Україна
Донецький окружний адміністративний суд
04 липня 2025 року Справа№640/6720/22
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Стойки В.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до відповідача Управління поліції охорони в м. Києві Національної поліції України про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -
ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Управління поліції охорони в м. Києві Національної поліції України про:
визнання протиправним та скасування наказу начальника Управління поліції охорони в м. Києві від 16 березня 2022 року № 78 «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення зі служби в поліції поліцейського взводу № 2 роти охорони об'єктів та публічної безпеки Оболонського районного відділу Управління поліції охорони в м. Києві старшого сержанта поліції ОСОБА_1 ;
визнання протиправним та скасування наказу начальника Управління поліції охорони в м. Києві від 17 березня 2022 року № 94 о/с «По особовому складу» щодо звільнення зі служби в поліції старшого сержанта поліції ОСОБА_1 поліцейського взводу № 2 роти охорони об'єктів та публічної безпеки Оболонського районного відділу Управління поліції охорони в м. Києві з 16 березня 2022 року, за п. 6 ч. 1 ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію» (у зв'язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби);
поновлення на посаді поліцейського взводу № 2 роти охорони об'єктів та публічної безпеки Оболонського районного відділу Управління поліції охорони в м. Києві з 16 березня 2022 року;
допущення до негайного виконання рішення суду в частині поновлення на посаді поліцейського взводу № 2 роти охорони об'єктів та публічної безпеки Оболонського районного відділу Управління поліції охорони в м. Києві з 16 березня 2022 року;
стягнення з Управління поліції охорони в м. Києві Національної поліції України середній заробіток за весь час вимушеного прогулу з 16 березня 2022 року по день винесення рішення по справі, виходячи з розміру середнього заробітку та понесені судові витрати.
Позов обґрунтований тим, що позивач вважає наказ №94о/с від 17.03.2022 в частині реалізації дисциплінарного стягнення таким, що виданий з порушенням Дисциплінарного статуту та протиправним, оскільки позивач не був ознайомлений з наказом про призначення службового розслідування та утворення дисциплінарної комісії, а отже службове розслідування є не об'єктивним, пояснення щодо обставин справи у позивача не витребовувалися.
Щодо суті дисциплінарного стягнення позивач зазначає, що з 21.02.2022 року перебував у щорічній основній відпустці за місцем свого постійного проживання: м. Радомишль, Житомирська область.
Після впровадження воєнного стану (24.02.2022) позивач повідомив керівництво щодо місця свого перебування та отримав команду перебувати за місцем перебування і далі.
В подальшому, розуміючи, що не може прибути за місцем служби до м. Києва, позивач прибув у розпорядження Головного управління Національної поліції в Житомирській області та став нести службу по охороні публічного порядку. При цьому позивач зазначає, що автомобільне сполучення з м. Київ було відсутнє, а відтак можливості прибути за місцем служби в нього не було.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 25.04.2022 року відкрито провадження у справі № 640/6720/22.
У червні 2022 року до суду надійшов відзив на позов, в якому представник відповідача зазначив, що порядок призначення та проведення службового розслідування був дотриманий, а повідомити позивача не було можливості, оскільки позивач на службу не з'являвся i на зв'язок не виходив.
Відповідач наголошує на тому, що позивач самоусунувся без будь-яких на те причин від виконання своїх функціональних обов'язків, захисту Українського народу, охорони прав i свобод людини та честі держави, чим допустив дискредитацію високого звання поліцейського. Враховуючи викладене, представник відповідача просив відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.
07.07.2022 року до суду надійшла відповідь на відзив представника позивача, в якій зазначено, що твердження відповідача про відсутність позивача на робочому місці без поважних причин, самоусунення його від захисту українського народу, охорони прав і свобод людини та честі Держави не відповідає дійсності та спрямоване на прикриття власної протиправної бездіяльності стосовно особового складу поліції.
Також представник позивача наголошує на тому, що ОСОБА_1 підпадає під дію п. 1 Наказу № 190 від 10.03.2022 року, а саме: проїзд у регіон проходження служби (м. Київ) був неможливим, починаючи з 24.02.2022 року жодний транспортний засіб у напрямку до м. Київ з м. Радомишль не виїжджав.
