Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"03" липня 2025 р. м. ХарківСправа № 922/1498/25
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Погорелової О.В
при секретарі судового засідання Федоровій К.О.
розглянувши в порядку загального позовного провадження справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Форум Пак", м. Хмельницький
до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВП Роганський м'ясокомбінат", м. Харків
про стягнення коштів
за участю представників учасників справи:
позивача - Білуха Р.М.
відповідача - не з'явився,
Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Форум Пак", звернувся до Господарського суду Харківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВП Роганський м'ясокомбінат", відповідач, в якому просить суд стягнути з відповідача на свою користь 496 221,16 грн, з яких: 246 485,98 грн пеня, 120 638,64 інфляційні втрати, 129 096,54 грн 15% річних. Позов обґрунтований неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором поставки товару №24 від 14.06.2023. Судові витрати позивач просить суд покласти на відповідача.
Ухвалою суду від 05.05.2025 позовна заява була прийнята до розгляду, відкрито провадження у справі, постановлено про розгляд справи за правилами загального позовного провадження.
Процесуальний рух справи відображено у відповідних ухвалах суду.
21.05.2025 до суду від відповідача надійшла заява про застосування ч. 3 ст. 551 ЦК України, в якій відповідач просить суд зменшити розмір неустойки (пені) до 1 000,00 грн.
Обґрунтовуючи подану заяву відповідач вказує, що ТОВ "ВП Роганський м'ясокомбінат" вважає, що нарахування позивачем штрафних санкцій (пені) в сумі 246 485,98 грн є непомірно великими для відповідача, враховуюче складене фінансове становище та події, які наразі відбуваються в Україні. Відповідач фактично здійснює єдиний вид господарської діяльності - виробництво м'ясних та ковбасних виробів та несе функцію забезпечення м'ясною продукцією населення Харківської області. ТОВ "ВП Роганський м'ясокомбінат" є об'єктом інфраструктури, який є важливими для економіки, національної безпеки та оборони, порушення функціонування якого може завдати шкоди життєво важливим національним інтересам. Під час повномаштабного вторгнення ТОВ "ВП Роганський м'ясокомбінат" понесло суттєвих збитків та втратило велику кількість активів таких як виробничі потужності у місті Вовчанськ. Отримало пошкоджень виробничих потужностей у місті Харків. Але не зважаючи на зазначені обставини було відновлено і на даний час здійснює забезпечення Харківського регіону продукцією власного виробництва, надає робочі місця сплачує податки та забезпечує стабільність економіки прифронтового регіону України. ТОВ "ВП Роганський м'ясокомбінат" не мало можливості здійснити оплату боргу раніше вказаної фактичної сплати, адже ухвалою Господарського суду "Про забезпечення" від 21.06.2024 у справі №922/1990/24 було вжито заходів забезпечення позову, шляхом накладення арешту на грошові кошти, що належать ТОВ "ВП Роганський м'ясокомбінат" в межах суми позову 2 923 749, 62 грн та які знаходяться на всіх рахунках відповідача в усіх банківських та інших фінансово-кредитних установах. ТОВ "ВП Роганський м'ясокомбінат" не мало можливості з вищевказаних причин здійснити оплату за поставлений товар. Адже з причин важкого економічного стану не мало на той час фінансової спроможності здійснити оплату понад суму грошових коштів на які було вжито заходів забезпечення позову, шляхом накладення арешту. Стягнення з відповідача штрафних санкцій в сумі 246 485,98 грн призведе до погіршення фінансового стану Товариства яке стабільно здійснює функцію забезпечення харчовими продуктами прифронтового регіону України.
12.06.2025 до суду від позивача надійшли заперечення на заяву відповідача про зменшення розміру нарахованої до стягнення пені.
