсності, оскільки на той час боялась командира, який у подальшому звільнився. Отже, обвинувачена ОСОБА_9 безперешкодно покинула територію військового госпіталю, оскільки відповідний дозвіл від керівництва (командира) був нею отриманий та перебування на території військової частини в зазначений період часу здійснювався на підставі графіку чергувань, і написання рапортів з цього приводу не вимагалось, що підтверджено показаннями свідків ОСОБА_19 , ОСОБА_23 , ОСОБА_12 , ОСОБА_28 , ОСОБА_29 , ОСОБА_36 , і в сукупності з іншими належними та допустимими доказами наведеними вище, ставлять під обґрунтований сумнів доведеність висунутого ОСОБА_9 обвинувачення у вчиненні злочину, передбаченого ч.5 ст. 407 КК України.

В свою чергу до показань свідків ОСОБА_18 , ОСОБА_25 , ОСОБА_11 і ОСОБА_55 , які в судовому засіданні категорично заперечували факт наявності дозволу у ОСОБА_9 покинути розташування військового госпіталю, суд відноситься критично і не бере їх в цій частині до уваги, оскільки, вказані твердження цих свідків спростовуються не лише показаннями самої обвинуваченої ОСОБА_9 , але й показаннями свідків ОСОБА_19 , ОСОБА_23 , ОСОБА_12 , ОСОБА_26 , наданими суду під час повторного допиту за клопотанням як сторони обвинувачення, так і сторони захисту, вже після звільнення ОСОБА_11 з посади начальника військового госпіталю, з обґрунтуванням причини чому такі відрізняються від попередніх, а також свідків ОСОБА_28 , ОСОБА_29 , ОСОБА_36 , наданими ними в суді, згідно яких, в подальшому, через начальників відділень їм було доведено розпорядження командира про режим роботи за графіком та дозвіл покидати територію госпіталя після чергування. З огляду на показання обвинуваченої ОСОБА_9 , свідків ОСОБА_12 , ОСОБА_19 , ОСОБА_23 , ОСОБА_26 , ті підтвердили наявність існування конфлікту між обвинуваченою та ОСОБА_11 , який на той час перебував на посаді начальника військового госпіталю (в/ч НОМЕР_1 ), та з якого приводу, про заборону ОСОБА_11 на перебування дитини обвинуваченої на території госпіталю, заборони спілкування з обвинуваченою і перевірки телефону свідка ОСОБА_26 , необхідності їхати до м. Києва в якості підтримки командира з питань не розслідування справи стосовно ОСОБА_9 . До того ж, твердження свідка ОСОБА_55 щодо не повідомлення йому обвинуваченою, щодо неможливості прибути, та відсутності спілкування з нею, спростовуються отриманими, на підставі ухвали суду від 06.06.2024, даними операторів телекомунікаційних послуг, зокрема 20.03.2022 о 11:34 год. ОСОБА_9 телефонувала ОСОБА_56 .

