01 липня 2025 року
м. Рівне
Справа № 570/5943/24
Провадження № 22-ц/4815/767/25
Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Ковальчук Н. М.,
суддів: Хилевича С. В., Шимківа С. С.
секретар судового засідання - Пиляй І. С.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Корнинська сільська рада Рівненського району Рівненської області
розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Бузинарського Михайла Юрійовича на заочне рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 20 березня 2025 року у складі судді Кушнір Н.В., постановлене в м. Рівне, повний текст рішення складено 23 березня 2025 року,
ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Корнинської сільської ради Рівненського району Рівненської області про визнання права власності на житло. Свої позовні вимоги обґрунтовувала тим, що звернулася до державного реєстратора Корнинської сільської ради з метою реєстрації права власності на належний їй будинок садибного типу та господарську будівлю, на що отримала відмову в зв?язку з тим, що вона не надала всіх документів, які подаються для державної реєстрації прав на об?єкти нерухомого майна, що були закінчені будівництвом до 05.08.1992. Пояснює, що відповідач не надав виписку з погосподарської книги, усно обґрунтовуючи це тим, що в 1992 році відповідні працівники сільської ради не внесли запис про побудований позивачем будинок до відповідної книги, у зв?язку з чим відповідач не може видати позивачу вказану довідку, а відповідно реєстратор не може вчинити реєстраційні дії. Зазначає, що з 16 грудня 1985 року зареєстрована за адресою спірного будинку. Разом з тим на той час на вказаній земельній ділянці знаходився аварійний будинок, земельну ділянку під який їй виділила сільська рада під будівництво у грудні 1991 року. У травні 1992 року вона з чоловіком на цій же земельній ділянці повністю не по затвердженому плану закінчила будівництво одноквартирного двоповерхового житлового будинку з площею 119,5 кв.м. та господарської будівлі площею 158,7 кв.м. Після закінчення будівництва у травні 1992 року вона разом з сім'єю переселилася у побудований будинок зі старого будинку, що був розташований поруч за тією ж адресою. В подальшому вони знесли старий аварійний будинок загальною площею 41,5 м.кв. (чорний прямокутник на ситуаційному плані на позначеному червоному прямокутнику виділеної позивачу земельної ділянки), нову поштову адресу не присвоювали. Просила суд визнати за нею право власності на житловий будинок садибного типу з господарськими будівлями за переліком: А-2 житловий будинок, Б господарська будівля, розташований по АДРЕСА_1 .
Заочним рішенням Рівненського районного суду Рівненської області від 20 березня 2025 року у задоволенні вказаного позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції вмотивоване тим, що передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності у судовому порядку є наявність підтвердженого належними доказами як права власності на майно, яке оспорюється або не визнається іншою особою, так і порушення (невизнання або оспорювання) цього права на спірне майно, а також тими положеннями цивільного закону, які передбачають, що новостворене майно стає об'єктом цивільно-правових відносин за сукупності умов завершення будівництва, прийняття до експлуатації та державної реєстрації, а якщо об'єкт будівництва не введений в експлуатацію в установленому порядку, то він вважається незавершеним і визнання права власності на нього за рішенням суду, з посиланням на ст.392 ЦК України, неможливе.
Вважаючи рішення суду незаконним, ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права, за невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи, представник ОСОБА_1 - адвокат Бузинарський Михайло Юрійович оскаржив його в апеляційному порядку. В поданій апеляційній скарзі пояснює, що місцевим судом помилково не взято до уваги, що аварійний будинок чоловіка позивача загальною площею 47,8 м.кв. («чорний прямокутник» розташований на ситуаційному плані за позначеному червоному прямокутнику виділеної позивачу земельної ділянки площа 0,12 га, який був побудований ще до 1939 року, був розташований на земельній ділянці приблизною площею 0,0431 га (в подальшому переданої у приватну власність ОСОБА_2 у складі земельних ділянок загальною площею 0,5 га (рішення Корнинської сільської ради народних депутатів Рівненського району Рівненської області № 108 від 25 грудня 1997 року)), яка розташована та межує з земельною ділянкою (кадастровий номер 5624685900:04:029:0153), яка належить ОСОБА_3 .. Додає, що спірний будинок знаходиться на наданій позивачу під будівництво індивідуального житлового будинку Виконавчим комітетом Корнинської сільської ради народних депутатів Рівненського району Рівненської області рішенням № 63 від 09 грудня 1991 року земельній ділянці площею 0,12 га яка межує з городом позивача площею 0,18 га (кадастровий номер 5624685900:04:029:0683, тобто вказані вище земельні ділянки, на яких знаходилися різні домоволодіння, є різними, хоча і знаходяться за однією юридичною адресою: АДРЕСА_1 . Вказує на наявність в Будівельному паспорті оригіналу рішення виконавчого комітету Корнинської сільської ради народних депутатів Рівненського району Рівненської області, а саме рішення № 63 від 09 грудня 1991 року, яким позивачу надано земельну ділянку площею 0,12 га за адресою: АДРЕСА_1 , а під будівництво індивідуального житлового будинку. З огляду на наведене вважає, що спірний будинок позивача побудовано саме на земельній ділянці 0,12 наданій під будівництво та обслуговування індивідуального житлового будинку, яка була і 1991 році, у визначений законом спосіб, надана саме позивачу. Зазначає, що у травні 1992 року за вказаною адресою ( АДРЕСА_1 ) було збудоване ще одне домоволодіння, яке складалося з будинку садибного типу площею 119,5 кв.м та господарської споруди площею 158,7 кв.м. та належало позивачу ОСОБА_1 .. Пояснює, що з травня 1992 року за адресою: АДРЕСА_1 знаходилося два домоволодіння: І - домоволодіння - будинок площею 47,8 кв.м. збудований до 1939 року, який належав чоловіку позивача ОСОБА_2 ; ІІ - домоволодіння - будинок садибного типу площею 119,5 кв.м та господарська споруда площею 158,7 кв.м. які належалі позивачу ОСОБА_1 .. В подальшому наприкінці 1998 року чоловік позивача ОСОБА_2 зніс аварійний будинок, збудований до 1939 року загальної площею 47,8 м.кв. і таким чином його домоволодіння перестало існувати, а з 1999 року за адресою: АДРЕСА_1 залишилося тільки одне домоволодіння, яке складалося з будинку садибного типу, площею 119,5 кв.м та господарської споруди площею 158,7 кв.м. та належить позивачу ОСОБА_1 .. Наголошує, що спірний будинок побудовано до 05 серпня 1992 року, а отже ввеження в експлуатацію він не потребує. Зазначає також, що його довірителька вільно, відкрито, добросовісно, безперервно та безтитульно користується побудованим будинком з травня 1992 року, тобто майже 33 роки, а отже має право власності на спірний будинок також за набувальною давністю. З наведених підстав просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову в повному обсязі.
Відзиву на апеляційну скаргу не подано.
Дослідивши матеріали та обставини справи на предмет повноти їх встановлення, надання їм судом першої інстанції належної юридичної оцінки, вивчивши доводи апеляційної скарги стосовно дотримання норм матеріального і процесуального права судом першої інстанції, апеляційний суд прийшов до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.
Згідно ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судом встановлено, що 16 травня 1981 року позивач ОСОБА_1 зареєструвала шлюб з ОСОБА_2 .
З 16 грудня 1985 року позивач зареєстрована та проживає по АДРЕСА_1 , що підтверджується відомостями із її паспорту НОМЕР_1 .
Рішенням №63 виконавчого комітету Корнинської сільської Ради народних депутатів Рівненського району Рівненської області від 09 грудня 1991 року виділено ОСОБА_1 земельні ділянки під будівництво індивідуальних житлових будинків в с.Корнин, що підтверджується архівним витягом №208/04-01 від 10 травня 2024 року.
У січні 1992 року на підставі цього рішення та замовлення позивачки архітектурно-планувальним проектно-виробничим бюро при архітектурі Рівненського району виготовлено будівельний паспорт, який складається з наступних документів: план забудови земельної ділянки площею 0,12 га; проект одноквартирного двоповерхового житлового будинку №АРР-1-90, згідно з яким житлова площа - 79,00 м.кв., загальна площа - 94,70 м.кв.; проект господарської будівлі для індивідуальної забудови в селах Рівненського району, згідно з яким загальна площа - 61,69 м.кв.
20 липня 2015 року позивачка отримала дозвіл на складання технічної документації щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі, на якій розташований будинок орієнтовною площею 0,25 га рішенням Корнинської сільської ради №1622.
Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 просила визнати за нею право власності на зазначений будинок, покликаючись на ненадання відповідачем виписки з погосподарської книги, яка унеможливлює реєстрацію права власності в позасудовому порядку.
Відповідно до ч.1 ст.316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до Закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства (ст. 319 ЦК України).
