03 липня 2025 р. № 400/953/25
м. Миколаїв
Миколаївський окружний адміністративний суд у складі судді Птичкіної В.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження справу
за позовом ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 ,
до відповідачавійськової частини НОМЕР_1 , АДРЕСА_2 ,
провизнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі-позивач) звернулася до Миколаївського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі-відповідач), в якому просить:
«Визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо непроведения ОСОБА_2 нарахування та виплати щомісячної фіксованої індексації грошового забезпечення 4 463,15 гри, за період з 01.03.2018 року по 31.12.2022 року відповідно до абзаців 3, 4, 6 пункту 5 та пункту' 10і Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 провести ОСОБА_2 нарахування та виплату щомісячної фіксованої індексації грошового забезпечення 4 463,15 гри, за період з 01.03.2018 року но 31.12.2022 року відповідно до абзаців 3, 4, 6 пункту 5 та пункту 10 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету' Міністрів України від 17.07.2003 року №1078, компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, включно з одночасним відрахуванням 1,5% військового збору, та із одночасною грошовою компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу згідно пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44».
Ухвалою від 24.02.2025 суд повернув позовну заяву в частині позовних вимог за період здійснених виплат з 19.07.2022 до 31.12.2022.
Ухвалою від 24.02.2025 суд відкрив провадження в адміністративній справі щодо позовних вимог з 01.03.2018 до 18.07.2022.
Ухвалою від 18.03.2025 суд зупинив провадження у справі № 400/953/25 до перегляду ухвали від 24.02.2025 в порядку апеляційного провадження.
хвалою від 30.07.2025 суд поновив провадження.
Відповідач подав відзив на позов, у якому проти позовних вимог заперечує та просить відмовити у задоволенні позову, посилаючись на Порядок проведення індексації грошових доходів населення, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078 (далі - Порядок № 1078). Також відповідач зазначив, що ним правомірно застосовуються вимоги чинного законодавства та здійснюється нарахування грошового забезпечення військовослужбовців шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12 - 14 Постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі- Постанова № 704).
У відповіді на відзив позивач підтримав аргументи позовної заяви.
Розглядаючи справу, суд виходив з такого.
У спірний період з 01.03.2018 до 18.07.2022 позивач проходила військову службу у військовій частині НОМЕР_1 , що сторонами визнається.
Позивач стверджує, що відповідач, усупереч приписам пункту 5 Порядку № 1078, з 01.03.2018 до 18.07.2022 не нарахував і не виплатив їй «фіксовану» суму індексації грошового забезпечення в розмірі 4 463,15 грн щомісяця.
Закон України від 03.07.1991 № 1282-XII «Про індексацію грошових доходів населення» (далі Закон № 1282-ХІІ) та Порядок № 1078 у період, в який виникли спірні правовідносини (з 07.08.2021 до 31.12.2022), не містили такого поняття як «фіксована сума індексації».
Слід зауважити, що Порядок № 1078 передбачає можливість виплати двох видів індексації грошового доходу, умовно кажучи, «поточної» та «індексації-різниці».
Право на поточну індексацію виникає у випадку, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який з 1 січня 2016 року встановлений у розмірі 103 відсотки (абзац 2 пункту 1-1, абзац 6 пункту 5 Порядку № 1078).
Сума цієї індексації визначається як результат множення грошового забезпечення, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків (абзац 2, 5 пункт 4 Порядку №1078).
Правовідносини щодо нарахування й виплати поточної індексації з 01.03.2018 у цій справі не є спірними.
Термін «фіксована індексація» фігурував у Додатку 4 до Порядку №1078 у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 13.06.2012 № 526, де були наведені приклади обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації.
Проте постановою Кабінету Міністрів України від 09.12.2015 № 1013 «Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення зміндо деяких нормативно-правових актів (далі Постанова № 1013) цей Додаток був викладений у новій редакції, і з 01.12.2015 у цьому Додатку, як і в цілому у Порядку № 1078, фіксована сума індексації не згадується.
З 01.12.2015 в абзацах 3, 4, 5, 6 пункту 5 Порядку № 1078 по суті йде мова про поняття індексації-різниці, право на яку виникає тільки тоді, коли у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) розмір доходу менший суми можливої індексації, визначеної в цьому місяці.