Також суд не може взяти до уваги результати службового розслідування, викладені в копії акту службового розслідування від 26.03.2022, згідно яких комісія військової частини НОМЕР_1 дійшла висновку, що лаборант лабораторного відділення молодший сержант ОСОБА_9 з 16 березня 2022 року самовільно залишила військову частину, як беззаперечний доказ винуватості обвинуваченої ОСОБА_9 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст. 407 КК України, оскільки підставою для складання такого стали рапорти ОСОБА_12 та пояснення ОСОБА_19 та ОСОБА_18 . Однак, як слідує з показань ОСОБА_12 , наданих нею під час повторного допиту за клопотанням сторони обвинувачення, в судовому засіданні 01.04.2025, свідок суду показала, що спочатку був казармений режим і всі перебували у госпіталі, потім почали всіх відпускати додому і обвинувачену також, командир ОСОБА_11 на нараді дозволив покидати територію частину всім, усний був дозвіл, рапорт не потрібно було писати; обвинувачена чергувала, а потім пішла додому з усного дозволу, всім дозволили, ОСОБА_9 за графіком треба було вийти на роботу, але щось сталося і вона помінялась зі ОСОБА_15 на 16.03.2022; обвинувачена їй дзвонила і повідомила, що батько захворів, а з ним дитина була, тому потрібно було їхати туди, а коли поверталась, були вже обстріли, тому не змогла повернутись, потім поїхала у Київ у військовий госпіталь, дзвонила і повідомила свідку, що прибула в Київський госпіталь, там працювала. Свідок ОСОБА_12 написала доповідну командиру, хоча після наради вона всім повідомила, що всі, в тому числі і обвинувачена можуть після зміни виходити з в/ч, після чергування всі могли йти з частини, згідно розпорядження командира. Обвинувачена ще перепитувала чи їй можна і вона відповіла, що можна, оскільки на це був дозвіл командира. Коли обвинувачена не вийшла на зміну, одразу повідомила, що батько захворів, дитина там, треба терміново поїхати туди, і вона їй дозволила, обвинувачена не змогла повернутись і одразу повідомила, тобто їй була відома причина відсутності і вона повідомила командира та відділ кадрів. Проте, їй сказали кожен день писати рапорт про відсутність, хоча причина була поважна. Також, свідок ОСОБА_19 , письмові пояснення якої враховувались під час складання акту службового розслідування, і в яких останньою зазначено, що дозволу на залишення території військового госпіталю ОСОБА_9 не мала, під час повторного допиту за клопотанням сторони обвинувачення, в судовому засіданні 20.02.2025, суду показала, що ОСОБА_12 прийшла з наради і сказала, що переходять на графік, щоб складали графік і згідно графіку виходили на роботу, був складений графік виходу на роботу, довели до відома. Після того, як склали графік, обвинувачена сказала, що перша буде чергувати, а вона її змінила 12.03.2022. Чергували через 3 дні, після чергування всі йшли додому. Також обвинувачена попросила її замінити 16.03.2022, щоб вирішити особисті питання, і вона погодилась. Письмові пояснення юрисконсульта ЗСУ ОСОБА_18 , які долучено до акту службового розслідування, і відповідно до яких ні завідувач лабораторного відділення ОСОБА_12 , ні командування в/ч НОМЕР_1 дозволу на виїзд молодшому сержанту ОСОБА_9 за межі Чернігова не давало, спростовуються його ж показаннями, наданими в судовому засіданні, відповідно до яких, останній після 25.02.2022 періодично з'являвся на роботі, працював і дистанційно; йому, як юрисконсульту, повідомили, що деякі медсестри залишили військову частину, в тому числі і обвинувачена; проводили службове розслідування, наказів з приводу відлучення він не візував. Після службового розслідування був виданий наказ про завершення розслідування, інформація направлена і відомості внесені до ЄРДР. 16.03.2022 був рапорт з приводу відсутності обвинуваченої на робочому місці. Військовослужбовцям було доведено про казармений режим - знаходитись на території військової частини, під час проведення службового розслідування ОСОБА_12 вказувала, що вона телефонувала ОСОБА_9 і та повідомила, що знаходиться в Сосницькому районі, вивозила дитину, назад повернутись не може. Також зазначив, що через нього, як юрисконсульта, проходять не всі документи, накази, рапорти через нього; усні накази не видаються щодо відпущення, переведення, усні накази видаються перед строєм; обвинувачену він не контролює, для цього є завідуюча лабораторією - ОСОБА_12 . Отже останній міг і не знати про встановлення графіку чергувань, що після чергувань дозволялось покидати територію військової частини (госпіталю), а вказаний наказ командира було доведено усно перед начальниками відповідних відділень госпіталю, які в подальшому довели його до відома інших. З цих же підстав не може слугувати беззаперечним доказом винуватості ОСОБА_9 і витяг із наказу командира військової частини НОМЕР_1 №53 від 26.03.2022 «Про результат проведення службового розслідування по факту відсутності на службі молодшого сержанта ОСОБА_9 », з огляду на те, що такий було видано на підставі акту службового розслідування.

Акт службового розслідування, не є доказом сам по собі, оскільки, згідно вимог ст. 94 КПК України, оцінюється в сукупності з іншими доказами у справі, такий є лише внутрішнім документом, яким фіксується позиція командування, але не є об'єктивним і не має презумпції достовірності, з огляду на свідчення свідків, які спростовують зміст акту, як то існування графіку чергувань, усного дозволу командира на залишення частини після зміни всіма працівниками госпіталю, як працівниками ЗСУ, так і військовослужбовцями, і сила вказаних свідчень є більшою за акт, оскільки походить від очевидців. З огляду на вказане, виданий на підставі такого акту наказ командира не має доказового значення для суду, оскільки виданий на підставі недостовірної інформації, викладеної у акті.

Суд враховує, що обвинувачена діяла у межах узгодженого з командуванням режиму роботи, що підтверджено свідченнями свідків про існування відповідного графіку чергувань та усного дозволу на залишення території військової частини після виконання службових обов'язків.

