03 липня 2025 р. № 400/6187/25
м. Миколаїв
Миколаївський окружний адміністративний суд у складі судді Гордієнко Т.О., за участю секретаря судового засідання Ополинського О.В., пр. позивача ОСОБА_1 розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовомОСОБА_2 , АДРЕСА_1 ,
до відповідачаВідділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса), просп. Миру, 46/1,м. Миколаїв,54056,
треті особиГоловне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області, вул. Морехідна, 1,м. Миколаїв,54008,
провизнання протиправною та скасування постанови від 05.06.2025 ВП №77745295,
Позивач - ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській області Південного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Одеса), про визнання протиправним та скасування постанови від 05.06.2025 про закінчення виконавчого провадження ВП № 77745295.
Позивач обґрунтовує позов тим, що відповідач протиправно закінчив виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа, оскільки рішення суду залишилось не виконаним.
Відповідач надав суду відзив, в якому позов не визнає, оскільки постанова про закінчення виконавчого провадження прийнята відповідно до вимог Закону України « Про виконавче провадження».
Третя особа пояснення суду не надала.
Заслухав пояснення представника позивача, дослідив докази, суд встановив:
08.04.2025державним виконавцем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 77745295, з примусового виконання виконавчого листа № 400/9810/24 виданого 05.03.2025 Миколаївським окружним адміністративним судом про: «Зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (вул. Морехідна, 1, м. Миколаїв, 54008, ЄДРПОУ 13844159) здійснити перерахунок і виплату ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці в розмірі 82% суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, починаючи з 30 серпня 2024 р., з урахуванням раніше виплачених сум.»
Пунктом 2 постанови про відкриття виконавчого провадження від 08.04.2025 № 77745295 зобов'язано боржника надати докази виконати рішення суду протягом 10 робочих днів.
15.04.2025 на адресу Відділу надійшов електронний лист ГУ ПФУ в Миколаївській області від 15.04.2025, в кому зазначено , що на виконання рішення суду від 27.01.2025 Головним управлінням проведено перерахунок щомісячного довічного грошового утримання ОСОБА_2 . Відповідно до покладених судом зобов'язань (додаток 1). Загальний розмір доплати по перерахунку за рішенням склав - 220071,27 грн (додаток 2). Головним управлінням забезпечено виплату у перерахованому розмірі. ОСОБА_2 отримує щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці відповідно до Закону України від 02.06.2016 № 1402 «Про судоустрій і статус суддів», то кошти на виплату заборгованості по ОСОБА_2 не виділялись.
23.04.2025 державним виконавцем Відділу проведено перевірку виконання рішення суду та встановлено що, станом на 23.04.2025 до Відділу боржником не надано докази щодо виконання рішення суду, також не надано доказів, що рішення не виконано з поважних причин, про що складено акт державного виконавця.
23.04.2025 державним виконавцем винесено постанову про накладення штрафу у сумі 5100 за невиконання без поважних причин у встановлений державним виконавцем строк рішення, що зобов'язує боржника вчинити певні дії, копії якої направлено сторонам виконавчого провадження. Пунктом 2 вказаної постанови зобов'язано боржника виконати рішення протягом десяти робочих днів та попереджено про кримінальну відповідальність за умисне невиконання рішення.
08.05.2025 державним виконавцем Відділу проведено перевірку виконання рішення суду та встановлено що, станом на 08.05.2026 до державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), не надходили документи, у строк визначений ч. 2 ст. 63 Закону України «Про виконавче провадження», щодо повного виконання рішення суду боржником. Боржником повторно не надано доказів, що рішення не виконано з поважних причин.
08.05.2025 державним виконавцем винесено постанову про накладення штрафу у сумі 10200,00грн., за повторне невиконання без поважних причин у встановлений державним виконавцем строк рішення, що зобов'язує боржника вчинити певні дії, копії якої направлено сторонам виконавчого провадження.
08.05.2025 державним виконавцем Відділу, відповідно до положень ст. 218 КПК
України направлено до органу досудового розслідування - Миколаївського районного управління поліції ГУНП в Миколаївській області що знаходиться за адресою м. Миколаїв, вул. Біла, 44, повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення передбаченого ст. 382 Кримінального кодексу України, оскільки рішення не може бути виконано без участі боржника.
05.06.2025 головним державним виконавцем винесено постанову про закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених п.11 ч.1 ст.39 Закону «України «Про виконавче провадження».
Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 129-1 Конституції України регламентовано, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Статтею 1 Закону України від 02 червня 2016 року №1404-VIII «Про виконавче провадження» визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Пунктом 1 частини першої статті 3 Закону №1404-VIII передбачено, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі виконавчих листів і наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.
Частиною першою статті 5 Закону №1404-VIII встановлено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та, у передбачених цим Законом випадках, на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».
Частиною першою статті 18 Закону № 1404-VIII передбачено, що виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Згідно з п. 11 ч. 1 ст. 39 Закону виконавче провадження підлягає закінченню, зокрема, у разі надіслання виконавчого документа до суду, який його видав, у випадку, передбаченому частиною третьою статті 63 цього Закону.
Частиною першою статті 63 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що за рішеннями, за якими боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження.
Згідно з частиною другою статті 63 Закону України «Про виконавче провадження», у разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність.
Відповідно до частини третьої статті 63 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, передбаченого частиною другою цієї статті, повторно перевіряє виконання рішення боржником.
У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення, якщо таке рішення може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та вживає заходів примусового виконання рішення, передбачених цим Законом.
У разі невиконання боржником рішення, яке не може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.
Предметом спору у даній справі є правовідносини щодо прийняття державним виконавцем постанови про закінчення виконавчого провадження відповідно до пункту 11 частини першої статті 39 Закону № 1404-VIII.
Постановами про накладання штрафів на боржника виконавчого провадження встановлено невиконання та повторне невиконання рішення суду та відповідно застосовано штрафи. За наслідками встановленого повторного невиконання рішення суду, виконавцем надіслано до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та винесено постанову про закінчення виконавчого провадження.
З аналізу правових норм, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, слідує, що закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 11 частини першої статті 39 Закону №1404-VIII можливе у разі настання випадку, визначеного частиною третьою статті 63 Закону №1404-VIII, яка, у свою чергу, регламентує порядок виконання рішень немайнового характеру. У справі, що розглядається, судове рішення, яке примусово виконується, містить зобов'язання здійснити перерахунок та виплату особі пенсії, що виключає його приналежність до рішень немайнового характеру.
Відповідно до ст.41 Закону України « Про виконавче провадження» у разі, якщо постанова виконавця про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа стягувачу визнана судом незаконною чи скасована в установленому законом порядку, виконавче провадження підлягає відновленню за постановою виконавця не пізніше наступного робочого дня з дня одержання виконавцем відповідного рішення.
Суд наголошує, що частина третя статті 63 Закону №1404-VIII встановлює обов'язок виконавця закінчити виконавче провадження лише у випадку неможливості здійснення примусового виконання рішення немайнового характеру без участі боржника.
Враховуючи приписи статті 370 КАС України, судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, а його невиконання - тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 2 КАС України однією із основних засад (принципів) адміністративного судочинства є верховенство права. Згідно із вказаним принципом людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
17 липня 1997 року Україна ратифікувала Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод, яка відповідно до частини першої статті 9 Конституції України стала частиною національного законодавства України.
Міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Отже, Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод є частиною національного законодавства України відповідно до положень статті 9 Конституції України.
За змістом статті 32 Конвенції про захист прав і основоположних свобод (далі - Конвенція) людини питання тлумачення і застосування Конвенції належить до виключної компетенції Європейського суду, який діє відповідно до Конвенції, тобто рішення Європейського суду є невід'ємною частиною Конвенції як практика її застосування і тлумачення.
Предметом регулювання Конвенції є захист основних прав і свобод особи, що передбачає пряму дію норм Конвенції.
Пунктом 1 статті 6 Конвенції кожному гарантовано право на звернення до суду з позовом стосовно його прав та обов'язків цивільного характеру.
Європейський суд з прав людини у рішенні «Юрій Миколайович Іванов проти України» наголосив на тому, що право на суд, захищене статтею 6 Конвенції, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок.
У такому контексті відсутність у заявника можливості домогтися виконання судового рішення, винесеного на його користь, становить втручання у право на мирне володіння майном. Відповідно, необґрунтовано тривала затримка у виконанні обов'язкового для виконання судового рішення може становити порушення Конвенції. Обґрунтованість такої затримки має оцінюватися з урахуванням, зокрема, складності виконавчого провадження, поведінки самого заявника та компетентних органів, а також суми і характеру присудженого судом відшкодування.
