Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
07 липня 2025 року м. ХарківСправа № 922/2293/25
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Аріт К.В.
без виклику представників сторін
розглянувши заяву Харківської міської ради про вжиття заходів забезпечення позову (вх.№15733 від 04.07.2025) у справі
за позовом Харківської міської ради, м.Харків
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Монтана-1», м.Харків
про скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії
03.07.2025 року Харківська міська рада звернувся до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Монтана-1», в якому просить суд:
- скасувати рішення державного реєстратора Полівської сільської ради Дергачівського району Харківської області Зеленого Валентина Вікторовича про внесення змін до запису Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №42322849 від 31.07.2018 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 113027563101);
- зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю «МОНТАНА-1» (код ЄДРПОУ 38775384) звільнити земельну ділянку по просп. Науки (колишня назва - просп. Леніна) 39, у м. Харкові від веранди «а», площею 87,3 кв.м.
Крім того, 04.07.2025 року, Харківською міською радою було подано заяву про забезпечення позову, в якій заявник просить суд вжити заходи забезпечення позову шляхом заборони Товариству з обмеженою відповідальністю «МОНТАНА-1» (код ЄДРПОУ 38775384) вчинення будь-яких дій щодо відчуження об'єкту нерухомого майна - нежитлової будівлі літ. «А1-1», загальною площею 160,6 кв.м. з верандою "а", площею 87,3 кв.м., що розташована на земельній ділянці площею 0,0198 га, (кадастровий номер 6310136300:09:008:0048), надану для обслуговування нежитлової будівлі літ. «А1-1» (кафе) по просп. Науки (колишня назва - просп. Леніна), 39 у м. Харкові (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 113027563101).
Обґрунтовуючи необхідність забезпечення позову у даній справі в порядку статті 136, 137 ГПК України, Харківська міська рада вказує про те, що Товариством з обмеженою відповідальністю «МОНТАНА-1» самочинно здійснено прибудову до нежитлової будівлі літ. «А1-1» (кафе - Монтана) у вигляді тимчасової споруди (літній майданчик), право власності на який в Реєстрі визначено як на веранду «а» загальною площею 87,3 кв.м. по просп. Науки (колишня назва - просп. Леніна), 39 у м. Харкові, за відсутності будь-яких дозвільних документів та без набуття права власності або права користування земельною ділянкою на якій розташована спірна прибудова.
Також, заявником зазначається, що останній має обґрунтоване припущення про існування реальної загрози того, що відповідачем можуть здійснюватися дії щодо відчуження вказаного об'єкту нерухомого майна з метою використання аргументів стосовно добросовісного набувача під час розгляду вищевказаного позову та ухилення від настання наслідків, передбачених рішенням суду.
Харківська міська рада зазначає, що без встановлення обмежень на час розгляду справи фактичний власник спірного нерухомого майна Товариство з обмеженою відповідальністю може розпорядитися своєю власністю на власний розсуд в будь-який час. Подальше ймовірне відчуження майна на користь інших осіб, передача нерухомого майна в оренду, зміна його призначення (з нежитлового на житлове тощо), поділ, виділ чи об'єднання ускладнить виконання можливого рішення суду про задоволення позову. Вчинення будь-яких дій з нерухомим майном до закінчення судового розгляду, у разі задоволення позову, призведе до необхідності зміни позовних вимог або вирішення спорів з іншими позовними вимогами та з іншими особами, яким це майно може бути передане в оренду або іншим чином відчужено.
Дослідивши матеріали заяви Харківської міської ради про забезпечення позову, суд зазначає наступне.
Порядок розгляду заяви про забезпечення позову передбачений статтею 140 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), відповідно до положень якої заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи, проте суд може викликати заявника для надання пояснень, додаткових доказів, або для з'ясування питань, пов'язаних із зустрічним забезпеченням. У виняткових випадках, коли наданих заявником пояснень та доказів недостатньо для розгляду заяви про забезпечення позову, суд може призначити її розгляд у судовому засіданні з викликом сторін.
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Одним з механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту є передбачений національним законодавством України інститут вжиття заходів забезпечення позову. При цьому, вжиття заходів забезпечення позову має на меті запобігти утрудненню чи неможливості виконання рішення господарського суду, прийнятого за результатами розгляду справи, в разі задоволення позову.
Відповідно до рішення ЄСПЛ від 29 червня 2006 року у справі "Пантелеєнко проти України" засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом. У рішенні ЄСПЛ від 31 липня 2003 року у справі "Дорани проти Ірландії" було зазначено, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.
При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17.07.2008) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Відповідно до ч. 1 ст. 136 ГПК України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову.
