01 липня 2025 року
м. Київ
cправа № 914/1336/22
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Могил С.К. - головуючий (доповідач), Волковицька Н. О., Случ О.В.,
за участю секретаря судового засідання Амірханяна Р.К.,
та представників:
прокурора - Леонтієва Н.Т. (в режимі відеоконференції),
відповідача-1 - не з'явився,
відповідача-2 - не з'явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції касаційну скаргу першого заступника керівника Львівської обласної прокуратури
на постанову Західного апеляційного господарського суду від 12.03.2025
у справі № 914/1336/22
за позовом заступника керівника Франківської окружної прокуратури міста Львова Львівської області
до Львівської міської ради, Обслуговуючого кооперативу "Гаражно-будівельний кооператив "Пікап"
про визнання недійсним рішення, скасування державної реєстрації права,
Заступник керівника Франківської окружної прокуратури м. Львова Львівської області (далі - прокурор) звернувся до суду з позовом (з урахуванням заяви про зміну предмету позову (а.с. 181-183, т. 1) про визнання недійсним рішення Рясне-Руської сільської ради Яворівського району Львівської області від 12.11.2020 № 4823 "Про передачу у власність Обслуговуючого кооперативу "Гаражно-будівельний кооператив "Пікап" земельної ділянки" та скасування державної реєстрації права власності Обслуговуючого кооперативу "Гаражно-будівельний кооператив "Пікап" (далі - ОК "Гаражно-будівельний кооператив "Пікап"; відповідач-2) на земельну ділянку за кадастровим номером 4610137500:12:005:0167 площею 0,1000 га, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 2204819546101, номер запису про право власності/довірчої власності: 39294876.
Позовні вимоги обґрунтовані обставинами незаконної передачі у власність ОК "Гаражно-будівельний кооператив "Пікап" земельної ділянки. Зокрема, на думку прокурора, оспорюване рішення Рясне-Руської сільради є прийнятим з порушенням ст. ст. 41, 116, 134 Земельного кодексу України (далі - ЗК України). Зазначив, що до того ж положення норми ст. 41 ЗК України передбачають надання гаражним будівельним кооперативам земельних ділянок лише для гаражного будівництва і лише із цільовим призначенням - землі житлової та громадської забудови, натомість Рясне-Руська сільська рада за оспорюваним рішенням передала у власність кооперативу землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення.
Рішенням Господарського суду Львівської області від 02.03.2023 (суддя - Р.І. Матвіїв) позов задоволено.
Визнано недійсним рішення Рясне-Руської сільської ради Яворівського району Львівської області від 12.11.2020 № 4823 "Про передачу у власність ОК "Гаражно-будівельний кооператив "Пікап" земельної ділянки". Скасовано державну реєстрацію права власності ОК "Гаражно-будівельний кооператив "Пікап" на земельну ділянку з кадастровим номером 4610137500:12:005:0167 площею 0,1000 га, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 2204819546101, номер запису про право власності/ довірчої власності: 39294876.
Здійснено розподіл судового збору.
Постановою Західного апеляційного господарського суду від 12.03.2025 (головуючий суддя - Бойко С.М., судді - Зварич О.В., Якімець Г.Г.) скасовано рішення суду першої інстанції та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.
Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що ухвалою Львівської міської ради від 16.11.2017 № 2588 затверджено меморандум про порозуміння між Львівською міською радою та Рясне-Руською сільською радою від 03.11.2017, метою якого є вирішення багаторічного конфлікту між містом і селом, спричиненого непорозумінням у частині погодження меж міста і села від 1988 року.
Ухвалою Львівської міської ради від 07.12.2017 № 2677 внесено зміни до ухвал міської ради від 14.07.2015 № 4968, від 01.10.2015 № 5143. Зокрема доручено Рясне-Руській сільській раді Яворівського району вилучити з меж м. Львова території загальною площею 209,0 га та передати їх сільській раді. Вирішено надати дозвіл Управлінню земельних ресурсів департаменту містобудування на розроблення технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель орієнтовно площею 209,0 га, що розташовані на території м. Львова.
