Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"07" липня 2025 р.м. ХарківСправа № 922/1434/25
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Сальнікової Г.І.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу
за позовом Фізичної особи-підприємця Огризка Валерія Володимировича ( АДРЕСА_1 )
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Юко-Плюс" (61052, м. Харків, вул. Різдвяна, буд. 29-А, оф. 117)
про стягнення 117810,18 грн.
без виклику учасників справи
На розгляд Господарського суду Харківської області подано позовну заяву фізичної особи-підприємця Огризка Валерія Володимировича до відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Юко-Плюс" про стягнення заборгованості у розмірі 117810,18 грн. та судові витрати.
Позовна заява обґрунтована невиконанням з боку відповідача зобов'язань за договором-заявкою на перевезення вантажу №105 від 17.12.2024 в частині оплати вартості послуг з перевезення вантажу.
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 30.04.2025 позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк у п'ять днів з дня отримання копії ухвали про залишення позовної заяви без руху для усунення недоліків позовної заяви.
05.05.2025 в системі діловодства Господарського суду Харківської області зареєстровано заяву про усунення недоліків позовної заяви (вх. №10882) разом із доданими до неї документами, яку досліджено та долучено судом до матеріалів справи.
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 07.05.2025 позовну заяву прийнято судом до розгляду та відкрито провадження у справі. Приймаючи до уваги, що поданий позов за своїми ознаками є малозначним в розумінні частини 5 статті 12 ГПК України, характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі не вимагають проведення судового засідання для повного та всебічного з'ясування усіх обставин справи, розгляд справи ухвалено здійснювати в письмовому провадженні без повідомлення сторін за наявними матеріалами справи.
Суд зазначає, що 18.10.2023 введено в дію зміни, що внесені в Господарський процесуальний кодекс України Законом України №3200-IX від 29.06.2023 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обов'язкової реєстрації та використання електронних кабінетів в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документам", який набрав чинності 21.07.2023.
Відповідно до частини 6 статті 6 ГПК України усі юридичні особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в обов'язковому порядку. Інші особи реєструють свої електронні кабінети в ЄСІТС або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в добровільному порядку.
Враховуючи зазначене, сторони зобов'язані мати зареєстрований Електронний кабінет в підсистемі Електронний суд ЄСІТС.
Відповідно до пункту 17 розділу ІІІ Положення про порядок функціонування окремих підсистем Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, затвердженого рішенням Вищої ради правосуддя від 17.08.2021 №1845/0/15-21, особам, які зареєстрували Електронний кабінет в ЄСІТС, суд вручає будь-які документи у справах, у яких такі особи беруть участь, виключно в електронній формі шляхом їх надсилання до Електронного кабінету таких осіб, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення в паперовій формі за окремою заявою.
Таким чином, процесуальним законодавством передбачено способи належного повідомлення сторін про розгляд справи - шляхом направлення рекомендованим листом з повідомленням про вручення та в електронній формі - через "Електронний кабінет" (правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 30.03.2023 у справі №910/6322/21, від 29.06.2022 у справі №906/184/21).
Беручи до уваги, що станом на дату відкриття провадження у даній справі відповідачем не зареєстровано "Електронний кабінет" в Єдиній судовій інформаційно - телекомунікаційній системі відповідно до положень частини 6 статті 6 та частини 7 статті 42 ГПК України, а тому з метою повідомлення відповідача про розгляд справи, копію ухвали Господарського суду Харківської області про відкриття провадження у справі від 07.05.2025 було надіслано засобами поштового зв'язку на належну адресу відповідача, що вказана у позовній заяві та яка підтверджена відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, яку було повернуто на адресу суду з довідкою відділення поштового зв'язку з зазначенням причини повернення "адресат відсутній за вказаною адресою".
Згідно з частиною 1 статті 10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань", якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного держаного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.
Разом з тим, суд зазначає, що у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії або судове рішення направлено судом рекомендованим листом за належною поштовою адресою, яка була надана суду відповідною стороною, і судовий акт повернуто підприємством зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то необхідно вважати, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії або про прийняття певного судового рішення у справі. Направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у даному разі суду.
Аналогічні висновки виснував Верховний Суд у постанові від 27.07.2022 у справі №908/3468/13, від 13.01.2020 у справі №910/22873/17.
Окрім того, за змістом статей 2, 4 Закону України "Про доступ до судових рішень" кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання. Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України.
Ухвала Господарського суду Харківської області від 07.05.2025 по справі №922/1434/25 була оприлюднена в електронному вигляді в Єдиному державному реєстрі судових рішень, що вбачається за веб-адресою: https://reyestr.court.gov.ua/.
Отже, матеріали справи свідчать, що учасники справи повідомлені належним чином про розгляд даної справи. Водночас судом було створено всім учасникам справи належні умови для доведення останніми своїх правових позицій, надання доказів для обґрунтування своїх вимог та заперечень, а тому справа розглядається за наявними матеріалами, відповідно до частини 2 статті 178 ГПК України.
