вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"03" липня 2025 р. Справа№ 910/4643/25
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Гаврилюка О.М.
суддів: Ткаченка Б.О.
Майданевича А.Г.
розглянувши у порядку письмового провадження без виклику сторін апеляційну скаргу Обслуговуючого кооперативу «Житлово-будівельний кооператив «Перемоги, 115-А»
на ухвалу Господарського суду міста Києва від 17.04.2025
у справі № 910/4643/25 (суддя Ломака В.С.)
за позовом Обслуговуючого кооперативу «Житлово-будівельний кооператив «Перемоги, 115-А»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Ресурси.Ком»
про зобов'язання вчинити дії
Короткий зміст ухвали місцевого господарського суду та мотиви її прийняття
Обслуговуючий кооператив «Житлово-будівельний кооператив «Перемоги, 115-А» звернувся до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Ресурси.Ком» про визнання протиправною бездіяльності Товариства та зобов'язання останнього вчинити дії, а саме: на виконання умов Договору від 30.11.2021 № 2/21 про участь у будівництві житлових будинків з вбудовано-прибудованими приміщеннями на просп. Перемоги, 115-а у Святошинському районі м. Києва (далі - Договір) передати Кооперативу інвестиційні кошти інвесторів, які знаходяться в довірчому управлінні Товариства для будівництва об'єкта (житлових будинків з вбудовано-прибудованими нажитловими приміщеннями), що знаходиться у Святошинському районі міста Києва на проспекті Берестейському, 115-а, на земельній ділянці з кадастровим номером 8000000000:75:178:0004, витрати відповідача, понесені ним на оплату орендної плати за землю на день підписання Договору, усю наявну у відповідача проектну документацію стосовно об'єкта, оформивши вказане актом прийому-передачі.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.04.2025 у справі № 910/4643/25 позовну заяву Обслуговуючого кооперативу «Житлово-будівельний кооператив «Перемоги, 115-А» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Ресурси.Ком» про зобов'язання вчинити дії повернуто.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів
Не погоджуючись ухвалою, Обслуговуючий кооператив «Житлово-будівельний кооператив «Перемоги, 115-А» звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить відкрити провадження за даною Апеляційною скаргою; витребувати матеріали даної справи в суді першої інстанції та дослідити їх; скасувати оскаржувану ухвалу Господарського суду міста Києва від 17.04.2025 як таку, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити дану справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Підстави апеляційної скарги обґрунтовуються наступними доводами.
Скаржник не погоджується із оскаржуваною ухвалою суду першої інстанції у даній справі, вважає її такою, що не відповідає завданням та основним засадам господарського судочинства, визначеним ст.2 ГПК України, такою, що ухвалена без дотримання вимог п.4 ч.5 ст.13 ГПК України та ч.2 ст.9 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», і що не відповідає вимогам ст.236 ГПК України - не ґрунтується на засадах верховенства права, не є законною і обґрунтованою, тому наявними є визначені ст.280 ГПК України підстави для її скасування, як такої, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення даної справи для продовження розгляду до суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Скаржник зазначає про те, що Рішенням Ради адвокатів України № 118 від 17.11.2020р. до Положення про ордер на надання правничої (правової) допомоги, затвердженого Рішенням РАУ від 12.04.2019р. № 41 були внесені зміни, зокрема, у підпункт 12.4 був доданий другий абзац наступного змісту: «Під назвою органу розуміється як безпосередньо назва конкретного органу так і назва групи органів визначених пунктом 2 частини 1 статті 20 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (наприклад, судові органи, органи державної влади, органи місцевого самоврядування, органи досудового слідства, правоохоронні органи тощо)».
Скаржник вказує на те, що враховуючи викладене, змінилась судова практика у цьому питані, наприклад, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 28.09.2023 у справі 686/31892/19 Верховний Суд робить висновок, що вказівка в ордері у графі «Назва органу, в якому надається правова допомога» про те, що правова допомога надається у судах всіх інстанцій є достатнім та необхідним підтвердженням того, що адвокат уповноважений надавати правову допомогу клієнту та представляти його інтереси в будь-яких судах України а тому не вимагає уточнення/зазначення територіальної, інстанційної, предметної та суб'єктної юрисдикції судів.
Скаржник звертає увагу, що на підставі вищевказаного належним чином оформленого Ордера АА 1490130 від 30.09.2024 тривалий час ведеться представництво у державних та інших органах, у т.ч. - судах, і подібне питання виникло вперше саме в даного складу суду першої інстанції. Крім того, наявна Електронна довіреність від 12.04.2025 на судочинство, згідно із Положення про порядок функціонування окремих підсистем (модулів) ЄСІТС, затвердженого Рішенням ВРП від 17.08.2021 №1845/0/15-21, отже, вказана позовна заява про зобов'язання вчинити певні дії була підписана і подана при наявності усіх необхідних повноважень.
На думку скаржника, вказані дії Господарського суду міста Києва грубо порушують основні засади (принципи) господарського судочинства, визначені ч.3 ст.2 ГПК України, та засади судочинства, визначені ч.2 ст. 129 Конституції України; вказані дії Господарського суду міста Києва грубо порушують вимоги ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Європейська конвенція з прав людини) щодо права кожного на справедливий суд; вказані дії Господарського суду міста Києва фактично є безпідставною відмовою нашій стороні у правосудді.
Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу
Відповідачем не надано відзиву на апеляційну скаргу, що, в свою чергу, не перешкоджає перегляду ухвали суду першої інстанції відповідно до частини 3 статті 263 Господарського процесуального кодексу України.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті
Витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, справу № 910/4643/25 передано на розгляд колегії суддів у складі: Гаврилюк О.М. - головуючий суддя; суддів - Ткаченко Б.О., Майданевич А.Г.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 30.04.2025 апеляційну скаргу Обслуговуючого кооперативу «Житлово-будівельний кооператив «Перемоги, 115-А» на ухвалу Господарського суду міста Києва від 17.04.2025 у справі № 910/4643/25 - залишено без руху. Надано скаржнику строк не більше десяти днів з дня отримання копії даної ухвали для усунення недоліків шляхом подання доказів на підтвердження повноважень адвоката Дементьєва Т.М. на представництво інтересів апелянта у Північному апеляційному господарському суді.
05.05.2025 (через систему «Електронний суд» від скаржник надійшла заява про усунення недоліків, до якої додано докази на підтвердження повноважень адвоката Дементьєва Т.М. на представництво інтересів апелянта у Північному апеляційному господарському суді, а саме: ордер про надання правничої допомоги Обслуговуючому кооперативу «Житлово-будівельний кооператив «Перемоги, 115-А» № 1490130 від 30.09.2024.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 06.05.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Обслуговуючого кооперативу «Житлово-будівельний кооператив «Перемоги, 115-А» на ухвалу Господарського суду міста Києва від 17.04.2025 у справі № 910/4643/25. Призначено до розгляду апеляційну скаргу Обслуговуючого кооперативу «Житлово-будівельний кооператив «Перемоги, 115-А» на ухвалу Господарського суду міста Києва від 17.04.2025 у справі № 910/4643/25 у порядку письмового провадження без повідомлення учасників.
12.05.2025 до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи № 910/4643/25.
Враховуючи воєнний стан в Україні та обмеження, спричинені цим станом, систематичні оголошення повітряної тривоги, тимчасові непрацездатності суддів, з метою повного, всебічного та об'єктивного розгляду справи, з огляду на положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, справа № 910/4643/24 розглядалась протягом розумного строку.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції
Обслуговуючий кооператив «Житлово-будівельний кооператив «Перемоги, 115-А» (далі - позивач, Кооператив) звернувся до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Ресурси.Ком» (далі - відповідач, Товариство) про визнання протиправною бездіяльності Товариства та зобов'язання останнього вчинити дії, а саме: на виконання умов Договору від 30.11.2021 № 2 / 21 про участь у будівництві житлових будинків з вбудовано-прибудованими приміщеннями на просп. Перемоги, 115-а у Святошинському районі м. Києва (далі - Договір) передати Кооперативу інвестиційні кошти інвесторів, які знаходяться в довірчому управлінні Товариства для будівництва об'єкта (житлових будинків з вбудовано-прибудованими нажитловими приміщеннями), що знаходиться у Святошинському районі міста Києва на проспекті Берестейському, 115-а, на земельній ділянці з кадастровим номером 8000000000:75:178:0004, витрати відповідача, понесені ним на оплату орендної плати за землю на день підписання Договору, усю наявну у відповідача проектну документацію стосовно об'єкта, оформивши вказане актом прийому-передачі.
Позовні вимоги мотивовані невиконанням відповідачем умов, укладеного з позивачем Договору.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.04.2025 у справі № 910/4643/25 позовну заяву Обслуговуючого кооперативу «Житлово-будівельний кооператив «Перемоги, 115-А» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Ресурси.Ком» про зобов'язання вчинити дії повернуто на підставі пункту 1 частини 5 статті 174 Господарського процесуального кодексу України.
Дослідивши матеріали заяви, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування ухвали Господарського суду міста Києва від 17.04.2025 у справі № 910/4643/25, враховуючи наступне.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови
Право на доступ до правосуддя є одним з основоположних прав людини. Його визначено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), яка ратифікована Україною.
Поняття «суд, встановлений законом» стосується не лише правової основи існування суду, але й дотримання ним норм, які регулюють його діяльність (п. 24 рішення ЄСПЛ від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України», заяви № 29458/04 та № 29465/04).
Правова конструкція «суд, встановлений законом» стосується ще й таких аспектів, як механізм правового регулювання у сфері судоустрою та правомірність діяльності суду у процесі здійснення своїх повноважень.
Доступом до правосуддя згідно зі стандартами ЄСПЛ вважають здатність особи безперешкодно отримати судовий захист як доступ до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.
Завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави (частина 1 статті 2 Господарського процесуального кодексу України).
В силу частини 1 статті 5 Господарського процесуального кодексу України здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї (далі - Конвенція), згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права. Забороняється відмова у розгляді справи з мотивів відсутності, неповноти, нечіткості, суперечливості законодавства, що регулює спірні відносини (стаття 10 ЦПК України).
Згідно зі статтею 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом, а відповідно до статті 6 Конвенції таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які мають бути справедливими.
Пунктом 1 статті 6 Конвенції визначено право кожного на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава-учасниця Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.
ЄСПЛ неодноразово наголошував, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (DIYA 97 v. UKRAINE, № 19164/04, § 47, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2010 року).
Процесуальний порядок провадження у господарський справах визначається Господарським процесуального кодексу України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови реалізації процесуальних прав і обов'язків суб'єктів цивільно-процесуальних правовідносин та їх гарантій.
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина четверта статті 13 ГПК України).
Стаття 59 Конституції України регламентує, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Згідно з частиною 1 статті 58 Господарського процесуального кодексу України представником у суді може бути адвокат або законний представник.
Позовна заява подається до суду в письмовій формі і підписується позивачем або його представником або іншою особою, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи (частина 2 статті 162 Господарського процесуального кодексу України).
Частиною 4 статті 60 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що повноваження адвоката як представника підтверджуються одним з таких документів: 1) довіреністю; 2) ордером, виданим відповідно до Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»; 3) дорученням органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правничої допомоги, виданим відповідно до Закону України «Про безоплатну правничу допомогу».
Правові засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні визначає Закон України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», згідно з пунктом 2 частини першої статті 20 якого під час здійснення адвокатської діяльності адвокат має право вчиняти будь-які дії, не заборонені законом, правилами адвокатської етики та договором про надання правової допомоги, необхідні для належного виконання договору про надання правової допомоги, зокрема, представляти і захищати права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб у суді, органах державної влади та органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форми власності, громадських об'єднаннях, перед громадянами, посадовими і службовими особами, до повноважень яких належить вирішення відповідних питань в Україні та за її межами.
Підстави для здійснення адвокатської діяльності передбачені статтею 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», відповідно до частин першої-третьої якої адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: договір про надання правової допомоги; довіреність; ордер; доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.
Ордер - письмовий документ, що у випадках, встановлених цим Законом та іншими законами України, посвідчує повноваження адвоката на надання правової допомоги. Ордер видається адвокатом, адвокатським бюро або адвокатським об'єднанням та повинен містити підпис адвоката.
Згідно з пунктом 11 Положення про ордер на надання правничої (правової) допомоги, затвердженого рішенням Ради адвокатів України від 12.04.2019 №41, ордер, встановленої цим Положенням форми, є належним та достатнім підтвердженням правомочності адвоката на вчинення дій в інтересах клієнта.
Відповідно до пункту 12.4 Положення №41 назву органу, у якому надається правнича допомога адвокатом із зазначенням, у випадку необхідності, виду адвокатської діяльності відповідно до статті 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність». Під назвою органу розуміється як безпосередньо назва конкретного органу так і назва групи органів визначених пунктом 2 частини 1 статті 20 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (наприклад, судові органи, органи державної влади, органи місцевого самоврядування, органи досудового слідства, правоохоронні органи тощо).
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 20 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» під час здійснення адвокатської діяльності адвокат має право вчиняти будь-які дії, не заборонені законом, правилами адвокатської етики та договором про надання правової допомоги, необхідні для належного виконання договору про надання правової допомоги, зокрема представляти і захищати права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб у суді, органах державної влади та органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форми власності, громадських об'єднаннях, перед громадянами, посадовими і службовими особами, до повноважень яких належить вирішення відповідних питань в Україні та за її межами.
Верховний Суд неодноразово вирішував питання прийнятності ордеру як документа, що підтверджує повноваження адвоката, у разі, коли в ньому замість найменування конкретного органу (суду), у якому надається правова допомога, зазначено загальне найменування системи органів, зокрема «суди України» чи інші подібні конструкції.
