ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
02.07.2025Справа № 910/2322/25
Господарський суд міста Києва у складі судді Пукшин Л.Г., за участю секретаря судового засідання Зайченко О.Г., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали господарської справи
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕНЕРА ЧЕРНІГІВ"
до Державного підприємства "ГАРАНТОВАНИЙ ПОКУПЕЦЬ"
про стягнення 81 164 104, 22 грн.
за участю представників сторін:
від позивача: Прохоренко М.М.
від відповідача: Прокопів Н.М.
До Господарського суду міста Києва звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю "ЕНЕРА ЧЕРНІГІВ" (далі - позивач, Товариство) з позовом до Державного підприємства "ГАРАНТОВАНИЙ ПОКУПЕЦЬ" (далі - відповідач, Підприємство) про стягнення 81 164 104,22 грн, з яких: 18 341 422,11 грн три проценти річних, 62 822 682,11 грн інфляційних втрат.
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначає, що внаслідок неналежного виконання відповідачем зобов'язань за договором про надання послуг із забезпечення доступності енергетичної енергії для побутових споживачів постачальником універсальних послуг № 2318/02/21 від 15.09.2021, а саме в частині строків оплати, визначених п. 7 договору, позивачем нараховано до стягнення з відповідача річних за період з 31.01.2024 по 14.07.2024 три проценти річних у розмір 18 341 422,11 грн та за період з 01.01.2024 по 30.06.2024 інфляційні витрати у розмірі 62 822 682,11 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.03.2025 було прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, вирішено справу розглядати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 02.04.2025.
20.03.2025 через відділ діловодства та документообігу Господарського суду міста Києва відповідачем до суду був поданий відзив на позовну заяву.
Товариством через систему «Електронний суд» 25.03.2025 до суду була подана відповідь на відзив.
01.04.2025 (сформовано 31.03.2025) Підприємством через систему «Електронний суд» були подані заперечення на відповідь на відзив.
У підготовчому засіданні 02.04.2025 судом був встановлений сторонам строк для подачі пояснень до 28.04.2025 та вирішено відкласти підготовче засідання на 30.04.2025.
Позивачем до суду через систему «Електронний суд» 14.04.2025 були подані письмові пояснення.
За наслідками підготовчого засідання суд на місці ухвалив встановити відповідачу строки для подачі контррозрахунку позовних вимог до 12.05.2025, встановити позивачу строки для подачі пояснень до 19.05.2025 та відкласти підготовче засідання на 21.05.2025.
16.05.2025 через систему «Електронний суд» відповідачем були подані додаткові пояснення та контррозрахунок сум, заявлених до стягнення.
Позивач 20.05.2025 подав до суду пояснення через систему «Електронний суд».
У підготовчому засіданні 21.05.2025 судом було вирішено закрити підготовче провадження та призначити розгляд справи по суті в судовому засіданні 12.06.2025.
Представник позивача у судовому засіданні 12.06.2025 просив позовні вимоги задовольнити в повному обсязі, посилаючись на обставини та факти, викладені в позовній заяві, відповіді на відзив та додаткових письмових поясненнях.
У свою чергу представник відповідача у судовому засіданні 12.06.2025 заперечував проти заявлених вимог та просив суд відмовити в задоволенні позову, надавши пояснення, аналогічні тим. Що викладені у відзиві на позов. Запереченнях на відповідь на відзив та додаткових поясненнях.
У судовому засіданні 12.06.2025 суд, заслухавши вступні та заключні слова представників сторін, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, перейшов до стадії проголошення рішення та повідомив сторін, що вступна та резолютивна частини рішення в даній справі буде проголошено 02.07.2025.
У судовому засіданні 02.07.2025 оголошено вступну та резолютивну частину рішення відповідно до статті 240 Господарського процесуального кодексу України.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив
Відповідно до постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (надалі - НКРЕКП) за № 429 від 14.06.2018 позивачу надано ліцензію з постачання електричної енергії споживачу на якого покладається виконання функції постачальника універсальної послуги на території Чернігівської області.
15.09.2021 між відповідачем (замовник) та позивачем (постачальник) було укладено договір №2318/02/21 про надання послуг із забезпечення доступності електричної енергії для побутових споживачів постачальником універсальних послуг (надалі - договір), за умовами п.1 якого постачальник зобов'язується надавати замовнику послуги із забезпечення доступності електричної енергії для побутових споживачів (далі-послуги), а замовник зобов'язується отримувати надані постачальником послуги та оплачувати їх вартість на умовах та в порядку визначеному цим договором та Положенням про покладення спеціальних обов'язків на учасників ринку електричної енергії для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку електричної енергії, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 05.06.2019 за № 483 (зі змінами).