Відповідно до частини 5 статті 252 ГПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.
Будь-яких заяв або клопотань, відповідно до статті 80 ГПК України на адресу суду від учасників справи не надходило, як і не надходило клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідно до статті 252 ГПК України.
Відтак, суд дійшов висновку про вчинення усіх необхідних дій для розгляду справи та про достатність у матеріалах справи доказів для повного та всебічного з'ясування усіх обставин справи та вирішення господарського спору по суті.
Частиною 4 статті 240 ГПК України передбачено, що у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши матеріали справи, повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Матеріали справи свідчать, що 17.12.2024 між фізичною особою-підприємцем Огризком Валерієм Володимировичем (далі - позивач, виконавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Юко-Плюс" (далі - відповідач, замовник) був укладений договір-заявка на перевезення вантажу №105, відповідно до умов якого, виконавець зобов'язався в порядку та на умовах, визначених договором, доставити наданий йому замовником вантаж.
Згідно договору-заявки №105 від 17.12.2024 сторони погодили наступні умови: 1) марка, держ №автотранспорту: MAH НОМЕР_6/НОМЕР_7; 2) маршрут: Germany 94140 Erning - с. Бишкінь, Сумська обл. (Україна); 3) П.І.Б., посвідчення, закордонний паспорт, номер телефону водія: ОСОБА_1, НОМЕР_1 ; 4) адреса завантаження: Germany 94140 Erning/Inn Am Steinhugl, контактна особа Beate Fichtl, tel. +49857396030 fax +498573960370; 5) митний перехід: Краківець; 6) адреса розмитнення/розвантаження: Розмитнення - Київська обл., Броварський р-н., с. Квітневе, вул. Гоголівська, буд. 1-а. Розвантаження: Україна, 42245, Сумська обл., с. Бишкінь, вул. Куданівська, 69а. 7) найменування вантажу: Пластикові касети для розсади 24 палети розміром 1,10х1,20х2,45 м. 8) вага, відстань: вага 8,5. 9) дата завантаження: 18-19.12.2024. 10) дата розвантаження: по факту прибуття. 11) сума оплати: 2700 євро на дату розвантаження по курсу НБУ. 12) дата оплати: по оригіналах документів в день отримання. 13) додаткові умови: перевізник несе матеріальну відповідальність за збереження вантажу в повному об'ємі та цілісності з моменту завантаження до моменту вивантаження; 14) номер ткл. контактної особи: 0957673005, Владислав.
Згідно міжнародної товарно-транспортної накладної CMR від 18.12.2024 вантаж отриманий вантажоодержувачем 25.12.2024 без будь-яких зауважень або заперечень щодо якості та комплектності відповідно до відомостей із графи 24 CMR, а також відповідями від вантажоодержувачів та перевізника на адвокатські запити позивача.
Із матеріалів справи убачається, що вантажоодержувач ТОВ "Церес Юкрейн" у відповіді №250420-01 від 20.01.2025 на адвокатський запит №10-25 від 15.04.2025 підтвердив факт отримання вантажу "пластикові касети для розсади, 24 палети…" 25.12.2024 за міжнародною товарно-транспортною накладною CMR від 18.12.2024, доставка якого була здійснена 25.12.2024 вантажним автомобілем із номерними знаками НОМЕР_2 / НОМЕР_3 (перевізник ФГ "Урожай Білопільщини").
Крім того, матеріали справи свідчать, що філія "Лісові репродуктивні ресурси" ДП "Ліси України" надала відповідь №104/31.1.8-2025 від 23.04.2025 на адвокатський запит №9-25 від 15.04.2025, що Сумський лісорозсадник філії "Лісові репродуктивні ресурси" ДП "Ліси України" 25.12.2024 за міжнародною товарно-транспортною накладною CMR без номера від 18.12.2024 отримав від постачальника ТОВ "Церес Юкрейн" товар "касети пластикові" в кількості 24 палети. Доставка товару здійснена 25.12.2024 перевізником ФГ "Урожай Білопільщини". До відповіді додано видаткову накладну на вантаж №1255 від 25.12.2024 та сертифікат якості №214225-01-СЯ.
З матеріалів справи також убачається, що головою ФГ "Урожай Білопільщини" була надана відповідь №16 від 18.04.2025 на адвокатський запит №8-25 від 15.04.2025, що Фермерським господарством "Урожай Білопільщини" здійснювалось безпосереднє перевезення вантажу "пластикові касети для розсади, 24 палети…" за маршрутом Німеччина-Україна в грудні 2024 р. Завантаження вантажу здійснено в Німеччині (94140 Ering, InnAMSteinhugl) 18.12.2024 р. Місце розвантаження вантажу: Сумська обл., с. Бишкінь, вул. Куданівська, 69-А Сумський лісорозсадник філії "Лісові репродуктивні ресурси" ДП "Ліси України". Перевезення здійснювалось вантажним автомобілем MAN НОМЕР_2 / НОМЕР_4 , водій ОСОБА_1 .
