ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
02.07.2025Справа № 910/1774/25
Господарський суд міста Києва у складі судді Трофименко Т.Ю., при секретарі судового засідання Петрук Б.В., розглянув у відкритому судовому засіданні справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ЗАКАРПАТТЯЕНЕРГОЗБУТ»
до Державного підприємства «Гарантований покупець»
про стягнення 243 350 811,34 грн,
Представники сторін:
від позивача: Горінецький В.Й.,
від відповідача: Єфремов В.О.
До Господарського суду міста Києва надійшов позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ЗАКАРПАТТЯЕНЕРГОЗБУТ» до Державного підприємства «Гарантований покупець» про стягнення 243 350 811,34 грн, з яких: інфляційні втрати у розмірі 200 254 409,48 грн та 3% річних у розмірі 43 096 401,86 грн.
Позовні вимоги обґрунтовано порушенням відповідачем своїх зобов'язань із повної та своєчасної оплати послуг із забезпечення доступності електричної енергії для побутових споживачів за договором від 15.09.2021 № 2299/02/21, за періоди з лютого 2022 року по січень 2023 року та з вересня 2023 року по серпень 2024 року.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.02.2025 прийнято вказаний позов до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/1774/25, підготовче засідання призначено на 17.03.2025. Встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву, позивачу - строк для подання відповіді на відзив.
10.03.2025 до суду від представника позивача надійшла заява про участь в судових засіданнях у справі № 910/1774/25 в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду із використанням власних технічних засобів.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.03.2025 вказану вище заяву представника позивача задоволено.
17.03.2025 до суду від відповідача надійшло клопотання про продовження (поновлення) процесуального строку для подання відзиву на позовну заяву, а також відзив на позовну заяву.
В підготовче засідання 17.03.2025 з'явилися представники сторін.
Суд за результатами підготовчого засідання постановив ухвалу (без оформлення окремого документа) про визнання поважними причин пропуску відповідачем строку для подання відзиву на позовну заяву, поновлення пропущеного процесуального строку та долучення поданого відзиву на позовну заяву до матеріалів справи. Встановлено позивачу строк для подання відповіді на відзив протягом 10 днів з дня отримання відзиву, відповідачу встановлено строк для подання заперечень на відповідь на відзив - протягом 10 днів з дня отримання відповіді на відзив. Відкладено підготовче засідання на 23.04.2025 та продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів.
25.03.2025 до суду від позивача надійшла відповідь на відзив.
27.03.2025 до суду від відповідача надійшло клопотання про продовження процесуального строку для подання заперечень на відповідь на відзив до 11.04.2025.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.04.2025 клопотання відповідача про продовження строку для подання заперечень на відповідь на відзив задоволено, продовжено вказаний строк до 11.04.2025 включно.
11.04.2025 до суду від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив.
В підготовче засідання 23.04.2025 з'явилися представники сторін.
Враховуючи, що судом здійснено всі необхідні та достатні дії для забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи по суті, з огляду на відсутність підстав для відкладення підготовчого засідання, суд дійшов висновку про закриття підготовчого провадження у справі та призначення справи до розгляду по суті на 21.05.2025, про що постановив протокольну ухвалу (без оформлення окремого документа).
21.05.2025 до суду від відповідача надійшло клопотання про зменшення 3% річних та інфляційних втрат.
В судове засідання 21.05.2025 з'явилися представники сторін.
Заслухавши в судовому засіданні 21.05.2025 пояснення представника позивача щодо заявлених позовних вимог та заперечення представника відповідача, суд постановив оголосити в судовому засіданні перерву до 18.06.2025.
В судове засідання 18.06.2025 з'явилися представники сторін.
Заслухавши додаткові пояснення/заперечення представників сторін, суд постановив протокольну ухвалу про оголошення перерви в судовому засіданні до 02.07.2025.
В судове засідання 02.07.2025 з'явилися представники сторін.
Так, представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги та просив позов задовольнити. Представник відповідача просив відмовити у задоволенні позовних вимог або зменшити розмір заявлених 3% річних та інфляційних втрат до 1 грн.
В порядку ч. 1 ст. 233, ст. 240 ГПК України в судовому засіданні 02.07.2025 після закінчення судового розгляду справи ухвалено рішення по суті позовних вимог та проголошено його скорочений текст (вступну та резолютивну частини).
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва
15.09.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Закарпаттяенергозбут» (надалі - Товариство, позивач, постачальник універсальних послуг) та Державним підприємством «Гарантований покупець» (надалі - Підприємство, відповідач, замовник) укладено договір № 2299/02/21 про надання послуг із забезпечення доступності електричної енергії для побутових споживачів постачальником універсальних послуг (надалі - Договір), за умовами п. 1.1 якого постачальник зобов'язується надавати замовнику послуги із забезпечення доступності електричної енергії для побутових споживачів (надалі - послуги), а замовник зобов'язується отримувати надані постачальником послуги та оплачувати їх вартість на умовах та в порядку, визначеному цим договором та Положенням про покладення спеціальних обов'язків на учасників ринку електричної енергії для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку електричної енергії, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 05.06.2019 № 483 (зі змінами) (надалі - Положення).
Відповідно до п. 4 Договору загальна вартість послуг за цим договором визначається як сумарна вартість послуг, які надаються постачальником кожного розрахункового періоду протягом строку дії цього договору, крім того - податок на додану вартість. Розрахунковим періодом за цим договором є календарний місяць.
В п. 5 Договору визначено, що прогнозна вартість послуг у відповідному місяці розраховується постачальником універсальних послуг відповідно до додатка 5 Положення.
За умовами п. 6 Договору до 15-го числа місяця, що передує розрахунковому періоду, постачальник надсилає на електронні адреси замовника інформацію за формами, наведеними у додатках 2-5 до цього Договору, в електронному вигляді з накладенням кваліфікаційного електронного підпису з подальшим надсиланням на поштову адресу одного примірника оригіналу.
Згідно з п. 7 Договору (в редакції додаткової угоди від 30.12.2021 № 2614/02/21) оплата постачальнику вартості послуг здійснюється замовником шляхом перерахування на поточний рахунок постачальника таким чином:
перший платіж - за три банківські дні до розрахункового місяця в обсязі 20 відсотків прогнозної вартості послуг (з податком на додану вартість);
другий платіж - до 3-го (включно) числа розрахункового місяця в обсязі 20 відсотків прогнозної вартості послуг (з податком на додану вартість);
третій платіж - до 9-го (включно) числа розрахункового місяця в обсязі 20 відсотків прогнозної вартості послуг (з податком на додану вартість);
четвертий платіж - до 15-го (включно) числа розрахункового місяця в обсязі 20 відсотків прогнозної вартості послуг (з податком на додану вартість);
п'ятий платіж - до 21-го (включно) числа розрахункового місяця в обсязі 20 відсотків прогнозної вартості послуг (з податком на додану вартість);
шостий платіж - до 14-го (включно) числа місяця, що настає за розрахунковим періодом, у розмірі, що визначається як різниця між вартістю послуг (з податком на додану вартість) за розрахунковий місяць відповідно до акта приймання-передачі послуг за розрахунковий місяць за формою, наведеною у додатку 6 до цього договору, та сумою перших п'яти платежів.
У разі якщо дата платежу припадає на вихідний/святковий день, такий платіж здійснюється наступного робочого дня після такого вихідного/святкового дня. Якщо сумарна сплата замовником постачальнику прогнозної вартості за розрахунковий місяць (сума перших п'яти платежів) перевищує вартість послуги, що зазначена в акті приймання-передачі послуг, постачальник здійснює повернення замовнику різниці до 15-го (включно) числа місяця, що настає за розрахунковим періодом.
Згідно з п. 8 Договору фактична вартість послуг у відповідному місяці розраховується постачальником універсальних послуг відповідно до додатка 5 Положення на підставі фактичних даних.
Відповідно до п. 9 Договору до 10-го числа місяця, що настає за розрахунковим періодом, постачальник надсилає на електронні адреси замовника інформацію за формами, наведеними у додатках 1 - 4 до цього договору, в електронному вигляді з накладенням кваліфікаційного електронного підпису з подальшим надсиланням на поштову адресу по одному примірнику оригіналу.
Факт надання та отримання послуг підтверджується актом приймання-передачі послуг. Постачальник надсилає не пізніше 11-го числа місяця, що настає за розрахунковим періодом, замовнику з накладенням кваліфікованого електронного підпису уповноваженої особи акт приймання-передачі послуг, складений на підставі фактичної вартості наданих послуг у розрахунковому періоді. Замовник розглядає акт приймання-передачі послуг та у разі відсутності зауважень підписує його кваліфікованим електронним підписом уповноваженої особи протягом двох робочих днів з дня отримання акта приймання-передачі послуг або надсилає постачальнику обґрунтовану відмову в його підписанні із зазначенням причин відмови, які повинні бути усунені. Постачальник надсилає не пізніше 12-го числа місяця, що настає за розрахунковим періодом, замовнику поштою або передає через уповноваженого представника постачальника два примірники підписаних із своєї сторони акта приймання-передачі послуг. Замовник протягом трьох робочих днів після отримання оригіналів акта приймання-передачі послуг підписує їх та повертає один оригінал на адресу постачальника (п. 10 Договору).
Договір набирає чинності з 15.09.2021 та діє до 30.04.2025 (п. 34 Договору в редакції додаткової угоди від 03.06.2024 № 3767/04/24).
З матеріалів справи вбачається та відповідачем не заперечувалось, що на виконання умов Договору позивач щомісячно направляв відповідачу на електронну адресу: pso@gpee.com.ua (зазначену у реквізитах договору) розрахунки платежів прогнозованої вартості послуг із забезпечення доступності електричної енергії для побутових споживачів, що надається постачальниками універсальних послуг гарантованому покупцю за формою додатку № 5 до Договору, у розрахункових періодах лютий 2022 року - січень 2023 року та вересень 2023 року по серпень 2024 року.
Так, відповідно до наявних в матеріалах справи розрахунків, прогнозована вартість послуг у спірний період за Договором становила: за лютий 2022 року - 443 166 893,96 грн; за березень 2022 року - 475 116 540,29 грн; за квітень 2022 року - 433 423 510,60 грн; за травень 2022 року - 329 715 014,78 грн; за червень 2022 року - 238 361 484,74 грн; за липень 2022 року - 319 491 971,66 грн; за серпень 2022 року - 316 201 911,74 грн; за вересень 2022 року - 341 791 023,14 грн; за жовтень 2022 року - 485 862 818,64 грн; за листопад 2022 року - 552 667 040,76 грн; за грудень 2022 року - 726 314 460,00 грн; за січень 2023 року - 571 687 735,92 грн; за вересень 2023 року - 410 867 081,94 грн; за жовтень 2023 року - 517 397 797,98 грн; за листопад 2023 року - 593 698 892,70 грн; за грудень 2023 року - 703 294 817,88 грн; за січень 2024 року - 843 173 928,48 грн; за лютий 2024 року - 759 233 273,04 грн; за березень 2024 року - 662 006 320,20 грн; за квітень 2024 року - 459 690 982,80 грн; за травень 2024 року - 380 497 244,10 грн; за червень 2024 року - 216 624 836,94 грн; за липень 2024 року - 399 014 193,98 грн; за серпень 2024 року - 506 854 470,48 грн.
