Справа № 420/14204/25
04 липня 2025 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Стефанова С.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , Міністерства оброни України про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,-
До Одеського окружного адміністративного суду 07 травня 2025 року надійшов позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , Міністерства оброни України, в якому позивач просить:
- визнати протиправною бездіяльність Міністерства оборони України відносно відсутності розгляду заяв військовослужбовця ОСОБА_1 від 12.02.2025 про вжиття заходів щодо розгляду рапорту про звільнення та 21.03.2025 про надання інформації про вжиті заходи щодо розгляду рапорту про звільнення;
- зобов'язати Міністерство оборони України вжити заходів щодо розгляду рапорту про звільнення військовослужбовця ОСОБА_1 від 05.02.2025 відповідно до норм чинного законодавства;
- визнати протиправною та скасувати відмову Військової частини НОМЕР_1 у звільненні військовослужбовця ОСОБА_1 з військової служби на підставі рапорту 05.02.2025 відповідно до пп.«Г» п.2 ч.4 ст. 26 Закону України "Про військовий обов'язок та військову службу";
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 прийняти рішення про звільнення ОСОБА_1 з військової служби на підставі підпункту «г» пункту другого частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Адміністративний позов обґрунтовано наступним
Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що ОСОБА_1 військовослужбовець Збройних Сил України, призваний 13.05.2025 на військову службу під час загальної мобілізації відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 року № 69/2022 "Про загальну мобілізацію", проходить військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 . ІНФОРМАЦІЯ_1 помер рідний брат Позивача ОСОБА_2 , у зв'язку з його смертю у ОСОБА_1 , як військовослужбовця виникла негайна потреба у догляді за рідною матір'ю ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 . ОСОБА_3 не може самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребує стороннього догляду, окрім того вона проживає в с. Чорнобаївка, Херсонська область, що на сьогоднішній день відповідно до Наказу Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.2022 №309 про Перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією є зоною бойових дій. Окрім Позивача у його матері нікого із рідних більше не має, батько ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_3 (копія свідоцтва про смерть надається), рідний брат ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 (копія свідоцтва про смерть надається) інших рідних не маємо. Позивач неодноразово звертався до Командира відділення військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_5 про негайну потребу у догляді за матір'ю, але його рапорт та документи без розгляду просто поверталися, зазначивши в усній формі, що підстави для звільнення у нього відсутні. 12.02.2025 ОСОБА_1 звернувся з листом та рапортом від 05.02.2025 разом з повним пакетом документів до Міністерства оборони України з проханням вжити заходів щодо розгляду рапорту Позивача про звільнення. Даний лист з усіма додатками було отримано Міністерством оборони України 20.02.2025, що підтверджується підписом на рекомендованому поштовому листі. Не отримавши жодної відповіді на лист з проханням про вжиття заходів щодо розгляду рапорту позивача про звільнення, представником за нотаріальною довіреністю ОСОБА_1 було надіслано на офіційну електронну адресу Міністерства Оборони України запит на публічну інформацію. Про отримання вище зазначеного запиту підтверджується листом Військової частини НОМЕР_1 від 25.03.2025 №1393/р, який з не зрозумілих причин був надісланий на адресу Позивача, а саме АДРЕСА_1 . Військовою частиною НОМЕР_1 листом від 25.03.2025 було повідомлено про те, що «Військовою частиною було уважно розглянуто Ваше звернення від 21.03.2025 року та повідомлено, що 13.03.2023 Позивачем отримано відповідь військової частини НОМЕР_1 за вих. №1005/р від 03.03.2025, що підтверджується підписом Позивача. Звернули увагу, що згідно зі ст. 14 Статуту внутрішньої служби Збройних сил України, що Затверджено ЗУ від 24.03.1999 року №548-ХІV, із службових та особистих питань військовослужбовець повинен звертатися до свого безпосереднього начальника, а якщо він не може їх вирішити - до наступного прямого начальника.». Станом на сьогоднішній день ОСОБА_1 не отримував жодних листів від Військової частини НОМЕР_1 , тому невідомо з яких підстав йому було відмовлено у звільненні з військової служби.
Процесуальні дії
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 12 травня 2025 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Справу вирішено розглядати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін на підставі ст.262 КАС України у межах строків, визначених ст.258 КАС України та з урахуванням встановлених сторонам строків для подання заяв по суті.
Зазначеною ухвалою суду також витребувано з Військової частини НОМЕР_1 належним чином засвідчену копію письмової відмови у звільненні військовослужбовця ОСОБА_1 з військової служби на підставі рапорту 05.02.2025 року.
Зобов'язано відповідача надати витребувані судом документи у строк до 28 травня 2025 року до Одеського окружного адміністративного суду, розташованого за адресою: 65062, м. Одеса, Фонтанська дорога, 14.
Відповідачі відзиви на позов до суду не подали.
Відповідач - Військова частина НОМЕР_1 витребуваних судом доказів до суду не надав.
