вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua
"28" травня 2025 р. м. Київ Справа № 911/117/25
Господарський суд Київської області в складі:
головуючого судді Христенко О.О.
за участю секретаря Комісарчук Д.-М.О.
розглянувши справу № 911/117/25
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «СВС ОЙЛ», с. Новаки
Лубенський район, Полтавська область
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Заруддя-Агро», с. Мусійки,
Іванківський район, Київська область
прo стягнення 854 693,00 грн
за участі представників:
від позивача: Мартинюк О.С., адвокат, ордер серії ВІ № 1268604 від 26.12.2024
від відповідача: Коноваленко Є.О., адвокат, ордер серї АІ № 1821001 від 12.02.2025
08.01.2025 до Господарського суду Київської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю “СВС ОЙЛ» від 27.12.2024 (вх. № суду 4444) до Товариства з обмеженою відповідальністю “Заруддя-Агро» про стягнення 854 693,00 грн.
В обґрунтування позовних вимог, позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов Договору поставки нафтопродуктів № 2011/2023 від 20.11.2023, в частині своєчасної оплати отриманого товару, у зв'язку з чим у відповідача перед позивачем утворилась заборгованість в сумі 532 424,83 грн, з огляду на наявність якої нараховані 198 616,75 грн пені, 101 029,08 грн інфляційних нарахувань та 22 622,74 грн 3 % річних.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 13.01.2025 відкрито провадження у справі № 911/117/25, розгляд справи в порядку загального позовного провадження призначений в підготовчому засіданні на 12.02.2025.
Ухвалою суду від 12.02.2025 підготовче засідання у справі № 911/117/25 було відкладено на 12.03.2025.
10.03.2025 через систему «Електронний суд» від відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх. № 3185/25), в якому відповідач просить суд відмовити в задоволенні вимог щодо стягнення пені, 3 % річних та інфляційних втрат, чи зменшити їх розмір до 50 %. Так, у своєму видзиві, відповідач з урахуванням ч. 6 ст. 232 ГК України відзначає про неправомірне нарахування будь-яких штрафних санкцій після 13.10.2024. Окремо, відповідач наголошує на тому, що позивач не поніс будь-яких реальних збитків чи збитків у вигляді упущеної вигоди, враховуючи те, що в умовах військової агресії, діяльність як позивача так і відповідача, як суб'єктів підприємницької діяльності є утрудненою та на сторін однаково впливають негативні фактори, пов'язані з воєнними діями на території України, а отже відповідач вважає за можливе зменшити розмір пені, інфляційних втрат та 3 % річних до 50%.
Ухвалою суду від 12.03.2025 підготовче засідання було відкладено на 09.04.2025.
Ухвалою суду від 09.04.2025 підготовче провадження у справі № 911/117/25 було закрито, а справу призначено до розгляду по суті на 07.05.2025. Однак, у зв'язку із оголошенням 07.05.2025 у місті Києві сигналу “повітряна тривога», яка тривала 3 год. 07 хв. з 09:36 до 12:44, судове засідання з розгляду справи №911/117/25 не відбулось, зважаючи на що ухвалою суду було призначене на 28.05.2025.
Представник позивача в засіданнях суду підтримав позовні вимоги вважаючи їх обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню з підстав, викладених у позові; представник відповідача підтримав надані суду заперечення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд Київської області -
20.11.2023 між Товариством з обмеженою відповідальністю «СВС ОЙЛ» (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Заруддя-Агро» (покупець), було укладено Договір поставки нафтопродуктів № 2011/2023.
Пунктом 1.1 договору передбачено, що постачальник зобов'язується передати у власність покупця нафтопродукти (товар), а покупець зобов'язується прийняти та оплатити товар, на умовах, визначених цим договором.
Вид нафтопродуктів (найменування), одиниці виміру та кількість товару, що підлягає передачі за цим договором, визначаються сторонами та відображаються в рахунках-фактурах, видаткових накладних (п. 1.2 договору).
Поставка товару здійснюється партіями на підставі усних або письмових заявок на поставку товару, що мають містити найменування товару, кількість, ціну, строк та інші умови поставки товару (п. 2.2 договору).
Поставка товару підтверджується накладними документами на товар - видатковою накладною та товарно-транспортною накладною, які підписані представниками обох сторін (п. 2.4 договору).