На виконання умов Договору Товариство з лютого 2022 року по січень 2023 року та з вересня 2023 року по серпень 2024 року надавало відповідачу послуги із забезпечення доступності електричної енергії для побутових споживачів, що підтверджується підписаними сторонами актами приймання-передачі, наявними у матеріалах справи, якими погоджено фактичні суми послуг за відповідні розрахункові місяці, а саме: за лютий 2022 року - 457 968 065,92 грн; за березень 2022 року - 470 967 845,54 грн; за квітень 2022 року - 455 228 677,20 грн; за травень 2022 року - 310 036 174,02 грн; за червень 2022 року - 225 873 931,74 грн; за липень 2022 року - 311 188 714,81 грн; за серпень 2022 року - 315 942 306,73 грн; за вересень 2022 року - 339 744 745,46 грн; за жовтень 2022 року - 450 999 171,97 грн; за листопад 2022 року - 498 799 398,34 грн; за грудень 2022 року - 542 245 907,56 грн; за січень 2023 року - 513 101 043,85 грн; за вересень 2023 року - 362 687 194,16 грн; за жовтень 2023 року - 459 249 133,22 грн; за листопад 2023 року - 610 758 893,22 грн; за грудень 2023 року - 684 150 366,84 грн; за січень 2024 року - 775 848 363,14 грн; за лютий 2024 року - 660 439 764,61 грн; за березень 2024 року - 570 735 732,08 грн; за квітень 2024 року - 385 541 304,20 грн; за травень 2024 року - 365 720 777,92 грн; за червень 2024 року - 206 272 967,47 грн; за липень 2024 року - 350 394 356,39 грн; за серпень 2024 року - 466 527 510,07 грн.
При цьому, згідно з наданими позивачем довідкою по рахунку позивача та платіжними інструкціями та актами зарахування зустрічних однорічних вимог вбачається, що відповідач повністю розрахувався за надані у вищевказаних періодах послуги із забезпечення доступності електричної енергії для побутових споживачів.
Однак, у зв'язку з тим, що погашення заборгованості відповідачем здійснювалось із простроченням, позивач нарахував та заявив до стягнення з Підприємства за даним позовом інфляційні втрати у загальному розмірі 200 254 409,48 грн та 3% річних у загальному розмірі 43 096 401,86 грн.
Відповідач заперечував щодо задоволення позову, посилаючись на те, що відповідно до пп. 2 п. 8 Положення своєчасність та повнота оплати послуг позивача за Договором ставилася в залежність зі здійсненням останнім своєчасної та повної оплати електричної енергії, придбаної у ДП «НАЕК «Енергоатом», а оскільки у позивача була наявна така заборгованість, у даному випадку прострочення відповідача відсутнє. Також відповідач вказував на неправильність здійсненого позивачем розрахунку 3% річних та інфляційних втрат, а саме: необґрунтоване нарахування 3% річних та інфляційних за планові обсяги послуг після підписання сторонами актів приймання-передачі фактично наданих послуг, тобто з 1 по 14 число кожного місяця, наступного за розрахунковим); нарахування інфляційних втрат за місяці, в яких період прострочення становив менше місяця. Крім зазначеного, відповідач також зазначив про наявність обставин непереборної сили, спричинених введенням в Україні воєнного стану, що в силу ст. 617 ЦК України є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання.
Оцінюючи наявні в матеріалах справи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд зазначає таке.
Згідно з ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ч. 2 ст. 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
За змістом п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частиною 1 ст. 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Статтею 627 ЦК України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно з ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно з ч. 1 ст. 714 ЦК України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.
Відповідно до ч. 2 ст. 714 ЦК України до договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін.
Частиною 1 ст. 275 ГК України визначено, що за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства , а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Частиною 1 ст. 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Положеннями ст. 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Оскільки відповідачем зобов'язання за Договором було виконано неналежним чином, позивач нарахував відповідачу інфляційні втрати у сумі 200 254 409,48 грн та 3% річних у сумі 43 096 401,86 грн за прострочення виконання грошових зобов'язань.
Щодо доводів відповідача про наявність відкладальної обставини для здійснення розрахунків з позивачем за Договором, суд зазначає таке.
Умовою виконання зобов'язання є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов'язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов'язання. Строк (термін) виконання зобов'язання за загальним правилом узгоджується сторонами в договорі.
Частинами 1, 5 ст. 212 Цивільного кодексу України унормовано, що особи, які вчиняють правочин, мають право обумовити настання або зміну прав та обов'язків обставиною, щодо якої невідомо, настане вона чи ні (відкладальна обставина). Законом можуть встановлюватися особливості вчинення та виконання окремих правочинів, за якими настання, зміна або припинення прав та обов'язків обумовлені настанням відкладальних чи скасувальних обставин.
Пунктом 7 Договору закріплено порядок оплати відповідачем вартості послуг, а згідно з п. 8 Договору фактична вартість послуг у відповідному місяці розраховується постачальником універсальних послуг відповідно до додатка 5 Положення про покладення спеціальних обов'язків на учасників ринку електричної енергії для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку електричної енергії на підставі фактичних даних.
Так, пп. 2 п. 8 Положення про ПСО передбачено, що Гарантований покупець зобов'язаний оплачувати своєчасно та у повному обсязі постачальникам універсальних послуг вартість надання постачальниками універсальних послуг гарантованому покупцю послуг із забезпечення доступності електричної енергії для побутових споживачів за умови відсутності у постачальника універсальних послуг заборгованості перед ДП «НАЕК «Енергоатом» за поставлену електричну енергію згідно з пунктом 5 цього Положення.
Відповідно до вимог п. 5 Положення до спеціальних обов'язків належить придбання постачальниками універсальних послуг, що діють в торговій зоні «об'єднаної енергосистеми України», за результатами проведення електронних аукціонів у ДП «НАЕК «Енергоатом» стандартних продуктів BASE_M для постачання побутовим споживачам таких постачальників універсальних послуг в обсязі їх мінімального споживання електричної енергії в торговій зоні «об'єднаної енергосистеми України» за годину в аналогічному місяці попереднього року за ціною індекс РДН BASE в торговій зоні «об'єднаної енергосистеми України» («бази») за період M-3, де M-розрахунковий місяць.
Водночас відповідно до наказу Міністерства енергетики України від 13.03.2022 №114 «Про забезпечення продажу електричної енергії операторам систем розподілу та постачальникам універсальних послуг» (надалі - Наказ) встановлено, що на час дії воєнного стану і до останньої доби місяця (включно), наступного за місяцем, в якому воєнний стан припинено або скасовано учасники ринку електричної енергії, на яких згідно з Положенням, покладені спеціальні обов'язки на ринку електричної енергії, зобов'язані забезпечити виконання вимог цього наказу та інших вимог Положення у частині, що не суперечать цьому наказу.
Відповідно до підп. 1 п. 2 Наказу ДП «НАЕК «Енергоатом» має забезпечити на визначений період постачання, продаж електричної енергії постачальникам універсальних послуг, у тому числі тим, територією ліцензованої діяльності яких до об'єднання торгових зон була територія торгової зони «Острів Бурштинський ТЕС», за двосторонніми договорами без проведення електронного аукціону.
Отже, виконання спеціальних обов'язків в частині купівлі-продажу електричної енергії у визначений період, а саме з наступного розрахункового періоду (періоду постачання) після прийняття наказу та до поточного розрахункового періоду між позивачем та ДП "НАЕК "Енергоатом" забезпечувалося шляхом укладення додаткових угод до основного договору без проведення процедури електронного аукціону.
Суд у цьому аспекті зазначає, що у справі № 910/1294/23 Верховний Суд відзначив, зокрема, таке:
«… підпунктом 2 пункту 8 Положення передбачено, що Гарантований покупець зобов'язаний оплачувати своєчасно та у повному обсязі постачальникам універсальних послуг вартість надання постачальниками універсальних послуг гарантованому покупцю послуг із забезпечення доступності електричної енергії для побутових споживачів за умови відсутності у постачальника універсальних послуг заборгованості перед ДП «НАЕК «Енергоатом» за поставлену електричну енергію згідно з пунктом 5 цього Положення;
Верховний Суд не погоджується з доводами скаржника, що умовою для оплати ним заборгованості є відсутність будь-якої заборгованості позивача перед ДП «НАЕК «Енергоатом»;
Верховний Суд не вбачає підстав для необхідності здійснення розширеного тлумачення правової норми, де тлумачення має буте ширшим, ніж буквальний текст внаслідок суб'єктивного тлумачення скаржником «волі закону»;
суди попередніх інстанцій при застосуванні пункту 5 Положення правильно встановили безпосередній зміст норми Положення та, відповідно, в межах своєї компетенції здійснили її буквальне тлумачення та застосування (а не довільне трактування як про це зазначає скаржник). Вказана норма носить визначений, недвозначний характер і її не можливо тлумачити без урахування її дійсного змісту (ширше, ніж буквальний текст), так як відповідне може призвести до безпідставного та довільного пристосування норми права до поточних фактичних правовідносин та відходу від її дійсного змісту;
положення наказу Міністерства енергетики України не можна розглядати як такий, що сам по собі скасовує, змінює чи відміняє дію норм Положення (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 11.08.2021 № 859)), враховуючи ієрархію правових актів між собою, зокрема, за суб'єктами нормотворення;
системний аналіз зазначених вище положень свідчить про правильність висновків судів попередніх інстанцій про те, що відкладальна обставина, на яку посилається відповідач, може бути застосована виключно у разі наявності у постачальника універсальних послуг заборгованості перед ДП «НАЕК «Енергоатом» за результатами проведення електронних аукціонів, наявність якої не було доведено відповідачем;
в умовах недоведеності існування заборгованості позивача перед ДП «НАЕК «Енергоатом» за поставлену електричну енергію згідно з пунктом 5 Положення про ПСО та враховуючи відсутність в матеріалах справи доказів наявності такої заборгованості, відсутні підстави для застосування у спірних правовідносинах у цій справі підпункту 2 пункту 8 Положення».
Проаналізувавши висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 25.01.2024 у справі № 910/1294/23, суд вважає, що він стосується правовідносин, які є подібними з правовідносинами у даній справі за змістовним критерієм (з огляду на правове регулювання та права й обов'язки сторін).
Викладене свідчить про те, що з квітня 2022 позивач не закуповував електричну енергію у ДП «НАЕК «Енергоатом» за результатами проведення електронних аукціонів у відповідності до вимог пункту 5 Положення.
Враховуючи відсутність в матеріалах справи доказів заборгованості позивача перед ДП «НАЕК «Енергоатом» за придбану за результатами проведення електронних аукціонів електричну енергію, у відповідача відсутні підстави для посилання на положення підпункту 2 п. 8 Положення про ПСО, як на відкладальну обставину. При цьому, жодних доказів щодо наявності у позивача заборгованості перед ДП «НАЕК «Енергоатом» саме за результатами проведення електронних аукціонів, зокрема, у лютому-березні 2022 року, відповідачем суду не представлено, а відтак не підтверджено власних аргументів.
Крім того, суд зауважує, що здійснивши повну оплату заборгованості за спірні періоди, відповідач фактично визнав заявлені позивачем у даному спорі вимоги та погодився, що строк для їх оплати є таким, що настав.