На підставі вказаної ухвали від 07.12.2017 виконано роботи з інвентаризації земель, орієнтовно площею 209,0 га, розташовані на території м. Львова, про що Центром ринкових досліджень складено технічну документації із землеустрою.
Ухвалою Львівської міської ради від 14.02.2019 № 4647 затверджено технічну документацію із землеустрою щодо інвентаризації частини земель м. Львова орієнтовно площею 209,0 га (території, які межують із Рясне-Руською сільською радою), у тому числі земельної ділянки № 15 площею 91,1650 га з кадастровим номером 4610136300:06:012:0003 (п. 1.13 ухвали), у тому числі площею 4,4411 га у межах червоних ліній вулиці (код КВЦПЗ 16.00 - землі запасу) за рахунок земель промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення.
Згідно із розпорядженням Львівської обласної державної адміністрації від 23.08.2019 у державну власність прийнято земельні ділянки із земель комунальної власності Львівської міської ради.
Згодом, згідно із розпорядженням Львівської обласної державної адміністрації від 13.12.2019 до земель комунальної власності Рясне-Руської сільської ради Яворівського району Львівської області передано земельні ділянки державної власності.
Рішенням Рясне-Руської сільської ради Яворівського району Львівської області від 18.12.2019 № 3365 "Про прийняття земельних ділянок з державної власності у комунальну власність" прийнято до земель комунальної власності земельні ділянки державної власності згідно з переліком, у тому числі площею 91,1650 га (кадастровий номер 4610136300:06:012:0003, код КВЦПЗ 16.00, обмеження у використанні земельної ділянки: охоронна зона навколо (вздовж) об'єкта транспорту площами 2,1634 га, 2,2777 га, санітарно-захисна зона навколо об'єкта площами 3,2366 га, 49,1517 га, 12,1899 га, 0,1417 га, охоронна зона навколо (вздовж) об'єкта енергетичної системи площами 7,5199 га, 6,0951 га, 0,7703 га, 0,0582 га, 0,0337 га) за рахунок земель промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення.
Відповідно до рішення Рясне-Руської сільської ради Яворівського району Львівської області від 03.01.2020 № 3432 надано дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу восьми земельних ділянок, зокрема й ділянки з кадастровим номером 4610136300:06:012:0003, на 13 земельних ділянок.
Відповідно до рішення від 19.05.2020 № 3698 затверджено технічну документацію із землеустрою щодо поділу земельної ділянки площею 91,1650 га на 13 земельних ділянок. Крім цього, рішенням від 22.10.2020 № 4584 затверджено технічну документацію із землеустрою щодо поділу земельної ділянки площею 21,8466 га, внаслідок чого виокремлено земельну ділянку площею 0,1000 га, кадастровий номер 4610137500:12:005:0167, та вирішено зареєструвати право комунальної власності за Рясне-Руською сільською радою.
Право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 4610137500:12:005:0167 зареєстровано за Рясне-Руською сільською радою 23.10.2020.
Рішенням від 12.11.2020 № 4823 Рясне-Руська сільська рада Яворівського району Львівської області вирішила передати ОК "Гаражно - будівельний кооператив "Пікап" земельну ділянку площею 0,1000 га (кадастровий номер 4610137500:12:005:0167 (територія, що межує з Рясне - Руською сільською радою) у власність для будівництва та обслуговування гаражів, код КВЦПЗ 16.00 - землі запасу (земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадянам чи юридичним особам) за рахунок земель промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення із земель запасу, що не надані у власність або користування громадянам чи іншим юридичним особам.
Згідно з п. 2 вказаного рішення ОК "Гаражно - будівельний кооператив "Пікап" необхідно забезпечити: виготовлення правовстановлюючих документів на земельну ділянку та зареєструвати їх відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень"; цілодобовий доступ до існуючих на території ділянки інженерних мереж для їх ремонту та обслуговування, дотримуватись правил використання земель в охоронній зоні згідно з вимогами інженерних служб міста і не чинити перешкод при будівництві нових інженерних мереж.
Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна від 09.06.2022 № 302383405 земельна ділянка з кадастровим номером 4610137500:12:005:0167 зареєстрована на праві приватної власності ОК "Гаражно-будівельний кооператив "Пікап" (номер запису про право власності/довірчої власності: 39294876) на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 55259178 від 20.11.2020, підстава для державної реєстрації - рішення органу місцевого самоврядування, серія та номер 4823, виданий 12.11.2020, видавник Рясне-Руська сільська рада.
З 23.10.2020 до 20.11.2020 земельна ділянка перебувала у комунальній власності (власник Рясне-Руська сільська рада).
Відповідно до відомостей з Державного земельного кадастру 21.10.2020 земельна ділянка з кадастровим номером 4610137500:12:005:0167 зареєстрована відділом у м. Львові Головного управління Держгеокадастру у Львівській області на підставі технічної документації із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок, 09.10.2020. Цільове призначення 16.00 - землі запасу (земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадянам чи юридичним особам), 12.04 - для розміщення та експлуатації будівель і спору автомобільного транспорту та дорожнього господарства.
Згідно з відповіддю Управління архітектури та урбаністики Департаменту містобудування Львівської міської ради від 16.06.2022 земельна ділянка з кадастровим номером 4610137500:12:005:0167 відповідно до експлікації генерального плану міста Львова (основне креслення масштабу 1:10 000), затвердженого ухвалою Львівської міської ради від 30.09.2010 № 3924, розташована в межах території міських та районних парків.
Відповідно до плану зонування території Залізничного району, затвердженого ухвалою Львівської міської ради від 21.05.2015 № 4657, за функціональним регламентом (базове зонування) функціональне зонування для земельної ділянки з кадастровим номером 4610137500:12:005:0167 не визначено.
Згідно зі схемою зонування за планувальним регламентом плану зонування території Залізничного району вказана земельна ділянка розташована в межах підзони VI - периферійної зони з коефіцієнтом цінності 0.37, а також згідно з санітарно-гігієнічним регламентом в межах підзони САН-1 - санітарно-захисні зони підприємств та поза межами підзон за природно-заповідним, історико-архітектурним та інженерно-геологічним регламентами. У межі опрацювання містобудівної документації с. Рясне-Руське земельна ділянка з кадастровим номером 4610137500:12:005:0167 не входить, оскільки розташована на території міста Львова.
Відповідно до ухвали Львівської міської ради від 29.12.2020 № 6 "Про функціонування Львівської міської територіальної громади" визначено Львівську міську територіальну громаду правонаступником всього майна, прав та обов'язків територіальних громад, територія яких включена до території Львівської міської територіальної громади, а саме: Брюховицької, Винниківської, Рудненської, Грибовицької (Жовківський район), Грядівської (Жовківський район), Дублянської міської ради (Жовківський район), Зашківської (Жовківський район), Малехівської (Жовківський район), Лисиничівської (Пустомитівський район), Рясне-Руської (Яворівський район) відповідно до Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні".
Відповідно до ухвали Львівської міської ради від 29.12.2020 № 7 "Про припинення місцевих рад шляхом приєднання до Львівської міської ради" припинено шляхом приєднання до Львівської міської ради Рясне-Руську сільську раду. Встановлено, що Львівська міська рада є правонаступником всього майна, прав та обов'язків місцевих рад, зазначених у п. 1 цієї ухвали.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що надання ОК "Гаражно-будівельний кооператив "Пікап" земельної ділянки для будівництва гаражів з кодом КВЦПЗ 12.04 - для розміщення та експлуатації будівель і споруд автомобільного транспорту та дорожнього господарства (для розміщення та обслуговування гаражного кооперативу) не відповідає вимогам чинного законодавства, зокрема ст. 41 ЗК України. Встановив порушення порядку передання земельної ділянки із земель комунальної власності. На думку суду першої інстанції, прокурор звернувся із ефективним способом захисту прав у цьому випадку.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову, апеляційний господарський суд зазначив, що фактичним володільцем спірної земельної ділянки є ОК "Гаражна-будівельний кооператив "Пікап" та, що належним та ефективним способом захисту прав та інтересів є віндикаційний позов, якого заявлено не було. Звернення із неефективним способом захисту є самостійною підставою для відмови у позові.