Ціна товару визначається сторонами та відображається в рахунка-фактурах, видактових накладних (п. 4.1 договору).
Покупець здійснює оплату протягом 10 банківських днів з моменту отримання товару від постачальника (п. 5.2 договору).
Відповідно до п. 6.2 договору покупець несе відповідальність за порушення строків оплати товару і, на вимогу постачальника сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого зобов'язання за кожний день прострочення.
Умовами п. 9.1 договору визначено, що договір набирає чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін, скріплення його печатками сторін та діє до 30.11.2024, а в частині оплати - до повного виконання зобов'язань по даному договору.
Так, свої зобов'язання ТОВ "СВС ОЙЛ" згідно Договору № 2011/2023 від 20.11.2023 перед ТОВ «Заруддя-Агро» щодо поставки товару виконало у повному обсязі, поставивши останньому товар на загальну суму 1 236 100,00 грн, про що свідчить видаткова накладна № 144 від 03.04.2024, підписана представниками сторін та скріплена печатками підприємств.
Крім того, між позивачем та відповідачем була підписана товарно-транспортна накладна на відпуск нафтопродуктів № 144 від 03.04.2024.
Для оплати вартості товару позивачем було сформовано та виставлено відповідачу рахунок-фактуру № 140 від 03.04.2024.
В свою чергу ТОВ «Заруддя-Агро» свої зобов'язання щодо оплати поставленого позивачем товару виконало частково в сумі 388 575,17 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № 252 від 30.10.2024 та платіжною інструкцією № 195 від 22.11.2024. Вартість товару в сумі 532 424,83 грн залишена відповідачем не сплаченою.
Позивач, звертався до відповідача з листами від 29.08.2024 та 23.12.2024, надіслання яких підтверджується наявними в матеріалах справи копіями описів вкладення у цінний лист, в яких просив відповідача здійснити перерахування заборгованості за отриманий товар.
Листи позивача залишені відповідачем без відповіді та повного задоволення.
За твердженням позивача станом на день підготовки даної позовної заяви наявна за відповідачем заборгованість лишається не оплаченою, що і стало підставою для звернення позивача із відповідним позовом до господарського суду за захистом свого порушеного права.
Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України (ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України).
Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
У відповідності до статті 174 Господарського кодексу України, однією з підстав виникнення господарських зобов'язань є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди, не передбачені законом, але такі, які йому не суперечать.
Так, за своєю правовою природою угода, яка відбулася між позивачем та відповідачем є договором поставки.
Згідно з ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Згідно з ст. 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі - продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ч.ч. 1 та 2 ст. 692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.
Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.
Згідно приписів статей 525, 526 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтею 599 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Таким чином, оскільки заборгованість відповідача в частині оплати переданого позивачем на підставі договору та видаткової накладної товару, на час прийняття рішення повністю не сплачена, а розмір заборгованості відповідає фактичним обставинам справи, вимога позивача про стягнення з відповідача 532 424,83 грн визнається судом правомірною та такою, що підлягає задоволенню.
Крім того, враховуючи те, що відповідач порушив строки виконання грошового зобов'язання щодо здійснення повного розрахунку за отриманий товар у строк визначений договором, позивач просить суд стягнути з відповідача інфляційні втрати в сумі 101 029,08 грн та 3% річних в сумі 22 622,74 грн, нарахованих за сукупний період з 19.04.2024 по 25.12.2024, з урахуванням часткових оплат суми заборгованості.
Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Суд, при дослідженні наданого позивачем розрахунку встановив, що здійснений позивачем розрахунок інфляційних втрат та 3% річних є арифметично вірними, відповідає вказаним нормам законодавства та обставинам справи, а отже такі вимоги підлягають задоволенню.
Окрім того, позивач на підставі п. 6.2 договору просить суд стягнути з відповідача пеню в сумі 198 616,75 грн, нараховану за сукупний період з 19.04.2024 по 25.12.2024, з урахуванням часткових оплат суми заборгованості.
Відповідно до п. 6.2 договору покупець несе відповідальність за порушення строків оплати товару і, на вимогу постачальника сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого зобов'язання за кожний день прострочення.
Відповідно до ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності.
Згідно зі ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки, а згідно частини першої ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання, або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Разом з тим, відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Так, суд здійснивши розрахунок пені, з урахуванням норм ч. 6 ст. 232 Господарського процесуального кодексу України встановив, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню пеня в сумі 163 921,97 грн.
