Справа № 462/3358/25
07 липня 2025 року м.Львів
Залізничний районний суд м. Львова суддя в складі судді Палюх Н.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення компенсації втрати частини доходів (заробітної плати) та індексацію у зв'язку із порушенням строків їх виплати,
Позивач 14 травня 2025 року звернувсь до суду з позовом, уточнивши в подальшому вимоги, в якому просить: зобов'язати відповідача нарахувати та виплати позивачу суму індексації, що склалася у заробітній платі у розмірі 481,63 грн. за 2021 рік та 663,04 грн. за 2022 рік та відповідно стягнути з відповідача на користь держави податок з цих сум у розмірі 263,26 грн.; стягнути з відповідача на користь позивача компенсацію втрати частини доходів (сум індексації) у зв'язку з порушенням строків їх виплати у сумі 357,73 грн; стягнути з відповідача на користь позивача компенсацію втрати частини доходів (заробітної плати у зв'язку з порушенням строків їх виплати у загальному розмірі 53263,32 грн. за період з березня 2021 року по січень березень 2024 року. Свої вимоги обґрунтовує тим, щорішенням Залізничного районного суду м. Львова від10 жовтня 2024 року стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі. Даним рішенням встановлено обставини безпідставної невиплати заробітної плати ФОП ОСОБА_2 . Рішення в частині стягнення заробітної плати у межах виплати за один місяць допущено до негайного виконання. Проте відповідачем здійснення обов'язку такої виплати надалі залишається без уваги чи виконання. За наведеного, на підставі положень Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати», ст.34 Закону України «Про оплату праці», ст.95 КЗпП України, просить позов задовольнити.
Ухвалою Залізничного районного суду м. Львова від 20 травня 2025відкрито провадження у справі та постановлено розгляд справи проводити в порядку спрощеного позовного провадження.
Ухвалою Залізничного районного суду м. Львова повернуто представнику відповідача відзив на позовну заяву.
Клопотань від жодної із сторін про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін до суду не надходило, тому відповідно до ч.5 ст.279 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними в справі матеріалами.
Розглянувши справу в порядку спрощеного провадження без повідомлення сторін, оцінивши подані докази, дослідивши наявні матеріали справи, суд дійшов висновку, що позов до задоволення не підлягає з наступних підстав.
Відповідно до ч.1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно ч.5 ст.82 ЦПК України, обставини встановлені рішення суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Рішенням Залізничного районного суду м.Львова від 10 жовтня 2024 року у справі №462/4130/24, яке залишено без змін постановою Львівського апеляційного суду від 13 червня 2025 року, стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 12257 гривень 32 копійки компенсації за невикористані відпустки, без врахування утримання податків та інших обов'язкових платежів. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 42600 гривень середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, без врахування утримання податків та інших обов'язкових платежів. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 2000 гривень моральної шкоди.
Як встановлено судом, ОСОБА_1 11.03.2021 був принятий на посаду менеджера з транспортно-експедиторської діяльності ФОП ОСОБА_2 , 02.01.2024 переведений на посаду керівника міжнародної логістики та 13.03.2024 звільнений із займаної посади за згодою сторін, однак відповідачем не був проведений з ним повний розрахунок. Відповідач не надав суду належних та допустимих доказів, які б свідчили про те, що існували законні підстави для того, щоб з 11 березня 2021 року по 13 березня 2024 року не виплачувати позивачу нараховану заробітну плату, при цьому враховано ОСОБА_1 у період з 02.08.2022 по 01.05.2023 перебував у місцях позбавлення волі. Станом на 10 жовтня 2024 року заборгованість по виплаті заробітної плати за період з березня 2021 по березень 2024 року становила 132892 гривень та компенсація за невикористані щорічні відпустки - 12257 гривень 32 копійок.
На виконання вказаного рішення Залізничним районним судом 10 жовтня 2024 року видано виконавчий лист, який стягувачем був поданий до примусового виконання.
Позивач 14.05.2025 звернувся у суд з даним позовом, в якому просить зобов'язати ОСОБА_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 суму індексації, що склалася у заробітній платі у розмірі 481,63 грн за 2021 рік та 663,04 грн за 2022 рік, компенсацію втрати частини доходів (сум індексації) у зв'язку з порушенням строків їх виплати у розмірі 357,73 грн, компенсацію втрати частини доходів (заробітної плати у зв'язку з порушенням строків їх виплати у загальному розмірі 53263,32 грн за період з березня 2021 року по березень 2024 року.