Судом встановлено, що під час первинного судового допиту свідки ОСОБА_19 , ОСОБА_23 , ОСОБА_12 , ОСОБА_26 надали свідчення про нібито відсутність затвердженого графіку чергувань та усного дозволу командира військової частини на залишення території госпіталю після виконання службових обов'язків всім співробітникам, в тому числі і тих, хто є військовослужбовцями.

Однак під час подальшого судового розгляду, за клопотанням сторони обвинувачення, ці ж свідки були повторно допитані. Вони надали показання, згідно з якими підтвердили факт існування затвердженого графіку чергувань, що передбачав можливість залишення території після закінчення зміни, а також факт усного дозволу командира, доведеного через начальників відділень до всіх працівників. Свідок ОСОБА_12 підтвердила свою обізнаність про причини неможливості явки обвинуваченої в частину, що такі були поважними і про такі вона доповіла керівництву.

Суд враховує пояснення свідків ОСОБА_19 , ОСОБА_23 , ОСОБА_12 , ОСОБА_26 , про те, що первинні показання були надані ними під впливом службової залежності від командира військової частини, оскільки на той час боялись втратити роботу. Після усунення обставин, що перешкоджали наданню правдивих свідчень, свідки добровільно спростували свої попередні показання та надали послідовні й узгоджені показання.

Такі показання свідків узгоджуються між собою, підтверджуються іншими доказами у справі - зокрема, даними про обставини евакуації дитини обвинуваченої, повідомленнями про неможливість повернення через обстріли і руйнування мостів, намагання обвинуваченої все таки дістатись до місця служби, доказами наявності телефонних дзвінків керівництву, усного дозволу на залишення частини після чергування та змінами у графіку чергувань, про що також зазначали свідки ОСОБА_28 , ОСОБА_29 та ОСОБА_36 у своїх безпосередніх показах суду, і такі покази останніми не змінювались.

Згідно зі ст.?94 КПК України, суд оцінює докази за внутрішнім переконанням, базуючись на всебічному, повному та об'єктивному дослідженні всіх обставин кримінального провадження у їх сукупності. У зв'язку з цим суд надає перевагу повторним свідченням свідків як більш достовірним, правдивим і послідовним, а первинні показання відкидає як такі, що були дані під впливом обставин, які втратили чинність.

Під час судового розгляду стороною обвинувачення не були спростовані протиріччя щодо наявності у ОСОБА_9 дозволу на залишення території військової частини НОМЕР_1 .

З суб'єктивної сторони самовільне залишення військової частини характеризується прямим умислом. За своєю юридичною природою інкримінований обвинуваченій ОСОБА_9 злочин полягає в ухиленні від несення обов'язків військової служби шляхом самовільного залишення військової частини або місця несення служби протягом певного проміжку часу.

Також, з досліджених в судовому засіданні доказів сторони обвинувачення та сторони захисту суд не вбачає підстав вважати, що залишення ОСОБА_9 військової частини НОМЕР_1 було пов'язано з її наміром тимчасово ухилитися від виконання обов'язків військової служби.

Через широкомасштабну військову агресією російської федерації проти України всі державні ресурси були кинуті на відсіч ворогу. У такому випадку питання сім'ї, дитинства, материнства і батьківства, охорона яких відповідно до положень ст.ст. 24, 51 Конституції України, ст. 6 Закону України «Про охорону дитинства» тощо в мирний час забезпечувалися та гарантувалися державою, за умов воєнного стану цілком повністю опинилися на батьках.