Саме на державу покладено обов'язок дбати про те, щоб остаточні рішення, винесені проти її органів, установ чи підприємств, виконувалися відповідно до зазначених вище вимог Конвенції. Держава не може виправдовувати нестачею коштів невиконання судових рішень, винесених проти неї або проти установ чи підприємств, які перебувають в державній власності або контролюються державою. Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади.
Отже, виконання судового рішення як завершальна стадія судового провадження є невід'ємним елементом права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, складовою права на справедливий суд.
При цьому, Верховний Суд наголошує, що накладення на боржника повторного штрафу та звернення до правоохоронних органів із поданням (повідомленням) про притягнення боржника до кримінальної відповідальності є лише заходами з метою притягнення до відповідальності боржника за невиконання без поважних причин виконавчого документа.
За цією позицією накладення штрафів та внесення подання (повідомлення) правоохоронним органам не є достатніми заходами виконання рішення суду, якщо при цьому відсутні докази, які б підтверджували факт реального виконання судового рішення чи вжиття вичерпних заходів з його виконання. Тож звернення з таким повідомленням до правоохоронних органів не є підставою для висновку про те, що державним виконавцем ужито всіх можливих заходів для виконання рішення суду та встановлено неможливість його виконання.
Направлення повідомлення про притягнення до кримінальної відповідальності боржника, не є останньою дією після вчинення державним виконавцем усіх можливих дій із виконання рішення суду, після якої державний виконавець повинен винести постанову про закінчення виконавчого провадження, а свідчить лише про вжиття ним передбачених Законом заходів щодо повідомлення уповноважених органів про невиконання обов'язкового рішення суду.
Отже, розглядаючи адміністративний позов про законність дій державного виконавця органу виконавчої служби, суд має враховувати, що Законом № 1404-VIII на виконавця покладено функції із забезпечення виконання обов'язкового рішення суду, на виконання якого останній має вжити усі передбачені Законом № 1404-VIII заходи в межах встановлених повноважень.
Також суд зазначає, що за наслідками прийняття оскаржуваної постанови державного виконавця про закінчення виконавчого провадження рішення суду не лише залишилось невиконаним, а й не буде виконаним у майбутньому, що суперечить основним завданням виконавчого провадження.
Частиною третьою статті 18 Закону № 1404-VIII визначено, що виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право, зокрема: проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону; звертатися до суду або органу, який видав виконавчий документ, із заявою (поданням) про роз'яснення рішення, про видачу дубліката виконавчого документа у випадках, передбачених цим Законом, до суду, який видав виконавчий документ, - із заявою (поданням) про встановлення чи зміну порядку і способу виконання рішення, про відстрочку чи розстрочку виконання рішення; здійснювати інші повноваження, передбачені цим Законом.
Разом з цим, матеріалами справи не підтверджено виконання державним виконавцем вказаних приписів чинного законодавства.
Постанова державного виконавця про закінчення виконавчого провадження винесена передчасно й за відсутності доказів, які б підтверджували факт реального виконання судового рішення чи вжиття вичерпних заходів з його виконання.
Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 13.12.2022 у справі №340/5200/21, від 08 грудня 2022 року у справі №457/359/21, від 27 березня 2019 року у справі №750/9782/16-а, від 7 серпня 2019 року у справі №378/1033/17, від 4 вересня 2019 року у справі №286/1810/17, від 7 жовтня 2020 року у справі №461/6978/19, від 25 листопада 2020 року у справі №554/10283/18, від 13 грудня 2021 року у справі №520/6495/2020, від 26.10.2023 по справі № 420/1511/23, від 02.11.2023 по справі № 580/4398/22.
Відповідно до ч.5 ст.242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідно до статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Згідно зі ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів та у доведенні перед судом їх переконливості.
Судові витрати відповідно до ст.139 КАС України підлягають поверненню позивачу за рахунок коштів відповідача.
Керуючись ст. 2, 19, 139, 241 - 246, 287 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати постанову головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) від 05.06.2025 про закінчення виконавчого провадження ВП № 77745295.
Стягнути з Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) ( 54056, м. Миколаїв, пр.Миру,буд.46/1, код ЄДРПОУ 43315529) на користь ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 судовий збір в сумі 968,96 грн.( дев'ятсот шістдесят вісім грн.96 коп.), сплачений платіжною інструкцією № 2.193136481.1 від 24.06.2025
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи в порядку, визначеному ст. 255,287 КАС України. Апеляційна скарга може бути подана до П'ятого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його проголошення.
Суддя Т. О. Гордієнко
Рішення складено в повному обсязі
та підписано суддею 04.07.25