Відповідно до пункту 3 договору строк надання послуг - з 01.10.2021 по 30.04.2022.
Загальна вартість послуг за цим договором визначається як сумарна вартість послуг, які надаються постачальником кожного розрахункового періоду протягом строку дії цього договору, крім того - податок на додану вартість. Розрахунковим періодом за цим договором є календарний місяць (пункт 4 договору).
Пунктами 5, 6 договору визначено, що прогнозна вартість послуг у відповідному місяці розраховується постачальником універсальних послуг відповідно, до додатка 5 Положення про покладення спеціальних обов'язків на учасників ринку електричної енергії для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку електричної енергії. До 15 числа місяця, що передує розрахунковому періоду, постачальник надсилає на електронні адреси замовника інформацію за формою, наведеною, у додатку 5 до цього договору, в електронному вигляді з накладенням кваліфікаційного, електронного підпису з подальшимнадсиланням на поштову адресу одного примірника оригіналу.
Згідно з пунктом 7 договору оплата постачальнику вартості послуг здійснюється замовником шляхом перерахування на поточний рахунок із спеціальним режимом використання постачальника таким чином:
перший платіж - за три банківські дні до розрахункового місяця в обсязі 20 відсотків прогнозної вартості послуг (з податком на додану вартість);
другий платіж - до 3 (включно) числа розрахункового місяця в обсязі 20 відсотків прогнозної вартості послуг (з податком на додану вартість):
третій платіж - до 9 (включно) числа розрахункового місяця в обсязі 20 відсотків прогнозної вартості послуг (з податком на додану вартість);
четвертий платіж - до 15 (включно) числа розрахункового місяця в обсязі 20 відсотків прогнозної вартості послуг (з податком на додану вартість);
п'ятий платіж - до 21 (включно) числа розрахункового місяця в обсязі 20 відсотків прогнозної вартості послуг (з податком на додану вартість);
шостий платіж - до 14 (включно) числа місяця, що настає за розрахунковим періодом у розмірі, який визначається як різниця між вартістю послуг (з податком на додану вартість) за розрахунковий місяць відповідно до акта приймання-передачі послуг за розрахунковий місяць за формою, наведеною у додатку 6 до цього договору, та сумою перших п'яти платежів.
У разі, якщо дата платежу припадає на вихідний/святковий, такий платіж здійснюється на наступний робочий день після такого вихідного/святкового дня.
Якщо сумарна сплата замовником постачальнику прогнозної вартості за розрахунковий місяць (сума перших п'яти платежів) перевищує вартість послуги, що зазначена в акті приймання-передачі послуг, постачальник здійснює повернення замовнику різниці до 15 (включно) числа місяця, що настає за розрахунковим періодом.
Згідно із пунктом 8 договору фактична вартість послуг у відповідному місяці розраховується постачальником універсальних послуг відповідно до додатка 5 Положення про покладення спеціальних обов'язків на учасників ринку електричної енергії для забезпечення загальносуспільних інтересів у "процесі, функціонування ринку електричної енергії на підставі фактичних, даних.
Відповідно до пункту 9 договору до 10 числа місяця, що настає за розрахунковим періодом, постачальник універсальних послуг надсилає на електронні адреси замовника інформацію за формами, наведеними у додатках 1-4 до цього договору, в електронному вигляді з накладенням кваліфікаційного електронного підпису з подальшим надсиланням на поштову адресу одного примірника оригіналу.
Пунктом 10 договору передбачено, що факт надання та отримання послуг підтверджується актом приймання-передачі послуг. Постачальник надсилає не пізніше 11 числа місяця, що настає за розрахунковим періодом, замовнику з накладенням кваліфікованого електронного підпису уповноваженої Особи акт приймання- передачі послуг, складений на підставі фактичної вартості наданих послуг у розрахунковому періоді. Замовник розглядає акт приймання-передачі послуг та у разі відсутності-зауважень підписує його кваліфікованим електронним підписом уповноваженої особи протягом двох робочих днів з дня отримання акта приймання-передачі послуг або надсилає постачальнику обґрунтовану відмову в його підписанні із зазначенням причин відмови, які повинні бути усунені. Постачальник надсилає не пізніше 12 числа місяця, що настає за розрахунковим періодом, замовнику Поштою або передає через уповноваженого представника постачальника два примірники підписаних із своєї сторони акта приймання-передачі послуг. Замовник протягом трьох робочих днів після отримання оригіналів акта приймання-передачі послуг підписує їх та повертає один оригінал на адресу постачальника.
У підпункті 1 пункту 12 договору вказано, що постачальник має право отримувати оплату вартості послуг, з урахуванням вимог підпункту 2 пункту 8 Положення Про покладення спеціальних: обов'язків на учасників ринку електричної енергії для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку електричної енергії.
Відповідно до підпункту 2 пункту 13 договору, замовник зобов'язався здійснювати в повному обсязі оплату послуг у порядку, визначеному, пунктом 7 цього договору.
Під час виконання умов цього договору, а також вирішення всіх питань, що не обумовлені цим договором, сторони керуються законодавством, зокрема, Законом України "Про ринок електричної енергії" (пункт 29 договору).
Термін дії договору сторонами неодноразово продовжувався, а саме: додатковою угодою від 20.04.2024 № 768/02/22 до 31.10.2022; додатковою угодою від 31.10.2022 № 2248/02/22 до 31.03.2023; додатковою угодою від 28.03.2023 № 653/04/23 до 30.04.2023; додатковою угодою від 27.04.2023 №862/04/23 до 31.05.2023; додатковою угодою від 01.06.2023 №1722/04/23 до 31.12.2023; додатковою угодою від 28.12.2023 № 4370/04/23 до 30.04.2024; додатковою угодою від 29.04.2024 № 3096/04/24 до 31.05.2024; додатковою угодою від 03.06.2024 № 3786/04/24 до 30.04.2025.
Позивач зазначив, що на виконання умов договору протягом травня - листопада 2023 року, у січні 2024 року, протягом березня - травня 2024 року надавав, а відповідач отримав послуги із забезпечення доступності електричної енергії для побутових споживачів на загальну суму 3 318 962 634,13 грн, що підтверджується відповідними актами приймання-передачі послуг за вказані розрахункові періоди, складеними з дотриманням вимог пункту 10 договору, підписаними та скріпленими печатками обох сторін.
Товариство у межах цього позову стверджує, що незважаючи на те, що заборгованість ДП «ГАРАНТОВАНИЙ ПОКУПЕЦЬ» перед ТОВ «ЕНЕРА ЧЕРНІГІВ» за послуги із забезпечення доступності електричної енергії для побутових споживачів за розрахункові періоди травень - листопад 2023 року, січень 2024 року, березень - травень 2024 року відсутня, Підприємством здійснено оплати Актів приймання-передачі послуг із забезпечення доступності електричної енергії для побутових споживачів від 31.05.2023 №05/2023, від 30.06.2023 №06/2023, від 31.07.2023 №07/2023, від 31.08.2023 №08/2023, від 30.09.2023 № 09/2023, від 31.10.2023 №10/2023, від 30.11.2023 № 11/2023, від 31.01.2024 № 01/2024, від 31.03.2024 № 03/2024, від 30.04.2024 № 04/2024, від 31.05.2024 № 05/2024 з порушенням строків, визначених пунктом 7 договору.
У зв'язку з порушенням відповідачем взятих на себе зобов'язань в частині своєчасного здійснення розрахунків за договором за спірний період Товариством нараховано та заявлено до стягнення з Підприємства 18 341 422,11 грн три проценти річних, 62 822 682,11 грн інфляційних втрат.
Заперечуючи проти позову, Підприємство стверджувало, що ним не було допущено прострочення розрахунків за договором за спірний період. Відповідач стверджував, що оскільки відповідно до умов договору та Положення про покладення спеціальних обов'язків на учасників ринку електричної енергії для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку електричної енергії, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України за № 483 від 05.06.2019 настала відкладальна обставина, відповідно до якої розрахунки за договором будуть здійснені після її припинення (погашення заборгованості позивача перед ДП "НАЕК "Енергоатом"). Також Підприємство зазначило, що позивачем невірно здійснені розрахунки трьох процентів річних та інфляційних втрат та представило суду свій контррозрахунок. Крім того, відповідач посилався на обставини непереборної сили, як такі, що мають бути враховані судом при винесенні рішення та просив суд зменшити розмір заявлених компенсаційних платежів до 1 грн.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно та повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва встановив наступне.
