Миколаївський районний суд Миколаївської області
Справа № 945/424/23
Провадження № 2/945/174/25
04 липня 2025року Миколаївський районний суд Миколаївської області в складі: головуючого- судді Войнарівського М.М.,за участю секретаря судового засідання Будак К.Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 ,третя особа Служба у справах дітей виконавчого комітету Веснянської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області; Орган опіки та піклування при виконавчому комітеті Веснянської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області про позбавлення батьківських прав, -
У провадженні Миколаївського районного суду Миколаївської області перебуває цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа Служба у справах дітей виконавчого комітету Веснянської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області; Орган опіки та піклування при виконавчому комітеті Веснянської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області про позбавлення батьківських прав.
Вимоги позивач обґрунтовує тим, що вона є матір'ю ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , батько якої не цікавиться своєю дитиною, не турбується про матеріальне забезпечення, фізичний та духовний розвиток сина,має заборгованість по сплаті аліментів. Дитина проживає з матір'ю - позивачем по справі та знаходиться на її утриманні. Така поведінка відповідача, на думку позивача, свідчить про те, що він самоусунувся від виконання своїх батьківських обов'язків по вихованню дитини.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями вказана цивільна справа розподілена головуючому судді Войнарівському М.М.
Ухвалою Миколаївського районного суду Миколаївської області від 14.03.2023 року відкрито провадження у даній справі та постановлено дану справу розглядати за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання.
24.05.2023 року представником відповідача ОСОБА_2 подано до суду відзив, в якому просить залишити позов без задоволення,посилаючись не те,що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 дійсно є сином відповідача. Однак, усі інші обставини, якими позивачка обґрунтовує свої позовні вимоги, дійсності не відповідають. Фактично, єдиною причиною для позбавлення батьківських прав, яку зазначає позивачка - це те, що з моменту розлучення з відповідачем, їх спільний син постійно знаходиться на повному матеріальному забезпеченні матері. Разом з тим, таке твердження спростовується наданими позивачкою доказами. Як вбачається з розрахунку заборгованості зі сплати аліментів від 27 грудня 2022 року, відповідач з 1 серпня 2020 року по 1 березня 2022 року регулярно щомісячно сплачував аліменти на утримання сина. З 1 березня 2022 року до 1 вересня 2022 року з відповідача також утримувалися аліменти, але державний виконавець чомусь не врахував їх при складанні розрахунку заборгованості. У зв'язку з цим відповідач вже звернувся до державного виконавця з відповідною заявою про перерахунок заборгованості. З вересня 2022 року відповідач не працює у зв'язку з введенням воєнного стану в Україні і на теперішній час також роботи не має. Таким чином, заборгованість зі сплати аліментів утворилась не з вини відповідача, а пов'язана з об'єктивними, не залежними від волі відповідача обставинами. Що стосується тверджень позивачки про байдужість відповідача до своєї дитини, зазначає, що це не відповідає дійсності. Позивачка постійно чинить перешкоди у спілкуванні відповідача з дитиною, а отже унеможливлює виконання відповідачем свого обов'язку по вихованню сина. Крім того, відповідач проживає в іншому населеному пункті, що також не сприяє спілкуванню з дитиною. Позивачка ж, всупереч вимогам закону відповідних доказів на підтвердження позовних вимог суду не надала. Підставою для позбавлення батьківських прав вона зазначає наявність заборгованості зі сплати аліментів. Однак, наявність такої заборгованості взагалі не є підставою для позбавлення особи батьківських прав. Отже, позивачка не надала доказів свідомого, умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов'язків, які можуть бути підставою позбавлення останнього батьківських прав.
Ухвалою Миколаївського районного суду Миколаївської області від 19.11.2024року закрито підготовче провадження у справі та призначено до судового розгляду.
Позивач ОСОБА_1 та її представник адвокат Давидова О.Ю. в останнє судове засідання не з'явилися при цьому представником подано заяву в якій позовні вимоги підтримує, розгляд справи просить провести без їх участі.
Відповідач ОСОБА_2 та його представник адвокат Васеньов Д.В.у судове засідання не з'явилися. Про дату, час та місце розгляду справи судом повідомлявся шляхом направлення судових повісток за зареєстрованим місцем проживання та оголошеннями про виклик в судове засідання на офіційному веб-сайті «Судова влада.
Представник Служби у справах дітей Веснянської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області та Органу опіки та піклування в особі виконавчого комітету Веснянської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області у судове засідання не з'явився, при цьому було подано до суду заяву про розгляд справи без участі.
Суд, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, повно і всебічно з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов до наступного висновку.
Відповідно до копії свідоцтва про народження серія НОМЕР_1 ОСОБА_3 , народився ІНФОРМАЦІЯ_3 , в графі батько зазначений відповідач ОСОБА_2 , в графі мати вказана ОСОБА_4 .
Відповідно до копії свідоцтва про шлюб серія НОМЕР_2 ОСОБА_4 змінила прізвище на « ОСОБА_5 », реєструючи шлюб з ОСОБА_6 , про що Миколаївським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) складено відповідний актовий запис № 403.
Як вбачається з довідки сімейного лікаря, з 2018 року дитина супроводжувалася виключно матір'ю, батько жодної участі в даних питаннях не приймав.
Відповідно до довідки Новоодеського відділу державної виконавчої служби у Миколаївському районі Миколаївської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) № 20.6/3-12079 від 18.03.2025року, наявна заборгованість зі сплати аліментів з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 , становить 104953,15грн.
У своєму висновку органу опіки та піклування при виконавчому комітеті Веснянської сільської ради Миколаївського районну Миколаївської області, вважає доцільним позбавити відповідача ОСОБА_2 батьківських прав по відношенню до його сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Відповідно до ратифікованої Постановою Верховної ради України № 789-XII від 27 лютого 1991 року Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, держава докладає всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування (стаття 18 Конвенції).
Відповідно до частин першої, другої статті 27 Конвенції ООН про права дитини, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Виходячи зі змісту частини першої ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства», на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
У відповідності до частини першої статті 165 Сімейного кодексу України, право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім'ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров'я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.
Відповідно до ст. 150 Сімейного кодексу України, батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної освіти, готувати її до самостійного життя. Згідно частиною другою ст. 155 Сімейного кодексу України, батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.
Відповідно до ст. 164 СК України, виключними підставами позбавлення батьківських прав матері або батька є: не забрали дитину з пологового будинку або іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявили щодо неї батьківського піклування; ухиляються від виконання своїх батьківських обов'язків по вихованню дитини; жорстоко поводяться з дитиною; є хронічними алкоголіками або наркоманами; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; засудженні за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.
За частиною четвертою статті 164 Сімейного кодексу України, під час ухвалення рішення про позбавлення батьківських прав суд бере до уваги інформацію про здійснення соціального супроводу сім'ї (особи) у разі здійснення такого супроводу.
У постанові Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківський прав» від 30 березня 2007 року зазначено, що ухилення батьків від виконання своїх батьківських обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема, не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Відповідно до ст. 11 Закону України «Про охорону дитинства», сім'я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Кожна дитина має право на проживання в сім'ї разом з батьками або в сім'ї одного з них та на піклування батьків.
Статтею 9 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ передбачено, що, держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.
Суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків.
При вирішенні такої категорії спорів судам необхідно мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров'я та психічного розвитку.
Відповідно до частини першої статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді цієї категорії справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Стаття 9 Конвенції Організації Об'єднаних Націй про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Україною згідно із Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ, зобов'язує держави-учасниці забезпечувати, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
У справі "Хант проти України" від 07 грудня 2006 року Європейський суд з прав людини наголосив, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (пункт 54). Вирішення питання позбавлення батьківських прав має ґрунтуватися на оцінці особистості відповідача, його поведінки; факт заперечення відповідача проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (пункт 58).
У справі "Мамчур проти України" від 16 липня 2015 року (заява № 10383/09) Європейський суд з прав людини зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам'ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (§ 100).
Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та інші), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування необхідно вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей. Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.
