03 липня 2025 року ЛуцькСправа № 140/4063/25
Волинський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого-судді Мачульського В.В.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі - в/ч НОМЕР_1 , відповідач) про стягнення на користь позивача середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні (в частині суми невиплаченої додаткової винагороди як військовослужбовцю, який у періоди часу з 26.08.2022 по 09.12.2022 та з 13.02.2023 по 10.03.2023 перебував на стаціонарному лікуванні у закладах охорони здоров'я у зв'язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов'язаних із захистом Батьківщини, та у відпустці за висновком військово-лікарської комісії) у розмірі 153 291,78 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач з 01.05.2022 по 13.10.2023 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 . З 13.10.2024 він був звільнений з військової служби та виключений із списків особового складу та всіх видів забезпечення. Однак при звільненні відповідачем не було виплачена додаткова винагорода за час перебування на стаціонарному лікуванні за період з 26.08.2022 по 09.12.2022 та з 13.02.2023 по 10.03.2023. Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 13.12.2023 у справі №140/33244/23 зобов'язано відповідача здійснити нарахування та виплату суми невиплаченої додаткової винагороди як військовослужбовцю, який у періоди часу з 26.08.2022 по 09.12.2022 та з 13.02.2023 по 10.03.2023 перебував на стаціонарному лікуванні у закладах охорони здоров'я у зв'язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов'язаним із захистом Батьківщини, та у відпустці за висновком військово-лікарської комісії.
На виконання вказаного рішення суду відповідачем проведено розрахунок виплати додаткової винагороди у розмірі 330 046,08 грн. Остаточний розрахунок з позивачем проведено лише 20.03.2025.
Вважає, що відповідач зобов'язаний виплатити позивачу середнє грошового забезпечення за час затримки виплати додаткової грошової допомоги при звільненні з 14.10.2023 по 13.04.2024 у розмірі 153 291,78 грн.
Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 23.04.2025 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та ухвалено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.
У відзиві на позовну заяву від 16.05.2025 №1776/2/174 відповідач просить суд відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог посилаючись на те, що після звільнення позивача між працівником і роботодавцем не виникало спору щодо належних звільненому працівникові сум. Крім того, позивач зазначає період стягнення за який він фактично не знаходився на службі. Вважає, що за певних умов суд може зменшити розмір відшкодування передбаченого статтею 117 КЗпП України.
У відповіді на відзив позивач просить суд взяти до уваги викладені ним обставини, а доводи відповідача не стосуються даної справи.
Інших заяв по суті справи на адресу суду від учасників справи не надходило.
Враховуючи вимоги статті 262 КАС України судом розглянуто дану справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Дослідивши письмові докази та письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив такі обставини та дійшов наступних висновків.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 проходив військову службу з 01.05.2022 у військовій частині НОМЕР_1 .
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 13.10.2023 №293 позивача виключено зі списків особового складу і всіх видів забезпечення у зв'язку із звільненням з військової служби у запас за станом здоров'я.
Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 13.12.2023 у справі №140/33244/23 зобов'язано військову частину НОМЕР_1 здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 додаткової винагороди, передбаченої пунктом 10 розділу XXXIV «Виплата додаткової винагороди на період дії воєнного стану» Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України 07.06.2018 №260, а також пунктом 1-2 Постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» в частині суми невиплаченої додаткової винагороди як військовослужбовцю, який у періоди часу з 26.08.2022 по 09.12.2022 та з 13.02.2023 по 10.03.2023 перебував на стаціонарному лікуванні у закладах охорони здоров'я у зв'язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов'язаним із захистом Батьківщини, та у відпустці за висновком військово-лікарської комісії.
Відповідачем на виконання рішення суду здійснено нарахування належних позивачу сум у розмірі 330 046,08 грн, виплату яких здійснено 20.03.2025.
Вважаючи, що відповідачем протиправно не виплачено середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку з виплати додаткової винагороди за час перебування на стаціонарному лікуванні, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку вказаним обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне.
Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із приписами частини першої статті 9 Закону України від 20 грудня 1991 року №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Частиною четвертою статті 2 Закону України від 25 березня 1992 року №2232-XII «Про військовий обов'язок і військову службу» (далі Закон №2232-XII) передбачено, що порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до частини третьої статті 24 Закону №2232-XII закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Згідно із пунктом 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008, особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
За правилами статті 116 КЗпП України (у редакції, чинній на момент виключення позивача зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Відповідно до статті 117 КЗпП України (у редакції, чинній на момент виключення позивача зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення) в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
19 липня 2022 року набрав чинності Закон №2352-IX, яким внесено зміни до деяких законодавчих актів України, у тому числі до КЗпП України, текст статті 117 якого викладено в такій редакції: «У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті».
Отож спірний період стягнення середнього грошового забезпечення у цій справі охоплюється періодом з 14.10.2024 (перший день після виключення зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення) до 20.03.2025 (дата виплати додаткової грошової допомоги).
Обставини невиконання відповідачем вимог статті 116 КЗпП України підтверджені рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 13.12.2023 у справі №140/33244/23.
На виконання вказаного судового рішення відповідач провів розрахунок з позивачем 20.03.2025.
Разом з цим, невиконання роботодавцем в добровільному порядку обов'язку виплатити працівникові в зазначених випадках середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні зумовлює виникнення нового спору про стягнення відповідної суми відшкодування в судовому порядку.
Враховуючи, що непроведення з вини власника, або уповноваженого ним органу, розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, позивач має право на отримання відшкодування за затримку остаточного розрахунку при звільненні, починаючи наступного дня після звільнення з військової служби по день фактичного розрахунку.