Статтею 11 Цивільного кодексу України визначено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
За приписами статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частиною 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
За приписами статей 509, 526 Цивільного кодексу України, статей 173, 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Правова природа договору не залежить від його назви, а визначається його змістом, а тому при оцінці відповідності волі сторін та укладеного договору суд повинен надати правову оцінку його умовам, правам та обов'язкам сторін для визначення спрямованості як їх дій, так і певних правових наслідків, тобто дослідити відповідні умови договору з зазначенням своїх висновків за результатами такої оцінки у прийнятому судовому рішенні. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 30.05.2023 у справі № 914/4127/21.
У зв'язку з викладеним суд дійшов висновку про те, що за правовою природою укладений сторонами договір є договором про надання послуг, який підпадає під правове регулювання норм глави 63 Цивільного кодексу України.
Відповідно до частини 1 статті 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Частиною 1 статті 903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Як убачається із матеріалів справи та не заперечується сторонами, на виконання умов договору протягом періоду: травень - листопад 2023 року, січень 2024 року, березень - травень 2024 року позивач надавав, а відповідач отримав послуги із забезпечення доступності електричної енергії для побутових споживачів, що підтверджується відповідними актами приймання-передачі послуг вказаний період на загальну суму 3 318 962 634,13 грн, складеними відповідно до вимог пункту 10 договору, які наявні у матеріалах справи.
Судом встановлено, матеріалами справи підтверджено та сторонами не спростовано, що загальна вартість наданих послуг протягом періоду: травень - листопад 2023 року, січень 2024 року, березень - травень 2024 року сплачена відповідачем в повному обсязі шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок позивача (на підтвердження чого до матеріалів справи долучені відповідні платіжні інструкції) та шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог за договором № 479/03/22 від 08.03.2022 (на підтвердження чого до матеріалів справи Товариством долучені копії актів зарахування зустрічних однорідних вимог від 14.09.2023, від 13.10.2023, від 14.11.2023, від 12.12.2023, від 17.01.2024, від 14.02.2024, від 15.02.2024, від 15.04.2024, від 14.05.2024, від 17.06.2024, від 15.07.2024).
Вказані обставини не є спірними та визнаються учасниками справи, а тому відповідно до частини 1 статті 75 Господарського процесуального кодексу України доказуванню не підлягають.
Умовою виконання зобов'язання є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов'язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов'язання. Строк (термін) виконання зобов'язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.
Відповідно до частини першої статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
З представлених суду документів вбачається, що з боку Підприємства мало місце порушення строків виконання грошового зобов'язання з оплати наданих та прийнятих послуг за спірним договором, обумовлених у пункті 7 договору.
Разом з тим, заперечуючи проти позову щодо порушення строків внесення оплати, відповідач зазначає, що відповідно до умов договору та підпункту 2 пункту 8 Положення про покладення спеціальних обов'язків на учасників ринку електричної енергії для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку електричної енергії, затвердженого постановою КМУ від 05.06.2019 № 483, в редакції постанови КМУ від 11.08.2021 № 859, існує відкладальна обставина, яка звільняє відповідача від обов'язку оплати за надані послуги.
Так, підпунктом 2 пункту 8 Положення про ПСО передбачено, що Гарантований покупець зобов'язаний оплачувати своєчасно та у повному обсязі постачальникам універсальних послуг вартість надання постачальниками універсальних послуг гарантованому покупцю послуг із забезпечення доступності електричної енергії для побутових споживачів за умови відсутності у постачальника універсальних послуг заборгованості перед ДП "НАЕК "Енергоатом" за поставлену електричну енергію згідно з пунктом 5 цього Положення.
Відповідно до вимог пункту 5 Положення про ПСО, до спеціальних обов'язків належить придбання постачальниками універсальних послуг, що діють в торговій зоні "об'єднаної енергосистеми України", за результатами проведення електронних аукціонів у ДП "НАЕК "Енергоатом" стандартних продуктів BASE_M для постачання побутовим споживачам таких постачальників універсальних послуг в обсязі їх мінімального споживання електричної енергії в торговій зоні "об'єднаної енергосистеми України" за годину в аналогічному місяці попереднього року за ціною індекс РДН BASE в торговій зоні "об'єднаної енергосистеми України" ("бази") за період M-3, де M-розрахунковий місяць.
