м. Вінниця
04 липня 2025 р. Справа № 120/19184/23
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Комара П.А., розглянувши письмово в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до: Головного управління ДПС у Вінницькій області про: визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення
До Вінницького окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення рішення від 11.10.2023 №0799577-2407-0203-UA05020050000066991 про визначення суми податкового зобов'язання за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, який сплачується особами, які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості за 2021 рік в сумі 40494,00 грн.
Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що є власником нежитлової будівлі телятнику зі спорудами, загальною площею 674,9 кв.м., якмй знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , яке отримано у спадщину згідно свідоцтва про право на спадщину. Вказане нерухоме майно належать до класу "Будівлі сільськогосподарського призначення, лісництва та рибного господарства" (код 1271) ДК 018-2000, а тому за нормами пп. "ж" пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 Податкового кодексу України (далі ПК України) не є об'єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
Водночас, як зазначає позивач, контролюючий орган безпідставно не застосував вказану податкову пільгу, у зв'язку з чим неправомірно виніс оскаржуване податкове повідомлення-рішення.
До суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач позов заперечує та просить відмовити у його задоволенні. Зазначає, що нарахування податку на нерухоме майно згідно оскаржуваного податкового повідомлення-рішення було проведено із застосуванням ставок податку у відповідності до п.п. 266.5.1 п. 266.5 ст. 266 ПК України, встановлених відповідно до рішення органу місцевого самоврядування.
Відповідач звертає увагу, що норма п. до пп. "ж" пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України застосовується лише у випадку, якщо нежитлова будівля віднесена класу "Будівлі сільськогосподарського призначення, лісництва та рибного господарства" (код 1271) ДК 018-2000, належить виключно сільськогосподарським товаровиробникам та не здається їх власниками в оренду, лізинг, позичку. Тобто, на переконання контролюючого органу, спірна нежитлова будівля не може бути об'єктом оподаткування у випадку, якщо вона використовується платником у сільськогосподарській діяльності як сільськогосподарським товаровиробником.
Натомість відповідач вказує, що за даними інформаційних баз ГУ ДПС у Вінницькій області протягом 2021 року позивачка не була зареєстрована як фізична особа підприємець та протягом спірного періоду діяльністю з виробництва сільськогосподарської продукції та її реалізацією не займалася, податкову звітність до контролюючого органу не подавала, що не дає підстави відносити позивача то сільськогосподарського товаровиробника, а отже й мати пільгу передбачену пп. "ж" пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України. Також представник відповідача повідомляє, що із заявою про проведення звірки чи підтвердження права на користування пільгою платник податку до контролюючого органу не зверталась та додаткових документів не подавала.
З огляду на викладене відповідач вважає, що контролюючий орган при прийнятті оскаржуваного податкового повідомлення-рішення діяв в межах повноважень та у спосіб, що передбачений діючим законодавством.
Позивачка скористалась своїм правом та подала до суду відповідь на відзив де непогоджується із доводами відповідача та просить адміністративний позов задовольнити повністю.
Інших заяви по суті справи до суду не надходило.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд виходить із наступного.
Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Спірні правовідносини врегульовані положеннями ПК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин).
Порядок оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки визначено статтею 266 ПК України.
Згідно з положеннями підпунктів 266.1.1, 266.2.1, 266.3.1, 266.3.2 статті 266 ПК України платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості. Об'єктом оподаткування є об'єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка. Базою оподаткування є загальна площа об'єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток. База оподаткування об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.
Підпунктом 266.5.1 пункту 266.5 статті 266 ПК України встановлено, що ставки податку для об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об'єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 1,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування.
Згідно з підпунктом 266.6.1 пункту 266.6 статті 266 ПК України базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.
За змістом підпункту 266.7.1 пункту 266.7 статті 266 ПК України обчислення суми податку з об'єкта/об'єктів нежитлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, здійснюється контролюючим органом за місцем податкової адреси (місцем реєстрації) власника такої нерухомості.