За таких обставин суд вважає, що бездіяльність відповідача щодо невиплати позивачу середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку з виплати додаткової винагороди за час перебування на стаціонарному лікуванні є протиправною, а вимоги позивача про стягнення середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку з виплати додаткової винагороди при звільненні відповідно до вимог статті 116 КЗпП України ґрунтуються на нормах закону.
Щодо позовних вимог про зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні в межах шести місяців, відповідно до статті 117 КЗпП України у редакції після змін внесених Законом №2352-ІХ, у розмірі грошового забезпечення за шість місяців, суд зазначає наступне.
За змістом статті 117 КЗпП України обов'язок щодо визначення розміру відшкодування за час затримки проведення остаточного розрахунку покладено саме на орган, який виносить рішення по суті спору, тобто в цьому випадку - на суд.
Щодо здійснення відповідного розрахунку середнього заробітку за час затримки розрахунку, то суд зазначає, що вирішення питання про виплату середнього заробітку з визначенням розміру такого заробітку здійснюється за правилами, закріпленими у Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженому Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 за № 100 (далі по тексту - Порядок №100), чинність якої згідно з пунктом 2 поширюється на підприємства, установи і організації незалежно від форми власності, а також на фізичних осіб - підприємців та фізичних осіб, які в межах трудових відносин використовують працю найманих працівників, затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі по тексту - Порядок №100, у відповідній редакції).
Пунктом 2 Порядку №100 встановлено, що обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток, надання матеріальної (грошової) допомоги або виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки, надання матеріальної (грошової) допомоги або виплати компенсації за невикористані відпустки.
Працівникові, який пропрацював на підприємстві, в установі, організації чи у фізичної особи - підприємця або фізичної особи, які в межах трудових відносин використовують працю найманих працівників, менше року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактичний час роботи, тобто з першого числа місяця після оформлення на роботу до першого числа місяця, в якому надається відпустка або виплачується компенсація за невикористану відпустку, матеріальна (грошова) допомога. Якщо працівника прийнято (оформлено) на роботу не з першого числа місяця, проте дата прийняття на роботу є першим робочим днем місяця, то цей місяць враховується до розрахункового періоду як повний місяць.
У всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата.
Відповідно до підпункту «е» пункту 4 розділу ІІІ Порядку №100 при обчисленні середньої заробітної плати не враховуються пенсії, державна допомога, соціальні та компенсаційні виплати.
Згідно з пунктом 8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Зважаючи на приписи Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого Наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року №26 при обчисленні середньої заробітної плати військовослужбовцям слід враховувати число календарних днів.
Судовим розглядом встановлено, що позивач проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 до 13.10.2022 року.
Отже двома місяцями, що передують звільненню є серпень та вересень 2023 року.
Відповідно до картки особового рахунку військовослужбовця ОСОБА_1 за 2023 рік вбачається, що грошове забезпечення позивача у серпні 2023 року складає - 25548,57 грн, за вересень 2023 року - 25548,57 грн, отже середньоденний розмір грошового забезпечення становить 837,66 грн (25548,57 +25548,57 = 51 097,14/ 61).
Оскільки позивач просить стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 14.10.2023 до 13.04.2024 в межах шести місяців (183 календарні дні), тому сума середнього заробітку дорівнює 153 291,78 грн. (837,66*183 дні).
Визначений розмір середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні (але не більше як за шість місяців) в сумі 153 291,78 грн не перевищує розміру несвоєчасно виплаченої додаткової грошової допомоги за рішеннями суду від 13.12.2023 у справі №140/33244/23 в сумі 330 046,08 грн, а відтак є співмірним і підлягає стягненню у повному обсязі.
Також, суд враховує, що стягуючи з відповідача на користь позивача вже після його звільнення зі служби суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, необхідно зазначити про відрахування податків, зборів та інших обов'язкових платежів, оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є обов'язком роботодавця та працівника, а не суду, тому розрахунки, наведені в судовому рішенні, є тією сумою коштів, з яких в подальшому роботодавцем здійснюються утримання податку з доходів та інших обов'язкових платежів.
Аналогічна правова позиція зазначена в п. 39-41 постанови Верховного Суду 08 листопада 2018 у справі № 805/1008/16-а.
На підставі вищезазначеного, з метою повного та ефективного захисту прав позивача, враховуючи приписи частини 2 статті 9 КАС України, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та задовольнити вимоги позивача шляхом визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати позивачу середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку з 14.10.2023 по 13.04.2024 року з виплати додаткової винагороди за час перебування на стаціонарному лікуванні та зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу середнє грошове забезпечення у розмірі 153 291,78 за час затримки розрахунку з 14.10.2023 по 13.04.2024 року з виплати додаткової винагороди за час перебування на стаціонарному лікуванні, з вирахуванням із вказаної суми належних до сплати податків і зборів.
Відповідно до вимог статті 244 КАС України суд під час ухвалення рішення вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати.
Оскільки матеріали справи не містять доказів понесення позивачем витрат, підстави для стягнення з відповідача на користь позивача судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 2, 72-77, 244, 243-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії, задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати ОСОБА_1 позивачу середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку з 14.10.2023 по 13.04.2024 року з виплати додаткової винагороди за час перебування на стаціонарному лікуванні.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити позивачу середнє грошове забезпечення у розмірі 153 291,78 за час затримки розрахунку з 14.10.2023 по 13.04.2024 року з виплати додаткової винагороди за час перебування на стаціонарному лікуванні, з вирахуванням із вказаної суми належних до сплати податків і зборів.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий
Суддя В.В. Мачульський