Позивачем зазначено, що 07.01.2025 керівнику ТОВ "Юко-Плюс", ОСОБА_2 був направлений пакет оригіналів документів для здійснення оплати за надані послуги з перевезення вищевказаного вантажу за адресою, яку вказано менеджеру-логісту ФОП Огризок В.В., а саме: м. Київ, поштомат Нова пошта №45822, вул. Тираспольська, 58, які було повернуто відправнику у зв'язку із закінченням строку зберігання в поштоматі.
Окрім того, матеріали справи свідчать, що 04.02.2025 оригінали документів для оплати перевезення (оригінал міжнародної товарно-транспортної накладної CMR від 18.12.2024, примірник договору-заявки №105 від 17.12.2024, рахунок №105 від 25.12.2024, акт здачі-приймання робіт (надання послуг) №105 від 25.12.2024) повторно було направлено відповідачу засобами поштового зв'язку листом з описом вкладення у конверт (відправлення №2030800069150) на адресу: 61052, Харківська обл., місто Харків, вул. Різдвяна, буд. 29-А, оф. 117), які було повернуто на адресу позивача у зв'язку із закінченням терміну зберігання з відміткою 27.02.2025 р.
27.12.2024 рахунок №105 від 25.12.2024, акт здачі-приймання робіт (надання послуг) №105 від 25.12.2024 було направлено відповідачу електронною поштою на електронну на адресу ІНФОРМАЦІЯ_1.
Також, з матеріалів позовної заяви убачається, що з метою вжиття заходів досудового врегулювання спору, 04.02.2025 на адресу проживання засновника ТОВ "Юко-Плюс" ОСОБА_2 , яка вказана у статутних документах, відповідачем було відправлено претензію, в якій з викладенням правових та фактичних підстав звернення вимагав відшкодувати заборгованість за договором-заявкою №105 від 17.12.2024, а також направлено копії документів для здійснення оплати наданих послуг, яку було повернуто позивачу у зв'язку із закінченням терміну зберігання.
Позивачем в обґрунтування позовних вимог зазначено про належне виконання взятих на себе договірних зобов'язань за договором-заявкою №105 від 17.12.2024 та здійснено перевезення вантажу, який отримано вантажоодержувачем без будь-яких зауважень, а також вчинено погоджені умовами дії щодо направлення документів для сплати наданих послуг у паперовому вигляді та на електронну адресу відповідача, а тому у відповідача виникла заборгованість за надані послуги з перевезення вантажу у розмірі 117810,18 грн., яка залишається не сплаченою.
Вказані обставини, на думку позивача, свідчить про порушення його прав та охоронюваних законом інтересів і є підставою для їх захисту у судовому порядку.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним вище обставинам, суд керується наступним.
Стаття 11 ЦК України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.
Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно частини 3 статті 509 ЦК України зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Відповідно до статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.
Статтею 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
В частині 1 статті 638 ЦК України зазначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Водночас статтею 929 ЦК України унормовано, що за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.
Договором транспортного експедирування може бути встановлено обов'язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, зобов'язання експедитора укласти від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечити відправку і одержання вантажу, а також інші зобов'язання, пов'язані з перевезенням.
Договором транспортного експедирування також може бути передбачено надання додаткових послуг, необхідних для доставки вантажу (перевірка кількості та стану вантажу, його завантаження та вивантаження, сплата мита, зборів і витрат, покладених на клієнта, зберігання вантажу до його одержання у пункті призначення, одержання необхідних для експорту та імпорту документів, виконання митних формальностей тощо).
В силу частини 1 статті 306 ГК України перевезенням вантажів визнається господарська діяльність, пов'язана з переміщенням продукції виробничо-технічного призначення та виробів народного споживання залізницями, автомобільними дорогами, водними та повітряними шляхами, а також транспортування продукції трубопроводами.
Згідно з статтею 9 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу. Перевезення вантажів супроводжується товарно-транспортними документами. Такими документами можуть бути: міжнародна автомобільна накладна (CMR); накладна СМГС (накладна УМВС); коносамент (Bill of Lading); накладна ЦІМ (CIM); вантажна відомість (Cargo Manifest); інші документи, визначені законами України. Факт надання послуги експедитора при перевезенні підтверджується єдиним транспортним документом або комплектом документів (залізничних, автомобільних, авіаційних накладних, коносаментів тощо), які відображають шлях прямування вантажу від пункту його відправлення до пункту його призначення.
Згідно статті 11 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність", експедитор зобов'язаний надавати транспортно експедиторські послуги згідно з договором транспортного експедирування і вказівками клієнта, погодженими з експедитором у встановленому договором порядку.
Згідно статті 12 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" передбачено, що клієнт зобов'язаний у порядку, передбаченому договором транспортного експедирування, сплатити належну плату експедитору, а також відшкодувати документально підтверджені витрати, понесені експедитором в інтересах клієнта в цілях виконання договору транспортного експедирування.
