Справа № 309/55/25
Провадження № 2/309/18/25
01 липня 2025 року м. Хуст
Хустський районний суд Закарпатської області у складі:
головуючого судді Довжанин М.М.
за участі секретаря судового засідання Драб Н.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: орган опіки та піклування Хустської міської ради, про позбавлення батьківських прав, -
Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , за участю третьої особи - органу опіки та піклування Хустської міської ради, про позбавлення батьківських прав щодо неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Позов обґрунтований тим, що позивач перебував у зареєстрованому шлюбі з відповідачкою ОСОБА_2 , у якому народилися двоє дітей: донька - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та син - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Рішенням Хустського районного суду від 04 серпня 2022 року шлюб між сторонами розірвано, місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 визначено з батьком - ОСОБА_1 .
Після розірвання шлюбу відповідачка виїхала за кордон на постійне місце проживання, де має стабільний дохід та створила іншу сім'ю. За словами позивача, відповідачка не виявляє зацікавленості у житті сина, з дитиною не проживає, ухиляється від виконання батьківських обов'язків, не забезпечує належного виховання, не дбає про його фізичний та духовний розвиток, не бере участі у виховному процесі та не надає матеріальної допомоги на його утримання.
Зазначені обставини, на думку позивача, свідчать про систематичне невиконання відповідачкою своїх обов'язків щодо виховання дитини, передбачених частинами 1-3 статті 150 Сімейного кодексу України, що відповідно до статті 164 Сімейного кодексу України є підставою для позбавлення її батьківських прав.
Ухвалою суду від 17.01.2025 позовна заява прийнята до розгляду, відкрито провадження у справі, вирішено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження.
Крім того, 17.02.2025 судом постановлено ухвалу, якою зобов'язано орган опіки та піклування Хустської міської ради надати висновок про доцільність чи недоцільність позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав.
Ухвалою Хустського районного суду від 20.05.2025 закрито підготовче провадження у вказаній цивільній справі, справу призначено до судового розгляду по суті.
Позивач ОСОБА_1 у судове засідання не з'явився, подав заяву про розгляд справи у його відсутності, позовні вимоги підтримав.
Відповідачка ОСОБА_2 у судове засідання не з'явилася. Про день, час та місце розгляду справи повідомлялася належним чином, шляхом надіслання смс-повідомлення про виклик до суду. Також судова кореспонденція направлялась судом за адресою, вказаною у позовній заяві, однак судові повістки повернулись до суду без вручення адресату.
Представник третьої особи - органу опіки та піклування Куделя М. подала заяву про розгляд справи без її участі, при вирішенні спору просила врахувати висновок про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно неповнолітнього сина ОСОБА_3 (а.с.63).
Дослідивши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступного висновку.
Судом встановлено, що з 14.03.2002 року позивач перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 , у вказаному шлюбі у них народилися двоє дітей: донька - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та син - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .(а.с.15, 29)
Рішенням Хустського районного суду від 04.08.2022 року шлюб між позивачем та відповідачкою розірвано та визначено місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 з батьком - ОСОБА_1 (а.с.20-22).
Висновок органу опіки та піклування виконавчого комітету Хустської міської ради від 23 квітня 2025 року № 02-12 містить такі відомості:
Згідно з актом оцінки потреб сім'ї/особи № 132, складеним Центром надання соціальних послуг Хустської міської ради (м. Хуст, вул. Велика, буд. 1), встановлено, що громадянин ОСОБА_1 , батько дитини, має задовільний стан здоров'я, емоційний стан стабільний, урівноважений, відсутні шкідливі звички та ознаки девіантної поведінки. Має широке коло спілкування, отримує підтримку з боку рідних і близьких. Розлучений, однак має позитивну соціальну характеристику, працює постійно в денний час. Висновок щодо виконання батьківських обов'язків - виконує у повному обсязі. Неповнолітній ОСОБА_3 має активний та радісний емоційний стан, забезпечений харчуванням відповідно до віку, сезонним одягом, має медичну картку та проходить профілактичні огляди. У дитини відсутні шкідливі звички; він любить і поважає батька, має друзів. Згідно з висновком оцінки потреб сім'ї, складних життєвих обставин не виявлено. Батько належно виконує батьківські обов'язки щодо сина;
Відповідно до листа Центру надання соціальних послуг від 12.03.2025 № 01-04/256, мати дитини тривалий час перебуває за межами України;
Згідно з актом обстеження житлово-побутових умов проживання від 24.03.2025, складеним працівниками Служби у справах дітей Хустського МВК (м. Хуст, вул. Велика, буд. 1), встановлено, що ОСОБА_1 проживає разом із дітьми - ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ) та ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 ). Умови для виховання та розвитку неповнолітнього ОСОБА_5 належні. Взаємини у сім'ї щирі, люблячі, дружні. Дитина поважає та любить батька. Зі слів ОСОБА_6 , його колишня дружина ОСОБА_2 після розлучення не цікавиться життям сина. ОСОБА_5 підтвердив, що не бачив матір майже чотири роки, вона не телефонує, не вітає з Днем народження, не виявляє жодної зацікавленості;
