ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
11.06.2025Справа № 910/3376/25
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Маркасон»
до Державної податкової служби України
за участю третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві
про відшкодування збитків у сумі 120596,36 грн.
Суддя Сташків Р.Б.
Секретар судового засідання Гарашко Т.В.
Представники сторін:
від позивача - Хорош Д.С.;
від відповідача - Кібець Є.О.;
від третьої особи - не з'явився.
На розгляд Господарського суду міста Києва передано указану позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Маркасон» (далі - позивач) про стягнення з Державного бюджету України на його користь 120596,36 грн збитків, спричинених бездіяльністю Державної податкової служби України (далі - відповідач або ДПА України) пов'язаною із несвоєчасною реєстрацією податкових накладних, внаслідок якої позивач втратив право на податковий кредит.
Позов мотивовано тим, що внаслідок тривалої бездіяльності відповідача податкові накладні № 3 від 14.09.2018 та № 4 від 14.09.2018, складені контрагентом позивача - ТОВ «Екман Плюс», не були зареєстровані вчасно в Єдиному реєстрі податкових накладних, у результаті чого позивач втратив право віднести суми ПДВ, сплачені позивачем ТОВ «Екман Плюс» в складі сум попередньої оплати, до податкового кредиту.
Позивач наголосив на тому, що зазначені податкові накладні були зареєстровані відповідачем в Єдиному реєстрі податкових накладних 11.11.2021, тобто після спливу 1095 днів з дати їх складання, що призвело до втрати права на включення сум ПДВ за ними до податкового кредиту на загальну суму 120596,36 грн.
Відповідач позов не визнав. Свої заперечення мотивував тим, що, на його думку, позивач не втратив право на включення сум ПДВ за спірними накладними до податкового кредиту, оскільки позивач не позбавлений можливості скоригувати показники податкової декларації з ПДВ та подати уточнюючу декларацію з включенням суми ПДВ за такими податковими накладними до складу податкового кредиту.
Відповідач також зазначив, що відповідно до пункту 52-2 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України (далі - ПК України) на період з 18 березня 2020 року по останній календарний день місяця (включно), в якому завершується дія карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19), зупинявся перебіг строків давності, передбачених статтею 102 цього Кодексу.
Також, підпунктом 69.9 пункту підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» ПК України установлено, що тимчасово, на період до припинення або скасування воєнного стану на території України, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року №2102-ІХ, справляння податків і зборів здійснюється з урахуванням особливостей, визначених у цьому пункті, зокрема для платників податків та контролюючих органів зупиняється перебіг строків, визначених податковим законодавством та іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.
Таким чином, відповідач вважає, що оскільки на вказаний строк було зупинено перебіг строку давності визначений статтею 102 ПК України, тому такий період не враховується при обчисленні строку давності уточнення показників податкової декларації позивача.
У поданій відповіді на відзив позивач зазначив, що посилання відповідача на положення ПК України щодо зупинення перебігу строків, які набули чинності після 13.09.2021 (1095 день з дати складання спірних податкових накладних) є неправомірним, оскільки ці норми не поширюються на спірні правовідносини сторін і не мають зворотної дії у часі. Посилання відповідача на положення пункту 52-2 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» ПК України також не заслуговують на увагу, позаяк цей пункт регулює зупинення строків давності, що вказані в статті 102 ПК України, і жодним чином не змінює граничні строки щодо віднесення суми ПДВ до податкового кредиту, які були встановлені в абзаці 4 пункту 198.6 статті 198 ПК України (у редакції, що діяла на час спірних правовідносин).
Позивач наголошує на тому, що бездіяльність відповідача щодо виконання рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 16.06.2020 у справі № 640/832/19 та не здійснення дій щодо реєстрації податкових накладних № 3 та № 4 від 14.09.2018 у встановлені для цього строки, призвели до втрати позивачем права на включення суми ПДВ за вказаними податковими накладними до складу податкового кредиту, і як наслідок відповідач завдав позивачу шкоду (збитки) у сумі 120596,36 грн.