Судом встановлено, що позивач у спірний період 2021 рік є та була власником нерухомого майна нежитлової будівлі загальною площею телятнику зі спорудами, загальною площею 674,9 кв.м., якмй знаходиться за адресою: Вінницька обл., Вінницький р-н, с. Михайлівка, вул. Левадна (Чапаєва), буд. 6-а, яке отримано у спадщину згідно свідоцтва про право на спадщину.
Відповідно, ГУ ДПС у Вінницькій області з використанням наявних інформаційних баз та програмного забезпечення ІС Податковий блок сформовано позивачу податкове повідомлення-рішення з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2021 рік №0799577-2407-0203-UA05020050000066991 від 13.10.2023 на суму 404494 грн.
Суд звертає увагу, що у своєму позові позивач не оспорює правильність визначення ставки податку та обрахунку сум грошового зобов'язання.
Натомість спірним моментом у цій справі є відповідність платника податку умовам, що дають підстави для звільнення від сплати податку згідно пп. "ж" пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України.
Так, підпунктом "ж" 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що не є об'єктом оподаткування будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників (юридичних та фізичних осіб), віднесені до класу "Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства" (код 1271) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, та не здаються їх власниками в оренду, лізинг, позичку.
Надалі, Законом № 3603-IX від 23.02.2024, який набрав чинності з 16.03.2024, підпункт "ж" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України викладено в новій редакції, а саме: ж) будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників (юридичних та фізичних осіб), віднесені до класу "Нежитлові сільськогосподарські будівлі" (код 1271) Класифікатора будівель і споруд НК 018:2023, що використовуються за призначенням у господарській діяльності суб'єктів господарювання та не здаються їх власниками в оренду, лізинг, позичку.
Проте, вказані законодавчі зміни не підлягають застосуванню до спірних правовідносин, оскільки, як наголошувалось вище, вони набрали чинності з 16.03.2024 в той час, як спірним періодом у цій справі є 2021 рік.
Отже, на момент виникнення спірних правовідносин та їх існування у 2021 році для застосування податкової пільги, передбаченої пп. "ж" пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України, та звільнення платника податку від оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, необхідною була сукупність таких умов:
1) така нежитлова будівля віднесена до класу "Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства" (код 1271) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000;
2) власником такої будівлі (юридична та фізична особа) є сільськогосподарський товаровиробник;
3) така нежитлова будівля не здається її власником в оренду, лізинг, позичку.
Такий правовий висновок сформував Верховний Суд у постанові від 21 травня 2024 року у справі № 600/5153/23, та в подальшому був підтриманий і в постанові Верховного Суду від 12 грудня 2024 року у справі № 140/28129/23.
Під час розгляду справи суд не вдається до надання правової оцінки першої та третьої умови (належність нежитлової будівлі до класу "Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства" (код 1271) ДК 018-2000 та те, що така будівля не здається позивачем в оренду, лізинг чи позичку), адже, як встановлено судом з матеріалів справи відповідні фактичні обставини не входять до предмета доказування у цій справі оскільки не оспорюються контролюючим органом.
В даному випадку спір стосується виключно того аспекту, чи являлась позивачка як фізична особа у спірний період сільськогосподарським товаровиробником для цілей застосування пільги, передбаченої пп. "ж" пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України.
Щодо цих обставин суд зважає на таке.
Загальні підходи до визначення поняття сільськогосподарського виробника сформульовані ще у постановах Верховного Суду від 1 квітня 2021 року у справі N 820/6752/16, від 17 лютого 2021 року у справі N 820/3707/17, від 24 квітня 2020 року у справі N 540/2206/19, від 10 квітня 2020 року у справі N 823/1751/17.
У цих постановах Верховний Суд зазначав, що відповідно до підпункту 14.1.235 пункту 14.1 статті 14 ПК України (у редакції, чинній до 31 грудня 2021 року), сільськогосподарський товаровиробник для цілей глави 1 розділу XIV цього Кодексу - це юридична особа незалежно від організаційно-правової форми, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції та/або розведенням, вирощуванням та виловом риби у внутрішніх водоймах (озерах, ставках та водосховищах) та її переробкою на власних чи орендованих потужностях, у тому числі власновиробленої сировини на давальницьких умовах, та здійснює операції з її постачання.