Згідно з інформацією Служби у справах дітей Хустського районного управління поліції ГУНП в Закарпатській області від 14.03.2025 № 33571-2025, відповідно до моніторингу бази «Адмінпрактика», громадяни ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_5 ) та ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_6 ) до адміністративної відповідальності за неналежне виконання батьківських обов'язків або жорстоке поводження з дітьми не притягувалися;
Згідно з довідкою лікаря ОСОБА_7 від 07.03.2025, дитина ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 ) перебуває на обліку у сімейного лікаря з 21.07.2021. Останній візит до лікаря - 15.03.2024, обстеження та лікування здійснюються батьком. Загальний стан дитини - задовільний. Перебуває на «Д» обліку у фтизіатра з приводу діагнозу ДЗ СКХ;
Згідно з психолого-педагогічною характеристикою від 10.03.2025 № 01-24/105, ОСОБА_3 навчається у Хустській загальноосвітній школі І-ІІ ступенів № 2 Хустської міської ради. Виховується в неповній сім'ї, матеріальне забезпечення - задовільне. Батько - ОСОБА_1 - працює поліцейським у РКС ГУНП. Мати - ОСОБА_2 - проживає та працює за кордоном. ОСОБА_5 відповідальний, але інколи не старанно виконує домашні завдання, порушує дисципліну, буває неуважним. Водночас реагує на зауваження вчителів, активний на перервах, має друзів і добрі стосунки з однокласниками. Батько постійно цікавиться навчанням та поведінкою дитини, відвідує батьківські збори, підтримує зв'язок із класним керівником. Мати, за словами сина, не телефонує, не цікавиться ним та не сплачує аліменти. Хлопець відвідує тренажерний зал, вихований, прислухається до старших. Потребує постійного піклування обох батьків.
За результатами голосування членами комісії з питань захисту прав дитини прийнято рішення про доцільність позбавлення матері, громадянки ОСОБА_2 , батьківських прав щодо сина - ОСОБА_3 .
Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України, сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Частина перша статті 8 Закону України "Про охорону дитинства" передбачає, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.
Виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України "Про охорону дитинства").
Частиною першою статті 9 Конституції України передбачено, що чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Згідно з частинами першою, другою статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року (далі - Конвенція), передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
Згідно з частинами другою, восьмою, дев'ятою, десятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім'ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства. Кожен учасник сімейних відносин має право на судовий захист.
За змістом статті 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Відповідно до пункту 1 статті 18 Конвенції держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом (стаття 153 СК України).
Відповідно до частин першої, другої статті 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.
Батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток (частина друга статті 150 СК України).
Пунктами 1, 3 статті 9 Конвенції передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини. Держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.
Згідно з частиною другою статті 157 СК України той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею.
Згідно з частинами другою та четвертою статті 155 СК України батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.
У статті 7 СК України визначено необхідність забезпечення дитині можливості здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.
Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що права батьків щодо дитини є похідними від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об'єктивних обставин спору, а тільки потім права батьків.
Окрім прав батьків щодо дітей, діти теж мають рівні права та обов'язки щодо батьків (стаття 142 СК України), в тому числі, й на рівне виховання батьками.
У рішенні ЄСПЛ від 07 грудня 2006 року N 31111/04 у справі "Хант проти України" зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага (рішення у справі "Olsson v. Sweden" (N 2) від 27 листопада 1992 року, Серія A, N 250, ст. 35-36, § 90) і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров'ю чи розвитку дитини (рішення у справі "Johansen v. Norway" від 07 серпня 1996 року, § 78).
Відповідно до частини першої статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.
Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов'язків з виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками. Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори як кожен окремо, так і в сукупності можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
У пунктах 15, 16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року № 3 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав" судам роз'яснено, що позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та інші), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей. Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.
Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України).
Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити у задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків. Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і при наявності вини у діях батьків.
У даному випадку суд дійшов висновку про наявність свідомого ухилення та винної поведінки матері у не спілкуванні з дитиною та не прийнятті нею участі у її вихованні, оскільки відповідачка не є позбавленою інформації про місце проживання дитини, судом не встановлено наявності будь-яких перешкод для матері у спілкуванні з дитиною і відповідачка самостійно відмовилась від участі у вихованні дитини. Непереборні обставини, які не дозволяють матері реалізовувати свій батьківський обов'язок, відсутні.