Станом на 04 липня 2025 року, будь-яких інших заяв по суті справи з боку сторін на адресу суду не надходило.
Вивчивши матеріали справи, дослідивши обставини, якими обґрунтовувалася позиція позивача та відповідача, відзив на позовну заяву, відповідь на відзив, суд встановив наступні факти та обставини.
Обставини справи встановлені судом
ОСОБА_1 військовослужбовець Збройних Сил України, призваний 13.05.2025 року на військову службу під час загальної мобілізації відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 року № 69/2022 «Про загальну мобілізацію», проходить військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 .
У період з 20.05.2024 року по 02.07.2024 року пройшов навчання за спеціальністю «Стрілець» та в подальшому і на сьогоднішній день проходить військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 .
З 26.12.2024 року позивач має статус учасника бойових дій, відповідно до посвідчення серії НОМЕР_3 .
Як вказує позивач, ІНФОРМАЦІЯ_1 помер рідний брат позивача ОСОБА_2 , у зв'язку з його смертю у ОСОБА_1 , як військовослужбовця виникла негайна потреба у догляді за рідною матір'ю ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 .
ОСОБА_3 не може самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребує стороннього догляду, окрім того вона проживає в с. Чорнобаївка, Херсонська область, що на сьогоднішній день відповідно до Наказу Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.2022 року №309 про Перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією є зоною бойових дій.
Як вказує позивач, окрім нього у його матері нікого із рідних більше не має, батько ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджено копією свідоцтва про смерть, рідний брат ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджено копією свідоцтва про смерть, інших рідних не мають.
Позивач вказує, що він неодноразово звертався до Командира відділення військової частини НОМЕР_4 ОСОБА_5 про негайну потребу у догляді за матір'ю, але його рапорт та документи без розгляду просто поверталися, зазначивши в усній формі, що підстави для звільнення у нього відсутні.
В матеріалах справи наявний рапорт позивача від 05.02.2025 року до Командира відділення військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_5 про звільнення з військової служби на підставі зазначених сімейних обставин (на підставі п.п. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу»), зокрема, у зв'язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за хворою матір'ю, що підтверджується відповідним медичним висновком лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я.
12.02.2025 року ОСОБА_1 звернувся з листом та рапортом від 05.02.2025 року разом з повним пакетом документів до Міністерства оборони України з проханням вжити заходів щодо розгляду рапорту позивача про звільнення.
До вище зазначеного листа були подані такі документи: Лист до Міністерства оборони України від 12.02.2025 року; Рапорт на звільнення від 05.02.2025; Копія паспорту ОСОБА_1 (нотаріально засвідчена); Копія рнокпп (нотаріально засвідчена); Копія Свідоцтва про народження ОСОБА_1 (нотаріально засвідчене); Копія паспорту ОСОБА_3 та її копія рнокпп (нотаріально засвідчена); Копія свідоцтва про смерть ОСОБА_2 (нотаріально засвідчений); Копія свідоцтва про смерть ОСОБА_4 (нотаріально засвідчений); Копія свідоцтва про укладення шлюбу батьків позивача (нотаріально засвідчений): Копія висновку від 27.11.2024; Копія ЛКК №213; Копія акту про встановлення факту здійснення особою догляду від 28.11.2025.
Відповідно змісту доданого листа було зазначено, що факт необхідності здійснення постійного догляду за хворою матір'ю ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , підтверджується висновком медико-соціальної експертної комісії №375 Протоколу ЛКК № 213 від 27.11.2024 року про наявність порушення функції організму через, які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійної основі (форма первинної облікової документації № 080-4/о), який дійсний до 27.11.2025 року та актом про встановлення факту здійснення особою догляду (постійного догляду) від 28.11.024 року. Факт родинних зав'язків підтверджується - свідоцтвом про народження НОМЕР_5 від 23.09.1978 р. Факт відсутності інших осіб, які можуть здійснювати догляд за матір'ю підтверджується свідоцтвом про укладення шлюбу від 24.01.1986 року № НОМЕР_6 , свідоцтвом про смерть батька ОСОБА_4 від 27.11.2019 року Серія НОМЕР_7 та свідоцтвом про смерть рідного брата ОСОБА_2 від 21.11.2024 року серія НОМЕР_8 . Інших рідних та членів сім'ї не маємо.
Даний лист з усіма додатками було отримано Міністерством оборони України 20.02.2025 року, що підтверджується підписом на рекомендованому поштовому листі.
