03 липня 2025 року
м. Київ
справа № 334/9119/24
провадження № 61-7756 ск25
Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,
розглянув касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Дієса» на рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 03 березня 2025 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 13 травня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Дієса» про стягнення заробітної плати,
У листопаді 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Дієса» (далі - ТОВ «Дієса»), у якому просила стягнути на свою користь невиплачену заробітну плату за період з вересня 2023 року по квітень 2024 року у розмірі 41 489,51 грн, а також середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 71 901,72 грн.
Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 03 березня 2025 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Стягнуто з ТОВ «Дієса» на користь ОСОБА_1 суми нарахованої, але не виплаченої заробітної плати у розмірі 37 489,51 грн без віднімання сум податків і зборів, середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні у розмірі 71 901,72 грн. В задоволені решти вимог позову відмовлено.
Постановою Запорізького апеляційного суду від 13 травня 2025 року рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 03 березня 2025 року в частині вирішення вимог позову щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні скасовано та ухвалено в цій частині нове, яким стягнуто з ТОВ «Дієса» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні у розмірі 37 489,51 грн. В решті рішення суду першої інстанції не переглядалося.
11 червня 2025 року від імені ТОВ «Дієса» в порядку самопредставництва Вітинська В. В. подала до Верховного Суду через підсистему «Електронний суд» касаційну скаргу на вказані судові рішення (передана судді-доповідачу 24 червня 2025 року), у якій просила їх скасувати в частині стягнення середнього заробітку за час несвоєчасного розрахунку та ухвалити нове в цій частині про відмову у позові, в іншій частині судові рішення залишити без змін.
Вивчивши касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки вона подана на судові рішення з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що не підлягають касаційному оскарженню, з урахуванням такого.
Згідно з прецедентною практикою Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви.
Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, враховуючи те, що провадження здійснюється судом після розгляду справи судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції.
Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, зазначених у цій же нормі ЦПК України.
Конституційний Суд України у Рішенні від 22 листопада 2023 року № 10-р(ІІ)/2023 дійшов висновку, що припис пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, який встановлює один із «фільтрів» для касаційного перегляду судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, є зрозумілим за змістом та передбачним за наслідками застосування. Зазначений припис ЦПК України також має правомірну мету - додержання принципу остаточності судового рішення (res judicata) як одного з аспектів вимоги юридичної визначеності.
Рішенням Конституційного Суду України від 22 листопада 2023 року № 10-р(II)/2023, зокрема, визнано таким, що відповідає Конституції України (є конституційним), пункт 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
Згідно з частиною дев'ятою статті 19 ЦПК України розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 01 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.
Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» передбачено, що у 2025 році прожитковий мінімум на одну працездатну особу в розрахунку на місяць установлено в розмірі з 01 січня 2025 року (на час подання касаційної скарги) - 3 028,00 грн.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 176 ЦПК України у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, чи оспорюваною сумою за виконавчим чи іншим документом, за яким стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.
Положеннями частини першої статті 274 ЦПК України визначено, що у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються справи, що виникають з трудових відносин.
Ціна позову у цій справі становить 113 391,23 грн, яка станом на 01 січня 2025 року не перевищує двісті п'ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (3 028*250=757 000).
Ця справа не є справою з ціною позову, яка перевищує двісті п'ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, і не є справою, яка підлягає розгляду лише за правилами загального позовного провадження, виключний перелік яких передбачений частиною четвертою статті 274 ЦПК України.
Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію «суду права», що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для формування єдиної правозастосовної практики.
Касаційна скарга містить посилання на випадки, передбачені підпунктом «в» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, за наявності яких судові рішення у справі з ціною позову, що не перевищує двісті п'ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, підлягають касаційному оскарженню.
Втім, аналіз судових рішень у справі та наведені ТОВ «Дієса» у скарзі доводи не дають підстав для висновку про те, що вказана справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для заявника, що підпадає під вимоги підпункту «в» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
Верховним Судом досліджено та взято до уваги: категорію справи, ціну та предмет позову, а також значення справи для сторін і суспільства, та не встановлено випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
Відтак, сама по собі незгода заявника з оскаржуваними судовими рішеннями не є підставою для відкриття касаційного провадження у справі із ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Доводи касаційної скарги переважно спрямовані на необхідність переоцінки доказів Верховним Судом.
Однак встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).
Касаційний перегляд вважається екстраординарним, з огляду на специфіку повноважень суду касаційної інстанції, які обмежено питаннями права та більшим ступенем формальності процедур. Повноваження суду касаційної інстанції не можуть використовуватися для здійснення нового судового розгляду справи.
Аналогічним чином Верховним Судом вирішено питання про відмову у відкритті касаційного провадження у подібних справах в ухвалах від 24 грудня 2024 року у справі № 757/49217/23, від 30 грудня 2024 року у справі № 757/12465/24-ц, від 13 травня 2025 року у справі № 757/5175/24.
Крім того, Верховним Судом у постанові від 02 грудня 2024 року у справі
№ 757/2043/24-ц (провадження № 61-11900св24) за позовом фізичної особи до ТОВ «Дієса» про стягнення заборгованості із заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні сформульовано правовий висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах.
Однією із основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України, пункти 8, 9 частини третьої статті 2 ЦПК України).
ТОВ «Дієса» реалізувало своє право на апеляційний перегляд цієї справи.
Правила, запроваджені законодавцем щодо обмеження права на касаційне оскарження відповідають Конституції України.
Відповідно до вимог пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
З урахуванням наведеного, оскільки ТОВ «Дієса» подало касаційну скаргу на судові рішення, що не підлягають касаційному оскарженню, увідкритті касаційного провадження у справі слід відмовити.
Оскільки у відкритті касаційного провадження відмовлено, клопотання ТОВ «Дієса» про зупинення виконання постанови суду апеляційної інстанції вирішенню не підлягає.
На підставі викладеного та керуючись статтею 129 Конституції України, статтею 19, статтею 260, пунктом 2 частини третьої статті 389, пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю «Дієса» на рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 03 березня 2025 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 13 травня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Дієса» про стягнення заробітної плати.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали надіслати заявнику.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді О. В. Білоконь
О. М. Осіян
Н. Ю. Сакара