1 січня 2022 року набрав чинності Закон від 30 листопада 2021 року N 1914-IX, яким виключено у підпункті 14.1.235 слова та цифри "для цілей глави 1 розділу XIV цього Кодексу".
Разом з тим, визначення поняття "сільськогосподарський товаровиробник" також міститься у статті 1 Закону України "Про стимулювання розвитку сільського господарства на період 2001 - 2004 років" від 18 січня 2001 року N 2238-III, під яким мається на увазі фізична або юридична особа, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції, переробкою власновиробленої сільськогосподарської продукції та її реалізацією.
Більш того, законодавцем з метою визнання осіб такими, що займаються сільськогосподарською діяльністю, вживається також поняття "виробники сільськогосподарської продукції".
Згідно зі статтею 1 Закону України "Про сільськогосподарський перепис" (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) виробники сільськогосподарської продукції - сільськогосподарські товаровиробники, фізичні особи (у тому числі домогосподарства, фізичні особи, що здійснюють діяльність, пов'язану з веденням особистого селянського господарства, самозайняті особи у сфері сільського господарства), які займаються сільськогосподарською діяльністю.
Наведені вище поняття "сільськогосподарський товаровиробник" не суперечать його визначенню у підпункті 14.1.235 пункту 14.1 статті 14 ПК України. Як наслідок, для інших випадків мають бути застосовані субсидіарно норми інших законів у відповідності до положень пункті 5.3 статті 5 ПК України.
Таке правозастосування також ґрунтується на висновках Верховного Суду, наведених у згаданій вище постанові від 21 травня 2024 року у справі N 600/5153/23.
Вказане свідчить, що в розумінні підпункту "ж" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України право на пільгу зі сплати податку в спірний період (2021 рік) мають особи (як юридичні, так і фізичні), які безпосередньо займаються сільськогосподарською діяльністю, тобто, зайняті у процесі виробництва, переробки власновиробленої сільськогосподарської продукції та її подальшої реалізації.
Таким чином визначальним для вирішення цієї справи є встановлення обставин належності позивача до категорії сільськогосподарських товаровиробників. При цьому, як вже наголошувалось судом вище, до фізичних осіб - сільськогосподарських товаровиробників, з метою визначення об'єкта оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2021 рік, відносять лише тих осіб, які займаються виробництвом сільськогосподарської продукції, її переробкою на власних чи орендованих потужностях, у тому числі власновиробленої сировини на давальницьких умовах, та здійснюють операції з її постачання тощо.
Тобто у спірному випадку значення має не тільки вид нерухомості (зокрема, її призначення), а й безпосередньо сама діяльність, якою займається платник податку (а саме чи відноситься він до сільськогосподарських товаровиробників).
У постанові від 11.04.2023 у справі №380/18104/21 Верховний Суд вказав, що фізична особа, яка є лише власником нерухомості відповідного класу, і не займається виробництвом сільськогосподарської продукції, переробкою власновиробленої сільськогосподарської продукції та її реалізацією, не звільняється від сплати податку на нерухомість за підпунктом «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України.
У світлі таких доводів суд зауважує, що надані позивачем докази не містять належної інформації щодо предмета доказування, зокрема, що позивач безпосередньо займається сільськогосподарською діяльністю. В даному випадку позивачем до позовної заяви взагалі не додано жодного доказу про те, що у спірний період (2021рік) вона займалась виробництвом сільськогосподарської продукції, її переробкою чи реалізацією, тобто являлась сільськогосподарським товаровиробником.
Суд наголошує, що лише сам по собі факт наявності у власності позивача будівель, призначених для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності, не може свідчити про ознаку позивача як сільськогосподарського товаровиробника.
При вирішенні спорів даної категорії справ, необхідно врахувати, що відповідно до вимог частини другої статті 77 КАС України, обов'язок доведення відповідних обставин у спорах між особою та суб'єктом владних повноважень покладається на суб'єкта владних повноважень.