У запереченнях на відповідь на відзив відповідач вказує на те, що якщо платник податку не включив суму ПДВ до податкового кредиту протягом термінів, визначених пунктом 198.6 статті 198 ПК України (з урахуванням особливостей, передбачених пунктом 80 підрозділу 2 розділу ХХ цього Кодексу), то він може включити суму ПДВ до податкового кредиту шляхом подання уточнюючого розрахунку податкових зобов'язань з ПДВ у зв'язку з виправленням самостійно виявлених помилок (з урахуванням пункту 50.2 статті 50 цього Кодексу) за той звітний період, у якому виникли підстави для формування податкового кредиту за такою податковою накладною. Отже, на думку відповідача, позивач не втратив право на включення сум ПДВ за податковими накладними № 3 від 14.09.2018 та № 4 від 14.09.2018 до податкового кредиту, а натомість позивач хоче отримати натуральне відшкодування від держави, а не право на податковий кредит.
Відповідач також наголосив, що позивачу не було відмовлено у включенні суми ПДВ з податкових накладних № 3 від 14.09.2018 та № 4 від 14.09.2018 до податкового кредиту, оскільки позивач навіть не скористався цим правом.
Ухвалою Господарського суду м. Києві від 28.03.2025 залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві (далі - третя особа або Казначейство).
У наданих письмових поясненнях Казначейство просило суд у позові відмовити, оскільки у спірних правовідносинах позивач як покупець не може вимагати від держави відшкодування збитків, спричинених бездіяльністю контролюючого органу.
У судовому засіданні представники сторін підтримали свої вимоги і заперечення з вище викладених мотивів.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши у судовому засіданні докази та оцінивши їх у сукупності, суд
13.08.2018 між позивачем як замовником та ТОВ «Екман Плюс» як генпідрядником було укладено договір № 169/08-18 на будівельно-монтажні роботи по переоснащенню внутрішніх силових та слабострумних систем (електрифікація та освітлення) складського приміщення розташованого за адресою: м. Бровари, вул. Олега Онікієнка, 134 (далі - Договір), на виконання умов якого позивачем були сплачені відповідні авансові платежі за виконання робіт, у порядку та розмірах, що встановлені Договором (з урахуванням додаткових угод до нього).
На підставі зазначених господарських операцій у зв'язку із отриманням авансу від позивача ТОВ «Екман Плюс» було складено та подано на реєстрацію наступні податкові накладні за господарськими операціями, що здійснювалися за Договором:
- № 3 від 14.09.2018 на загальну суму 394129,55 грн, сума ПДВ - 65688,26 грн;
- № 4 від 14.09.2018 на загальну суму 329448,60 грн, сума ПДВ - 54908,10 грн;
- № 4 від 14.11.2018 на загальну суму 500000,00 грн, сума ПДВ - 83 333,33 грн;
- №1 від 14.12.2018 на загальну суму 150000,00 грн, сума ПДВ - 25000,00 грн.
Позивач зазначив, що згідно даних, що були наявні у Єдиному реєстрі податкових накладних, вказані податкові накладні не були зареєстровані у вказаному реєстрі.
Позивачем була направлена ТОВ «Екман Плюс» претензія № 1793 від 18.08.2020 щодо відшкодування збитків, завданих відсутністю реєстрації податкових накладних.
ТОВ «Екман Плюс» у своєму листі-відповіді № 10-20/01 від 12.10.2020 на вказану претензію позивача вказало, що воно у строки визначені чинним законодавством склало та подало для реєстрації всі необхідні податкові накладні в Єдиному реєстрі податкових накладних, однак Головним управлінням ДФС у м. Києві було протиправно відмовлено в реєстрації вказаних накладних в цьому реєстрі. Факт протиправності дій Головного управління ДФС у м. Києві щодо незаконного зупинення реєстрації наведених податкових накладних підтверджується рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва (справа № 640/832/19).
Як слідує із зазначеного рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 16.06.2020 у справі № 640/832/19, під час розгляду цієї адміністративної справи судом було встановлено, що ТОВ «Екман Плюс» на виконання вимог пунктів 201.16.1-201.16.2 статті 201 ПК України були надані документи, якими підтверджується реальність здійснення господарських операцій по зупиненим податковим накладним, і тому контролюючий орган не мав правових підстав для відмови ТОВ «Екман Плюс» у реєстрації цих податкових накладних.
