Справа № 362/5622/18
Провадження № 2/362/32/25
28 травня 2025 року Васильківський міськрайонний суд Київської області в складі:
головуючого судді - Кравченко Л.М.,
за участю: секретаря - Шмагун М.С.,
представників позивача - Пасіки К.Г., Дударенко А.М.,
представника відповідача - ОСОБА_1 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Василькові Обухівського району Київської області за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ПАТ «Державний експортно-імпортний банк», ОСОБА_3 про визнання правочину недійсним, -
У жовтні 2018 р. ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом та просила визнати недійсним договір про внесення змін та доповнень № 27108Z40-7 від 06 травня 2010 р. до іпотечного договору № 27108Z40 від 13 травня 2008 р., та зазначала, що договір про внесення змін та доповнень № 27108Z40-7 від 06 травня 2010 р. є незаконним, оскільки за даним договором були передані без згоди позивача в іпотеку належні їй на праві спільної сумісної власності об'єкти незавершеного будівництва, розташовані на земельних ділянках з кадастровими номерами 3221487001:01:007:0108 та 3221487001:01:007:0109, що призвело до порушення прав позивача, та як наслідок, скасування рішень державного реєстратора речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності на житлові будинки. Позивач вказує на те, що зі змісту оскаржуваного договору вбачається, що згідно довідки від 01 жовтня 2009 р. забудівель немає, а будівництво не розпочато. Однак, ще 25 березня 2009 р. було зареєстровано право власності на об'єкти незавершеного будівництва. На даний час вказані об'єкти належать на праві власності позивачу та безпідставно обтяжені іпотекою.
Представник позивача згідно поданої заяви підтримала вимоги позову, просила його задовольнити із викладених у ньому підстав.
Представник відповідача згідно поданої заяви просила відмовити у задоволенні позовних вимог та застосувати строки позовної давності, оскільки позивачу про порушеня її прав стало відомо 01.04.2014 р., що підтверджується ухвалою Васильківського міськрайонного суду Київської області у справі № 362/5726/13-ц, проте позов подано до суду лише 08.10.2018 р.
Відповідач ОСОБА_3 до суду не з'явився, судом повідомлявся належно.
Дослідивши письмові докази у справі у їх сукупності, суд встановив такі обставини та приходить до наступних висновків.
30.04.2008 р. між ОСОБА_3 та ВАТ «Державний експортно-імпортний банк України» було укладено кредитні договори № 27108С30 та № 27108С31.
В забезпечення виконання зобов'язань за цими кредитними договорами, 13.05.2008 р. між відповідачами укладений іпотечний договір № 27108Z40, відповідно до якого ОСОБА_3 передав в іпотеку банку нерухоме майно, а саме: 53 земельні ділянки, кадастрові номери 3221487001:01:007:0057 - 3221487001:01:007:0062, 3221487001:01:007:0064, 3221487001:01:007:0067 - 3221487001:01:007:0112, загальною площею 8,5061 га, що знаходяться за адресою: Київська область, Васильківський район, с. Путрівка, які належали йому на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯЕ № 086375 від 21.02.2007 р.
26.10.2008 р. ОСОБА_2 та ОСОБА_3 зареєстрували шлюб, який 05.01.2011 р. було розірвано.
Судом у справі № 362/2887/16-ц (провадження № 2/362/202/17) за позовом ОСОБА_2 до ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України», ОСОБА_3 про визнання недійсними додаткових угод до кредитних договорів та договорів про внесення змін до договору іпотеки (рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 15.08.2017 р. та Апеляційного суду Київської області від 25.10.2017 р.) установлено, що під час перебування в шлюбі, окрім іншого, подружжям було набуто у власність наступне нерухоме майно: земельна ділянка площею 0,3415 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд, що знаходиться в АДРЕСА_1 (державний акт серії ЯЖ № 931934-87713 від 18.09.2009 р., кадастровий номер 3221487001:01:007:0108); земельна ділянка площею 0,3415 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд, що знаходиться в АДРЕСА_1 (державний акт серії ЯЖ № 931935-87715 від 18.09.2009 р., кадастровий номер 3221487001:01:007:0109).
