26.06.2025 року м.Дніпро Справа № 904/4849/24
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Чус О.В. (доповідач),
судді Чередко А.Є., Кощеєв І.М.
секретар судового засідання Солодова І.М.
За участю:
Представника позивача: Скрипник К.Ю. (в залі суду) - представник Дніпропетровської обласної прокуратури
Представник відповідача: не з'явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Фізичної особи - підприємця Павліченка Сергія Васильовича на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 18.03.2025 (повний текст рішення складено та підписано 18.03.2025, суддя Фещенко Ю.В.) у справі № 904/4849/24
за позовом Керівника Криворізької східної окружної прокуратури (м. Кривий Ріг Дніпропетровської області) в інтересах держави в особі Криворізької міської ради (м.Кривий Ріг Дніпропетровської області)
до Фізичної особи - підприємця Павліченка Сергія Васильовича (м. Кривий Ріг Дніпропетровської області)
про зобов'язання повернути земельну ділянку шляхом демонтажу тимчасової споруди
В листопаді 2024 Керівник Криворізької східної окружної прокуратури звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Криворізької міської ради (далі - позивач) з позовною заявою, в якій просить суд зобов'язати Фізичну особу - підприємця Павліченка Сергія Васильовича (далі - відповідач) привести у придатний для використання стан земельну ділянку житлової та громадської забудови площею 0,0024 га з кадастровим номером 1211000000:03:633:0147, що знаходиться по вул. Лісового в Довгинцівському районі м.Кривого Рогу, шляхом демонтажу торговельного павільйону за власний рахунок, та повернути її територіальній громаді міста Кривого Рогу в особі Криворізької міської ради за актом приймання - передачі.
Позовні вимоги обґрунтовані неповерненням відповідачем земельної ділянки, щодо якої встановлено особистий сервітут на підставі договору, позивачу за актом приймання-передачі (повернення) після припинення дії договору особистого сервітуту, у придатному для використання стані шляхом демонтажу тимчасової споруди, що є істотним порушенням прав власника земельної ділянки - Криворізької міської територіальної громади в особі Криворізької міської ради. Внаслідок вказаних обставин Криворізька міська рада позбавлена можливості реалізації повноважень власника землі щодо розпорядження вказаною земельною ділянкою, в тому числі передачі її в оренду тощо іншим особам та надходження відповідних коштів за користування землею до місцевого бюджету, тому частина земельної ділянки з кадастровим номером 1211000000:03:633:0147, площею 0,0024 га, щодо якої встановлений особистий сервітут за договором № 12022043 від 09.08.2022, підлягає поверненню відповідачем у розпорядження позивача за актом приймання-передачі (повернення) у придатному для використання стані. Також, у позовній заяві прокурором вказано про підстави звернення із вказаним позовом до суду, а саме: Криворізькою східною окружною прокуратурою в порядку статті 23 Закону України "Про прокуратуру" направлено на адресу Криворізької міської ради запит № 60-4803вих-24 від 03.09.2024 щодо виявлених порушень інтересів держави та вжиття заходів реагування. На вказаний запит Криворізькою міською радою листом № 12/18/6370 від 23.09.2024 повідомлено, що земельна ділянка з кадастровим номером 1211000000:03:633:0147 по вул. Лісового в Довгинцівському районі міста безпідставно використовується під розміщення тимчасової споруди, що свідчить про обізнаність Криворізької міської ради про невиконання відповідачем зобов'язань за договором особистого сервітуту після припинення його дії щодо повернення Криворізькій міській раді частини земельної ділянки. Проте, станом на день подання даного позову самостійних заходів до повернення земельної ділянки, в тому числі, в судовому порядку Криворізькою міською радою не вжито.
Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 18.03.2025, позовні вимоги Керівника Криворізької східної окружної прокуратури в інтересах держави в особі Криворізької міської ради до Фізичної особи - підприємця Павліченка Сергія Васильовича про зобов'язання повернути земельну ділянку шляхом демонтажу тимчасової споруди - задоволено у повному обсязі.
Зобов'язано Фізичну особу - підприємця Павліченка Сергія Васильовича ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) привести у придатний для використання стан земельну ділянку житлової та громадської забудови площею 0,0024 га з кадастровим номером 1211000000:03:633:0147, що знаходиться по вул. Лісового в Довгинцівському районі м.Кривого Рогу, шляхом демонтажу торговельного павільйону за власний рахунок, та повернути її територіальній громаді міста Кривого Рогу в особі Криворізької міської ради (площа Молодіжна, будинок 1, м. Кривий Ріг, Дніпропетровська область, 50101; ідентифікаційний код 33874388) за актом приймання - передачі.
Стягнуто з Фізичної особи - підприємця Павліченка Сергія Васильовича ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) на користь Дніпропетровської обласної прокуратури (проспект Дмитра Яворницького, будинок 38, м. Дніпро, 49044, МФО 820172, р/р UA228201720343160001000000291 в ДКСУ в м. Київ, код класифікації видатків бюджету - 2800; ідентифікаційний код 02909938) - 2 422 грн. 40 коп. - витрат по сплаті судового збору.
Не погодившись з рішенням суду, засобами поштового зв'язку, Фізична особа - підприємець Павліченко Сергій Васильович, звернувся до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду від 18.03.2025 та ухвалити нове рішення, яким визнати необґрунтованим стягнення з відповідача витрат по сплаті судового збору у розмірі 2422,40 грн; зобов'язати Криворізьку міську раду укласти з ФОП Павліченко Сергієм Васильовичем мирову угоду щодо врегулювання існуючого господарського спору.