15.07.2022 року відповідачем надано заперечення відповідь на відзив, згідно змісту якої у тому числі звернуто увагу суду на те, що у період з 27.02.2022 року по 01.04.2022 року між містом Житомир та містом Київ курсували приміські та пасажирські поїзди, що вбачається з листа Південно-Західної залізниці № НЗТ-08/328 від 16.06.2022.
Відтак відповідач вважає, що позивач міг прибути до місця проходження служби в разі наявності відповідного бажання., а тому позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 25.04.2022 року відкрито провадження у справі № 640/6720/22.Згідно Протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07.11.2024, зазначена справа № 200/7785/24 була передана на розгляд судді Давиденко Т.В.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 25.02.2025 року справу прийнято до провадження судді Давиденко Т.В.
18.03.2025 року відповідачем повторно надано відзив по справі, в якому наголошено на безпідставності позову з причин, аналогічних викладеному в попередньому відзиві.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 05.05.2025 року прийняти до провадження судді Стойки В.В. адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до відповідача Управління поліції охорони в м. Києві Національної поліції України про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Дослідивши докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступне.
Позивач, ОСОБА_1 , проходив службу в Оболонському РВ Управління поліції охорони в м. Києві на посаді поліцейського взводу № 2 роти охорони об'єктів та публічної безпеки.
Наказом від 15.03.2022 № 77 призначено службове розслідування.
16.03.2022 року затверджено висновок службового розслідування, з якого вбачається, що згідно до Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні, у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, з 05:30 24.02.2022, строком на 30 діб, в Україні введено воєнний стан, а 10.03.2022 видано наказ Національної поліції України № 190 «Про деякі питання проходження служби поліцейськими на період дії воєнного стану» відповідно до п. 3 якого слідує, що поліцейські зобов'язані невідкладно прибути до органу поліції за місцем несення служби.
24.02.2022 відкликаний з чергової відпустки (наказ Управління від 24.02.2022 № 44/вдп). Цього ж дня в телефонній розмові командир взводу Оболонського РВ капітан поліції Велика О.С. повідомила ОСОБА_1 про відкликання його з чергової відпустки та необхідність негайного прибуття в підрозділ для виконання службових обов'язків, у зв'язку із введенням на території України воєнного стану. Останній вказав, що знаходиться за адресою проживання: АДРЕСА_1 та прибути до підрозділу не має змоги, оскільки транспорт до міста Києва вже не курсував.
Станом на 15.03.2022 до підрозділу так і не прибув. Прибувати до підрозділу відмовився посилаючись про неможливість виїхати з населеного пункту проживання,
ОСОБА_1 вимоги наказу НПУ від 10.03.2022 № 190 доведені телефонному режимі.
Під перелік пункту 1 наказу НПУ від 10.03.2022 № 190, не підпадає.
За фактом відсутності ОСОБА_1 на службі без поважних причин складені відповідні Акти.
В результаті проведення службового розслідування, 16.03.2022 було видано наказ № 78, яким за вчинення дисциплінарного проступку, який виразився у порушенні вимог пп. 1, 6 ч. 1 ст. 18 Закону України “Про Національну поліцію», абзацу 1 пункту 1 розділу III Інструкції про порядок переведення органів Національної поліції України на посилений варіант службової діяльності, затвердженої наказом МВС України від 10.12.2015 № 1560, що виразилось у самоусуненні від захисту Українського народу, охорони прав і свобод людини, честі держави в період дії правового режиму воєнного стану в Україні, керуючись ст.ст. 11, 12, 13 та ст. 19 Дисциплінарного статуту Національної поліції України, до поліцейського взводу №2 роти охорони об'єкті та публічної безпеки Оболонського районного відділу Управління поліції охорони в м. Києві старшого сержанта поліції ОСОБА_1 , застосувати дисциплінарне стягнення у виді звільнення зі служби в поліції.
На підставі наказу УПO Київської області від 17.03.2022 № 94 о/с позивача було звільнено зі служби в поліції за п. 6 ч. 1 ст. 77 ЗУ «Про Національну поліцію».
Як вбачається з листа Південно-Західної залізниці № НЗТ-08/328 від 16.06.2022, у період з 27.02.2022 року по 01.04.2022 року між містом Житомир та містом Київ курсували приміські та пасажирські поїзди.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, суд зазначає наступне.