Отже, транспортне експедирування є видом господарської діяльності, спрямованої на організацію процесу перевезення вантажів. Експедитор є таким суб'єктом господарювання, функціональне призначення якого полягає в організації та сприянні здійсненню процесу вантажів. Експедитором може бути, як суб'єкт господарювання (транспортно-експедиційна організація), так і безпосередньо перевізник. Транспортне експедирування - це комплекс заходів, які супроводжують процес перевезення вантажів на всіх його стадіях.
Транспортне експедирування як вид господарської діяльності не може розглядатися окремо від перевезення, це комплекс заходів, які супроводжують процес перевезення вантажів на всіх його стадіях (сортування вантажів під час їх прийняття до перевезення, перевалка вантажів у процесі їх перевезення, облік надходження вантажів під час видачі вантажу тощо), і саме це дає підстави розглядати її допоміжним щодо перевезення видом діяльності.
Частиною 1 статті 99 Конституції України передбачено, що грошовою одиницею України є гривня. Водночас Основний Закон не встановлює заборони використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.
Відповідно до частини 2 статті 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом. Тобто гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на території України за номінальною вартістю (частина 1 статті 192 ЦК України), тоді як обіг іноземної валюти регламентований законами України.
Приписи чинного законодавства, хоч і визначають національну валюту України як єдиний законний платіжний засіб на території України, у якому має бути виражене та виконане зобов'язання (частина 1 статті 192, частина 1 статті 524, частина 1 статті 533 ЦК України), однак не забороняють вираження у договорі грошового зобов'язання в іноземній валюті, визначення грошового еквівалента зобов'язання в іноземній валюті, а також на перерахунок грошового зобов'язання у випадку зміни Національним банком України курсу національної валюти України щодо іноземної валюти.
Частиною 2 статті 524 ЦК України передбачено, що сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом (частина 2 статті 533 ЦК України).
Укладення та виконання договірних зобов'язань, виражених через іноземну валюту, не суперечить законодавству України, що узгоджується з правовою позицією, яка викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.07.2022 у справі №363/1834/17.
Беручи до уваги встановлену статтею 204 ЦК України та неспростовану в межах цієї справи в порядку статті 215 ЦК України презумпцію правомірності означеного договору-заявки, суд вважає його належною у розумінні статей 11, 509 ЦК України та статей 173, 174 ГК України підставою для виникнення обумовлених таким договором-заявкою кореспондуючих прав і обов'язків сторін, а також відповідальність сторін у разі порушення умов договору.
За приписами статті 173 ГК України один суб'єкт господарського зобов'язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Як зазначено судом вище, згідно договору-заявки №105 від 17.12.2024 між сторонами погоджено наступні умови, зокрема: марка, держ №автотранспорту: MAH НОМЕР_6/НОМЕР_7; маршрут: Germany 94140 Erning - с. Бишкінь, Сумська обл. (Україна); адреса завантаження: Germany 94140 Erning/Inn Am Steinhugl; митний перехід: Краківець; адреса розмитнення/розвантаження: розмитнення - Київська обл., Броварський р-н., с. Квітневе, вул. Гоголівська, буд. 1-а., розвантаження: Україна, 42245, Сумська обл., с. Бишкінь, вул. Куданівська, 69а. Сума оплати: 2700 євро на дату розвантаження по курсу НБУ. Дата оплати: по оригіналах документів в день отримання.
Згідно міжнародної товарно-транспортної накладної CMR від 18.12.2024 вантаж отриманий вантажоодержувачем 25.12.2024 без будь-яких зауважень або заперечень щодо якості та комплектності відповідно до відомостей із графи 24 CMR, а також відповідями від вантажоодержувачів та перевізника на адвокатські запити позивача.
Із матеріалів справи убачається, що вантажоодержувач ТОВ "Церес Юкрейн" у відповіді №250420-01 від 20.01.2025 на адвокатський запит №10-25 від 15.04.2025 підтвердив факт отримання вантажу "пластикові касети для розсади, 24 палети…" 25.12.2024 за міжнародною товарно-транспортною накладною CMR від 18.12.2024, доставка якого була здійснена 25.12.2024 вантажним автомобілем із номерними знаками НОМЕР_2 / НОМЕР_3 (перевізник ФГ "Урожай Білопільщини").
Крім того, матеріали справи свідчать, що філія "Лісові репродуктивні ресурси" ДП "Ліси України" надала відповідь №104/31.1.8-2025 від 23.04.2025 на адвокатський запит №9-25 від 15.04.2025, що Сумський лісорозсадник філії "Лісові репродуктивні ресурси" ДП "Ліси України" 25.12.2024 за міжнародною товарно-транспортною накладною CMR без номера від 18.12.2024 отримав від постачальника ТОВ "Церес Юкрейн" товар "касети пластикові" в кількості 24 палети. Доставка товару здійснена 25.12.2024 перевізником ФГ "Урожай Білопільщини". До відповіді додано видаткову накладну на вантаж №1255 та сертифікат якості №214225-01-СЯ від 25.12.2024.