В обґрунтування заперечень позивач вказує на те, що відповідач був належним чином повідомлений про свої зобов'язання ще до застосування будь-яких судових заходів забезпечення, що унеможливлює посилання на ухвалу Господарського суду Харківської області від 21.06.2024 у справі №922/1990/24, як на перешкоду для погашення боргу. До 21.06.2024, коли було винесено ухвалу про забезпечення позову, відповідач мав достатньо часу та можливості для добровільного погашення заборгованості або хоча б для початку переговорів щодо її врегулювання. Відсутність таких дій з боку відповідача свідчить про його умисне ухилення від виконання зобов'язань, а не про об'єктивну неможливість їх виконання. Навіть за наявності обізнаності про борг та потенційні судові ризики, відповідач не звертався до позивача з пропозицією укладення мирової угоди чи інших домовленостей щодо реструктуризації заборгованості. Посилання на ухвалу Господарського суду Харківської області від 21.06.2024, як на перешкоду, виглядає необґрунтованим, оскільки до цього моменту відповідач мав усі можливості для врегулювання спору. Відповідно до матеріалів справи, арешт було накладено на грошові кошти в межах суми позову 2 923 749,62 грн, що включає основну заборгованість, пеню, інфляційні втрати та 15% річних станом на 31.05.2024. Проте, відповідач не надав жодних доказів, що зазначена сума перевищувала його загальну фінансову спроможність, і не продемонстрував спроби часткового погашення боргу до або після накладення арешту. Це дозволяє зробити висновок, що ухвала Господарського суду Харківської області від 21.06.2024 не була визначальним фактором, який унеможливив виконання зобов'язань з боку відповідача. Отже, позивач вважає, що твердження відповідача про неможливість погашення боргу через ухвалу Господарського суду Харківської області від 21.06.2024 є необґрунтованими. Відповідач був поінформований про заборгованість через претензію, мав можливість виконати зобов'язання до накладення арешту (зокрема, до 10.06.2024, та до 21.06.2024, коли було відмовлено в першому забезпеченні), та не проявив ініціативи щодо будь-якого врегулювання спору, зокрема заборгованість не була погашена навіть частково.
Крім того, позивач вказує на те, що посилання відповідача в заяві на витяги з ЄРДР, також є безпідставними, оскільки такі документи не є належними доказами. Відповідач посилається на складне фінансове становище, спричинене повномасштабним вторгненням РФ, зокрема втрати активів та пошкодження виробничих потужностей у м. Вовчанськ та м. Харків. Проте, додані до заяви Витяги з ЄРДР датовані періодом з 23.05.2022 по 26.09.2022, що значно передує даті укладення договору поставки № 24 від 14.06.2023, за яким виникла заборгованість. Таким чином, ці документи не можуть бути визнані актуальними або безпосередньо пов'язаними з неспроможністю відповідача виконати зобов'язання за вказаним договором, укладеним значно пізніше. Відповідач просить зменшити розмір неустойки (пені) до 1000,00 грн, що є суттєво нижчим за заявлений позивачем розмір пені, який є законними та обґрунтованими відповідно до умов договору поставки та чинного законодавства України. Таке суттєве зменшення суперечить меті неустойки як заходу, що стимулює виконання зобов'язань, а не звільняє боржника від відповідальності. Позивач зазначає, що прострочення платежів завдало йому значних збитків, які не були компенсовані добровільним виконанням зобов'язань з боку відповідача.
У судовому засіданні 03.07.2025 представник позивача підтримав позов у повному обсязі та просив сул його задовольнити.
Відповідач правом на участь представника у судовому засіданні 03.07.2025 не скористався, причину неявки не повідомив. Про місце, дату та час проведення судових засідань відповідач повідомлявся належним чином, відповідно до ст.ст. 120, 121 ГПК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 202 ГПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Матеріали справи свідчать про те, що судом було створено всім учасникам судового процесу належні умови для доведення останніми своїх правових позицій, надання ними доказів, які, на їх думку, є достатніми для обґрунтування своїх вимог та заперечень та надано достатньо часу для підготовки до судового засідання тощо. Окрім того, судом було вжито всіх заходів, в межах визначених чинним законодавством повноважень, щодо всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.
Оскільки відповідач своїм процесуальним правом участі у судовому засіданні не скористався, повноважного представника для участі у судовому засіданні не направив, заяв та клопотань від нього не надходило, враховуючи сплив процесуального строку, встановленого для розгляду справи, суд вважає можливим розглянути справу у відсутності представника відповідача за наявними у ній матеріалами, що містять достатньо відомостей про права і взаємовідносини сторін.
З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані учасниками справи докази, заслухавши пояснення представника позивача, суд встановив наступне.
14.06.2023 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Форум Пак" (постачальник, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ВП Роганський м'ясокомбінат" (покупець, відповідач) було укладено договір поставки товару № 24 (надалі - договір).