Водночас, відповідно до наказу Міністерства енергетики України від 13.03.2022 № 114 "Про забезпечення продажу електричної енергії операторам систем розподілу та постачальникам універсальних послуг" (надалі за текстом - Наказ) встановлено, що на час дії воєнного стану і до останньої доби місяця (включно), наступного за місяцем, в якому воєнний стан припинено або скасовано учасники ринку електричної енергії, на яких згідно з Положенням, покладені спеціальні обов'язки на ринку електричної енергії, зобов'язані забезпечити виконання вимог цього наказу та інших вимог Положення у частині, що не суперечать цьому наказу.
Відповідно до підпункту 1 пункту 2 наказу, ДП "НАЕК "Енергоатом" має забезпечити на визначений період постачання, продаж електричної енергії постачальникам універсальних послуг, у тому числі тим, територією ліцензованої діяльності яких до об'єднання торгових зон була територія торгової зони "Острів Бурштинський ТЕС", за двосторонніми договорами без проведення електронного аукціону.
Отже, виконання спеціальних обов'язків в частині купівлі-продажу електричної енергії у визначений період, а саме з наступного розрахункового періоду (періоду постачання) після прийняття наказу та до поточного розрахункового періоду між позивачем та ДП "НАЕК "Енергоатом" забезпечувалося шляхом укладення додаткових угод до основного договору без проведення процедури електронного аукціону.
Викладене свідчить про те, що з березня 2022 року позивач не закуповував електричну енергію в ДП "НАЕК "Енергоатом" за результатами проведення електронних аукціонів в силу положень наказу, що відповідно виключає можливість застосування відкладальної обставини, на яку посилається відповідач у спірних правовідносинах, а тому грошове зобов'язання останнього частині оплати послуг за договором за період травень - листопад 2023 року, січень 2024 року, березень - травень 2024 року є таким, що порушено.
Суд наголошує, що відкладальна обставина, на яку посилається відповідач, може бути застосована виключно в разі наявності у постачальника універсальних послуг заборгованості перед ДП "НАЕК "Енергоатом" за результатами проведення електронних аукціонів, наявність якої не було доведено відповідачем.
Отже, в умовах недоведеності існування заборгованості позивача перед ДП "НАЕК "Енергоатом" за поставлену електричну енергію згідно з пунктом 5 Положення про ПСО та враховуючи відсутність в матеріалах справи доказів наявності такої заборгованості відсутні підстави для застосування в спірних правовідносинах у цій справі підпункту 2 пункту 8 Положення про ПСО. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 25.01.2024 у справі № 910/1294/23.
Враховуючи відсутність в матеріалах справи доказів заборгованості позивача перед ДП "НАЕК "Енергоатом" за придбану за результатами проведення електронних аукціонів електричну енергію, у відповідача відсутні підстави для посилання на положення підпункту 2 пункту 8 Положення про ПСО, як на відкладальну обставину.
Крім того, суд вважає за необхідне зауважити, що тотожним запереченням Підприємства була надана оцінка Верховним Судом у межах розгляду справи № 910/1247/24 (постанова від 18.06.2025), предметом розгляду якої було стягнення заборгованості за договором №2318/02/21 від 15.09.2021 за період з березня 2022 року по листопад 2023 року та компенсаційних платежів, розрахованих за період з 15.04.2022 по 30.01.2024.
Внаслідок несвоєчасної сплати відповідачем коштів за надані послуги, позивачем нараховано до стягнення 18 341 422,11 грн три проценти річних та 62 822 682,11 грн інфляційних втрат, нарахованих на відповідні суми боргу за загальний період прострочення, визначений позивачем.
При цьому суд відзначає, що у представленому суду розрахунку Товариством визначений розмір інфляційних втрат 62 822 682,71 грн, у той час як у прохальній частині позовної заяви та подальших процесуальних документах позивача значиться 62 822 682,11 грн.
Статтею 14 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Нормативне визначення принципу диспозитивності надає право учаснику справи вільно розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частина 2 статті 14 Господарського процесуального кодексу України).
З огляду на вказане, суд здійснює розгляд заявлених позовних вимог у розмірі 18 341 422,11 грн три проценти річних та 62 822 682,11 грн інфляційних втрат.
Відповідно до частини 1 статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Невиконання зобов'язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) статтею 610 ЦК України кваліфікується як порушення зобов'язання.
Правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549-552, 611, 625 ЦК України.
