03 липня 2025 року
м. Київ
cправа № 906/780/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Дроботової Т. Б. - головуючого, Багай Н. О., Чумака Ю. Я.,
здійснивши перегляд у порядку письмового провадження ухвали Північно-західного апеляційного господарського суду від 07.05.2025 (судді: Гудак А. В. - головуючий, Петухов М. Г., Олексюк Г. Є.)
за касаційними скаргами заступника керівника Житомирської обласної прокуратури та фізичної особи-підприємця Пидюри Сергія Михайловича у справі
за позовом заступника керівника Житомирської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Житомирської міської ради
до фізичної особи-підприємця Пидюри Сергія Михайловича,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, -Чорноморець Інна Анатоліївна,
про визнання недійсним договору купівлі-продажу, скасування державної реєстрації прав, зобов'язання повернути земельну ділянку та знести самочинне будівництво,
1. Короткий зміст позовних вимог і заперечень
1.1. Заступник керівника Житомирської окружної прокуратури (далі - прокурор) звернувся до Господарського суду Житомирської області в інтересах держави в особі Житомирської міської ради з позовом (з урахуванням змін) до фізичної особи-підприємця Пидюри Сергія Михайловича (далі - ФОП Пидюра С. М.) про визнання недійсним договору від 08.06.2019 купівлі-продажу земельної ділянки, кадастровий номер 1810136600:03:010:0004, укладеного між Житомирською міською радою та ФОП Пидюрою С. М.; зобов'язання ФОП Пидюри С. М. повернути у власність Житомирської міської об'єднаної територіальної громади в особі Житомирської міської ради земельну ділянку, кадастровий номер 1810136600:03:010:0004, а також знести об'єкт самочинного будівництва на АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 963321818101; скасування державної реєстрації права власності Пидюри С. М. на земельну ділянку, кадастровий номер 1810136600:03:010:0004 (номер відомостей про речове право 31919001) і скасування державної реєстрації права власності Пидюри С. М. на торгівельний павільйон на АДРЕСА_1 з реєстраційним номером об'єкта нерухомого майна 963321818101 (номер відомостей про речове право 27559846).
Позовні вимоги з посиланням на положення статей 41, 116, 122, 124, 134, 135, 210 Земельного кодексу України, статей 21, 203, 215, 216, 236, 331, 375, 376 Цивільного кодексу України обґрунтовані тим, що станом на 18.09.2013 на спірній земельній ділянці, орендарем якої була фізична особа-підприємець Чорноморець Інна Анатоліївна (далі - ФОП Чорноморець І. А.), були відсутні будь-які об'єкти нерухомого майна; в подальшому ФОП Чорноморець І. А. спорудила на цій земельній ділянці торгівельний павільйон за відсутності дозвільних документів на будівництво, без дозволу власника землі - Житомирської міської ради, без реєстрації документа про прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, на землях, які не були відведені для цієї мети, а також зареєструвала право власності на цей об'єкт в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на підставі документів, що в розумінні законодавства не посвідчують ні його створення, ні наявності права власності, тому вказаний об'єкт є самочинним будівництвом, що унеможливлює виникнення права власності на нього. У подальшому, відповідач на підставі договору купівлі-продажу від 20.08.2018 № 1358 придбав у ФОП Чорноморець І. А. вказаний торгівельний павільйон, а також на підставі рішення Житомирської міської ради від 07.02.2019 № 1377 та договору купівлі-продажу земельної ділянки від 08.06.2019 придбав земельну ділянку, кадастровий номер 1810136600:03:010:0004, площею 0,0296 га для будівництва та обслуговування будівель торгівлі за адресою: АДРЕСА_1, та зареєстрував право власності на цю земельну ділянку в Державному реєстрі речових прав. Згодом відповідач на підставі Містобудівних умов та обмежень для проєктування об'єкта будівництва в Єдиній електронній системі будівництва 15.05.2024 подав повідомлення про початок виконання будівельних робіт (реконструкції зазначеного торгівельного павільйону) від 15.05.2024 № ЖТ051240517484, за змістом якого реконструкція передбачала перетворення торгівельного павільйону шляхом реконструкції на двоповерхове приміщення побутового обслуговування площею 266,7 м2. За доводами прокурора, договір купівлі-продажу спірної земельної ділянки був укладений між Житомирською міською радою та ФОП Пидюрою С. М. на підставі незаконних рішень, на порушення вимог чинного законодавства та всупереч інтересам територіальної громади і держави, оскільки право власності на самочинно збудований об'єкт не набувається, та, відповідно є неможливим набуття права користування чи власності земельною ділянкою під цим об'єктом у позаконкурентний спосіб на підставі абзацу 2 частини 2 статті 134 Земельного кодексу України. За наведеного, прокурор просив визнати цей договір недійсним з огляду на положення статей 4, 10, 203, 215 Цивільного кодексу України, зобов'язати ФОП Пидюру С. М. повернути спірну земельну ділянку позивачеві, а також знести знести об'єкт самочинного будівництва, скасувати державну реєстрацію права власності відповідача на цю земельну ділянку та на будівлю торгівельного павільйону.