Не погоджуючись із ухваленою у справі постановою суду апеляційної інстанції, прокурор звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить її скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Скаржник мотивує подання касаційної скарги на підставах п. п. 1, 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України, а саме вказує на:
- ухвалення оскаржуваного рішення без урахування висновків Верховного Суду щодо застосування ст. ст. 16, 21, 393 ЦК України, ст. ст. 41, 152, 155 ЗК України, викладених у постановах від 30.05.2018 у справі № 923/466/17, від 04.04.2018 у справі № 361/2965/15, від 07.11.2018 у справі № 488/5027/17, від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14, від 07.04.2020 у справі № 372/1684/14, від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17, від 12.03.2021 у справі № 927/1206/21, від 09.11.2021 у справі № 542/1403/17, від 20.07.2022 у справі № 910/5201/19, від 20.06.2023 у справі № 633/408/18, від 11.06.2024 у справі № 925/1133/18, від 30.05.2018 у справі № 910/9373/17, від 02.03.2021 у справі № 911/261/20, від 02.10.2024 у справі № 911/61/21 (п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України);
- відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування ст. ст. 172, 19, 20, 41 ЗК України, ст. 1 Закону України "Про землеустрій", ч. 1 ст. 16, ст. 24 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", наказу Державного комітету України із земельних ресурсів від 23.07.2010 № 548 "Про затвердження Класифікації видів цільового призначення земель" у подібних правовідносинах (п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України).
На обґрунтування доводів касаційної скарги прокурор також зазначає таке: оскарження рішення суб'єкта владних повноважень, яким порушено цивільні права або інтереси, є ефективним, виправданим способом захисту порушеного права та відновить становище, яке існувало до порушення; оскаржуване рішення про передачу у власність земельної ділянки суперечить ст. 41 ЗК України; суд апеляційної інстанції відкрив апеляційне провадження у справі з порушенням вимог ст. ст. 258, 260, 262 ГПК України та скасував законне рішення суду першої інстанції.
У касаційній скарзі прокурор також просить передати справу № 914/1336/22 на розгляд Великої Палати Верховного Суду відповідно до ч. 5 ст. 302 ГПК України.
Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.05.2025 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою прокурора з підстав, передбачених п. п. 1, 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу до 16.06.2025.
У відзиві відповідач-2 просить закрити касаційне провадження у справі на підставі п. 4 ч. 1 ст. 296 ГПК України, оскільки Верховним Судом вже викладався висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах. Разом з цим, зазначає, що у випадку продовження розгляду справи - просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову апеляційного господарського суду - без змін як таку, що ухвалена відповідно до вимог ст. 236 ГПК України. Вважає, що відсутні обставини для передання справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
У додаткових поясненнях Львівська міська рада просить задовольнити касаційну скаргу, скасувавши постанову Західного апеляційного господарського суду від 12.03.2025 та залишивши в силі рішення Господарського суду Львівської області від 02.03.2023.
Заслухавши доповідь головуючого судді, прокурора, переглянувши в касаційному порядку оскаржувану постанову, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на таке.
Розглянувши доводи касаційної скарги, передбачені п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, колегія суддів зазначає таке.
Главою 3 роз. I кн. 1 ЦК України регулюється захист прав та інтересі осіб. Так, за змістом ст. ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.
Реалізація права на захист цивільних прав здійснюється за допомогою способів захисту, якими є закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16). Тобто це дії, спрямовані на запобігання порушенню або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі способи мають бути доступними й ефективними (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2019 у справі № 310/11024/15-ц, від 01.04.2020 у справі № 610/1030/18).