Абзаци 3, 4 пункту 5 Порядку № 1078 у редакціях, які застосовувалися з 01.12.2015, передбачали обставини, за наявності яких у місяці підвищення доходу індексація (не)нараховується, а саме:
- сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу (абзац 3);
- сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу (абзац 4).
Якщо у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) сума цієї індексації нараховується, то абзац 6 пункту 5 Порядку №1078 додатково указує, що ця сума індексації-різниці виплачується до наступного підвищення тарифних ставок (окладів) і до неї надалі додається поточна індексація, яка складається, коли величина індексу споживчих цін перевищує поріг індексації у розмірі 103 відсотки.
Системний аналіз пункту 1, абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку № 1078 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) дає суду підстави зробити висновок, що нарахування й виплата індексації-різниці мають щомісячний фіксований характер, гарантуються законом і є обов'язковими для підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності і господарювання, а також для фізичних осіб, які використовують працю найманих працівників.
Ураховуючи те, що індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій щодо оплати праці, та, з огляду на правила й умови нарахування суми індексації-різниці, які встановлені абзацами 3, 4, 6 пункту 5 Порядку № 1078, суд дійшов висновку, що повноваження військової частини щодо виплати цієї суми не є дискреційними.
З урахуванням того факту, що 01.03.2018 набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», якою були встановлені нові розміри окладів військовослужбовців, та з огляду на правила пунктів 5, 10-2 Порядку № 1078, березень 2018 року став місяцем підвищення доходу позивача, за яким слід здійснювати обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації грошового забезпечення.
Системний і цільовий способи тлумачення абзаців 3, 4 Порядку № 1078 дають суду підстави зробити висновок, що у березні 2018 року як місяці підвищення доходу позивача військовій частині належало вирішити питання, чи має останній право на отримання суми індексації-різниці.
Як видно з установлених обставин справи, відповідач не нараховував і не виплачував позивачу цей вид індексації за період з 07.08.2021 до 31.12.2022. Водночас позивач наполягає на тому, що має право на отримання індексації-різниці і що це право відповідач порушив через бездіяльність.
З огляду на абзац 4 пункту 5 Порядку № 1078, позивач має право на отримання суми індексації-різниці за умови, якщо розмір підвищення доходу в березні 2018 року дорівнює або є меншим за суму можливої індексації, що склалася у березні 2018 року.
Якщо ця умова наявна, то розмір належної індексації-різниці визначається як різниця між сумою можливої індексації і розміром підвищення доходу.
Зазначені висновки суду відповідають правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 23.03.2023 у справі № 400/3826/21.
Як вказав Верховний Суд у постанові від 22.06.2023 у справі № 520/6243/22, відповідно до абзацу 5 пункту 4 Порядку № 1078 сума індексації грошового забезпечення за березень 2018 року розраховується так: прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01.03.2018 помножити на величину приросту індексу споживчих цін і поділити на 100 відсотків (1 762,00 грн * 253,30% / 100 = 4 463,15 грн).
Отже, сума належної позивачу індексації в березні 2018 року, за умови збільшення її доходу, розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу.
Як установив суд, відповідно до довідки про грошове забезпечення позивача, у березні 2018 року грошовий дохід позивача збільшився на 390,96 грн порівняно з лютим 2018 року (8229,01,-7838,05=390,96 грн).
Отже, сума належної позивачу індексації в березні 2018 року розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу, тобто 4 463,15-390,96 = 4 072,19 грн.
Щодо нарахування компенсації частини втрати доходів
Згідно зі статтями 1 - 3 Закону України від 19.10.2000 № 2050-III "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - Закон № 2050-III) підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, зокрема, сума індексації грошових доходів громадян.
Сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Тобто, підставою для здійснення компенсації громадянам втрати частини доходів є дотримання таких умов: 1) нарахування громадянину належних йому доходів; 2) порушення встановлених строків їх виплати (як з вини, так і без вини підприємств всіх форм власності і господарювання); 3) затримка виплати доходів один і більше календарних місяців; 4) зростання цін на споживчі товари і тарифи на послуги; 5) доходи не повинні носити разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата).
З метою реалізації Закону № 2050-ІІІ Кабінет Міністрів України 21.02.2001 прийняв постанову № 159, якою затвердив Порядок №1 59.
В силу приписів пункту 1 Порядку № 159 його дія поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року (пункт 2 Порядку №159).