Згідно вимог ч.2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначає Закон України «Про Національну поліцію» від 02.07.2015 №580-VIII (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, далі - Закон №580).
Відповідно до частини першої статті 17 Закону №580, поліцейським є громадянин України, який склав Присягу поліцейського, проходить службу на відповідних посадах у поліції і якому присвоєно спеціальне звання поліції.
На підставі пунктів 1, 2 частини першої статті 18 Закону №580, поліцейський зобов'язаний неухильно дотримуватися положень Конституції України, законів України та інших нормативно-правових актів, що регламентують діяльність поліції, та Присяги поліцейського; професійно виконувати свої службові обов'язки відповідно до вимог нормативно-правових актів, посадових (функціональних) обов'язків, наказів керівництва.
За змістом частини першої статті 59 Закону №580, служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень.
Пунктом 24 частини першої статті 23 Закону №580 встановлено, що поліція відповідно до покладених на неї завдань бере участь відповідно до повноважень у забезпеченні та здійсненні заходів правового режиму воєнного або надзвичайного стану, зони надзвичайної екологічної ситуації у разі їх введення на всій території України або в окремій місцевості.
У разі виникнення загрози державному суверенітету України та її територіальної цілісності, а також у ході відсічі збройної агресії проти України, органи та підрозділи, що входять до системи поліції, відповідно до законодавства України беруть участь у виконанні завдань територіальної оборони, забезпеченні та здійсненні заходів правового режиму воєнного стану у разі його оголошення на всій території України або в окремій місцевості (частина друга статті 24 Закону №580).
В силу частини першої статті 19 Закону №580, у разі вчинення протиправних діянь поліцейські несуть кримінальну, адміністративну, цивільно-правову та дисциплінарну відповідальність відповідно до закону.
Підстави та порядок притягнення поліцейських до дисциплінарної відповідальності, а також застосування до поліцейських заохочень визначаються Дисциплінарним статутом Національної поліції України, що затверджується законом (частина друга статті 19 Закону №580).
Законом України «Про дисциплінарний статут Національної поліції України» від 15.03.2018 №2337-VІІІ затверджено Дисциплінарний статут Національної поліції України (далі - Дисциплінарний статут), який визначає сутність службової дисципліни в Національній поліції України, повноваження поліцейських та їхніх керівників з її додержання, види заохочень і дисциплінарних стягнень, а також порядок їх застосування та оскарження.
Частиною першої статті 1 Дисциплінарного статуту визначено, що службова дисципліна - це дотримання поліцейським Конституції і законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актів Президента України і Кабінету Міністрів України, наказів Національної поліції України, нормативно-правових актів Міністерства внутрішніх справ України, Присяги поліцейського, наказів керівників.
На підставі частини третьої статті 1 Дисциплінарного статуту службова дисципліна, крім основних обов'язків поліцейського, визначених статтею 18 Закону №580, зобов'язує поліцейського: бути вірним Присязі поліцейського, мужньо і вправно служити народу України (пункт 1); безумовно виконувати накази керівників, віддані (видані) в межах наданих їм повноважень та відповідно до закону (пункт 4); вживати заходів до негайного усунення причин та умов, що ускладнюють виконання обов'язків поліцейського, та негайно інформувати про це безпосереднього керівника (пункт 5); сприяти керівникові в організації дотримання службової дисципліни, інформувати його про виявлені порушення, у тому числі вчинені іншими працівниками поліції (пункт 13).
Частиною першою статті 11 Дисциплінарного статуту передбачено, що за порушення службової дисципліни поліцейські незалежно від займаної посади та спеціального звання несуть дисциплінарну відповідальність згідно з цим Статутом.
Дисциплінарним проступком визнається протиправна винна дія чи бездіяльність поліцейського, що полягає в порушенні ним службової дисципліни, невиконанні чи неналежному виконанні обов'язків поліцейського або виходить за їх межі, порушенні обмежень та заборон, визначених законодавством для поліцейських, а також у вчиненні дій, що підривають авторитет поліції (стаття 12 Дисциплінарного статуту).