Щодо зменшення сум 3 % річних, інфляційних нарахувань та пені, суд відзначає наступне.
Так, Товариство з обмеженою відповідальністю «Заруддя-Агро» зазначало про те, що позивач не поніс будь-яких реальних збитків чи збитків у вигляді упущеної вигоди, враховуючи те, що в умовах військової агресії, діяльність як позивача так і відповідача, як суб'єктів підприємницької діяльності є утрудненою та на сторін однаково впливають негативні фактори, пов'язані з воєнними діями на території України, а отже відповідач вважає за можливе зменшити розмір пені, інфляційних втрат та 3 % річних до 50%.
Додатково відповідач наголошував, що економічна діяльність ТОВ «Заруддя-Агро» в межах умов воєнного стану є складною, оскільки основним видом діяльності підприємства є вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур.
Крім того, товариство має боргові зобов'язання, а тому накладення на відповідача додаткової відповідальності зі сплати неустойки поставить товариство у ще гірше становище, а отже зменшення неустойки за договором поставки для відповідача є значною потребою задля забезпечення подальшої діяльності товариства.
Відповідно до ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Положення ст. 551 Цивільного кодексу України та ст. 233 Господарського кодексу України передбачають зменшення саме штрафних санкцій. Відповідальність передбачена положеннями ст. 625 Цивільного кодексу України у вигляді обов'язку боржника сплатити 3 % річних та інфляційні нарахування не є штрафною санкцією, а є мірою відповідальності, що носить компенсаторний характер і пов'язаний з особливою природою грошей, що мають властивість знецінюватись. На відміну від штрафних санкцій метою яких є збагачення кредитора, 3 % річні та інфляційні нарахування будучи акцесорними до основного зобов'язання у своїй природі є особливого роду збиткам, (сателітні), що не вимагають доведення та існують в силу змісту грошового зобов'язання, завданням яких є відновлення майнових прав кредитора.
Наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді стягнення 3 % річних та інфляційних нарахувань не є санкцією, а виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та у отриманні компенсації від боржника.
Подібна за змістом правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 22.04.2020 у справі № 922/795/19.
При цьому статтею 617 Цивільного кодексу України встановлено загальні підстави звільнення особи від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок дії непереборної сили, тоді як норми статті 625 ЦК України, які визначають відповідальність за порушення саме грошового зобов'язання незалежно від наявності чи відсутності вини боржника, є спеціальними, конкретизуючими і не передбачають жодних підстав звільнення від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання.
Оскільки 3 % річних та інфляційні нарахування не є штрафними санкціями, а сторони в договорі не передбачили іншого розміру процентів річних, суд дійшов висновку, що стягненню підлягають 3 % річних та інфляційні нарахування від простроченої суми за весь час прострочення із застосуванням положень частини другої статті 625 Цивільного кодексу України.
Заходи відповідальності за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання, передбачені ст. 625 Цивільного кодексу України, не є неустойкою чи штрафними санкціями, тому не можуть бути зменшені судом на підставі ст. 233 Господарського кодексу України, ст. 551 Цивільного кодексу України.
Враховуючи викладене, можна дійти висновку, що порушення відповідачем умов договору є підставою для нарахування визначених статтею 625 ЦК України платежів, а наявність обставин непереборної сили за договором не звільняє відповідача від встановленого законом обов'язку відшкодувати матеріальні втрати кредитора від знецінення коштів унаслідок інфляційних процесів та не позбавляє кредитора права на отримання компенсації від боржника за користування утримуваними ним коштами.
Отже, оскільки зменшення (за клопотанням сторони) заявлених інфляційних нарахувань та 3 % річних, які нараховуються за неналежне виконання стороною свої зобов'язань кореспондується із обов'язком сторони, до якої така відповідальність застосовується, довести згідно з статтею 74 Господарського процесуального кодексу України те, що вона не бажала вчинення таких порушень, що вони були зумовлені винятковими обставинами та не завдали значних збитків контрагенту на підставі належних і допустимих доказів, тоді як відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів існування таких обставин, - доводи відповідача про наявність підстав для зменшення розміру інфляційних нарахувань та 3 % річних на 50 % є необґрунтованими та неспроможними.
Положенням ст. 233 Господарського кодексу України встановлено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Зі змісту зазначених норм вбачається, що вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи із інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов'язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначного прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (у тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.
Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
Водночас, висновок суду щодо необхідності зменшення розміру пені, які підлягають стягненню з відповідача, повинен ґрунтуватися, крім викладеного, також на загальних засадах цивільного законодавства, якими є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 статті 3 Цивільного кодексу України).
Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення. Оскільки неустойка має на меті, в першу чергу, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не може лягати непомірним тягарем для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. Така правова позиція викладена і в рішенні Конституційного Суду України № 7-рп/2013 від 11.07.2013.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 06.11.2018 у справі № 913/89/18, від 04.12.2018 у справі № 916/65/18, від 26.03.2019 у справі № 913/284/18,від 03.07.2019 у справі № 917/791/18, від 22.10.2019 у справі № 904/5830/18, від 13.01.2020 у справі № 902/855/18, від 27.01.2020 у справі № 916/469/19, від 04.02.2020 у справі № 918/116/19, від 25.02.2020 у справі № 903/322/19, від 07.04.2020 у справі № 904/1936/19.
Реалізуючи свої дискреційні повноваження, які передбачені статтями 551 Цивільного кодексу України та 233 Господарського кодексу України щодо права зменшення розміру належних до сплати штрафних санкцій, суд, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 Цивільного кодексу України (справедливість, добросовісність, розумність) має забезпечити баланс інтересів сторін, та з дотриманням правил статті 86 Господарського процесуального кодексу України визначати конкретні обставини справи (як-то: ступінь вини боржника, його дії щодо намагання належним чином виконати зобов'язання, ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, дії/бездіяльність кредитора тощо), які мають юридичне значення, і з огляду на мотиви про компенсаційний, а не каральний характер заходів відповідальності з урахуванням встановлених обстави справи не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав (пункт 88 постанови Верховного Суду від 02.03.2023 у справі № 905/1409/21).
Так, дослідивши доводи відповідача та обставини справи, суд зауважує, що відповідачем в перебігу розгляду справи не обґрунтовано винятковості випадку у спірних правовідносинах сторін щодо обставин, які спричинили порушення з його сторони строків оплати товару встановлених договором.
У даному випадку, суд виходить із того, що задоволення клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «Заруддя-Агро» та зменшення на 50 % суми пені не відповідатиме критеріям розумності та справедливості по відношенню до Товариства з обмеженою відповідальністю «СВС ОЙЛ», що також може призвести до недотримання судом принципу пропорційності та порушення балансу інтересів сторін.
Згідно з наданими суду доказами, строком для розрахунку за отриманий відповідачем товар встановлено квітень 2024, однак оплату такого товару, відповідач тривалий час не здійснює, а отже приймаючи до уваги наведені обставини для зменшення розміру пені, виходячи із засад справедливості, добросовісності, розумності, пропорційності та співмірності, суд дійшов висновку щодо відсутності підстав для зменшення розміру пені.
Згідно з ч. 1 ст.ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 1 ст. 77 ГПК України).
Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи (ст. 78 ГПК України).
Відповідно до ст. 79 ГПК України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Згідно з ч.1 ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.
Судові витрати відповідно до ст. 129 ГПК України, покладаються на сторін пропорційно задоволенним вимогим.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 123, 129, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позовні вимоги задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Заруддя-Агро» (07211, Київська область, Іванківський район, с. Мусійки, вул. Центральна, 145, код ЄДРПОУ 38286596) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «СВС ОЙЛ» (37542, Полтавська область, Лубенський район, с. Новаки, код ЄДРПОУ 44229640) 532 424 (п'ятсот тридцять дві тисячі чотириста двадцять чотири) грн 83 коп заборгованості, 163 921 (сто шістдесят три тисячі дев'ятсот двадцять одну) грн. 97 коп пені, 101 029 (сто одну тисяу двадцять дев'ять) грн 08 коп інфляційних нарахувань, 22 622 (двадцять дві тисячі шістсот двадцять дві) грн 74 коп 3 % річних та 9 839 (дев'ять тисяч вісмсот тридцять дев'ять) грн. 98 коп судового збору
Видати наказ.
3. В іншій частині в позові відмовити.
Дане рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга може бути подана протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту рішення відповідно до ст. ст. 240-241 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст підписано - 03.07.2025.
Суддя О.О. Христенко