06.05.2010 р., в період шлюбу, до іпотечного договору № 27108Z40 між відповідачами було укладено договір про внесення змін та доповнень № 27108Z40-7, яким внесено зміни та доповнення до п. п. 1.1, 1.3 в частині істотних умов договору, а саме: умов кредитування, розміру та призначення кредиту, строку користування кредитними коштами, предмету іпотеки, що є забезпеченням зобов'язання, визначено заставну вартість предмета іпотеки, тощо. Так, предметом іпотеки, що є забезпеченням викладених у Кредитному договорі зобов'язань Іпотекодавця, стало вказане вище нерухоме майно (земельні ділянки), на яких, згідно з довідками № 836 від 01.10.2009 р. та № 837 від 01.10.2009 р. виконавчого комітету Путрівської сільської ради, забудівель не має, будівництво не розпочато. При цьому, земельні ділянки набуті ОСОБА_3 на підставі рішення Путрівської сільської ради 8 сесії V скликання № 187 від 29.12.2006 р., а тому не перебувають у спільній сумісній або спільній часткові влассності, не являються часткою або паєм (п. 1.4. договору про внесення змін та доповнень № 27108Z40-7).
Статтею 60 СК України визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним до шлюбу.
Тобто статус спільної сумісної власності визначається таким критерієм як час набуття майна.
Норма ст. 60 СК України вважається застосованою правильно, якщо набуття майна відповідає цьому чиннику.
Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 325 ЦК України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати, незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.
Таким чином, на момент передачі земельних ділянок в іпотеку банку на підставі договору про внесення змін та доповнень від 06.05.2010 № 27108Z40-7, вони належали на праві особистої приватної власності відповідачу ОСОБА_3 , оскільки набуті ним у власність до укладення шлюбу, що не потребує згоди другого подружжя на розпорядження вказаним майном.
Крім того, спірні земельні ділянки не можуть вважатись об'єктами спільної сумісної власності, оскільки вони отримані відповідачем в результаті реалізації права на безоплатну приватизацію у 2006 р., а тому є його особистою приватною власністю.
Такий висновок ґрунтується на тому, що правовідносини щодо спірних земельних ділянок виникли у 2006 р., а тому регулюються нормами ст. ст. 60, 61 СК України (у редакції, чинній до внесення змін Законом № 2913-VI), за якими приватизовані земельні ділянки не є спільним майном подружжя, а Закон № 2913-VI не має зворотної дії в часі і не може бути застосований до спірних правовідносин.
27.06.2012 р. рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області № 2-119/12, в числі іншого, як об'єкт спільної сумісної власності, визнано за ОСОБА_2 право власності на земельну ділянка площею 0,3415 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд, що знаходиться в АДРЕСА_1 , кадастровий номер 3221487001:01:007:0108, та об'єкт незавершеного будівнцитва, незакінчений будівництвом житловий будинок готовністю 69 % по АДРЕСА_1 ; земельну ділянку площею 0,3415 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд, що знаходиться в АДРЕСА_1 , кадастровий номер 3221487001:01:007:0109, та об'єкт незавершеного будівнцитва, незакінчений будівництвом житловий будинок готовністю 69 % по АДРЕСА_2 .
За ст. 65 СК України для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово.
За нормами ч. 4 ст. 203 ЦК України правочин має вчинятись у формі, встановленій законом.
Отже, згода одного з подружжя на відчуження цінного спільного сумісного майна має бути надана в письмовій формі.
Разом із тим, відсутність такої згоди сама по собі не може бути підставою для визнання договору, укладеного одним із подружжя без згоди другого з подружжя, недійсним.
Так, пунктом 6 ст. 3 ЦК України до засад цивільного законодавства віднесено, серед іншого, добросовісність.
Відповідно до ч. 2 ст. 369 ЦК України та ч. 2 ст. 65 СК України при укладенні одним із подружжя договору щодо розпорядження спільним майном вважається, що він діє за згодою другого з подружжя.
З аналізу зазначених норм закону у їх взаємозвязку слід дійти висновку, що укладення одним із подружжя договору щодо розпорядження спільним майном без згоди другого з подружжя може бути підставою для визнання такого договору недійсним лише в тому разі, якщо судом буде встановлено, що той з подружжя, який уклав договір щодо спільного майна, та третя особа - контрагент за таким договором, діяли недобросовісно, зокрема, що третя особа знала чи за обставинами справи не могла не знати про те, що майно належить подружжю на праві спільної сумісної власності, і що той з подружжя, який укладає договір, не отримав згоди на це другого з подружжя.
Наведене викладено в постанові Верховного ОСОБА_5 України від 22 лютого 2017 р. №6-17цс17, яка відповідно до ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для всіх судів України.
Крім того, 01.10.2013 р. ПАТ "Державний експортно-імпортний банк України" звернувся до Васильківського міськрайонного суду Київської області із позовом до ОСОБА_2 , третя особа: ОСОБА_3 , про звернення стягнення на предмет іпотеки, справа № 362/5726/13-ц, в якій 01.11.2013 р. ухвалою суду відкрито провадженння (загальний доступ до ухвали відкрито 17.04.2024 р.) та 27.04.2015 р., за участі преставників всіх учасників процесу, ухвалено рішення, предметом розгляду якого також був договір, що є предметом спору, яке залишено без змін ухвалою Апеляційного суду Київської області від 23.08.2016 р., про звернення стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором № 27108Z40 від 13 травня 2008 р. з урахуванням всіх змін та доповнень, внесених до нього і в цьому рішенні установлено правомірність та дійсність оспорюваних договорів (ч. 3 ст. 61 ЦПК України).
Вказане також свідчить про те, що про порушення своїх прав та інтересів ОСОБА_2 могла дізнатися 17.04.2014 р. та напевно знала 27.04.2015 р. під час ухвалення судом рішення у справі № 362/5726/13-ц, що підтверджує доводи відповідача щодо порушення позивачем загального строку позовної давності, оскільки позов подано до суду 08.10.2018 р.
21.12.2015 р. Постановою Київського окружного адміністративного суду у справі № 810/2207/15 визнано протиправними та скасовано рішення Державного реєстратора Васильківського МУЮ про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 26.06.2015 № 14057829 про державну реєстрацію за ОСОБА_2 права власності на двоповерховий житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 на земельній ділянці з кадастровим номером 3221487001:01:007:0108; від 15.07.2014 № 14452632, відповідно до якого зареєстровано право власності за ОСОБА_2 на житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , на земельній ділянці з кадастровим номером 3221487001:01:007:0109.
06.08.2019 р. постановою ВС Постанову Київського окружного адміністративного суду від 21.12.2015 р. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 12.05.2016 р. у справі № 810/2207/15 скасовано, а провадження у справі № 810/2207/15 закрито.
Тобто, в період з 2010 р. до 2012 р., відповідач ОСОБА_3 та позивач ОСОБА_4 , достовірно знаючи про те, що земельні ділянки перебувають в іпотеці, здійснили будівництво житлових будинків готовністю 69% відсотків, та в період з 2012 р. до 2015 р. позивач закінчила будівництвом житлові будинку АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 .
Тлумачення статті 6 Закону України «Про іпотеку» свідчить, що іпотека як право на чужу річ поширюється на конкретну індивідуально-визначену річ, що визначена в договорі; існують такі окремі об'єкти цивільних прав, як земельна ділянка і об'єкт незавершеного будівництва, який зведений на цій ділянці. Унаслідок цього відбувається окреме регулювання іпотеки земельної ділянки та визначення, за яких випадків об'єкт незавершеного будівництва, який зведений на цій ділянці, буде предметом іпотеки; учасники цивільних відносин за допомогою такого універсального регулятора приватних відносин як договір могли встановити в договорі іпотеки, що іпотека поширюватиметься й на будівлю (споруду) чи об'єкт незавершеного будівництва, що будуть збудовані після укладення договору іпотеки. У випадку відсутності такої вказівки в договорі іпотеки, що іпотека поширюватиметься й на будівлю (споруду) чи об'єкт незавершеного будівництва, що будуть збудовані після укладення договору іпотеки, підстави для поширення іпотеки на такі об'єкти відсутні.
Відповідно до п. 1.3. іпотечного Договору № 27108Z40 від 13.05.2008 р. та договору про внесення змін та доповнень № 27108Z40-7 від 06.05.2010 р., предмет іпотеки передається Іпотекодавцем в іпотеку разом зі всіма складовими частинами, внутрішніми системами, поліпшеннями, що існують на час укладання цього Договору та можуть виникнути в майбутньому.
Законом України від 03.07.2018 р. № 2478-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відновлення кредитування» статтю 5 Закону України «Про іпотеку» доповнено ч. 5 такого змісту: «У разі якщо іпотекодавцем предмет іпотеки було реконструйовано або щодо нього було проведено самочинне будівництво (у тому числі, але не виключно, споруджено нові будівлі, споруди тощо на земельній ділянці, що належить іпотекодавцю на праві власності чи перебуває в його користуванні), всі реконструйовані, новостворені об'єкти нерухомості вважаються предметом іпотеки відповідно до іпотечного договору». Цей Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування, та вводиться в дію через три місяці з дня набрання чинності цим Законом (з листопада 2018 р.). Він застосовується до відносин, що виникли після введення його в дію, а також до відносин, що виникли до введення його в дію та продовжують існувати після введення його в дію.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до обгрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову через його безпідставність та необгрунтованість.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 3, 203, 369 ЦК України, ст.ст. 60, 61, 65 СК України, Закон України "Про іпотеку" зі зімінати та доповненнями, ст.ст. 1, 3, 11, 13, 81, 212-215, 259, 263-265, 268 ЦПК України суд,-
В задоволенні позову - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржено учасниками справи, а також особами, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя Кравченко Л.М.