Детальний перелік грошових доходів, що підлягають компенсації, наведено у пункті 3 Порядку №159, яким встановлено, що компенсації підлягають такі грошові доходи, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, зокрема, сума індексації грошових доходів громадян.
Відтак, компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, які вже були нараховані.
Отже, основною умовою для виплати громадянину передбаченої статтею 2 Закону №2 050-ІІІ та Порядком № 159 компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів. При цьому, компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.
При цьому, зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1 - 3 Закону № 2050-ІІІ, окремих положень Порядку №159 дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми попередньо нараховані, але не виплачені.
Зі змісту статті 1 Закону №2050-ІІІ слідує, що право на компенсацію частини доходів у громадянина пов'язується з настанням такого юридичного факту (події) як невиплата грошового доходу у встановлені строки його виплати.
У пункті 4 Порядку №159 прописано, що сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.
Наведене нормативне регулювання не встановлює першості нарахування і виплати доходу, який своєчасно не був виплачений, та не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів. За цим регулюванням правове значення має те, чи з порушенням строків був виплачений нарахований дохід, чи виплачений і коли цей платіж, чи не нараховувався і не виплачувався грошовий дохід, право на який визнано судовим рішенням. Саме ці події є тими юридичними фактами, з якими пов'язується виплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати.
Такого ж правового висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 14.05.2020 у справі № 816/379/16, від 30.09.2020 у справі № 280/676/19, від 13.09.2021 у справі №639/3140/17, від 15.10.2020 у справі № 240/11882/19 та від 29.04.2021 у справі № 240/6583/20.
Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду в постанові від 02.04.2024 у справі № 560/8194/20 відступив від висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 09.06.2021 у справі № 240/186/20, від 17.11.2021 у справі 460/4188/20, від 27.07.2022 у справі 460/783/20, від 11.05.2023 у справі 460/786/20 та зазначив, що аналіз норм статей 1, 2, 4 Закону № 2050-ІІІ та норм Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України; від 21.02.2001 № 159 (далі-Порядок № 159) свідчить, що ними фактично встановлено (визначено) обов'язок відповідного підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання у разі порушення встановлених строків виплати доходу громадянам провести їх компенсацію (нарахувати та виплатити) у добровільному порядку в тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості.
Судова палата дійшла висновку, що відмова відповідача у виплаті компенсації громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати у розумінні статті 7 Закону № 2050-ІІІ не обов'язково має висловлюватися через ухвалення окремого акта індивідуальної дії, оскільки це не передбачено законодавством.
Верховний Суд вказав на те, що зазначену норму варто тлумачити у її системному зв'язку з нормами статей 2-4 Закону № 2050-ІІІ, які визначають, що компенсація втрати частини доходів через порушення строку їх виплати повинна нараховуватись органом у місяці, в якому проведено виплату заборгованості, відповідно, невиплата компенсації у вказаний період свідчить про відмову виплатити таку згідно із Законом № 2050-ІІІ і не потребує оформлення відмови окремим рішенням, вчинення ж відповідачем активної дії, що проявляється, зокрема, у наданні листа-відповіді на звернення особи щодо виплати належних їй сум компенсації, слід розглядати лише як додаткову форму повідомлення про відмову.
Суд зазначає, що основною умовою для виплати громадянину компенсації передбаченої Законом № 2050-ІІІ та Порядком № 159, є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендія, заробітна плата). Компенсація за порушення строків виплати такого доходу, який не має разовий характер, проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.
Таким чином, за змістом наведених норм обов'язок здійснити компенсацію втрати частини доходів настає лише у випадку порушення встановлених строків їх виплати. При цьому виплата компенсації втрати частини доходів здійснюється в день виплати основної суми доходу.
Норми Закону № 2050-ІІІ і Порядку № 159 не покладають на особу, якій несвоєчасно виплатили компенсацію втрати частини доходів, обов'язку додатково звертатися до органу за виплатою такої компенсації.
Системний аналіз норм статей 1, 2, 4 Закону № 2050-ІІІ та Порядку № 159 свідчить про те, що ними фактично встановлено (визначено) обов'язок відповідного підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання у разі порушення встановлених строків виплати доходу громадянам провести їх компенсацію (нарахувати та виплатити) у добровільному порядку в тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості.