З матеріалів справи також убачається, що головою ФГ "Урожай Білопільщини" була надана відповідь №16 від 18.04.2025 на адвокатський запит №8-25 від 15.04.2025, що Фермерським господарством "Урожай Білопільщини" здійснювалось безпосереднє перевезення вантажу "пластикові касети для розсади, 24 палети…" за маршрутом Німеччина-Україна в грудні 2024 р. Завантаження вантажу здійснено в Німеччині (94140 Ering, InnAMSteinhugl) 18.12.2024 р. Місце розвантаження вантажу: Сумська обл., с. Бишкінь, вул. Куданівська, 69-А Сумський лісорозсадник філії "Лісові репродуктивні ресурси" ДП "Ліси України". Перевезення здійснювалось вантажним автомобілем MAN НОМЕР_2 / НОМЕР_4 , водій Сіряченко Р.І.
Крім того, матеріали справи свідчать, що на виконання умов договору-заявки №105 від 17.12.2024, позивачем оформлено рахунок №105 від 25.12.2024 на суму 117810,18 грн. з ПДВ за транспортно-експедиційні послуги по маршруту: 94140 Ering (DE)-Bushkin (UA), Україна, договір-заявка №105 від 17.12.2024 НОМЕР_6/НОМЕР_7, акт здачі-приймання робіт (надання послуг) №105 від 25.12.2024 та 07.01.2025 скеровано керівнику ТОВ "Юко-Плюс", ОСОБА_2 пакет оригіналів документів для здійснення оплати за надані послуги з перевезення вищевказаного вантажу за адресою: м. Київ, поштомат Нова пошта №45822, вул. Тираспольська, 58, які повернуто відправнику у зв'язку із закінченням строку зберігання.
Окрім того, матеріали справи свідчать, що 04.02.2025 оригінали документів для оплати перевезення (оригінал міжнародної товарно-транспортної накладної CMR від 18.12.2024, примірник договору-заявки №105 від 17.12.2024, рахунок №105 від 25.12.2024, акт здачі-приймання робіт (надання послуг) №105 від 25.12.2024) повторно було направлено відповідачу засобами поштового зв'язку листом з описом вкладення у конверт (відправлення №2030800069150) на адресу: 61052, Харківська обл., місто Харків, вул. Різдвяна, буд. 29-А, оф. 117), які було повернуто на адресу позивача у зв'язку із закінченням терміну зберігання з відміткою 27.02.2025 р.
З метою вжиття додаткових заходів інформування відповідача, 27.12.2024 рахунок №105 від 25.12.2024, акт здачі-приймання робіт (надання послуг) №105 від 25.12.2024 було направлено відповідачу електронною поштою на електронну на адресу ІНФОРМАЦІЯ_1.
Також, з матеріалів позовної заяви убачається, що з метою вжиття заходів досудового врегулювання спору, 04.02.2025 на адресу проживання засновника ТОВ "Юко-Плюс" ОСОБА_2 , яка вказана у статутних документах, відповідачем було відправлено претензію, в якій з викладенням правових та фактичних підстав звернення вимагав відшкодувати заборгованість за договором-заявкою №105 від 17.12.2024, а також направлено документи для здійснення оплати наданих послуг, яку було повернуто позивачу у зв'язку із закінченням терміну зберігання.
Однак матеріали справи свідчать, відповідні звернення позивача залишилися з боку відповідача без належного реагування.
Таким чином, матеріалами справи підтверджено належне виконання позивачем взятих на себе зобов'язань за договором-заявкою №105 від 17.12.2024 та здійснено перевезення вантажу, який отримано вантажоодержувачем без будь-яких зауважень, а також вчинено погоджені умовами договору-заявки №105 від 17.12.2024 дії щодо направлення у паперовій та, додатково, у електронній формі на адресу відповідача пакет документів для сплати наданих послуг.
Відповідно до статті 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно із частиною 1, 4 статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.
Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами, згідно приписів статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Приписами статті 525 ЦК України та частини 7 статті 193 ГК України унормовано, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Нормами частини 1 статті 202 ГК України визначено, що господарське зобов'язання припиняється, окрім іншого виконанням, проведеним належним чином.
Наведене положення законодавства вказує, що коли одна із сторін за умовами договору взяла на себе певні зобов'язання, то інша сторона вправі очікувати, що такі будуть виконані належним чином у встановлені строки. У разі ж коли така сторона порушила умови договору, зобов'язання вважається не виконаним.
Верховний Суд у постанові від 01.03.2021 у справі №180/1735/16-ц наголошує, що принцип належного виконання зобов'язання полягає в тому, що виконання має бути проведене, зокрема у належний строк (термін).
Отже, однією із основних умов виконання зобов'язання є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов'язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов'язання. Строк (термін) виконання зобов'язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.
Відповідно до п. 1.7 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 року "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", днем пред'явлення вимоги кредитором слід вважати день, у який боржник одержав надіслану йому вимогу, а в разі якщо вимогу надіслано засобами поштового зв'язку і підприємством зв'язку здійснено повідомлення про неможливість вручення поштового відправлення, то днем пред'явлення вимоги є дата оформлення названим підприємством цього повідомлення.