З наданих в судовому засіданні показань обвинуваченої слідувало, що її чоловік, як колишній військовослужбовець, вступив до лав ТРО, вдома не з'являвся, зв'язку з ним не було, а обвинувачена є військовослужбовцем і перебувала на території військової частини з 24.02.2022 року, де був казармений режим спочатку. Доньку вона забрала у госпіталь приблизно 28.02.2022, оскільки почались обстріли міста, а з 01.03.2022 керівництво почало виганяти дитину, наполягали навіть на звільненні обвинуваченої, тоді як дитину нікуди було дівати. З евакуацією дітей командир не допомагав, що було зазначено свідком ОСОБА_26 . Однак, за наявності активної фази бойових дій в Чернігівській області, неможливості залишити дитину за місцем служби у військовій частині НОМЕР_1 через позицію керівництва, зважаючи на відсутність родичів в м. Чернігові, що слідує з даних про особу, надану стороною обвинувачення, та відсутності зв'язку з чоловіком, який добровільно, як колишній військовий, пішов захищати країну і зокрема м. Чернігів (і вказана обставина стороною обвинувачення спростована не була), обвинувачена ОСОБА_9 прийняла рішення евакуювати дитину з міста Чернігова в село Чорнотичі, Сосницького (нині Корюківського) району, Чернігівської області, при чому такі дії вона довірила волонтеру, сама місце служби не покинула, а в подальшому, через хворобу батька і переживання дитини, яка опинилась без батьків в громаді, яка є прикордонною, з хворим дідусем, за відсутності ліків, обвинувачена ОСОБА_9 вирішила з'їздити до дитини та хворого батька і повернутися на чергування. Але обвинувачена повернутися до м. Чернігова вже не змогла, як через військову агресію, так і через відсутність транспортного міжміського сполучення та взірвані мости, через небезпеку волонтери припинили перевезення, що підтверджено відповідними доказами, наданими стороною захисту - показаннями свідка, довідкою Сосницької селищної ради Чернігівської області №01-171 від 15.05.2023 та відповіддю Чернігівської обласної військової адміністрації №410 від 30.04.2024, відповідно до якої, зокрема повідомляється, що 24 лютого 2022 року було підірвано міст через річку Снов на автомобільній дорозі загального користування державного значення Н-27 Чернігів-Мена-Сосниця-Грем'яч, км. 199+636, з метою зупинки просування окупаційних військ у напрямку Чернігова. При цьому, як вбачається з трафіку телефонних з'єднань, отриманих стороною захисту на підставі ухвали суду від 06.06.2024, остання телефонувала до військового госпіталю і повідомляла про місце свого перебування, неможливість виїхати до м. Чернігова і з яких саме причин немає можливості доїхати, а саме, остання телефонувала: 12.03.2022 о 15:18, 15:20 та 16:13 год. ОСОБА_19 , 12.03.2022 о 15:53 год. та 13.03.2022 о 11:21 год. ОСОБА_23 , 15.03.2022 о 18:18, 18:22 год., 16.03.2025 о 17:59 год. ОСОБА_19 , 17.03.2022 о 06:39 та 10:43 год. ОСОБА_23 , 21.03.2022 о 13:47 год. ОСОБА_29 , 21.03.2022 о 17:47 год., 24.03.2022 о 17:21 год. ОСОБА_12 , 24.03.2022 о 14:15 год. ОСОБА_29 , 25.03.2022 о 10:05 год. ОСОБА_12 , 27.03.2022 о 09:48 год. ОСОБА_12 , 15.03.2022 о 10:03 год. та 16.03.2022 о 17:16 год. ОСОБА_12 , 18.03.2022 о 07:26 год. ОСОБА_23 , 19.03.2022 о 11:46 год. ОСОБА_12 , 20.03.2022 о 11:34 год. ОСОБА_35 , а також приймала спроби повернутись на службу, оскільки її номер телефону пілінгувався базовою станцією ТОВ «лайфселл» в с. Рудня та с. Загребля 19.03.2022 та 22.03.2022 та дзвінками свідку ОСОБА_27 , який займався питанням евакуації дитини обвинуваченої, доставкою обвинуваченої до села - 12.03.2022 о 08:17, 08:18 год., 19.03.2022 о 12:28 год., 21.03.2022 о 10:28 год., 25.03.2022 о 12:56 год., 26.03.2022 о 15:49, 19:17 год., 27.03.2022 о 11:33 год.

Про відсутність такого прямого умислу на самовільне залишення військової частини або місця несення служби з метою ухилитися від виконання обов'язків військової служби протягом певного проміжку часу, свідчить також і те, що обвинувачена ОСОБА_9 , після встановлення графіку чергувань і прийняття рішення щодо необхідності навідатись до дитини та хворого батька задля доставки медикаментів тому, заздалегідь помінялась днем чергування з ОСОБА_19 , що було підтверджено свідком у суді, щоб встигнути повернутись на службу, а після змоги дістатись до м. Києва пішла працювати саме у Національного військово-медичного клінічного центру «Головний військовий клінічний госпіталь», а не в заклади охорони здоров'я для цивільного населення чи приватні клініки, тим паче, ще не будучи обізнаною про розпочате щодо неї кримінальне провадження. Вказані дії свідчать на користь обвинуваченої та спростовують її намір не виконувати обов'язки військової служби.

Умисел, є обов'язковою ознакою складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 407 КК України, тобто якщо особа не мала наміру ухилитись від служби, а діяла через об'єктивні сімейні обставини та причини, які унеможливили повернення до військової частини (обстріли та реальний стан доріг), вказана ознака складу злочину відсутня.