Не отримавши жодної відповіді на лист з проханням про вжиття заходів щодо розгляду рапорту позивача про звільнення, представником за нотаріальною довіреністю Скомського Сергія Івановича було надіслано на офіційну електронну адресу Міністерства Оборони України запит на публічну інформацію наступного змісту:
«- надати інформацію чи надавалась відповідь на заяву від 12.02.2025 року про вжиті заходи щодо розгляду рапорту ОСОБА_1 . У разі наявності такої відповіді прошу надати копію даної відповіді на електрону адресу : ІНФОРМАЦІЯ_4 або надіслати на поштову адресу : АДРЕСА_2 ;
- надати інформацію чи розглянутий рапорт про звільнення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , у разі розгляду рапорта прошу надати інформацію про результат розгляд рапорта ОСОБА_1 ».
Як вказує позивач, станом на момент звернення до суду від Міністерства Оборони України жодної відповіді не надходило.
Також станом на момент звернення до суду, ОСОБА_1 не отримував жодних листів від Військової частини НОМЕР_1 щодо розгляду його рапорту про звільнення.
Вважаючи протиправною бездіяльність відповідачів щодо не звільнення його з військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період відповідно до п.п. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», позивач звернувся до суду з даним позовом.
Джерела права та висновки суду
Згідно із статтею 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України.
Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначено Законом України від 25.03.1992 №2232-XII «Про військовий обов'язок і військову службу» (далі - Закон №2232-XII).
За змістом ч. 1 та ч. 3 ст. 1 Закону №2232-XII Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Військовий обов'язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
Частиною 6 ст. 2 Закону №2232-XII визначені види військової служби: строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи вищих навчальних закладів); військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.
Від виконання військового обов'язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом (ч. 5 ст. 1 Закону №2232-XII).
Підстави звільнення з військової служби передбачені статтею 26 Закону №2232-XII.
За змістом підпункту «г» пункту 2 частини 4 ст. 26 статті 26 Закону №2232-XII військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби під час воєнного стану через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).
Згідно ч. 12 Закону №2232-XII такими сімейними обставинами є, зокрема, необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи.
Частиною 7 ст. 26 Закону №2232-XII визначено, що звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008 затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі - Положення №1153/2008), яким визначається порядок проходження громадянами України (далі - громадяни) військової служби у Збройних Силах України та регулюються питання, пов'язані з проходженням такої служби під час виконання громадянами військового обов'язку в запасі (пункт 1).
Відповідно до пункту 233 Положення №1153/2008 військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.
Механізм реалізації та порядок організації у Збройних Силах України, Державній спеціальній службі транспорту виконання вимог Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі - Положення), затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153, визначає Інструкція про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затверджена Наказом Міністра оборони України від 10.04.2009 №170.
Відповідно до пункту 12.11 розділу XIІ Інструкції перелік документів, що подаються з Поданням до звільнення військовослужбовця з військової служби, зазначено у додатку 19 до Інструкції.
Згідно вказаного додатку звільнення з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», подаються: копія аркуша бесіди; копія рапорту військовослужбовця; копія розрахунку вислуги років військової служби (при набутті права на пенсійне забезпечення за вислугою років); документи, що підтверджують наявність сімейних обставин або інших поважних причин, а саме у разі необхідності здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я:
- документи, які підтверджують відповідні родинні зв'язки з цією особою (особами);
- один із документів, що підтверджує відсутність в особи інших членів сім'ї першого ступеня споріднення (батьків, її чоловіка або дружини, дітей, у тому числі усиновлених) чи другого ступеня споріднення (рідних братів, сестер та онуків): один із документів, що підтверджує інвалідність особи першого чи другого ступеня споріднення, її потребу у постійному догляді та акт обстеження сімейного стану військовослужбовця із зазначенням інформація про наявність чи відсутність інших осіб, які здійснюють або можуть здійснювати такий догляд, затвердженого керівником територіального центру комплектування та соціальної підтримки;
- один із документів, що підтверджує інвалідність особи, яка потребує догляду: довідка до акта огляду медико-соціальною експертною комісією за формою, затвердженою МОЗ, або копія посвідчення, яке підтверджує відповідний статус, або копія пенсійного посвідчення чи копія посвідчення, що підтверджує призначення соціальної допомоги відповідно до Законів України «Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю», «Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю», в яких зазначено групу та причину інвалідності, або довідка для отримання пільг особами з інвалідністю, які не мають права на пенсію чи соціальну допомогу, за формою, затвердженою Мінсоцполітики;
- висновок медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я про потребу в постійному догляді (підпункт 26 пункту 5 Додатку 19 до Інструкції).
Отже, Інструкція про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затверджена Наказом Міністра оборони України від 10.04.2009 №170, визначає два документи альтернативно для підтвердження необхідності здійснення постійного догляду за особою або висновок медико-соціальної експертної комісії, або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я.
При цьому, суд зазначає, що визначення терміну «медичний висновок» наведено у пункті 3 Порядку ведення Реєстру медичних висновків в електронній системі охорони здоров'я, затвердженого Наказом Міністерства охорони здоров'я України «Деякі питання ведення Реєстру медичних висновків в електронній системі охорони здоров'я» від 18.09.2020 № 2136, як електронний документ, що формується на підставі медичних записів в системі та містить висновок лікаря про тимчасову або постійну втрату працездатності, придатність до певних видів діяльності, про стан здоров'я пацієнта або щодо інших питань, визначених законодавством.