Наведене свідчить про належне виконання позивачем своїх зобов'язань за договором-заявкою, погодження акту та наданих послуг позивача в повному обсязі та відповідно до умов договору-заявки, а також про відсутність претензії замовника та наявність в останнього обов'язку здійснити оплату наданих послуг у строк, що станом на дату звернення з позовом до суду є таким, що настав.
Натомість матеріали справи не містять та відповідачем не надано доказів, що свідчать про належне виконання останнім зобов'язань з оплати вартості наданих позивачем транспортно-експедиційних послуг у розмірі 117810,18 грн., так само як і не містять мотивованої відмови від розрахунку з позивачем за надані послуги або заперечень щодо порядку, строків, обсягу, вартості тощо наданих позивачем послуг.
Враховуючи встановлені обставини справи, відсутність у матеріалах справи доказів, які б спростовували наявність заборгованості відповідача перед позивачем, а також доказів, які б свідчили про здійснення розрахунку за надані послуги, суд дійшов висновку, що позовна вимога про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 117810,18 грн., є обґрунтованою, підтвердженою матеріалами справи, а тому підлягає задоволенню.
Відповідно до статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Однак, всупереч вимог наведених статей 13, 74 ГПК України жодних доказів на спростування встановлених обставин справи та обґрунтованості заявлених позовних вимог, матеріали справи не містять.
При цьому судом надано оцінку щодо належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок зазначених вище судом доказів у їх сукупності, а також надано відповідь на істотні питання, що входять до предмету доказування у справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
З урахуванням наведеного, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді усіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що позовна заява є обґрунтованою та підлягає задоволенню.
Здійснюючи розподіл судових витрат, суд керується положеннями статті 129 ГПК України, а тому враховуючи висновки суду про задоволення позову, покладає витрати зі сплати судового збору за позовну заяву на відповідача.
Разом з тим, суд враховує, що згідно частин 1, 4 статті 6 ГПК України у господарських судах функціонує Єдина судова інформаційно-комунікаційна система. Єдина судова інформаційно комунікаційна система відповідно до закону забезпечує обмін документами (надсилання та отримання документів) в електронній формі між судами, між судом та учасниками судового процесу, між учасниками судового процесу, а також фіксування судового процесу і участь учасників судового процесу у судовому засіданні в режимі відеоконференції.
За змістом частин 5, 6 статті 42 ГПК України документи (в тому числі процесуальні документи, письмові та електронні докази тощо) можуть подаватися до суду, а процесуальні дії вчинятися учасниками справи в електронній формі з використанням Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи, за винятком випадків, передбачених цим Кодексом. Процесуальні документи в електронній формі мають подаватися учасниками справи до суду з використанням Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи в порядку, визначеному Положенням про Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів).
Пунктом 1 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір" передбачено, що за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру сплачується судовий збір у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. За подання до господарського суду позовної заяви немайнового характеру підлягає сплаті судовий збір - 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Частиною 3 статті 4 Закону України "Про судовий збір" передбачено, що при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 по справі №916/228/22 зазначено, що особи, які після 04.10.2021 подають до суду документи в електронній формі з використанням системи "Електронний суд", мають правомірні очікування, що розмір судового збору, який підлягає сплаті ними, у такому разі буде розрахований із застосуванням понижуючого коефіцієнта, що прямо передбачено в Законі України "Про судовий збір".
Позовна заява надійшла до господарського суду в електронній формі через систему "Електронний суд", а тому враховуючи положення частини 3 статті 4 Закону України "Про судовий збір" за звернення з позовною заявою до суду підлягав сплаті судовий збір у розмірі 2422,40 грн.
Водночас матеріали справи свідчать, що за звернення з позовною заявою до суду було сплачено судовий збір у розмірі 3028,00 грн. згідно платіжної інструкції №8698 від 24.04.2025, тобто в більшому розмірі, ніж встановлено законом, а тому розподіл судових витрати зі сплати судового збору в порядку статті 129 ГПК України здійснюється судом з огляду на розмір судового збору, який підлягав сплаті у розмірі 2422,40 грн.
Разом з тим, вирішуючи питання про стягнення витрат на правничу допомогу у розмірі 17000,00 грн., суд зазначає наступне.
Пунктом 12 частини 3 статті 2 ГПК України передбачено, що однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
Відповідно до частини 1 статті 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно пункту 1 частини 3 статті 123 ГПК України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Суд зазначає, що Господарським процесуальним законом визначено критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.
Згідно з частинами 1, 2, 4 статті 126 ГПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Приписами частини 5 статті 129 ГПК України передбачено, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Нормами процесуального права передбачено основні критерії визначення та розподілу судових витрат як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін (п.п. 33-34, 37 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19).
Відповідно до частини 3 статті 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Системний аналіз наведених норм процесуального права свідчить про те, що факт понесення стороною судових витрат на професійну правничу допомогу та їх розмір встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів, зокрема, на підставі договору про надання правничої допомоги та відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг (виконаних робіт) та їх вартості.