За умовами частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
У статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі №686/21962/15-ц, від 10.04.2018 у справі № 910/10156/17.
Грошовим, за змістом статей 524, 533-535, 625 ЦК України, є виражене в грошових одиницях (національній валюті України чи в грошовому еквіваленті в іноземній валюті) зобов'язання сплатити гроші на користь іншої сторони, яка, відповідно, має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Грошовим слід вважати будь-яке зобов'язання, що складається в тому числі з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора. Зокрема, грошовим зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона зобов'язана оплатити поставлену продукцію, виконану роботу чи надану послугу в грошах, а друга сторона вправі вимагати від першої відповідної оплати, тобто в якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 11.04.2018 у справі № 758/1303/15-ц, від 16.05.2018 у справі №686/21962/15-ц.
Зобов'язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов'язання і поділяє його долю. Відтак, вимога про сплату інфляційних та річних процентів є додатковою до основної вимоги. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 у справі №910/4590/19.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.
Перевіривши надані позивачем розрахунки інфляційних втрат та процентів за відповідний період, суд дійшов висновку, що до стягнення з відповідача на користь позивача підлягають стягненню три проценти річних у розмірі 18 341 422,07 грн та 56 908 330,52 грн інфляційних втрат.
Суд відзначає, що перерахунок інфляційних втрат був здійснений з урахуванням того, що позивач помилково нарахував та заявив до стягнення інфляційні втрати на заборгованість, яка складала менше або дорівнювала половині місяця. Такий алгоритм розрахунку узгоджується із висновком Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 20.11.2020 у справі № 910/13071/19, в якій значиться, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.
Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов'язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.
Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов'язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:
- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;
- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.
При цьому, судом було враховано, що у межах розгляду справи № 910/1247/24 Господарським судом міста Києва було присуджено до стягнення з відповідача три проценти річних та інфляційні втрати на заборгованість за послуги у травні - жовтні 2023 року розрахованих по 30.01.2024. Суд відзначає, що період нарахування вказаних компенсаційних платежів не перетинається, оскільки у межах даної справи Товариством початок періоду нарахування компенсаційних платежів визначений з 31.01.2024.
Приписами статей 76-77 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно з приписами статей 78-79 ГПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕНЕРА ЧЕРНІГІВ" до Державного підприємства "Гарантований Покупець" та стягнення з останнього на користь позивача 18 341 422,07 грн трьох процентів річних та 56908330,52 грн інфляційних втрат.
Водночас, судом не встановлено підстав зменшення розміру процентів, про яке в своєму відзиві просив відповідач, з огляду на наступне.
Чинне цивільне законодавство України не містить чіткого визначення поняття "санкція".
У науці цивільного права сутність санкції як правового засобу в механізмі правового регулювання цивільних відносин розуміють як фінансово-правову міру відповідальності.
Санкції як правові засоби, спрямовані на забезпечення інтересів суб'єктів цивільних правовідносин і захист цивільних прав та інтересів, мають такі ознаки:
- спрямовані на усунення перешкоду задоволенні інтересів учасників цивільних правовідносин;
- виступають елементами механізму правового регулювання цивільних відносин і забезпечують його ефективне функціонування;
- призводять до негативних наслідків для особи, яка не виконала цивільного обов'язку, встановленого законом чи договором.
Можна сформулювати таке визначення санкції, як певного негативного наслідку, встановленого законом або договором, який застосовується в разі невиконання (неналежного виконання) цивільно-правового обов'язку, порушення заборон, обмежень та в інших випадках, встановлених законом.
З аналізу змісту статей 524 та 533 Цивільного кодексу України можна зробити висновок, що цивільне законодавство містить визначення грошового зобов'язання, як такого, що виражається в грошовій одиниці України або грошовому еквіваленті в іноземній валюті і стосується права однієї особи сплатити певну кількість грошей, а іншої сторони - їх отримати.
Згідно із частиною 1 статті 229 Господарського кодексу України (далі - ГК України) учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов'язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов'язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами.
За змістом статті 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Суб'єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у статті 2 цього Кодексу.
Визначення розміру штрафних санкцій передбачено у статті 231 ГК України, якою встановлено, що законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.
Стаття 233 ГК України регулює питання зменшення розміру штрафних санкцій. Так, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Стаття 625 ЦК України розміщена в розділі І "Загальні положення про зобов'язання" книги 5 ЦК України, тому в ній визначені загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов'язання і дія цієї статті поширюється на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, що регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов'язань.