Відповідно до ч. 2 ст. 136 ГПК України забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.
Пунктом 2 ч.1 ст.137 ГПК України визначено, що позов забезпечується, зокрема, забороною відповідачу вчиняти певні дії.
Питання задоволення заяви про застосування заходів забезпечення позову вирішується судом в кожному конкретному випадку окремо, виходячи з характеру обставин справи, що дозволяють зробити висновок про те, що невжиття таких заходів матиме наслідки, визначені у ч. 2 ст. 136 ГПК України.
Суд звертає увагу на постанову КГС ВС від 17.11.2020 у справі №922/2419/20 щодо посилання на зміст ст. 136 ГПК України - обґрунтування необхідності забезпечення позову полягає у доказуванні обставин, з якими пов'язано вирішення питання про забезпечення позову.
Позивач повинен обґрунтувати причини звернення з такою заявою та надати суду докази наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу забезпечення позову. Отже в кожному конкретному випадку, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суду належить встановити наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів можуть виникнути перешкоди для виконання рішення суду у разі задоволення позову. При цьому обов'язок доказування наявності таких обставин покладається на заявника (постанова КГС ВС від 25.09.2020 № 910/1762/20).
Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення (правова позиція викладена в постанові КГС ВС від 15.01.2020 по справі № 915/1912/19).
Забезпечення позову є засобом, спрямованим на запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, що полягає у вжитті заходів, за допомогою яких у подальшому гарантується виконання судових актів. При цьому, сторона, яка звертається з заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення з такою заявою.
З підстав вищезазначеного та встановлених загальних вимог, передбачених ст. 74 ГПК України, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову. Особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення з заявою про забезпечення позову.
У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.
Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову.
Заходи до забезпечення позову повинні бути співрозмірними з заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Інститут вжиття заходів забезпечення позову є одним з механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту. Забезпечення позову за правовою природою є засобом запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, метою якого є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.
Правові висновки щодо застосування статей 136, 137 ГПК України наведені в постановах Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 910/19256/16, від 14.05.2018 у справі № 910/20479/17, від 14.06.2018 у справі № 916/10/18, від 23.06.2018 у справі № 916/2026/17, від 16.08.2018 у справі № 910/5916/18, від 11.09.2018 у справі № 922/1605/18, від 14.01.2019 у справі № 909/526/18, від 21.01.2019 у справі № 916/1278/18, від 25.01.2019 у справі № 925/288/17, від 26.09.2019 у справі № 904/1417/19, від 23.12.2020 № 911/949/20.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 року у справі №381/4019/18 (провадження №14-729цс19) вказано, що: "співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. [...] Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. [...] Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову".
Конкретний захід забезпечення позову буде співмірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Такі висновки наведені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року у справі № 753/22860/17 (провадження № 14-88цс20).
Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачу вчиняти певні дії. При цьому обґрунтування необхідності забезпечення позову покладається саме на позивача та полягає у доказуванні обставин, з якими пов'язано вирішення питання про забезпечення позову. Під час вирішення питання про вжиття заходів щодо забезпечення позову господарським судам слід враховувати, що такими заходами не повинні застосовуватися обмеження, не пов'язані з предметом спору.
Правовий висновок наведено у постановах Верховного Суду від 12.12.2019 у справі № 910/13985/19, від 25.09.2020 у справі № 925/77/20.
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих заявником на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно існує спір та наявна реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати зміст позовних вимог, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, що звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.
Метою забезпечення позову є вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Забезпечення позову є обмеженням суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).
Безпідставне застосування заходів забезпечення позову може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.
Правова позиція викладена в постанові КЦС ВС від 25.11.2020 у справі №757/61850/18-ц.
У випадку звернення до суду з позовними вимогами немайнового характеру, судове рішення у разі задоволення яких не вимагатиме примусового виконання, то в такому випадку не має взагалі застосуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, а має застосовуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
В немайнових спорах має досліджуватися, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, оскільки позивач не зможе їх захистити в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду.
Правова позиція викладена в постанові Об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 16.08.2018 року № 910/1040/18.
Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання (п. 35 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі № 753/22860/17).
Умовою застосування заходів забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (у тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитися за кількістю або погіршитися за якістю на момент виконання рішення (постанови КГС ВС від 17.09.2021 у справі 910/3547/21, від 05.08.2022 у справі № 905/447/22, від 06.12.2023 № 917/805/23, постанова ОП КГС ВС від 03.03.2023 у справі № 905/448/22).
Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення (постанова КГС ВС від 04.05.2023 у справі №916/3710/22).
Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача, який може приховати майно, розтратити його, продати, знецінити (постанова ВП ВС від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18, постанова КГС ВС від 06.12.2023 № 917/805/23).
Заходи забезпечення позову повинні узгоджуватись з предметом та підставами позову, можуть бути вжиті судом лише в межах предмета позову та не повинні порушувати права інших осіб.
Під час вирішення питання про забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті та не вирішується ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову (постанова КГС ВС від 06.12.2023 № 917/805/23).
При цьому використання судом терміну "боржник" не свідчить про упередженість і про передчасне вирішення ним питання щодо наявність заборгованості відповідача перед позивачем до розгляду спору по суті, оскільки відповідно до статей 509, 510 ЦК сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор (постанова КГС ВС від 11.12.2023 № 904/1934/23).
Особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. При цьому важливим є момент об'єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення.
Отже при використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами" (постанова КГС ВС від 04.05.2023 у справі № 916/3710/22).
Так, Харківською міською радою у позовній заяві визначено предмет спору, що містить вимоги немайнового характеру, а саме:
- скасувати рішення державного реєстратора Полівської сільської ради Дергачівського району Харківської області Зеленого Валентина Вікторовича про внесення змін до запису Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №42322849 від 31.07.2018 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 113027563101);
- зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю «МОНТАНА-1» (код ЄДРПОУ 38775384) звільнити земельну ділянку по просп. Науки (колишня назва - просп. Леніна) 39, у м. Харкові від веранди «а», площею 87,3 кв.м.
Проте у своїй заяві про забезпечення позову Харківська міська рада посилається на припущення щодо існування реальної загрози того, що відповідач, виступаючи зареєстрованим власником спірного майна, може у будь-який час укласти правочин та відчужити спірне майно третім особам, що негативно вплине на їх права у майбутньому, а у подальшому призведе до необхідності залучення їх до участі у справі, що в цілому негативно вплине на строки розгляду справи по суті та затягуванню процесу. Крім того, це порушить права і свободи особи, яка придбає спірне майно.
Водночас, стверджуючи про необхідність застосування заходів забезпечення позову, позивачем не надано до заяви будь-яких належних, допустимих та достатніх доказів на підтвердження того, що саме відповідач вчиняє дії, які ускладнюють або призведуть до неможливості виконання судового рішення і порушення прав заявника як позивача, імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів.
Отже позивачем не підтверджено належними, достовірними та достатніми доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується необхідність застосування певного заходу забезпечення позову. При цьому позивачем не доведено зв'язок між неприйняттям таких заходів і утрудненням чи неможливістю виконання судового рішенням, а саме лише посилання в заяві на потенційну неможливість виконання судового рішення у разі не вжиття заходів забезпечення позову не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.
Крім того, суд зазначає, що позивачем жодним чином не обґрунтовано, яким чином відсутність заборони Товариству з обмеженою відповідальністю «Монтана-1» відчуження об'єкту нерухомого майна може ускладнити або унеможливити виконання рішення у спорі, предметом якого є скасування рішення державного реєстратора та зобов'язання звільнити земельну ділянку, отже, відсутній мотивований причинно-наслідковий зв'язок між предметом заявленого спору та конкретним обраним позивачем заходом забезпечення позову.
З огляду на вказане, суд констатує, що позивачем до заяви про забезпечення позову не надано належних, достовірних та достатніх доказів, які підтверджують обґрунтованість доводів щодо реальної можливості розпорядитися об'єктом нерухомого майна відповідачем, а відсутність відповідних документальних доказів не дають суду вагомих підстав дійти висновку щодо обґрунтованості, доцільності та необхідності вжиття заходів забезпечення позову.
Крім того, суд виходить з положень статті 204 ЦК України, відповідно до яких вбачається, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Таким чином, суд підкреслює визначене у заяві Харківської міської ради, що наявність припущення існування загрози неможливості виконання рішення суду не є достатнім для вжиття судом заходів забезпечення позову.
В кожному конкретному випадку, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суду належить встановити наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів можуть виникнути перешкоди для виконання рішення суду у разі задоволення позову. При цьому обов'язок доказування наявності таких обставин покладається на заявника (постанова КГС ВС від 25.09.2020 №910/1762/20).
Як зазначено судом вище, достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову.
Суд повинен пересвідчитись, що заява про забезпечення позову має обґрунтування, з урахуванням доказів, наданих заявником на підтвердження своїх вимог, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно існує спір та наявна реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову.
Самі лише твердження заявника про потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення у разі задоволення позову без долучення відповідних доказів та обґрунтувань не є достатньою підставою для задоволення заяви про забезпечення позову.