Апеляційна скарга мотивована тим, що 17.03.2025 відповідачем подано до Господарського суду Дніпропетровської області заяву про відкладення розгляду справи, з метою укладення між сторонами мирової угоди та проведення судового засідання без участі відповідача та повноважного представника відповідача. Проте, суд безпідставно відмовив відповідачу у наданні строку для укладення мирової угоди на підставі того, що відповідач в заяві від 12.02.2025 просив відкласти справу з метою мирного врегулювання спору.
Також суд в порушення вимог ч.8 ст.6 Закону України "Про судовий збір та ч.2 ст.129 ГПК України рішенням суду стягнув з мене розмір витрат по сплаті судового збору у розмірі 2422 грн. 40 коп.
Зазначена частина судового рішення є необгрунтованою, оскільки, відповідач/ФОП Павліченко Сергій Васильович, відповідно п.10 ч.І ст.5 Закону України «Про судовий збір», як постраждалий від ЧАЕС, інвалід третьої групи звільнений від сплати судового збору (копія посвідчення постраждалого від ЧАЕС додається).
Згідно до протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 11.04.2025 у даній справі визначена колегія суддів у складі: головуючий, доповідач суддя Чус О.В., судді: Кощеєв І.М., Чередко А.Є.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 15.04.2025 відкладено вирішення питань, пов'язаних з рухом апеляційної скарги, до надходження до Центрального апеляційного господарського суду матеріалів справи № 904/4849/24. Доручено Господарському суду Дніпропетровської області надіслати до Центрального апеляційного господарського суду матеріали справи № 904/4849/24.
18.04.2025 матеріали даної справи надійшли до ЦАГС.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 25.04.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Фізичної особи - підприємця Павліченка Сергія Васильовича на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 18.03.2025 у справі № 904/4849/24. Розгляд апеляційної скарги призначено у судовому засіданні на 26.06.2025 о 11 год. 00 хв.
30.05.2025 Криворізька міська рада звернулась до ЦАГС з відзивом на апеляційну скаргу, в якому зазначено про те, що Відповідачем не повідомлено суд про намір укладання мирової угоди з Криворізькою міською радою, спільну письмову заяву суду не надано.
Як вбачається зі змісту апеляційної скарги і клопотання Відповідача від 17.03.2025, намір на укладання мирової угоди наявний лише у Відповідача, водночас, мирова угода є двостороннім договором, який погоджується сторонами, та затверджується ухвалою суду, в резолютивній частині якої зазначаються умови угоди відповідно до ч.4 ст. 192 ГПК України.
Крім того, у Відповідача було більш, ніж достатньо часу для реалізації наміру на укладання мирової угоди з Позивачем, оскільки копію позовної заяви з додатками у справі № 904/4849/24 окружною прокуратурою направлено поштою на адресу ФОП Павліченка С.В. 01.11.2024 (докази відправки долучено до позову та містяться в матеріалах справи № 904/4849/24), ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 25.11.2024 у справі № 904/4849/24 позовну заяву окружної прокуратури було прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 10.12.2024, визначено Відповідачу строк для надання відзиву на позов - протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі, разом з цим, Відповідач відзиву на позовну заяву не надав, в подальшому судові засідання неодноразово відкладались, в тому числі і за клопотаннями Відповідача.
Крім того, у судовому засіданні 18.03.2025 представник Позивача пояснив, що у нього відсутні відомості щодо будь-яких перемовин з Відповідачем стосовно мирного врегулювання спору, Відповідач не звертався до позивача з пропозицією укласти мирову угоду даній справі.
Водночас, з аналогічним клопотанням та посиланням на мирне врегулювання спору Відповідач звертався також 12.02.2025, однак протягом місяця суду так і не було підтверджено ні Відповідачем, ні Позивачем дійсність вказаних намірів та вчинення будь-яких дій щодо мирного врегулювання спору у даній справі, крім того факт будь- яких перемовин між Відповідачем та Позивачем у судовому засіданні 18.03.2025 представником Позивача підтверджено не було.
Отже, Господарським судом Дніпропетровської області надано належну оцінку доводам, викладеним Відповідачем у клопотанні від 17.03.2025, прийнято законне та обґрунтоване рішення.
Щодо незгоди Відповідача з рішенням суду в частині стягнення з нього витрат по сплаті судового збору на корить Дніпропетровської обласної прокуратури.
Про стягнення на користь Дніпропетровської обласної прокуратури понесених судових витрат з ФОП Павліченка С.В. Криворізькою східною окружною прокуратурою було заявлено в позовній заяві, судовий розгляд якої тривав з 25.11.2024 по 18.03.2025 (майже 4 місяці), разом з цим, Відповідачем не надано суду першої інстанції копію посвідчення постраждалого від аварії на ЧАЕС, яким він обґрунтовує незгоду з рішення суду в частині стягнення з нього судового збору.
Відповідач не надавав копію посвідчення постраждалого від аварії на ЧАЕС під час розгляду судом першої інстанції даної справи, а також не надав доказів неможливості подання суду першої інстанції копії посвідчення постраждалого від аварії на ЧАЕС під час подання апеляційної скарги.
Оскільки позовну заяву прокурора задоволено в повному обсязі, то судовий збір судом першої інстанції правомірно покладено на Відповідача.
Статтею 5 Закону України «Про судовий збір» встановлено пільги щодо сплати судового збору.
Так, відповідно до п. 10 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» визначено, що від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - громадяни, віднесені до 1 та 2 категорій постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Разом з цим, Відповідач не є позивачем у даній справі, тому застосування пільги щодо сплати судового збору, передбаченої п. 10 ч.1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», в даному випадку, є неможливим.
Просить залишити апеляційну скаргу ФОП Павліченка С.В. без задоволення, а рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 18.03.2025 у справі № 904/4849/24 - без змін.
26.06.2025 Криворізька міська рада та ФОП Павліченко С.В. наданим процесуальним правом не скористались та не забезпечили явку в судове засідання повноважних представників.
Суд апеляційної інстанції враховуючи те, що участь в засіданні суду є правом, а не обов'язком сторони, дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності зазначених представників сторін.
У судовому засіданні 26.06.2025 проголошено скорочене судове рішення (вступну та резолютивну частини постанови) по справі.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, вислухавши присутніх представників сторін, Центральний апеляційний господарський суд встановив наступні неоспорені обставини справи.
Щодо наявності підстав для представництва інтересів держави в суді прокурором.
Статтею 1311 Конституції України на прокуратуру покладено представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Відповідно до частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Згідно із статтями 4, 53 Господарського процесуального кодексу України господарський суд порушує справи за позовними заявами прокурорів, які звертаються до господарського суду в інтересах держави.
Поняття "орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах", означає орган, на який державою покладено обов'язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованої на захист інтересів держави. Таким органом може виступати орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження процесуальної дії (відповідні функції). Підставою представництва в суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень інтересів держави.
Аналіз положень статті 53 Господарського процесуального кодексу України у взаємозв'язку зі змістом частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" дає підстави вважати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесено відповідні повноваження; у разі відсутності такого органу.
Перший "виключний випадок" передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.
У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб'єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.
"Нездійснення захисту" має прояв в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб'єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.
"Здійснення захисту неналежним чином" має прояв в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.
"Неналежність" захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який, серед іншого, включає досудове з'ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.
Невжиття органом державної влади, до компетенції якого віднесено відповідні повноваження, заходів щодо захисту та поновлення права власності держави на спірні земельні ділянки, свідчить про наявність підстав для вжиття прокуратурою представницьких повноважень в інтересах держави шляхом звернення до суду з відповідним позовом.
Окремо слід вказати, що Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 08.02.2019 (справа № 915/20/18) дійшов однозначного висновку про можливість представництва органами прокуратури в суді органів місцевого самоврядування, а отже і інших органів державної влади.
При цьому відповідно до пункту 5.6 постанови від 16.04.2019 у справі № 910/3486/18 Верховним Судом встановлено, що прокурор не повинен встановлювати причини невиконання уповноваженими державою органами відповідних функцій у спірних відносинах.
Пунктами 4, 5 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 у справі № 1-1/99 визначено, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, а отже прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах і може здійснювати представництво в порядку, передбаченому процесуальним законом.
"Інтереси держави" охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація "інтересів держави", особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17).
Розглядаючи питання обґрунтування прокурором підстав представництва інтересів держави у суді, Великою палатою Верховного Суду у постанові від 26.05.2020 у справі №912/2385/18 наголошено, що прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу. При цьому бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.
Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.
Відповідно до статті 14 Конституції України, статті 1 Земельного кодексу України, статті 373 Цивільного кодексу України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.
Згідно із статтею 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування.
Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин" № 1423-IX від 28.04.2021 внесено зміни до Земельного кодексу України та відповідно до абзацу 1 пункту 24 Розділу X Перехідних положень Земельного кодексу України, зміст якого визначає, що з дня набрання чинності цим пунктом (27.05.2021) землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад, крім земель:
а) що використовуються органами державної влади, державними підприємствами, установами, організаціями на праві постійного користування (у тому числі земельних ділянок, що перебувають у постійному користуванні державних лісогосподарських підприємств, та земель водного фонду, що перебувають у постійному користуванні державних водогосподарських підприємств, установ, організацій, Національної академії наук України, національних галузевих академій наук);
б) оборони;
в) природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення в межах об'єктів і територій природно-заповідного фонду загальнодержавного значення, лісогосподарського призначення;
г) зони відчуження та зони безумовного (обов'язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи;
ґ) під будівлями, спорудами, іншими об'єктами нерухомого майна державної власності;
д) під об'єктами інженерної інфраструктури загальнодержавних та міжгосподарських меліоративних систем державної власності;
е) визначених у наданих до набрання чинності цим пунктом дозволах на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, наданих органами виконавчої влади з метою передачі земельних ділянок у постійне користування державним установам природно-заповідного фонду, державним лісогосподарським та водогосподарським підприємствам, установам та організаціям, якщо рішення зазначених органів не прийняті.
Згідно зі статтями 4, 5 Земельного кодексу України завданням земельного законодавства є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель. Принципами земельного законодавства є: поєднання особливостей використання землі як територіального базису, природного ресурсу і основного засобу виробництва; забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави; невтручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом; забезпечення раціонального використання та охорони земель; пріоритет вимог екологічної безпеки.
Таким чином, правовідносини, пов'язані з вибуттям земель із державної чи комунальної власності, становлять "суспільний", "публічний" інтерес, а незаконність (якщо така буде встановлена) рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, на підставі якого земельна ділянка вибула з державної чи комунальної власності, такому суспільному інтересу не відповідає. Про це зазначив Верховний Суд у постанові від 22.06.2022 у справі № 752/3093/19.
