03 липня 2025 року
м. Київ
справа № 340/3123/24
адміністративне провадження № К/990/27784/25
Суддя Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду Загороднюк А.Г.,
перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 17 жовтня 2024 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 29 квітня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на посаді,-
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до Департаменту патрульної поліції (далі - відповідач), в якому просив:
- визнати протиправним та скасувати пункт 1 наказу Департаменту патрульної поліції Національної поліції України від 16 квітня 2024 року № 212, яким інспектору взводу № 1 роти № 1 батальйону управління патрульної поліції в Кіровоградській області Департаменту патрульної поліції старшому лейтенанту поліції ОСОБА_1 оголошено дисциплінарне стягнення у виді звільнення зі служби в поліції;
- визнати протиправним та скасувати наказ Департаменту патрульної поліції Національної поліції України від 03 травня 2024 року № 774 о/с, згідно з яким відповідно до пункту 6 частини 1 статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» до лейтенанта поліції ОСОБА_1 застосовано стягнення у вигляді звільнення зі служби в поліції;
- поновити ОСОБА_1 на службі в поліції на посаді інспектора взводу № 1 роти № 1 батальйону управління патрульної поліції в Кіровоградській області Департаменту патрульної поліції;
- допустити до негайного виконання рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на службі в поліції на посаді інспектора взводу № 1 роти № 1 батальйону управління патрульної поліції в Кіровоградській області Департаменту патрульної поліції.
Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 17 жовтня 2024 року, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 29 квітня 2025 року у задоволенні позову відмовлено.
Суд першої інстанції розглянув справу за правилами загального позовного провадження.
28 травня 2025 року до Верховного Суду надійшла касаційна ОСОБА_1 , в якій позивача просить скасувати рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 17 жовтня 2024 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 29 квітня 2025 року, позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Ухвалою Верховного Суду від 12 червня 2025 року касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 17 жовтня 2024 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 29 квітня 2025 року у справі № 340/3123/24 повернуто особі, яка її подала.
27 червня 2025 року до Верховного Суду вдруге надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 , в якій позивача просить скасувати рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 17 жовтня 2024 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 29 квітня 2025 року, позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
За правилами частини першої статті 334 КАС України за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Аналіз матеріалів касаційної скарги свідчить про її невідповідність вимогам статті 330 КАС України, в зв'язку з неналежним викладенням підстав касаційного оскарження.
Відповідно до вимог пункту 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначається підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
Відповідно до частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
У касаційній скарзі позивач зазначає, що підставами касаційного оскарження судового рішення у цій справі є пункти 1 частини четвертої та підпункт "в" пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
Обґрунтовуючи посилання на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу касаційного оскарження судових рішень у цій справі скаржник зазначає про неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 15 квітня 2025 у справі №140/8778/23 щодо застосування статті 29 Дисциплінарного статуту Національної поліції України.
Проте, Верховний Суд наголошує, що обов'язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга).
Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах розуміються такі рішення, в яких має місце однакове правове регулювання спірних правовідносин.
Правовим висновком Верховного Суду є висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, сформульований внаслідок казуального тлумачення цієї норми при касаційному розгляді конкретної справи, та викладений у мотивувальній частині постанови Верховного Суду, прийнятої за наслідками такого розгляду.
Суд зауважує, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в мотивувальній частині постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.
Отже, неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, як підстави для касаційного оскарження, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі з подібними правовідносинами.
Не можна посилатися на неврахування висновку Верховного Суду, як на підставу для касаційного оскарження, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення, а не різним застосуванням норми.
Так, при встановленні доцільності посилання на постанови Верховного Суду, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, як на підставу для перегляду оскаржуваного рішення за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, кожен правовий висновок Верховного Суду потребує оцінки на релевантність у двох аспектах: чи є правовідносини подібними та чи зберігає ця правова позиція юридичну силу до спірних правовідносин, зважаючи на редакцію відповідних законодавчих актів.
У такому випадку правовий висновок розглядається "не відірвано" від самого рішення, а через призму конкретних спірних правовідносин та відповідних застосовуваних редакцій нормативно-правових актів.
Водночас, стаття 29 Дисциплінарного статуту Національної поліції України, не була застосована судами попередніх інстанцій при винесені оскаржуваної постанови, а скаржник своєю чергою не обґрунтовує касаційну скаргу необхідністю застосування положень саме частини другої статті 29 Дисциплінарного статуту Національної поліції України до спірних правовідносин.
Суд зауважує, що посилання на практику Верховного Суду (без аналізу та врахування обставин справи, за яких судом касаційної інстанції було зроблено відповідні висновки, без доведення подібності правовідносин у справах) щодо оцінки того чи іншого аргументу, які зроблені на підставі встановлених фактичних обставин конкретної справи і наявних в матеріалах справи доказів, не є свідченням застосування судами попередніх інстанцій у цій справі норм матеріального права без урахування висновків Верховного Суду щодо їхнього застосування.
Ураховуючи наведене, Суд уважає недоведеним наявність підстави касаційного оскарження, визначеної пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
Серед іншого, у касаційній скарзі, скаржник посилається на підпункт «в» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України та вказує, що справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу.
Проте, Суд зазначає, що посилання на підпункти пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України не звільняє особу від обов'язку обґрунтування підстав касаційного оскарження у взаємозв'язку із посиланням на частину четверту статті 328 КАС України та не є достатнім для відкриття касаційного провадження у справі.
Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов'язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, натомість, в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України), а в подальшому саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (частина перша статті 341 КАС України).
Враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Згідно з пунктом 4 частини п'ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
При цьому, такий недолік касаційної скарги зумовлює її повернення одноособово суддею, без аналізу колегією суддів дотримання решти вимог, визначених статтею 330 КАС України.
За таких обставин касаційну скаргу необхідно повернути як таку, що не містить підстав касаційного оскарження.
На підставі вищенаведеного та керуючись положеннями статей 328, 330, 332 КАС України,
Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 17 жовтня 2024 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 29 квітня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на посаді - повернути особі, яка її подала.
Роз'яснити, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом.
Копію ухвали про повернення касаційної скарги надіслати учасникам справи. Скаржнику надіслати копію ухвали про повернення касаційної скарги разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
СуддяА.Г. Загороднюк