пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10 E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885
07 липня 2025 року Справа № 903/469/25
Господарський суд Волинської області у складі судді Дем'як В.М., розглянувши у приміщенні Господарського суду Волинської області у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи №903/469/25
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю “БУДІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ “ВІРА»
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю “ВІНОКС»
про повернення 88 649, 42 грн. помилково (надмірно) перерахованих коштів
Встановив: Товариство з обмеженою відповідальністю “БУДІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ “ВІРА» звернулося з позовною заявою до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю “ВІНОКС» про повернення 88 649, 42 грн. помилково (надмірно) перерахованих коштів.
В обґрунтування позовних вимог позивач доводить, що ним помилково перераховано відповідачу кошти, які останній не повернув, а відтак в порядку ст. 1212 ЦК України звернувся з позовом про повернення помилково (надмірно) перерахованих коштів.
Ухвалою суду від 05.05.2025 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Ухвала суду від 05.05.2025 про відкриття провадження у справі, була надіслана електронною поштою в електронний кабінет позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю “БУДІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ “ВІРА» та відповідно до довідки Господарського суду Волинської області була доставлена до електронного кабінету 07.05.2025.
Ухвалою суду від 09.05.2025 виправлено описку у вступній та описовій частині ухвали Господарського суду Волинської області від 05.05.2025, а саме: слід вважати правильним найменування відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю “ВІНОКС».
Ухвали суду від 05.05.2025 та від 09.05.2025 були направлені відповідачу за адресою зазначеною в позовній заяві (вулиця Театральна, будинок 18, місто Ковель, Волинська область, 45000) та повернута з відміткою відділення поштового зв'язку "адресат відсутній за вказаною адресою".
Відповідно до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Товариство з обмеженою відповідальністю “ВІНОКС», зареєстроване за адресою: (вулиця Театральна, будинок 18, місто Ковель, Волинська область, 45000) отже, суд направив ухвали від 05.05.2025 та від 09.05.2025 за місцем його реєстрації.
Згідно до ч. 4 ст.122 ГПК України відповідач, третя особа, свідок, зареєстроване місце проживання (перебування), місцезнаходження чи місце роботи якого невідоме, викликається у суд через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, яке повинно бути розміщено не пізніше, ніж за десять днів до дати відповідного судового засідання. З опублікуванням оголошення про виклик відповідач вважається повідомленим про дату, час і місце розгляду справи. В оголошенні про виклик вказуються дані, зазначені у частині першій статті 121 цього Кодексу.
Ухвалою суду від 16.06.2025 здійснено офіційне оприлюднення оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України про повідомлення відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю “ВІНОКС» про розгляд справи №903/469/25 за позовом Товариство з обмеженою відповідальністю “БУДІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ “ВІРА» до Товариства з обмеженою відповідальністю “ВІНОКС» про повернення 88 649, 42 грн. помилково (надмірно) перерахованих коштів, в спрощеному позовному провадженні без повідомлення (виклику) учасників справи.
Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.
Відповідно до частини 11 статті 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
Згідно з частиною 4 статті 89 Цивільного кодексу України відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.
За приписами частини 1 статті 7 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.
Враховуючи відсутність в матеріалах справи підтверджень наявності порушень оператором поштового зв'язку вимог Правил надання послуг поштового зв'язку, суд вважає, що у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою і повернуто підприємством зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.
Сам лише факт не отримання заявником кореспонденції, якою суд, з додержанням вимог процесуального закону, надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернулася в суд у зв'язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною не виконання ухвали суду, оскільки зумовлений не об'єктивними причинами, а суб'єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на його адресу.
Суд також звертає увагу на те, що направлення листів рекомендованою кореспонденцією на дійсні адреси є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним. При цьому, отримання зазначених листів адресатом перебуває поза межами контролю відправника.
Отже, суд належним чином виконав свій обов'язок щодо повідомлення відповідача про розгляд справи.
Крім цього, судом також враховано, що за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.
Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.
Згідно з частинами 1 та 2 статті 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.
Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (частина 1 статті 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").
Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач мав право та дійсну можливість ознайомитись з ухвалами суду від 05.05.2025, від 09.05.2025 та від 16.06.2025 в Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).
Згідно з частиною 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України та ухвалою Господарського суду Волинської області від 05.05.2025, не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданим йому процесуальним правом, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.
Судом враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року в справі "Смірнова проти України").
Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25.01.2006 року в цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.
Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.
Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.
Частиною 2 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.