Конституція України визначає, що місцеве самоврядування в Україні здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи (стаття 140 Конституції України).
Відповідно до статті 2 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" місцеве самоврядування територіальної громади є однією з гарантій держави.
Згідно із частиною 1 статті 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.
Відповідно до статті 142 Конституції України, статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" матеріальною та фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів.
До повноважень сільських рад у галузі земельних відносин, відповідно до статей 12, 83, 122 Земельного кодексу України, статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", належить розпорядження землями комунальної власності в межах, визначених Земельним кодексом України.
Як було зазначено вище, Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин" № 1423-IX від 28.04.2021 внесені зміни до Земельного кодексу України та відповідно до абзацу 1 пункту 24 Розділу X Перехідних положень Земельного кодексу України, зміст якого визначає, що з дня набрання чинності цим пунктом (27.05.2021) землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад.
Відповідно до статті 80 Земельного кодексу України, статей 2, 172, 327, 374 Цивільного кодексу України, право власності на землі комунальної власності належать територіальним громадам, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування.
Згідно з положеннями статей 7, 142 Конституції України, статей 60, 62 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", статей 12, 116, 118, 122 Земельного кодексу України, Криворізька міська рада є розпорядником комунального майна, у тому числі земельних ділянок, на території Криворізької міської об'єднаної територіальної громади, тобто саме тим органом, який уповноважений державою здійснювати відповідні функції та вживати своєчасні та ефективні заходи щодо захисту та відновлення її інтересів.
З огляду на викладене, Криворізька міська рада є органом, який уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, оскільки спірна земельна ділянка знаходиться на території Криворізької міської об'єднаної територіальної громади Криворізького району Дніпропетровської області, право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 1211000000:03:633:0147 зареєстровано 03.09.2015 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державним реєстратором Криворізького міського управління юстиції Басалай А.А. за територіальною громадою м.Кривого Рогу в особі Криворізької міської ради (індексний номер рішення 24136874 від 03.09.2015).
Прокурор зауважує, що необхідність захисту інтересів держави в даній справі полягає в необхідності захисту інтересів територіальної громади, яка відповідно до статті 13 Конституції України є власником землі та інших природних ресурсів.
Таким чином, при наявності загрози інтересам держави та не здійсненні їх захисту органом місцевого самоврядування, до компетенції яких віднесені відповідні повноваження, найефективнішим правовим способом захисту, поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право, буде саме представництво органами прокуратури інтересів держави в особі Криворізької міської ради.
У статтях 13, 14 Конституції України визначено, що земля є об'єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Земля є унікальним обмеженим природним та базисним ресурсом, на якому будується добробут суспільства. Отже, розподіл землі є особливо чутливим до принципів справедливості, розумності і добросовісності, які є одними із фундаментальних засад цивільного законодавства (пункт 6 частини 1 статті 3 Цивільного кодексу України).
За правилами статей 4, 5 Земельного кодексу України завданням земельного законодавства, яке включає в себе цей Кодекс та інші нормативно-правові акти у галузі земельних відносин, є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель, а основними принципами земельного законодавства є, зокрема, поєднання особливостей використання землі як територіального базису, природного ресурсу і основного засобу виробництва; забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави; невтручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом.
Таким чином положення статті 1, частини 1 статті 83, частини 1 статі 84, статті 122 Земельного кодексу України, статей 1, 2, 6, 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", земля як основне національне багатство, що перебуває під особливою охороною держави, є об'єктом права власності Українського народу, а органи державної влади та органи місцевого самоврядування здійснюють права власника від імені народу, в тому числі й тоді, коли приймають рішення щодо розпорядження землями державної чи комунальної власності.
У сфері земельних правовідносин важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права власності на землю.
Відповідно до статті 41 Конституції України та статті 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Прокурор зазначає, що в даному випадку порушення інтересів держави полягає в неналежному виконанні ФОП Павліченком С.В. зобов'язань за договором особистого сервітуту після припинення його дії щодо повернення Криворізькій міській раді частини земельної ділянки за актом приймання - передачі (повернення) у придатному для використання стані шляхом демонтажу тимчасової споруди, що позбавляє позивача можливості реалізації повноважень власника землі щодо передачі її в оренду, встановлення сервітуту тощо іншим особам та надходження відповідних коштів за користування землею до місцевого бюджету, що, в свою чергу, є порушенням економічних інтересів держави, тому виникає необхідність їх захисту.
За таких обставин, заходи щодо повернення земельної ділянки, зокрема і у даному випадку, є невідкладними.
Прокурор зауважує, що подана ним позовна заява стосується питання права, яке становить значний суспільний інтерес, оскільки неповернення земель комунальної власності позбавляє Український народ загалом (стаття 13 Конституції України) та конкретну територіальну громаду правомочностей власника землі в тому обсязі, який дозволяє розпоряджатись своїм майном.
Отже, правовідносини, пов'язані з користуванням землями державної чи комунальної власності, становлять "суспільний", "публічний" інтерес.
В якості доводів щодо бездіяльності уповноваженого органу та додержання вимог статті 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор вказує на те, що Криворізька міська рада була обізнана про факт тривалого (з 09.02.2023) неповернення земельної ділянки ФОП Павліченком С.В. після припинення права особистого сервітуту, оскільки приймала рішення № 1837 від 24.03.2023, яким відмовлено ФОП Павліченку С.В. в поновлені сервітуту, крім того, приймала участь під час розгляду судом справи № 904/4615/23 у якості відповідача, проте нею не вживаються належні заходи цивільно-правового характеру щодо зобов'язання ФОП Павліченка С.В. повернути вказану земельну ділянку за актом приймання-передачі у придатному для використання стані шляхом демонтажу тимчасової споруди, в тому числі, й у судовому порядку.
Невжиття органом місцевого самоврядування, до компетенції якого віднесено відповідні повноваження, заходів щодо захисту інтересів держави, свідчить про наявність підстав для вжиття прокуратурою представницьких повноважень в інтересах держави шляхом звернення до суду з відповідним позовом.
Так, Криворізькою східною окружною прокуратурою в порядку статті 23 Закону України "Про прокуратуру" направлено на адресу Криворізької міської ради запит № 60- 4803вих-24 від 03.09.2024 щодо виявлених порушень інтересів держави та вжиття заходів реагування. На вказаний запит Криворізькою міською радою листом № 12/18/6370 від 23.09.2024 повідомлено, що земельна ділянка з кадастровим номером 1211000000:03:633:0147 по вул. Лісового в Довгинцівському районі міста безпідставно використовується під розміщення тимчасової споруди, що свідчить про обізнаність Криворізької міської ради про невиконання ФОП Павліченком С.В. зобов'язань за договором особистого сервітуту після припинення його дії щодо повернення Криворізькій міській раді частини земельної ділянки. Проте, станом на день подання даної позовної заяви самостійних заходів до повернення земельної ділянки, в тому числі, в судовому порядку Криворізькою міською радою не вжито.
У постанові Верховного Суду від 10.08.2021 у справі № 923/833/20 суд дійшов висновку, що попереднє листування свідчить про те, що воно мало характер інформування відповідного органу про вже раніше виявлені прокурором порушення, а відповідний орган протягом розумного строку на таку інформацію не відреагував або відреагував повідомленням про те, що він обізнаний (у тому числі до моменту отримання інформації від прокурора) про таке порушення, але не здійснював та/ або не здійснює та/або не буде здійснювати захист порушених інтересів, то, у такому випадку, наявні підстави для представництва, передбачені абзацом першим частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру".
В даному разі дотримання розумного строку після повідомлення про звернення до суду не є обов'язковим, оскільки дозволяє зробити висновок про свідоме нездійснення або здійснення неналежним чином захисту інтересів держави таким органом (пункт 8.10), адже інтереси держави повинні захищати насамперед відповідні суб'єкти владних повноважень, у тому числі шляхом подання відповідних позовних заяв, а не прокурор. Прокурор не може вважатися альтернативним суб'єктом звернення до суду і замінювати належного суб'єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави. Проте для того, щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб'єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно (наведена правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18, постановах Верховного Суду від 10.08.2021 по справі № 923/833/20, від 20.07.2021 у справі № 908/2153/20).
У рішенні Європейського Суду з прав людини від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об'єднаного королівства" суд проголосив, що засіб захисту повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави.
Відповідно усталеної практики Європейського суду з прав людини сторонами судового розгляду є позивач і відповідач, які мають рівні права, включаючи право на правову допомогу. Підтримка прокуратурою однієї зі сторін може бути виправдана за певних умов, наприклад, якщо правопорушення зачіпає велику кількість людей, або якщо вимагають захисту реальні державні інтереси або майно ("Корольов проти Російської Федерації" у справі № 5447/03 від 01.04.2010, "Менчинська проти Російської Федерації" у справі №42454/02 від 15.01.2009).
Про вказане також наголошено Європейським судом з прав людини у справі "Бацанін проти Росії": підтримка прокурором однієї із сторін процесу в певних обставинах може бути виправданою. Більше того, участю прокурора в судовому процесі з метою захисту інтересів держави, у відповідності до вимог матеріального та процесуального законодавства, не порушується принцип рівності процесуальних можливостей сторін у судочинстві, який вимагає справедливого балансу між сторонами по справі.
При цьому, як зазначено у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.10.2019 у справі № 903/129/18, сам факт незвернення до суду уповноваженим органом з позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та відповідно мав змогу захистити інтереси держави, територіальної громади, свідчить про те, що указаний орган неналежно виконує свої повноваження, у зв'язку із чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів держави та звернення до суду з таким позовом, що відповідає нормам національного законодавства та практиці Європейського суду з прав людини.
Суд виснував, що Криворізька міська рада з 2023 року мала можливість звернутися до суду з позовом до ФОП Павліченка С.В. щодо повернення Криворізькій міській раді земельної ділянки після закінчення строку дії договору особистого сервітуту, також мала можливість звернутись до суду із зустрічним позовом під час розгляду судом справи № 904/4615/23 та після надходження запиту окружної прокуратури № 60-4803вих-24 від 03.09.2024 щодо виявлених порушень інтересів територіальної громади, від імені та в інтересах якої діє Криворізька міська рада, проте, опрацюванням інформації на офіційному сайті Судової влади прокурором встановлено, що міською радою дієвих заходів до відновлення інтересів територіальної громади вжито не було, відповідний позов не заявлено.
Таким чином звернення керівника Криворізької східної окружної прокуратури до суду з позовом, у даному випадку, є єдиним ефективним засобом захисту порушених інтересів держави, враховуючи, що уповноважений орган самостійно не звернувся до суду з позовною заявою.
При цьому згідно з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 16.04.2019 у справі № 910/3486/18, прокурор не зобов'язаний встановлювати причини, за яких позивач не здійснює захист своїх інтересів.
