13.05.2025 року м. Дніпро Справа № 916/170/17
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Чус О.В. (доповідач)
судді: Дармін М.О., Кощеєв І.М.
секретар судового засідання: Солодова І.М.
за участю представників учасників справи:
від АТ КБ "ПриватБанк": Бігдан А.В. (поза межами суду) - адвокат;
від НБУ: Пріцак І.Є. (поза межами суду) - самопредставництво;
інші учасники справи не з'явилися;
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Чорноморський рибний порт" ("Іллічівський морський рибний порт") на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 29.05.2017 у справі № 916/170/17
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Іллічівський морський рибний порт", с. Бурлача Балка, м. Чорноморськ, Одеська область
до Відповідача-1: Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, м. Київ
Відповідача-2: Публічного акціонерного товариство комерційний банк "ПриватБанк" в особі Філії "Южне головне регіональне управління Публічного акціонерного товариства комерційний банку "ПриватБанк", м. Одеса
третя особа, без самостійних вимог на предмет спору на стороні Відповідачів - Національний Банк України, м. Київ
про визнання правочину недійсним та про стягнення коштів,
Короткий зміст позовних вимог.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Іллічівський морський рибний порт» (далі Позивач) звернулося з позовом до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі відповідач-1) та Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» в особі Філії «Южне головне регіональне управління ПАТ КБ «Приватбанк» (далі Відповідач-2), в якому просить суд визнати недійсним з моменту укладення правочин (договори) щодо придбання за рахунок грошових коштів ТОВ «Іллічівський морський рибний порт» акцій ПАТ КБ «Приватбанк» на загальну суму 5 625 444,83 долари США та 1 231 502,33 грн., та стягнути з ПАТ КБ «Приватбанк» на користь ТОВ «Іллічівський морський рибний порт» грошові кошти на загальну суму 5 625 444,83 долари США та 1 231 502,33 грн.
Заявлені позовні вимоги мотивовані тим, що 21.12.2016 року з рахунків Позивача, відкритих в ПАТ КБ «Приватбанк», безпідставно були списані грошові кошти в національній та іноземній валюті з призначенням платежу «згідно договору про придбання акцій», водночас, як стверджує Позивач, будь-яких договорів про придбання акцій він не укладав і не надавав банку жодних доручень, або згоди на перерахування коштів зі свого рахунку. Згідно висловлених у позові припущень, спірний договір міг бути укладений від імені Позивача особою, якій делеговано повноваження тимчасового адміністратора ПАТ КБ «Приватбанк» на підставі ст. 41-1 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», однак, як стверджує Позивач, наведена норма містить виключення щодо використання коштів за поточними та депозитними рахунками, для придбання додаткової емісії від імені власників необтяжених грошових зобов'язань неплатоспроможного банку.
З огляду на викладене, Позивач вважає, що в момент вчинення спірного правочину недодержано вимоги ст. 203 ЦК України, зокрема, укладений правочин суперечить нормам Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних особі», здійснений без згоди позивача, а також вчинений відповідачем-1 від імені позивача з перевищенням наданих законом повноважень, що є підставою для визнання правочину недійсним в судовому порядку.
В процесі вирішення спору Позивач доповнив підстави, за яких він вважає спірний правочин таким, що вчинено з перевищенням повноважень, та зазначив, що Національний банк України безпідставно відніс Позивача до осіб, пов'язаних із банком (Відповідачем-2), у зв'язку із чим, керуючись приписами ст. 4 ГПК України, просив суд не застосовувати рішення комісії з питань визначення пов'язаних із банками осіб і перевірки операцій банків з такими особами НБУ № 105 від 13.12.2016 року.
Короткий зміст оскаржуваного судового рішення у справі та мотиви його прийняття.
Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 29.05.2017 у справі № 916/170/17 у задоволенні позову відмовлено. Судові витрати віднесені за рахунок позивача.
Рішення місцевого господарського суду мотивовано наступним:
- частиною 6 ст. 41-1 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» передбачено, що у день отримання рішення Кабінету Міністрів України про участь держави у виведенні неплатоспроможного банку з ринку відповідно до п. 5 ст. 39 цього закону, Фонд гарантування вкладів фізичних осіб у строки, встановлені цією частиною, вживає заходів до додаткового розміщення акцій нової емісії, та у строк не пізніше двох робочих днів після прийняття загальними зборами рішення про збільшення статутного капіталу неплатоспроможного банку здійснює укладення договорів від імені пов'язаних осіб такого банку про придбання акцій додаткової емісії неплатоспроможного банку. Таким чином, в силу наведених вимог закону, виникають правовідносини представництва, за якими Фонд набуває права на вчинення від імені пов'язаних з банком осіб правочинів про придбання акцій додаткової емісії такого неплатоспроможного банку, що цілком відповідає приписам ст. 237 ЦК України, згідно якої представництво, в тому числі виникає на підставі закону;
- 13.12.2016 року рішенням комісії НБУ з питань визначення пов'язаних із банками осіб і перевірки операцій банків з такими особами № 105, Позивача визнано пов'язаною з ПАТ КБ «Приватбанк» особою, що свідчить про наявність в уповноваженої особи Фонду, повноважень для вчинення спірного правочину від імені Позивача;
- Позивачем не доведено існування обставин, з якими закон пов'язує недійсність правочину та підстави для застосування наслідків такої недійсності, в зв'язку з чим, заявлені вимоги підлягають відхиленню в повному обсязі.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги.
Не погодившись із зазначеним рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Іллічівський морський рибний порт" подало апеляційну скаргу на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 29.05.2017 у справі № 916/170/17, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги позивача в повному обсязі.
Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу.
Скаржник не погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що рішення НБУ №105 від 13.12.2016 прийнято на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, що виключає підстави для застосування положень ч. 2 ст. 4 ГПК України. Суд не задовольнив клопотання позивача про витребування документів, на підставі яких прийнято рішення про визнання позивача пов'язаною особою, та не перевірив, чи прийнято рішення на підставі та у спосіб визначені законом, і дійшов безпідставних висновків про відсутність підстав для застосування ст. 4 ГПК України.
Відповідно до ст. 52 «Про банки та банківську діяльність», національний банк України при здійсненні банківського нагляду має право визначати пов'язаними з банком особами фізичних та юридичних осіб, зазначених у пунктах 1 - 9 частини першої цієї статті, за наявності ознак, визначених у нормативно-правових актах Національного банку України, з урахуванням характеру взаємовідносин, операцій та наявності інших зв'язків із банком. Відповідно до Гл.2 Положення від 12.05.15 №315 «Про визначення пов'язаних з банком осіб», національний банк може визначати пов'язаною із банком особу відповідно до вимог статті 52 Закону із застосуванням зокрема, ознак, зазначених у главі 3 цього розділу. Проте, зміст рішення НБУ від 13.12.16 №105 не містить посилань на жодну з ознак, з числа зазначених у гл. 3 Положення. В рішенні НБУ від 13.12.16 №105 лише зазначено код типу пов'язаної з банком особи « 524». Але, гл. 3 Положення, ст. 52 Закону не містить жодних типів або їх кодів, так саме, як і інші норми чинного законодавства. В додатку до Положення, яке застосовується комерційними банками під час складання звітності, зазначено «Коди типів пов'язаної з банком особи» (в тому числі «524» - споріднені та афільовані особи банку, в тому числі учасники банківської групи). Але номер ознаки (як зазначено в рішенні) і тип пов'язаної з банком особи не є тотожними. Фактично зміст рішення від 13.12.16 №105 не містить інформації щодо ознаки, з числа визначених законодавством, за якою позивача визнано пов'язаною особою. Апелянт вважає, що рішення прийняте не у спосіб, передбачений законодавством.