Відповідно до положень ст.328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Згідно з ч.2 ст.331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно виникає з моменту завершення будівництва (створення майна).
Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації. До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна). У разі необхідності особа, зазначена в абзаці першому цієї частини, може укласти договір щодо об'єкта незавершеного будівництва після проведення державної реєстрації права власності або спеціального майнового права на нього відповідно до закону.
Відповідно до ст.376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.
Згідно з ч.3 ст.376 ЦК України право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.
За положеннямиі ст.392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Вирішуючи спір про визнання права власності на підставі ст.392 ЦК України, слід враховувати, що за змістом вказаної норми права судове рішення не породжує права власності, а лише підтверджує наявне у позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює його.
Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності в судовому порядку є наявність підтвердженого належними доказами як права власності на майно, яке оспорюється або не визнається іншою особою, так і порушення (невизнання або оспорювання) цього права на спірне майно. При дослідженні судом обставин існування в особи права власності, необхідним є перш за все встановлення підстави, на якій особа набула таке право, оскільки сама по собі державна реєстрація прав не є підставою виникнення права власності і такої підстави закон не передбачає.
Подібний висновок викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі №916/1608/18, від 12.03.2019 у справі № 911/3594/17, а також у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.02.2018 у справі № 925/1121/17, від 17.04.2019 у справі № 916/675/15.
Таким чином, передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності у судовому порядку є наявність підтвердженого належними доказами як права власності на майно, яке оспорюється або не визнається іншою особою, так і порушення (невизнання або оспорювання) цього права на спірне майно.
Заявляючи позов про визнання права власності на нерухоме майно, ОСОБА_4 не довела належними, достовірними, достатніми доказами обставин оспорення чи порушення її права власності на будинок іншими особами, зокрема відповідачем, та не підтвердила свого майнового права чи інтересу, право на звернення до суду за захистом якого закріплює ст. 16 ЦПК України.
Відхиляючи апеляційну скаргу, апеляційний суд також враховує, що особа вважається власником лише матеріалів, обладнання тощо, яке було використано у процесі будівництва (створення майна), доки не виконано три обов'язкові умови: 1) завершення будівництва; 2) прийняття до експлуатації; 3) державна реєстрація, тобто поки новостворене майно не стало об'єктом цивільно-правових відносин.
Окрім того, власником або землекористувачем земельної ділянки право на її забудову (будівництво) реалізується за умови використання земельної ділянки за її цільовим призначенням та видом відповідно до містобудівних умов і обмежень, встановлених законодавством.
Відповідно до правової позиції, висловленої Верховним Судом України у справі №760/21223/17-ц від 25 серпня 2020 року, якщо об'єкт будівництва не введений в експлуатацію в установленому порядку, то він вважається незавершеним і визнання права власності на нього за рішенням суду, з посиланням на ст.392 ЦК України, неможливо.
Процесуальне законодавство передбачає, що обставини цивільних справ з'ясовуються судом на засадах змагальності, в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів. Щодо обов'язку доказування і подання доказів, то кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень. Однак, будь-яких доказів, які б спростовували висновки суду першої інстанції, особою, яка подала апеляційну скаргу, не надано. Доводи апеляційної скарги апеляційним судом оцінюються критично, оскільки зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував.
Оцінюючи встановлені обставини справи в сукупності та взаємозв'язку із нормами закону, якими ті врегульовані, апеляційний суд приходить до переконання про відсутність підстав для задоволення позову з огляду на те, що новостворене майно, визнання права власності на яке є предметом цього позову, стає об'єктом цивільно-правових відносин за сукупності умов завершення будівництва, прийняття до експлуатації та державної реєстрації, та відсутність доказів введення об'єкта будівництва в експлуатацію в установленому порядку, а відтак він вважається незавершеним і визнання права власності на нього за рішенням суду неможливе, у зв'язку з чим відмова суду першої інстанції в задоволенні позовних вимог є обґрунтованою.
Таким чином, апеляційний суд приходить до висновку, що судом першої інстанції були правильно, всебічно і повно встановлені обставини справи, характер правовідносин, які виникли між сторонами та застосовано правові норми, які підлягали застосуванню при вирішенні даного спору, в зв'язку із чим рішення підлягає залишенню без змін, як ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до ч. 1. ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 367, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Бузинарського Михайла Юрійовича залишити без задоволення.
Заочне рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 20 березня 2025 року залишити без зміни.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 03 липня 2025 року.
Головуючий Ковальчук Н. М.
Судді: Хилевич С. В.
Шимків С. С.