Отже, грошове зобов'язання відповідача в частині оплати послуг за Договором за спірний період є таким, що порушено.
Щодо доводів відповідача про наявність підстав для звільнення його від відповідальності за невиконання своїх зобов'язань за договором, у зв'язку з настанням форс-мажорних обставин, суд зазначає таке.
Відповідно до ч. 1 ст. 617 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.
За змістом ч. 2 ст. 218 ГК України підставою для звільнення від відповідальності є тільки непереборна сила, що одночасно має ознаки надзвичайності та невідворотності.
Із аналізу наведених правових норм вбачається, що на особу, яка порушила зобов'язання, покладається обов'язок доведення того, що відповідне порушення є наслідком дії певної непереборної сили, тобто, що непереборна сила не просто існує, а безпосередньо призводить до порушення стороною свого зобов'язання (необхідність існування причинно-наслідкового зв'язку між виникненням форс-мажорних обставин та неможливістю виконання стороною своїх зобов'язань).
Зазначене узгоджується із правовою позицією, викладеною, зокрема, у постановах Верховного Суду від 16.07.2019 у справі №917/1053/18 від 30.11.2021 у справі №913/785/17, від 25.01.2022 у справі №904/3886/21.
Пунктами 20-21 Договору передбачено, що обставинами непереборної сили (форс-мажорними обставинами) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору, обов'язків згідно із законодавчими та іншими нормативно-правовими актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна загроза такого конфлікту, включаючи, але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, акти тероризму, масові заворушення, введення комендантської години, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також обставини, викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом тощо. У разі виникнення обставин, зазначених у пункті 20 цього договору, сторона, яка зазнала їх впливу, повинна негайно за допомогою будь-яких допустимих засобів повідомити про такі обставини іншій стороні у максимально стислий строк шляхом надіслання письмового повідомлення про настання таких обставин. Повідомлення про обставини непереборної сили повинне містити вичерпну інформацію про природу обставин непереборної сили, час їх настання та оцінку їх впливу на можливість сторони виконувати свої зобов'язання згідно з цим договором та на порядок виконання зобов'язань згідно з цим договором у разі, коли це можливо.
Наявність і строк дії обставин непереборної сили підтверджується Торгово-промисловою палатою України та уповноваженими нею регіональними торгово-промисловими палатами (п. 23 Договору).
Так, відповідач посилається на лист Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 за № 2024/02.0-7.1, яким Торгово-промислової палати України засвідчила форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили): військову агресію російської федерації проти України, що стало підставою запровадження воєнного стану, та підтвердила, що зазначені обставини з 24 лютого 2022 року до їх офіційного закінчення є надзвичайними, невідворотними та об'єктивними обставинами для суб'єктів господарської діяльності та/або фізичних осіб по договору.
Однак, суд зазначає, що порядок засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) визначено в Законі України «Про торгово-промислові палати в Україні» та деталізовано в розділі 6 Регламенту засвідчення Торгово-промисловою палатою України та регіональними торгово-промисловими палатами форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), затвердженого рішенням президії ТПП України від 15.07.2014 за №40(3) (з наступними змінами) (надалі - Регламент).
За умовами п. 6.2 Регламенту форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) засвідчуються за заявою зацікавленої особи по кожному окремому договору, контракту, угоді тощо, а також по податкових та інших зобов'язаннях/обов'язках, виконання яких настало згідно з законодавчим чи іншим нормативним актом або може настати найближчим часом і виконання яких стало неможливим через наявність зазначених обставин.
За результатами розгляду документів ТПП України/регіональна ТПП видає сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили). В сертифікаті вказуються дані заявника, сторони за договором (контрактом, угодою тощо), дата його укладення, зобов'язання, що за ним настало чи настане найближчим часом для виконання, його обсяг, термін виконання, місце, час, період настання форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), які унеможливили його виконання, докази настання таких обставин (пункти 6.11., 6.12. Регламенту).
Отже, із вказаного можна дійти висновку, що форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) засвідчуються виключно сертифікатом, а не листом на сайті Торгово-промислової палати України.
Більше того, лист Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 не містить ідентифікуючих ознак конкретного договору, контракту, угоди тощо, виконання яких стало неможливим через наявність зазначених обставин, а його видано без дослідження наявності причинно-наслідкового зв'язку між військовою агресією російської федерації проти України та неможливістю виконання конкретного зобов'язання.
Суд зазначає, що сам лише факт введення воєнного стану на території України не означає, що відповідач не може здійснювати господарську діяльність та виконувати взяті на себе договірні зобов'язання. У кожному конкретному випадку у конкретних відносинах боржник має довести безпосередній вплив непереборної обставини на можливість виконання ним зобов'язання.
З урахуванням наведеного суд дійшов висновку, що введення воєнного стану не є автоматичною підставою для звільнення від виконання зобов'язань особою, яка посилається на такі обставини, має бути підтверджено не факт настання цих обставин, а саме їхня здатність впливати на реальну можливість виконання конкретного зобов'язання.
Також, суд відхиляє доводи відповідача про повідомлення контрагентів про настання обставин непереборної сили шляхом оприлюднення відповідного повідомлення на своєму офіційному сайті, оскільки умовами Договору визначено чіткий порядок повідомлення іншої сторони договору про настання форс-мажорних обставин, однак в матеріалах справи відсутні будь-які докази повідомлення позивача у визначеному Договором порядку про настання форс-мажорних обставин, а також відповідний сертифікат Торгово-промислової палати, який би підтверджував що порушення зобов'язання за договором з боку відповідача сталося внаслідок дії форс-мажорних обставин.
За таких обставин, доводи відповідача про настання форс-мажорних обставин є необґрунтованими.
Так, відповідальність за порушення грошового зобов'язання передбачена статтею 625 ЦК України.
Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (ч. 2 ст. 625 ЦК України).
Враховуючи доведеність факту порушення договірних строків оплати за надані послуги у період з лютого 2022 року по січень 2023 року та з вересня 2023 року по серпень 2024 року, дослідивши докази, наявні в матеріалах справи, суд зазначає, що позивачем правомірно вказано про наявність підстав для покладення на відповідача відповідальності, передбаченої ч. 2 ст. 625 ЦК України.
Суд зазначає, що передбачена вказаною статтею сплата суми боргу за грошовим зобов'язанням з урахуванням встановленого індексу інфляції, а так само трьох процентів річних від простроченої суми, здійснюється незалежно від наявності відповідного положення в договорі.
Інфляційні нарахування на суму боргу не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.
Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Базою для нарахування розміру боргу з урахуванням індексу інфляції є сума основного боргу, не обтяжена додатковими нарахуваннями, яка існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, на який розраховуються інфляційні втрати, є період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).
При цьому, індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.
Невиконання грошового зобов'язання є триваючим правопорушенням, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається за прострочення, що триває повний місяць, поки існує борг, та може бути визначено з урахуванням положень Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» у наступному місяці.
Якщо прострочення відповідачем виконання зобов'язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до відповідача відповідальності, передбаченої ч. 2 ст. 625 ЦК України, у вигляді стягнення інфляційних втрат за такий місяць.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 24.04.2019 у справі № 910/5625/18, від 13.02.2019 у справі № 924/312/18, від 05.07.2019 у справі № 905/600/18.
Як вбачається із умов п. п. 7 Договору (в редакції додаткової угоди від 30.12.2021 № 2614/02/21), сторони узгодили, що для розрахунків за цим договором використовуватиметься плановий і фактичний обсяг послуги. При цьому фактичний обсяг визначається як різниця між вартістю послуг (з податком на додану вартість) за розрахунковий місяць відповідно до акта приймання-передачі послуг за розрахунковий місяць та сумою перших п'яти платежів за плановий обсяг.
Так, відповідач вважає, що граничним строком для нарахування процентів річних та інфляційних втрат по першим п'яти плановим платежам є день підписання між сторонами акта приймання-передачі послуг, а тому вважає, що оскільки такі акти у спірний період підписувались сторонами у відповідне останнє число розрахункового місяця, обов'язок Підприємства по сплаті планових платежів припинився по завершенню кожного розрахункового періоду. Відтак, відповідач стверджує, що нарахування 3% річних та інфляційних втрат після підписання сторонами актів приймання-передачі у відповідному розрахунковому місяці та до часу спливу 14 числа місяця, що настає за розрахунковим, є неправомірним.
З урахуванням наведених доводів, відповідачем надано власний контррозрахунок інфляційних втрат та 3% річних.
Перевіривши наведені доводи відповідача та наданий ним контррозрахунок, суд встановив його необґрунтованість, невідповідність умовам Договору та приписам законодавства. Крім того, даний контррозрахунок містить методичні та арифметичні помилки.
Так, суд не може погодитись із запропонованою відповідачем методикою нарахування 3% річних та інфляційних, оскільки не здійснення їх нарахування у період з 01 по 13 число місяців, наступних за розрахунковими позбавляє позивача його законного права на отримання 3% річних та інфляційних втрат внаслідок несвоєчасного виконання відповідачем своїх грошових зобов'язань щодо внесення визначених Договором платежів по прогнозній вартості послуг.
Так, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом (ч. 1 ст. 598 ЦК України). Зокрема, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).
Відтак, припиняючи нарахування 3% річних та інфляційних на суму заборгованості по першим п'яти платежам за планові обсяги в останній день відповідного місяця, відповідач не враховує, що в порушення умов Договору грошове зобов'язання не виконане належним чином та, в розумінні ст. 598, 599 ЦК України, не є припиненим, тому безпідставним є припинення застосування передбаченої ст. 625 ЦК України відповідальності за прострочення виконання грошового зобов'язання.
Оскільки укладеним між сторонами Договором визначений саме такий порядок розрахунків за надану послугу як оплата планових платежів та оплата за актом приймання-передачі послуги, то невиконання або неналежне виконання відповідачем як зобов'язання з оплати планового обсягу на умовах попередньої оплати, так і зобов'язання з оплати фактичного обсягу послуги, отриманої за розрахунковий місяць, є порушенням виконання грошового зобов'язання і передбачає застосування правових наслідків порушення зобов'язання та настання відповідальності за порушення грошового зобов'язання, зокрема, згідно з нормами ст. 625 ЦК України.
Вказане узгоджується із висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 21.01.2025 у справі № 914/2543/23.
Як оплата планової вартості послуги, так і остаточний розрахунок за фактичний обсяг послуги по суті є одним і тим самим зобов'язанням з оплати послуги, що надається у відповідному розрахунковому періоді, розподіл такого обов'язку на окремі платежі у часі (попередня оплата, остаточний розрахунок) не створює умов для припинення існування таких частин зобов'язання. Невиконане зобов'язання зі сплати кожного чергового планового платежу існує у часі з моменту його виникнення і не припиняється по закінченню розрахункового місця, а підлягає виконанню в межах проведення розрахунку за фактичний обсяг наданих послуг.
З аналізу положень п. 7 Договору слідує, що підписання сторонами Акту приймання-передачі послуг за розрахунковий місяць жодним чином не припиняє зобов'язань відповідача щодо оплати перших п'яти платежів, а лише визначає подальші зобов'язання сторін - або у відповідача щодо оплати шостого платежу, або у позивача щодо повернення різниці між сумою внесених п'яти платежів та фактичною вартістю послуг за актом, якщо остання є меншою.