При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення (частина 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, встановив:
18 червня 2021 року між ТОВАРИСТВОМ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "ВІНОКС" (Постачальник, Відповідач) та ТОВАРИСТВОМ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «БУДІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ «ВІРА» (Покупець, Позивач), було укладено договір поставки №1981/06.
Згідно п. 1.1. - п. 1.4. договору Постачальник зобов'язався поставити Покупцю товар у кількості та в асортименті, передбачених Специфікаціями, а Покупець зобов'язався сплатити за нього грошову суму та прийняти вказаний товар. Поставка Товару проводиться партіями. Під партією Товару в цьому Договорі розуміється кількість Товару, передбачена окремою Специфікацією. За необхідності, поставка партії Товару може здійснюватися частинами, про що зазначається в Специфікації. Специфікації повинні бути підписані повноважними представниками Сторін, скріплені печатками Сторін, обов'язково містити дані про асортимент, детальну номенклатуру, кількість, ціну і терміни поставки партії Товару, а також посилання на дату укладення та номер цього Договору. Крім того, в Специфікації зазначається адреса місця поставки та об'єкт будівництва, на якому буде використаний Товар.
Специфікації, що відповідають вимогам, передбаченим п.1.3. цього Договору, є невід'ємною частиною Договору.
Відповідно до п. 2.1. - 2.2. договору товар поставляється Постачальником на умовах DDP згідно правил ІНКОТЕРМС-2020, з урахуванням внутрішнього характеру цього Договору. Специфікаціями на поставку окремих партій Товару можуть бути передбачені інші умови поставки, які застосовуються виключно при поставці даної партії Товару. Термін поставки кожної партії Товару вказується в Специфікації на дану партію Товару.
Загальна ціна Товару, що поставляється відповідно до цього Договору (ціна Договору) орієнтовно становить на момент укладання договору 260 000,00 (двісті шістдесят тисяч) гривень, в т. ч. ПДВ 20 % і в подальшому складається з сумарної вартості Товару, поставленого згідно всіх Специфікацій, які є невід'ємними частинами даного Договору (п. 3.1. договору).
Позивач зазначає, що додатками та невід'ємними частинами Договору є 3 Специфікації щодо поставки товару на загальну суму 846 371,70 грн, а саме: специфікація №1 від 18.06.2021 р. на суму 258 003,00 грн в т.ч. ПДВ, специфікація №2 від 29.07.2021 р. на суму 292 871,70 грн в т.ч. ПДВ, специфікація №3 від 07.10.2021 р. на суму 295 497,00 грн в т.ч. ПДВ (Том 1 а.с. 9-10).
З метою отримання грошових коштів за товар по договору відповідачем було виставлено рахунки на загальну суму 846 371,70 гривень, тому числі ПДВ, а саме: №1808 від 18.06.2021 р. на суму 258 003,00 грн. в т.ч. ПДВ, № 2171 від 02.08.2021 р. на суму 292 871,70 грн. в т.ч. ПДВ та № 2789 від 07.10.2021 р. на суму 295 497,00 грн. в т.ч. ПДВ (Том 1 а.с. 11-13).
Позивач здійснив оплату товару за договором на загальну суму 846 371,70 гривень в тому числі ПДВ, що підтверджуються наступними платіжними інструкціями: № 702 від 24 червня 2021 p. на суму 180 602,10 грн. в т.ч. ПДВ; № 737 від 30 червня 2021 p. на суму 77 400,90 грн. в т.ч. ПДВ; №1049 від 03 серпня 2021 p. на суму 205 010,19 грн. в т.ч. ПДВ; № 1229 від 17 серпня 2021 p. на суму 87 861,51 грн. в т.ч. ПДВ; № 1898 від 08 жовтня 2021 p. на суму 295 497,00 грн. в т.ч. ПДВ (Том 1 а.с. 15-19).
Відповідачем було також поставлено товар за договором на загальну суму 846 371,70 грн., що підтверджується долученими до матеріалів справи видатковими накладними, а саме: №20703 від 02.07.2021р. на суму 258 003,00 грн. в т.ч. ПДВ, № 180801 від 18.08.2021 р. на суму 292 871,70 грн. в т.ч. ПДВ та № 261105 від 26.11.2021 р. на суму 295 497,00 грн. в т.ч. ПДВ.
Таким чином, станом на 26.11.2021 всі зобов'язання, прийняті сторонами та виконані в повному обсязі відповідно до умов договору та Специфікацій №1, №2, №3 до договору.
Водночас, 25 листопада 2021 позивач помилково здійснив надмірне перерахування грошових коштів на рахунок відповідача в розмірі 88 649,42 гривень, в тому числі ПДВ. Перерахування коштів позивачем на рахунок постачальника підтверджується платіжною інструкцією № 2410 від 25 листопада 2021 (Том 1 а.с. 14).