Згідно з частиною другою статті 13 Дисциплінарного статуту, дисциплінарне стягнення має індивідуальний характер та не застосовується до поліцейського, вина якого у вчиненні дисциплінарного проступку не встановлена у визначеному порядку або який діяв у стані крайньої необхідності чи необхідної оборони.
До поліцейських можуть застосовуватися такі види дисциплінарних стягнень: 1) зауваження; 2) догана; 3) сувора догана; 4) попередження про неповну службову відповідність; 5) пониження у спеціальному званні на один ступінь; 6) звільнення з посади; 7) звільнення із служби в поліції.
Відповідно до пункту 6 частини першої статті 77 Закону №580, поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється, в тому числі, у зв'язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби, накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту Національної поліції України.
Статтею 14 Дисциплінарного статуту визначені поняття та порядок призначення службового розслідування.
Так, службове розслідування - це діяльність із збирання, перевірки та оцінки матеріалів і відомостей про дисциплінарний проступок поліцейського.
Службове розслідування проводиться з метою своєчасного, повного та об'єктивного з'ясування всіх обставин вчинення поліцейським дисциплінарного проступку, встановлення причин і умов його вчинення, вини, ступеня тяжкості дисциплінарного проступку, розміру заподіяної шкоди та для підготовки пропозицій щодо усунення причин вчинення дисциплінарних проступків.
Службове розслідування призначається за письмовим наказом керівника, якому надані повноваження із застосування до поліцейського дисциплінарного стягнення.
Підставою для призначення службового розслідування є заяви, скарги та повідомлення громадян, посадових осіб, інших поліцейських, засобів масової інформації (далі - повідомлення), рапорти про вчинення порушення, що має ознаки дисциплінарного проступку, або безпосереднє виявлення ознак такого проступку посадовою особою поліції, за наявності достатніх даних, що вказують на ознаки дисциплінарного проступку (частини перша-четверта статті 14 Дисциплінарного статуту).
За приписами частин першої та другої статті 15 Дисциплінарного статуту, проведення службових розслідувань за фактом порушення поліцейським службової дисципліни здійснюють дисциплінарні комісії.
Відповідно до частини першої статті 16 Дисциплінарного статуту службове розслідування проводиться та має бути завершено не пізніше одного місяця з дня його призначення керівником.
Службове розслідування вважається завершеним у день затвердження керівником, який призначив службове розслідування, чи особою, яка його заміщує, висновку за результатами службового розслідування. Якщо закінчення строку проведення службового розслідування припадає на вихідний чи інший неробочий день, останнім днем строку є перший після нього робочий день (частина четверта статті 16 Дисциплінарного статуту).
На підставі частини сьомої статті 19 Дисциплінарного статуту у разі встановлення вини поліцейського за результатами проведеного службового розслідування видається письмовий наказ про застосування до поліцейського одного з видів дисциплінарного стягнення, передбаченого статтею 13 цього Статуту, зміст якого оголошується особовому складу органу поліції.
Згідно з частиною третьою статті 22 Дисциплінарного статуту, дисциплінарні стягнення у виді звільнення з посади, пониження у спеціальному званні на один ступінь та звільнення із служби в поліції виконуються (реалізуються) шляхом видання наказу по особовому складу.
Частиною десятою статті 14 Дисциплінарного статуту визначено, що порядок проведення службових розслідувань у Національній поліції України встановлюється Міністерством внутрішніх справ України.
Процедуру проведення службового розслідування стосовно поліцейського, права учасників службового розслідування, порядок оформлення його результатів, прийняття та реалізації рішень за результатами службового розслідування визначає Порядок проведення службових розслідувань у Національній поліції України, затверджений Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.11.2018 №893, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 28.11.2018 №1355/32807 (далі - Порядок №893).
Відповідно до пункту 1 розділу ІІ Порядку №893, службове розслідування призначається за письмовим наказом керівника, якому надані повноваження із застосування до поліцейського дисциплінарного стягнення.
Згідно з пунктом 1 розділу V Порядку №893, проведення службового розслідування полягає в діяльності дисциплінарної комісії із збирання, перевірки та оцінки матеріалів і відомостей про дисциплінарний проступок поліцейського з метою своєчасного, повного та об'єктивного з'ясування всіх обставин його вчинення, установлення причин і умов учинення дисциплінарного проступку, вини поліцейського, ступеня тяжкості дисциплінарного проступку, розміру заподіяної шкоди та для підготовки пропозицій щодо усунення причин учинення дисциплінарних проступків.