В обґрунтування витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 17000,00 грн. позивачем представлено суду копії наступних документів, а саме: договір про надання правової допомоги №10/24 від 04.11.2024; ордер серія АМ №1125314 від 24.04.2025; акт приймання-передачі виконаної роботи №2 від 07.04.2025 до договору про надання правової допомоги №10/24 від 04.11.2024; платіжна інструкція №8609 від 08.04.2025 на суму 17000,00 грн.
Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Відповідно до статті 131-2 Конституції України для надання професійної правничої допомоги в Україні діє адвокатура.
Положення статті 16 ГПК України передбачають, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Отже, діяльність адвоката є оплачуваною працею і така оплата у вигляді гонорару здійснюється на підставі укладеного між адвокатом та його клієнтом договору про надання правової допомоги.
Як свідчать матеріали справи, позивач звернувся до адвоката Бруцької Тетяни Володимирівни з метою надання йому юридичних послуг з приводу захисту прав та інтересів клієнта, про що було укладено відповідний договір про надання правової допомоги №10/24 від 04.11.2024.
Згідно статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Згідно статті 19 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" передбачено, що видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Відповідно до пункту 1.1. договору клієнт доручає, а адвокат приймає на себе зобов'язання надавати правову допомогу в обсязі та на умовах, передбачених договором.
Умовами пункту 2.1. договору погоджено види правової допомоги, які адвокат на підставі звернення клієнта приймає на себе зобов'язання із їх надання.
Згідно пункту 4.1. договору передбачено, що правову допомогу, що надається адвокатом, клієнт оплачує в гривнях, шляхом переказу суми, що дорівнює вартості робіт згідно акта виконаних робіт.
Згідно пункту 4.3. договору погоджено, що при розрахунку вартості правової допомоги, вказаної в п. 4.1. договору враховується час, витрачений адвокатом, та вид правової допомоги, що надається.
Пунктом 4.5. договору передбачено, що за результатами надання правової допомоги складається акт, що підписується кожною стороною. В акті вказується обсяг наданої адвокатом правової допомоги і її вартість. Акт вручається клієнту особисто, надсилається клієнту адвокатом факсимільним зв'язком або поштою. На письмову вимогу клієнта, адвокат може надавати акти про надання правової допомоги, в яких буде вказано перелік наданої юридичної допомоги із ідентифікацією.
Умовами пункту 4.7. договору погоджено, що сума, вказана в п. 4.1. договору є гонораром адвоката за надання правової допомоги та поверненню не підлягає.
Відповідно до наявного в матеріалах справи та підписаного між сторонами Акту приймання-передачі виконаної роботи №2 від 07.04.2025 до договору про надання правової допомоги №10/24 від 04.11.2024 вказано роботи, що передбачені п. 2. договору про надання правової допомоги №10/24 від 04.11.2024, а саме: 1) консультація з вивченням документів щодо правововідносин, які склались між ФОП Огризок В.В. та ТОВ "Юко-Плюс" (код ЄДРПОУ 45516800) у зв'язку із виконанням умов договору-заявки на перевезення вантажу №105 від 17.12.2024 року; 2) підготовка позовної заяви про стягнення із ТОВ "Юко-Плюс" заборгованості за надані послуги за договором-заявкою на перевезення вантажу №105 від 17.12.2024. За виконану роботу клієнт сплачує адвокату винагороду у розмірі 17000,00 грн.
Згідно платіжної інструкції №8609 від 08.04.2025 позивач сплатив на рахунок адвоката гонорар у розмірі 17000,00 грн. із відповідним призначенням платежу.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц виснувала, що розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом за умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.
Водночас суд зазначає, що у відповідності до норм чинного процесуального законодавства під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд: 1) має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, які визначені у частині 4 статті 126 ГПК України за клопотанням іншої сторони; 2) з власної ініціативи або за наявності заперечення сторони може відмовити стороні у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 ГПК України.
Тобто критерії, що визначені частиною 4 статті 126 ГПК України, враховуються за клопотанням заінтересованої сторони для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою наступного розподілу між сторонами за правилами частини 4 статті 129 цього Кодексу. Водночас критерії, визначені частиною 5 статті 129 ГПК України, враховуються для здійснення безпосередньо розподілу всіх судових витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Зазначений висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, що викладена в постанові від 24.03.2021 у справі №922/2157/20.
Верховний Суд у постанові від 19.02.2020 по справі №755/9215/15-ц звертав увагу на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Такі критерії оцінки поданих заявником доказів суд застосовує з урахуванням особливостей кожної справи та виходячи з принципів верховенства права та пропорційності, приписів статей 123 - 130 ГПК України та з урахуванням практики Європейського Суду з прав людини, що суди застосовують як джерело права згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини".
З огляду на вказане, суд зазначає, що вирішуючи питання розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу суду належить дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації.