1.2. ФОП Пидюра С. М. у відзиві на позов заперечив проти його задоволення, просив відмовити в задоволенні позову, посилаючись, зокрема на суперечливість поведінки Житомирської міської ради у спірних правовідносинах, яка спочатку передала відповідачеві спірну земельну ділянку в оренду, а згодом у власність, однак наразі оспорює законність таких дій; правомірність набуття відповідачем права власності на спірне майно та земельну ділянку; нездійснення відповідачем самочинного будівництва, оскільки він придбав об'єкт нерухомого майна, який був зареєстрований у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Водночас відповідач акцентував на тому, що оскільки він не здійснював самочинне будівництво, то він є неналежним відповідачем у частині позовної вимоги про знесення самочинного будівництва; вказував, що у діях відповідача відсутні критерії для віднесення будівництва до самочинного, позаяк земельна ділянка перебуває у власності відповідача, він має проєкт та дозвільні документи на виконання підготовчих будівельних робіт, жодних істотних порушень будівельних норм і правил ним не допущено; знесення об'єкта нерухомості є крайньою мірою впливу на забудовника і можливе лише тоді, коли використано всі передбачені законом заходи з метою усунення порушень та коли неможлива перебудова об'єкта нерухомості чи особа відмовляється від здійснення такої перебудови. Враховуючи поведінку Житомирської міської ради, задоволення вимоги про знесення об'єкта нерухомого майна буде непропорційним втручанням у право власності відповідача. Крім того, позовні вимоги в частині скасування державної реєстрації прав не є належним та ефективним способом захисту.
2. Короткий зміст судових рішень
2.1. Рішенням Господарського суду Житомирської області від 06.02.2025 у задоволенні позову відмовлено.
2.2. Прокурор оскаржив рішення місцевого суду до господарського суду апеляційної інстанції.
2.3. Апеляційний господарський суд відкрив апеляційне провадження за поданою прокурором скаргою.
2.4. Водночас при підготовці цієї справи до розгляду суд апеляційної інстанції установив, що на розгляді Великої Палати Верховного Суду перебуває справа № 908/2388/21, передана Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду згідно з ухвалою від 27.11.2024 з мотивів необхідності відступлення від висновків, викладених у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 02.06.2021 у справі № 509/11/17, від 30.09.2022 у справі № 201/2471/20, від 15.03.2023 у справі № 205/213/22, від 05.04.2023 у справі № 199/6251/18, від 31.05.2023 у справі № 201/4483/20, про те, що належним відповідачем за позовом власника землі про знесення об'єкта самочинного будівництва є останній набувач такого об'єкта, а не його забудовник. Вважаючи, що правовідносини у справі № 906/780/24 і справі № 908/2388/21 є подібними, а також з огляду на те, що правовий висновок Великої Палати Верховного Суду у справі № 908/2388/21 матиме суттєве значення для вирішення цієї справи та для єдності судової практики, на підставі приписів пункту 7 частини 1 статті 228 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції в ухвалі від 07.05.2025 дійшов висновку про необхідність зупинення провадження у справі № 906/780/24 до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 908/2388/21, та оприлюднення в установленому законом порядку повного тексту судового рішення, ухваленого за результатами такого розгляду.
Таким чином, згідно з ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 07.05.2025 зупинено провадження у справі № 906/780/24 за апеляційною скаргою прокурора на рішення Господарського суду Житомирської області від 06.02.2025 у цій справі до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 908/2388/21 та оприлюднення в установленому законом порядку повного тексту судового рішення, ухваленого за результатами такого розгляду.
3. Короткий зміст касаційних скарг і заперечень
3.1. Не погоджуючись із висновками суду апеляційної інстанції, заступник керівника Житомирської обласної прокуратури (далі - прокурор) звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на ухвалу Північно-західного апеляційного господарського суду від 07.05.2025 у цій справі, в якій просить її скасувати, а справу передати для продовження розгляду до Північно-західного апеляційного господарського суду.
Зокрема, прокурор вважає оскаржену у справі ухвалу постановленою з порушенням норм процесуального права, а саме статей 2, 86, 228, 236 Господарського процесуального кодексу України; вважає, що правовідносини у цій справі та у справі № 908/2388/21, що перебуває на розгляді Великої Палати Верховного Суду, не є подібними через відмінності в обставинах справ, тому немає підстав для зупинення провадження у цій справі до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 908/2388/21.