Відповідно до ч. 1ст. 1 Закону України «Про оплату праці», заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Структура заробітної плати визначена ст. 2 Закону України «Про оплату праці», за змістом якої заробітна плата складається з основної та додаткової заробітної плати, а також з інших заохочувальних та компенсаційних виплат.
Згідно з ч. 1ст. 21 Закону України «Про оплату праці», працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.
Нормами ч. 1ст. 24 Закону України «Про оплату праці» встановлено, що заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.
Аналогічні положення має ч. 1 ст. 115 Кодексу законів про працю України.
Згідно з частиною шостою статті 95 КЗпП заробітна плата підлягає індексації у встановленому законодавством порядку.
Відповідно до статті 33 Закону України "Про оплату праці" у період між переглядом розміру мінімальної заробітної плати індивідуальна заробітна плата підлягає індексації згідно з чинним законодавством.
Індексація заробітної плати здійснюється на підставі Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" та Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 р. № 1078.
Статтею 1 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» (далі - Закон № 2050-III) встановлено, що підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
У статті 2 Закону України № 2050-III визначено, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, зокрема, пенсії або щомісячне довічне грошове утримання; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення).
Відповідно до статті 4 Закону України № 2050-III виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
Відповідно до статті 34 Закону України "Про оплату праці" компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку із порушенням строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.
Порядок здійснення компенсації врегульовано Законом України № 2050-III, який набрав чинності з 1 січня 2001 року, а також Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим з метою реалізації цього Закону, постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року N 159 (далі - Порядок 159).
Відповідно до статті 1 Закону № 2050-III підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, зокрема, заробітна плата (грошове забезпечення) (стаття 2 Закону № 2050-III).
Згідно з статтею 3 Закону № 2050-III сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць (стаття 4 Закону № 2050-III).
Пункти 1, 2 Порядку № 159 відтворюють положення Закону № 2050-III, а пункт 3 - деталізує структуру грошових доходів, які підлягають компенсації, та вказує, що такі повинні одержуватись громадянами в гривнях на території України.
Роз'яснення щодо застосування цього Порядку надає Мінсоцполітики (пункт 9 Порядку № 159).
Метою такого законодавчого регулювання є захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
В рішенні Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року № 9-рп/2013 у справі № 1-18/2013, зазначено, що в аспекті конституційного звернення положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України слід розуміти так, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати як складових належної працівнику заробітної плати без обмеження будь-яким строком незалежно від того, чи були такі суми нараховані роботодавцем.
Аналіз змісту цього рішення свідчить, що приводом для його прийняття стало конституційне звернення громадянина ОСОБА_3 щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України, а саме чи вправі працівник звернутися до суду з позовом про стягнення компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати без обмеження будь-яким строком, незалежно від того, чи були такі суми компенсації нараховані роботодавцем.
Конституційний Суд України у цьому рішенні не надавав офіційного тлумачення положенням статті 34 Закону України "Про оплату праці" та Закону № 2050-III.
У мотивувальній частині рішення зазначено, що: "кошти, які підлягають нарахуванню в порядку індексації заробітної плати та компенсації працівникам частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати, мають компенсаторний характер. Як складові належної працівникові заробітної плати ці кошти спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв'язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги".
Заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган (роботодавець) за трудовим договором виплачує працівникові за виконану ним роботу (частина перша статті 94 КЗпП України, частина перша статті 1 Закону України «Про оплату праці»).
У рішенні від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 у справі № 1-13/2013 Конституційний Суд України зазначив, що поняття «заробітна плата» й «оплата праці», які використані у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов'язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов'язків (абзац третій пункту 2.1 мотивувальної частини). Крім того, Конституційний Суд України у тому ж рішенні дійшов висновку, що під заробітною платою, що належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другій статті 233 КЗпП України, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат (абзац восьмий пункту 2.1 мотивувальної частини).
Відповідно до частини першої статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку (частина перша статті 117 КЗпП України).
Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (VOLOVIK v. UKRAINE, № 15123/03, § 45, ЄСПЛ, 06 грудня 2007 року).
Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність (пункт 4.1. Рішення Конституційного Суду України від 02 листопада 2004 року № 15-рп/2004).
Загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 статті 3 ЦК Украйни).
Дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
Системне тлумачення вказаних норм матеріального права, аналіз зазначених рішень Конституційного Суду України дає підстави стверджувати, що механізм компенсації, передбачений статтею 34 Закону України "Про оплату праці" є застосовуваним в порядку, визначеному Законом № 2050-III та Порядком № 159 до несвоєчасно виплаченої нарахованої заробітної плати під час дії трудового договору, а також у разі несвоєчасної виплати заробітної плати, присудженої за рішенням суду, як під час дії трудового договору, такі і після його припинення. Разом із тим, у разі невиплати в день звільнення працівнику усіх належних сум, які входять до структури заробітної плати, та/або встановлення (присудження) їх судовим рішення, ухваленим за зверненням працівника, після припинення трудових відносин, застосуванню підлягає механізм компенсації, визначений статтею 117 КЗпП України. Протилежне тлумачення робить неможливим визначити таку підставу компенсації, як база для її нарахування, а також встановити час початку прострочення виплати, і не сприяє визначеності змісту зобов'язання щодо розміру заробітної плати, недонарахованої працівнику.
Близькі за змістом висновки викладені в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 травня 2018 року у справі № 243/5135/16-ц (провадження № 61-5396св18) та в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 березня 2021 року у справі № 525/789/17 (провадження № 61-14611св19), а також в постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 711/4010/13-ц (провадження № 14-429цс19).
Як встановлено судом, на підставі статей 116,117 КЗпП України з ОСОБА_2 було стягнуто на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.
У цьому зв'язку, суд доходить висновку, що за обставинами цієї справи відсутні підстави для стягнення компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з затримкою термінів її виплати.
Відповідно до ч. 2 ст. 233 КЗпП України із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (ст.116). Домашній працівник має право звернутися до суду із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення в місячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Відповідно до ст. 234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, суд може поновити ці строки, якщо з дня отримання копії наказу (розпорядження) про звільнення або письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні (стаття 116), минуло не більше одного року.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 26 жовтня 2022 року в справі № 5023/2756/11(922/336/20) вказано, що строки передбачені статті 233 КЗпП України не є строками позовної давності, що регулює Цивільний кодекс України і застосовується судом незалежно від наявності заяви зацікавленої сторони. Строк для звернення до суду за вирішенням трудового спору обчислюється за правилами, визначеними нормами статті 233 КЗпП України. Перевірка дотримання вимог закону щодо строків звернення до суду за вирішенням трудового спору здійснюється судом за принципом «ex officio», незалежно від того, чи заявляє відповідач про пропуск позивачем строку звернення до суду, на відміну від застосування позовної давності при вирішені судом цивільного спору, коли застосування позовної давності судом здійснюється тільки за заявою сторони у спорі (частина третя статті 267 ЦК України). (див., зокрема, постанову КЦС ВС від 08.09.2023 у справі № 593/1156/21).
Судом також ураховується, що пунктом 4 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.1992 року "Про практику розгляду судами трудового спору" роз"яснено, що встановлені ст.ст. 228, 233 КЗпП України строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. У кожному випадку суд зобов'язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити пропущений строк. Якщо місячний чи тримісячний строк пропущено без поважних причин, у позові може бути відмовлено з цих підстав.
Судом достовірно встановлено, що 13.03.2024 позивач був звільнений з роботи у ФОП ОСОБА_2 , 16.05.2024 звернувся у суд з позовом про стягнення заборгованості із заробітної плати, компенсації за ненадані відпустки та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, а з даним позовом звернувся до суд лише 14.05.2025 року.
Отже, на час звернення до суду з даним позовом строк звернення до суду, передбачений статтею 233 КЗпП України сплинув, тобто з пропуском тримісячного строку звернення до суду. Будь-яких поважних причин його пропуску позивач не навів і не просить такий суд поновити.
За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
Відповідно до частин першої, другої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
За наведеного вище, враховуючи, що позивач пропустив строк на звернення до суду за захистом своїх прав, суд вважає за необхідне у задоволенні позову відмовити з підстав пропуску позивачем строків звернення до суду з даними позовними вимогами.
На підставі наведеного та керуючись ст.ст.12, 13, 81, 258-259, 264-265, 274, 279 ЦПК України, суд-
У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення компенсації втрати частини доходів (заробітної плати) та індексацію у зв'язку із порушенням строків їх виплати - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 .
Відповідач: ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_2 .
Суддя: