01 липня 2025 року
м. Рівне
Справа № 562/3152/23
Провадження № 22-ц/4815/605/25
Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Ковальчук Н. М.,
суддів: Хилевича С. В., Шимківа С. С.
секретар судового засідання - Пиляй І. С.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Західна агровиробнича компанія»
розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Західна агровиробнича компанія» на рішення Здолбунівського районного суду Рівненської області від 20 травня 2024 року у складі судді Саган Л. В., ухвалене в м. Здолбунів Рівненської області, повний текст рішення складено 23 травня 2025 року,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Західна агровиробнича компанія» про витребування земельної ділянки та скасування записів у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Свої позовні вимоги обґрунтовував тим, що 10 жовтня 2018 року він набув права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 5622687000:11:001:0183, площею 1,6942 га, розташовану на території колишньої Уїздецької сільської ради Здолбунівського району Рівненської області, цільове призначення якої - для ведення особистого селянського господарства. Йому стало відомо про наявність договору оренди вказаної земельної ділянки строком на сім років, укладеної 12 квітня 2018 року між ТОВ «Західна агровиробнича компанія» та ним. Зазначає, що договір оренди з відповідачем він не міг підписувати, оскільки вказана земельна ділянка станом на 12 квітня 2018 року не перебувала у його власності. Крім того, договір оренди землі від 12 квітня 2018 року містить відомості про кадастровий номер 5622687000:11:001:0183, який було присвоєно вказаній земельній ділянці лише 25 вересня 2018 року. Стверджує, що договір оренди землі є неукладеним, однак ТОВ «Західна агровиробнича компанія» продовжує користування землею, чим порушує його право користування та розпорядження належною йому на праві власності земельною ділянкою. Враховуючи, що відповідач користується земельною ділянкою без відповідної правової підстави, оскільки договір оренди землі між ним та ТОВ «Західна агровиробнича компанія» не укладався, просить скасувати державну реєстрацію права оренди земельної ділянки з кадастровим номером 5622687000:11:001:0183, площею 1,6942 га (номер запису про інше речове право 28383534 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно) та виребувати у ТОВ «Західна агровиробнича компанія» на його користь вказану земельну ділянку.
Рішенням Здолбунівського районного суду Рівненської області від 20 травня 2025 року вказаний позов задоволено.
Скасовано державну реєстрацію права оренди земельної ділянки з кадастровим номером 5622687000:11:001:0183, площею 1,6942 га, розташованої на території колишньої Уїздецької сільської ради Здолбунівського району Рівненської області, цільове призначення якої - для ведення особистого селянського господарства (номер запису про інше речове право 28383534 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно).
Витребувано у Товариства з обмеженою відповідальністю «Західна агровиробнича компанія» (код ЄДРПОУ 41099127) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) земельну ділянку з кадастровим номером 5622687000:11:001:0183, площею 1,6942 га, розташовану на території колишньої Уїздецької сільської ради Здолбунівського району Рівненської області, цільове призначення якої - для ведення особистого селянського господарства.
Стягнуто з ТОВ «Західна агровиробнича компанія» (код ЄДРПОУ 41099127) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) витрати по оплаті судового збору в розмірі 1073 грн. 60 коп..
Рішення суду першої інстанції мотивоване гарантованим законом правом власника земельної ділянки або землекористувача вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків, та обґрунтоване тим, що оскільки відповідач ТОВ «Західна агровиробнича компанія» користується земельними ділянками без відповідної правової підстави, адже угода між ними не укладалась, то земельні ділянки підлягають поверненню позивачу. Судом враховано, що в даному спорі належним способом захисту, який забезпечить реальне відновлення порушених прав позивача, є скасування рішення державного реєстратора про реєстрацію прав оренди на земельні ділянки за відповідачем, оскільки у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно наявні записи про право оренди земельних ділянок за відповідачем, які не ґрунтуються на договорі оренди землі, порушують права та законні інтереси позивача на користування та розпорядження земельною ділянкою.
Вважаючи рішення суду першої інстанції незаконним, необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права, за невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи, Товариство з обмеженою відповідальністю «Західна агровиробнича компанія» оскаржило його в апеляційному порядку. В поданій апеляційній скарзі заперечує висновок місцевого суду про те, що підставою для висновку суду про неукладеність спірного Договору є доводи позивача про непідписання такого договору, а також та обставина, що договір підписано до присвоєння кадастрового номера земельній ділянці та набуття права власності позивачем на таку земельну ділянку. Додає, що доводи позивача не можуть є доказами у справі в розумінні ст.76 ЦПК України, а тому висновок суду суперечить нормам закону. Вказує також на помилковість висновку суду про неукладеність договору на підставі твердження позивача про те, що кадастровий номер 5622687000:11:001:0183 спірній земельній ділянці присвоєно 25 вересня 2018 року, а сам позивач набув право власності на земельну ділянку лише 10 жовтня 2018 року, водночас спірний договір датовано 12 квітня 2018 року. Пояснює, що зазначені факти можуть свідчити про допущену при укладенні договору оренди землі помилку в даті договору, але жодним чином не вказувати на неукладеність правочину. Додає, що право оренди на вказану ділянку зареєстроване за відповідачем 10.10.2018, тобто коли позивач вже був власником земельної ділянки. Звертає увагу, що про укладення договору між сторонами свідчить факт виконання його сторонами шляхом отримання позивачем орендної плати, що підтверджується платіжними документами за період з 2018 по 2023 роки, а відтак кваліфікація договору як неукладеного виключається. Вказує, що позивачем при зверненні до суду обрано неналежний спосіб захисту, що є самостійною підставою для відмови в позові. З наведених підстав просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення про відмову в позові.
Відзиву на апеляційну скаргу не подано.
Дослідивши матеріали та обставини справи на предмет повноти їх встановлення, надання їм судом першої інстанції належної юридичної оцінки, вивчивши доводи апеляційної скарги стосовно дотримання норм матеріального і процесуального права судом першої інстанції, апеляційний суд прийшов до висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з наступних підстав.
Згідно ч. 1, 4 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Судом встановлено, що розпорядженням голови Здолбунівської районної державної адміністрації Рівненської області № 672 від 27 грудня 2007 року погоджено проект із землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв) на території Уїздецької сільської ради Здолбунівського району Рівненської області, затверджено технічну документацію із землеустрою щодо виділення земельних часток (паїв) в натурі (на місцевості) та складання державних актів на право влсності на землю громадянам, які мають право на земельну частку (пай), а також виділено в натурі (на місцевості) та передано у власність земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства в розрізі площ та угідь згідно з додатком.
Згідно архівного витягу № 950 від 03.08.2018, виданого архівним відділом Здолбунівської районної державної адміністрації Рівненської області, згідно з додатком до розпорядження № 672 від 27 грудня 2007 року, ОСОБА_1 виділено в натурі (на місцевості) та передано у власність земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 1,694 га - рілля та площею 0,100 га - сінокоси.
Право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 5622687000:11:001:0183, площею 1,6942 га, зареєстроване за ОСОБА_1 10 жовтня 2018 року на підставі розпорядження Здолбунівської районної державної адміністрації Рівненської області № 672 від 27 грудня 2007 року, що стверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта № 345118901 від 04.09.2023.
Згідно Інформаційної довідки, 10 жовтня 2018 року державним реєстратором Здрок І.О. Сапожинської сільської ради Корецького району Рівненської області внесено запис за № 28383534 про право оренди земельної ділянки строком на 7 років на підставі договору оренди землі від 12 квітня 2018 року, орендар: Товариство з обмеженою відповідальністю «Західна агровиробнича компанія», орендодавець: ОСОБА_1 , опис об'єкта іншого речового права: в оренду передається земельна ділянка загальною площею 1,6942 га, розташована на території Уїздецької сільської ради Здолбунівського району Рівненської області.
Згідно з ст. 90 ЗК України власники земельних ділянок мають право передавати їх в оренду.
Згідно з ч. 2 ст. 792 ЦК України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.
Згідно з ч. 1 ст. 2 Закону України «Про оренду землі» відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.
За змістом ст. 124 ЗК України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у власності громадян та юридичних осіб здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем.
Згідно з ст. 16 Закону України «Про оренду землі» укладення договору оренди земельної ділянки із земель приватної власності здійснюється за згодою орендодавця та особи, яка згідно із законом вправі набувати право оренди на таку земельну ділянку.
Відповідно до ч. 1 ст. 407 ЦК України право користування чужою земельною ділянкою встановлюється договором між власником земельної ділянки і особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб.
Отже, користуватися чужою земельною ділянкою, яка належить особі на праві приватної власності, можливо на праві оренди, підставою для якої є відповідний договір оренди.
Звертаючись до суду з позовом про повернення земельної ділянки та скасування державної реєстрації за відповідачем їх оренди, позивачка обґрунтовувала заявлені позовні вимоги тим, що вона не підписувала та не укладала додаткових договорів оренди землі з новим орендарем, а тому вважала, що не було її волевиявлення на укладення цих правочинів.
За змістом статті 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини, інші юридичні факти.
Згідно із частиною першою статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина четверта цієї ж статті).
Відповідно до законодавчого визначення правочином є перш за все вольова дія суб'єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб'єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів - набути, змінити або припинити цивільні права та обов'язки. Здійснення правочину законодавством може пов'язуватися з проведенням певних підготовчих дій учасниками правочину (виготовленням документації, оцінкою майна, інвентаризацією), однак сутністю правочину є його спрямованість, наявність вольової дії, що полягає в згоді сторін взяти на себе певні обов'язки (на відміну, наприклад, від юридичних вчинків, правові наслідки яких наступають у силу закону незалежно від волі їх суб'єктів). У двосторонньому правочині волевиявлення повинно бути взаємним, двостороннім і спрямованим на досягнення певної мети; породжуючи правовий наслідок, правочин - це завжди дії незалежних та рівноправних суб'єктів цивільного права.
Частиною третьою статті 203 ЦК України передбачено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
За частиною першою статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Статтею 207 ЦК України встановлено загальні вимоги до письмової форми правочину. Так, на підставі частини першої цієї статті правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
Частиною ж другою цієї статті визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Отже, особисті підписи сторін договору є невід'ємним елементом, реквізитом письмової форми такого договору, наявність таких підписів зазвичай має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.
Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627).
Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України).
За частиною першою статті 14 Закону України «Про оренду землі»
(тут і далі - у редакції, чинній на дати, зазначені в спірних договорах) договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально.
За частиною першою статті 15 Закону України «Про оренду землі» істотними умовами договору оренди землі є об'єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об'єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об'єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін.
Відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, а також порушення вимог статей 4-6, 11, 17, 19 цього Закону є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону (частина друга цієї ж статті).
У разі ж якщо сторони такої згоди не досягли, договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини.
Велика Палата Верховного Суду у пунктах 6.21-6.24 постанови від 26 жовтня 2022 року у справі № 227/3760/19-ц (провадження № 14-79цс21) зазначає, що: «у випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов'язків, то правочин є таким, що не вчинений, права та обов'язки за таким правочином особою взагалі не набуті, а правовідносини за ним не виникли.
Законодавець за загальним правилом, викладеним у статті 218 ЦК України, не передбачає наслідків у виді недійсності правочину у разі недотримання вимог щодо письмової форми правочину, встановлюючи водночас коло доказів, якими одна із сторін може заперечувати факт вчинення правочину або окремих його частин (письмові докази, засоби аудіо-, відеозапису, інші докази, крім свідчень свідків).
Натомість виконання правочину його учасниками може бути способом волевиявлення до вчинення правочину, відповідно до його суттєвих умов, передбачених законодавством.».
За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 заперечує укладення 12 квітня 2018 року з ТОВ «Західна агровиробнича компанія» договору оренди землі, посилаючись на те, що цей договір не підписував і взагалі на цю дату не набув права власності на земельну ділянку площею 1,6942 га з кадастровим номером 5622687000:11:001:0183 лише 10 жовтня 2018 року.
Задовольняючи позов ОСОБА_1 , суд першої інстанції послався на те, що твердження позивача про неукладеність правочину відповідачем не спростовані, і це є підставою вважати неукладеним договір оренди землі від 12 квітня 2018 року.
Водночас, стверджуючи, що договір між сторонами не укладався та не підписувався, суд мав врахувати, що саме позивач повинен доводити те, що він не підписував договір як результат домовленості двох сторін, спрямованої на встановлення певних цивільних прав та обов'язків, відповідно - що між сторонами не виникли правові відносини з договору оренди землі, оскільки позивач не виявив своєї волі на укладення таких правочинів. Натомість відповідач має доводити виникнення між сторонами правовідносин з договору оренди землі, виконання такого договору сторонами внаслідок досягнення домовленості з приводу користування земельними ділянками орендодавців.
Вказане відповідає правовій позиції Верховного Суду, що висловлена ним у постанові від 01 лютого 2023 року у справі № 530/130/21.
На спростування доводів ОСОБА_1 про те, що договір оренди належної їй земельних ділянок нею не укладалися, відповідач надав до суду першої інстанції докази визнання позивачем факту укладення договору, а саме:
- копію відомості на виплату готівки № 00000000777 від 11.04.2018;
- копію відомості на виплату готівки № 00000000684 від 12.08.2019;
- копію відомості № 309 від 08.10.2020;
- копію платіжної інструкції в національній валюті № 9111224127від 20.09.2021;
- копію платіжної інструкції в національній валюті № 2473195047 від 12.12.2022;
- копію платіжної інструкції в національній валюті № 1696856385 від 15.09.2023.
Зазначені докази вказують на те, що між сторонами існували договірні відносини, що свідчить про наявність волевиявлення позивача на укладення спірного договору від 12.04.2018 року, незважаючи на заперечення ним факту підписання цього правочину.
Верховний Суд у постанові від 01.02.2023 у справі № 530/130/21, переглядаючи рішення судів у справі з подібними правовідносинами зазначив таке: «Верховний Суд наголошує на тому, що у справі, яка переглядається, позивачі довели лише факт непідписання ними текстів договорів, проте їхні фактичні дії щодо отримання орендної плати, укладення додаткових угод до договорів оренди землі переконливо доводять визнання ними фактів укладення згаданих договорів з відповідачем, що відповідає правовому висновку Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26 жовтня 2022 року у справі № 227/3760/19-ц (провадження № 14-79цс21), ухваленій після подання касаційної скарги у справі, що переглядається, а тому Верховний Суд має повноваження вийти за межі доводів та вимог касаційної скарги відповідно до частини третьої статті 400 ЦПК України та застосувати цей правовий висновок до спірних правовідносин.».
Таким чином, Верховний Суд наголошує на тому, що для встановлення факту укладення чи неукладення договорів оренди землі важливим є не тільки і не стільки встановлення відповідності підпису позивача на тексті договору, а важливим є встановлення наявності чи відсутності самого волевиявлення сторони на укладення відповідного договору. Наявність чи відсутність волевиявлення може доводитись різними доказами, в тому числі доказами, що підтверджують фактичне виконання сторонами умов договору.
Оскільки ОСОБА_1 отримував від нового орендаря ТзОВ «Західна агровиробнича компанія» орендну плату, фактично між сторонами виникли та тривалий час існували правові відносини з договору оренди землі.
У зв'язку з наведеним, висновок суду першої інстанції про неукладеність між сторонами договору оренди землі та, як наслідок, наявність підстав для повернення земельної ділянки є помилковим.
Зробивши висновок про неукладеність договору оренди землі, врахувавши, що позивач як власник земельної діляноки не підписувала такої угоди, суд першої інстанції обмежив предмет доказування у справі лише встановленням факту підписання чи не підписання договору.
Такі висновки суперечать правовим висновкам Великої Палати Верховного Суду, зробленим у постанові від 26 жовтня 2022 року у справі № 227/3760/19-ц (провадження № 14-79цс21), що виконання правочину його учасниками може бути способом волевиявлення до вчинення правочину відповідно до його істотних умов, передбачених законодавством.
Підставою для висновку суду про неукладеність спірного договору є доводи позивача про непідписання такого договору, а також та обставина, що договір підписано до присвоєння кадастрового номера земельній ділянці та набуття права власності позивачем на таку земельну ділянку.
Однак згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Статтею 78 ЦПК України визначено, що суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
З огляду на наведене, доводи позивача не є доказами у справі в розумінні ст. 76 ЦПК України, тобто є недопустимими доказами у цій справі згідно з ст. 78 ЦПК України. Інших доказів, які б встановлювали факт непідписання позивачем спірного договору оренди землі матеріали справи не містять.
Таким чином, факт непідписання договору позивачем у справі не встановлений, а суд першої інстанції вважав даний факт встановленим на підставі недопустимих доказів.
Помилковими також є висновки суду про неукладеність договору на підставі твердження позивача про те, що кадастровий номер 5622687000:11:001:0183 спірній земельній ділянці присвоєно 25 вересня 2018 року, а сам позивач набув право власності на земельну ділянку лише 10 жовтня 2018 року, водночас спірний договір датовано 12 квітня 2018 року.
На думку суду, зазначені факти можуть свідчити про допущену при укладенні договору оренди землі помилку в даті договору, але жодним чином не вказувати на неукладеність правочину. Крім цього, право оренди на вказану ділянку зареєстроване за відповідачем 10.10.2018, тобто коли позивач вже був власником земельної ділянки.
Таким чином, має місце порушення судом норм процесуального права щодо прийняття та оцінки доказів, а також недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, що є підставою для скасування рішення суду першої інстанції в силу ч. 1 та 2 ст. 376 ЦПК України.
Враховуючи те, що судом першої інстанції неповно з'ясовано фактичні обставини справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, судом неправильно застосовано норми матеріального права, постановлене ним рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Західна агровиробнича компанія» про витребування земельної ділянки та скасування записів у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
Згідно ч. 1 ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (ч.13 ст. 141 ЦПК України).
Відповідно до підпункту «б» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України, суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Як вбачається із матеріалів справи, за подання до суду апеляційної скарги ТзОВ «Західна агровиробнича компанія» сплачено судовий збір в розмірі 1 288 гривень 32 копійки, який підлягає стягненню на його користь із позивача.
Керуючись ст. ст. 141, 367, 376, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Західна агровиробнича компанія» задовольнити.
Рішення Здолбунівського районного суду Рівненської області від 20 травня 2024 року скасувати.
У задоволенні позову ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Західна агровиробнича компанія» про витребування земельної ділянки та скасування записів у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Західна агровиробнича компанія» судові витрати у вигляді судового збору в сумі 1 288 (одна тисяча двісті вісімдесят вісім) гривень 32 копійки.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 03 липня 2025 року.
Головуючий Ковальчук Н. М.
Судді: Хилевич С. В.
Шимків С. С.