Відповідно до п.1.1. договору в порядку та на умовах, передбачених даним договором, постачальник зобов'язується передати у власність покупця наступний товар: поліамідні ковбасні, сосисочні і сарделочні оболонки, білкові і натуральні ковбасні і сосисочні оболонки, інші види оболонок, бар'єрну плівку для термофармажних машин, термоусадочні пакети, харчові добавки та інгредієнти, етикетки, кліпси, петлі та інші пакувальні матеріали, у визначеній кількості, відповідної якості та за узгодженою ціною в порядку і строки, встановлені договором, а покупець - прийняти та оплатити товар на умовах, визначених в цьому договорі.
Найменування, асортимент, ціна, кількість, загальна вартість товару та інші характеристики товару що поставляється за цим договором, вказуються в специфікаціях та/або накладних на товар, які складені на підставі заявок покупця на поставку товару (п.1.2. договору).
Загальна вартість поставленого за даним договором товару визначається на підставі всієї вартості товару, вказаної в накладних на товар, які є невід'ємною частиною даного договору (п.1.3. договору).
Згідно з п. 2.1. договору форма оплати вартості поставленого товару: безготівковий розрахунок, шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника. Покупець зобов'язаний здійснити оплату за придбаний товар протягом 21 календарного дня з моменту поставки товару покупцеві (п.2.2. договору).
Керуючись ст. 6 Цивільного Кодексу України сторони встановили, що за необґрунтовану відмову в оплаті вартості переданого постачальником покупцеві товару, а також невчасну або неповну оплату товару покупець зобов'язаний сплатити постачальнику штрафну неустойку (пеню) у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми невиконаного зобов'язання за кожен день прострочення. Нарахування пені проводиться протягом всього строку прострочення виконання зобов'язання незалежно від його тривалості (п.7.1. договору).
Відповідно до ст. 625 Цивільного Кодексу України, покупець у випадку несвоєчасного розрахунку за поставлені товари, зобов'язаний сплатити постачальнику суму основного боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 15 % річних від простроченої суми (п.7.2. договору).
Сторони договору дійшли до згоди встановити строк позовної давності в 3 (три) роки для стягнення постачальником з покупця оплати за поставлений товар, неустойки та збитків у випадках, передбачених п.п.7.1, 7.2, 7.3 цього договору (п.11.3. договору).
Цей договір набирає чинності з моменту підписання його уповноваженими представниками сторін, скріплення їх печатками (для фізичних осіб підприємців за наявності) і діє до 31 грудня 2023 року включно. При цьому закінчення терміну дії цього договору не звільняє сторони від виконання взятих па себе зобов'язань за договором, а також від відповідальності за невиконання цих зобов'язань (п.10.1. договору).
Рішенням Господарського суду Харківської області від 25.12.2024, залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 19.03.2025, позовні вимоги ТОВ "Форум Пак" задоволено повністю та стягнуто з ТОВ "ВП Роганський м'ясокомбінат" на користь ТОВ "Форум Пак" заборгованість за поставлений товар у розмірі 2 417 947, 00 грн, пеню у розмірі 759 353, 34 грн; збитки від інфляції у розмірі 219 060, 68 грн; 15 відсотків річних у розмірі 398 920, 19 грн; судовий збір у розмірі 56 929, 29 грн.
На виконання вказаного рішення 07.04.2025 був виданий відповідний наказ.
08.04.2025 приватним виконавцем Шинделем В.А. було відкрито виконавче провадження №77757074 на виконання вищевказаного наказу №922/1990/24.
В межах виконавчого провадження рішення Господарського суду Харківської області у справі №922/1990/24 від 25.12.2024 було виконано у повному обсязі та 11.04.2025 виконавче провадження №77757074 було завершене згідно постанови про закінчення виконавчого провадження.
У справі, що розглядається, позивачем до стягнення з відповідача заявлені пеня у розмірі 246 485,98 грн, інфляційні збитки у розмірі 120 638,64 грн та проценти річних у розмірі 129 096,54 грн, нараховані за період з 02.12.2024 (дата, до якої нараховувалися штрафні санкції в попередньому рішенні суду у справі №922/1990/24) по 10.04.2025 (дата фактичного виконання рішення суду у справі №922/1990/24).
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.
Згідно ст. 75 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Преюдиціальність - обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.
Отже, не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому, не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо. Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі, в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом.
Враховуючи вищенаведене, рішення Господарського суду Харківської області від 25.12.2024 у справі №922/1990/24, яке набрало законної сили, має преюдиціальне значення, а встановлені ним факти повторного доведення не потребують.
Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
У контексті ст. 524, 533-535, 625 ЦК України грошовим є зобов'язання, яке виражається в грошових одиницях України (грошовому еквіваленті в іноземній валюті чи в іноземній валюті), це таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана сплатити гроші на користь другої сторони (кредитора), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
За змістом ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно з ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Як зазначалося вище по тексту рішення, у пункті 7.2. договору сторони передбачили, що відповідно до ст. 625 ЦК України, покупець у випадку несвоєчасного розрахунку за поставлені товари, зобов'язаний сплатити постачальнику суму основного боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 15 % річних від простроченої суми.
Відповідно до частини першої статті 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Статтею 599 ЦК України передбачено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі №916/190/18 викладено правову позицію про те, що чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України сум. Вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов'язання та підстав виникнення відповідного боргу.
Вказане також узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 23.01.2018 у справі №906/1283/16, згідно з якою внаслідок невиконання боржником грошового зобов'язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених ст. 625 ЦК України, за весь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням і право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3% річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення.
Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконане, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання.
Судом досліджено умови укладеного між сторонами договору та встановлено, що керуючись ст. 6 ЦК України сторони встановили, що за необґрунтовану відмову в оплаті вартості переданого постачальником покупцеві товару, а також невчасну або неповну оплату товару покупець зобов'язаний сплатити постачальнику штрафну неустойку (пеню) у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми невиконаного зобов'язання за кожен день прострочення. Нарахування пені проводиться протягом всього строку прострочення виконання зобов'язання незалежно від його тривалості (п.7.1. договору). Сторони договору дійшли до згоди встановити строк позовної давності в 3 (три) роки для стягнення постачальником з покупця оплати за поставлений товар, неустойки та збитків у випадках, передбачених п.п.7.1, 7.2, 7.3 цього договору (п.11.3. договору).
Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені, процентів річних та інфляційних втрат, суд встановив, що він є арифметично правильним, що не заперечується відповідачем.
Отже, оскільки заборгованість відповідача перед позивачем виникла у зв'язку з порушенням строків оплати за договором № 24 від 14.06.2023, підставою для звернення до суду з даним позовом є невиконання обов'язку, встановленого договором, а наявне судове рішення у справі №922/1990/24 не змінює природи зобов'язання, позовні вимоги про стягнення з відповідача пені у розмірі 246 485,98 грн, інфляційних збитків у розмірі 120 638,64 грн та 15 процентів річних у розмірі 129 096,54 грн, які нараховані за період з 02.12.2024 (дата, до якої нараховувалися штрафні санкції в попередньому рішенні суду у справі №922/1990/24) по 10.04.2025 (дата фактичного виконання рішення суду у справі №922/1990/24) є обґрунтованими.
Як зазначалося вище по тексту рішення, відповідач просить суд зменшити розмір нарахованої позивачем пені до 1 000,00 грн.
Розглядаючи вказане клопотання, суд виходить з наступного.
У відповідності до ст. 233 ГК України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Згідно з ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру неустойки наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків. Майновий стан сторін та соціальна значущість підприємства мають значення для вирішення питання про зменшення неустойки.
При цьому, ні у зазначеній нормі, ні в чинному законодавстві України не міститься переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності. Подібний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 16.03.2021 у справі №922/266/20.
Обов'язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявлених до стягнення штрафних санкцій, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання.
Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, і за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
Водночас, висновок суду щодо необхідності зменшення розміру неустойки, який підлягає стягненню з відповідача, повинен ґрунтуватися, крім викладеного, також на загальних засадах цивільного законодавства, якими є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України).
Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов'язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов'язань.
Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов'язань, зокрема, з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто, цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто, має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.
Аналогічна правова позиція щодо можливості зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки, що є правом суду, яке реалізується ним на власний розсуд, викладена у постановах Верховного Суду від 30.05.2019 у справі №916/2268/18, від 04.05.2018 у справі №917/1068/17, від 22.01.2019 у справі №908/868/18, від 13.05.2019 у справі №904/4071/18, від 18.02.2020 у справі №920/694/19, від 18.03.2020 у справі №902/417/18.