3.2. Водночас ФОП Пидюра С. М. також не погодився з ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 07.05.2025 у цій справі у зв'язку з чим звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просив скасувати вказану ухвалу про зупинення провадження у справі, а справу направити для продовження розгляду.
На думку скаржника, апеляційний господарський суд допустив неправильне застосування норм процесуального права та неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи. Зокрема, за доводами скаржника, суд апеляційної інстанції неналежним чином дослідив питання подібності правовідносин, що виникли у цій справі, з правовідносинами у справі № 908/2388/21, що перебуває на розгляді Великої Палати Верховного Суду. Скаржник вказує на існуючих відмінностях у статусі об'єкта нерухомості, легалізації об'єкта та правах на земельну ділянку.
3.3. Відзивів на касаційні скарги від позивача і третьої особи не надійшло.
4. Розгляд касаційних скарг та позиція Верховного Суду
4.1. Здійснивши розгляд касаційних скарг у письмовому провадженні, дослідивши наведені в них вимоги і доводи, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення вимог обох касаційних скарг та залишення без змін оскаржуваної у справі ухвали суду апеляційної інстанції.
4.2. Відповідно до частини 1 статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
4.3. Предметом касаційного перегляду у цій справі є ухвала суду апеляційної інстанції про зупинення провадження, постановлена на підставі приписів пункту 7 частини 1 статті 228 Господарського процесуального кодексу України.
4.4. Перевіряючи правильність застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права при постановленні оскаржуваного судового рішення, Верховний Суд виходить із такого.
4.5. Відповідно до статті 2 Господарського процесуального кодексу України серед основних завдань господарського судочинства визначено справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є розумність строків розгляду справи (пункт 10 частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України).
Дотримання розумних строків розгляду справи є важливим та одним з пріоритетних принципів господарського судочинства. Поряд із цим існують обставини, за яких суд має право або ж зобов'язаний зупинити провадження у справі.
Верховний Суд виходить зі сталої правової позиції щодо поняття, суті та меж зупинення провадження у справі. Так, зупинення - це тимчасове припинення всіх процесуальних дій у справі, зумовлене настанням певних визначених законом обставин, що перешкоджають подальшому руху справи до їх усунення (постанова Великої Палати Верховного Суду від 05.03.2025 у справі № 910/13175/23).
Верховний Суд також зауважує, що саме по собі зупинення провадження у справі не повинне розглядатися як невиправдане затягування строків розгляду справи, адже цей інститут має застосовуватися лише за обставин, визначених процесуальним законом.
Підстави зупинення провадження унормовані статтями 227 та 228 Господарського процесуального кодексу України.
Так, стаття 227 Господарського процесуального кодексу України визначає обставини, за яких господарський суд зобов'язаний зупинити провадження у справі.
Водночас стаття 228 Господарського процесуального кодексу України передбачає випадки, за яких суд має право, у тому числі за заявою учасника справи, зупинити провадження у справі:
1) перебування учасника справи на альтернативній (невійськовій) службі не за місцем проживання або на строковій військовій службі;
2) призначення судом експертизи;
3) направлення судового доручення щодо збирання доказів у порядку, встановленому статтею 84 цього Кодексу;
4) звернення із судовим дорученням про надання правової допомоги або вручення виклику до суду чи інших документів до іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави;
6) прийняття ухвали про тимчасове вилучення доказів державним виконавцем для дослідження судом;
7) перегляду судового рішення у подібних правовідносинах (в іншій справі) у касаційному порядку палатою, об'єднаною палатою, Великою Палатою Верховного Суду.
4.6. У справі, що розглядається, суд апеляційної інстанції постановив ухвалу про зупинення провадження на підставі приписів пункту 7 частини 1 статті 228 Господарського процесуального кодексу України у зв'язку з переглядом в касаційному порядку судового рішення у подібних правовідносинах.
4.7. Як зазначалося, у пункті 7 частини 1 статті 228 Господарського процесуального кодексу України передбачено право суду зупинити провадження у справі за заявою учасника справи, а також з власної ініціативи у випадку перегляду судового рішення у подібних правовідносинах (в іншій справі) у касаційному порядку палатою, об'єднаною палатою, Великою Палатою Верховного Суду.
Отже, процесуальний закон надає суду право, у тому числі з власної ініціативи, зупинити провадження у справі, вимагаючи при цьому здійснення оцінки правовідносин у цих справах за критерієм подібності та відповідного обґрунтування своїх висновків щодо наявності підстав зупинення провадження у справі (постанова Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 12.05.2025 у справі № 910/2597/23).
Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи. Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц).
Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що у кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов'язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб'єктний склад спірних правовідносин (види суб'єктів, які є сторонами спору) й об'єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що таку подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи. Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов'язаних із правами й обов'язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб'єктів (видової належності сторін спору) й об'єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).
Наведені висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19.