Аналогічний підхід до визначення правильного способу нарахування 3% річних та інфляційних втрат у подібних правовідносинах був застосований у справі № 910/11864/23 та викладений у постанові Північного апеляційного господарського суду від 07.10.2024, яка залишена без змін постановою Верховного Суду від 05.12.2024; у справі № 910/1848/23 та викладений у постанові Північного апеляційного господарського суду від 08.04.2025; у справі № 910/881/24 та викладений у постанові Північного апеляційного господарського суду від 01.04.2025.
Перевіривши здійснені позивачем розрахунки 3% річних, суд встановив, що позивач допустився помилок у деяких розрахункових періодах, а саме: у періоді травень 2022 року не врахував припадання строку оплати п'ятого авансового платежу на вихідний день, у зв'язку з чим першим днем прострочення такого платежу вважається 24.05.2022, а не 23.05.2022. Вказане призвело до невірного визначення загальної суми 3% річних за вказаний розрахунковий період, яка за перерахунком суду становить 3 258 151,42 грн, а не 3 285 251,29 грн, як визначено позивачем.
Аналогічної помилки допустився позивач у розрахунковому місяці - березень 2024 року, неправильно визначивши початок прострочення по шостому платежу - 15.04.2024, тоді як з урахуванням припадання строку оплати зазначеного платежу на вихідний день, прострочення наставало з 16.04.2024. Отже, правильною за розрахунком суду є розмір 3% річних за вказаний період в сумі 1 475 029,65 грн, а не 1 491 144,13 грн.
Також позивачем неправильно визначено дату початку прострочення оплати фактичної вартості послуг (шостий платіж) за жовтень 2023 року, за квітень 2024 року та за травень 2024 року, оскільки з урахуванням обов'язку відповідача сплатити шостий платіж до 14-го числа наступного за розрахунковим місцем, прострочення вказаного зобов'язання настало у цих періодах з 15.11.2023, з 15.05.2024 та з 15.06.2024 відповідно. Відтак, правильною сумою 3% річних за жовтень 2023 року є 653 515,35 грн, за квітень 2024 року - 1 558 441,39 грн, а за травень 2024 року - 1 404 317,02 грн.
Решту розрахунків 3% річних суд визнає обґрунтованими, такими, що відповідають умовам Договору та є арифметично правильними.
Отже, загальна сума 3% річних, які підлягають стягненню з відповідача за прострочення виконання своїх грошових зобов'язань протягом лютого 2022 року - січня 2023 року та вересня 2023 року - серпня 2024 року становить 42 997 668,75 грн.
Таким чином, вимоги про стягнення 3% річних підлягають частковому задоволенню.
Щодо інфляційних втрат, суд встановив, що здійснені позивачем розрахунки цих нарахувань не всі є арифметично правильними та здійснені без урахування сталої практики Верховного Суду щодо методики нарахування інфляційних втрат.
Так, у постанові від 20.11.2020 у справі № 910/13071/19 Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного господарського суду роз'яснив, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.
Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов'язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.
Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов'язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:
- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;
- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.
Крім того, суд встановив, що позивач необґрунтовано здійснював нарахування інфляційних втрат на несвоєчасно внесені відповідачем оплати планової вартості послуг у періоди, коли вже наставав обов'язок з оплати шостого платежу (по фактичній вартості).
У зв'язку з зазначеним, позивачем неправильно було визначено суми інфляційних втрат за розрахункові періоди: березень 2022 року (за перерахунком суду правильним розміром інфляційних є 20 537 756,52 грн); квітень 2022 року (за перерахунком суду правильним розміром інфляційних є 21 306 326,82 грн); травень 2022 року (за перерахунком суду правильним розміром інфляційних є 21 941 811,88 грн); липень 2022 року (за перерахунком суду правильним розміром інфляційних є 15 792 362,60 грн); серпень 2022 року (за перерахунком суду правильним розміром інфляційних є 17 620 821,78 грн); вересень 2022 року (за перерахунком суду правильним розміром інфляційних є 16 822 729,26 грн); грудень 2022 року (за перерахунком суду правильним розміром інфляційних є 13 121 761,86 грн); вересень 2023 року (за перерахунком суду правильним розміром інфляційних є 190 275,41 грн); березень 2024 року (за перерахунком суду правильним розміром інфляційних є 998 320,48 грн); квітень 2024 року (за перерахунком суду правильним розміром інфляційних є 861 083,36 грн) травень 2024 року (за перерахунком суду правильним розміром інфляційних є 1 733 150,67 грн). Водночас, визначені судом суми інфляційних за червень 2022 року, жовтень та листопад 2022 року, а також січень 2023 року є більшими, аніж визначені позивачем, а за лютий 2022 року, жовтень та листопад 2023 року позивачем правильно розраховано інфляційні втрати, у зв'язку з чим дані нарахування за вказані місяці задовольняються судом у визначених позивачем розмірах.
Отже, загальною сумою інфляційних втрат, яку суд вважає обґрунтованою та яка підлягає стягненню з відповідача, є сума в розмірі 171 177 499,83 грн. Відтак, позовні вимоги у цій частині підлягають частковому задоволенню.
Щодо клопотання відповідача про зменшення інфляційних втрат та 3% річних до 1 грн, суд зазначає таке.
Відповідно до ст. 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Схоже правило міститься в ч. 3 ст. 551 ЦК України, відповідно до якої розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Отже, за змістом зазначених норм суд має право зменшити розмір штрафних санкцій, зокрема, з таких підстав: належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора; якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин. Такий перелік підстав для зменшення розміру штрафних санкцій не є вичерпним, оскільки ч. 3 ст. 551 ЦК України визначає, що суд має таке право і за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Відповідно до усталеної практики право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов'язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують як наявність підстав для зменшення розміру штрафних санкцій, так і заперечення щодо такого зменшення.