Скаржник зазначає, що оскільки рішення Національного банку України щодо пов'язаності особи з банком стосується певної особи (осіб), то таке рішення є розпорядчим актом індивідуальної дії, яке згідно ст. 52 ЗУ «Про банки та банківську діяльність», ст. 56 ЗУ «Про Національний банк України», підп.2 п.11 «Інструкції з організації документування управлінської інформації в Національному банку України», затв. Постановою Правління Національного банку України від 15 березня 2016 року № 165 повинно прийматись у формі рішення Правління Національного банку, наказу або розпорядження Національного банку. В той же час, щодо позивача прийнято Рішення «Комісії з питань визначення пов'язаних з банками осіб і перевірки операцій банків з такими особами», яке не є рішенням Правління Національного банку або наказом чи розпорядженням Національного банку, а тому такий документ для цілей ст. 52 ЗУ «Про банки та банківську діяльність» не є рішенням Національного банку України про визначення фізичних та юридичних осіб пов'язаними з банком особами та без прийняття на його підставі рішення Національного банку України про визначення особи пов'язаною, не може тягнути правових наслідків для третіх осіб.
Особи не можуть вважатись пов'язаними з банком особами протягом 15 днів із дня отримання банком відповідного повідомлення Національного банку України, а оскільки всі рішення відповідачів щодо укладання договору, як і сам договір, були складені в межах такого строку і базувались вони саме на обставині пов'язаності позивача з ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК», як такі рішення, так і сам договір укладені з порушенням встановленої законом процедури.
Позивач вважає, що ПриватБанк взагалі не мав правових підстав для перерахування суми вкладу та суми процентів з депозитних рахунків, відкритих позивачем згідно договору про придбання акцій, оскільки за вкладним (депозитним) рахунком забороняється проведення розрахункових операцій (крім операцій, пов'язаних із реалізацією майнових прав на суму коштів, що зберігаються на вкладному (депозитному) рахунку, відповідно до договору застави коштів - що не відноситься до спірного списання).
На дату укладення договору про придбання акцій № 18/2016 від 20.12.2016 та на дату списання ПриватБанком грошових коштів позивача вже існувало рішення, що придбані акції будуть відчужені у позивача за 1 грн., і за таких обставин, укладення вказаного договору та списання коштів є елементом процедури примусової конфіскації грошових коштів позивача. В той же час, така конфіскація за відсутності рішення суду прямо суперечить ст. 13, 41 Конституції України та Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст.ст. 321, 353, 354 ЦК України, які встановлюють можливість конфіскації та реквізиції лише за наявності певних обставин, які були відсутні.
Апелянт зазначає, що відповідачі не довели відповідність втручання в володіння майном позивача вимогам Першого протоколу, зокрема законність, так саме, як і суспільний інтерес та чи був такий захід (втручання в право на мирне володіння майном), як використання коштів з поточних та депозитних рахунків позивача в повному обсязі, пропорційним визначеним цілям.
Позивач вважає, що застосування до нього заходів на підставі ст. 41-1 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» шляхом надання повноважень на укладання договору повноважній особі та укладення договору про придбання акцій, умови якого передбачають передання ПриватБанку прав вимоги за депозитними договорами, права списати грошові кошти з рахунків та інші дії по укладанню правочину, а також списання ПриватБанком коштів (в тому числі більше, ніж зазначено в договорі) з депозитних та поточних рахунків позивача, не засновано на нормах чинного законодавства, у зв'язку із чим, порушено право власності позивача та норми цивільного законодавства, з якими закон пов'язує недійсність та нікчемність правочину.
Апеляційна скарга, серед додатків до неї, містить клопотання позивача про витребування доказів, яким просить: витребувати у Національного банку України та ПАТ КБ «ПриватБанк» належним чином засвідчені копії документів, які містять інформацію про ознаки, за якими ТОВ «Іллічівський морський рибний порт» віднесений до пов'язаних з ПАТ КБ «ПриватБанк» осіб відповідно до Закону України «Про банки і банківську діяльність» та Положення про визначення пов'язаних з банком осіб, а також оригінали таких документів для огляду в суді; витребувати у Національного банку України та ПАТ КБ «ПриватБанк» усі додатки, пояснювальні записки та інші документи, на підставі яких приймалося і обґрунтовувалося рішення Комісії №105 від 13.12.2016 в частині, що стосується ТОВ «Іллічівський морський рибний порт»; витребувати у ПАТ КБ «ПриватБанк» перелік пов'язаних із ПАТ КБ «ПриватБанк» осіб, затверджений Правлінням ПАТ КБ «ПриватБанк», за яким ТОВ «Іллічівський морський рибний порт» визначено пов'язаною із ПАТ КБ «ПриватБанк» особою, з усіма додатками та пояснювальними записками в частині, що стосується ТОВ «Іллічівський морський рибний порт»; витребувати у ПАТ КБ «ПриватБанк» інформацію, чи зазначалося Правлінням ПАТ КБ «ПриватБанк» в переліку пов'язаних із ПАТ КБ «ПриватБанк» осіб у період з 01.12.2016 по 21.12.2016 або в іншій звітності банку ТОВ «Іллічівський морський рибний порт» як пов'язана особа.
Узагальнений виклад позицій інших учасників справи.
19.07.2017 від Фонду гарантування вкладів фізичних осіб до Дніпропетровського апеляційного господарського суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, яким просить залишити рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 29.05.2017 по справі №904/170/17 без змін, а скаргу ТОВ «Іллічівський морський рибний порт» без задоволення.
Відзив обґрунтований наступним.
Порядок та особливості виведення банку з ринку за участю держави врегульовано статтею 411 Закону про СГВФО та пунктом 3.7 Глави 3 Розділу IV «Положення про виведення неплатоспроможного банку з ринку», затвердженого рішенням виконавчої дирекції № 2 від 05.07.2012 р., зареєстрованого в Міністерстві юстиції України за № 1581/21893 від 14.09.2012 р.
Так, держава в особі Міністерства фінансів України має право брати участь у виведенні з ринку неплатоспроможного банку, що відповідає критеріям, визначеним Кабінетом Міністрів України за погодженням з Національним банком України, у спосіб, визначений пунктами 3-5 частини другої статті 39 цього Закону. Виведення з ринку неплатоспроможного банку за участю держави здійснюється протягом двох календарних днів з дня, наступного за днем початку процедури виведення неплатоспроможного банку з ринку. Кабінет Міністрів України, Міністерство фінансів України, Національний банк України та Фонд гарантування вкладів фізичних осіб зобов'язані своєчасно вжити всіх необхідних заходів та вчинити всі необхідні дії для забезпечення належної комунікації між собою, іншими органами державної влади та установами (у тому числі учасниками депозитарної системи України), а також своєчасно підготувати документи та прийняти рішення, необхідні для забезпечення виконання вимог цієї статті.
Однією з вимог ст. 41-1 Закону про СГВФО та рішення НБУ № 499-рш/БТ про участь держави у виведенні неплатоспроможного банку з ринку є обмін зобов'язань Банку перед пов'язаними особами на акції додаткової емісії Банку, що має відбуватись в порядку, визначеному вказаною статтею.
При цьому, на підставі ч. 6 ст. 41-1 Закону про СГВФО у день отримання рішення Кабінету Міністрів України про участь держави у виведенні неплатоспроможного банку з ринку у Фонду гарантування з'являються повноваження розпоряджатися зобов'язаннями банку перед пов'язаними особами. Відповідно з цього моменту пов'язані особи втрачають право розпорядження грошовими коштами, розміщеними у Банку.