Верховний Суд зазначає, якщо обраний позивачем спосіб захисту порушеного права враховує зміст порушеного права, характер його порушення, наслідки, які спричинило порушення, правову мету, якої прагне позивач, то такий спосіб захисту відповідає властивості (критерію) належності. Іншою не менш важливою, окрім належності, є така властивість (критерій) способу захисту порушених прав та інтересів, як ефективність - це можливість за наслідком застосування засобу захисту відновлення, наскільки це можливо, порушених прав та інтересів позивача.
ЄСПЛ у п. 75 рішення у справі "Афанасьєв проти України" від 05.04.2005 зазначив про те, що засіб захисту, що вимагається ст. 13 Конвенції, має бути "ефективним" як у законі, так і на практиці.
У кожного способу є свій об'єкт захисту та свої умови застосування.
Захист цивільних прав та інтересів відбувається у відповідний спосіб.
Загальний перелік способів захисту цивільних прав та інтересів визначено у ч. 2 ст. 16 ЦК України. До них відносяться, зокрема: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Перелік способів захисту порушених прав та інтересів, закріплений у наведеній нормі, не є вичерпним.
Обрання способу захисту - це прерогатива позивача. Водночас, свобода в обрані способу захисту передбачає й несення позивачем ризику відмови в задоволенні позовних вимог у зв'язку із неналежністю чи неефективністю заявленого захисту. Вказане узгоджується із висновками Великої Палати Верховного Суду про те, що обрання позивачем неналежного та неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові (див., зокрема постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19, від 02.02.2021 у справі № 925/642/19, від 06.04.2021 у справі № 910/10011/19, від 22.06.2021 у справі № 200/606/18, від 02.11.2021 у справі № 925/1351/19, від 25.01.2022 у справі № 143/591/20, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц).
Законодавець у п. 10 ч. 2 ст. 16 ЦК України закріпив норму, відповідно до якої одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси (ч. 1 ст. 21 ЦК України).
З аналізу наведених вище положень ЦК України вбачається, що у разі звернення з вимогами про визнання незаконним та скасування правового акта індивідуальної дії, виданого, зокрема органом місцевого самоврядування, встановленню та доведенню підлягають як обставини того, що оскаржуваний акт суперечить актам цивільного законодавства (не відповідає законові), так і обставини, що цей акт порушує цивільні права або інтереси особи, яка звернулась із відповідними позовними вимогами, а метою захисту порушеного або оспорюваного права є відповідні наслідки у вигляді відновлення порушеного права або охоронюваного інтересу саме особи, яка звернулась за їх захистом (див. постанови Верховного Суду від 21.03.2023 у справі № 920/456/19, від 14.06.2022 у справі № 903/1173/15, від 09.11.2021 у справі № 906/1388/20, від 26.08.2021 у справі № 924/949/20, від 23.10.2018 у справі № 903/857/18, від 20.08.2019 у справі № 911/714/18, від 13.10.2020 у справі № 911/1413/19, від 18.02.2025 у справі № 914/1334/22, від 28.05.2025 у справі № 914/1337/22 та інші).
Частинами 2, 4 ст. 41 Конституції України встановлюють, що право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
За ч. 1 ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (ч. 1 ст. 317 ЦК України). Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд (ч. 1 ст. 319 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Право власності є об'єктом судового захисту як одне із основоположних речових прав.
До речово-правових позовів "actiones in rem" відносяться, зокрема позови про витребування речі із чужого незаконного володіння (віндикаційний позов "actione rei vinvicatio" - позов неволодіючого власника про витребування майна від володіючого невласника (ст. ст. 387, 388 ЦК України); про усунення перешкод, не пов'язаних із позбавленням володіння (негаторний позов "action negatoria" (ст. 391 ЦК України, ч. 2 ст. 52 ЗК України) тощо.
Метою позову про витребування майна є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно. Рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння є таким рішенням і передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. У такий спосіб задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, призводить до ефективного захисту прав власника саме цього майна.
Отже, у разі державної реєстрації права власності за іншим володільцем (відповідачем), власник, який вважає свої права порушеними, має право пред'явити позов про витребування відповідного майна (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 20.06.2023 у справі № 633/408/18 та постанови Верховного Суду від 18.02.2025 у справі № 914/1334/22, від 28.05.2025 у справі № 914/1337/22).
