03 липня 2025 рокусправа № 380/25229/24
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого - судді Потабенко В.А., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії,
на розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області (далі - ГУ ПФУ у Волинській області, відповідач 1), Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (далі - ГУ ПФУ у Львівській області, відповідач 2), у якій просить,
- визнати протиправним рішення № 913150141462 від 04.09.2024 Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про відмову ОСОБА_1 у перерахунку підвищення до пенсії в розмірі 25 відсотків мінімальної пенсії за віком з часу звернення відповідно до п. «г» ст. 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення»;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України Львівської області (вул. Митрополита Андрея, 10, м. Львів, 79016, код ЄДРПОУ 13814885) здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) підвищення до пенсії в розмірі 25 відсотків мінімальної пенсії за віком, відповідно до п. «г» ст. 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з 01.09.2024.
Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що є членом сім'ї осіб, які необґрунтовано зазнали політичних репресій та згодом були реабілітовані, а тому має право на підвищення до пенсії у розмірі, передбаченому п. «г» ст. 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення», із розрахунку 25 відсотків мінімальної пенсії за віком. У зв'язку з цим позивач звернувся до відповідача 2 із заявою про здійснення перерахунку пенсії відповідно до п. «г» ст. 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення». Заява була розглянута відповідачем 1, утім йому було скеровано відповідачем 2 рішення від 04.09.2024 № 913150141462 про відмову в перерахунку пенсії через відсутність правових підстав. Відповідач 1 повідомив позивача про те, що спірне підвищення до пенсії виплачується йому у розмірі, визначеному постановою Кабінету Міністрів України від 16.07.2008 № 654 «Про підвищення рівня пенсійного забезпечення громадян» (далі - Постанова № 654), та становить 43,52 грн. Позивач не погоджується із розміром встановленого йому підвищення до пенсії, вважає, що розмір такого підвищення повинен становити 25 відсотків мінімальної пенсії за віком, як це передбачено п. «г» ст. 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення», адже Постанова № 654 суперечить наведеній нормі закону, який має вищу юридичну силу, та звужує розмір суми, що належить до виплати реабілітованій особі. У зв'язку з наведеним позивач за захистом свого порушеного права звернувся до суду з цим позовом, який просить задовольнити повністю.
Ухвалою суддя від 23.12.2024 відкрила спрощене провадження в адміністративній справі та відповідачу встановлено строк для подання відзиву до суду протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали.
Відповідач 1 правом на подання відзиву на позовну заяву не скористався.
Позиція відповідача 2 викладена у відзиві на позовну заяву від 13.01.2025 (вх. № 2732). Відповідач 2 зазначає, що відповідно до п.п. 2 п. 4 Постанови № 654 репресованим особам, яких у подальшому було реабілітовано, до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачуються замість пенсії, підвищення проводиться в розмірі 54,40 грн, а членам їх сімей, яких було примусово переселено - 43,52 грн. Крім цього, відповідно до ч. 4 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений частинами першою-третьої цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим законом. Тобто зазначений розмір пенсії не може застосовуватися для обчислення підвищення пенсії громадянам, які необґрунтовано зазнали політичних репресій і згодом були реабілітовані. Отже, спірним рішенням позивачу було правомірно відмовлено у проведенні перерахунку пенсії згідно з поданою ним заявою у зв'язку з відсутністю для цього правових підстав. У зв'язку з наведеним у задоволенні позовних вимог просить відмовити повністю.
Відповідно до ч. 5 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Оскільки відсутні клопотання будь-якої зі сторін про розгляд справи у судовому засіданні з викликом сторін, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі факти, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.
Позивач звернувся до відділу обслуговування громадян №15(сервісний центр) ГУ ПФУ у Львівській області із заявою від 29.08.2024р про перерахунок пенсії відповідно до пункту «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення». Однак, за принципом екстериторіальності ГУ ПФУ у Волинській області прийнято рішення №913150141462 від 04.09.2024 про відмову у перерахунку пенсії у зв'язку із наданням надбавки відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове пенсійне страхування», оскільки заявник не надав документи, які б підтверджували родинні стосунки.
Натомість, позивач вважає, що оскільки є особою, яка необґрунтовано зазнала політичних репресій і згодом була реабілітована, що підтверджується відповідним посвідченням № 4/21 -П, згідно якого він має право на пільги передбачені рішеннями Львівської обласної ради та Законом України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні», тому відповідно до п. «г» ст. 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» має право на отримання підвищення до пенсії у розмірі 25 % мінімальної пенсії за віком.