Як відомо з пункту 8 Прикінцевих та перехідних положень Закону про СГВФО, законодавчі та інші нормативно-правові акти, прийняті до набрання чинності цим Законом, застосовуються у частині, що не суперечить цьому Закону. Тобто, посилання Позивача на норми Цивільного кодексу України нівелюються необхідністю застосування приписів спеціального у даних правовідносинах Закону про СГВФО. Тим більше, що ч. 2 ст. 1071 Цивільного кодексу України встановлює, що грошові кошти можуть бути списані з рахунка клієнта без його розпорядження, зокрема, у випадках, встановлених законом, що і відбулось у випадку Позивача.
Наведене в даному випадку узгоджується з ч. 3 ст. 13 Конституції України, згідно з якою власність зобов'язує, та зі ст. 58 Закону України «Про банки і банківську діяльність», яка передбачає майнову відповідальність пов'язаних з неплатоспроможним банком осіб.
На виконання ч. 6 ст. 411 Закону про СГВФО виконавчою дирекцією Фонду було прийнято рішення від 19.12.2016 № 2864 «Про збільшення статутного капіталу та приватне розміщення акцій ПАТ КБ «ПриватБанк»». Згідно з указаним рішенням виконавча дирекція Фонду вирішила:
- збільшити статутний капітал ПАТ КБ «ПриватБанк» на 35 940 520 840,00 гривень за рахунок додаткових внесків;
- збільшення статутного капіталу ПАТ КБ «ПриватБанк» за рахунок додаткових внесків на загальну суму 35 940 520 840,00 гривень провести шляхом приватного розміщення 128 359 003 штук простих іменних акцій номінальною вартістю 280,00 гривень кожна;
- визначити, що учасниками приватного розміщення є пов'язані особи ПАТ КБ «ПриватБанк» згідно з наданим переліком, перед якими банк має необтяжені грошові зобов'язання, що підлягають обміну на акції додаткової емісії банку, а також особи, які є акціонерами ПАТ КБ «ПриватБанк» станом на дату прийняття цього рішення.
- розпорядитися необтяженими грошовими зобов'язаннями ПАТ КБ «ПриватБанк» згідно з наданим переліком грошових зобов'язань перед пов'язаними особами шляхом обміну зазначених зобов'язань на акції додаткової емісії ПАТ КБ «ПриватБанк».
Відповідно до п. 2 ч. 16 ст. 411 Закону про СГВФО у строк не пізніше двох робочих днів після прийняття загальними зборами рішення про збільшення статутного капіталу неплатоспроможного банку здійснюється укладення уповноваженою особою Фонду договорів від імені пов'язаних осіб такого банку про придбання акцій додаткової емісії неплатоспроможного банку. Отже, Закон про СГВФО уповноважує Фонд гарантування діяти від імені банку та його пов'язаних осіб при розміщенні серед них додаткових акцій банку. Фактично Фонд гарантування стає законними представником пов'язаних осіб банку в силу зазначеної норми, а також законним представником самого банку в силу положень ч. 1 ст. 36 Закону про СГВФО. Розміщення таких акцій має відбуватись шляхом їх обміну на зобов'язання банку перед пов'язаними особами. Внаслідок такого обміну пов'язані особи банку, серед яких розміщено акції додаткової емісії, втрачають право вимагати у банку розміщені на їх рахунках кошти. Ці кошти спрямовуються банком на збільшення свого статутного капіталу.
З метою виконання положень зазначеної норми Закону виконавча дирекція Фонду гарантування прийняла рішення від 20.12.2016 № 2887 «Про погодження умов придбання акцій додаткової емісії неплатоспроможного банку ПАТ КБ «ПриватБанк»», яким вирішила:
- погодити умови договорів про придбання акцій додаткової емісії від імені пов'язаних осіб неплатоспроможного ПАТ КБ «ПриватБанк», згідно з наданим проектом;
- встановити, що ціна кожного договору, який буде укладено від імені пов'язаних з банком осіб, визначається виходячи із номінальної вартості однієї акції ПАТ КБ «ПриватБанк», яка станом на дату прийняття цього рішення складає 280,00 грн., та суми зобов'язань неплатоспроможного банку перед пов'язаними з банком особами, згідно з інформацією, наданою Національним банком України;
- встановити, що залишок суми грошових зобов'язань (по кожному з договорів, на підставі яких виникли зобов'язання) неплатоспроможного банку перед будь-якою пов'язаною з банком особою, яка набуває права власності на акції додаткової емісії ПАТ КБ «ПриватБанк», не може перевищувати номінальної вартості 1 акції ПАТ КБ «ПриватБанк»;
- доручити уповноваженій особі Фонду на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ КБ «ПриватБанк» Шевченку А.М. укласти договори про придбання акцій додаткової емісії неплатоспроможного ПАТ КБ «ПриватБанк» від імені набувачів - пов'язаних осіб неплатоспроможного ПАТ КБ «ПриватБанк» згідно з наданим переліком відкрити у АБ «УКРГАЗБАНК» відповідні рахунки у цінних паперах від імені набувачів - пов'язаних осіб ПАТ КБ «ПриватБанк», здійснити дії щодо зарахування на рахунки, відкриті у АБ «УКРГАЗБАНК», акцій додаткової емісії банку;
- на виконання пункту 4 цього рішення надати уповноваженій особі Фонду на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ КБ «ПриватБанк» Шевченку А.М. право підписувати договори про придбання акцій додаткової емісії неплатоспроможного ПАТ КБ «ПриватБанк» від імені набувачів - пов'язаних осіб неплатоспроможного ПАТ КБ «ПриватБанк», підписувати та подавати документи, необхідні для відкриття у АБ «УКРГАЗБАНК» відповідних рахунків у цінних паперах від імені набувачів - пов'язаних осіб ПАТ КБ «ПриватБанк», укладати необхідні договори з АБ «УКРГАЗБАНК», пов'язані із відкриттям рахунків, а також підписувати та подавати розпорядження про зарахування акцій додаткової емісії банку на такі рахунки, а також подавати та підписувати інші документи, пов'язані із виконанням п.4 цього рішення;
- доручити уповноваженій особі Фонду на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ КБ «ПриватБанк» Славкіній М.А. укласти договори про придбання акцій додаткової емісії неплатоспроможного ПАТ КБ «ПриватБанк» від імені емітента - ПАТ КБ «ПриватБанк». На виконання даного доручення уповноваженій особі Фонду на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ КБ «ПриватБанк» Славкіній М.А. надати право підписувати договори про придбання акцій додаткової емісії неплатоспроможного ПАТ КБ «ПриватБанк» від імені емітента - КБ «ПриватБанк» та проставляти печатку Фонду;
- Уповноваженій особі Фонду гарантування на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ КБ «ПриватБанк» Соловйовій Н.А. забезпечити списання з рахунків пов'язаних з банком осіб грошових коштів після виконання укладених договорів, умови яких погоджені у п.1 цього рішення, а також забезпечити відображення операцій, пов'язаних з виконанням зазначених вище договорів про придбання акцій додаткової емісії, у бухгалтерському обліку ПАТ КБ «ПриватБанк».
На виконання зазначеного рішення виконавчої дирекції Фонду уповноваженими особами Фонду були укладені відповідні договори про придбання акцій, у тому числі від 20.12.2016 № 18/2016 з Позивачем.
Відповідач-1 зазначає, що виникають правовідносини представництва, за якими Фонд гарантування набуває права на вчинення від імені пов'язаних з банком осіб правочинів про придбання акцій додаткової емісії такого неплатоспроможного банку, що цілком відповідає приписам ст. 237 ЦК України, згідно якої представництво, в тому числі виникає на підставі закону. Вказані рішення Фонду гарантування були прийняті у чіткій відповідності до вимог ст. 41-1 Закону про СГВФО та є чинними. Як наслідок, твердження Позивача про перевищення Фондом гарантування повноважень під час укладання договору про придбання акцій від імені та за рахунок Позивача не відповідають дійсності та суперечать приписам Закону про СГВФО. За відсутності правових підстав для задоволення позову в частині визнання недійсним договору про придбання акцій, укладеного Позивачем, відсутні також і підстави для застосування наслідків такої недійсності - стягнення коштів.
Рух справи в суді апеляційної інстанції.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21.06.2017 у даній справі визначена колегія суддів у складі: головуючий, доповідач суддя Чередко А.Є., судді: Коваль Л.А., Білецька Л.М.
Ухвалою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 26.06.2017 прийнято апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Іллічівський морський рибний порт" до провадження та призначено розгляд скарги у судове засідання 20.07.2017.
Ухвалою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 20.07.2017 розгляд справи зупинено до набрання чинності судовим рішенням у адміністративній справі №826/7807/17, що перебуває в провадженні Окружного адміністративного суду м. Києва.
Указом Президента України від 29.12.2017 № 454/2017 "Про ліквідацію апеляційних господарських судів та утворення апеляційних господарських судів в апеляційних округах" ліквідовано Дніпропетровський апеляційний господарський суд та Донецький апеляційний господарський суд; утворено Центральний апеляційний господарський суд в апеляційному окрузі, що включає Дніпропетровську, Запорізьку та Кіровоградську області, з місцезнаходженням у місті Дніпрі.
03.10.2018 розпочав роботу Центральний апеляційний господарський суд.
Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 31 ГПК України суд передає справу на розгляд іншому суду, якщо ліквідовано або з визначених законом підстав припинено роботу суду, який розглядав справу.
Відповідно до ч.ч. 5, 7 ст. 31 ГПК України, у разі ліквідації або припинення роботи суду справи, що перебували у його провадженні, невідкладно передаються до суду, визначеного відповідним законом або рішенням про припинення роботи суду, а якщо такий суд не визначено - до суду, що найбільш територіально наближений до суду, який ліквідовано або роботу якого припинено. Справа, передана з одного суду до іншого в порядку, встановленому цією статтею, повинна бути прийнята до провадження судом, якому вона надіслана.
На виконання вказаних правових норм забезпечено передачу справи №916/170/17 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Іллічівський морський рибний порт" до Відповідача-1: Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Відповідача-2: Публічного акціонерного товариство комерційний банк "ПриватБанк" в особі Філії "Южне головне регіональне управління Публічного акціонерного товариства комерційний банку "ПриватБанк", третя особа, без самостійних вимог на предмет спору на стороні Відповідачів - Національний Банк України про визнання правочину недійсним та про стягнення коштів з Дніпропетровського апеляційного господарського суду до Центрального апеляційного господарського суду.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.10.2018 для розгляду справи №916/170/17 визначено колегію суддів у складі головуючого судді: Антоніка С.Г. (доповідач), суддів: Іванов О.Г., Дармін М.О.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 16.10.2018 зазначеною колегією справу прийнято до свого провадження.
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.08.2023, справу №916/170/17 (у зв'язку з відставкою судді ОСОБА_1 ) передано колегії суддів у складі: Березкіна О.В. (головуючий, доповідач), Дармін М.О., Чус О.В.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 11.08.2018 зазначеною колегією справу прийнято до свого провадження; розгляд справи у судовому засіданні призначено на 23.10.2023 на 09:30 год.
Питання щодо поновлення провадження у справі не вирішувалось, наразі справа є зупиненою до набрання чинності судовим рішенням у адміністративній справі № 826/7807/17.
На запит суду, 07.09.2023 Окружний адміністративний суд міста Києва повідомив, що провадження у справі №826/7807/17 зупинено, рішення у справі не прийнято. Додатково зазначено, що на виконання вимог абз. 3 частини 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду" матеріали адміністративної справи № 826/7807/17 будуть передані для подальшого розгляду до Київського окружного адміністративного суду.
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.10.2023, справу №916/170/17 (у зв'язку з відставкою судді Березкіної О.В.) передано колегії суддів у складі: головуючого судді Коваль Л.А. (доповідач), суддів: Мороза В.Ф., Чередка А.Є.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 24.10.2023 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Іллічівський морський рибний порт" на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 29.05.2017 у справі № 916/170/17 прийнято до свого провадження визначеною колегією суддів.
22.11.2023 від АТ КБ «ПриватБанк» до ЦАГС надійшло клопотання про поновлення провадження у справі, яким просить поновити провадження у справі № 916/170/17; врахувати при розгляді даного клопотання висновки Великої Палати Верховного Суду, що викладені в постанові від 15.02.2023 у справі №910/18214/19 з подібними правовідносинами.
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08.10.2024 у даній справі визначено колегію суддів у складі: головуючий, доповідач суддя Чус О.В, судді: Дармін М.О., Кощеєв І.М.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 24.10.2024 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Іллічівський морський рибний порт" на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 29.05.2017 у справі № 916/170/17 прийнято до свого провадження визначеною колегією суддів.
04.11.2024 від АТ КБ «ПриватБанк» до ЦАГС надійшли додаткові пояснення у справі щодо ходу розгляду справи, якими просить поновити провадження у справі № 916/170/17; врахувати при розгляді даного клопотання висновки Великої Палати Верховного Суду, що викладені в постанові від 15.02.2023 у справі №910/18214/19 з подібними правовідносинами.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 06.11.2024 поновлено провадження у справі №916/170/17; розгляд апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Іллічівський морський рибний порт" на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 29.05.2017 у справі № 916/170/17 призначено у судовому засіданні на 02.04.2025 року о 12:00 год.
20.11.2024 від Національного банку України до ЦАГС надійшли пояснення, якими просить: при розгляді справи № 916/170/17 врахувати висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 15.02.2023 у справі № 910/18214/19 та висновки Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладені у постанові від 25.04.2024 у справі № 910/18072/21, які свідчать про необхідність закриття провадження у даній справі № 916/170/17.
22.11.2024 від АТ КБ «ПриватБанк» до ЦАГС надійшли додаткові пояснення у справі, якими просить: врахувати при розгляді даної справи висновки Великої Палати Верховного Суду, що викладені у постанові від 15.02.2023 у справі № 910/18214/19 з подібними правовідносинами; закрити провадження у справі № 916/170/17 на підставі пункту 7 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення механізмів регулювання банківської діяльності» від 13.05.2020 №590-ІХ; розгляд справи здійснювати за участі особи, яка діє від імені та в інтересах АТ КБ «ПриватБанк».
02.04.2025 судове засідання не відбулось у зв'язку з перебуванням у відпустці судді-члена колегії Дарміна М.О.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 17.04.2025 розгляд апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Іллічівський морський рибний порт" на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 29.05.2017 у справі № 916/170/17 призначено у судовому засіданні на 13.05.2025 о 14:30 год.
У судове засідання 13.05.2025 з'явилися представники відповідача-2 та третьої особи. Інші учасники справи не скористалися правом участі в судовому засіданні, про дату, час та місце судового розгляду повідомлені належним чином (т. 3, а.с. 246-248).
Представники АТ КБ «ПриватБанк» та Нацбанку України заперечили проти доводів апеляційної скарги, просили відмовити у її задоволенні.
У судовому засіданні 13.05.2025 колегією суддів оголошено вступну та резолютивну частини постанови.
Встановлені судом обставини справи.
18 грудня 2016 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову «Деякі питання забезпечення стабільності фінансової системи» № 961, за змістом якої прийняти пропозицію Національного банку щодо участі держави в особі Міністерства фінансів у виведенні з ринку публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПРИВАТБАНК" у спосіб, визначений пунктом 5 частини другої статті 39 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».
18.12.2016 виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення № 2859 «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ КБ «Приватбанк» та делегування повноважень тимчасової адміністрації банку», яким розпочато процедуру виведення банку з ринку шляхом запровадження у ньому тимчасової адміністрації. Повноваження тимчасового адміністратора делеговані Соловйовій Н.А.
