04.07.2025
справа №642/1946/25
провадження №1-кп/642/376/25
04 липня 2025 року м. Харків
Холодногірський районний суд м. Харкова у складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
при секретарі ОСОБА_2
за участю:
прокурора ОСОБА_3
обвинуваченого - ОСОБА_4 ,
захисника - адвоката ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові кримінальне провадження за обвинуваченням:
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Козача Лопань Дергачівського району Харківської області, громадянина України, одруженого, приватного підприємця, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , фактично мешкає за адресою: АДРЕСА_2 , раніше судимого 10.03.2025р. Жовтневим районним судом м. Харкова за ч.ч. 1,3 ст. 436-2, ч.1 ст. 70 КК України до покарання у виді 5 років позбавлення волі з застосуванням ст. 75 КК України звільнений від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком на 2 роки,
який обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення-злочину, передбаченого ч.2 ст.286 КК України, -
ОСОБА_4 , 03.01.2025р. близько 16:10, керуючи своїм технічно-справним автомобілем «AUDI A6», р.н. НОМЕР_1 , рухався по вул. Євгена Котляра в напрямку вул. Полтавський шлях від вул. Велика Панасівська м. Харкова зі швидкістю приблизно 60 км/год. В районі буд. № 7 по вул. Євгена Котляра м. Харкова, ОСОБА_4 проявив неуважність, діючи необережно, не переконався в безпеці своїх дій, своєчасно не зменшив швидкість руху, не зупинив керований ним автомобіль та не надав дорогу пішоходу ОСОБА_6 , яка в цей час перетинала проїжджу частину з ліва на право по ходу руху автомобіля чим порушив вимоги п. 12.3 Правил дорожнього руху України, згідно з якими:
п.12.3 «У разі виникнення небезпеки для руху або перешкоди, яку водій об'єктивно спроможний виявити, він повинен негайно вжити заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу або безпечного для інших учасників руху об'їзду перешкоди» та допустив наїзд на пішохода. В результаті дорожньо-транспортної події ОСОБА_6 від отриманих травм померла в приміщенні лікарні.
Згідно до висновку судово-медичної експертизи № 12-17/7-А/25 від 11.03.2025р. в результаті дорожньо-транспортної події, причиною смерті ОСОБА_6 явилась важка тупа сукупна травма із ушкодженням внутрішніх органів та переломом кісток скелету, яка ускладнилась безповоротнім декомпексованим травматичним шоком, що і стало безпосередньо причиною смерті ОСОБА_6 .
Згідно до висновку судової автотехнічної експертизи № СЕ-19/121-25/5874-ІТ від 13.03.25р. у даній дорожній обстановці в діях водія автомобіля «AUDI A6», р.н. НОМЕР_1 ОСОБА_4 наявні невідповідності вимогам п.12.3 Правил дорожнього руху України, які з технічної точки зору перебувають у причинному зв'язку з виникненням даної дорожньо-транспортної події та її наслідками.
Допитаний в судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 свою вину в пред'явленому йому обвинуваченні визнав повністю, щиро покаявся у в скоєному злочині, погодився з кваліфікацією вчиненим ним діяння та підтвердив обставини викладені в обвинувальному акті. Пояснив що пригода трапилась за плохих погодних умов. Він відразу викликав швидку допомогу та поліцію. Прохав суворо його не карати та не позбавляти права на керування транспортними засобами оскільки він доглядає за батьками похилого віку.
Потерпілий ОСОБА_7 в підготовчому судовому засіданні звернувся до суду з проханням в подальшому розглядати справу без його участі, претензій матеріального та морального характеру до обвинуваченого не має. Прохав призначити ОСОБА_4 покарання не пов'язане з позбавленням волі. В подальшому надіслав письмову заяву в якій прохав розглядати справу у його відсутність зазначивши, що моральну та матеріальну шкоду, завдану внаслідок ДТП, має намір стягнути із страхової компанії. При призначенні покарання обвинуваченому покладався на розсуд суду.
Враховуючи те, що обвинувачений та інші учасники процесу не оспорюють всі обставини справи і судом встановлено, що вони правильно розуміють зміст цих обставин, відсутні будь-які сумніви у добровільності та істинності їх позиції, суд, провів судовий розгляд справи щодо всіх її обставин із застосуванням правил ч. 3 ст. 349 КПК України, обмежившись допитом обвинуваченого та дослідженням матеріалів що характеризують його особистість, визнавши недоцільним дослідження інших доказів по справі.