У пункті 3 Порядку розслідування та ведення обліку нещасних випадків, що сталися з поліцейськими, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 05.10.2020 №705, термін «медичний висновок» вжито у значенні висновку у формі рішення лікарсько-консультативної комісії (лікарсько-експертної комісії) закладу охорони здоров'я (у разі нещасного випадку та/або гострого професійного захворювання (отруєння) за місцем амбулаторного обліку, лікування або обстеження потерпілого поліцейського.
У пункті 3 розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій на виробництві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.04.2019 №337, термін «медичний висновок» визначено, як висновок у формі рішення лікарсько-консультативної комісії (лікарсько-експертної комісії) закладу охорони здоров'я (у разі нещасного випадку та/або гострого професійного захворювання (отруєння) та висновок у формі рішення лікарсько-експертної комісії високоспеціалізованого профпатологічного закладу охорони здоров'я (у разі хронічного професійного захворювання (отруєння) за місцем амбулаторного обліку, лікування або обстеження потерпілого про встановлення зв'язку погіршення стану здоров'я працівника з впливом на нього важкості та напруженості трудового процесу, небезпечних, шкідливих виробничих факторів, психоемоційних причин або протипоказань за станом здоров'я виконувати роботу.
Отже, медичний висновок це документ, який містить дані про стан здоров'я особи та видається з питань, пов'язаних з таким станом здоров'я.
Суб'єктами формування та видачі медичного висновку є лікарі, лікарсько-консультативні та лікарсько-експертні комісії закладів охорони здоров'я.
В свою чергу, процедуру проведення медико-соціальної експертизи хворим, що досягли повноліття, потерпілим від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, особам з інвалідністю (далі - особи, що звертаються для встановлення інвалідності) з метою виявлення ступеня обмеження життєдіяльності, причини, часу настання, групи інвалідності, а також компенсаторно-адаптаційних можливостей особи, реалізація яких сприяє медичній, психолого-педагогічній, професійній, трудовій, фізкультурно-спортивній, фізичній, соціальній та психологічній реабілітації визначено Положенням про медико-соціальну експертизу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 №1317 (далі - Положення №1317).
Відповідно до пунктів 19, 24 Положення №1317 комісія проводить засідання у повному складі і колегіально приймає рішення. Відомості щодо результатів експертного огляду і прийнятих рішень вносяться до акта огляду та протоколу засідання комісії, що підписуються головою комісії та її членами і засвідчуються печаткою.
Комісія видає особі, яку визнано особою з інвалідністю або стосовно якої встановлено факт втрати професійної працездатності, довідку та індивідуальну програму реабілітації і надсилає у триденний строк виписку з акта огляду комісії органові, в якому особа з інвалідністю перебуває на обліку як отримувач пенсії чи державної соціальної допомоги (щомісячного довічного грошового утримання), що призначається замість пенсії, та разом з індивідуальною програмою реабілітації - органові, що здійснює загальнообов'язкове державне соціальне страхування, виписку з акта огляду комісії про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках та потреби у наданні додаткових видів допомоги.
Копія індивідуальної програми реабілітації надсилається також лікувально-профілактичному закладові і органові праці та соціального захисту населення за місцем проживання особи з інвалідністю. За місцем роботи зазначених осіб надсилається повідомлення щодо групи інвалідності та її причини, а у разі встановлення ступеня втрати професійної працездатності - витяг з акта огляду комісії про результати визначення ступеня стійкої втрати професійної працездатності у відсотках та потреби у додаткових видах допомоги.
З наведеного вбачається, що лікар, лікарсько-консультативна комісія та лікарсько-експертна комісія формують медичний висновок, а медико-соціальні експертні комісії - довідку, акт огляду (витяг з акту огляду).
Так, Положенням №1317 визначено процедуру проведення медико-соціальної експертизи хворим, що досягли повноліття, потерпілим від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, особам з інвалідністю (далі - особи, що звертаються для встановлення інвалідності) з метою виявлення ступеня обмеження життєдіяльності, причини, часу настання, групи інвалідності, а також компенсаторно-адаптаційних можливостей особи, реалізація яких сприяє медичній, психолого-педагогічній, професійній, трудовій, фізкультурно-спортивній, фізичній, соціальній та психологічній реабілітації.
Відповідно до пункту 3 Положення №1317 медико-соціальна експертиза проводиться особам, що звертаються для встановлення інвалідності, за направленням лікувально-профілактичного закладу охорони здоров'я після проведення діагностичних, лікувальних і реабілітаційних заходів за наявності відомостей, що підтверджують стійке порушення функцій організму, обумовлених захворюваннями, наслідками травм чи вродженими вадами, які спричиняють обмеження життєдіяльності.
За приписами підпункту 1 пункту 11 Положення № 1317 міські, міжрайонні, районні комісії визначають:
ступінь обмеження життєдіяльності осіб, що звертаються для встановлення інвалідності, потребу в сторонньому нагляді, догляді або допомозі, реабілітації, реабілітаційний потенціал, групу інвалідності, причину і час її настання, професію, з якою пов'язане ушкодження здоров'я, а також ступінь втрати професійної працездатності (у відсотках) працівників, які одержали ушкодження здоров'я, пов'язане з виконанням ними трудових обов'язків;
потребу осіб з інвалідністю у забезпеченні їх технічними та іншими засобами реабілітації, виробами медичного призначення на підставі медичних показань і протипоказань, а також з урахуванням соціальних критеріїв;
потребу осіб з інвалідністю, потерпілих від нещасного випадку на виробництві, із стійкою втратою працездатності у медичній та соціальній допомозі, в тому числі у додатковому харчуванні, ліках, спеціальному медичному, постійному сторонньому нагляді, догляді або допомозі, побутовому обслуговуванні, протезуванні, санаторно-курортному лікуванні, придбанні спеціальних засобів пересування;
ступінь стійкого обмеження життєдіяльності хворих для направлення їх у стаціонарні відділення центрів соціального обслуговування;
причини смерті особи з інвалідністю або особи, ступінь втрати працездатності якої визначений комісією у відсотках на підставі свідоцтва про смерть у разі, коли законодавством передбачається надання пільг членам сім'ї померлого;
медичні показання на право одержання особами з інвалідністю автомобіля і протипоказання до керування ним.
У наведеному переліку прав та обов'язків медико-соціальної експертної комісії відсутнє поняття «постійного догляду», який може бути визначений для осіб, яким інвалідність не встановлена, а вказано лише право визначати необхідність стороннього нагляду, догляду.
При цьому, поняття «сторонній догляд» не є тотожним поняттю «постійний догляд», позаяк перше говорить про те, ким надається догляд, а друге коли надається такий догляд. В свою чергу, поняття «постійний догляд» передбачає безперервний догляд, який надається особі, що не здатна до самообслуговування, догляд, який надається без будь-якого часового обмеження, суцільним порядком.
В свою чергу, відповідно до Порядку організації експертизи тимчасової втрати працездатності, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я України від 09.04.2008 №189 (у редакції наказу Міністерства охорони здоров'я України від 01.06.2021 №1066), при лікувально-профілактичних закладах охорони здоров'я незалежно від форми власності, які мають ліцензію на провадження господарської діяльності з медичної практики, утворюються ЛКК (пункту 1 розділу III).
За приписами пункту 3 розділу ІІІ цього Порядку до основних завдань ЛКК належить:
1) видача документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність особи, відповідно до вимог пункту 4 розділу IV цього Порядку;
2) здійснення направлення хворих на огляд та обстеження до МСЕК для встановлення інвалідності;
3) надання до МСЕК документів хворого, направленого на огляд та обстеження;
4) вжиття заходів щодо перевірки та усунення недоліків у суб'єкта господарювання, що були виявлені Фондом соціального страхування України за результатом перевірки обґрунтованості медичних висновків про тимчасову непрацездатність (у разі звернення керівника суб'єкта господарювання).
Пунктом 4 розділу ІV Порядку передбачено, що ЛКК видає такі документи, що засвідчують тимчасову непрацездатність особи:
форму рішення для встановлення причинно-наслідкового зв'язку захворювання з умовами праці відповідно до вимог, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 17.04.2019 №337 «Про затвердження Порядку розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій на виробництві»;
висновки або рекомендації щодо догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку, а в разі, коли дитина хвора на цукровий діабет I типу (інсулінозалежний),- до досягнення дитиною 16-річного віку.
Наказом Міністерства охорони здоров'я України від 09.03.2021 №407 «Про затвердження форм первинної облікової документації та інструкцій щодо їх заповнення, що використовуються у закладах охорони здоров'я» затверджено Інструкцію щодо заповнення форми первинної облікової документації №080-2/о «Висновок про наявність когнітивних порушень у громадян похилого віку, унаслідок яких вони потребують надання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі».
Згідно з пунктом 2 цієї Інструкції висновок призначений для реєстрації когнітивних порушень які виникають при захворюваннях (органічні психічні розлади (F00-F09), розумова відсталість (F70-F79), порушення рухової активності (паралічі), соціальна дезадаптація, інвалідність І групи тощо). Когнітивні порушення можуть спостерігатися у симптокомлексі наступних розладів психіки (F10-F19), шизофренія (F20), первазивні розлади розвитку (F84), нейродегенеративні захворювання (хвороба Альцгеймера, Паркінсона тощо), судинні захворювання головного мозку (інсульти, інфаркти мозку, церебральний атеросклероз), нейроінфекція, наслідки черепно-мозкової травми, новоутворення, метаболічні порушення та інтоксикації, аутоімунні захворювання, генетичні захворювання тощо.
