Справа № 393/139/25
пров. 2/393/113/25
25 червня 2025 року селище Кам'янець
Новгородківський районний суд Кіровоградської області в складі:
головуючого судді Подліпенця Є.О.,
за участю секретаря судових засідань Гладир К.С.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду селища Кам'янець, за участі позивача ОСОБА_1 , відповідача ОСОБА_2 в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення боргу,-
Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з вищевказаним позовом вказуючи, що 19.11.2024р. ОСОБА_2 взяв у нього для власного користування автомобіль марки Renault Master, реєстраційний номер НОМЕР_1 , 2019 року випуску та допустив його пошкодження внаслідок вчинення ДТП, чим завдав йому збитків. Вони разом після проведення огляду авто та консультацій зі спеціалістами оцінили пошкодження авто у розмірі 150 000,00 грн. Згідно власноручно підписаної розписки ОСОБА_2 , зобов'язався відшкодувати дані збитки до кінця лютого місяця 2025 року. Проте, відповідачем грошові кошти так і не було повернуто. В кінці лютого 2025 року останній почав уникати зустрічей та переховуватись. Наміру повертати кошти він не має. Таким чином, позивач вважає, що його право є порушеним і з метою захисту свого порушеного права він змушений був звернутися до суду. Його спроби домовитись з відповідачем про повернення грошових коштів добровільно позитивного результату не принесли і таким чином майнові інтереси та права позивача по справі були порушені відповідачем. Згідно ст. 41 Конституції України «кожен має право володіти, користуватись і розпоряджатись своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним». Згідно ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Таким чином, відповідач порушив взяті на себе зобов'язання і не виконав свої обов'язки, порушивши умови розписки щодо строків повернення суми боргу, завдавши таким чином матеріальні втрати позивачу. В зв'язку з цим, просить стягнути з відповідача ОСОБА_2 на свою користь борг в сумі 150 000,00 грн, допустивши примусове стягнення боргу та судові витрати по справі.
Ухвалою судді Новгородківського районного суду Кіровоградської області від 10.03.2025 року по даній справі відкрито провадження та справу призначено до розгляду за правилами загального позовного провадження на підготовче судове засідання. Крім цього, відповідачу визначено п'ятнадцятиденний строк з дня вручення даної ухвали для подання відзиву на позовну заяву.
Копія зазначеної ухвали була надіслана сторонам.
Також відповідачу разом з ухвалою надіслано копію позовної заяви з доданими до неї документами.
Під час підготовчого провадження відповідачем у встановлений судом п'ятнадцятиденний строк відзиву з відповідними доказами не надано.
Ухвалою Новгородківського районного суду Кіровоградської області від 06.05.2025 року закрито підготовче провадження у цивільній справі та призначено справу до судового розгляду по суті.
Позивач ОСОБА_1 під час розгляду справи позов по вищезазначеним підставам підтримав у повному обсязі та наполягав на його задоволенні. Також суду пояснив, що в листопаді 2024 року він надав ОСОБА_2 для власного користування свій автомобіль марки Renault Master, реєстраційний номер НОМЕР_1 та останній потрапив на ньому в ДТП, в якому був визнаний винним і пошкодив вказаний автомобіль. Після чого, автомобіль доставили до місця його проживання та він запросив спеціаліста, який і оцінив вартість ремонту пошкодженого авто на суму 150000,00 грн. При огляді транспортного засобу спеціалістом був також присутній і відповідач, який погодився з вказаною сумою. Потім відповідач сам добровільно, без тиску та примусу написав розписку, якою зобов'язувався повернути суму збитків в розмірі 150000,00 грн за пошкодження автомобіля Renault Master, рівними частинами до 30.02.2025р. Вказані в розписці кошти досі не повернуті, відповідач ухиляється від їх повернення, що й змусило його звернутись до суду.