Верховний Суд також неодноразово зазначав, що не є належним способом захисту права або інтересу позивача вимога про скасування рішення суб'єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, оскільки воно вичерпує свою дію в момент цієї реєстрації (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 у справі № 915/127/18, від 29.05.2019 у справі № 367/2022/15, від 05.10.2022 у справі № 922/1830/19).
Як убачається з матеріалів справи, суд апеляційної інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог прокурора, встановив, що спірну земельну ділянку згідно з рішенням Рясне-Руської сільської ради від 12.11.2020 № 4823 передано у приватну власність ОК "Гаражно-будівельний кооператив "Пікап" та право власності останнього на цю земельну ділянку зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно з внесенням відповідного запису. Оскільки фактичним володільцем спірної земельної ділянки є відповідач-2, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що належним та ефективним способом захисту прав та інтересів у цій справі є саме віндикаційний позов.
Зважаючи на те, що на момент звернення прокурора до суду рішення органу місцевого самоврядування було реалізоване шляхом реєстрації за ОК "Гаражно-будівельний кооператив "Пікап" права власності на спірну земельну ділянку, то визнання незаконним та скасування цього рішення без одночасного заявлення позовних вимог, спрямованих на відновлення володіння майном, не зможе забезпечити ефективного захисту прав та інтересів держави (за обставинами справи - відповідної територіальної громади (див. також постанови Верховного Суду від 09.10.2024 у справі № 924/1369/20, від 18.02.2025 у справі № 914/1334/22, від 28.05.2025 у справі № 914/1337/22, від 03.06.2025 у справі № 914/180/23, від 18.06.2025 у справі № 914/2332/22, від 17.06.2025 у справі № 914/2337/22, які враховуються при перегляді цієї справи з огляду на ч. 4 ст. 300 ГПК України).
Крім того, колегія суддів зазначає, що останню правову позицію в питанні визначення способу захисту у разі державної реєстрації права власності за новим володільцем (відповідачем) викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.04.2024 у справі № 917/1212/21. Так, Велика Палата Верховного Суду у справі № 917/1212/21 зазначила, що, враховуючи мету позову про витребування та підстави для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, у разі державної реєстрації права власності за новим володільцем (відповідачем) власник, який вважає свої права порушеними, має право пред'явити позов про витребування відповідного майна.
У контексті наведеного, встановлених судом апеляційної інстанції фактичних обставин справи, висновок апеляційного господарського суду про обрання прокурором у наведеному випадку неналежного та неефективного способу захисту узгоджується з вищевикладеними висновками Верховного Суду, а також з висновками, викладеними у постановах Верховного Суду від 18.02.2025 у справі № 914/1334/22, від 28.05.2025 у справі № 914/1337/22, від 03.06.2025 у справі № 914/180/23 за позовом прокурора до Львівської міської ради, ОК "Гаражно-будівельний кооператив "Пікап" про визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування, скасування державної реєстрації прав, у спорах, що виникли з подібних правовідносин.
Разом із тим, проаналізувавши висновки, викладені у перелічених прокурором у касаційній скарзі постановах Верховного Суду щодо способу захисту, колегія суддів зазначає, що здійснене апеляційним господарським судом правозастосування та висновки, наведені в оскаржуваній у цій справі постанові, не суперечать правовим висновкам, які зазначені в касаційній скарзі як підстави для відкриття касаційного провадження, оскільки висновки щодо належності та ефективності способу захисту у кожній справі зроблені Верховним Судом на основі аналізу як змісту спірних правовідносин, так і встановлених фактичних обставин кожної справи. До того ж, суди під час вирішення подібних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду (див. також постанову Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі № 755/10947/17).
У справі, яка переглядається, прокурор звернувся до суду за захистом прав держави у спосіб, який не призведе до їх ефективного захисту, а тому суд апеляційної інстанції відмовив у задоволенні позову, що відповідає сформованій наведеній вище практиці Верховного Суду, урахованій, у тому числі, судом апеляційної інстанції.