Отже, керівником Криворізької східної окружної прокуратури належним чином обґрунтовано наявність підстав для представництва інтересів держави органами прокуратури у порядку статті 131-1 Конституції України, статті 23 Закону України "Про прокуратуру".
Як вбачається з матеріалів справи, на підставі рішення Криворізької міської ради № 1255 від 23.02.2022 "Про поновлення обмеженого платного або безоплатного користування чужою земельною ділянкою (сервітуту)" між Криворізькою міською радою (далі - розпорядник, позивач) та Фізичною особою - підприємцем Павліченком Сергієм Васильовичем (далі - сервітуарій, відповідач) укладено договір особистого сервітуту № 12022043 від 09.08.2022 (далі - договір, а.с.97-102).
Відповідно до пунктів 1.1., 1.2., 5.1. договору межі зони дії особистого сервітуту щодо частини земельної ділянки житлової та громадської забудови - за цільовим призначенням - для будівництва та обслуговування будівель торгівлі (код 03.07). Сервітуарій розміщує в цих межах тимчасову споруду - торгівельний павільйон. Частина земельної ділянки, щодо якої встановлюється особистий сервітут, розташована по вул. Лісового в Довгинцівському районі м. Кривого Рогу.
Об'єктом користування відповідно до пунктів 2.1., 2.3 договору є земельна ділянка з кадастровим номером 1211000000:03:633:0147 площею 0,0024 га. Нормативна грошова оцінка земельної ділянки на дату укладання договору відповідно до витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку від 20.07.2022 № 97-4- 0.110.4-9730/301-22 становить 116 659 грн. 92 коп.
У пунктах 3.1., 3.2. договору сторони погодили, що договір укладено строком на 6 місяців (тобто до 09.02.2023). Дата закінчення договору обчислюється від дати його укладання. Договір поновлюється на умовах, передбачених статтею 33 Закону України "Про оренду землі". Після закінчення строку договору сервітуарій, який належно виконував обов'язки, відповідно до умов договору, має за інших рівних умов переважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі сервітуарій повинен не пізніше ніж за два місяці до закінчення строку дії договору повідомити письмово розпорядника про наміри продовжити його дію. Поновлення договору здійснюється на підставі укладеного розпорядником відповідного рішення. Порушення сервітуарієм термінів звернення веде до втрати переважного права щодо поновлення договору.
Відповідно до пункту 6 договору частина земельної ділянки, щодо якої встановлений особистий сервітут, вважається переданою сервітуарію з моменту державної реєстрації права сервітуту.
Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно державним реєстратором Виконавчого комітету Криворізької міської ради Рощиною М.О. 10.08.2022 за ФОП Павліченком С.В. зареєстровано право особистого сервітуту за вказаним договором (рішення про державну реєстрацію від 12.08.2022, індексний номер рішення 64479880, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 716631312110).
В подальшому, рішенням Криворізької міської ради № 1837 від 24.03.2023 відмовлено ФОП Павліченку Сергію Васильовичу в наданні згоди на подальше користування земельною ділянкою з кадастровим номером 1211000000:03:633:0147 площею 0,0024 га по вул. Лісового в Довгинцівському районі міста Кривого Рогу, на яку поширюється право сервітуту згідно з договором № 12022043 від 09.08.2022, під тимчасовою спорудою (торговельного павільйону) для здійснення підприємницької діяльності (а.с.23).
Підставою відмови в наданні згоди на подальше користування земельною ділянкою стали: невиконання вимоги підпункту 3.1.4 рішення міської ради від 23.02.2022 № 1255 "Про поновлення обмеженого платного або безоплатного користування чужою земельною ділянкою (сервітуту)" та пункту 8.4.5 договору особистого сервітуту: протягом строку дії договірних відносин тимчасова споруда не була приведена до встановленого архітектурного типу (рішення виконкому міської ради від 15.04.2021 № 243 "Про затвердження комплексних схем розміщення тимчасових об'єктів для здійснення підприємницької діяльності на територіях адміністративних районів м. Кривого Рогу"); втрачено переважне право на поновлення договору сервітуту на новий строк у зв'язку з порушенням терміну звернення (вимоги статті 33 Закону України "Про оренду землі" та пунктів 3.1, 3.2 договору особистого сервітуту). Звернення надійшло 30.01.2023 після закінчення терміну дії договору - 09.02.2023 (а.с.24).
Згідно з підпунктом 2.2 рішення Криворізької міської ради № 1837 від 24.03.2023 ФОП Павліченка Сергія Васильовича зобов'язано привести земельну ділянку в стан, не гірший за той, у якому вона була одержана в користування (сервітут), придатний для подальшого використання, та в місячний термін після закінчення терміну дії договору особистого сервітуту повернути міській раді за актами приймання-передачі (повернення). Аналогічні обов'язки сервітуарія визначено у пунктах 7.1., 7.3., 8.4.15. договору особистого сервітуту №12022043 від 09.08.2022, укладеного між Криворізькою міською радою та ФОП Павліченко С.В.
Так, відповідно до пункту 7.1. договору після припинення дії договору сервітуарій повертає розпоряднику частину земельної ділянки, щодо якої встановлено особистий сервітут, у стані, не гіршому від того, у якому він одержав її у користування.
Сервітуарій зобов'язаний привести частину земельної ділянки, щодо якої встановлено особистий сервітут, у придатний для подальшого користування стан. Це включає благоустрій частини земельної ділянки після її звільнення шляхом демонтажу тимчасової споруди (пункт 7.3. договору).