20.12.2016 Фондом гарантування вкладів в особі виконавчої дирекції, прийнято рішення № 2887 «Про погодження умов придбання акцій додаткової емісії неплатоспроможного банку ПАТ КБ «Приватбанк», яким погоджено умови договорів про придбання акцій додаткової емісії від імені пов'язаних осіб неплатоспроможного банку.
20 грудня 2016 року між ПАТ КБ «Приватбанк» (далі - Емітент) та ТОВ «Іллічівський морський рибний порт» (далі - Набувач) був укладений договір про придбання акцій № 18/2016.
Від імені Емітента договір укладений Фондом гарантування вкладів фізичних осіб в особі уповноваженої особи Фонду на тимчасову адміністрацію у ПАТ КБ «Приватбанк». З боку Набувача, договір укладено уповноваженою особою Фонду на тимчасову адміністрацію у ПАТ КБ «Приватбанк».
Договір укладено на підставі ст. 41-1 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».
Відповідно до п. 1.1. названого Договору, сторони погодили, що Емітент зобов'язується передати набувачеві, а Набувач зобов'язується придбати в Емітента в обмін на грошові зобов'язання Емітента перед Набувачем, зазначені в п. 1.2. цього Договору, наступні акції додаткової емісії Емітента: прості іменні акції ПАТ КБ «Приватбанк» номінальною вартість 280,00 грн. за 1 шт., випущені в без документарній формі, загальною кількістю 532 757 грн., вартістю 149 171 960,00 грн.
Пунктом 1.2. Договору визначено, що Набував в обмін на акції відступає на користь Емітента, а Емітент набуває право вимоги за грошовими зобов'язанням Емітента перед Набувачем, еквівалент яких у гривні складає суму 149 171 960,00 грн.
На виконання умов договору, сторонами складено акт приймання-передачі (Додаток № 1), згідно якого Набувач підтвердив припинення належних йому прав вимоги за грошовими зобов'язанням Емітента перед Набувачем у сумі 149 171 960,00 грн., як передбачено п. 1.2. Договору (п. 1. Акту).
Згідно умов п. 2 Акту, Набувач підтвердив виникнення у Емітента права списати з рахунків Набувача в Емітенті грошові кошти, належні Набувачеві на підставах, передбачених п. 1.2. договору.
Згідно наданої у справу копії виписки про операції з цінними паперами за 20.12.2016 року, прості іменні акції ПАТ КБ «Приватбанк» в кількості 532 757 шт., зараховані на рахунок Позивача в цінних паперах.
Звертаючись із даним позовом до суду, Позивач просить визнати недійсним з моменту укладення договір про придбання акцій та застосувати наслідки недійсності даного правочину шляхом стягнення з Відповідача-2 суми 5 625 444,83 долари США та 1 231 502,33 грн.
В якості підстав для визнання спірного правочину недійсним, Позивач стверджує про невідповідність якого вимогам закону, укладення без згоди позивача, а також, вчинення відповідачем-1 від імені позивача з перевищенням наданих законом повноважень.
Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду першої інстанції.
Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч. 1). Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч. 2). Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього (ч. 3). Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 4).
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників відповідача-2, третьої особи, дослідивши доводи, наведені в апеляційній скарзі, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, натомість, провадження у справі №916/170/17 підлягає закриттю, виходячи з наступного.
Щодо правової природи спірних правовідносин у контексті ефективності/неефективності обраного позивачем способу захисту.
Відповідно до частини першої статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина 1 статті 5 Господарського процесуального кодексу України).
За змістом статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист її особистого немайнового або майнового права чи інтересу в суді.
Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.
Способи захисту цивільного права чи інтересу - це закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16 (пункт 5.5)). Тобто це дії, спрямовані на запобігання порушенню або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі способи мають бути доступними й ефективними (постанови Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 310/11024/15-ц (пункт 14) та від 01 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18 (пункт 40)).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорювання. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорювання та спричиненим цими діяннями наслідкам. Такі висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 01 жовтня 2019 року у справі № 910/3907/18 та від 09 лютого 2021 року у справі № 381/622/17 (пункт 14).
Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок щодо нього, суди мають враховувати його ефективність. Це означає, що вимога про захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, а також забезпечувати поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.
Встановлені законом матеріально-правові способи захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту.
Так, предметом спору у цій справі є вимоги, зокрема про визнання недійсним договору про придбання акцій від 20.12.2016 № 18/2016 та застосування наслідків недійсності такого правочину шляхом стягнення з відповідача-2 суми 5 625 444,83 долари США та 1 231 502,33 грн.
Як встановлено вище, спірний договір про придбання акцій від 20.12.2016 № 18/2016 укладений між ПАТ КБ «Приватбанк» (Емітент), від імені якого діяв Фонд гарантування вкладів фізичних осіб в особі уповноваженої особи Фонду на тимчасову адміністрацію у ПАТ КБ «Приватбанк» Славкіної М.А. та ТОВ «Іллічівський морський рибний порт» (Набувач), від імені якого діяла уповноважена особа Фонду на тимчасову адміністрацію у ПАТ КБ «Приватбанк» Шевченко А.М., якому були делеговані повноваження на підписання цього договору відповідно до рішення виконавчої дирекції Фонду від 20 грудня 2016 року № 2887.
Спірний договір був укладений на виконання (на підставі) рішень Правління Національного банку України, виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та постанови Кабінету Міністрів України про віднесення АТ КБ "Приватбанк" до категорії неплатоспроможних, виведення банку з ринку, запровадження тимчасової адміністрації у банку, а також погодження умов придбання акцій додаткової емісії неплатоспроможного банку від імені пов'язаних із банком осіб, які були прийняті в порядку статей 39, 40, 41, 41-1 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".
Колегія суддів зазначає, що положення Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", зокрема і положення статей 39, 40, 41, 41-1, містять норми, що стосуються процедури виведення неплатоспроможного банку з ринку шляхом його продажу інвестору, у тому числі державі як інвестору.
Така процедура узгоджується з процедурою «бейл-ін» (англ. - «bail-in tool»), передбаченою Директивою Європейського Парламенту і Ради (ЄС) 2014/59/ЄС від 15.05.2014 "Про основні положення щодо фінансового оздоровлення та виведення з ринку неплатоспроможних банків та інвестиційних фірм" (далі - Директива 2014/59/ЄС). Згідно з цією Директивою процедура "бейл-ін" визначена як один зі способів оздоровлення неплатоспроможного банку його інвестором та передбачає списання незабезпечених вимог кредиторів та / або їх конвертацію у частку у статутному капіталі банку (наприклад, акції), внаслідок чого зменшується загальна сума зобов'язань кредитної установи, що розширює можливості її фінансового оздоровлення.
Згідно із статтею 57 Директиви 2014/59/ЄС держави-члени можуть, за умови дотримання національного корпоративного законодавства, брати участь у рекапіталізації установи або суб'єкта, зазначених у пунктах "b", "c", "d" ст.1(1) цієї Директиви, шляхом надання їм капіталу в обмін на такі інструменти відповідно до вимог Регламенту (ЄС) №575/2013.
Параграфом 5 статті 66 Директиви 2014/59/ЄС визначено, що держави-члени повинні забезпечити, щоб кредитори, яких стосується виконання повноважень на списання або конверсію відповідно до параграфу 4, не мали права оскаржувати зменшення основної суми інструменту чи зобов'язання або у відповідних випадках його конверсію згідно з будь-якими положеннями законодавства держави-члена.
У статті 85 цієї Директиви визначений порядок оскарження рішень про вжиття заходів із запобігання кризі, який, зокрема, врегульовує, що держави-члени повинні забезпечити, щоб кожна особа, якої стосується рішення про вжиття заходу з управління кризою, мала право на оскарження такого рішення. До права на оскарження застосовуються такі положення: подання апеляційної скарги автоматично не призупиняє дію оскаржуваного рішення; рішення органу із врегулювання підлягає негайному виконанню і є підставою для спростовної презумпції, що призупинення його виконання суперечило б інтересам суспільства. Для захисту інтересів осіб, які діють добросовісно і які придбали акції та інші активи, права або зобов'язання установи, яка підлягає врегулюванню, скасування рішення органу із врегулювання не впливає на адміністративні дії або транзакції, які здійснив орган із врегулювання на підставі скасованого рішення. У такому випадку засоби правового захисту у зв'язку із неправомірним рішенням або дією органів із врегулювання обмежуються компенсацією збитків, яких зазнав заявник у результаті рішення або дії.
Законом України "Про ратифікацію Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони" Україна прийняла на себе зобов'язання, передбачені цією Угодою.
Відповідно до розділу V "Економічне та галузеве співробітництво" глави 13 "Законодавство про заснування та діяльність компаній, корпоративне управління, бухгалтерський облік та аудит" зазначеної Угоди Україна прийняла на себе зобов'язання щодо поступового наближення до правил та рекомендацій Європейського Союзу із питань корпоративного управління відповідно до міжнародних стандартів, захисту прав акціонерів, кредиторів та інших заінтересованих сторін, відповідно до вимог Європейського Союзу у цій сфері згідно з додатками ХХХІV-ХХХVІ до цієї Угоди (стаття 387 Угоди).
Також, Закон України "Про Загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу" затвердив Загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу та визначив пріоритетні сфери адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу, зокрема, законодавство про компанії та банківське право.
За змістом статті 249 Договору про заснування Європейського економічного співтовариства від 25.03.1957 директива Європейського Парламенту та Ради є обов'язковою для кожної держави-члена, якій її адресовано щодо результатів, що їх треба досягти, однак вона залишає національній владі цілковиту свободу вибирати форму та засоби досягнення цих результатів.
У національному законодавстві України процедура викупу інвестором акцій неплатоспроможного банку ("bail-in"), яка регламентована Директивою 2014/59/ЄС, знайшла своє відображення у Законі України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".
Спеціальна процедура виведення неплатоспроможного банку з ринку за участю держави як інвестора діяла станом на дату укладення спірного у цій справі договору та була передбачена статтею 41-1 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб". Ця процедура запроваджена законодавцем як виняток для того, щоб не допустити вкрай негативних наслідків як для банківської системи, так і для економіки країни в цілому. З цією метою держава інвестує кошти у неплатоспроможний банк за рахунок державного бюджету, витрачаючи значні ресурси. Така процедура є коштовною альтернативою ліквідації банку та передбачає досягнення суспільно значущого ефекту і не має на меті ані збагачення певних кредиторів, ані їх позбавлення того, що вони отримали б у процедурі ліквідації банку.
Регламентована законодавцем процедура участі держави у відновленні платоспроможності банку у спосіб, визначений пунктом 4 або пунктом 5 частини 2 статті 39 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", передбачала прийняття Кабінетом Міністрів України відповідного рішення за пропозицією Національного банку України, в якій має зазначатися спосіб виведення банку з ринку за участю держави, розрахунки мінімальної потреби у капіталі, з урахуванням можливості обміну необтяжених грошових зобов'язань банку перед пов'язаними особами на акції додаткової емісії (частина третя статті 41-1 Закону "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", тут і далі по тексту - в редакції, чинній станом на час вчинення спірного договору).
Окрім того, законодавець передбачив обов'язок Фонду в день отримання рішення Кабінету Міністрів України про участь держави у виведенні неплатоспроможного банку з ринку відповідно до пункту 5 частини другої статті 39 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" вжити заходів до додаткової емісії акцій банку, яка проводиться без відповідного скликання загальних зборів акціонерів, а укладення договорів купівлі-продажу акцій від імені пов'язаних осіб банку здійснюється уповноваженою особою Фонду без погодження з такими особами, відповідно до затвердженого Фондом плану врегулювання. З дня затвердження плану врегулювання Фонд, відповідно до закону, набуває права розпоряджатися акціями (паями) банку від імені будь-якої особи, яка є учасником банку, без необхідності додаткового оформлення повноважень на продаж акцій (паїв), а учаснику банку забороняється розпоряджатися акціями (паями) банку у будь-який спосіб (частина третя статті 41 та частини четверта, шоста статті 41-1 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб").
Отже, надання уповноваженій особі Фонду відповідно до пункту 5 частини 2 статті 39 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" повноважень на вжиття заходів з додаткової емісії акцій неплатоспроможного банку без відповідного скликання загальних зборів акціонерів та щодо укладення договорів купівлі-продажу акцій від імені пов'язаних з банком осіб без погодження з такими особами відповідно до затвердженого Фондом плану врегулювання було передбачено законом.
Разом з тим, з процедури "bail-in" виключено кредиторів - юридичних та фізичних осіб, - які не пов'язані з банком, але лише в межах їх коштів за поточними та депозитними рахунками, а також кредиторів, якщо грошові зобов'язання перед ними є обтяженими, незалежно від їх пов'язаності із банком. Такі кредитори, в разі виведення неплатоспроможного банку з ринку за участю інвестора-держави, можуть отримати завдяки державним інвестиціям більше, ніж вони отримали б у процедурі ліквідації банку (частина шоста статті 41-1 Закону "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб").
Тобто метою виключення із процедури "bail-in" першої категорії кредиторів є відновлення довіри до банку з боку непов'язаних з банком кредиторів, без чого здатність банку надалі здійснювати свою діяльність є сумнівною, а другої - захист добровільних заставодержателів прав вимоги пов'язаних осіб.
Процедура "bail-in" не спрямована на покарання кредиторів, до яких вона застосовується, а має на меті фінансове оздоровлення банку за рахунок списання вимог кредиторів, які є пов'язаними з банком особами, та / або їх конвертацію в акції. Застосування цієї процедури означає, що законодавець вирішив, що такі категорії кредиторів не отримають задоволення своїх вимог за рахунок інвестицій з державного бюджету.
З огляду на викладене, положення статей 39, 40, 41, 41-1 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" є спеціальними нормами матеріального права, що регулюють правовідносини, які виникають між учасниками процедури придбання державою акцій неплатоспроможного банку, яка за правом Європейського Союзу визначена як "bail-in tool", зокрема, правовідносини щодо укладення у цій процедурі правочинів з пов'язаними з неплатоспроможним банком особами від їхнього імені.
Отже, на вимоги пов'язаних із неплатоспроможним банком осіб про визнання недійсними правочинів, укладених від їхнього імені, поширюється дія спеціальних норм матеріального права, передбачених статтями 39, 40, 41, 41-1 Закону "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", які були чинними на момент учинення правочинів у процедурі придбання державою акцій неплатоспроможного банку.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 18.03.2025 у справі №910/17632/19.
Колегія суддів висновує, що спірний договір є договором, що був укладений у наведеній вище спеціальній процедурі виведення неплатоспроможного банку з ринку (за участю держави як інвестора) з позивачем як пов'язаною з неплатоспроможним банком (ПАТ КБ "ПриватБанк") особою (що підтверджується рішенням Національного банку України №105 "Про визначення осіб пов'язаними з ПАТ КБ "Приватбанк" від 13.12.2016).
Позивач у цій справі звернувся до суду з позовом про визнання недійсним правочину (яким було придбано позивачем акції у банку) та повернення суми, після того, як між усіма власниками акцій ПАТ КБ "ПриватБанк", у тому числі і позивачем у цій справі, та державою як інвестором, був укладений договір про придбання акцій неплатоспроможного банку від 21.12.2016 №БВ-744/16/13010-05/131 та усі акції банку були передані інвестору.
Тобто станом на дату звернення позивача з позовом у цій справі вже був здійснений обмін грошових вимог позивача до банку на акції додаткової емісії банку, а 100% акцій неплатоспроможного банку були продані інвестору - державі в особі Мінфіну в порядку, передбаченому статтею 41-1 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб". Отже, були завершені усі процедури, обумовлені підготовкою і передачею неплатоспроможного банку новому акціонеру (державі) та відновленням його платоспроможності.
Відтак, на день звернення до суду з відповідними вимогами позивач діє саме як колишній власник акцій неплатоспроможного банку.
Разом з тим, Закон України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" передбачає обмеження способів захисту учасника неплатоспроможного банку з метою недопущення реституційних наслідків для інвестора та його майнової відповідальності перед попереднім власником акцій неплатоспроможного банку.
Згідно з частиною шостою статті 41 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" після укладення договору купівлі-продажу акцій неплатоспроможного банку та їх передачі інвестору, інвестор не може бути позбавлений права власності на придбані ним акції банку, та такі акції не можуть бути витребувані в нього на користь попереднього власника; попередній власник акцій банку не має права вимагати від інвестора відшкодування будь-яких збитків, понесених у результаті придбання інвестором акцій банку, з підстав недійсності, скасування або визнання протиправними будь-яких рішень, правочинів або інших дій, прийнятих або вчинених у процесі визнання банку неплатоспроможним та виведення його з ринку.
Отже, зазначена норма матеріального права передбачає обмеження прав колишніх власників (акціонерів) неплатоспроможного банку щодо можливості повернення їм акцій неплатоспроможного банку та відшкодування їм (попереднім власникам) збитків інвестором, яким у спірному випадку виступила держава, з підстав недійсності, скасування або визнання протиправними будь-яких рішень, правочинів або інших дій, вчинених у процедурі виведення неплатоспроможного банку з ринку.
Слід відзначити, що таке законодавче регулювання прийнято з метою адаптації законодавства до корпоративного та банківського права Європейського Союзу, відповідно до зобов'язань за міжнародними договорами України. Це узгоджується зі статтею 85 Директиви 2014/59/ЄС та має певні особливості процедури застосування в національному праві, що допускається цими міжнародними договорами.
Так, відповідно до цієї статті Директиви 2014/59/ЄС, скасування рішення відповідного органу не повинне впливати на подальші акти чи правочини, які базувалися на такому рішенні; способи захисту від помилкового рішення чи дії обмежуються компенсацією майнових втрат позивача.
Зазначений підхід базується на тому, що у процедурі виведення банку з ринку відбуваються настільки радикальні зміни як у структурі статутного капіталу, так і в майні банку (в тому числі внаслідок його докапіталізації), що навіть у разі порушення закону під час таких процедур повернення постраждалих осіб у попередній стан є неможливим, внаслідок чого як спосіб захисту порушених майнових прав може застосовуватися лише відшкодування збитків.
Такі законодавчі гарантії прав інвестора зумовлювали те, що оспорювання в судовому порядку дійсності договору купівлі-продажу акцій, навіть у випадку констатації судом певних порушень при його укладенні, не призвело б до відновлення стану, що існував до його укладення. Тобто оскарження до суду договору купівлі-продажу акцій, укладеного у процедурі "bail-in", не може бути підставою для застосування наслідків недійсності правочину (договору). А тому відповідна позовна вимога (про визнання недійсним договору придбання акцій в процедурі "bail-in", укладеного з пов'язаною з неплатоспроможним банком особою) у разі її задоволення судом не призведе до відновлення становища, яке існувало до порушення. Отже, така вимога є неефективним способом захисту інтересів акціонера неплатоспроможного банку незалежно від того, чи були законними рішення компетентних органів про виведення неплатоспроможного банку з ринку шляхом обміну його акцій на зобов'язання інвестора.
Вирішення питання про те, чи порушені права та законні інтереси позивача, суд може вирішити тільки у спорі за належною позовною вимогою - про відшкодування завданої шкоди у грошовій формі.
Такі правові висновки щодо застосування частини 6 статті 41 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.02.2023 у справі № 910/18214/19, а також у постановах Верховного Суду від 28.06.2023 у справі № 910/19005/19, від 25.04.2024 у справі №910/18072/21, від 05.06.2024 у справі №910/6550/18, від 18.12.2024 у справі № 910/19114/19, які є релевантними до спірних правовідносин.
Колегія суддів, відповідно до положень частини 4 статті 236 Господарського процесуального кодексу України, враховує наведені висновки Верховного Суду.
З огляду на викладене Суд зазначає, що передбачена частиною 6 статті 41 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» заборона щодо витребування в інвестора придбаних ним акцій банку на користь їх попереднього власника, яка діє і на час розгляду спору у цій справі, у контексті застосування гарантій статті 6 Конвенції є легітимним цивільно-правовим обмеженням способів захисту акціонерами банків їх прав та інтересів у процедурі виведення з ринку неплатоспроможного банку (у розумінні норм матеріального права), яка має застосовуватися як спеціальна щодо загальних способів захисту норма права. Така норма введена на захист публічного інтересу в забезпеченні стабільності фінансової системи та положень щодо добросовісності інвестора банку в силу закону (частини десятої статті 39 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.02.2023 у справі №910/18214/19 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що такі обмеження узгоджуються з регулюванням за статтею 85 Директиви 2014/59/ЄС, не порушують статтю 1 Першого протоколу до Конвенції (пункти 9.31-9.34 постанови).
Крім того, Велика Палата Верховного Суду вказала, що провадження за позовними вимогами про недійсність правочинів із придбання акцій додаткової емісії неплатоспроможного ПАТ КБ "Приватбанк" та про відчуження на користь держави належної йому частки не здатне поновити прав позивача як колишнього учасника (акціонера) банку. Єдиним ефективним способом захисту позивача може бути відшкодування йому у грошовій формі завданої шкоди.
З огляду на наведене, провадження в даній справі за позовними вимогами про недійсність правочину не здатне поновити права позивача як колишнього акціонера (учасника) банку, оскільки в силу частини 6 статті 41 Закону "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" відновлення становища, яке існувало до вчинення оспорюваних правочинів у процедурі виведення неплатоспроможного банку з ринку, як наслідок недійсності правочинів не є можливим незалежно від встановлення/невстановлення судом певних порушень при вчиненні таких правочинів.
Суд зазначає, що право особи звернутися до суду за захистом свого порушеного права гарантоване як Конвенцією, так і Конституцією України й іншими законами України. Втім, право на доступ до суду має бути "практичним та ефективним", а не "теоретичним або ілюзорним" (пункт 34 рішення ЄСПЛ у справі "Matthews v. the United Kingdom" від 18.02.1999, заява № 24833/94).
Звернення позивача до суду з позовними вимогами, які не здатні поновити його права як колишнього акціонера банку, безперечно, не буде практичним та ефективним, а суди, розглядаючи таку вимогу, фактично здійснюватимуть "розгляд заради розгляду".
В абзаці 6 пункту 9 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 № 3-рп/2003 наголошується, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.
Щоб бути якісним, судове рішення повинно сприйматися сторонами та суспільством у цілому як таке, що може бути ефективно реалізованим (пункт 31 висновку № 11 (2008) КРЄС до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень).
На відміну від розгляду спору по суті, який має супроводжуватися встановленням обставин справи і вирішенням питань про факти, для розгляду позову із завідомо неналежним способом захисту немає значення, існують чи ні ті обставини, про які стверджує позивач. Завдання ефективного судочинства і принцип процесуальної економії зобов'язують суд зробити цей висновок якнайшвидше.
Стаття 16 Цивільного кодексу України містить невичерпний перелік способів захисту особою своїх цивільних прав та інтересів, а також встановлює, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом, але тільки у визначених законом випадках. Тобто цивільне законодавство допускає обрання судом такого способу захисту, який передбачений, зокрема, законом та є ефективним, виходячи із предмета спору.
За таких обставин, враховуючи зміст позовних вимог та предмет спору, який визначений позивачем на власний розсуд, колегія суддів вважає, що обраний позивачем спосіб захисту прав у розумінні статті 13 Конвенції та частини 6 статті 41 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", є неефективним, адже такий не забезпечить поновлення порушених прав, за захистом яких він звернуся до суду.
З підстав зазначеного, судом апеляційної інстанції відхиляється клопотання позивача про витребування доказів.
Щодо наявності/відсутності підстав для закриття провадження у справі.
На дату звернення з даним позовом до суду в січні 2017 року діяв Господарський процесуальний кодекс України в редакції від 05.10.2016. ГПК України в зазначеній редакції не передбачав обмежень щодо вибору колишнім учасником неплатоспроможного банку способу захисту його прав у господарському суді, порушення яких він пов'язує зі здійсненням процедури виведення неплатоспроможного банку з ринку.
Однак, такі обмеження існували відповідно до частини 6 статті 41 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", тобто, в іншому законі, положення якого були матеріально-правовими. Ці обмеження були доступними, чіткими та передбачуваними для позивача.
Подальше внесення змін до Господарського процесуального кодексу України та доповнення статті 5 новими частинами, зокрема 3 та 4, на зазначений вище висновок не впливають.
Так, Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення механізмів регулювання банківської діяльності" №590-IX, який набрав чинності 23.05.2020, внесено зміни у статтю Господарського процесуального кодексу України та доповнено її частинами 3 та 4 такого змісту:
"3. Єдиним способом захисту прав осіб, які є (були) учасниками банку і права та інтереси яких були порушені внаслідок виведення неплатоспроможного банку з ринку або ліквідації банку на підставі протиправного (незаконного) індивідуального акта Національного банку України, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Міністерства фінансів України, Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, рішення Кабінету Міністрів України, є відшкодування завданої шкоди у грошовій формі.
4. Визнання протиправним (незаконним) індивідуального акта/рішення, зазначеного у частині третій цієї статті, не може бути підставою для застосування способів захисту у вигляді визнання недійсними, нечинними, протиправними та скасування будь-яких рішень, правочинів або інших дій/визнання протиправною бездіяльності, прийнятих, вчинених або допущених у процедурі виведення неплатоспроможного банку з ринку/ліквідації банку".
Отже, законодавець встановив межі захисту суб'єктивного права учасника банку, імперативно визначивши, які способи захисту можуть бути застосовані у разі порушення права особи під час процедури виведення з ринку неплатоспроможного банку і які способи захисту не можуть бути застосовані.
Внесені відповідним Законом №590-IX зміни до Господарського процесуального кодексу України, які набрали чинності 23.05.2020, фактично не змінили матеріально-правове регулювання унормоване Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".
Тобто з прийняттям Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення механізмів регулювання банківської діяльності» не було змінено матеріально-правове регулювання в частині способів захисту прав особи, яка постраждала внаслідок порушень закону у процедурі виведення банку з ринку (відновлення його платоспроможності). Як на момент виникнення спірних правовідносин (грудень 2016 року), так і на цей час єдиним способом захисту від таких порушень є стягнення збитків. Тому питання темпорального застосування даного Закону №590-IX у частині належного способу захисту не виникає.
У контексті застосування процесуальних норм, які були новелізовані із прийняттям Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення механізмів регулювання банківської діяльності», зокрема, пункту 7 розділу ІІ цього Закону, необхідно враховувати положення частини 3 статті 3 Господарського процесуального кодексу України, якою визначено, що судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії (однією із яких є закриття провадження у справі), розгляду і вирішення справи.
Відповідно до пункту 7 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" даного Закону судові провадження в господарських справах за позовом учасника та/або колишнього учасника банку про захист прав або інтересів, які були порушені внаслідок виведення банку з ринку на підставі протиправного (незаконного) індивідуального акта НБУ, Фонду, Мінфіну, НКЦПФР, рішення КМУ, судовий розгляд яких станом на день набрання чинності цим Законом не завершений у судах першої, апеляційної або касаційної інстанцій шляхом ухвалення рішення (ухвали, постанови), у разі невідповідності обраних позивачем способів захисту вимогам частин 3, 4 статті 5 Господарського процесуального кодексу України підлягають закриттю у відповідній частині судом, який розглядає справу.
Зазначена норма про закриття провадження у справі є процесуальною та оперативною, виходячи з дії нормативних актів у часі, встановлює, яку процесуальну дію має вчинити суд у разі, якщо позивач обрав неналежний спосіб захисту у процедурі виведення банку з ринку. Отже, ця норма має застосовуватися разом з відповідною нормою закону як цілісний регулятор на час учинення відповідної процесуальної дії, а не на час виникнення спірних правовідносин (чи на час звернення позивача до суду). Відтак норми перехідних положень закону як такі, що застосовуються до обмеженого кола правовідносин, які виникли і продовжуються на момент набрання чинності відповідним законом, вичерпують свою дію внаслідок їх застосування. Після закриття провадження у справах, про які законодавцем зазначено в пункті 7 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №590-IX, буде відсутній предмет регулювання припису цього пункту.
Застосування процесуального припису пункту 7 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №590-IX до правовідносин, спір стосовно яких перебуває на розгляді господарського суду, і судове провадження не завершено прийняттям остаточного рішення на дату набрання чинності цим Законом, не суперечить положенням статті 6 Конвенції. Воно забезпечує однакові процесуальні наслідки розгляду спорів за позовами учасників (акціонерів) неплатоспроможного банку - як тих, що звернулися до суду до набрання чинності змінами до статті 5 Господарського процесуального кодексу України, і їх спір не завершено розглядом у суді, так і тих, що звернулися після набрання чинності Законом №590-ІХ, - реалізуючи принцип рівності перед законом і судом, визначений статтею 7 Господарського процесуального кодексу України.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15.02.2023 у справі №910/18214/19 звернула увагу на співвідношення між загальною та спеціальною нормою. Спеціальна норма встановлює правила, які підлягають застосуванню у певних випадках, визначених такою нормою, а загальна норма встановлює правила, які підлягають застосуванню у всіх випадках, крім тих, на які поширюється гіпотеза спеціальної норми. Тому загальна та спеціальна норми не суперечать одна одній, а встановлюють системне законодавче регулювання. При цьому Велика Палата Верховного Суду зазначила, що у цій справі підлягає застосуванню спеціальна процесуальна норма пункт 7 розділу ІІ Закону №590-ІХ.
Враховуючи наведене, колегія суддів висновує про необхідність закриття провадження в цій справі на підставі пункту 7 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення механізмів регулювання банківської діяльності".
Керуючись ст. ст. 269, 270, 275, 277, 282-284, 287 Господарського процесуального кодексу України, пунктом 7 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення механізмів регулювання банківської діяльності", Центральний апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Чорноморський рибний порт" ("Іллічівський морський рибний порт") на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 29.05.2017 у справі № 916/170/17 - залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 29.05.2017 у справі № 916/170/17 - скасувати.
Закрити провадження у справі № 916/170/17 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Іллічівський морський рибний порт" до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк", за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів: Національного Банку України про визнання правочину недійсним та стягнення коштів.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення. Право касаційного оскарження, строк на касаційне оскарження та порядок подання касаційної скарги передбачено статтями 286-289 Господарського процесуального кодексу України.
Повна постанова складена 04.07.2025
Головуючий суддя О.В. Чус
Суддя І.М. Кощеєв
Суддя М.О. Дармін