При цьому, хоча в тексті вищевказаної платіжної інструкції в полі «призначення платежу» було зазначено «За смугу рахунок 2789 від 07.10.2021 р. договір № 1981/06 від 18.06.2021 р., у т.ч. ПДВ 20% = 14 775,00 грн.», фактично цей рахунок на той момент вже був оплачений позивачем 08 жовтня 2021 в повному обсязі (в сумі 295 497,00 грн. в т.ч. ПДВ, згідно платіжної інструкції №1898), а відповідач вже поставив позивачу товар на вказану суму.
Відтак, позивач доводить, що ним помилково перераховано відповідачу, а відповідачем, відповідно, набуто без жодної правової підстави грошові кошти в розмірі 88 649,42 гривень.
З метою досудового врегулювання господарського спору позивач 04.02.2025 направив поштою, листом з описом вкладення на адресу відповідача лист-вимогу вих. №04/02/1 стосовно повернення помилково (надмірно) перерахованих коштів в сумі 88 649,42 гривень, у строк 7 календарних днів. Зазначену вимогу було залишено без відповіді та належного реагування.
Невиконання відповідачем вимог в частині повернення суми отриманих коштів позивач звернувся до суду з позовом про примусове стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю “ВІНОКС» на підставі ст. 1212 ЦК України грошових коштів в загальному розмірі 88 649, 42 грн., як безпідставно отриманих.
Відповідно до ст. 55 Конституції України, права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Згідно ч. 1 ст. 2 ГПК України, завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Частиною 2 статті 4 ГПК України визначено, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням
Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено, що кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.
Відповідно до ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Загальні підстави для виникнення зобов'язання у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 Цивільного кодексу України. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Стаття 1212 ЦК України регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав. Відповідно до зазначеної статті, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Характерною особливістю кондикційних зобов'язань є те, що підстави їх виникнення мають широкий спектр: зобов'язання можуть виникати як із дій, так і з подій, причому з дій як сторін зобов'язання, так і третіх осіб, із дій як запланованих, так і випадкових, як правомірних, так неправомірних. Крім того, у кондикційному зобов'язанні не має правового значення чи вибуло майно, з володіння власника за його волею чи всупереч його волі, чи є набувач добросовісним чи недобросовісним.
Кондикційне зобов'язання виникає за наявності таких умов: 1) набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала. Вказану правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 08.01.2019р. по справі №916/2927/17 та від 14.01.2019р. по справі №912/1188/17.
Конструкція ст. 1212 ЦК України, як і загалом норми глави 83 ЦК України, свідчать про необхідність установлення так званої "абсолютної" безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору.
Ознаки, характерні для кондикції, свідчать про те, що пред'явлення кондикційної вимоги можна визнати належним самостійним способом захисту порушеного права власності, якщо: 1) річ є такою, що визначена родовими ознаками, в тому числі грошовими коштами; 2) потерпілий домагається повернення йому речі, визначеної родовими ознаками (грошових коштів) від тієї особи (набувача), з якою він не пов'язаний договірними правовідносинами щодо речі. Узагальнюючи викладе, можна дійти висновку про те, що кондикція - позадоговірний зобов'язальний спосіб захисту права власності або іншого речового права, який може бути застосований самостійно. Кондикція також застосовується субсидіарно до реституції та віндикації як спосіб захисту порушеного права у тому випадку, коли певна вимога власника (титульного володільця) майна не охоплюється нормативним урегулюванням основного способу захисту права, але за характерними ознаками, умовами та суб'єктним складом підпадає під визначення зобов'язання з набуття або збереження майна без достатньої правової підстави.
За змістом положень ст. 1212 ЦК України про зобов'язання у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави цей вид зобов'язань породжується наявністю таких юридичних фактів: 1) особа набула або зберегла у себе майно за рахунок іншої особи; 2) правові підстави для такого набуття (збереження) відсутні або згодом відпали. А отже, кошти, отримані як оплата за виконання робіт за договором і набуті за наявності правових підстав для цього, не можуть бути витребувані згідно зі ст. 1212 Цивільного кодексу України як безпідставне збагачення.
Такий спосіб захисту можливий шляхом застосування кондикційного позову, якщо для цього існують підстави, передбачені ст. 1212 ЦК України, які дають право витребувати в набувача це майно.
Таким чином, слід зауважити, що застосування ст. 1212 ЦК України має відбуватись за наявності певних умов та відповідних підстав, що мають бути встановлені судом під час розгляду справи на підставі належних та допустимих доказів у справі.
