Справа № 645/268/25
Провадження № 2/645/965/25
03 липня 2025 року м. Харків
Немишлянський районний суд м. Харкова у складі :
головуючого судді - Шарка О.П
секретаря судових засідань - Мухіна В.А.
розглянувши у відкритому у судовому засіданні в приміщенні суду у м. Харкові в порядку заочного розгляду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи - Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради, Міністерство оборони України, про встановлення факту самостійного виховання та утримання,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , треті особи - Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради, Міністерство оборони України, в якому просить суд Встановити факт самостійного виховання та утримання батьком - ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 свого неповнолітнього сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 без участі матері - ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 .
В обґрунтування позову зазначив, що з 14 жовтня 2011 року по 24 травня 2021 року ОСОБА_1 перебував у шлюбі з ОСОБА_2 . Від шлюбу мають малолітнього сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 22 квітня 2021 року шлюб між сторонами розірвано. Рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від 29 грудня 2023 року визначено місце проживання дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 разом із позивачем. З моменту припинення сімейних відносин, дитина проживає разом із Позивачем, виховується ним самостійно та перебуває на його повному утриманні, колишня дружина проживає окремо за іншою адресою. Позивач забезпечує дитину всім необхідним, опікується інтересами і потребами дитини. Позивач офіційно працевлаштований в КП «Шляхрембуд» та працює на посаді майстра зміни, має регулярний дохід та здатний фінансово забезпечувати дитину. Відповідно до висновку Департаменту служб у справах дітей Харківської міської ради від 26.06.2023 № 233в інтересах дитини рекомендовано визначити її місце проживання разом із батьком. Відповідачка з моменту розлучення по теперішній час не приймає участі у вихованні та утриманні дитини, не контролює процес навчання, не піклується про здоров'я сина та його розвиток. У зв'язку з ситуацією, що склалася в країні після повномасштабного вторгнення, та з метою отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, яке ставиться в залежність від наявності судового рішення, що підтверджує факт самостійного виховання та утримання дитини, Позивач вимушений звернутися до суду із даною позовною заявою, оскільки у разі його мобілізації, дитина може залишитися взагалі без піклування.
У ході судового розгляду позивач та її представник позовні вимоги підтримали у повному обсязі, просили їх задовольнити, надали суду пояснення аналогічні викладеним вище.
Відповідач у судове засідання не з'явився, хоча про час, дату та місце слухання справи повідомлявся у встановленому законом порядку за місцем реєстрації, про що свідчить конверт, який повернувся на адресу суду із зазначенням причини повернення - за закінченням терміну зберігання, причини неявки суду не повідомляв, відзив на позовну заяву не надходив, а тому суд за згодою позивача ухвалює рішення при заочному розгляді справи відповідно до вимог ст. 280 ЦПК України.
Відповідно до ч.3 ст.128 ЦПК України судові виклики здійснюються судовими повістками про виклик.
Згідно ч.5 ст.128 ЦПК України, судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за п'ять днів до судового засідання, а судова повістка-повідомлення завчасно.
Відповідно до ч.4 ст.223 ЦПК Україна, у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).
Суд ухвалює заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасним існуванням умов, що відповідає положенням ст.280 ЦПК України, відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; відповідач не подав відзив; позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
Згідно ст.282 ЦПК України, за формою і змістом заочне рішення повинно відповідати вимогам, встановленим статтями 263 і 265 цього Кодексу, і, крім цього, у ньому має бути зазначено строк і порядок подання заяви про його перегляд.
Відповідно до ст.283 ЦПК України, відповідачам, які не з'явилися в судове засідання, направляється копія заочного рішення в порядку, передбаченому статтею 272 цього Кодексу.
За таких обставин суд приходить до висновку про можливість розгляду справи за відсутністю відповідача, ухваливши заочне рішення у справі.
Представники третіх осіб у судове засідання не з'явилися, про час та місце розгляду справи повідомлялися заздалегідь і належним чином, причини неявки суду не повідомили.
Допитані у судовому засіданні у якості свідків ОСОБА_4 , ОСОБА_5 кожен окремо підтвердили обставини, викладені у позовній заяві, зазначили, що вихованням та забезпеченням малолітнього ОСОБА_3 , виключно займається позивач ОСОБА_6 , який дбає та піклується про сина.
Суд, вислухавши пояснення позивач та його представника, свідків, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов'язків особи чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що предявляється особі.
Ключовими принципами статті 6 є верховенство права та належне здійснення правосуддя. Ці принципи також є основоположними елементами права на справедливий суд.
Як вказує у своїх рішеннях Європейський Суд з прав людини, згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобовязаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), № 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав свобод чи законних інтересів.
Статтею 16 ЦК встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
Особа вільна у виборі способу способі захисту цивільних прав судом.
Разом з тим, передбачені ст. ст. 12 і 13 ЦПК України засади змагальності та диспозитивності цивільного судочинства визначають основні правила, в межах яких мають діяти особи, що беру ть участь у справі, та суд при вирішенні справи.
Згідно ч.3 ст.12 ЦПК України кожна сторона у цивільному судочинстві повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, до яких дана справа не відноситься.
Суд, згідно ч.1 ст.13 ЦПК України, розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим законом випадках.
Відповідач, зі свого боку, зобов'язаний довести обставини, посилаючись на які він заперечує проти позову.
Згідно позиції Верхового Суду України, що викладена у постанові Пленуму «Про судове рішення у цивільній справі» №14 від 18.12.2003 року «Про судове рішення у цивільній справі» вбачається, що оскільки правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів та осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси, то суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи та інтереси цих осіб, а якщо були, то вказати, чи є залучений у справі відповідач відповідальним за це.