Згідно з пунктом 8.4.15. договору після закінчення терміну користування, припинення чи розірвання договору сервітуарій зобов'язаний привести частину земельної ділянки, щодо якої встановлено особистий сервітут, у належний для подальшого користування стан та повернути її розпоряднику з оформленням акту приймання-передачі (повернення).
Так, дію договору особистого сервітуту припинено 09.02.2023 (пункти 3.1., 11.2.1. договору).
В подальшому, ФОП Павліченко С.В. звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Криворізької міської ради про визнання недійсним рішення Криворізької міської ради № 1837 від 24.03.2023 "Про відмову ФОП Павліченку С.В. в поновленні обмеженого платного або безоплатного користування чужою земельною ділянкою (сервітутом)", зобов'язання Криворізьку міську раду ухвалити рішення, яким з ФОП Павліченком С.В. поновити договір особистого сервітуту № 12022043 від 09.08.2022.
Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 29.11.2023 у справі №904/4615/23, залишеним без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 17.04.2024, ФОП Павліченку В.С. в задоволенні позовних вимог відмовлено в повному обсязі.
Разом з цим, згідно з інформацією виконавчого комітету Довгинцівської районної в місті ради (лист № 8/26-419 від 27.08.2024) та Криворізької міської ради (лист № 12/18/6370 від 23.09.2024), встановлено, що фактично пункт 2 рішення Криворізької міської ради №1837 від 24.03.2023 та пункти 7.1., 7.3., 8.4.15. договору, якими передбачено обов'язок сервітуарія стосовно приведення частини земельної ділянки, щодо якої встановлено особистий сервітут, у належний для подальшого використання стан шляхом демонтажу тимчасової споруди, та повернення її розпоряднику (Криворізькій міській раді) за актом приймання - передачі (повернення) в місячний термін після закінчення терміну дії договору, не виконано, на теперішній час тимчасова споруда по вул. Лісового розташована на земельній ділянці площею 0,0024 га (кадастровий номер 1211000000:03:633:0147).
Таким чином, дія договору особистого сервітуту припинилася 09.02.2023, водночас, до теперішнього часу об'єкт договору - частина земельної ділянки, щодо якої встановлено особистий сервітут за договором, не повернута Криворізькій міській раді у придатному для використання стані за актом приймання-передачі (повернення), тимчасова споруда - торгівельний павільйон, ФОП Павліченком С.В. не демонтовано.
Неповернення ФОП Павліченком С.В. Криворізькій міській раді земельної ділянки, щодо якої встановлено особистий сервітут за договором, за актом приймання-передачі (повернення) після припинення дії договору особистого сервітуту, у придатному для використання стані шляхом демонтажу тимчасової споруди, є істотним порушенням прав власника земельної ділянки - Криворізької міської територіальної громади в особі Криворізької міської ради, оскільки Криворізька міська рада позбавлена можливості реалізації повноважень власника землі щодо розпорядження вказаною земельною ділянкою, в тому числі передачі її в оренду тощо іншим особам та надходження відповідних коштів за користування землею до місцевого бюджету.
Таким чином, частина земельної ділянки з кадастровим номером 1211000000:03:633:0147 площею 0,0024 га, щодо якої встановлений особистий сервітут за договором № 12022043 від 09.08.2022, підлягає поверненню ФОП Павліченком С.В. у розпорядження Криворізької міської ради за актом приймання-передачі (повернення) у придатному для використання стані.
Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстнції виснував, що матеріала справи встановлено, що на даний час тимчасова споруда розміщена ФОП Павліченком С.В. без дотримання вимог чинного законодавства. Дія договору особистого сервітуту припинилася 09.02.2023, водночас, до теперішнього часу об'єкт договору - частина земельної ділянки, щодо якої встановлено особистий сервітут за договором, не повернута Криворізькій міській раді у придатному для використання стані за актом приймання-передачі (повернення), тимчасова споруда - торгівельний павільйон ФОП Павліченком С.В. не демонтована.
В порушення вимог частини 1 статті 193 Господарського кодексу України, статей 525, 526, частини 1 статті 530, частини 1 статті 599, статті 629 Цивільного кодексу України, пункту 2 рішення Криворізької міської ради № 1837 від 24.03.2023 та пунктів 7.1., 7.3., 8.4.15. договору ФОП Павліченко С.В. не виконав зобов'язання щодо повернення Криворізькій міській раді частини земельної ділянки, щодо якої встановлено особистий сервітут за договором, належним чином та у визначені строки.
У зв'язку з припиненням дії договору особистого сервітуту у сервітуарія виник обов'язок повернути земельну ділянку, а у зв'язку із тривалим невиконанням сервітуарієм цього обов'язку, відповідно, наявні підстави для повернення сервітуарієм земельної ділянки розпоряднику за актом приймання-передачі у спосіб, визначений договором, в примусовому порядку.
Таким чином, земельна ділянка з кадастровим номером 1211000000:03:633:0147 підлягає поверненню ФОП Павліченком С.В. у розпорядження Криворізької міської ради за актом приймання-передачі у придатному для використання стані.
Щодо розподілу судових витрат по справі суд зазначив таке.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача; стягненню з відповідача на користь прокуратури підлягають 2 422 грн. 40 коп. витрат по сплаті судового збору за подання позовної заяви.