У випадку, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, ст. 1212 ЦК України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава у встановленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі. Або ж коли набуття відбулось у зв'язку з договором, але не на виконання договірних умов. Чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання коштів).
Отже, при зверненні до суду з позовними вимогами про стягнення грошових коштів на підставі ст. 1212 ЦК України позивачем повинно бути доведено суду обставини отримання (утримання) відповідачем вказаних коштів без достатньої правової підстави або обставини того, що певна підстава набуття коштів припинилась.
Суд, встановив, що позивачем було перераховано Товариству з обмеженою відповідальністю “ВІНОКС» грошові кошти в розмірі 88 649,42 грн відповідно до платіжною інструкцією №2410 від 25 листопада 2021 (Том 1 а.с. 14).
В графі платіжної інструкції №2410 від 25.11.2021 "Призначення платежу", відповідний платіж було визначено як " За смугу рахунок 2789 від 07.10.2021 р. договір № 1981/06 від 18.06.2021 р., у т.ч. ПДВ 20% = 14 775,00 грн.".
Судом досліджено долучений до матеріалів справи рахунок на оплату від 07.10.2021 №2789 на суму 295 497,00 грн., а також платіжну інструкцію №1898 від 08.10.2021 на суму 295 497,00 грн з якої встановлено, що в полі "Призначення платежу" було зазначено «За смугу рахунок 2789 від 07.10.2021р. договір №1981/06 від 18.06.2021 р., у т.ч. ПДВ 20% = 49 249,50 грн.».
Суд погоджується з доводами позивача та зазначає, що рахунок на оплату від 07.10.2021 №2789 на суму 295 497,00 грн. був оплачений позивачем, ще 08 жовтня 2021 в повному обсязі, згідно платіжної інструкції №1898 від 08.10.2021.
Отже, оскільки отримання відповідачем від позивача грошових коштів в сумі 88 649,42 гривень за платіжною інструкцією №2410 від 25 листопада 2021 відбулося внаслідок помилки позивача, а всі зобов'язання, прийняті сторонами та виконані в повному обсязі відповідно до умов договору №1981/06 від 18.06.2021 та специфікацій №1, №2, №3 до договору то позивач має право вимагати повернення цих грошових коштів в порядку статті 1212 ЦК України.
Відповідно до ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
У відповідності до норм ст.ст. 202, 205 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.
Статтею 208 ЦК України унормовано, що у письмовій формі належить вчиняти: 1) правочини між юридичними особами; 2) правочини між фізичною та юридичною особою, крім правочинів, передбачених ч. 1 ст. 206 цього Кодексу; 3) правочини фізичних осіб між собою на суму, що перевищує у двадцять і більше разів розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, крім правочинів, передбачених ч. 1 ст. 206 цього Кодексу;
Статтею 639 ЦК України передбачено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.
Станом на день винесення судом рішення, відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю “ВІНОКС» не надано доказів в підтвердження здійснення перерахування (повернення) на рахунок позивача отриманих коштів в сумі 88 649,42 грн в досудовому порядку, як і не надано будь-яких документів в підтвердження перерахування попередньо отриманих грошових коштів на рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю “БУДІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ “ВІРА» на час розгляду справи судом.
За таких обставин, виходячи з наявних в матеріалах справи документів, суд дійшов висновку щодо наявності підстав вважати, що грошові кошти в сумі 88 649,42 грн є такими, що набуті та збережені відповідачем без належної для цього правової підстави, а отже, підстав здійснювати висновоки щодо правомірності та обгрунтованості вимог позивача про їх стягнення з відповідача згідно та на підставі положень ст. 1212 ЦК України.
Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Частинами ч.ч.1, 2, 3 ст.13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).
У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.
Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.
Враховуючи наведене, заявлені позовні вимоги є правомірними та підлягають задоволенню в повному обсязі.
Згідно з положеннями статті 129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати в сумі 2422,40 грн. покладаються на відповідача.
Керуючись ст.ст. 13, 73, 74, 75, 76-80, 123, 129, 232, 236-242, 327 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,-
1. Позов задоволити.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “ВІНОКС» (Волинська область, місто Ковель, вулиця Театральна, будинок 18, код ЄДРПОУ 41953720) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “БУДІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ “ВІРА» (місто Київ, Спортивна площа, будинок 3-В, код ЄДРПОУ30953131) 88 649, 42 грн. помилково (надмірно) перерахованих коштів на підставі ст. 1212 ЦК України та 2422,40 грн. витрат, пов'язаних з оплатою судового збору.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України).
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення до Північно-західного апеляційного господарського суду.
Суддя В. М. Дем'як