Так, у постанові Верховного Суду від 30.11.2021 у справі № 826/17175/18 зазначено, що:
- під назвою органу розуміється як безпосередньо назва конкретного органу, так і назва групи органів, визначених пунктом 2 частини першої статті 20 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (наприклад, судові органи, органи державної влади, органи місцевого самоврядування, органи досудового слідства, правоохоронні органи тощо);
- зазначення в ордері, що правова допомога надається «в судових органах» є достатнім для висновку про наявність у адвоката повноважень діяти від імені сторони у справі;
- вимога судів зазначати в ордері найменування конкретного суду є надмірно формалізованою і створює невиправдані перешкоди для звернення до суду.
Тотожна за змістом правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 08.02.2023 у справі № 640/30856/21.
Відтак, під назвою органу розуміється як безпосередньо назва конкретного органу так і назва групи органів визначених пунктом 2 частини першої статті 20 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», зокрема суд, органи державної влади та органи місцевого самоврядування.
В наданому представником позивача ордері від 30.09.2024 серії АА № 1490130 зазначено про надання адвокатом правової допомоги «у судах, право ох.органах, органах держ. влади та місц. самовряд., підприєм., устан. організац.усіх форм власності та підпорядкування, ДВС та приватні виконавці, перед фіз.особами», що у даному випадку є достатнім для висновку про наявність у адвоката Дементьєва Т.М. права на підписання апеляційної скарги від імені Обслуговуючого кооперативу «Житлово-будівельний кооператив «Перемоги, 115-А».
За таких обставин та їх правового регулювання, висновок суду першої інстанції про відсутність у Дементьєва Т.М. повноважень на підписання позовної заяви від імені Обслуговуючого кооперативу «Житлово-будівельний кооператив «Перемоги, 115-А» є надмірно формалізованим.
Водночас, посилання суду першої інстанції на постанову Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2019 у справі № 9901/847/18 є помилковим, з огляду на наступне.
У зазначеній постанові Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що законодавець чітко відокремив судові органи як такі, що повинні бути окремо зазначені в ордері на надання правової допомоги, зокрема, в графі «Назва органу, в якому надається правова допомога». Отже, в ордері на надання правової допомоги має бути зазначено не абстрактний орган державної влади, а конкретна назва такого органу, зокрема, суду.
Такий висновок зроблено у правовідносинах, за змістом яких, у ордері на надання правової допомоги, який був доданий до позовної заяви, підписаної адвокатом, у графі «Назва органу, в якому надається правова допомога» було зазначено: «В органах державної влади та органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форми власності і підпорядкування».
Отже, у справі № 9901/847/18 в ордері на надання правової допомоги у в графі «назва органу, у якому надається правова допомога» взагалі були відсутні відомості про судові органи, тоді як у цій справі в ордері від 30.09.2024 серії АА № 1490130 у вищевказаній графі, зазначено «у судах, право ох.органах, органах держ. влади та місц. самовряд., підприєм., устан. організац.усіх форм власності та підпорядкування, ДВС та приватні виконавці, перед фіз.особами», що у даному випадку є достатнім для висновку про наявність у адвоката Дементьєва Т.М. права на підписання апеляційної скарги від імені Обслуговуючого кооперативу «Житлово-будівельний кооператив «Перемоги, 115-А».
Також, помилковим є посилання суду апеляційної інстанції на постанову Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 у справі № 9901/939/18, оскільки у зазначеній справі інші обставини справи, а саме Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що з договору про надання правової допомоги № 08/06/16, копію якого додано до апеляційної скарги, вбачається, що цей договір укладено між замовником і адвокатом 08.06.2016, а не 08.06.2012, як зазначено в ордері. Проте до суду першої інстанції договір про надання правової допомоги від 08.06.2016 № 08/06/16 адвокат на підтвердження своїх повноважень не надав. Крім того, у зазначеній справі інше правове регулювання, а саме Суд керувався Положенням про ордер на надання правової допомоги та порядок ведення реєстру ордерів, затвердженим рішенням Ради адвокатів України від 17.12.2012 № 36, яке по іншому регулювало спірні правовідносини та втратило чинність на момент винесення судом першої інстанції оскаржуваної у цій справі ухвали.
Відповідно до ч. 4 ст. 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
На переконання колегії суддів апеляційної інстанції, суд першої інстанції не звернув увагу на те, що правовідносини у даній справі та у справах № 9901/847/18 та №9901/939/18 не є подібними та безпідставно послався на висновок Великої Палати Верховного Суду.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, реалізуючи положення Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, необхідно уникати занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути реальним. Надмірний формалізм при вирішені питання щодо прийняття позовної заяви або скарги - є порушенням права на справедливий судовий захист.
Зокрема, у рішенні від 04.12.1995 у справі «Беллет проти Франції» Європейський суд з прав людини зазначив, що статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлені гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданих національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ до суду був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.
У рішенні від 13.01.2020 у справі «Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії» та у рішенні від 28.10.1998 у справі «Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії» Європейський Суд з прав людини вказав, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнано порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Також Європейським судом з прав людини зазначено, що «надмірний формалізм» може суперечити вимозі забезпечення практичного та ефективного права на доступ до суду згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Це зазвичай відбувається у випадку особливо вузького тлумачення процесуальної норми, що перешкоджає розгляду скарг заявника по суті, із супутнім ризиком порушення його чи її права на ефективний судовий захист (рішення у справах «Zubac v. Croatia», «Beles and Others v. the Czech Republic», №47273/99, пп. 50-51 та 69, та «Walchli v. France», № 35787/03, п. 29).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05.12.2018 у справі № 9901/736/18 (провадження № 11-989заі18) дійшла висновку про те, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини, реалізуючи положення Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, необхідно уникати занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише і фактичним, але і реальним. Надмірний формалізм при вирішені питання щодо прийняття позовної заяви або скарги - є порушенням права на справедливий судовий захист.
При цьому, господарський суд першої інстанції, вирішуючи питання про наявність у представника позивача повноваження представляти інтереси останнього, занадто формально підійшов до оцінки обставин, що позбавило позивача права на звернення до суду.
З огляду на вищенаведене, господарський суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про подання та підписання апеляційної скарги особою, яка не має такого права, а відтак і про наявність підстав для повернення цієї скарги на підставі п. 1 ч. 5 ст. 174 ГПК України.
Враховуючи викладене, з огляду на положення ст. 6 Конвенції, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що з метою забезпечення позивачу гарантованого Конвенцією права на доступ до суду та на ефективний засіб юридичного захисту, ухвала Господарського суду міста Києва від 17.04.2025 у справі № 910/4643/25 підлягає скасуванню, а справа підлягає направленню до місцевого господарського суду для вирішення питання про відкриття провадження у справі.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
Відповідно до ч. 1 ст. 73 ГПК доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до ст.ст. 76, 77 ГПК належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно ч. 1 ст. 86 ГПК суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Відповідно до ч. 4 ст. 236 ГПК при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною, залежно від характеру рішення.
Згідно з ч. 1 ст. 271 ГПК апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.
Статтею 275 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право: 1) залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення; 2) скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення; 3) визнати нечинним судове рішення суду першої інстанції повністю або частково у передбачених цим Кодексом випадках і закрити провадження у справі у відповідній частині; 4) скасувати судове рішення повністю або частково і у відповідній частині закрити провадження у справі повністю або частково або залишити позовну заяву без розгляду повністю або частково; 5) скасувати судове рішення і направити справу для розгляду до іншого суду першої інстанції за встановленою підсудністю; 6) скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції; 7) у передбачених цим Кодексом випадках скасувати свою постанову (повністю або частково) і прийняти одне з рішень, зазначених у пунктах 1-6 частини першої цієї статті.
Враховуючи викладене, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про повернення позовної заяви на підставі п. 1 ч. 5 ст. 174 ГПК України, у справі № 910/4643/25, в результаті чого апеляційна скарга Обслуговуючого кооперативу «Житлово-будівельний кооператив «Перемоги, 115-А» на ухвалу Господарського суду міста Києва від 17.04.2025 у справі № 910/4643/25 підлягає задоволенню, а ухвала Господарського суду міста Києва від 17.04.2025 у справі № 910/4643/25 підлягає скасуванню, справа № 910/4643/25 підлягає направленню для розгляду до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження у справі.
Керуючись ст. 234, 235, 271, 275, 277, 280, 281 Господарського процесуального кодексу України та ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, Північний апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Обслуговуючого кооперативу «Житлово-будівельний кооператив «Перемоги, 115-А» на ухвалу Господарського суду міста Києва від 17.04.2025 у справі № 910/4643/25 задовольнити.
2. Ухвалу Господарського суду міста Києва від 17.04.2025 у справі № 910/4643/25 скасувати, а справу повернути до Господарського суду міста Києва для вирішення питання про відкриття провадження у справі.
3. Матеріали справи № 910/4643/25 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена.
Головуючий суддя О.М. Гаврилюк
Судді Б.О. Ткаченко
А.Г. Майданевич