Пунктом 5 цієї Інструкції визначено, що висновок надається особі або законному представнику особи, яка потребує надання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі відповідно до Порядку подання та оформлення документів, призначення і виплати компенсації фізичним особам, які надають соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.09.2020 № 859.
У пункті 4 висновку вказуються рекомендовані соціальні послуги: денного догляду, догляду вдома, паліативного догляду вдома, отримання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі від фізичної особи (пункт 8 Інструкції).
Повноваження лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я визначені ще в одному нормативно-правовому акті - наказі Міністерства охорони здоров'я України від 31.07.2013 №667 «Про затвердження форми висновку лікарської комісії медичного закладу щодо необхідності постійного стороннього догляду за особою з інвалідністю I чи II групи внаслідок психічного розладу та Інструкції про порядок його надання», в якій зазначено, що висновок лікарської комісії медичного закладу щодо необхідності постійного стороннього догляду за особою з інвалідністю I чи II групи внаслідок психічного розладу (далі - висновок ЛКК) видається лікарською консультативною комісією (далі - ЛКК) закладу охорони здоров'я за місцем проживання чи реєстрації особи з інвалідністю.
Повертаючись до підстав для звільнення військовослужбовця з військової служби за підпунктом «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», суд зазначає про недосконалість та неузгодженість термінів та понять в нормативно-правових актах стосовно питання, яким документом підтверджується необхідність здійснення постійного догляду та який орган має право видавати цей документ.
Аналізуючи повноваження медико-соціальної експертної комісії, передбачені Положенням №1317, є підстави для висновку, що така визначає потребу в сторонньому нагляді, догляді або допомозі особам з інвалідністю, а також особам, яким визначена ступінь втрати професійної працездатності.
Щодо осіб, які не відносяться до цих категорій, але які за станом здоров'я нездатні до самообслуговування і потребують постійного стороннього догляду, то суд приходить до переконання, що такі повноваження можуть бути віднесені до лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я.
Вищезазначене повністю узгоджується з висновком, викладеним у постанові Верховного Суду від 21.02.2024 у справі №120/1909/23.
Із досліджених норм чинного законодавства, судом встановлено, що Міністерством охорони здоров'я України не затверджено форми первинної облікової документації, а саме форми висновку МСЕК, який видається для підтвердження потреби постійної сторонньої допомоги в осіб з інвалідністю ІІ групи.
Суд враховує, що за умови невиконання МОЗ України обов'язку щодо затвердження форми висновку, який підтверджував би потребу особи у постійному догляді для повнолітніх осіб з інвалідністю ІІ групи, висновок лікарсько-консультативної комісії підлягає врахуванню разом з іншими доказами.
До подібного висновку щодо врахування висновку ЛКК під час дослідження питання про звільнення військовослужбовця зі служби дійшов Верховний Суд у постанові від 15.11.2019 у справі №П/811/1375/16.
Таким чином, висновок за формою №080-4/о підтверджує потребу особи в наданні їй соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі відповідно до Порядку №859. При цьому сам по собі висновок про наявність порушення функцій організму через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі за формою №080-4/о не свідчить про потребу особи в постійному догляді, для цілей застосування підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону №2232, та підлягає врахуванню з результатами комплексного визначення індивідуальних потреб особи, яка потребує надання соціальних послуг.
Матеріалами справи підтверджується подання позивачем рапорту від 05.02.2025 року до Командира відділення військової частини НОМЕР_4 ОСОБА_5 про звільнення з військової служби на підставі зазначених сімейних обставин (на підставі п.п. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу»), зокрема, у зв'язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за хворою матір'ю, що підтверджується відповідним медичним висновком лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я.
Також 12.02.2025 року ОСОБА_1 звернувся з листом та рапортом від 05.02.2025 року разом з повним пакетом документів до Міністерства оборони України з проханням вжити заходів щодо розгляду рапорту позивача про звільнення.
До вище зазначеного листа були подані такі документи: Лист до Міністерства оборони України від 12.02.2025 року; Рапорт на звільнення від 05.02.2025; Копія паспорту ОСОБА_1 (нотаріально засвідчена); Копія рнокпп (нотаріально засвідчена); Копія Свідоцтва про народження ОСОБА_1 (нотаріально засвідчене); Копія паспорту ОСОБА_3 та її копія рнокпп (нотаріально засвідчена); Копія свідоцтва про смерть ОСОБА_2 (нотаріально засвідчений); Копія свідоцтва про смерть ОСОБА_4 (нотаріально засвідчений); Копія свідоцтва про укладення шлюбу батьків позивача (нотаріально засвідчений): Копія висновку від 27.11.2024; Копія ЛКК №213; Копія акту про встановлення факту здійснення особою догляду від 28.11.2025.