Зважаючи на вищевказане, суд дійшов висновку про наявність підстав для виплати компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення за весь час затримки виплати за період з 16.06.2015 по день фактичної виплати.
Суд вбачає підстави зобов'язати відповідача здійснити спірні нарахування і виплату індексації грошового забезпечення з одночасним відрахуванням 1,5 % військового збору та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44.
Зокрема, постановою від 15.01.2004 № 44 Кабінет Міністрів України затвердив Порядок виплати щомісячної грошової компенсації суми податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу (далі - Порядок № 44).
Відповідно до пункту 2 Порядку № 44, грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, Державного бюро розслідувань, співробітникам Служби судової охорони, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв'язку з виконанням обов'язків під час проходження служби.
Виплата грошової компенсації здійснюється установами (організаціями, підприємствами), що утримують військовослужбовців, поліцейських та осіб рядового і начальницького складу, за рахунок відповідних коштів, які є джерелом доходів цих осіб, шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних у зв'язку з виконанням ними своїх обов'язків під час проходження служби, що пов'язані з утриманням податку з доходів фізичних осіб у порядку та розмірах, визначених Законом України «Про податок з доходів фізичних осіб» (пункт 3 Порядку № 44).
Грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення (пункт 5).
Ці положення кореспондують з пунктом 168.5 статті 168 Податкового кодексу України, який передбачає, що суми податку на доходи фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, Державної кримінально-виконавчої служби України, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, державної пожежної охорони, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції у зв'язку з виконанням обов'язків несення служби, спрямовуються виключно на виплату рівноцінної та повної компенсації втрат доходів цієї категорії громадян.
Аналіз викладених правових норм свідчить про те, що військовослужбовець, звільнений з військової служби, має право на виплату грошової компенсації за утриманий податок з доходів фізичних осіб з грошового забезпечення в період проходження ним військової служби.
Несвоєчасна виплата індексації (не в день звільнення) має місце не з вини позивача, а тому суд вважає, що позивач не може бути позбавлений права на компенсацію суми податку з доходів фізичних осіб.
Такий висновок суду узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними в постанові від 22.06.2018 у справі № 812/1048/17, в якій також зазначено, що механізм щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, передбачає виплату такої компенсації у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб за місцем одержання грошового забезпечення одночасно з виплатою грошового забезпечення.
Згідно з пунктом 163.1 статті 163 Податкового кодексу України, об'єктом оподаткування резидента, зокрема, є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід. Об'єктом оподаткування військовим збором також є доходи, визначені статтею 163 Податкового кодексу України.
Підпункт 164.2.1 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України встановлює, що до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються доходи у вигляді заробітної плати, нараховані (виплачені) платнику податку відповідно до умов трудового договору (контракту).
Податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов'язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 Податкового кодексу України (підпункт 168.1.1 пункту 168.1 статті 168 Податкового кодексу України).
Ставка військового збору становить 1,5% від об'єкта оподаткування (підпункт 1.3 пункту 161 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України) (виплати за період до грудня 2024 року).
Податковий агент зобов'язаний утримати військовий збір із сум доходів у виді індексації в тому податковому періоді, в якому відбувається таке нарахування (виплата).
Отже, позовні вимоги підлягають частковому задоволеню.
Суд вказує, що задовольняючи позовні вимоги, суд користується повноваженнями, передбаченими частиною другою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме: самостійно визначає формулювання резолютивної частини рішення суду, з метою її більш ефективного виконання та надання повного захисту правам позивача.
Судові витрати у справі відсутні.
Керуючись статтями 2, 19, 139, 241 - 246, 262, 378 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 ) до військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний код: НОМЕР_3 ) задовольнити частково.
2. Визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 , які полягають у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення в період з 01.03.2018 до 18.07.2022, з порушенням абзаців 3,4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078.
3. Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати і виплатити ОСОБА_1 індексацію-різницю грошового забезпечення за період з 01.03.2018 до 18.07.2022 в сумі 4 072,19 грн щомісячно, з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасним відрахуванням 1,5 % військового збору та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44.
4. Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати і виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення з 01.03.2018 до 18.07.2022 по дату її фактичної виплати.
5. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається учасниками справи безпосередньо до П'ятого апеляційного адміністративного суду.
Суддя В.В. Птичкіна