Суд звертає увагу на практику Верховного Суду, який у постанові від 26 квітня 2022 року у справі № 520/8264/19 (провадження № 61-19984 св 21) погодився з висновками судів про те, що «відповідачем свідомо обрано такі життєві умови, за якими його участь у вихованні дітей є мінімальною та недостатньою, що в свою чергу свідчить про його ухилення від виконання батьківських обов'язків в розумінні статті 164 СК України. При цьому судами правильно враховано, що такі життєві умови були обрані відповідачем після народження дітей, перебуваючи на значній відстані, на території іншої держави, відповідач мав усвідомлювати, що не зможе піклуватись про фізичний і духовний розвиток дітей, їх навчання, підготовку до самостійного життя. Суди вірно встановили правовідносини, що склалися між сторонами, й дійшли обґрунтованого висновку про те, що батько не виконував повноцінно свої батьківські обов'язки, періодичне спілкування за допомогою телекомунікаційних систем також не є таким виконанням обов'язків, а відтак особа, яка свідомо змінює країну проживання, не приймає участі у вихованні дітей, несе відповідні ризики порушення нормальних життєвих зв'язків та передбачених законом наслідків невиконання батьківських обов'язків, що в даному випадку і відбулось - малолітні діти фактично залишились без батьківського піклування».
Також ЄСПЛ у рішенні від 30 червня 2020 року у справі "Ілля Ляпін проти Росії" (заява N 70879/11) зазначив про те, що якщо батько/мати не підтримують стосунків з дитиною, його можна позбавити батьківських прав. І в цьому немає порушення права на сімейне життя, гарантоване Конвенцією.
Приймаючи рішення у цій конкретній справі, суд виходить з того, що на перше місце мають ставитись "якнайкращі інтереси дітей", оцінка яких включає в себе знаходження балансу між усіма елементами, необхідними для прийняття рішення.
Із матеріалів справи чітко вбачається, що відповідачка ухиляється від виконання батьківських обов'язків і не має бажання виховувати власну дитину та опікуватись нею.
Врахувавши встановлені обставини, суд дійшов висновку про наявність підстав для застосування до відповідачки крайнього заходу впливу у вигляді позбавлення її батьківських прав.
Врахувавши конкретні обставини справи, "якнайкращі інтереси дітей", а також те, що відповідачка не підтримує стосунків з дитиною протягом тривалого часу, не цікавиться її життям, самоусунулась від виконання своїх батьківських обов'язків щодо виховання дитини та спілкування з сином, суд дійшов висновку про застосування до відповідачки крайнього заходу впливу у вигляді позбавлення її батьківських прав, оскільки відповідачка свідомо ухиляється від виконання батьківських обов'язків та не має наміру виконувати їх.
Позбавлення батьківських прав - це, насамперед, спосіб захисту прав та інтересів дитини, тому, враховуючи відсутність будь-якого спілкування відповідачки з дитиною тривалий час, існування реальної можливості виконання батьківських обов'язків, проте їх свідоме невчинення, відсутність зацікавленості у перебуванні дитини у шкільних виховних закладах, станом її здоров'я та вихованням, суд дійшов висновку про задоволення позову.
У цій справі доведене нехтування відповідачкою потребами своєї дитини, порушення прав дитини на належне батьківське виховання та не виконання відповідачкою своїх батьківських обов'язків щодо спілкування з дитиною та її виховання.
Позбавлення відповідачки батьківських прав здійснене згідно із законом (пункт 2 частини першої статті 164 СК України), спрямоване на захист прав та інтересів дитини, отже, має законну мету і втручання в права відповідачки є пропорційним меті позбавлення її батьківських прав.
Крім того, необхідно зазначити, що позбавлення батьківських прав не тягне невідворотних наслідків, оскільки не позбавляє особу, яка позбавлена батьківських прав, на спілкування з дитиною і побачення з нею, а також права на звернення до суду з позовом про поновлення батьківських прав.
Тобто, відповідачка не позбавлена можливості все ж таки змінити своє ставлення до дитини та її виховання і у подальшому поставити питання про поновлення у батьківських правах (стаття 169 СК України), а також не позбавлена можливості звернутись до суду із заявою про надання їй права на побачення з дитиною (ст. 168 СК України).
Вирішуючи відповідний спір в частині позбавлення батьківських прав ,суд з урахуванням конкретних обставин цієї справи, керувався правовими позиціями Верховного Суду, викладеними у його постановах, зокрема у справі №202/7712/18 від 21.07.2021 року, №331/8310/15 від 02.08.2021 року, №203/3505/19 від 26.01.2022 року, №398/4299/17 від 27.01.2021 року та №202/7712/18 від 21.07.2021 року.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 9, 51 Конституції України, ст.ст. 4, 5, 12, 13, 76-81, 89, 141, 258, 259, 263-265, 280, 281, 268, 273, 353, 354, 430 ЦПК України, ст.ст. 7, 14, 19, 141, 142, 150, 153, 155, 157, 164 СК України, Законом України «Про охорону дитинства», Конвенцією про права дитини від 20.11.1989 року, суд,
Позов ОСОБА_1 задовольнити.
Позбавити ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , батьківських прав відносно неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Закарпатського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його складення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя Хустського
районного суду: Довжанин М. М.