У постанові Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року у справі № 461/7387/16 (провадження № 61-29266св18), зазначено, що судам слід мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров'я та психічного розвитку. Самі по собі встановлені судами факти, що батьки спілкуються з дитиною, забезпечують її матеріально, беруть участь у вихованні не достатньою мірою не може бути підставою для позбавлення батьківських прав. Інтереси дитини полягають в тому, щоб забезпечити її право на потребу у любові, піклуванні та матеріальної забезпеченості (стаття 5 Декларації про соціальні та правові принципи, що стосуються захисту і благополуччя дітей, особливо у разі передачі дітей на виховання та їх усиновлення від 03 грудня 1986 року). Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків тощо. Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину та освідомлення цього самою дитиною вже несе в собі негативний вплив на її свідомість та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини.
У спірних правовідносинах, які стосуються вкрай чутливої сфери та долі дитини, інтереси якої превалюють над формальним тлумаченням норм права, питання про застосування крайнього заходу впливу на батьків - позбавлення батьківських прав - слід вирішувати у контексті кожної конкретної справи без формального та уніфікованого підходу лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, що мають значення для вирішення спору, та вивчення і дослідження усіх доказів як у сукупності, так і кожного доказу окремо.
Відтак, відповідач протягом тривалого часу не приділяє належної уваги розвитку свого сина, ухиляється від виконання своїх обов'язків по його вихованню, не піклується про фізичний і духовний розвиток, навчання, підготовку до самостійного життя, не спілкується з сином в обсязі, необхідному для його нормального самоусвідомлення та не створює умов для отримання дитиною належної освіти.
Відповідачем жодним належним доказом не спростовано відомості стосовно байдужості батька по відношеню до дитини.
При вирішенні справи суд приходить до висновку, що таким негативним впливом з боку відповідача на розвиток дитини є зразок байдужого, зневажливого ставлення до поняття сім'ї та людей, з якими вони перебувають у родинному зв'язку, зокрема.
Таким чином у судовому засіданні встановлено, що відповідач ухиляється від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини, не намагається облаштувати належні умови для повноцінного розвитку, забезпечити дитину необхідним, не виявляє турботу, навіть цікавість щодо свого сина, тому позов у частині позбавлення відповідача батьківських прав підлягає задоволенню.
Також, відповідно до п.1 ч.2 ст.141 ЦПК України з відповідача необхідно стягнути на користь позивача понесені останнім судові витрати в розмірі 1073,60грн.
Керуючись ст.ст. 150, 155, 164-166, 170, - Сімейного кодексу України,ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства», ст.ст. 3, 4, 5, 12, 13, 76-81, 141, 259, 263-265, 268, 273, 280-289, Цивільного процесуального кодексу України, суд,
Позов ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 ,уродженка с.Крива Балка Миколаївського району Миколаївської області; паспорт № НОМЕР_3 ; РНОКПП НОМЕР_4 ; зареєстрована: АДРЕСА_1 ) до ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_5 ; уродженець с.Петрівка Миколаївського району Миколаївської області; паспорт серія НОМЕР_5 ; зареєстрований: АДРЕСА_2 ),третя особа Служба у справах дітей виконавчого комітету Веснянської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області(ЄДРПОУ 43821437; місцезнаходження:вул.Центральна,6 с.Весняне Миколаївського району Миколаївської області); Орган опіки та піклування при виконавчому комітеті Веснянської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області (місцезнаходження:вул.Центральна,6 с.Весняне Миколаївського району Миколаївської області)про позбавлення батьківських прав- задовольнити.
Позбавити ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_5 ; уродженець с.Петрівка Миколаївського району Миколаївської області; паспорт серія НОМЕР_5 ; зареєстрований: АДРЕСА_2 ) батьківських прав відносно сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_5 ; уродженець с.Петрівка Миколаївського району Миколаївської області; паспорт серія НОМЕР_5 ; зареєстрований: АДРЕСА_2 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , уродженка с.Крива Балка Миколаївського району Миколаївської області; паспорт № НОМЕР_3 ; РНОКПП НОМЕР_4 ; зареєстрована: АДРЕСА_1 ) судовий збір у розмірі 1073,60грн.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 273 ЦПК України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до ст. 354 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п'ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду; 2) на ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.
Згідно з положеннями ст. 355 ЦПК України апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції - Миколаївського апеляційного суду
Суддя М.М.Войнарівський