Справа № 759/6381/24
Апеляційне провадження
№ 22-ц/824/6588/2025
30 квітня 2025 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Рейнарт І.М.
суддів Кирилюк Г.М., Ящук Т.І.
при секретарі Кононовій Н.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Семенчук Юлії Миколаївни на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 25 червня 2024 року (суддя Єросова І.Ю.) у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
встановив:
у березні 2024 року позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з ОСОБА_1 боргу у розмірі 1 500 000 доларів США, інфляційних втрат у розмірі 2 930 939,89грн, судового збору у розмірі 15 140грн.
Мотивуючи позовні вимоги, позивач зазначав, що 15 січня 2014 року відповідач позичив у нього грошові кошти у розмірі 1 500 000 доларів США, про що вони уклали договір у письмовій формі, посвідчений нотаріально.
Позивач посилався на те, що згідно умов договору, відповідач зобов'язався повернути грошові кошти до 15 січня 2023 року, однак не зробив цього.
Також позивач вважав, що за прострочення виконання зобов'язання з 16 січня 2023 року по 26 березня 2024 року відповідач повинен сплатити інфляційні втрати у розмірі 2 930 939грн 89коп.
Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 24 червня 2024 року позов задоволено, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 заборгованість за договором позики у розмірі 1 500 000 доларів США, що еквівалентно 58 844 700грн, інфляційні втрати у розмірі 2 930 939,89грн, а також судовий збір у розмірі 15 140грн.
У поданій апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Семенчук Ю.М. просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити, посилаючись на неповне з'ясування судом першої інстанції фактичних обставин справи та порушення норм процесуального права.
Представник відповідача зазначає, що на момент ухвалення судом рішення у даній справі вже існувало рішення Святошинського районного суду міста Києва від 14 березня 2024 року у цивільній справі № 759/3724/24, яке набрало законної сили, за аналогічним позовом ОСОБА_2 , яким відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості у сумі 1 500 000 доларів США, ухвалене між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.
Також представник відповідача посилається на те, що суд першої інстанції належним чином не повідомив відповідача про розгляд справи та прийняте судом рішення.
Крім того, представник відповідача вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог за відсутності підписаного та долученого до матеріалів справи оригіналу договору позики, що суперечить принципам всебічності та повного судового розгляду, а також об'єктивного та безпосереднього дослідження доказів судом.
Представник відповідача зазначає, що суд першої інстанції ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, посилався на заяву відповідача про визнання позовних вимог. Разом з цим, згідно наданого нею висновку експертів № 1181/01/2025 від 3 січня 2025 року за результатами проведення почеркознавчої експертизи підпису від імені ОСОБА_1 , проведеного Експертно-дослідною службою України за заявою АО «Лекс Компас» в інтересах ОСОБА_1 , підпис від імені ОСОБА_1 , зображання якого міститься у рядку «Ответчик» у технічній копії документа «Заявление о признании иска» від 31 травня 2024 року, складеного від імені ОСОБА_1 на ім'я судді Святошинського районного суду міста Києва Єросової І.Ю., виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою з наслідуванням підпису ОСОБА_1 .
Також, представник відповідача посилається на те, що згідно отриманих від Державної прикордонної служби України відповідей, ОСОБА_1 систематично перебував на території України з 8 листопада 2017 року по 4 лютого 2020 року, відтак відповідач не перебував на території України на момент буцімто укладення зазначеного договору позики, а саме 15 січня 2014 року.
Крім цього, представник відповідача зазначає, що 30 грудня 2024 року за фактом розгляду заяви в інтересах ОСОБА_1 про підроблення документа «Заявление о признании иска» від 31 травня 2024 року, складеного від імені ОСОБА_1 , та договору позики від 15 січня 2014 року, внесено відомості до ЄРДР та розпочато досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12024030570000475 за ч. 3 ст. 358 КК України.
Відзив на апеляційну скаргу не поданий.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, вислухавши пояснення представників відповідача ОСОБА_1 - адвокатів Миколаєнка Я.В. та Семенчук Ю.М., які доводи апеляційної скарги підтримали, пояснення представника позивача ОСОБА_2 - адвоката Студзінського М.А., який проти задоволення апеляційної скарги заперечував, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Судом встановлено і матеріалами справи підтверджено, що 15 січня 2014 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 уклали договір позики, за умовами якого позичальник ОСОБА_1 отримав від позикодавця ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 1 500 000 доларів США, які зобов'язався повернути не пізніше 15 січня 2023 року. Договір посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кударенко В.М.
28 березня 2017 року приватним нотаріусом Кударенко В.М. був посвідчений дублікат зазначеного договору позики замість втраченого.
25 квітня 2024 року приватним нотаріусом Кам'янського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Касицькою Л.М. також був посвідчений дублікат договору позики від 15 січня 2014 року.
20 червня 2024 року до Святошинського районного суду міста Києва надійшла заява від 31 травня 2024 року від імені ОСОБА_1 про визнання позову. Підпис ОСОБА_1 на заяві посвідчений заступником державного нотаріуса Тобіасом Дюр (Австрійська Республіка).
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що сторони уклали договір позики, який недійсним не визнаний, відповідач свої зобов'язання по поверненню грошових коштів не виконує, наявність заборгованості та її розмір доведена належними доказами, тому наявні підстави для стягнення боргу у розмірі 1 500 000 доларів США.