Оцінка обґрунтованості, розумності, реальності, пропорційності витрат на професійну правничу допомогу з огляду на обсяг наданих адвокатом послуг, характер спору, а також підтвердженість таких витрат належними та допустимими доказами, вирішується судом у кожному випадку з урахуванням конкретних обставин справи.
Такі докази, відповідно до частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Подані на підтвердження таких витрат докази мають окремо та у сукупності відповідати вимогам статей 75-79 ГПК України.
Надаючи оцінку наданим доказам в обґрунтування витрат на професійну правничу допомогу, враховуючи конкретні обставини даної справи, суд зазначає, що адвокатом з метою належного надання правової правничої допомоги позивачу вчинялися необхідні дії з огляду на умови пункту 2.1. договору та статті 19 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (оформлення та направлення адвокатських запитів, підготовка позовної заяви та доданих до неї документів тощо). Разом з тим, суд приймає до уваги, що позовна заява та додані до неї документи є незначними за обсягом та не передбачають необхідності виконання адвокатом значного обсягу юридичної і технічної роботи для їх підготовки та подання. Додані до позовної заяви документи складаються з одного чи декількох аркушів, є типовими для спірних правовідносин, у переважній своїй більшості однотипними та не потребують значної за обсягом роботи із їх вивчення, аналізу, а також підготовки для подання до суду разом з позовом в обґрунтування правової позиції по справі.
Окрім того, суд приймає до уваги, що нормативно-правове регулювання спірних правовідносин докорінно не змінилось, а тому цитування великої кількості норм права, законів та іншої нормативно-правової бази, судової практики, яка підлягає дослідженню і застосуванню, спірні правовідносини не передбачають.
Поряд з цим, матеріали справи свідчать, що ухвалою Господарського суду Харківської області від 30.04.2025 позовну заяву залишено без руху. Встановлено позивачу строк для усунення зазначених у цій ухвалі недоліків позовної заяви у п'ять днів з дня отримання копії ухвали про залишення позовної заяви без руху.
Крім того, враховуючи, що ціна позову у справі не перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі не вимагали проведення судового засідання для повного та всебічного з'ясування обставин справи, судом вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та встановлено сторонам строк для подання заяв по суті справи, що не потребувало витрат адвокатом свого часу та зусиль, а також пов'язаних із цим витрат на участь в судових засіданнях.
Отже, враховуючи обставини справи та наведені законодавчі приписи, суд дійшов висновку, що вартість послуг на професійну правничу допомогу щодо представництва інтересів позивача в суді у розмірі 17000,00 грн. є завищеною. Такий розмір судових витрат не має характеру необхідних, неспівмірний з обсягом наданих адвокатом послуг з огляду на розумну необхідність витрат для цієї справи, що не узгоджується із принципом розподілу таких витрат.
Суд звертається до висновків Великої Палати Верховного Суду у постанові від 16.11.2022 у справі №922/1964/21 та враховує, що не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.
У системному зв'язку із правовими положеннями, наявними у матеріалах справи доказами, з огляду на фактичні обсяги наданих послуг професійної правничої допомоги щодо представництва інтересів позивача у суді, враховуючи принцип верховенства права та справедливості, критерії реальності, обґрунтованості та розумності розміру таких витрат, суд дійшов висновку, що розумним, реальним, обґрунтованим та співмірним слід вважати зменшений розмір витрат позивача на професійну правничу допомогу у розмірі 12000,00 грн.
На цілковите переконання суду, обґрунтоване стягнення зменшеної суми гонорару свідчитиме про дотримання принципу захисту права працівника на оплату та своєчасність оплати за виконану працю, закріпленому у статті 43 Конституції України, оскільки діяльність адвоката є оплачуваною працею, і така оплата в силу статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" слугує формою винагороди за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Враховуючи положення пункту 12 частини 3 статті 2 та частини 8 статті 129 ГПК України сторони не позбавляються права на відшкодування судових витрат у разі їх підтвердження та подання у порядку та строки, встановлені процесуальним законом.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, зокрема, пункту 95 рішення у справі "Баришевський проти України" від 26.02.2015, та пунктів 34-36 рішення у справі "Гімайдуліна і інших проти України" від 10.12.2009, заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим. У рішенні ЄСПЛ "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
На підставі викладеного, керуючись статтями 124, 129-1 Конституції України, статтями 4, 12, 20, 73, 74, 76-79, 86, 129, 231, 236-238 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
Позов задовольнити.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Юко-Плюс" (61052, м. Харків, вул. Різдвяна, буд. 29-А, оф. 117, код ЄДРПОУ 45516800) на користь фізичної особи-підприємця Огризка Валерія Володимировича ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_5 ) заборгованість у розмірі 117810,18 грн., витрати зі сплати судового збору у розмірі 2422,40 грн. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 12000,00 грн.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення Господарського суду Харківської області може бути оскаржене в порядку, встановленому статтями 254, 256-259 Господарського процесуального кодексу України.
Повне рішення складено "07" липня 2025 р.
Суддя Г.І. Сальнікова