З огляду на вищевикладене, безпідставним є посилання прокурора на п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України у цьому випадку.
Колегія суддів також визнає необґрунтованими і посилання прокурора як на підставу касаційного оскарження на положення п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України - відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування ст. ст. 172, 19, 20, 41 ЗК України, ст. 1 Закону України "Про землеустрій", ч. 1 ст. 16, ст. 24 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", наказу Державного комітету України із земельних ресурсів від 23.07.2010 № 548 "Про затвердження Класифікації видів цільового призначення земель".
При касаційному оскарженні судових рішень з підстави, передбаченої п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України, крім посилання на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, касаційна скарга має містити, зокрема зазначення норми права, щодо якої відсутній висновок про її застосування, із конкретизацією змісту правовідносин, в яких цей висновок відсутній, та обґрунтування необхідності формування єдиної правозастосовчої практики щодо цієї норми для правильного вирішення справи (див. постанови Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.08.2022 у справі № 908/2287/17 та постанови Верховного Суду від 12.09.2023 у справі № 916/1828/22, від 30.05.2023 у справі № 918/707/22, від 23.05.2023 у справі № 910/10442/21, від 12.11.2020 у справі № 904/3807/19).
Водночас у разі подання касаційної скарги на підставі п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов'язковому дослідженню підлягає також питання щодо необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи (див. постанови Верховного Суду від 12.09.2023 у справі № 916/1828/22, від 30.05.2023 у справі № 918/707/22, від 18.05.2023 у справі № 927/1177/21, від 04.04.2023 у справі № 902/311/22).
Оскільки у наведеному випадку підставою для відмови у позові є обрання прокурором неефективного способу захисту прав територіальної громади, у Верховного Суду немає підстав для формування висновків щодо застосування наведених скаржником у касаційній скарзі норм права у подібних правовідносинах. Водночас посилання прокурора на положення ст. 172 ЗК України щодо можливості оскарження, зокрема рішень органів місцевого самоврядування у сфері земельних відносин у судовому порядку, не спростовує висновків суду апеляційної інстанції про те, що такий спосіб захисту у спірних правовідносинах сам по собі не призведе до відновлення права територіальної громади щодо володіння земельною ділянкою, а тому є неефективним без заявлення вимоги про витребування земельної ділянки.
До таких висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 18.02.2025 у справі № 914/1334/22, від 28.05.2025 у справі № 914/1337/22, від 03.06.2025 у справі № 914/180/23, прийнятих у подібних правовідносинах.
З огляду на вищевикладене, наведені скаржником підстави касаційного оскарження, передбачені п. 1, 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України, не підтвердилися під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваної постанови з цих підстав.
Щодо посилань скаржника на обставини оформлення апеляційної скарги з порушенням вимог ГПК України, то колегія суддів зазначає, що вказане питання вирішується судом апеляційної інстанції під час з'ясування наявності підстав для відкриття апеляційного провадження у справі. Вказані доводи не впливають на висновки суду апеляційної інстанції, покладені в основу оскарженого рішення про відсутність підстав для відмову у позові через неналежність і неефективність обраного прокурором способу захисту (див. також постанову Верховного Суду від 03.06.2025 у справі № 914/180/23).
Інші доводи касаційної скарги підставами касаційного оскарження не обґрунтовані і, відповідно, Верховним Судом не розглядаються (див. постанову Верховного Суду від 29.05.2024 у справі № 910/2491/23).
Щодо клопотання прокурора про передання справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду відповідно до п. 5 ч. 2 ст. 302 ГПК України, то підстав для його задоволення немає з огляду на таке.
Відповідно до ч. 5 ст. 302 ГПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
Отже, по-перше, правова проблема має існувати не в одній конкретній справі, а у невизначеній кількості справ, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності; мають існувати обставини, з яких вбачається, що відсутня стала судова практика у відповідних питаннях, поставлені правові питання не визначені на нормативному рівні, відсутні процесуальні механізми вирішення такого питання тощо; по-друге, вирішення виключної правової проблеми вплине на забезпечення сталого розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики.