Зазначена норма передбачає, що проценти та індекс інфляції, що стягуються у разі порушення стороною грошового зобов'язання, має компенсаційний, а не штрафний характер.
За змістом частини другої статті 625 ЦК України нарахування процентів річних та інфляційних втрат входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.
Проценти, передбачені статтею 625 ЦК України, за своєю природою є відшкодуванням кредитору понесених втрат за несвоєчасне повернення грошових коштів. Тобто такі проценти є гарантією для кредитора у вигляді настання певних правових наслідків для боржника через неналежне виконання ним взятих за договором зобов'язань.
Отже, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді процентів річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов'язання.
Указані виплати процентів річних, передбачені частиною другою статті 625 ЦК України, не є процентами за користування чужими грошима в розумінні статті 536 цього Кодексу, а є гарантією належного виконання грошового зобов'язання.
Зазначені проценти входять до складу основного боргу. Чинне цивільне законодавство не передбачає можливості суду зменшувати основний борг. Тому не може бути зменшено і розмір процентів, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України.
З урахуванням наведених норм матеріального права можна зробити висновок, що три проценти річних та інфляційні втрати не можуть бути зменшені за аналогією неустойки (пені) на підставі частини 3 статті 551 ЦК України, оскільки ані проценти річних, ані інфляційні втрати не є штрафними санкціями, а мають компенсаційний характер.
Водночас, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 вказала, зокрема, про те, що з огляду на компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов'язання (пункт 8.38 постанови).
Велика Палата Верховного Суду в ухвалі від 28.02.2024 у справі № 915/534/22, якою справу повернуто колегії Касаційного суду у складі Верховного Суду для розгляду, зокрема, вказала у справі № 902/417/18, від висновків у якій вважає за необхідне відступити Касаційний господарський суд, зроблено загальний висновок про можливість суду за певних умов зменшувати розмір процентів річних, нарахованих на підставі статті 625 Цивільного кодексу України, тоді як підстави та обставини для такого зменшення процентів річних суд повинен встановлювати у кожному конкретному випадку.
Про зазначене вказала й Об'єднана палата Касаційного господарського суду в ухвалі від 23.05.2024 у справі № 910/2440/23, повертаючи зазначену справу колегії Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду для розгляду.
У справі №922/444/24 Велика Палата Верховного Суду в ухвалі від 18.12.2024 підтримала свої висновки стосовно права суду зменшувати за певних умов зменшувати розмір процентів річних, нарахованих на підставі статті 625 Цивільного кодексу України.
На переконання суду Підприємством у межах даної справи суду не представлено доказів та не наведено наявності підстав зменшення розміру відсотків, а посилання на настання обставин непереборної сили як підставу зменшення компенсаційних платежів, у даному випадку є безпідставним.
Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина 1 статті 236 ГПК України).
Разом з тим, суд відзначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі № 909/636/16.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункті 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 09.12.1994, серія A, N 303-A, п. 29). Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.
З огляду на вищевикладене та встановлені фактичні обставини справи, суд надав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмета доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
При цьому, суд зазначає, що іншим доводам сторін оцінка судом не надається, адже, вони не спростовують встановлених судом обставин, та не впливають на результат прийнятого рішення.
Відповідно до приписів статті 129 ГПК України витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 2, 4, 13, 73-79, 129, 236-240 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Державного підприємства "ГАРАНТОВАНИЙ ПОКУПЕЦЬ" (01032, м. Київ, вул. Симона Петлюри, буд. 27, ідентифікаційний код 43068454) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕНЕРА ЧЕРНІГІВ" (14013, Чернігівська обл., м. Чернігів, просп. Перемоги, буд. 126Б, ідентифікаційний код 41823846) три проценти річних у розмірі 18 341 422,07 грн (вісімнадцять мільйонів триста сорок одну тисячу чотириста двадцять дві гривні 07 копійок), 56 908 330,52 грн (п'ятдесят шість мільйонів дев'ятсот вісім тисяч триста тридцять гривень 52 копійки) інфляційних втрат та 786 058,70 грн (сімсот вісімдесят шість тисяч п'ятдесят вісім гривень 70 копійок) - судового збору.
3. В іншій частині позовних вимог відмовити.
4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне рішення складене 07.07.2025.
Суддя Л. Г. Пукшин