4.8. Зупиняючи провадження у цій справі, апеляційний господарський суд виходив із того, що Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду за ухвалою від 27.11.2024 передав на розгляд Великої Палати Верховного Суду справу № 908/2388/21 за позовом заступника керівника Дніпровської окружної прокуратури міста Запоріжжя в інтересах держави в особі органу, який уповноважений від імені держави здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, - Запорізької міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю "Люкс Комфі", Товариства з обмеженою відповідальністю "Арт 2005", Приватного підприємства "Терра Віта V" про скасування рішень державного реєстратора, визнання недійсними договорів, усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою. Передаючи справу № 908/2388/21 на розгляд Великої Палати Верховного Суду, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду вважав за необхідне відступити від висновків, викладених у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 02.06.2021 у справі № 509/11/17, від 30.09.2022 у справі № 201/2471/20, від 15.03.2023 у справі № 205/213/22, від 05.04.2023 у справі № 199/6251/18, від 31.05.2023 у справі № 201/4483/20, про те, що належним відповідачем за позовом власника землі про знесення об'єкта самочинного будівництва є останній набувач такого об'єкта, а не його забудовник.
Проаналізувавши предмет, підстави позову, зміст спірних правовідносин, суд апеляційної інстанції установив, що правовідносини у цій справі та у справі № 908/2388/21 є подібними, оскільки предметом розгляду у вказаних справах, серед іншого, є вимоги про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою, а саме повернення такої земельної ділянки територіальній громаді з приведенням у придатний до використання стан шляхом знесення об'єкта самочинного будівництва, які (вимоги) заявлені до останнього набувача такого об'єкта. З огляду на те, що правовий висновок Великої Палати Верховного Суду у справі № 908/2388/21 матиме суттєве значення для вирішення цієї справи, а також для єдності судової практики, враховуючи, що постанова Верховного Суду є остаточною і виступає джерелом формування судової практики, апеляційний господарський суд вважав за необхідне зупинити провадження у справі № 906/780/24 до закінчення перегляду у касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 908/2388/21 та оприлюднення в установленому законом порядку повного тексту судового рішення, ухваленого за результатами такого розгляду, тобто вирішення питання про усунення неоднозначного застосування норм права у подібних правовідносинах.
4.9. Наведене свідчить, що апеляційний господарський суд, зупиняючи провадження у справі, у наведеному випадку відповідно до вказаних норм процесуального права та висновків Верховного Суду щодо них здійснив оцінку правовідносин у цій справі та у справі № 908/2388/21 за критерієм подібності, навів мотивоване обґрунтування своїх висновків щодо необхідності зупинення провадження у справі та, користуючись своїм правом, закріпленим у пункті 7 частини 1 статті 228 Господарського процесуального кодексу України, зупинив провадження у справі № 906/780/24 до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 908/2388/21, та оприлюднення в установленому законом порядку повного тексту судового рішення, ухваленого за результатами такого розгляду. Здійснене судом зупинення провадження не призводить до безпідставного затягування строків розгляду справи, оскільки має об'єктивний характер, викликаний настанням зазначених у процесуальному законі причин, які перешкоджають її подальшому руху.
4.10. Доводи обох касаційних скарг не можуть бути підставою для скасування оскарженої у справі ухвали, оскільки висновків суду апеляційної інстанції, покладених в основу постановленої ухвали, не спростовують. Великою Палатою Верховного Суду у межах справи № 908/2388/21 вирішуватиметься питання щодо належності відповідача та/чи належного способу захисту прав позивача у спорах за позовами власників земельних ділянок про повернення таких ділянок з приведенням у придатний до використання стан шляхом знесення об'єктів самочинного будівництва, заявлених до останнього набувача таких об'єктів, а не його забудовника, що матиме суттєве значення для вирішення цієї справи, в якій подано касаційну скаргу, та для єдності судової практики, тоді як згідно з імперативними вимогами статті 236 Господарського процесуального кодексу України, статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права; при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
5. Висновки Верховного Суду
5.1. За змістом пункту 1 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
5.2. Відповідно до положень статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
5.3. Ураховуючи те, що доводи скаржника про порушення апеляційним господарським судом норм права при постановленні оскарженої у справі ухвали не знайшли підтвердження, підстав для її скасування та задоволення касаційної скарги колегія суддів не вбачає.
6. Розподіл судових витрат
6.1. Судовий збір за подання касаційних скарг в порядку статті 129 Господарського процесуального кодексу України необхідно покласти на скаржників.
Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
Касаційні скарги заступника керівника Житомирської обласної прокуратури та фізичної особи-підприємця Пидюри Сергія Михайловича залишити без задоволення.
Ухвалу Північно-західного апеляційного господарського суду від 07.05.2025 у справі № 906/780/24 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий Т. Б. Дроботова
Судді Н. О. Багай
Ю. Я. Чумак