Відповідно змісту доданого листа було зазначено, що факт необхідності здійснення постійного догляду за хворою матір'ю ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , підтверджується висновком медико-соціальної експертної комісії №375 Протоколу ЛКК № 213 від 27.11.2024 року про наявність порушення функції організму через, які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійної основі (форма первинної облікової документації № 080-4/о), який дійсний до 27.11.2025 року та актом про встановлення факту здійснення особою догляду (постійного догляду) від 28.11.024 року. Факт родинних зав'язків підтверджується - свідоцтвом про народження НОМЕР_5 від 23.09.1978 р. Факт відсутності інших осіб, які можуть здійснювати догляд за матір'ю підтверджується свідоцтвом про укладення шлюбу від 24.01.1986 року № НОМЕР_6 , свідоцтвом про смерть батька ОСОБА_4 від 27.11.2019 року Серія НОМЕР_7 та свідоцтвом про смерть рідного брата ОСОБА_2 від 21.11.2024 року серія НОМЕР_8 . Інших рідних та членів сім'ї не маємо.
Частиною сьомою статті 26 Закону №2232-XII передбачено, що звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Згідно з абзацом 2 пункту 12 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008 (далі - Положення №1153) право видавати накази по особовому складу надається командирам, командувачам, начальникам, керівникам органів військового управління, з'єднань, військових частин, установ, організацій, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, які утримуються на окремих штатах, за посадами яких штатом передбачено військове звання полковника (капітана 1 рангу) і вище, а також керівникам служб персоналу Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України.
Відповідно до пункту 233 Положення №1153 військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.
З системного аналізу вказаних норм права суд дійшов висновку, що наслідком розгляду рапорту військовослужбовця про його звільнення з військової служби командир військової частини зобов'язаний видати наказ по особовому складу про звільнення такого військовослужбовця чи надати обґрунтовану відмову у задоволенні рапорту.
При цьому, подання рапорту "по команді", як то визначено пунктом 233 Положення №1153/2008, означає направлення його в порядку підпорядкування прямому командиру, який після розгляду та задоволення передає далі своєму безпосередньому командиру з відміткою про власне клопотання з відповідного питання. І так далі до командира військової частини або іншої посадової особи, що наділена правом вирішувати питання по суті.
Як вказує позивач, 05.02.2025 року він подав рапорт до Командира відділення військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_5 про звільнення з військової служби на підставі зазначених сімейних обставин (на підставі п.п. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу»), зокрема, у зв'язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за хворою матір'ю, що підтверджується відповідним медичним висновком лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я.
До рапорту позивач додав: Копія паспорту ОСОБА_1 (нотаріально засвідчена); Копія рнокпп (нотаріально засвідчена); Копія Свідоцтва про народження ОСОБА_1 (нотаріально засвідчене); Копія паспорту ОСОБА_3 та її копія рнокпп (нотаріально засвідчена); Копія свідоцтва про смерть ОСОБА_2 (нотаріально засвідчений); Копія свідоцтва про смерть ОСОБА_4 (нотаріально засвідчений); Копія свідоцтва про укладення шлюбу батьків позивача (нотаріально засвідчений): Копія висновку від 27.11.2024; Копія ЛКК №213; Копія акту про встановлення факту здійснення особою догляду від 28.11.2025.
Тобто, позивач подав рапорт своєму безпосередньому командиру, тому командир відділення військової частини НОМЕР_1 , в якій проходить військову службу позивач, повинен розглянути рапорт та прийняти відповідне рішення.
В свою чергу, доказів того, що командир відділення військової частини НОМЕР_1 розглянув рапорт позивача та документи, які підтверджують підстави звільнення позивача з військової служби, та задовольнив такий рапорт або відхилив його, чи прийняв інше рішення, що належить до його компетенції, матеріали справи не містять.
Оскільки ні наказ по особовому складу про звільнення позивача з військової служби, а ні обґрунтованої відмови у задоволенні цього рапорту, військової частини НОМЕР_1 не прийняла, тому вказане свідчить, що відповідач допустив протиправну бездіяльність щодо нерозгляду рапорту позивача від 05.02.2025 року про звільнення з військової служби за підпунктом "г" пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону №2232-ХІІ.
Водночас, відповідно до пункту 4 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
При цьому, згідно з частиною четвертою статті 245 Кодексу адміністративного суду України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
За приписами вказаної норми у разі, якщо суб'єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб'єктом звернення дотримано усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти певне рішення.
Якщо ж таким суб'єктом на момент прийняття рішення не перевірено дотримання суб'єктом звернення усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб'єкт дійсно має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов'язати суб'єкта владних повноважень до прийняття рішення з урахуванням оцінки суду.