Суд визнає доказами показання свідків, дані щодо евакуації дитини, зокрема і через позицію керівництва, та наявності батька похилого віку з хворобливим станом здоров'я під нагляд якого і була передана неповнолітня дитина обвинуваченої, дії обвинуваченої в межах дозволу керівництва, та які були спрямовані на виконання службового обов'язку (робота за графіком, заміна її на чергуванні іншим працівником задля можливості вийти на чергування після повернення від родини), дані про стан доріг, перебування в прикордонній території, та повідомлення керівництва про неможливість повернення, що об'єктивно виключають умисел на ухилення від служби.

За таких обставин, в судовому засіданні є недоведеною версія сторони обвинувачення про те, що обвинувачена ОСОБА_9 залишила військову частину НОМЕР_1 самовільно з метою тимчасового ухилення від військової служби, а не вимушено з метою виконання свого материнського обов'язку щодо забезпечення безпечних умов для життя та здоров'я власної дитини, за відсутності інших родичів в м. Чернігові, яким можна було б залишити власну дитину, та з дозволу керівництва.

За змістом частин другої, третьої та четвертої статті 17 КПК України ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом. Підозра, обвинувачення не можуть ґрунтуватися на доказах, отриманих незаконним шляхом. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь такої особи.

Відповідно до ч.3 ст. 373 КПК України обвинувальний вирок не може ґрунтуватися на припущеннях і ухвалюється лише за умови доведення в ході судового розгляду винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення.

Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин, встановлена під час судового розгляду, виключає будь - яке інше розуміння пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був учинений і обвинувачений є винним у вчиненні цього злочину.

Для дотримання стандарту доведення поза розумним сумнівом законодавець вимагає, щоб будь - який обґрунтований сумнів у тій версії події, яку надало обвинувачення, був спростований фактами, встановленими на підставі допустимих доказів, і є єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити всю сукупність фактів установлених у суді, - є та версія подій, яка дає підстави для визнання особи винуватою за пред'явленим обвинуваченням. Тобто, дотримуючись засад змагальності, та виконуючи свій професійний обов'язок, передбачений статтею 92 КПК, обвинувачення має довести перед судом за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, що існує єдина версія винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення, щодо якого їй пред'явлено обвинувачення.

Суд наголошує, що стандарт доведення вини «поза розумним сумнівом» означає, що при доведенні винуватості особи не повинно залишатися жодного «розумного сумніву» в цьому, тоді як наявність такого «розумного сумніву» у винуватості особи є підставою для його виправдання. Недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості.

З урахуванням викладеного раніше, провівши судовий розгляд у відповідності до положень ч.1 ст. 337 КПК України, згідно яких судовий розгляд проводиться лише в межах висунутого обвинувачення, за наслідками всебічного, повного й неупередженого дослідження всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінивши кожний доказ, наданий сторонами обвинувачення та захисту, з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку, суд дійшов висновку, що висунуте ОСОБА_9 обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст. 407 КК України не знайшло свого підтвердження, оскільки достатніх та допустимих доказів на доведення в діянні складу злочину у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення, стороною обвинувачення не надано, судом не встановлено.

У зв'язку із чим, виходячи із загальних засад кримінального судочинства: верховенства права, законності, презумпції невинуватості, закріпленої у ст. 62 Конституції України, та забезпечення доведеності вини, створивши необхідні умови для реалізації сторонами кримінального провадження їхніх процесуальних прав та обов'язків, оцінивши всі докази в сукупності, обвинувачена ОСОБА_9 підлягає виправданню на підставі п.3 ч.1 ст. 373 КПК України, оскільки у судовому засіданні не було доведено поза розумним сумнівом, що в діях ОСОБА_9 є склад кримінального правопорушення, передбачений ч.5 ст. 407 КК України, у якому вона обвинувачується.

Процесуальні витрати та речові докази у кримінальному провадженні відсутні.

Цивільний позов у кримінальному провадженні не заявлявся. Заходи забезпечення кримінального провадження, в тому числі і запобіжні заходи, не застосовувалися.

Керуючись ст. ст. 368, 370, 371, 374 КПК України, суд

УХВАЛИВ:

ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнати невинуватою та виправдати у пред'явленому обвинуваченні за ч.5 ст. 407 КК України за недоведеністю в її діянні даного складу злочину.

На вирок може бути подана апеляційна скарга до Чернігівського апеляційного суду протягом 30 днів з дня його проголошення. Вирок суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення тридцятиденного строку на подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Суддя ОСОБА_1