У постанові від 18.03.2020 у справі №902/417/18 Велика Палата Верховного Суду сформувала висновок про те, що з огляду на компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, з огляду на принципи розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і відсотків річних за час затримки розрахунку відповідно до ст. 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери кредитора. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають правове значення, та, зокрема, зазначених критеріїв суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов'язання.
За обставинами справи №902/417/18 у п. 5.5 договору сторони дійшли згоди щодо зміни розміру відсоткової ставки, передбаченої ч. 2 ст. 625 ЦК України, і встановили її в розмірі 40% річних від несплаченої загальної вартості товару протягом 90 календарних днів з дати, коли товар повинен бути сплачений покупцем, та 96% річних від несплаченої ціни товару до дня повної оплати з дати закінчення 90 календарних днів.
Врахувавши очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум санкцій у виді штрафу, пені і відсотків річних, що не є справедливим, коли наслідки невиконання боржником зобов'язання вочевидь більш вигідні для кредитора, ніж належне виконання такого зобов'язання, Велика Палата Верховного Суду у справі №902/417/18 вважала справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи та наведеним вище критеріям, обмежити розмір санкцій сумами штрафу і пені, які вже вирішено судами попередніх інстанцій стягнути, та відмовити у стягненні відсотків річних.
Суд враховує висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у зазначеній постанові про можливість за наявності виняткових обставин зменшити заявлений до стягнення розмір відсотків річних, проте звертає увагу, що у даній справі, на відміну від справи № 902/417/18, позивач заявив до стягнення з відповідача відсотки річних у розмірі, передбаченому законом, а саме: частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України - 3 відсотки.
Крім цього, як було зауважено у постанові Великої Палати Верховного Суду у постанові від 05.06.2024 у справі №910/14524/22, зменшення судом заявлених до стягнення штрафних санкцій чи відсотків, нарахованих на підставі ст. 625 ЦК України, є правом, а не обов'язком суду і може бути реалізоване ним у кожному конкретному випадку, за наслідками оцінки обставин справи та наданих учасниками справи доказів. Тому в питаннях підстав для зменшення розміру штрафних санкцій чи відсотків, нарахованих на підставі ст. 625 ЦК України, не може бути подібних правовідносин, оскільки кожного разу суд вирішує це питання на власний розсуд з огляду на конкретні обставини, якими обумовлене таке зменшення.
Так, у даній справі розмір заявлених до стягнення відсотків річних відповідає розміру, встановленому законом (три відсотки). Водночас, обставин порушення принципів розумності, справедливості та пропорційності як винятковий випадок для зменшення відсотків річних, нарахованих відповідно до статті 625 ЦК України, судом не встановлено та не доведено відповідачем.
При цьому, законом не передбачено права суду на зменшення інфляційних втрат.
Крім цього, Верховний Суд неодноразово наголошував на необхідності врахування принципу добросовісності (п. 6 ст. 3 ЦК України) - стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення (постанови Верховного Суду від 10.04.2019 у справі №390/34/17, від 28.09.2021 у справі №918/1045/20).
Доктрина "venire contra factum proprium" (заборони суперечливої поведінки), в основі якої лежить принцип добросовісності, базується ще на римській максимі - "non concedit contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона розумно покладається на них.
Відповідна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 28.04.2021 у справі №910/9351/20, від 09.06.2021 у справі №911/3039/19, від 08.09.2021 у справі №910/10444/20.
Враховуючи викладене, суд вважає, що заперечення проти позовних вимог та вимога про одночасне звернення відповідача із клопотанням про зменшення компенсаційної нарахувань є проявом суперечливої недобросовісної поведінки та порушення принципу добросовісності.
Оскільки господарським судом не встановлено підстав для зменшення розміру 3% річних та інфляційних втрат, нарахованих позивачем на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України, суд відмовляє у задоволенні клопотання відповідача про зменшення компенсаційних виплат.
Відповідно до ст. 73 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставини, які мають значення для вирішення справи.
Згідно зі ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (ч. 1 ст. 76 ГПК України).
За приписами ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі, є складовою обов'язку сприяти всебічному, повному та об'єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 05.02.2019 у справі № 914/1131/18, від 26.02.2019 у справі № 914/385/18, від 10.04.2019 у справі № 904/6455/17, від 05.11.2019 у справі № 915/641/18.
Статтею 129 Конституції України унормовано, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
У ч. 3 ст. 2 ГПК України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у ст. 13 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Крім того, відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Стандарт доказування «вірогідність доказів», на відміну від «достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати саме ту їх кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ст. 86 ГПК України).
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Поряд з цим, за змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах "Трофимчук проти України", "Серявін та інші проти України" обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
З урахуванням наведеного, суд зазначає, що решта доводів сторін була врахована судом і наведених вище висновків суду не спростовує.
Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, враховуючи встановлені при розгляді нового розгляду справи обставини, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.
Відповідно до ст. 129 ГПК України витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
1. Позовні вимоги задовольнити частково.
2. Стягнути з Державного підприємства «Гарантований покупець» (вул. Симона Петлюри, 27, м. Київ, 01032; ідентифікаційний код 43068454) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ЗАКАРПАТТЯЕНЕРГОЗБУТ» (пл. Жупанатська, 18, м. Ужгород, Закарпатська обл., 88000; ідентифікаційний код 41999833) 42 997 668,75 грн 3% річних, 171 177 499,83 грн інфляційних втрат та 746 183,99 грн судового збору.
3. В іншій частині позову відмовити.
4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено та підписано: 04.07.2025.
Суддя Т.Ю. Трофименко