Відтак, за наслідками розгляду цієї справи Окружний адміністративний суд м. Києва рішенням від 16.06.2020 задовольнив позов ТОВ «Екман Плюс» та визнав протиправним та скасував рішення комісії Державної фіскальної служби України, яка приймає рішення про відмову у реєстрації податкової накладної або відмову в такій реєстрації:
- № 936244/35837526 від 01.10.2018 про відмову у реєстрації податкової накладної №3 від 14.09.2018 в Єдиному реєстрі податкових накладних;
- № 936245/3583752684 від 01.10.2018 про відмову у реєстрації податкової накладної №4 від 14.09.2018 в Єдиному реєстрі податкових накладних;
- № 1010917/35837526 від 03.12.2018 про відмову у реєстрації податкової накладної №4 від 14.11.2018 в Єдиному реєстрі податкових накладних;
- № 1035136/35837526 від 26.12.2018 про відмову у реєстрації податкової накладної №1 від 14.12.2018 в Єдиному реєстрі податкових накладних.
Також цим рішенням Окружний адміністративний суд м. Києва зобов'язав Державну фіскальну службу України зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних:
- податкову накладну № 3 від 14.09.2018, складену ТОВ «Екман Плюс», датою її отримання;
- податкову накладну № 4 від 14.09.2018, складену ТОВ «Екман Плюс», датою її отримання;
- податкову накладну № 4 від 14.11.2018, складену ТОВ «Екман Плюс», датою її отримання;
- податкову накладну № 1 від 14.12.2018, складену ТОВ «Екман Плюс», датою її отримання.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 21.10.2020 у справі № 640/832/19 вказане рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Ухвалою від 01.12.2020 у справі № 640/832/19 Верховний Суд відмовив у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Головного управління державної податкової служби у м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 16.06.2020 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 21.10.2020 у справі № 640/832/19.
Отже, враховуючи положення частини 2 статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 16.06.2020 у справі № 640/832/19 набрало законної сили 21.10.2020.
Обставини, встановлені адміністративними судами першої та апеляційної інстанцій у справі № 640/832/19, відповідно до положень частини 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) не потребують доказуванню при розгляді цієї справи.
Статтею 129-1 Конституції України передбачено, що судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.
Відповідно до частини 1 статті 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.
Таким чином, Державна фіскальна служба України була зобов'язана після 21.10.2020 у найкоротший строк виконати судове рішення та зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних податкові накладні, складені ТОВ «Екман Плюс» за операціями з позивачем за Договором, датою їх отримання(датою коли такі податкові накладні були прийняті Державною фіскальною службою України відповідно до квитанцій, направлених в електронній формі ТОВ «Екман Плюс»), а саме:
- податкова накладна № 3 від 14.09.2018 повинна бути зареєстрована датою коли її було прийнято - 26.09.2018 (дата квитанції ЄРПН);
- податкова накладна № 4 від 14.09.2018 повинна бути зареєстрована датою коли її було прийнято - 26.09.2018 (дата квитанції ЄРПН);
- податкова накладна № 4 від 14.11.2018 повинна бути зареєстрована датою коли її було прийнято - 27.11.2018 (дата квитанції ЄРПН);
- податкова накладна № 1 від 14.12.2018 повинна бути зареєстрована датою коли її було прийнято - 20.12.2018 (дата квитанції ЄРПН).
Зазначені обставини досліджувалися та були встановлені Окружним адміністративним судом м. Києва та Шостим апеляційним адміністративним судом під час розгляду справи № 640/832/19.
При розгляді спору по суті судом враховано, що згідно з пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України № 1200 від 18.12.2018 «Про утворення Державної податкової служби України та Державної митної служби України» було утворено Державну податкову службу України та Державну митну службу України та прийняте рішення щодо реорганізації Державної фіскальної служби шляхом поділу.
Відповідно до пункту 2 вказаної постанови Державна податкова служба є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів і який реалізує державну податкову політику, державну політику з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Державна податкова служба та Державна митна служба є правонаступниками майна, прав та обов'язків реорганізованої Державної фіскальної служби у відповідних сферах діяльності.
Державна фіскальна служба продовжує здійснювати повноваження та виконувати функції у сфері реалізації державної податкової політики, державної політики у сфері державної митної справи, державної політики з адміністрування єдиного внеску, державної політики у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування податкового, митного законодавства, а також законодавства з питань сплати єдиного внеску до завершення здійснення заходів з утворення Державної податкової служби, Державної митної служби та центрального органу виконавчої влади, на який покладається обов'язок забезпечення запобігання, виявлення, припинення, розслідування та розкриття кримінальних правопорушень, об'єктом яких є фінансові інтереси держави та/або місцевого самоврядування, що віднесені до його підслідності відповідно до Кримінального процесуального кодексу України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 06.03.2019 № 277 було затверджено Положення про Державну податкову службу України, яким встановлено, що Державна податкова служба України (ДПС) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів і який реалізує державну податкову політику, державну політику з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Розпорядженням Кабінету Міністрів України № 682-р від 21.08.2019 визначено початок функціонування Державної податкової служби України.