Також суд першої інстанції зазначив, що відповідно до положень частини 2 статті 625 ЦК України інфляційні втрати входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання.
Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції з таких підстав.
За змістом положень статті 55 Конституції України кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку.
У частині першій статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Прецедентна практика Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) керується тим, що, реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух (рішення ЄСПЛ від 16 грудня 1992 року у справі «Жоффр де ля Прадель проти Франції»).
У рішенні від 29 жовтня 2015 року у справі «Устименко проти України», заява № 32053/13, ЄСПЛ зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним із основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов'язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами.
Частина перша статті 2 ЦПК України визначає, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
У статті 8 Конституції України закріплено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, а норми Конституції України є нормами прямої дії.
Діяльність суду під час здійснення судочинства у цивільних справах відбувається у чіткій послідовності, визначеній нормами ЦПК України.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 186 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо є таке, що набрало законної сили, рішення чи ухвала суду про закриття провадження у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили, за тими самими вимогами.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо набрали законної сили рішення суду або ухвала суду про закриття провадження у справі, ухвалені або постановлені з приводу
спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили за тими самими вимогами.
Закриття провадження у справі у цьому разі можливе за умови, що рішення, яке набрало законної сили, є тотожним позову, який розглядається, тобто збігаються сторони, предмет і підстави позовів.
Відповідно до наведеної норми права позови вважаються тотожними, якщо в них одночасно збігаються сторони, підстави та предмет спору, тобто коли позови повністю збігаються за складом учасників цивільного процесу, матеріально-правовими вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду. Нетотожність хоча б одного із цих чинників не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору.
За змістом норм ЦПК України предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, яка опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів. Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.
Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.
Визначаючи підстави позову як елемент його змісту, суд повинен перевірити, на підставі чого, тобто яких фактів (обставин) і норм закону позивач просить про захист свого права.
Неможливість повторного розгляду справи за наявності рішення суду, що набрало законної сили, постановленого у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, ґрунтується на правових наслідках дії законної сили судового рішення.
Аналогічні висновки містяться в постановах Верховного Суду від 28 липня 2021 року у справі № 640/9380/19, від 15 листопада 2021 року у справі № 428/9280/20, від 21 грудня 2021 року у справі № 295/983/21, від 19 січня 2022 року у справі № 766/4505/20.
Отже, суд закриває провадження у справі, якщо в позовах, які розглядалися судами, одночасно збігаються сторони, підстави та предмет спору, тобто коли позови повністю співпадають за складом учасників цивільного процесу, матеріально-правовими вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду. Нетотожність хоча б одного із цих чинників не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору.
Зі змісту позовної заяви у даній справі, поданої 26 березня 2024 року до Святошинського районного суду міста Києва, вбачається, що предметом позову є стягнення з відповідача заборгованості за договором позики від 15 січня 2014 року у сумі 1 500 000 доларів США.
Водночас, з матеріалів справи вбачається, що позивач 21 лютого 2024 року також звертався до Святошинського районного суду міста Києва з позовною заявою про стягнення з відповідача боргу за цим же договором позики і в цій же сумі. Також позивач просив стягнути з відповідача інфляційні втрати за невиконання зобов'язання період з 16 січня 2023 року по 21 лютого 2024 року у розмірі 2 452 707грн 29коп. (с.с.138-140).
Заочним рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 14 березня 2024 року у цивільній справі № 759/3724/24 у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості та інфляційних втрат було відмовлено. 18 квітня 2024 року заочне рішення суду набрало законної сили, так як позивачем не оскаржувалося (с.с.131-135).
Проаналізувавши зміст позовної заяви від 21 лютого 2024 року та позовної заяви у даній справі, колегія суддів вважає їх тотожними, оскільки вони стосуються спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції відкрив провадження у даній справі з порушенням норм процесуального права, а тому наявні підстави для закриття провадження у справі на підставі пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України, оскільки набрало законної сили рішення суду, ухвалене з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.
Посилання представника позивача на те, що у даній справі позивачем заявлені позовні вимоги про стягнення інфляційних втрат за інший період, ніж у справі № 759/3724/24, не є підставою для повторного розгляду даної справи, оскільки позовні вимоги про стягнення інфляційних втрат є похідними від позовних вимог про стягнення заборгованості за договором позики, які вже були предметом судового розгляду і у задоволенні яких судом було відмовлено.
Згідно з частиною першою статті 377 ЦПК України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в апеляційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу.
Оскільки рішення суду першої інстанції ухвалено з порушенням норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення спору, воно підлягає скасуванню, а провадження у справі підлягає закриттю з підстав, передбачених пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України.
Інші доводи апеляційної скарги апеляційним судом не оцінюються, оскільки не впливають на висновки апеляційного суду.
При цьому, вимоги апеляційної скарги про скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, не ґрунтуються на нормах процесуального права, враховуючи наявність правових підстав для закриття провадження у справі.
Керуючись ст. 255, 367, 368, 374, 377, 381-384 ЦПК України апеляційний суд
постановив:
апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Семенчук Юлії Миколаївни задовольнити частково.
Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 25 червня 2024 року скасувати, провадження за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості закрити.
Постанова набирає законної сили з моменту ухвалення, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 4 липня 2025 року.
Суддя-доповідач І.М. Рейнарт
Судді Г.М. Кирилюк
Т.І. Ящук