Суд встановив, що ОСОБА_1 є громадянином України, народився ІНФОРМАЦІЯ_1 у місцях спецпоселення його батьків у м. Гремячинськ Пермської області, Росія, що підтверджується свідоцтвом про народження № НОМЕР_2 за актовим записом № 685 від 28.06.1957, перебуває на обліку у органах Пенсійного фонду України, що підтверджується пенсійним посвідченням № НОМЕР_1 від 02.08.2023. Проживає за адресою: АДРЕСА_2 .
Відповідно до архівної довідки №135 від 30.09.2024, що видана Головним управлінням Міністерства внутрішніх справ у Львівській області, батько позивача ОСОБА_2 , 1929 року народження, уродженець с. Ушня Буського (Олеського) району Львівської області, 27.04.1947 був заарештований, 30.06.1947 засуджений ВТ військ МВС Львівської області по ст. 54-1 “а» КК УРСР на 10 років позбавлення волі у ВТТ з поразкою у правах на 2 роки. Після дострокового звільнення із ВТТ 10.11.1953 етапований на спецпоселення в Пермську (Молотовську) область. Звільнений із спецпоселення 30.06.1958.
Факт звільнення батька позивача із спецпоселення у червні 1958 року підтверджується також довідкою коменданта спецкомендатур МВС Гремячинському району від 30.06.1958.
Відповідно до листа Львівської обласної прокуратури від 23.10.2024, постановою Президії Львівського обласного суду від 28.04.1995, вирок військового Трибуналу військ МВС Львівської області від 30.06.1947 стосовно ОСОБА_2 в частині засудження за ст. 54-1 “а» КК УРСР скасовано, кримінальну справу в цій частині закрито з реабілітуючих підстав, а саме: у зв'язку з відсутністю в його діях складу злочину.
Щодо видачі довідки про реабілітацію батька позивача, то останній стверджує, що станом на день подання цього позову відповідь на звернення позивача Львівським апеляційним судом не надана.
Щодо матері позивача, то згідно архівної довідки №165 від 25.11.2024, що видана Головним управлінням Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області, ОСОБА_3 , 1925 року народження, уродженка с. Побіч Золочівського (Олеського) району Львівської області, заарештована 26.01.1946 Олеським РВ НКВС у Львівській області. 29.04.1946 засуджена ВТ військ Львівської області по ст. 54-Г «а», 54-11 КК УРСР на 10 років позбавлення волі у ВТТ з поразкою у правах на 5 років. Після звільнення із ВТТ 13.03.1955 етапована на спецпоселення в Пермську (Молотовську) область, з якого звільнена 15.05.1956. Відповідно до довідки Львівського обласного суду від 07.04.1993 постановою президії Львівського обласного суду від 30.04.1991 ОСОБА_4 , уродженка с. Побіч Олеського району Львівської області, реабілітована у зв'язку з відсутністю в її діях складу злочину. Отже, мати позивача була звільнена із спецпоселення раніше, але добровільно залишилась перебувати на спецпоселенні до звільнення з нього її чоловіка, батька позивача, у червні 1958 року.
Львівською обласною радою 21.02.2012 позивачу видано посвідчення № 4/21-П згідно якого він має право на пільги передбачені рішеннями Львівської обласної ради та Законом України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні».
Позивач звернувся до відділу обслуговування громадян №15 (сервісний центр) ГУ ПФУ у Львівській області із заявою від 29.08.2024р про перерахунок пенсії відповідно до п. «г» ст. 77 Закону Україні пенсійне забезпечення». Однак, ГУ ПФУ у Волинській області прийнято рішення №913150141462 від 04.09.2024 про відмову у перерахунку пенсії відповідно до заяви позивача від 29.08.2024.
Позивач, уважаючи зазначене рішення відповідача 1 протиправним, звернулась з цим позовом до суду.
Зміст спірних правовідносин полягає у тому, що позивач як член сім'ї осіб, яких було примусово переселено та згодом реабілітовано, уважає, що має право на виплату підвищення до пенсії у розмірі 25 відсотків мінімальної пенсії за віком відповідно до пункту п. «г» ч. 1 ст. 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення», а не в розмірі 43,52 грн., як це передбачено Постановою № 654.
Оцінюючи правовідносини, які виникли між сторонами, суд зазначає таке.
Відповідно до до статті 19 Конституції Українист. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених законом, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Відповідно до статті 46 Конституції Українист. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Зміст нормативно-правових положень щодо реалізації конституційного права громадян, які набули правового статусу реабілітованих, основи їх соціального захисту та гарантії їх соціальної захищеності через надання пільг і державної соціальної підтримки визначені та закріплені в в Законі України від 17 квітня .04.1991 року № 962-XII «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років» (далі - Закон № 962-XII, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) з метою ліквідувати наслідки беззаконня, допущені з політичних мотивів до громадян Української РСР, поновити їх права, встановити компенсації за незаконні репресії та пільги реабілітованим.
Відповідно до статті 1-2 Закону № 962-XIIст. 1-2 Закону № 962-XII реабілітованими визнаються особи:
1) які до 24 серпня 1991 року були обвинувачені або яким було призначено покарання за рішенням позасудового органу незалежно від діяння або мотивів обвинувачення чи призначення покарання;
2) стосовно яких до 24 серпня 1991 року були здійснені репресії у формах, визначених статтею 2 цього Закону, за рішенням іншого репресивного органу, якщо встановлено факт здійснення репресій проти таких осіб з класових, національних, політичних, релігійних, соціальних мотивів;
3) стосовно яких до 24 серпня 1991 року були здійснені репресії за рішенням іншого репресивного органу, якщо встановлено недоведеність вини таких осіб у скоєнні злочину або адміністративного правопорушення;
4) які до 24 серпня 1991 року були арештовані, перебували під вартою і яким було пред'явлено обвинувачення за статтями законодавчих актів, передбачених пунктами 1-5, за законодавчими актами, передбаченими пунктами 6-14, за діяння, передбачені пунктами 15-22 статті 3 цього Закону, якщо справи проти таких осіб були припинені під час слідства, попереднього (досудового) слідства або закриті за відсутності події злочину, відсутності складу злочину, недоведеності участі особи у вчиненні злочину;
5) стосовно яких до 24 серпня 1991 року за рішенням іншого репресивного органу були здійснені репресії у формах, визначених статтею 2 цього Закону, за недонесення (неповідомлення) про вчинення або підготовку до вчинення іншою особою діяння, за яке законодавством, що діяло до 24 серпня 1991 року, було передбачено кримінальну або адміністративну відповідальність, за умови що особа, якій призначено покарання за вчинення або підготовку до вчинення такого діяння, була реабілітована в установленому порядку.
Частиною першою 1 статті 4 Закону № 962-XIIст. 4 Закону № 962-XII передбачено поновити реабілітованих в усіх громадянських правах, у тому числі в праві проживання в населених пунктах і місцевостях, в яких вони постійно проживали до репресій, поширивши це право на членів їх сімей.
Статтею 1-1 Закону № 962-XII визначені такі терміни, зокрема:
вислання - примусове виселення особи з місця її проживання з встановленням заборони на проживання у визначеній місцевості або примусове виселення чи переселення особи з місця її проживання в іншу місцевість або за межі СРСР;
заслання - примусове переміщення особи з місця її проживання з обов'язковим поселенням у певній місцевості, спецпоселенні, встановленням обмеження на право пересування та заборони виїзду з місця спецпоселення;
репресована особа - особа, яка зазнала репресій з мотивів та у формах, визначених цим Законом;
члени сім'ї - чоловік або дружина репресованої особи, діти репресованої особи, у тому числі повнолітні або усиновлені, батьки, вітчим, мачуха репресованої особи, усиновлювач, опікун, піклувальник, а також інші родичі або особи, які на момент здійснення репресій проживали з репресованою особою однією сім'єю були пов'язані спільним побутом.
Відповідно до пункту п. другого 2 статті 1-3 Закону № 962-XIIст. 1-3 Закону № 962-XII потерпілими від репресій є діти репресованої особи, у тому числі усиновлені, які у віці до 18 років залишилися без батька, матері (усиновлювача) внаслідок здійснення репресій проти батька, матері (усиновлювача) або які народилися не пізніше ніж через 10 місяців з дня арешту батька, матері, або які народилися у місці позбавлення волі, на засланні, висланні під час перебування репресованої особи у місці позбавлення волі, на засланні, висланні, залишення репресованої особи для роботи у таборах Народного комісаріату внутрішніх справ у становищі вільнонайманого без права виїзду з прикріпленням до районів табору-будівництва, закріплення репресованої особи за будівництвом згідно з директивою Народного комісара внутрішніх справ та Прокурора СРСР від 29.04.1942 № 185, або які народилися у матері, яку було примусово безпідставно поміщено до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, під час перебування матері у такому психіатричному закладі, або які у віці до 18 років перебували, незалежно від тривалості, у спецприймальниках чи розподільниках, спеціальних будинках малюка чи дитячих будинках репресивних органів, або які внаслідок здійснення репресії проти батька, матері були примусово позбавлені імен, включаючи родові імена.
Суд зазначає, що приписи вказаних норм чітко визначають, що потерпілими від репресій є діти репресованої особи, у тому числі: діти, які були переселені разом із батьками; діти, які народилися під час перебування репресованої особи на засланні і проживали з репресованою особою однією сім'єю.
Отже, до членів сімей, яких було примусово переселено, належать й діти, які народилися на засланні і проживали з репресованою особою однією сім'єю.
Згідно з п. 2.13 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1, за документ, який засвідчує, що особа визнана реабілітованою, приймається завірена в установленому порядку копія посвідчення реабілітованого. Для осіб, реабілітованих згідно зі ст. 3 Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні», приймаються довідки органів внутрішніх справ, видані на підставі наявних у них відповідних документів (постанови про вислання, особистих справ на висланих осіб тощо), а за відсутності таких документів - довідки районних комісій з поновлення прав реабілітованих, видані на підставі встановленого факту переселення.
У постанові від 13 травня .05.2024 року у справі № 500/5507/23 Верховний Суд у подібних правовідносинах дійшов висновку про належність до членів сімей, яких було примусово переселено, дітей, які народилися на засланні і проживали з репресованою особою однією сім'єю та наявність у таких дітей права на підвищення пенсії на 25 процентів мінімальної пенсії за віком відповідно до пункту п. «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення'ст. 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Відповідно до пункту п. «г» статті 77 Закону України від 05 листопада 1991 року № 1788-XII «Про пенсійне забезпечення'ст. 77 Закону України від 05.11.1991 № 1788-XII «Про пенсійне забезпечення» з наступними змінами та доповненнями (далі - Закон № 1788-XII) призначені пенсії підвищуються громадянам, які необґрунтовано зазнали політичних репресій і згодом були реабілітовані, - на 50 процентів, а членам їх сімей, яких було примусово переселено, - на 25 процентів мінімальної пенсії за віком.
Аналіз наведених вище норм права вказує, що громадянам, які необґрунтовано зазнали політичних репресій і згодом були реабілітовані, призначені пенсії підвищуються на 50 процентів мінімальної пенсії за віком, а членам їх сімей, яких було примусово переселено, - на 25 процентів мінімальної пенсії за віком.
Суд встановив, що позивач є членом сім'ї осіб, яких було примусово переселено та згодом реабілітовано, і отримує підвищення до пенсії за цей статус у розмірі 43,52 грн на підставі п.п.ідпункту 2 пункту п. 4 Постанови № 654.
Отже, право позивача на отримання вказаного підвищення до пенсії не є спірним, а фактично спірним у цій справі є саме розмір такого підвищення.
Відмовляючи позивачу у здійсненні перерахунку підвищення до пенсії згідно з поданою нею заявою відповідач- 2 дійшов висновку про відсутність для цього правових підстав, оскільки таке підвищення виплачується позивачу на підставі Постанови № 654 у розмірі 43,52 грн.
Оцінюючи вказану підставу для відмови, суд зазначає таке.
За змістом пункту п. 6 6 Розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня Розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року № 1058-IV, з наступними змінами та доповненнями (далі - Закон № 1058-IV) до прийняття відповідного відповідного закону закону до пенсій, передбачених цим Законом, установлюються надбавки та здійснюється їх підвищення згідно із Законом України «Про пенсійне забезпечення». Зазначені надбавки та підвищення встановлюються в розмірах, що фактично виплачувалися на день набрання чинності цим Законом з наступною індексацією відповідно до законодавства про індексацію грошових доходів населення. Виплата їх здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.
Підпунктом 2 пункту п. 4 Постанови № 654 (з наступними змінами та доповненнями) установлено, що з 01 вересня 2008 року репресованим особам, яких у подальшому було реабілітовано, до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачуються замість пенсії, підвищення проводиться в розмірі 54,40 грн, а членам їх сімей, яких було примусово переселено - 43,52 грн.
Згідно зі статтею 8 Конституції Українист. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права, , Конституція має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України та повинні відповідати їй.
Стаття 28 Закону № 1058-IV визначає розмір мінімальної пенсії за віком, який встановлений в розмірі прожиткового мінімуму, встановленому для осіб, що втратили працездатність, визначеного законом.
Відповідно до вимог ч. 1 статті 2 Закону України «Про прожитковий мінімум» від 15 липня 1999 року № 966-XIVст. 2 Закону України «Про прожитковий мінімум» від 15.07.1999 № 966-XIV з наступними змінами та доповненнями, прожитковий мінімум застосовується для встановлення розмірів мінімальної заробітної плати та мінімальної пенсії за віком.
Згідно із ч. 4 ст. 28 Закону № 1058-IV мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений частинами 1 - 3 цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом.
Із урахуванням загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами, під час визначення розміру підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачуються замість пенсії громадянам, які необґрунтовано зазнали політичних репресій і згодом були реабілітовані та членам їх сімей, яких було примусово переселено, слід керуватися нормами Закону № 1788-XII, який має вищу юридичну силу, а не п.п. 2 п. 4 Постанови № 654, зважаючи на те, що останній звужує розмір сум, що підлягають виплаті реабілітованим громадянам та суперечить наведеним нормам Закону.
Аналогічна правова позиція сформована Верховним Судом в постановах від 10.10.2018 у справі № 446/1549/16-а, від 27.11.2018 у справі № 446/1515/16-а та від 06.02.2019 у справі № 446/1848/16-а.
Беручи до уваги наведене, суд констатує, що позивач як член сім'ї осіб, яких було примусово переселено та згодом реабілітовано, має право на підвищення до пенсії в розмірі 25 процентів мінімальної пенсії за віком як це передбачено п. «г» ст. 77 Закону № 1788-ХІІ, а не 43,52 грн., як визначено Постановою № 654.
За цих обставин рішення ГУ ПФУ у Волинській області про відмову ОСОБА_1 у перерахунку підвищення до пенсії в розмірі 25 відсотків мінімальної пенсії за віком з часу звернення відповідно до п. «г» ст. 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» належить визнати протиправним та скасувати.
Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають задоволенню частково у зв'язку з наступним.
Підстави для зобов'язання ГУ ПФУ у Львівській області вчинити дії, необхідні для відновлення порушених прав позивача, відсутні, оскільки наданих позивачем документів цей пенсійний орган не досліджував, питання щодо перерахунку позивачу підвищення до пенсії не вирішував, тож прав позивача у межах спірних правовідносин не порушував. Рішення про відмову у перерахунку позивачу спірного підвищення до пенсії за наслідками розгляду поданих документів приймало ГУ ПФУ у Волинській області, а тому саме цей пенсійний орган належить зобов'язати вчинити відповідні дії, необхідні для відновлення порушених прав позивача.
Позиція суду з цього питання узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 08.02.2024 у справі № 500/1216/23.
Щодо дати, з якої належить зобов'язати відповідача 1 здійснити нарахування та виплату позивачу спірного підвищення до пенсії, суд зазначає таке.
Позивач визначає такою датою 01.09.2024.
Строки перерахунку та виплати пенсії визначено ст. 45 Закону № 1058.
Згідно з ч. 4 ст. 45 Закону № 1058 перерахунок призначеної пенсії, крім випадків, передбачених частиною першою статті 35, частиною другою статті 38, частиною третьою статті 42 і частиною п'ятою статті 48 цього Закону, провадиться в такі строки: у разі виникнення права на підвищення пенсії - з першого числа місяця, в якому пенсіонер звернувся за перерахунком пенсії, якщо відповідну заяву з усіма необхідними документами подано ним до 15 числа включно, і з першого числа наступного місяця, якщо заяву з усіма необхідними документами подано ним після 15 числа.
У спірному випадку із заявою та необхідними документами про перерахунок пенсії позивач звернулась 29.08.2024, тобто до 15 числа включно, а отже право на перерахунок пенсії згідно з ч. 4 ст. 45 Закону № 1058 набула з 01.09.2024 , тобто з першого числа місяця, в якому він звернувся за перерахунком пенсії.
Згідно з вимогами ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та, враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про задоволення позову частково.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору і такий фактично не сплачувався, відсутні підстави для його розподілу.
Керуючись ст. ст. 2, 6-9, 19-20, 22, 25-26, 72, 77, 90, 139, 143, 241-246, 255, 257-258, 293, 295, п.п. 15.5 п.15 розділу VII «Перехідні положення» КАС України, суд
адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення № 913150141462 від 04.09.2024 Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про відмову ОСОБА_1 у перерахунку підвищення до пенсії в розмірі 25 відсотків мінімальної пенсії за віком з часу звернення відповідно до пункту «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області (адреса: 43027, м. Луцьк, Київський Майдан, 6, код ЄДРПОУ 13358826) здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) підвищення до пенсії в розмірі 25 відсотків мінімальної пенсії за віком відповідно до пункту «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з 01.09.2024.
В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Судові витрати розподілу не підлягають.
Рішення може бути оскаржене, згідно зі ст. 295 КАС України, протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення набирає законної сили, згідно зі ст. 255 КАС України, після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складено та підписано 03.07.2025.
СуддяПотабенко Варвара Анатоліївна