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом (ч.3 ст.13 ГПК України).
Як вбачається зі змісту постанови ОП КГС ВС у справі № 905/448/22, заявник у вказаній справі, звертаючись до суду із заявою про вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на нерухоме та рухоме майно, обґрунтовував свої вимоги з наданням підтверджуючих доказів, а саме: подано докази листування між сторонами з повідомленням боржником про настання форс-мажорних обставин та неможливістю оперативно та своєчасно здійснювати розрахунки з контрагентами; докази наявності у боржника податкового боргу, повідомлення обставин місцезнаходження боржника в зоні активних бойових дій (територія Донецької області), що свідчить про те, що господарська діяльність відповідача може бути зупинена або взагалі припинена, що матиме наслідком суттєве погіршення фінансового стану та платоспроможності відповідача тощо.
Тобто, ОП КГС ВС у постанові від 03.03.2023 у справі № 905/448/22, надаючи правову оцінку доводам та доказам сторін, роз'яснила стандарт доказування у вказаній категорії справ, проте, не зазначала про звільнення заявників від доказування, від подання доказів на підтвердження наявності обставин, з якими закон пов'язує вжиття заходів забезпечення позову, а прямо зазначила про застосування ч. 3 ст. 13 ГПК України.
Таким чином, Харківською міською радою заява про вжиття заходів забезпечення позову не лише не підтверджена жодними доказами, але й не містить достатнього обґрунтування існування ризиків невиконання чи утруднення виконання майбутнього судового рішення у справі. Тобто, заява Харківської міської ради ґрунтується на припущеннях щодо можливого ухилення відповідача від виконання рішення суду у даній справі у разі задоволення позову.
Харківською міською радою не подано жодних належних та допустимих доказів в розумінні статей 76, 77 ГПК України, з якими діюче законодавство пов'язує доцільність застосування заходів щодо забезпечення позову та які б свідчили про неможливість або істотне ускладнення виконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів.
Безпідставне застосування заходів забезпечення позову може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.
Саме лише посилання в заяві на потенційну неможливість виконання рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.
Забезпечення позову не може бути спрямоване на усунення лише гіпотетичних ризиків, без надання доказів, які б свідчили про реальну загрозу невиконання рішення суду, зокрема внаслідок дій відповідача щодо подальшого відчуження, поділу чи зміни призначення майна.
Суд звертає увагу, що заявником не надано доказів, які б підтверджували факт того, що відповідач на даний час вчиняє чи має намір вчинити будь-які дії щодо відчуження нерухомого майна. Натомість, у поданій на розгляд суду заяві про вжиття заходів забезпечення позову викладені лише припущення заявника щодо ймовірності того, що відповідач може вчинити дії, пов'язані із відчуженням спірного майна.
Згідно з статтями 73, 74, 77, 79 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Суд вказує, що відповідно до частини 1 статті 319 Цивільного кодексу України вільне розпорядження майном на власний розсуд становить невід'ємне право кожного власника. Крім того, інститут забезпечення позову спрямований саме проти несумлінних дій відповідача (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі №381/4019/18), згідно ж приписів частини 5 статті 12 ЦК України поведінка особи завжди презюмується добросовісною та розумною, якщо інше не встановлено судом. Суд в межах розгляду заяви про вжиття заходів забезпечення позову робить висновки про наявність реальної загрози тієї чи іншої поведінки відповідача відносно спірного майна, виходячи з поданих заявником (позивачем) доказів, а не з огляду на припущення заявника.
Таким чином, здійснивши оцінку обґрунтованості доводів заявника, суд дійшов висновку про те, що заява Харківської міської ради про вжиття заходів забезпечення позову не містить обґрунтованих мотивів та посилань на відповідні докази, на підставі яких суд міг би дійти висновку щодо доцільності невідкладного забезпечення позову. Заявником не підтверджено документально, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист інтересів держави чи позивача.
Враховуючи вищевказане, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні заяви Харківської міської ради про вжиття заходів забезпечення позову.
Згідно із частиною шостою статті 140 ГПК України про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу.
Керуючись статтями 136, 137, 140, 232-235 Господарського процесуального кодексу України, суд
Відмовити у задоволенні заяви Харківської міської ради про вжиття заходів забезпечення позову (вх.№15733 від 04.07.2025).
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена до Східного апеляційного господарського суду в порядку, передбаченому статтями 154-157 ГПК України.
Ухвалу підписано 07.07.25
Суддя К.В. Аріт
Веб-адреса сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію по справі - http://reyestr.court.gov.ua.