Відповідач ОСОБА_2 під час розгляду справи позов не визнав та просив суд відмовити в його задоволенні у повному обсязі. Також суду пояснив, що в листопаді 2024 року він неофіційно працював у дружини позивача, яка прийняла його на роботу. В його обов'язки входило перевозити товар з одного складу «Нової пошти» до іншого. 19.11.2024 року він керуючи автомобілем Renault Master, реєстраційний номер НОМЕР_1 , потрапив в ДТП, яке сталося з його вини, що він визнає. На час ДТП він офіційно не перебував в трудових відносинах з роботодавцем, оскільки, як він наголосив вище працював за наймом неофіційно. Внаслідок ДТП транспортний засіб, яким він керував зазнав технічних пошкоджень. Після чого, дружина позивача, змусила його написати розписку, якою він зобов'язувався повернути суму збитків в розмірі 150000,00 грн за пошкодження автомобіля Renault Master. В інакшому випадку йому сказали, що звільнять з роботи. Він погодився, та під загрозою звільнення з робочого місця написав вказану розписку. При проведенні огляду транспортного засобу спеціалістом щодо вартості ремонту пошкодженого авто він присутнім не був. З сумою заборгованості за пошкодження транспортного засобу, яка вказана в розписці не погоджується, вважає, що вона надумана та не відповідає дійсності.
Вислухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, письмові докази, суд прийшов до наступного.
Так, судом встановлено, що відповідачем ОСОБА_2 власноручно написано розписку про те, що він 19.11.2024 року взяв в ОСОБА_1 автомобіль Renault Master, реєстраційний номер НОМЕР_2 , 2019 року випуску використання та допустив його пошкодження внаслідок ДТП. Сума збитків становить 150 000, 00 грн. Збитки від пошкодження автомобіля зобов'язався відшкодувати рівними частинами до 30.02.2025р.
Матеріали справи містять завірену у встановленому порядку копію такої розписки, позивач в судовому засіданні підтвердив справжність існування такої розписки та зазначив про наявність у нього оригіналу такої розписки.
Відповідач в судовому засіданні також підтвердив факт написання ним вказаної розписки та наявність в матеріалах справи копії саме такої розписки, написаної ним власноручно.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
У відповідності до ст. 3 ЦПК України, кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси.
Відповідно до ч. 1, 4 ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.
Згідно ст. 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
У відповідності до ст. 1047 ЦК України, договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Відповідно до ч. 1 ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Згідно ч. 3 ст. 1049 ЦК України, позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.
За своїми правовими ознаками договір позики є реальною, односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.
Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, і може не співпадати з датою складання розписки, яка посвідчує цей факт, однак у будь-якому разі складанню розписки має передувати факт передачі коштів у борг.
Таким чином, у разі пред'явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов'язання. Для цього, з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України, суд повинен установити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.
За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики після отримання коштів, підтверджуючи як факт укладення договору та зміст умов договору, так і факт отримання боржником від кредитора певної грошової суми.
При цьому факт отримання коштів у борг підтверджує не будь-яка розписка, а саме розписка про отримання коштів, зі змісту якої можливо установити, що відбулася передача певної суми коштів від позичальника до позикодавця.
Досліджуючи боргові розписки чи інші письмові документи, суд для визначення факту укладення договору повинен виявляти справжню правову природу правовідносин сторін незалежно від найменування документа та, залежно від установлених результатів, зробити відповідні правові висновки.
Таким чином, за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики після отримання коштів, підтверджуючи як факт укладення договору та зміст умов договору, так і факт отримання боржником від кредитора певної грошової суми.
Між тим, зміст наданої позивачем розписки не підтверджує факт укладення між сторонами договору позики, оскільки не підтверджує факт передачі позивачем та отримання відповідачем коштів у борг і виникнення у нього обов'язку з їх повернення, тобто існування між сторонами договірних правовідносин за договором позики.