Отже, відповідач є правонаступником, у тому числі, зобов'язань Державної фіскальної служби України з дати початку його функціонування (21.08.2019) та повинен був виконувати відповідні зобов'язання Державної фіскальної служби України.
Відповідно до підпункту 14.1.60 пункту 14.1 статті 14 ПК України єдиний реєстр податкових накладних - реєстр відомостей щодо податкових накладних та розрахунків коригування, який ведеться центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, в електронному вигляді згідно з наданими платниками податку на додану вартість електронними документами.
Згідно з пунктами 13, 14, 16 Порядку ведення Єдиного реєстру податкових накладних, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1246 від 29.12.2010 (далі - Порядок № 1246) за результатами перевірок, визначених пунктом 12 цього Порядку, формується квитанція про прийняття або неприйняття, або зупинення реєстрації податкової накладної та/або розрахунку коригування (далі - квитанція).
Квитанція в електронній формі надсилається платнику податку протягом операційного дня та є підтвердженням прийняття або неприйняття, або зупинення реєстрації податкової накладної та/або розрахунку коригування. Примірник квитанції в електронній формі зберігається в ДПС.
У квитанції зазначаються дата та час її формування, реквізити податкової накладної та/або розрахунку коригування та результат перевірки. Якщо у податковій накладній та/або розрахунку коригування за результатами проведення перевірок, визначених пунктом 12 цього Порядку (крім абзацу десятого), виявлено порушення, платнику податку надсилається квитанція про неприйняття податкової накладної та/або розрахунку коригування із зазначенням причини такого неприйняття.
Відповідно до пунктів 19, 20 Порядку № 1246 податкова накладна та/або розрахунок коригування, реєстрацію яких зупинено, реєструється у день настання однієї з таких подій:
- прийняття в установленому порядку та набрання чинності рішенням про реєстрацію податкової накладної та/або розрахунку коригування;
- набрання рішенням суду законної сили про реєстрацію податкової накладної та/або розрахунку коригування (у разі надходження до ДПС відповідного рішення);
- неприйняття та/або відсутність реєстрації в установленому порядку рішення про реєстрацію або відмову в реєстрації податкової накладної та/або розрахунку коригування.
Внесення відомостей до Реєстру на підставі рішення суду, яке набрало законної сили, здійснюється з дотриманням вимог цього Порядку. При цьому вимоги абзацу десятого пункту 12 цього Порядку не застосовуються до податкової накладної та/або розрахунку коригування, реєстрацію яких зупинено в установленому порядку.
Датою внесення відомостей до Реєстру вважається день, зазначений в рішенні суду, або день набрання законної сили таким рішенням.
Однак, відповідач, як правонаступник прав та зобов'язань Державної фіскальної служби України, належним чином і у встановлений законом строк не виконав рішення адміністративного суду та не зареєстрував своєчасно в Єдиному реєстрі податкових накладних податкові накладні № 3 від 14.09.2018 на загальну суму 394129,55 грн (з ПДВ) та № 4 від 14.09.2018 на загальну суму 329448,60 грн (з ПДВ), складені ТОВ «Екман Плюс».
Фактично ці податкові накладні були зареєстровані в Єдиному реєстрі податкових накладних 11.11.2021, що підтверджується відповідними квитанціями про реєстрацію податкових накладних у цьому реєстрі, копії яких містяться у матеріалах справи.
Зокрема, з цих квитанцій слідує, що у графі дата та час реєстрації в ЄРПН зазначено, що податкова накладна № 3 від 14.09.2018 була зареєстрована 11.11.2021 о 18 годині 31 хвилину та податкова накладна № 4 від 14.09.2018 була зареєстрована 11.11.2021 о 20 годині 12 хвилин.
Таким чином, судом встановлено, що реєстрація вказаних податкових накладних була здійснена відповідачем більше ніж через рік після набрання законної сили рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 16.06.2020 у справі № 640/832/19.
Враховуючи зазначене та обставини встановлені у рішеннях адміністративних судів у справі № 640/832/19, позивачем доведено факт протиправності поведінки відповідача (його бездіяльність) у несвоєчасній реєстрації податкових накладних № 3 від 14.09.2018 та № 4 від 14.09.2018 в Єдиному реєстрі податкових накладних.
Позивач наголошує на тому, що внаслідок цієї бездіяльності відповідача позивач втратив право на віднесення сум ПДВ, сплачених ним ТОВ «Екман Плюс» у складі сум попередньої оплати, до податкового кредиту. У результаті чого йому завдано збитки в розмірі ПДВ, яке було зазначене у вищевказаних податкових накладних № 3 та № 4 від 14.09.2018.
Для застосування такої міри відповідальності як відшкодування шкоди потрібна наявність повного складу цивільного (господарського) правопорушення: протиправна поведінка, дія чи бездіяльність особи; наявність шкоди; причинний зв'язок між протиправною поведінкою та збитками; вина правопорушника.
Відсутність хоча б одного із перелічених елементів, що утворюють склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за порушення у сфері господарської діяльності, оскільки його поведінка не може бути кваліфікована як правопорушення.
Протиправною у цивільному праві вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи.
Під шкодою розуміється майнова шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права. Такий елемент як наявність шкоди полягає у будь-якому знеціненні блага, що охороняється законом.
Причинний зв'язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою є обов'язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стає об'єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди. Наявність такої умови цивільно-правової відповідальності, як причинний зв'язок між протиправною поведінкою і шкодою (збитками), зумовлена необхідністю встановлення факту, що саме протиправна поведінка конкретної особи, на яку покладається така відповідальність, є тією безпосередньою причиною, що з необхідністю та невідворотністю спричинила збитки.
Отже, збитки (шкода) є наслідками неправомірної поведінки, дії чи бездіяльності особи, яка порушила права або законні інтереси іншої особи, зокрема невиконання або неналежне виконання установлених вимог щодо здійснення господарської діяльності, господарське правопорушення, порушення майнових прав або законних інтересів інших суб'єктів тощо.
Досліджуючи наявність повного складу вищевказаних елементів правопорушення, яке може тягнути за собою відповідальність відповідача судом враховано наступне.
Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства (частина 3 статті 11 ЦК України).
Статтею 174 ЦК України передбачено, що держава відповідає за своїми зобов'язаннями своїм майном, крім майна, на яке відповідно до закону не може бути звернено стягнення.
Згідно зі статтею 170 ЦК України держава набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.
Державна податкова служба України (відповідач) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів і який реалізує державну податкову політику, державну політику з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (пункт 1 Положення про Державну податкову службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 6 березня 2019 року № 227).
Статтею 56 Конституції України передбачено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Відповідно до частини 1 статті 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
Згідно з пунктами 114.1 та 114.2 статті 114 ПК України особа, чиї права та/або законні інтереси порушено, має право на відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю контролюючих органів, їх посадових (службових) осіб.
Шкода, заподіяна протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю контролюючих органів, їх посадових (службових) осіб, відшкодовується державою за рахунок коштів державного бюджету незалежно від вини контролюючого органу, його посадових (службових) осіб.
Шкода, заподіяна протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю контролюючих органів, їх посадових (службових) осіб, що визнаються податковими правопорушеннями відповідно до цього Кодексу, відшкодовується в повному обсязі в порядку, передбаченому законодавством про відшкодування шкоди.
Підпунктом 114.3.1 пункту 114.3 статті 114 ПК України передбачено, що шкода, заподіяна протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю контролюючих органів, їх посадових (службових) осіб, може включати вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна платника податків, визначена відповідно до вимог законодавства.
Податковими правопорушеннями контролюючих органів є протиправні рішення, дії або бездіяльність контролюючих органів, їх посадових (службових) осіб, вчинення яких є підставою для відшкодування шкоди особі, чиї права порушені, відповідно до закону (пункт 128.1 статті 128 ПК України).
Виходячи з наведеного в справах про відшкодування шкоди (збитків), спричинених діями або бездіяльністю органів державної влади, така шкода (збитки) підлягає відшкодування державою за рахунок коштів державного бюджету. При цьому держава у таких справах виступає в особі відповідних органів державної влади, якими були спричинена така шкода (збитки).
З наведених вище норм можна зробити висновок, що для відшкодування шкоди (збитків), що спричинені органами державної влади наявність їх вини не є обов'язковою. Тому позивачу потрібно довести наявність інших трьох елементів складу цивільного правопорушення, які є необхідними для доказування у спорах про стягнення збитків.
До вказаних висновків також дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.03.2019 у справі 920/715/17 та у постанові від 01.03.2023 у справі № 925/556/21.
Суд наголошує, що у рішенні від 15 травня 2019 року № 2-р (II)/2019 Конституційний Суд України з посиланням на практику ЄСПЛ підкреслив, що визначене статтею 6 Конвенції право на суд було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне обов'язкове судове рішення не виконувалося на шкоду одній зі сторін; саме на державу покладено позитивний обов'язок створити систему виконання судових рішень, яка була б ефективною як у теорії, так і на практиці, і гарантувала б їх виконання без неналежних затримок; ефективний доступ до суду включає право на те, щоб рішення суду було виконане без невиправданих затримок; держава і її державні органи відповідальні за повне та своєчасне виконання судових рішень, які постановлені проти них (пункт 43 рішення у справі «Шмалько проти України», заява № 60750/00; пункт 84 рішення у справі «Валерій Фуклєв проти України», заява № 6318/03; пункт 64 рішення у справі «Apostol v . Georgia», заява № 30779/04; пункти 46, 51, 54 рішення у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України», заява № 40450/04).
Таким чином, судове рішення є обов'язковим для сторони, щодо якої воно винесено. Воно повинно виконуватися одразу після набрання ним законної сили і без будь-яких додаткових дій з боку сторони, на користь якої воно винесено. Саме обов'язковість судового рішення та негайність його виконання є гарантією конституційного права на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб (стаття 55 Конституції України), що реалізується шляхом ухвалення обов'язкових до виконання судових рішень (стаття 129-1 Конституції України). При цьому вказані норми свідчать про те, що рішення повинно виконуватися одразу та добровільно, з врахуванням розумних строків необхідних для його виконання.
Як було зазначено вище, судом було встановлено протиправну поведінку відповідача (його бездіяльність), яка полягала в неналежному виконанні (зволіканні в реєстрації спірних податкових накладних) установлених вимог податкового законодавства та рішення суду в адміністративній справі.
Щодо наявності шкідливого результату такої бездіяльності відповідача (наявність збитків), то судом встановлено наступне.
Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною (стаття 224 ГК України).
Частиною 1 статті 225 ГК України передбачено, що до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.
Подібна норма міститься й у частині 2 статті 22 ЦК України, відповідно до якої збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Згідно з частиною 1 статті 190 ЦК України майном як особливим об'єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки.
Таким чином збитки - це об'єктивне зменшення будь-яких майнових благ сторони, що обмежує її інтереси як учасника певних господарських відносин і проявляється у витратах, зроблених кредитором, втраті або пошкодженні майна, а також у неодержаних кредитором доходах, які б він одержав, якби зобов'язання було виконане боржником.
Згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Статтею 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який було ратифіковано 17.07.1997 та який є частиною законодавства України, передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Інтерсплав» проти України» Суд вказує на те, що поняття «майно» у першій частині статті 1 Першого протоколу має автономне значення, яке не залежить від формальної класифікації, прийнятої у національному законодавстві. Питання, яке має бути розглянуто, стосується того, наскільки обставини справи, що розглядається в цілому, давали заявникові право на майновий інтерес, захищений статтею 1 Першого протоколу.
Отже, податковий кредит є сумою, на яку позивач має право зменшити свої податкові зобов'язання з ПДВ та на яку правомірно очікує, у разі виконання необхідних умов для отримання такого права, а саме - наявності зареєстрованих в ЄРПН податкових накладних.
Тобто це майновий інтерес (майнове право), яке гарантується державою та фактично є майном позивача. До аналогічного висновку дійшла Велика Плата Верховного Суду у постанові від 01.03.2023 у справі N 925/556/21, а саме в пункті 8.23 зазначеної постанови викладено висновок Великої Палати, що з 1 січня 2015 року ПК України не встановлює для платника ПДВ механізм, який би дозволяв йому включити ПДВ за відповідною операцією до складу податкового кредиту за відсутності зареєстрованої його контрагентом у ЄРПН податкової накладної, якщо контрагент за законом мав її зареєструвати.
Також в пункті 8.26 зазначеної постанови Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що збільшення податкового кредиту є майновим інтересом покупця товарів / послуг, який з 1 січня 2015 року за загальним правилом реалізовується після виконання продавцем в публічно-правових відносинах з державою обов'язку скласти та зареєструвати в ЄРПН податкову накладну, адже із цим пов'язується виникнення у покупця права на віднесення відповідних сум ПДВ до податкового кредиту.
Позивач зазначає, що сума його збитків складає сума ПДВ, право на віднесення до податкового кредиту яку позивач втратив, у зв'язку із триваючою бездіяльністю відповідача, а саме: 120596,36 грн (65688,26 грн (сума ПДВ, що зазначена у податковій накладній № 3 від 14.09.2018 на загальну суму 394129,55 грн) + 54908,10 грн (сума ПДВ, що зазначена у податковій накладній № 4 від 14.09.2018 на загальну суму 329448,60 грн).
Досліджуючи спірне питання щодо втрати позивачем права на віднесення цієї суми до податкового кредиту, судом враховано наступне.
Пунктом 201.1 статті 201 ПК України (у редакції, що діяла на час спірних правовідносин) передбачено, що на дату виникнення податкових зобов'язань платник податку зобов'язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, кваліфікованого електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.
Відповідно до вимог абзацу першого пункту 198.6 статті 198 ПК України (у редакції, що діяла на час спірних правовідносин) не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями (тимчасовими, додатковими та іншими видами митних декларацій, за якими сплачуються суми податку до бюджету при ввезенні товарів на митну територію України), іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
Згідно з абзацом 4 пункту 198.6 статті 198 ПК України (у редакції, що діяла на час спірних правовідносин) у разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних/розрахунків коригування до таких податкових накладних, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 1095 календарних днів з дати складення податкової накладної/розрахунку коригування.
Представник відповідача підтвердив, що зазначений строк у вказаній редакції закону був граничним (присічним), відновленню та зупиненню не підлягав.
Отже, враховуючи зазначену норму (у редакції, що діяла на час спірних правовідносин), позивач мав право включити до податкового кредиту суму ПДВ за податковими накладними № 3 та № 4 від 14.09.2018 не пізніше 13.09.2021 (1095 день з дати складення цих податкових накладних).
Таким чином, позивач мав право включити у відповідному звітному періоді (не залежно від часу подання і можливості подальшого коригування податкової декларації) суму ПДВ до податкового кредиту виключно за умови, що такі податкові накладні були зареєстровані в Єдиному реєстрі податкових накладних, і лише впродовж 1095 з дати складення цих податкових накладних, тобто до 13.09.2021.
Як було встановлено судом вище, спірні податкові накладні № 3 та № 4 від 14.09.2018 були зареєстровані в Єдиному реєстрі податкових накладних лише 11.11.2021, тобто після спливу вищевказаного 1095 денного строку з дати їх складання.
Судом враховано, що жодних виключень щодо продовження строку (або зміни порядку його обрахунку) на включення сум ПДВ до податкового кредиту відповідно до податкових накладних, що зареєстровані за рішенням суду, в ПК України на час існування спірних правовідносин не було.
Відповідачем у схожих правових ситуаціях надавались індивідуальні податкові консультації по схожим питанням (див. наприклад індивідуальну податкову консультацію, яка зареєстрована в Єдиному реєстрі індивідуальних податкових консультацій за №2186/ІПК/99-00-21-03-02-06 від 01.06.2021 за зверненням платника податків щодо строків віднесення сум ПДВ до податкового кредиту за податковими накладними, реєстрація яких була зупинена та в подальшому вони були зареєстровані після закінчення 1095 днів з дати складання цих податкових накладних) і позиція відповідача співпадала з тим, на чому наголошує і позивач, та що встановлено судом у цій справі, що у разі реєстрації в ЄРПН згідно з рішенням суду податкової накладної, реєстрація в ЄРПН якої була зупинена, покупець може включити до податкового кредиту суми ПДВ, зазначені у такій податковій накладній, після її реєстрації в ЄРПН:
- у разі своєчасної реєстрації в ЄРПН такої податкової накладної - у податковій декларації з ПДВ того звітного (податкового) періоду, в якому її складено, або будь-якого наступного звітного періоду в межах 1095 календарних днів з дати складання такої податкової накладної;
- у разі несвоєчасної реєстрації в ЄРПН - у податковій декларації з ПДВ того звітного (податкового) періоду, в якому її зареєстровано в ЄРПН, але не пізніше ніж через 1095 календарних днів з дати її складання.