Пунктом 4 розділу V Порядку №893 визначено, що службове розслідування має встановити: наявність чи відсутність складу дисциплінарного проступку в діянні (дії чи бездіяльності) поліцейського, з приводу якого (якої) було призначено службове розслідування; наявність чи відсутність порушень положень законів України чи інших нормативно-правових актів, організаційно-розпорядчих документів або посадових інструкцій; ступінь вини кожної з осіб, що вчинили дисциплінарний проступок; обставини, що пом'якшують або обтяжують ступінь і характер відповідальності поліцейського чи знімають безпідставні звинувачення з нього; відомості, що характеризують поліцейського, а також дані про наявність або відсутність у нього дисциплінарних стягнень; вид і розмір заподіяної шкоди; причини та умови, що призвели до вчинення дисциплінарного проступку.
За приписами пункту 7 розділу V Порядку №893, розгляд справи дисциплінарною комісією проводиться зазвичай у формі письмового провадження.
Збирання та перевірка матеріалів і відомостей про дисциплінарний проступок поліцейського у разі розгляду справи у формі письмового провадження здійснюються зазвичай шляхом: одержання пояснень щодо обставин справи від поліцейського, стосовно якого проводиться службове розслідування, та від інших осіб; одержання в органах, закладах, установах поліції та їх підрозділах чи за запитом в інших органах державної влади та органах місцевого самоврядування необхідних документів або їх копій та долучення до матеріалів справи; отримання консультацій спеціалістів з питань, що стосуються службового розслідування.
У разі розгляду справи у формі письмового провадження рішення дисциплінарною комісією приймається без повідомлення та (або) виклику інших учасників службового розслідування на підставі наявних у справі матеріалів.
Отже, з метою своєчасного, повного та об'єктивного з'ясування всіх обставин вчинення поліцейським дисциплінарного проступку, встановлення причин і умов його вчинення, вини, ступеня тяжкості дисциплінарного проступку, розміру заподіяної шкоди та для підготовки пропозицій щодо усунення причин вчинення дисциплінарних проступків за письмовим наказом керівника проводиться службове розслідування про дисциплінарний проступок поліцейського.
У разі встановлення вини поліцейського за результатами проведеного службового розслідування видається письмовий наказ про застосування до поліцейського дисциплінарного стягнення. Дисциплінарні стягнення у виді звільнення зі служби в поліції виконуються (реалізуються) шляхом видання наказу по особовому складу.
Відповідно до вимог частини шостої статті 14 Дисциплінарного статуту, службове розслідування проводиться на засадах неупередженості та рівності всіх поліцейських перед законом незалежно від займаної посади, спеціального звання, наявних у них державних нагород та заслуг перед державою.
Приписами статті 18 Дисциплінарного статуту визначено, що під час проведення службового розслідування поліцейський має право на захист, що полягає в наданні йому можливості надавати письмові пояснення щодо обставин вчинення дисциплінарного проступку та докази правомірності своїх дій (частина перша).
Поліцейський, стосовно якого проводиться службове розслідування, має право (частина 2 статті 18):
1) надавати пояснення, подавати відповідні документи та матеріали, що стосуються обставин, які досліджуються;
2) подавати клопотання про отримання і залучення до матеріалів розслідування нових документів, отримання додаткових пояснень від осіб, які мають відношення до справи;
3) ознайомлюватися з матеріалами, зібраними під час проведення службового розслідування, робити їх копії за допомогою технічних засобів з урахуванням обмежень, передбачених Кримінальним процесуальним кодексом України, законами України «Про захист персональних даних», «Про державну таємницю» та іншими законами;
4) подавати скарги на дії осіб, які проводять службове розслідування;
5) користуватися правничою допомогою.
Поліцейський, стосовно якого проводиться службове розслідування, має право відмовитися від надання пояснень. Факт такої відмови фіксується шляхом складення акта, що підписується членом дисциплінарної комісії, присутнім під час відмови, та іншими особами, присутніми під час відмови (частина третя).
У разі відсутності поліцейського на службі дисциплінарна комісія викликає його для надання пояснень. Виклик для надання пояснень надсилається рекомендованим листом з повідомленням на адресу місця проживання поліцейського, що зазначена в його особовій справі (частина шоста).
Отже, аналізом норм чинного законодавства встановлено, що службове розслідування має бути проведено із наданням поліцейському, стосовно якого проводиться таке розслідування, права на захист, яке, в тому числі, реалізується шляхом подачі поліцейським пояснень, клопотань, скарг тощо. При цьому, у разі відсутності поліцейського на службі його виклик для надання пояснень повинен бути здійснений комісією шляхом надсилання рекомендованого листа з повідомленням на адресу місця проживання, зазначену в особовій справі.
Суд зазначає, що матеріали службового розслідування не містять доказів ознайомлення позивача з наказом від 15.03.2022 №77 «Про призначення службового розслідування».
До того ж, у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 1640/3394/18 Верховний Суд указав, що суттєве (фундаментальне) порушення - це таке порушення суб'єктом владних повноважень норм права, допущення суттєвої, істотної помилки при прийнятті певного рішення, яке мало наслідком прийняття незаконного рішення. Стосовно ж процедурних порушень, то в залежності від їх характеру такі можуть мати наслідком нікчемність або оспорюваність акта, а в певних випадках, коли йдеться про порушення суто формальні, взагалі не впливають на його дійсність.
Також Суд, не применшуючи значення необхідності дотримання встановленої законодавством процедури ухвалення того чи іншого рішення, запровадив критерій виміру суттєвості порушень правової процедури ухвалення рішення та дійшов висновку, що порушення такої процедури може бути підставою для скасування рішення суб'єкта владних повноважень лише за тієї умови, що воно вплинуло або могло вплинути на правильність рішення, адже в іншому випадку не буде забезпечено дотримання балансу принципу правової стабільності та справедливості.
Такий висновок зазначено Верховним Судом у постанові від 06.06.2024 року у справі № 440/512/23.
Враховуючи вказані позиції суду касаційної інстанції суд зазначає, що факт не повідомлення позивача про проведення службового розслідування, за даних обставин, не може бути самостійною підставою для скасування спірного наказу про звільнення.
Також, виконання позивачем службових обов'язків у складі особового складу Головного управління Національної поліції в Житомирській області не може бути поважною причиною відсутності на службі, оскільки на той час позивач був працівником Оболонського районного відділу Управління поліції охорони в м. Києві, процедура переведення поліцейського на інше місце проходження служби реалізована не була.
Суд наголошує, що поліцейському не надано повноважень самостійно, вільно та на власний розсуд залишати чи визначати місце несення служби, змінювати підрозділ у якому він цю службу проходить чи дистанціюватися на основі особистого бажання від виконання обов'язків за основним місцем роботи без відповідного рішення безпосереднього керівника.
Водночас суд зазначає, що згідно з Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, з 05:30 24.02.2022, строком на 30 діб, в Україні введено воєнний стан, а 10.03.2022 видано наказ Національної поліції України №190 «Про деякі питання проходження служби поліцейськими на період дії воєнного стану» відповідно до п. 3 якого слідує, що поліцейські зобов'язані невідкладно прибути до органу поліції за місцем несення служби.
Однак поліцейський взводу охорони об'єктів та публічної безпеки Оболонського районного відділу Управління поліції охорони в м. Києві сержант поліції ОСОБА_1 , упродовж періоду з 24.02.2025 року по 16.03.2022 для несення служби не прибував, про що складено відповідні комісійні акти невиходу на роботу.
Водночас статтею 63 Конституції України передбачено, що конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.
Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-ІХ, встановлено, що у зв'язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30 - 34, 38, 39, 41 - 44, 53 Конституції України.
До того ж, приймаючи присягу, позивач зобов'язався вірно служити Українському народові, дотримуватися Конституції та законів України, втілювати їх у життя, поважати та охороняти права і свободи людини, честь держави, з гідністю нести високе звання поліцейського та сумлінно виконувати свої службові обов'язки (постанова Верховного Суду від 25.04.2019 у справі №816/604/17).
При цьому особа, яка заступає на службу до органів поліції, бере на себе зобов'язання виконувати покладені на неї функції та завдання, зокрема, в умовах воєнного стану, та повинна усвідомлювати і розуміти специфіку проходження служби в поліції, яка зумовлює вищенаведені підвищені вимоги до кожного поліціанта, якими він не може нехтувати за жодних обставин.
Вказана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 28 вересня 2023 року у справі № 420/10847/22, від 13.03.2025 у справі №620/10864/23.
За таких обставин суд вважає, що доводи відповідача відносно того, що ОСОБА_1 , з власної недисциплінованості самоусунувся без будь-яких на те поважних причин від охорони прав і свобод людини та честі держави, чим своїми діями допустив дискредитацію високого звання поліцейського, що полягає у вчиненні проступку, який підриває довіру громадськості до поліцейських та авторитету Національної поліції України в цілому та є несумісним з подальшим проходженням служби в поліції, є обґрунтованими.
Разом з цим, як встановлено вище, у зв'язку із переведення співробітників відповідача на посилений варіант службової діяльності позивач мав перебувати в розташуванні управління та дотримуватись наказів та розпоряджень від керівництва управління.
При цьому, спираючись на лист Південно-Західної залізниці № НЗТ-08/328 від 16.06.2022, суд відхиляє позицію ОСОБА_1 щодо неможливості прибути до місця несення служби у м. Київ.
Верховним Судом у постанові від 02.10.2018 у справі №815/4463/17 сформована правова позиція щодо того, що в основі поведінки працівника поліції закладені етичні, правові та службово-дисциплінарні норми поведінки, порушення яких утворює факт порушення Присяги. Під порушення Присяги працівника поліції слід розуміти скоєння працівником поліції проступку (вчинку) проти інтересів служби, який суперечить покладеним на нього обов'язкам, підриває довіру до нього як носія влади, що призводить до приниження авторитету поліції та унеможливлює подальше виконання ним своїх обов'язків.
Застосування дисциплінарного стягнення у виді звільнення з органів Національної поліції є крайнім заходом дисциплінарного впливу, проте його застосування здійснюється на розсуд уповноваженої особи з урахуванням обставин у справі та не потребує наведення неможливості застосування інших видів дисциплінарних стягнень.
Пунктом 7 статті 19 Дисциплінарного статуту передбачено, що у разі встановлення вини поліцейського за результатами проведеного службового розслідування видається письмовий наказ про застосування до поліцейського одного з видів дисциплінарного стягнення, передбаченого статтею 13 цього Статуту, зміст якого оголошується особовому складу органу поліції.
Відповідно до частини 3 статті 13 Дисциплінарного статуту, до поліцейських можуть застосовуватися такі види дисциплінарних стягнень як звільнення зі служби в поліції.
Пунктом 6 частини першої статті 77 Закону №580 встановлено, що поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється у зв'язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби, накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту Національної поліції України.
Суд зазначає, що матеріалами справи підтверджується факт грубого порушення позивачем службової дисципліни у вигляді вчинення прогулу без поважних причин.
За викладених обставин, висновок службового розслідування сформований у межах компетенції та з врахуванням реального воєнного стану в державі. Вина позивача у порушенні службової дисципліни доведена належними та допустимими доказами, тому суд погоджується з аргументами відповідача про те, що спірний наказ є правомірними та обґрунтованими, а застосоване до позивача дисциплінарне стягнення у виді звільнення є співмірним із вчиненим проступком.
Таким чином, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для визнання протиправними та скасування спірного наказу відповідача.
Решта позовних вимог задоволенню не підлягають як похідні.
Згідно з пунктом 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Суд зазначає, що всі інші аргументи сторін досліджені судом, однак є такими, що не потребують детального аналізу у судовому рішенні, оскільки наведених висновків суду не спростовують.
Відповідно до приписів статей 9, 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд, згідно зі статтею 90 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
На підставі частини другої статті 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Доказів, які б доводили обґрунтованість заявленого позову, суду не надано, а отже позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Підстави для розподілу судових витрат, згідно зі ст. 139 КАС України відсутні, оскільки в задоволенні позовних вимог відмовлено.
Керуючись ст. ст. 32, 139, 243 - 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
У задоволенні позову ОСОБА_1 до відповідача Управління поліції охорони в м. Києві Національної поліції України про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції подається безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або справа розглянута в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя В.В. Стойка