При цьому, чинним законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій. Відповідно, таке питання вирішується господарським судом згідно зі статтею 86 ГПК України, тобто, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Також, реалізуючі свої дискреційні повноваження, передбачені ст. 551 ЦК України, ст. 233 ГК України щодо права зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій, суди повинні забезпечити баланс інтересів сторін справи з урахуванням встановлених обставин справи та не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав.
Аналогічний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 24.09.2020 у справі №915/2095/19, від 26.05.2020 у справі №918/289/19, від 19.02.2020 у справі №910/1199/19, від 04.02.2020 у справі №918/116/19, від 21.09.2021 у справі №910/10618/20.
У постанові Верховного Суду від 15.06.2022 у справі №922/2141/21 міститься висновок про те, що приймаючи рішення про зменшення неустойки, суд також повинен виходити із того, що одним з завдань неустойки є стимулювання належного виконання договірних зобов'язань; при цьому вона має обов'язковий для учасників правовідносин характер.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 26.05.2020 у справі №918/289/19, приймаючи рішення про зменшення неустойки, суд також повинен виходити із того, що одним з завдань неустойки є стимулювання належного виконання договірних зобов'язань, при цьому надмірне зменшення розміру пені фактично нівелює мету існування неустойки як цивільної відповідальності за порушення зобов'язання, що, у свою чергу, може розцінюватися як спосіб уникнення відповідальності та призведе до порушення балансу інтересів сторін (пункт 8.28).
Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 04.02.2020 у справі №918/116/19, зменшення розміру пені на 99 % фактично нівелює мету існування неустойки як цивільної відповідальності за порушення зобов'язання, що, у свою чергу, може розцінюватися як спосіб уникнення відповідальності та призведе до порушення балансу інтересів сторін.
Отже, приймаючи рішення про зменшення неустойки, суд також повинен виходити із того, що одним з завдань застосування таких санкцій до боржника є стимулювання належного виконання ним договірних зобов'язань, при цьому надмірне зменшення розміру пені та/або штрафу фактично нівелює мету існування неустойки як цивільної відповідальності за порушення зобов'язання, що, у свою чергу, може розцінюватися як спосіб уникнення відповідальності та призведе до порушення балансу інтересів сторін.
Враховуючи наведені положення законодавства, з огляду на всі фактичні обставини справи, суд вважає за можливе зменшити розмір заявленої до стягнення суми пені на 30% та стягнути з відповідача пеню у розмірі 172 540,19 грн. На думку суду застосоване судом зменшення не суперечить принципу юридичної рівності учасників спору і не свідчить про явне заниження суми неустойки.
Відповідно до ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. За змістом ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Водночас обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 77 ГПК України). Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Однак, судовий збір, у разі зменшення судом розміру неустойки на підставі ст. 233 ГК України та ч. 3 ст. 551 ЦК України, покладається на відповідача повністю без урахування зменшення неустойки, оскільки таке зменшення є наслідком не необґрунтованості позовних вимог в цій частині, а виключно застосування судами свого права на таке зменшення, передбаченого наведеними нормами. Аналогічна правова позиція щодо розподілу судових витрат викладена у постановах Верховного Суду від 04.05.2018 у справі № 917/1068/17, від 05.04.2018 у справі № 917/1006/16, від 03.04.2018 у справі № 902/339/16.
Таким чином, витрати по оплаті судового збору у цій справі покладаються на відповідача.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 525, 526, 530, 610, 611, 612 ЦК України, ст.ст. 12, 13, 73, 74, 76-79, 91, 129, 232, 233, 236 - 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -
Позов задовольнити частково.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ВП Роганський м'ясокомбінат" (61172, м. Харків, вул. Роганська, 151, код ЄДРПОУ 34389679) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Форум Пак" (29000, м. Хмельницький, вул. Вайсера, 12/1, код ЄДРПОУ 44987218) - 172 540,19 грн пені, 120 638,64 грн інфляційних втрат, 129 096,54 грн 15 процентів річних та 7 443,32 грн судового збору.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
В решті позову відмовити.
Відповідно до ст. 241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Згідно ст.ст. 256, 257 ГПК України, рішення може бути оскаржене до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення.
Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Форум Пак" (29000, м. Хмельницький, вул. Вайсера, 12/1, код ЄДРПОУ 44987218).
Відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю "ВП Роганський м'ясокомбінат" (61172, м. Харків, вул. Роганська, 151, код ЄДРПОУ 34389679).
Повне рішення підписано 07 липня 2025 року.
Суддя О.В. Погорелова