Вказана обставина також визнана сторонами в судовому засіданні. Зокрема, позивач визнав ту обставину, що ним не відбулось реальної передачі коштів відповідачу ОСОБА_2 , у борг, а складання розписки було обумовлено іншими обставинами.
Відповідач також в судовому засіданні заперечив факт отримання коштів від позивача, зазначивши, що розписка була написана ним з приводу відшкодування шкоди за автомобіль, який потрапив в ДТП під його керуванням.
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Правом звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме належних їй прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
У разі порушення (невизнання, оспорювання) суб'єктивного цивільного права чи інтересу у потерпілої особи виникає право на застосування конкретного способу захисту. Цим правом на застосування певного способу захисту і є права, які існують у рамках захисних правовідносин. Тобто спосіб захисту реалізується через суб'єктивне цивільне право, яке виникає та існує в рамках захисних правовідносин (зобов'язань).
За статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) визнається право людини на доступ до правосуддя, а за статтею 13 Конвенції - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред'явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення. Пряма чи опосередкована заборона законом на захист певного цивільного права чи інтересу не може бути виправданою. Під способами захисту суб'єктивних прав розуміють закріплені законом матеріально правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав і вплив на правопорушника (пункт 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16). При цьому під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що спричиняє потрібні результати, наслідки, тобто матиме найбільший ефект по відновленню відповідних прав, свобод та інтересів на стільки, на скільки це можливо.
Вирішуючи цивільний спір, суд з'ясовує, чи існує у позивача право або законний інтерес; якщо так, то чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем; якщо так, то чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги. В іншому випадку у позові слід відмовити.
Спосіб захисту - це матеріально-правовий засіб примусового характеру, за допомогою якого відбувається відновлення/визнання порушеного/оспорюваного права чи законного інтересу особи.
Таким чином, ефективний спосіб захисту має бути таким, що відповідає змісту порушеного права та забезпечує реальне поновлення прав особи, за захистом яких вона звернулась до суду, відповідно до вимог законодавства.
Отже, засіб юридичного захисту має бути ефективним як на практиці, так і за законом.
Згідно правової позиції, викладеної в постанові Великої Палати Верховного Суду від 6 квітня 2021 року у справі № 910/10011/19 та постанові від 15 березня 2023 року по справі №725/1824/20, обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною та достатньою підставою для відмови в задоволенні позову.
Приймаючи до уваги встановлені обставини справи та враховуючи норми законодавства, що регулюють наявні між сторонами спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що позивач обрав невірний спосіб захисту порушеного права.
Із змісту виниклих між сторонами правовідносин вбачається, що відповідач своїми діями завдав позивачу певного обсягу матеріальних збитків, що породжує у позивача право на звернення до суду з вимогами саме про відшкодування матеріальної шкоди в ході чого він повинен довести перед судом належність йому пошкодженого майна, факт пошкодження вказаного майна саме відповідачем, вартість спричинених збитків, тощо.
Між тим, таких вимог позивачем не заявлено.
В свою чергу, обраний позивачем спосіб захисту своїх прав як стягнення боргу по розписці в даному випадку не відповідає змісту виниклих між сторонами правовідносин, та є невірним, в зв'язку з чим в задоволенні позову слід відмовити у повному обсязі за безпідставністю.
Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Так як у задоволенні позову позивачу відмовлено у повному обсязі, у відповідності до ст. 141 ЦПК України судові витрати залишаються за позивачем.
На підставі ст.ст. 526, 546, 549, 598, 599, 639, 651, 1046, 1047, 1049, 1050 ЦК України, ст. ст. 3, 12, 13, 19, 76-82, 89, 141, 247, 258, 259, 263-265, 268, 352 ЦПК України, суд, -
В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Кропивницького апеляційного суду протягом тридцяти днів.
Датою ухвалення рішення є дата складання повного судового рішення.
Повне рішення складено 03.07.2025 року.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.
Копію рішення вручити (направити) сторонам.
Суддя Є.О. Подліпенець