Щодо заперечень відповідача, то суд зазначає наступне:
- посилання відповідача на положення ПК України щодо зупинення перебігу строків, які набули чинності після 13.09.2021, є неправомірним, оскільки ці норми не поширюються на спірні правовідносини сторін і не мають зворотної дії у часі;
- посилання відповідача на положення пункту 52-2 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» ПК України також не заслуговують на увагу, позаяк цей пункт регулює зупинення строків давності, що вказані в статті 102 ПК України, і жодним чином не змінює граничні строки щодо віднесення суми ПДВ до податкового кредиту, які були встановлені в абзаці 4 пункту 198.6 статті 198 ПК України (у редакції, що діяла на час спірних правовідносин);
- позивач мав право (після реєстрації спірних податкових накладних - 11.11.2021) подати уточнюючий розрахунок до декларації з ПДВ протягом строку давності, встановленого в статтею 102 ПК України, однак це жодним чином не давало б йому можливість на законних підставах включити спірну суму ПДП за податковими накладними № 3 та № 4 від 14.09.2018 до податкового кредиту в зв'язку із спливом 1095 денного граничного строку з дня їх складання;
- уточнюючі розрахунки, передбачені пунктом 50.1 статті 50 ПК України, є похідним інструментом, який дозволяє просто коригувати та виправляти помилки, але якщо у позивача не було права згідно з ПК України віднести суми ПДВ до податкового кредиту у зв'язку із спливом граничного строку, то таке коригування усе рівно не дало б права позивачу віднести спірну суму ПДВ до податкового кредиту.
Відтак, судом встановлено, що у зв'язку із протиправною бездіяльністю відповідача (тривалого невиконання судового рішення) позивач втратив право на включення сум ПДВ за вказаними податковими накладними до податкового кредиту на загальну суму 120596,36 грн, внаслідок того, що строк (1095 днів) впродовж якого позивач мав на це право, сплинув.
Суд зазначає, що відповідач фактично виконав судове рішення у адміністративній справі тоді, коли це вже не мало значення для позивача, адже він не міг скористатися своїм законним правом на віднесення до податкового кредиту спірної суми ПДВ, внаслідок чого втратив право на це майно.
Зважаючи на зазначене, судом встановлено наявність усіх необхідних трьох елементів для відшкодування шкоди відповідачем, а саме:
1) протиправна поведінка у вигляді бездіяльності відповідача - неправомірна нереєстрація спірних податкових накладних у встановлений законом строк та невиконання судового рішення більше року;
2) шкідливий результат такої бездіяльності - збитки у розмірі суми ПДВ 120596,36 грн, право на включення якої до податкового кредиту втратив позивач;
3) причинно-наслідковий зв'язок між протиправною поведінкою та збитками - у разі своєчасного виконання рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 16.06.2020 у справі № 640/832/19 позивач не втратив би права на податковий кредит.
Вина відповідача у спірному випадку не є обов'язковим елементом.
Відтак, позовні вимоги є законними і обґрунтованими, а позов таким, що підлягає задоволенню.
Частиною 1 статті 74 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідачем, у супереч вимогам статей 13, 74 ГПК України, належними засобами доказування не спростовано доводів позивача та обставин на які він посилається.
Інші доводи сторін, наведені у наданих суду заявах по суті справи, письмових та усних поясненнях, судом розглянуті, але до уваги та врахування при вирішенні спору не приймаються, оскільки на результат вирішення спору не впливають.
Керуючись статтями 86, 129, 232, 233, 237, 238, 240 ГПК України, суд
Позов задовольнити.
Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Маркасон» (02121, м. Київ, Харківське шосе, 201-203; ідентифікаційний код 37118680) 120596 (сто двадцять тисяч п'ятсот дев'яносто шість) грн 36 коп. збитків.
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 241 ГПК України, і може бути оскаржено в порядку та строк встановлені статтями 254, 256, 257 ГПК України.
Повне рішення складено 07.07.2025.
Суддя Р.Б. Сташків