За таких обставин, суд вважає доведеним те, що ОСОБА_4 своїми умисними діями вчинив кримінальне правопорушення (злочин), передбачений ч. 2 ст. 286 КК України, тобто порушив правила безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило смерть потерпілої ОСОБА_6 .
Обставинами, що пом'якшує покарання ОСОБА_4 відповідно до ст. 66 КК України є щире каяття, сприяння досудовому розслідуванню кримінального правопорушення, позицію потерпілого щодо відсутності до Овчаренко претензій матеріального та морального характеру.
Обставин, що обтяжує покарання ОСОБА_4 відповідно до ст. 67 КК України судом не встановлено.
Відповідно до ст. 65 КК України при призначенні обвинуваченому ОСОБА_4 покарання суд враховує ступінь тяжкості кримінального правопорушення, яке відноситься до тяжких злочинів, наведеними даними про його особу, який раніше судимий, у лікаря нарколога та психіатра на обліку не перебуває, за місцем колишньої роботи характеризується позитивно, має на утриманні батьків - пенсіонерів.
Відповідно до ст. ст. 50 і 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення і попередження нових злочинів. Виходячи із вказаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.
Правову позицію щодо дотримання справедливості Конституційний Суд України висловив у рішеннях від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 та від 2 листопада 2004 року № 15-рп/2004 у справах про призначення судом більш м'якого покарання.
Так, у рішенні № 15-рп/2004 Конституційний Суд України зазначив: “Окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину; категорія справедливості передбачає, що покарання за злочин повинно бути домірним злочину. Справедливе застосування норм права - є передусім недискримінаційний підхід, неупередженість. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного. Адекватність покарання ступеню тяжкості злочину випливає з принципу правової держави, із суті конституційних прав та свобод людини і громадянина, зокрема, права на свободу, які не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України».
Визначені у статті 65 КК України загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.
Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини, який у своїх рішеннях (зокрема й у справі “Довженко проти України») зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.
Ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення означає з'ясування судом, насамперед, питання про те, до злочинів якої категорії тяжкості відносить закон (ст. 12 КК України) вчинене у конкретному випадку злочинне діяння. Беручи до уваги те, що у ст. 12 КК України дається лише видова характеристика ступеня тяжкості злочину, що знаходить своє відображення у санкції статті, встановленій за злочин цього виду, суд при призначенні покарання на основі всебічного, повного та неупередженого врахування обставин кримінального провадження в їх сукупності визначає тяжкість конкретного кримінального правопорушення, враховуючи його характер, цінність суспільних відносин, на які вчинено посягання, тяжкість наслідків, спосіб посягання, форму і ступінь вини, мотивацію кримінального правопорушення, наявність або відсутність кваліфікуючих ознак тощо.
Відповідно до роз'яснень, що містяться у п. 3 постанови Пленуму Верховного Суду України “Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності» від 23 грудня 2005 року № 12, щире розкаяння характеризує суб'єктивне ставлення винної особи до вчиненого злочину, яке виявляється в тому, що вона визнає свою провину, висловлює жаль з приводу вчиненого та бажання виправити ситуацію, що склалася.
Щире каяття - це певний психічний стан винної особи, коли вона засуджує свою поведінку, прагне усунути заподіяну шкоду та приймає рішення більше не вчиняти злочинів, що об'єктивно підтверджується визнанням особою своєї вини, розкриттям всіх відомих їй обставин вчиненого діяння, вчиненням інших дій, спрямованих на сприяння розкриттю злочину, або відшкодування заданих збитків чи усунення заподіяної шкоди.
Основною формою прояву щирого каяття є повне визнання особою своєї вини та правдива розповідь про всі відомі їй обставини вчиненого злочину. Якщо особа приховує суттєві обставини вчиненого злочину, що значно ускладнює його розкриття, визнає свою вину лише частково для того, щоб уникнути справедливого покарання, її каяття не можна визнати щирим, справжнім.
