03 липня 2025 року
м. Київ
справа №480/6455/24
адміністративне провадження № К/990/21926/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Соколова В. М., суддів: Загороднюка А. Г., Єресько Л. О., перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 16 січня 2025 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 24 березня 2024 року у справі №480/6455/24 за позовом ОСОБА_1 до Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Сумській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) про визнання протиправним та скасування постанови, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ) звернулася до Сумського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просила:
- визнати протиправною та скасувати постанову старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Сумській області Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) Давидка Ігора Ігоровича від 10 серпня 2021 року про закінчення виконавчого провадження ВП № НОМЕР_1;
- зобов'язати Відділ примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Сумській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) відновити виконавче провадження ВП НОМЕР_1.
Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 16 січня 2025 року, залишеним без змін Другого апеляційного адміністративного суду від 24 березня 2024 року, відмовлено у задоволені позову.
Не погодившись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанції, позивач звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою.
Ухвалою Верховного Суду від 05 червня 2025 року касаційну скаргу залишено без руху та надано скаржнику строк у десять днів з дня вручення копії цієї ухвали для усунення недоліків касаційної скарги шляхом надання до суду уточненої касаційної скарги із зазначенням підстав для касаційного оскарження судових рішень, з чітким посиланням на пункти частини четвертої статті 328 КАС України, що саме є підставою для касаційного оскарження та з наданням обґрунтувань, визначених пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України та документу про сплату судового збору в установленому законом розмірі.
19 червня 2025 року до Верховного Суду від позивача надійшла уточнена касаційна скарга до якої додано документ про сплату судового збору.
В уточненій касаційній скарзі в обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень скаржник посилається на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України та вказує, що судами попередніх інстанцій не взято до уваги аналогічні правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 13 грудня 2022 року y справі №340/5200/21, від 08 грудня 2022 року у справі №457/359/21, від 27 березня 2019 року у справі №750/9782/16-а, від 07 серпня 2019 року у справі №378/1033/17, від 04 вересня 2019 року у справі №286/1810/17, від 07 жовтня 2020 року у справі №461/6978/19, від 25 листопада 2020 року у справі №554/10283/18, від 13 грудня 2021 року у справі №520/6495/2020.
Водночас, суд касаційної інстанції звертає увагу скаржника, що обов'язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга).
Верховний Суд зазначає, що подібність правовідносин означає тотожність суб'єктного складу учасників відносин, об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи.
Так, обставини, які формують зміст правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права, та оцінка судами їх сукупності не можна визнати як подібність правовідносин.
Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах розуміються такі, де подібними (тотожними, аналогічними) є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.
Таким чином, для встановлення подібності справ і відносин слід враховувати сукупність таких критеріїв, як подібність фактичних обставин, суб'єктний склад, об'єкт і предмет правового регулювання, а також умови застосування правових норм.
У цьому контексті Суд зауважує, що висновки, викладені Верховним Судом у згаданих справах, не є релевантними до цієї справи.
У справах №340/5200/21, №457/359/21, №750/9782/16-а, №378/1033/17, №461/6978/19, №554/10283/18, №520/6495/2020, 3286/1810/17 Верховний Суд зазначив, що самі по собі вчинені державним виконавцем виконавчі дії (перевірка виконання судового рішення, винесення постанов про накладення на боржника штрафу і надіслання подання про вчинення злочину) є належними і достатніми заходами виконання судового рішення. У свою чергу, постанова державного виконавця про закінчення виконавчого провадження винесена передчасно й за відсутності доказів, які б підтверджували факт реального виконання судового рішення чи вжиття вичерпних заходів з його виконання.
Суд звертає увагу, що в зазначених справах учасником виконавчого провадження були особи, щодо яких видано виконавчий лист.
У справі №286/1810/17 до закінчення виконавчого провадження ухвалою суду було замінено стягувача у виконавчому провадженні на позивача.
Проте, у даній справі ОСОБА_1 є дочкою померлого батька, а виконавчий лист було видано щодо перерахунку та виплати пенсії ОСОБА_2 .
Отже, наведені скаржником постанови Верховного Суду ухвалені за інших фактичних обставин, що зумовило різне правозастосування норм, що регулюють спірні правовідносини, а отже й різні висновки судів.
За таких обставин посилання заявника касаційної скарги, що рішення у цій справі прийняті судами першої та апеляційної інстанцій без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у вказаних постановах Верховного Суду, є необґрунтованими.
З огляду на це Суд уважає недоведеною наявність підстави касаційного оскарження, визначеної пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
Суд апеляційної інстанції зазначив, що правонаступництво можливе на всіх стадіях виконавчого провадження - з моменту відкриття виконавчого провадження до його закінчення. У разі смерті фізичної особи - сторони виконавчого провадження виконавець повинен перевірити, чи допускають відповідні правовідносини правонаступництво, чи ні.
Суд апеляційної інстанції виходив з того, що у спірних правовідносинах смерть сторони виконавчого провадження відбулася після закриття виконавчого провадження. Виконавче провадження закрито 10 серпня 2021 року, а ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Отже, виконавець не повинен був урахувати відповідні вимоги чинного законодавства щодо можливого правонаступництва сторони виконавчого провадження.
Враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Скаржнику було роз'яснено, що з урахуванням змін до КАС України, які набрали чинності 08 лютого 2020 року, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження або їх некоректне (помилкове) визначення, або визначення безвідносно до предмета спору у конкретній справі, у якій подається касаційна скарга, унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження.
Таким чином, скаржником не виконано вимоги ухвали Верховного Суду від 05 червня 2025 року про залишення касаційної скарги без руху в частині обгрунтвання підстави для оскарження судових рішень в касаційному порядку.
За наслідками не виконання ухвали про залишення касаційної скарги без руху, відповідно до частини другої статті 332 КАС України передбачено, що до касаційної скарги, яка не оформлена відповідно до вимог, встановлених статтею 330 цього Кодексу, застосовуються положення статті 169 цього Кодексу.
Виходячи з положень зазначеної вище норми та пункту 1 частини четвертої статті 169 КАС України суддя повертає касаційну скаргу заявникові, якщо він не усунув недоліки скарги, яка залишена без руху.
Враховуючи, що у встановлений строк недоліки касаційної скарги не усунуто, касаційну скаргу слід повернути скаржнику.
Керуючись статтями 169, 332 КАС України,
Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 16 січня 2025 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 24 березня 2024 року у справі №480/6455/24 повернути особі, яка її подала.
Копію ухвали про повернення касаційної скарги надіслати учасникам справи. Скаржнику надіслати копію ухвали про повернення касаційної скарги разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами.
Повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання є остаточною та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач В. М. Соколов
Судді А. Г. Загороднюк
Л. О. Єресько