Таким чином, зобов'язання судовим рішенням суб'єкта владних повноважень до вчинення конкретних дій (прийняття конкретних рішень) можливе, за загальним правилом, лише за умови почергового встановлення судом двох обставин: позивач на момент звернення до відповідного суб'єкта владних повноважень забезпечив виконання всіх без винятку вимог закону для отримання конкретного рішення; зобов'язання суб'єкта владних повноважень розглянути повторно звернення позивача з урахуванням висновків суду є недоцільним (об'єктивно встановлено безальтернативність рішення суб'єкта владних повноважень, яке може бути прийняте за встановлених судом обставин у конкретній справі).
Отже, критеріями, які впливають на обрання судом способу захисту прав особи в межах вимог про зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії, є встановлення судом додержання суб'єктом звернення усіх передбачених законом умов для отримання позитивного результату та наявність у суб'єкта владних повноважень права діяти при прийнятті рішення на власний розсуд.
Тобто, адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного владними суб'єктами, і вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення з урахуванням обставин конкретної справи. Перебирання непритаманних суду повноважень державного органу не відбувається за відсутності обставин для застосування дискреції.
Як зазначалось вище, прийняття наказу про звільнення військовослужбовця з військової служби є дискреційними повноваженнями військової частини, де проходить службу останній.
Оскільки військова частина НОМЕР_1 належним чином не розглянула рапорт позивача про звільнення з військової служби, та не прийняла будь-яке рішення, яке б породжувало для ОСОБА_1 юридичні наслідки, тому суд, в контексті спірних правовідносин може лише зобов'язати відповідача розглянути зазначений рапорт та прийняти відповідне рішення.
У зв'язку з цим, у задоволенні позовної вимоги про зобов'язання військову частину НОМЕР_2 прийняти рішення про звільнення ОСОБА_1 з військової служби на підставі підпункту «г» пункту другого частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» слід відмовити.
Щодо позовних вимог до Міністерства оборони України про визнання протиправною бездіяльності відносно відсутності розгляду заяв військовослужбовця ОСОБА_1 про вжиття заходів щодо розгляду рапорту про звільнення та зобов'язання вжити заходів щодо розгляду рапорту про звільнення військовослужбовця ОСОБА_1 від 05.02.2025 року, суд зазначає, що згідно з абзацом 2 пункту 12 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008 (далі - Положення №1153) право видавати накази по особовому складу надається командирам, командувачам, начальникам, керівникам органів військового управління, з'єднань, військових частин, установ, організацій, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, які утримуються на окремих штатах, за посадами яких штатом передбачено військове звання полковника (капітана 1 рангу) і вище, а також керівникам служб персоналу Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України.
Відповідно до пункту 233 Положення №1153 військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.
З системного аналізу вказаних норм права суд дійшов висновку, що наслідком розгляду рапорту військовослужбовця про його звільнення з військової служби безпосередній керівник - командир військової частини зобов'язаний видати наказ по особовому складу про звільнення такого військовослужбовця чи надати обґрунтовану відмову у задоволенні рапорту.
При цьому, подання рапорту "по команді", як то визначено пунктом 233 Положення №1153/2008, означає направлення його в порядку підпорядкування прямому командиру, який після розгляду та задоволення передає далі своєму безпосередньому командиру з відміткою про власне клопотання з відповідного питання. І так далі до командира військової частини або іншої посадової особи, що наділена правом вирішувати питання по суті.
Відтак у спірних правовідносинах позивач подав рапорт своєму безпосередньому командиру, тому саме командир відділення військової частини НОМЕР_1 , в якій проходить військову службу позивач, повинен розглянути рапорт та прийняти відповідне рішення.
Враховуючи викладене, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
У п.58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010 року суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
Згідно з ч.1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Таким чином, на підставі ст. 8 КАС України, згідно якої усі учасники адміністративного процесу є рівними та ст. 9 КАС України, відповідно до якої розгляд і вирішення справ у адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов до висновку, що адміністративний позов є частково обґрунтованим та підлягає задоволенню частково.
Розподіл судових витрат
Відповідно до ч.1 ст.143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Приймаючи до уваги те, що позивача звільнено від сплати судового збору, а відповідачем судові витрати не понесені, суд вирішує розподіл судових витрат у справі не здійснювати.
Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 139, 143, 173-183, 242-246, 250, 255 КАС України, суд,-
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , Міністерства оброни України про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо розгляду рапорту ОСОБА_1 від 05.02.2025 року про звільнення з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 року №2232-XII.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 розглянути рапорт ОСОБА_1 від 05.02.2025 року про звільнення з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 року №2232-XII та прийняти за результатами його розгляду відповідне рішення.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Рішення набирає законної сили згідно ст.255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст.ст.293, 295 та п.15-5 розділу VII Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення може бути оскаржено, згідно ст.295 КАС України, протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, або розгляд справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_9 ).
Відповідач: Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_4 , код ЄДРОПУ НОМЕР_10 ).
Відповідач: Міністерство оброни України (просп. Повітрянофлотський, буд. 6, м. Київ, 03186, код ЄДРПОУ 00034022).
Суддя С.О. Cтефанов