Отже, щире каяття повинно ґрунтуватися на належній критичній оцінці особою своєї протиправної поведінки, її осуді, бажанні виправити ситуацію, яка склалась, та нести кримінальну відповідальність за вчинене, а також зазначена обставина має знайти своє відображення в матеріалах кримінального провадження.
Відповідно до вимог ст. 69 КК України і роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, що містяться в п. 8 постанови “Про практику призначення судами кримінального покарання» від 23.10.2003 року № 7, призначення основного покарання, нижчого від найнижчої межі, передбаченої законом за даний злочин, може мати місце лише за наявності декількох (не менше двох) обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного. При цьому, у кожному такому випадку суд зобов'язаний у мотивувальній частині вироку зазначити, які саме обставини справи або дані про особу обвинуваченого він визнає такими, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, і впливають на пом'якшення покарання.
Враховуючи ступінь тяжкості скоєного кримінального правопорушення яке ОСОБА_4 хоча і вчинив з необережності, однак відповідно до ст. 12 КК України воно належить до тяжких, і внаслідок таких протиправних дій настала смерть потерпілої ОСОБА_6 . Тяжкі наслідки у виді смерті людини є непоправними і не можуть бути компенсовані відшкодуванням шкоди у матеріальному виразі або позицією родичів померлого - суд вважає що виправлення та попередження вчинення можливих інших злочинів з боку ОСОБА_4 не можливе без ізоляції від суспільства.
Разом з тим, враховуючи наявність декількох пом'якшуючих провину обставин, що може бути визнано виключними та такими що істотно знижують ступінь вини , суд вважає за можливе призначити покарання з застосуванням положень ст. 69 КК України нижче він найнижчої межі встановленої ст. 286 ч.2 КК України у вигляді 2 років позбавлення волі без позбавлення права керувати транспортними засобами.
Згідно до правової позиції висловленої об'єднаною палатою Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 15.02.2021р. ( справа 760/26543/17) вирок Жовтневого районного суду м. Харкова від 10.03.2025р. повинен виконуватись самостійно.
Цивільний позов не заявлявся.
Долю речових доказів вирішити відповідно до вимог ст. 100 КПК України.
Розподілити процесуальні витрати відповідно до вимог ст. 124 КПК України.
Відповідно до ч.4 ст. 174 КПК України, суд одночасно з ухваленням судового рішення, яким закінчується судовий розгляд, вирішує питання про скасування арешту майна. У зв'язку з чим, суд вважає необхідним скасувати арешт, накладений ухвалою слідчого судді Київського райсуду м. Харкова від 09.01.25р.
В силу вимог ч. 6 ст. 181 КПК України запобіжний захід обраний обвинуваченому ОСОБА_4 у вигляді домашнього арешту вважати скасованим.
Керуючись ст. ст. 373-374, 381-382 КПК України, суд-
ОСОБА_4 визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення-злочину, передбаченого ч.2 ст.286 КК України за яким призначити йому покарання, із застосуванням ст. 69 КК України, у вигляді 2 (двох) років позбавлення волі без позбавлення права керувати транспортними.
Строк відбування покарання ОСОБА_4 обчислювати з моменту приведення вироку до виконання.
Виконання вироку в частині направлення ОСОБА_4 до місця відбування покарання покласти на ГУНП в Харківській області.
Вирок Жовтневого райсуду м. Харкова від 10.03.25 р. виконувати самостійно.
Запобіжний захід відносно ОСОБА_4 вважається скасованим.
Стягнути з ОСОБА_4 на користь держави судові витрати за проведення експертизи №СЕ-19/121-25/775-ІТ від 23.01.2025р. та експертизи №СЕ-19/121-25/5874-ІТ від 13.03.2025р. у розмірі 11 142,60 грн.
Скасувати арешт, накладений ухвалою слідчого судді Київського райсуду м. Харкова від 09.01.25р. на автомобіль «AUDI A6», р.н. НОМЕР_1 , який є речовим доказом по справі та повернути власнику.
Вирок може бути оскаржений в апеляційному порядку до Харківського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а обвинуваченим, який перебуває під вартою, - в той же строк з моменту вручення йому копії вироку.
Вирок, якщо інше не передбачено цим Кодексом, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після прийняття рішення судом апеляційної інстанції.
Суддя ОСОБА_1