Про виключність правової проблеми з точки зору якісного критерію можуть свідчити такі обставини: з касаційної скарги вбачається, що суди припустилися явної й грубої помилки у застосуванні норм процесуального та матеріального права, в тому числі свавільного розпорядження повноваженнями, й перегляд справи Великою Палатою Верховного Суду потрібен з метою унеможливлення її повторення у подальшій судовій діяльності; норми матеріального чи процесуального права були застосовані судами першої чи апеляційної інстанцій таким чином, що постає питання щодо дотримання принципу пропорційності, тобто забезпечення належного балансу між приватними та публічними інтересами; наявні колізії в нормах матеріального права, що викликає необхідність у застосуванні аналогії закону чи права, або постає питання щодо дотримання принципу верховенства права.
При цьому справа буде мати принципове значення, якщо йдеться про правове питання, яке потребує пояснення і зустрічається у невизначеній кількості справ у разі, якщо надана на нього відповідь піддається сумніву або якщо існують різні відмінні позиції і це питання ще не вирішувалося вищою судовою інстанцією, а також необхідне тлумачення щодо застосування нових законів. Разом з тим не є виключною правовою проблемою правове питання, відповідь на яке є настільки ясною і чіткою, що вона може бути знайдена без будь-яких проблем.
Верховний Суд зазначає, що застосування таких критеріїв є сталим і послідовним, викладеним Верховним Судом і Великою Палатою Верховного Суду, у низці судових рішень (наприклад, від 10.07.2019 у справі № 431/5643/16-ц, від 28.04.2020 у справі № 357/13182/18, від 23.06.2020 у справі № 910/8130/17, від 09.07.2020 у справі № 610/1065/18, від 15.09.2020 у справі № 910/32643/15, від 13.10.2020 у справі № 640/17296/19, від 23.10.2020 у справі № 906/677/19, від 14.04.2021 у справі № 757/50105/19, від 22.04.2021 у справі № 640/6432/19, від 28.04.2021 у справі № 916/1977/20, від 18.05.2021 у справі № 758/733/18), адже виключна правова проблема, необхідність для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики є оціночними поняттями.
Наведені прокурором у касаційній скарзі обставини не свідчать про існування виключної правової проблеми в спірних правовідносинах. Позиція скаржника не містить викладення правової проблеми, яка має місце саме у правозастосуванні, зокрема обґрунтування, в чому вбачається складність застосування відповідних положень законодавства у цій правовій ситуації, невизначеність поставлених судом правових питань на нормативному рівні, неможливість подолання проблеми існуючими процесуальними механізмами. Із викладеного вбачається, що Велика Палата Верховного Суду вже сформувала відповідну практику для врахування її судами при розгляді подібних спорів. Посилання прокурора на низку справ, де відповідачами виступають гаражно-будівельні кооперативи (як то він зазначає у касаційній скарзі на обґрунтування кількісного критерію), всупереч вже сформованій практиці Великої Палати Верховного Суду щодо належності та ефективності способів захисту порушеного права у такій категорії справ не може свідчити про наявність виключної правової проблеми. Звідси правових підстав для передачі цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду у наведеному випадку немає. До подібних висновків дійшов і Верховний Суд у постановах від 03.06.2025 у справі № 914/180/23, від 17.06.2025 у справі № 914/2337/22, від 18.06.2025 у справі № 914/2332/22 та в ухвалі від 12.05.2025 у справі № 914/2334/22 при перегляді подібного клопотання.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
За змістом ст. 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених ст. 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Отже, суд касаційної інстанції, переглянувши оскаржувану постанову в межах доводів касаційної скарги, дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а постанови апеляційного господарського суду - без змін.
Згідно з ст. 129 ГПК України судовий збір за подання касаційної скарги покладається на скаржника.
Керуючись ст. ст. 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд, -
Касаційну скаргу першого заступника керівника Львівської обласної прокуратури залишити без задоволення.
Постанову Західного апеляційного господарського суду від 12.03.2025 у справі № 914/1336/22 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя Могил С.К.
Судді: Волковицька Н.О.
Случ О.В.