Проте, у разі надання контролюючим органом доказів, які свідчать про порушення платником податків норм податкового законодавства, платник податків має спростувати ці доводи. Наведене випливає зі змісту частини першої статті 77 КАС України, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Втім, свого процесуального обов'язку щодо доведення спірних обставин справи позивач не виконала та будь-яких доказів того, що вона безпосередньо займається сільськогосподарською діяльністю та є сільськогосподарським товаровиробником матеріали справи не містять і таких судом не встановлено.
Відтак, надаючи оцінку твердженням позивача, що нежитлова будівля використовується у власній сільськогосподарській діяльності, суд вважає такі безпідставними та необґрунтованими, оскільки на їх підтвердження не було надано жодних належних та достовірних у розумінні статей 73 та 75 Кодексу адміністративного судочинства України доказів.
Так, суд звертає увагу на те, що згідно частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до змісту частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги.
При цьому статтею 72 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Відповідно до статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Згідно статті 75 Кодексу адміністративного судочинства України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Враховуючи наведені процесуальні норми, позивачами в межах розгляду даної справи не доведено наявність в них статусу сільськогосподарського товаровиробника, і на підтвердження вказаного твердження не надано жодних достовірних та достатніх доказів виготовлення та реалізації ними сільськогосподарської продукції.
Суд зауважує, що нормами Податкового кодексу України визначено умови, за яких власник об'єкта оподаткування звільняється від сплати відповідного податку, зокрема, коли будівлі, споруди належать сільськогосподарському товаровиробнику (юридичній та фізичній особі), і такі віднесені до класу "Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства" (код 1271) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, вони не здаються їх власниками в оренду, лізинг, позичку. При цьому такі будівлі повинні використовуватись як об'єкт сільськогосподарської інфраструктури в межах сільськогосподарських потреб.
Таким чином зважаючи на все вищезазначене, суд погоджується із доводами контролюючого органу про відсутність підстав для застосування пільги передбаченої підпунктом «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України на зазначені вище об'єкти нерухомого майна, що належать позивачці, оскільки у справі, яка розглядається, позивачем не доведено обставин використання належних їй об'єктів нерухомості у межах сільськогосподарської діяльності як сільськогосподарським товаровиробником.
За таких обставин оскаржуване податкове повідомлення рішення є правомірним та скасуванню не підлягає.
При цьому суд вважає за необхідним роз'яснити позивачу його право у відповідності до п.п. 266.7.3 п. 266.7 ст. 266 ПК України звернутись з письмовою заявою до контролюючого органу за місцем проживання (реєстрації) для проведення звірки даних в тому числі і щодо наявності права на користування пільгою зі сплати податку. Відповідно, у разі підтвердження права на таку пільгу належними документами, спірні суми податку можуть бути перераховані контролюючим органом.
Статтею 242 КАС України визначено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені судом, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно з рішення ЄСПЛ у справі "Ruiz Torija v. Spain" від 9 грудня 1994 року (пункт 29) статтю 6 пункт 1 Конвенції не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
Вирішуючи дану справу суд враховує положення частини другої статті 9 КАС України, згідно якої суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Так, даний позов позивачем не був окреслений іншими підставами окрім тих, на які суд уже надав відповідь. Тому, оцінки іншим обставинам, аніж тим, які зазначалися у позові, суд в цьому рішенні не надає.
За приписами частини першої статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили.
Оскільки факти наявності у позивача порушеного права із тих мотивів, які були викладені у позовній заяві, не знайшли свого підтвердження у ході розгляду справи, то у задоволенні позовних вимог слід відмовити.
З урахуванням положень ст. 139 КАС України відсутні підстави для відшкодування позивачу судових витрат пов'язаних із розглядом цієї справи.
Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -
у задоволенні позову відмовити.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення (ухвалу) суду або якщо розгляд справи здійснювався в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Інформація про учасників справи:
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1
Відповідач: Головне управління ДПС у Вінницькій області (21028, м. Вінниця, вул. Хмельницьке шосе, 7, код ЄДРПОУ 44069150)
Суддя Комар Павло Анатолійович