Рішення суду в частині позовних вимог Керівника Криворізької східної окружної прокуратури в інтересах держави в особі Криворізької міської ради до Фізичної особи - підприємця Павліченка Сергія Васильовича про зобов'язання повернути земельну ділянку шляхом демонтажу тимчасової споруди не розглядається апеляційною інстанцією, оскільки сторони не оскаржують рішення в цій частині, тому судом апеляційної інстанції відповідно до ч. 1 ст. 269 ГПК України оцінка зазначеним обставинам не надається.
Рішення переглядається лише в частині стягнення з відповідача витрат по сплаті судового збору на корить Дніпропетровської обласної прокуратури та щодо незадоволення судом першої інстанції клопотання Відповідача від 17.03.2025 про відкладення розгляду справи з метою надання часу для укладання з Криворізькою міською радою мирової угоди.
Розглядаючи доводи апеляційної скарги, судова колегія враховує наступне.
Відповідно до ч. 7 ст. 46 ГПК України сторони можуть примиритися, у тому числі шляхом медіації, на будь-якій стадії судового процесу.
Частинами 1 та 2 ст. 192 ГПК України встановлено, що мирова угода укладається сторонами з метою врегулювання спору на підставі взаємних поступок і має стосуватися лише прав та обов'язків сторін. У мировій угоді сторони можуть вийти за межі предмета спору за умови, якщо мирова угода не порушує прав чи охоронюваних законом інтересів третіх осіб. Сторони можуть укласти мирову угоду і повідомити про це суд, зробивши спільну письмову заяву, на будь-якій стадії судового процесу.
Відповідно до матеріалів справи, сторонами спільну письмову заяву не надано.
Як вбачається зі змісту апеляційної скарги і клопотання Відповідача від 17.03.2025, намір на укладання мирової угоди наявний лише у Відповідача, водночас, мирова угода є двостороннім договором, який погоджується сторонами, та затверджується ухвалою суду.
Колегія суддів констатує, що у Відповідача було достатньо часу для вжиття заходів щодо укладення мирової угоди з Позивачем, оскільки копію позовної заяви з додатками у справі № 904/4849/24 окружна прокуратура направила поштою на адресу ФОП Павліченка С.В. ще 01.11.2024 року (відповідні докази відправлення долучено до позову та наявні в матеріалах справи). Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 25.11.2024 позовну заяву було прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та визначено, що розгляд здійснюватиметься за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання було призначено на 10.12.2024, а Відповідачу встановлено строк для подання відзиву - 15 днів з моменту отримання копії ухвали про відкриття провадження. Незважаючи на це, Відповідач відзиву на позов не подав, а судові засідання неодноразово переносились, зокрема і з ініціативи самого Відповідача.
Разом з тим, із подібним клопотанням, в якому також зазначалося про намір мирного врегулювання спору, Відповідач звертався і 12.02.2025. Проте впродовж наступного місяця жодна зі сторін - ані Відповідач, ані Позивач - не надали суду жодного підтвердження реальності заявлених намірів чи будь-яких дій, спрямованих на досягнення мирової угоди у даній справі.
Доводи Відповідача щодо неможливості реалізації його наміру на укладення мирової угоди з Позивачем через введення воєнного стану та неможливість потрапити до міської ради є не підтвердженими доказами.
З огляду на викладені обставини, колегія суддів вважає, що Господарський суд Дніпропетровської області правильно та всебічно оцінив доводи, наведені Відповідачем у клопотанні від 17.03.2025, і постановив законне та обґрунтоване рішення в цій частині.
Щодо незгоди Відповідача з рішенням суду в частині стягнення з нього витрат по сплаті судового збору на корить Дніпропетровської обласної прокуратури.
Законом України "Про судовий збір" визначено правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору.
Відповідно до п. 10 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» визначено, що від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - громадяни, віднесені до 1 та 2 категорій постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Водночас, оскільки Відповідач не виступає позивачем у цій справі, він не може скористатися пільгою щодо сплати судового збору, передбаченою пунктом 10 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір».
Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Верховного Суду від 03.04.2025 у справі № 910/10354/21.
Розподіл судових витрат здійснюється судом на підставі вимог ст. 129 ГПК України. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Отже, оскільки позовну заяву прокурора задоволено в повному обсязі, то судовий збір судом першої інстанції правомірно покладено на Відповідача.
Дослідивши матеріали, наявні у справі, апеляційний суд робить висновок, що суд першої інстанції дав належну оцінку доказам по справі та виніс законне і обґрунтоване рішення в оскаржуваній частині, яке відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам і матеріалам справи.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновку місцевого господарського суду з огляду на вищевикладене.
Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що скаржник не довів обґрунтованість своєї апеляційної скарги, докази на підтвердження своїх вимог суду не надав, апеляційний суд погоджується із рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 18.03.2025, в оскаржуваній частині, у справі № 904/4849/24, отже підстав для його скасування або зміни в межах доводів та вимог апеляційної скарги не вбачається. Вимоги апеляційної скарги задоволенню не підлягають.
Керуючись ст.ст. 269, 270, 275, 276, 282-284, 287 Господарського процесуального кодексу України, Центральни апеляційний господарський суд,-
Апеляційну скаргу Фізичної особи - підприємця Павліченка Сергія Васильовича на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 18.03.2025 у справі № 904/4849/24 - залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 18.03.2025 у справі № 904/4849/24 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення. Право касаційного оскарження, строк на касаційне оскарження та порядок подання касаційної скарги передбачено статтями 286-289 Господарського процесуального кодексу України.
Повна постанова складена 04.07.2025
Головуючий суддя О.В. Чус
Суддя А.Є. Чередко
Суддя І.М. Кощеєв