У ході судового розгляду встановлено, що з 14 жовтня 2011 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі, який було розірвано рішенням Московського районного суду м.Харкова від 22квітня 2021 року (справа №643/4948/21)
Від шлюбу сторони мають малолітнього сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (свідоцтво про народження серія НОМЕР_3 ).
Рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від 29 грудня 2023 року визначено місце проживання дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 разом із батьком ОСОБА_1 за місцем його реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідно до ч. 3 ст. 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Згідно ч. 1 ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства» встановлено, що виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Ст. 8 Законом України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Згідно ст. 11 Закону України «Про охорону дитинства» сім'я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Кожна дитина має право на проживання в сім'ї разом з батьками або в сім'ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.
Відповідно до ст. 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Відповідно до ст. 150 Сімейного кодексу України батьки зобов'язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини. Батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов'язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя. Батьки зобов'язані поважати дитину. Передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов'язку батьківського піклування щодо неї.
Згідно ст. 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.
У відповідностідо ч.2ст.315ЦПК Україниу судовомупорядку можутьбути встановленітакож іншіфакти,від якихзалежить виникнення,зміна абоприпинення особистихчи майновихправ фізичнихосіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Згідно довідки про зареєстрованих у житловому приміщенні осіб від 23.02.2023 року позивач ОСОБА_1 зареєстроований разом із сином ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідно до довідки виданої в.о. директора Харківської загальноосвітньої школи І-ІІ І ступенів № 122 ХМР Харківської області Чесноковою Н.Є. від 26.12.2022 року, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , навчається у 5-Б класі з 09.06.2021 року, під час навчання мати дитини не відвідувала батьківські збори. Не цікавилася успіхами та не спілкувалася з вчителями-предметниками. Батько дитини відвідував батьківські збори, цікавився успіхами та спілкувався з вчителями-предметниками
Згідно довідки директора КНП «Міська дитяча поліклініка № 7» Департаменту охорони здоров'я ХМР від 24.03.2023 року ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 перебував на обліку фахівця комунального некомерційного підприємства «Міська дитяча поліклініка № 7» Департаменту охорони здоров'я ХМР з липня 2012 року по серпень 2022 року. За інформацією лікаря-педіатра, з яким була підписана декларація про надання первинної медичної допомоги ОСОБА_7 2012 року до 2020 року супроводжувала дитину до фахівців поліклініки, піклувались про стан здоров'я дитини його мати ОСОБА_2 та батько ОСОБА_1 .. З 2020 року по 2022 рік піклувався станом здоров'я дитини, виконував рекомендації по догляду та лікуванню сина його батько - ОСОБА_1 .
Як вбачається з довідки наданої тренером від 14 квітня 2023 року, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відвідує секцію вільної боротьби «Сортивного клубу ім.. Синявського» комунального закладу «Комплексна дитячо-юнацька школа №1 Харківської міської ради». Забезпечує відвідування сином секції вільної боротьби, цікавиться результатами та присутній на відкритих тренуваннях батько ОСОБА_3 - ОСОБА_1 .
Таким чином факт самостійного вихованням батьком ОСОБА_1 свого сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , без участі матері - ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , повністю підтверджується наданими доказами.
У той час позовні вимоги в частині встановлення факту утримання батьком - ОСОБА_1 , свого неповнолітнього сина - ОСОБА_3 , не знайшли свого підтвердження у ході судового розгляду, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 180 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Відповідно до ч.1, 2 ст. 181 СК України способи виконання батьками обов'язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі.
В силу ст. 141 СК України проживання одного з батьків окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Так, на підтвердження факту самостійного утримання дитини без участі матері позивачем надана довідка з місця роботи, а також судом витребувано інформацію з Державної прикордонної служби, яка підтверджує факт перетину кордону відповідачем, що не може свідчити факт відсутності участі матері в утриманні дитини.
З аналізу матеріалів позовної заяви, не вбачається якими саме обставинами позивач обґрунтовує вимогу про встановлення факту перебування дитини на його утриманні,
Суд звертає увагу на те, що сам факт проживання дитини разом з батьком та отримання ним позитивної характеристики як особи, яка піклується про дитину, не є безумовним доказом того, що дитина перебуває виключно на його утриманні. Позивачем не надано жодних доказів того, що він звертався до матері дитини з вимогою про надання матеріальної допомоги на утримання сина, або вчиняв будь-які дії, спрямовані на отримання такої допомоги в примусовому порядку, зокрема, не звертався до суду з позовом про стягнення аліментів.
Таким чином, суд приходить до висновку, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами ту обставину, що малолітній син перебуває саме на його утриманні, а мати дитини не бере участі у його матеріальному забезпеченні. Тому в задоволенні цієї вимоги необхідно відмовити.
Також, на думку суду, встановлення факту самостійного утримання батьком дитини не породжує ті юридичні наслідки, про які зазначено у заяві, та від встановлення судом таких фактів не залежить виникнення, зміна особистих прав заявника як батька, про які він зазначив у заяві.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 3, 6, 7, 10, 12, 259-260, 264 -266, 269 ЦПК України
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи - Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради, Міністерство оборони України, про встановлення факту самостійного виховання та утримання - задовольнити частково.
Встановити факт самостійного виховання батьком, ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , неповнолітнього сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , без участі матері - ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 .
В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано відповідачем протягом тридцяти днів з дня складення рішення суду.
Заочне рішення може бути оскаржене позивачем до Харківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення або з дня складення повного судового рішення у разі оголошення вступної та резолютивної частини рішення або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Повний текст рішення виготовлено 07 липня 2025 року.
Головуючий суддя: