01.07.25
22-ц/812/1150/25
Справа №490/7932/24
Провадження № 22-ц/812/1150/25
Доповідач в апеляційній інстанції Яворська Ж.М.
Іменем України
01 липня 2025 року м. Миколаїв
Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ
головуючого - Яворської Ж.М.,
суддів: Базовкіної Т.М.,Царюк Л.М.,
із секретарем судового засідання - Богуславською О.М.,
за участі представника позивача Васильєва С.В.,
представника відповідача - Свєтлікова Д.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження в режимі відеконференції
апеляційну скаргу
ОСОБА_1 ,
подану адвокатом Васильєвим Сергієм Валерійовичем
на рішення Центрального районного суду міста Миколаєва від 24 квітня 2025 року, ухвалене у приміщенні цього ж суду головуючим суддею Чаричанським П.О., дата складання повного тексту не вказана, за позовом ОСОБА_1 до Миколаївської філії Товариства з обмеженою відповідальністю "Газорозподільні мережі України", треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору - ОСОБА_2 , Акціонерне товариство "Оператор газорозподільної системи", про захист прав споживачів
У вересні 2024 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Миколаївської філії Товариства з обмеженою відповідальністю "Газорозподільні мережі України" (далі - ТОВ «Газмережі»), треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору - ОСОБА_2 , Акціонерне товариство "Оператор газорозподільної системи" (далі - АТ «ОГС»), про захист прав споживачів.
Обґрунтовуючи позовні вимоги вказувала, що 26 березня 2008 року між нею та відкритим акціонерним товариством "Кредитпромбанк" був укладений кредитний договір №23/032/08-ZKLN, на підставі якого позивачці було надано кредит в сумі 765150,00 грн. під 15,30% річних, строком до 23 березня 2023 року.
Повернення кредиту було забезпечено договором поруки, укладеним між ОСОБА_3 та ВАТ "Кредитпромбанк" від 26 березня 2008 року №23/032/2/08-ZKLN.
Додатково кредит забезпечувався договором іпотеки, укладеним між ОСОБА_1 та ВАТ "Кредитпромбанк" від 26 березня 2008 року, на підставі якого було передано банку в іпотеку трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 .
У зв'язку з прострочкою виконання зобов'язання за кредитним договором, рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 30 вересня 2009 року, справа 2-3-7158/09 р. з ОСОБА_1 та ОСОБА_3 у солідарному порядку було стягнуто на користь банку 861183,58 грн. заборгованості за кредитним договором, а також по 976,00 грн. судових витрат з кожного.
Наприкінці квітня 2019 року до позивачки звернувся представник ОСОБА_2 який повідомив, що в результаті проведення відкритих торгів (аукціону) організованих на електронній торговій площадці ТОВ "Закупівлі ЮА", оформлених протоколом електронного аукціону UA-EA-2019-03-14-000020-b від 05 квітня 2019 року, приналежна на праві власності позивачці кв. АДРЕСА_1 була продана, шляхом укладання договору купівлі-продажу квартири що продана на аукціоні, укладеного між ПАТ "Дельта Банк" (правонаступника ВАТ "Кредитпромбанк") та переможцем аукціону - ОСОБА_2 від 24 квітня 2019 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Антиповою І.В. за р. № 323. Квартира була продана за 427 000,00 грн. Даний аукціон вона оскаржила у судовому порядку.
В свою чергу ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом, в якому просив суд усунути перешкоди у здійсненні його права власності та виселити ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_3 з квартири АДРЕСА_1 .
Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва у справі № 490/4385/19 від 18 січня 2023 року у задоволенні позову відмовлено. Рішення не було оскаржене ОСОБА_2 та набрало законної сили 20 лютого 2023 року.
Вказує, що за адресою проживання позивачки та її родини по АДРЕСА_2 відкрито особовий рахунок № НОМЕР_1 на ім'я третьої особи - ОСОБА_2 , що підтверджується листом третьої особи АТ «Миколаївгаз» вих. № 54001.3-ЛВ-23955-0819 від 19 серпня 2019 року. Також, у вказаному листі зазначено, що договір розподілу природного газу з третьою особою ОСОБА_2 укладено 08 серпня 2019 р.
11 червня 2019 року до АТ «Миколаївгаз» з письмовою заявою за вх. № 3К-16532-54002.3.3-0619 звернувся ОСОБА_2 з проханням щодо відключення газових приладів. До заяви ОСОБА_2 було додано витяг з Договору купівлі-продажу квартири, що продана на аукціоні від 24 квітня 2019 року та витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності. Відповідно до наданих документів ОСОБА_2 з 24 квітня 2019 року є власником квартири АДРЕСА_1 . Державну реєстрацію проведено 24 квітня 2019 року об 11:06:12 на підставі Договору купівлі-продажу квартири, що продана на аукціоні від 24 квітня 2019 року.
11 квітня 2024 року до Миколаївської філії ТОВ «Газорозподільні мережі України» з письмовою заявою за вх. № 3K-16532-54002.3.3-0619 звернувся ОСОБА_2 з проханням укласти договір на припинення газопостачання механічним шляхом на вводі зі збереженням точки надання потужності.
22 квітня 2024 року між ТОВ «Газорозподільні мережі України» у особі Миколаївської філії і ОСОБА_2 був укладений договір на виконання робіт № 592/МФ/100-104/4-Д-0424.
За умовами договору ТОВ «Газорозподільні мережі України» у особі Миколаївської філії (виконавець) зобов'язався в порядку та на умовах, визначених даним договором, виконати роботи з відключення/припинення газопостачання (розподілу природного газу) на об'єкті замовника, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .
29 квітня 2024 року ТОВ «Газорозподільні мережі України» у особі Миколаївської філії були виконані роботи з відключення/припинення газопостачання (розподілу природного газу) на об'єкті замовника, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , у зв'язку з чим, було складено акт про припинення газопостачання природного газу 54 від 29 квітня 2024 року.
Позивачка вважає, що дії відповідача з прийняття та опрацювання заяви-приєднання ОСОБА_2 до умов договору розподілу природного газу № МФ/100/-1000152781 від 09 квітня 2024 року є незаконними, оскільки відповідний договір з ОСОБА_2 укладено ще 08 серпня 2019 року, у той час як жодним нормативним актом не передбачена можливість повторного укладення договору на постачання газу за той самою адресою. Більше того, станом на дату звернення з цією позовною заявою, існує три укладених та не розірваних договори на постачання газу за адресою АДРЕСА_2 : з третьою особою ОСОБА_2 від 08 серпня 2019 року та від 09 квітня 2024 року, та з позивачкою - від 16 грудня 2014 року, який є діючим, протягом всього часу належним чином виконується позивачкою та встановленим порядок не розірваний. Також, позивачка вважає, що дії відповідача з повторного відкриття особового рахунку № НОМЕР_1 за адресою АДРЕСА_2 на ім'я третьої особи ОСОБА_2 у серпні 2024 року (точна дата позивачці невідома) є незаконними, оскільки такий особовий рахунок на ім'я ОСОБА_2 було відкрито у 2019 році, що може не бути спростовано ані відповідачем, ані третьою особою ОСОБА_2 .
Аналогічним чином, позивачка вважає, що дії відповідача з повторного EIC-коду 56XM24A535691068 на ім'я третьої особи ОСОБА_2 у серпні 2024 році є незаконними, оскільки такий EIC-код було привласнено позивачці ще у 2018 відповідно до Постанови НКРЕКП № 459 від 19 червня 2018 року, що не бути спростовано ані відповідачем, ані третьою особою ОСОБА_2 .
Виходячи з наведеного, дії відповідача з прийняття та розгляду письмової заяви за вх. № 3K-16532-54002.3.3-0619 третьої особи ОСОБА_2 про укладення договору на припинення газопостачання механічним шляхом на вводі з і збереженням точки надання потужності, є також незаконними.
Враховуючи викладене, просила суд визнати незаконними дії Миколаївської філії ТОВ “Газорозподільні мережі України» з прийняття та опрацювання заяви-приєднання ОСОБА_2 до умов договору розподілу природного газу № МФ/100/-1000152781 від 09 квітня 2024 року. Визнати незаконними дії Миколаївської філії ТОВ “Газорозподільні мережі України» з повторного відкриття особового рахунку № НОМЕР_1 за адресою АДРЕСА_2 на ім'я ОСОБА_2 у серпні 2024 року. Визнати незаконними дії Миколаївської філії ТОВ “Газорозподільні мережі України» з прийняття та розгляду письмової заяви за вх. № 3K-16532-54002.3.3-0619 ОСОБА_2 про укладення договору на припинення газопостачання механічним шляхом на вводі з і збереженням точки надання потужності.
Рішенням Центрального районного суду міста Миколаєва від 24 квітня 2025 року у задоволенні позову відмовлено.
Ухвалюючи рішення суд першої інстанції вказав, що вимоги позивачки є неналежним способом захисту своїх прав, оскільки позивач просить визнати незаконними процедурні питання, які прописані в Кодексі ГРМ, а також є внутрішніми обліковими даними самого підприємства.
Неправильно обраний спосіб захисту зумовлює прийняття рішення про відмову в задоволенні позову незалежно від інших встановлених судом обставин (постанови ВП ВС від 29 вересня 2020 року у справі № 378/596/16-ц, від 15 вересня 2022 року у справі № 910/12525/20).
В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Васильєв С.В. вказує, що оскаржуване рішення є незаконним та необґрунтованим, таким, що ухвалене з порушеннями норм матеріального та процесуального права, наведені висновки суду першої інстанції є помилковими, такими, що не відповідають фактичним обставинам та не ґрунтуються на законі, тому просив його скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог.
Так, 18 січня 2023 року Центральним районним судом м. Миколаєва ухвалено рішення по справі № 490/4385/19 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_3 про усунення перешкод у здійсненні права власності та виселення, що набрало законної сили 20 лютого 2023 року.
Вказаним рішення, між іншим, встановлено, що дійсно, внаслідок відмови в задоволенні позову про виселення, неволодіючий власник несе певні обмеження. Разом з тим спірне житлове приміщення ОСОБА_2 придбане 24 квітня 2019 року на підставі договору купівлі-продажу у колишнього іпотекодержателя цього майна, ПАТ «ДельтаБанк», при придбанні якого позивач мав бути обізнаний про обтяження у вигляді наявності осіб, які зареєстровані і проживають у житловому приміщенні, тобто виявлені ризики, пов'язані з придбанням спірної нерухомості.
Також, встановлено, що проживання в спірній квартирі відповідачів не позбавляє ОСОБА_2 права власності на нерухомість, а лише обмежує у праві розпорядження власністю.
Суд також вказав, що матеріали справи (справа № 490/4385/19) не містять відомостей про відсутність або неможливість вжиття інших заходів для захисту права власності, які би були менш обтяжливими для відповідачів (пропозиції укладення договору найму, оренди тощо).
Щодо посилання позивача (у справі № 490/4385/19, ОСОБА_2 ) у позові на порушення його права власності, то вищенаведені висновки суду ґрунтуються на аналізі справедливого балансу інтересів сторін та співмірності заходу з переслідуваною законною метою у світлі вимог статті 8 Конвенції та викладені у мотивувальній частині судового рішення. При набутті права власності позивач мав можливість виявити ризики, пов'язані з набуттям права власності на спірну нерухомість у зв'язку із невиконанням боргових зобов'язань, забезпечених іпотекою, а також мав усвідомлювати, що права власника спірної квартири обмежуються у зв'язку із наявністю прав осіб, які мають право користування вказаною квартирою.
Наведене переконливо свідчить, що позивачка ОСОБА_1 разом із родиною на законних підставах проживає у квартирі за адресою АДРЕСА_2 , та, відповідно, є споживачем комунальних послуг за вказаною адресою, у тому числі послуг з газопостачання, що їх надає позивач.
Очевидним є те, що в оскаржуваній постанові судом першої інстанції помилково ототожнені поняття «власник» та «споживач», що потягло за собою помилкові висновки суду
Підпунктом 3 пункту 1 глави 7 розділу VI Кодексу газорозподільних систем, що затверджений Постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг 30 вересня 2015 року № 2494 та зареєстрований в Міністерстві юстиції України 06 листопада 2015 р. за № 1379/27824 передбачено, що оператор ГРМ в установленому законодавством порядку має право припинити/ обмежити газопостачання (розподіл природного газу) на об'єкт споживача (у тому числі побутового споживача) (...) у разі подання споживачем (...) письмової заяви про припинення газопостачання.
Відповідно до абзацу 79 пункту 4 розділу 1 глави 1 Кодексу газорозподільних систем, що затверджений Постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг 30 вересня 2015 року № 2494 та зареєстрований в Міністерстві юстиції України 06 листопада 2015 р. за № 1379/27824, споживач природного газу (споживач) - фізична особа, фізична особа - підприємець або юридична особа, об'єкти якої в установленому порядку підключені до/через ГРМ Оператора ГРМ, яка отримує природний газ на підставі договору постачання природного газу з метою використання для власних потреб, зокрема в якості сировини, а не для перепродажу.
Разом з тим, абзацом 59 пункту 4 розділу 1 глави 1 Кодексу газорозподільних систем, що затверджений Постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг 30 вересня 2015 року № 2494 та зареєстрований в Міністерстві юстиції України 06 листопада 2015 р. за № 1379/27824 визначено, що побутовий споживач - споживач, що є фізичною особою та придбаває природний газ з метою використання для власних побутових потреб, у тому числі для приготування їжі, підігріву води та опалення своїх житлових приміщень, що не включає професійну та комерційну діяльність.
Тобто, судом першої інстанції залишено поза увагою, що коло суб'єктів, які можуть звертатися із заявою до постачаючих компаній про припинення газопостачання чітко визначений наведеним нормативним актом, а визначальне значення для можливості звернення з такими заявами є саме користування (споживання) газу для власних потреб (у тому числі для приготування їжі, підігріву води та опалення своїх житлових приміщень), а не право власності на об'єкт нерухомості.
Як вже зазначалось, рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва по справі № 490/4385/19 від 18 січня 2023 року, що набрало законної сили 20 березня 2023 року (копія рішення знаходиться в матеріалах справи) у задоволенні позову ОСОБА_2 (який є третьою особою в цієї справі) до ОСОБА_1 , ОСОБА_4 (син ОСОБА_1 ), ОСОБА_5 (син ОСОБА_1 ), ОСОБА_3 (чоловік ОСОБА_1 ) про усунення перешкод у здійсненні права власності та виселенні відмовлено.
Наведеним рішенням суду встановлено, що саме позивачка та члени її родини, які мешкають у квартири АДРЕСА_1 , є (побутовими) споживачами природного газу у зазначеній квартирі, в той час як третя особа ОСОБА_2 , будучи формально власником спірного житла, не є (побутовим) споживачем, оскільки в зазначеній квартири не проживає, газом не користується, оплату за спожитий газ не здійснює.
Судом першої інстанції помилково поширене право звертатися із заявою до постачальної компанії про припинення газопостачання на власника спірної квартири - третю особу ОСОБА_2 , який не є споживачем газу у розумінні наведених норм за адресою квартири, де мешкає позивачка разом зі своєю родиною, що, у свою чергу, потягло за собою вчинення відповідачем спірних дій, зокрема, дій з прийняття та опрацювання заяви-приєднання ОСОБА_2 до умов договору розподілу природного газу № МФ/100/-1000152781 від 09.04.2024 р., дій з повторного відкриття особового рахунку № НОМЕР_2 за адресою АДРЕСА_2 на ім'я ОСОБА_2 у серпні 2024 року, дій з прийняття та розгляду письмової заяви за вх. № 3К-16532-54002.3.3-0619 ОСОБА_2 про укладення договору на припинення газопостачання механічним шляхом на вводі з і збереженням точки надання потужності, що, як наслідок, потягло за собою відключення квартири від газопостачання, що порушує права позивачки, та є предметом розгляду в цієї цивільній справі.
Щодо звернення третьої особи ОСОБА_2 із заявою про припинення газопостачання, то в цій частині, на переконання позивачки, відповідач мав би перевірити перш за все саме статус особи, яка звернулась з такою, а саме, чи є така особа споживачем (користувачем) послуг, що їх надає відповідач, оскільки статус третьої особи ОСОБА_2 як власника об'єкта нерухомості - квартири де мешкає позивачка разом з родиною, не тягне за собою безумовних наслідків у вигляді відключення з відключення квартири від газопостачання за заявою ОСОБА_2 , у тому числі з урахуванням того, що останній не користується газом для власних потреб за адресою місця проживання позивачки (тобто, не є споживачем послуг, що їх надає відповідач).
В обґрунтування відмови у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції неодноразово вказує на те, що відповідно до положень пункту 7 глави 3 Розділу VI Кодексу ГРМ фактом приєднання споживача до умов договору розподілу природного газу (акцептування договору) є вчинення споживачем будь-яких дій, які засвідчують його бажання укласти договір розподілу природного газу, зокрема повернення підписаної заяви-приєднання, сплата рахунка Оператора ГРМ та/або документально підтверджене споживання природного газу.
В цій частині слушним є також посилання суду першої інстанції на постанову Верховного Суду у справі № 717/341/21 від 14 вересня 2022 року, якою визначено правовий висновок, що фактом приєднання споживача до умов договору розподілу природного газу (акцептування договору) є вчинення споживачем будь-яких дій, які засвідчують його бажання укласти договір розподілу природного газу, зокрема повернення підписаної заяви-приєднання, сплата рахунка оператора ГРМ та/ або документально підтверджене споживання природного газу (пункт 7 глави 3 розділу VI Кодексу ГРМ). Таких же висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 01 листопада 2021 року у справі № 591/4825/20.
Звертає увагу, що відомості Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань стосовно відповідача свідчать, що останнього створено (зареєстровано) 25 серпня 2023 року.
Разом з тим, договір розподілу природного газу до квартири АДРЕСА_1 між ТОВ «Газорозподільні мережі України» та третьою особою ОСОБА_2 укладено 09 квітня 2024 року, а 29 квітня 2024 року, тобто більш ніж через вісім місяців після створення (реєстрації) відповідача, здійснено відключення вказаної квартири від газопостачання.
Дійсно, позивачка не мала формалізованих договірних відносин з відповідачем, але цей факт не став на заваді як постачанню газу до квартири, де мешкає позивачка з родиною, так і отриманню відповідачем оплати за спожитий позивачкою газ у період з 25 серпня 2023 року (дата створення (державної реєстрації) відповідача) по 29 квітня 2024 року(дата відключення від позивача від газопостачання).
Наведене поза будь-яких сумнівів свідчить, що позивачка протягом періоду часу з 2 серпня 2023 року по 29 квітня 2024 року вчиняла дії, які засвідчують її бажання укласти договір розподілу природного газу відповідно до до положень пункту 7 глави 3 Розділу VI Кодексу ГРМ та на постанови Верховного Суду у справі № 717/341/21 від 14 вересня 2022 року, а саме, сплачувала рахунки відповідача та надавала документальні підтвердження споживання природного газу (передавала відповідачу покази лічильника споживання позивачкою природного газу) за адресою її місця проживання, отже, таким чином, у розумінні наведених приписів Кодексу ГРМ позивачка приєдналась до умов договору розподілу природного газу (акцептування договору), але за відсутності законних підстав такий договір в односторонньому порядку було розірвано відповідачем 29 квітня 2024 року.
Загальновідомим є той факт, що, споживачі природного газу, які не мають формалізованих договірних відносин з відповідачем, продовжують отримувати природний газ й після 25 серпня 2023 року, коли відбулась державна реєстрація (створення) відповідача.
На його думку, помилковим є посилання суду першої інстанції посилання на ст. 319 ЦК України, оскільки ОСОБА_2 є формальним власником лише квартири АДРЕСА_1 , яку він придбав на електронному аукціоні, але не є власником будь-якого газового обладнання у вказаній квартирі, що фактично підтвердив представник відповідача у судовому засіданні.
Зауважує, що третя особа ОСОБА_2 у 2019 році придбав квартиру разом з фактично проживаючою там родиною позивачки, у тому числі неповнолітньою дитиною, жодного разу не бувши безпосередньо у квартирі.
Він не проживає у зазначеній квартирі, не є (побутовим) споживачем природного газу у квартириіза вказаною адресою, та не є власником будь-якого газового обладнання, що розміщено у квартирі та не використовує природний газ, що надходить до неї.
Позивака разом з родиною безперервно проживає у вказаній квартири з 2007 року, а будь-які намагання третьої особи ОСОБА_2 виселити позивачку з квартири не мали успіху, отже, склалась ситуація, коли позивачка разом з родиною на законних підставах продовжує проживати у спірній квартирі за вказаною адресою, але, за логікою суду першої інстанції, не має право користуватись газом для задоволення своїх побутових потреб.
Виходячи з наведеного, оскаржувані дії відповідача безумовно є незаконними, оскільки de facto поданням заяви про відключення від газопостачання вказаної квартири, третя особа ОСОБА_2 втрутився в право власності позивачки, у тому числі на належне останньої майно, що розміщено в квартирі та використовує природний газ, а також в інші, у тому числі, немайнові права позивачки та членів її родини, що жодним чином не пов'язано з реалізацією третьою особою ОСОБА_2 свого права власності на квартиру.
Також, наявність природного газу, що надходить від відповідача до квартири АДРЕСА_1 , та використовується позивачкою у побуті та належним чином сплачується, жодним чином не порушує права ані відповідача, ані третьої особи ОСОБА_2 як формального власника зазначеної квартири, ніяк не пов'язано його з реалізацією права власності на квартиру, а є нічим іншим ніж незаконним тиском на позивачку та членів її родини, оскільки у задоволенні позову ОСОБА_2 про виселення відмовлено, рішення набрало законної сили, отже, позивачка та члени її родини на законних підставах проживають в квартирі АДРЕСА_1 та користуються природним газом.
У відзивах на апеляційну скаргу представник відповідача та третьої особи просили рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Позивач та третя особа про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.
Від представника третьої особи до суду надійшла заява про розгляд справи за їх відсутності. Зважаючи на викладене, справу розглянуто за відсутності позивача та третьої особи, що не суперечить приписам частини 2 статті372 ЦПК України.
У судовому засіданні представник позивача апеляційну скаргу підтримав та просив про її задоволення.
Представник відповідача не визнав апеляційну скаргу, просив залишити її без задоволення, а рішення суду без змін.
Заслухавши доповідь судді - доповідача, осіб, які з'явилися у судове засідання, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково.
Зі змісту статті 367 ЦПК України вбачається, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до положень статті 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно із вимогами частини 1 статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Таким вимогам закону оскаржуване рішення суду першої інстанції в повній мірі не відповідає.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, що в результаті проведення відкритих торгів (аукціону) організованих на електронній торговій площадці ТОВ "Закупівлі ЮА", оформлених протоколом електронного аукціону UA-EA-2019-03-14-000020-b від 05 квітня 2019 року, кв. АДРЕСА_1 була продана, шляхом укладання договору купівлі-продажу квартири що продана на аукціоні, укладеного між ПАТ "Дельта Банк" (правонаступника ВАТ "Кредитпромбанк") та переможцем аукціону - ОСОБА_2 від 24 квітня 2019 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Антиповою І.В. за р. № 323.
Постановою Миколаївського апеляційного суд від 22 жовтня 2024 року рішення Центрального районного суду м. Миколаєва у справі № 490/3925/19 від 05 серпня 2024 року, щодо визнання недійсними електронних торгів, проведених через електронний майданчик ТОВ «Закупівля ЮА» 05 квітня 2019 року; протокол електронного аукціону № UA-EA-2019-03/14-000020-b, номер лоту F11GL40943, з реалізації квартири АДРЕСА_1 ; визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , що була продана на аукціоні, укладений між ПАТ «Дельта-Банк» та ОСОБА_2 , посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу від 24 квітня 2019 року № 323; витребування у ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 квартири АДРЕСА_1 скасовано та ухвалено нове рішення, яким в задоволенні цих вимог відмовлено. Рішення набрало законної сили.
Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна від 05 березня 2025 року право власності на квартиру АДРЕСА_1 належить ОСОБА_2 відповідно до Договору купівлі-продажу квартири, що продана на аукціоні №323 від 24 квітня 2019 року.
09 квітня 2024 року між ТОВ «Газорозподільні мережі України» у особі Миколаївської філії і ОСОБА_2 , як власником вказаної квартири, укладено договір розподілу природного газу до квартири АДРЕСА_1 шляхом підписання ОСОБА_2 заяви-приєднанням до умов договору розподілу природного газу № МФ/100/-1000152781 від 09.04.2024р.
За адресою: АДРЕСА_2 відкрито особовий рахунок НОМЕР_1 на ім'я ОСОБА_2 .. Факт приєднання останнього до умов договору розподілу природного газу за вказаною адресою підтверджується Заявою приєднанням до умов договору розподілу природного газу № МФ/100/-1000152781 від 09 квітня 2024 року.
22 квітня 2024 року між ТОВ «Газорозподільні мережі України» у особі Миколаївської філії і ОСОБА_2 був укладений договір на виконання робіт № 592/МФ/100-104/4- Д-0424. За умовами договору ТОВ «Газорозподільні мережі України» у особі Миколаївської філії (виконавець) зобов'язався в порядку та на умовах, визначених даним договором, виконати роботи з відключення/припинення газопостачання (розподілу природного газу) на об'єкті замовника, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .
29 квітня 2024 року ТОВ «Газорозподільні мережі України» у особі Миколаївської філії були виконані роботи з відключення/припинення газопостачання (розподілу природного газу) на об'єкті замовника, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 . Даний факт підтверджується Актом про припинення газопостачання природного газу № 54 від 29 квітня 2024 року.
Суд першої інстанції розглянув справу по суті і відмовив у задоволені позову.
Згідно з ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Серед основних засад судочинства Конституцією України встановлено забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України).
За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Здатність особисто здійснювати цивільні процесуальні права та виконувати свої обов'язки в суді (цивільна процесуальна дієздатність) мають фізичні особи, які досягли повноліття, а також юридичні особи (ч. 1 ст. 47 ЦПК України).
Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (ст. 48 ЦПК України).
Юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку. Юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді (ст. 80 ЦК України).
Юридична особа підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом. Дані державної реєстрації включаються до Єдиного державного реєстру, відкритого для загального ознайомлення (ч. 1 ст. 89 ЦК України).
Філією є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза місцем її знаходження та здійснює всі або частину її функцій. Філії та представництва не є юридичними особами. Вони наділяються майном юридичної особи, що їх створила, і діють на підставі затвердженого нею положення (ч. 1, 3 ст. 95 ЦК України).
Філії та представництва, а також відокремлені підрозділи, які не є юридичними особами, не наділені цивільною процесуальною дієздатністю та не можуть виступати стороною у цивільному процесі. Тому справи, у яких відповідачем виступає філія чи представництво, не підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства, у зв'язку з відсутністю сторони у цивільному процесі, до якої пред'явлено позов, а отже неможливістю вирішення цивільного спору.
Недопустимою є участь відокремлених підрозділів у певних процесуальних відносинах, оскільки це суперечить цивільно-правовій природі відокремленого підрозділу, як складової частини юридичної особи, що його створила. Філії та представництва, які не є юридичними особами, не наділені цивільною процесуальною дієздатністю та не можуть виступати стороною у цивільному процесі. Тому справи, в яких відповідачем виступає філія чи представництво, не підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства, у зв'язку з відсутністю сторони у цивільному процесі, до якої пред'явлено позов, а отже неможливістю вирішення цивільного спору (див. постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14 червня 2021 року у справі № 760/32455/19 (провадження № 61-16459сво20)).
У Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань міститься інформація про те, що ТОВ «Газорозподільні мережі України» (код ЄДРПОУ 44907200) зареєстроване як юридична особа. У відомостях про відокремлені підрозділи юридичної особи вказана, зокрема, Миколаївська філія «Газорозподільні мережі України» (код ЄДРПОУ 45192910).
Згідно з Положенням про Миколаївську філію ТОВ «Газорозподільні мережі України», філія є відокремленим підрозділом товариства, здійснює свою діяльність від імені ТОВ «Газорозподільні мережі України» і не має статусу юридичної особи.
Отже, Миколаївська філія «Газорозподільні мережі України» є відокремленим підрозділом, яка не є юридичною особою, не наділена цивільною-процесуальною дієздатністю.
А відтак Миколаївська філія ТОВ «Газорозподільні мережі України» не може бути відповідачем у цій справі.
ТОВ «Газорозподільні мережі України» участі у справі як сторона не брало. Відповідачем за цим позовом виступала виключно Миколаївська філія ТОВ «Газорозподільні мережі України», вся судова кореспонденція направлялась за адресою знаходження філії.
Відповідно до частини 1 статті 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача.
Суд першої інстанції у порушення вимог частини 5 статті 12 ЦПК України, не сприяв учасникам судового процесу у реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом, не роз'яснив їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій щодо залучення до участі у справі співвідповідача, та не вирішив цього питання у порядку, передбаченому статтею 51 ЦПК України.
Внаслідок чого помилково розглянув справу по суті, чим порушив норми процесуального права
На стадії апеляційного провадження суд апеляційної інстанції позбавлений можливості залучити до участі у справі іншу особу, як співвідповідача.
Виходячи з наведеного вище, апеляційний суд не надає правову оцінку доводам позову та іншим доводам апеляційної скарги.
Відповідно до статті 376 ЦПК України підставою для зміни чи скасування рішення суду першої інстанції є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Зважаючи на викладене, у позові ОСОБА_1 до Миколаївської філії Товариства з обмеженою відповідальністю «Газорозподільні мережі України» необхідно відмовити з наведених вище підстав.
За таких обставин, апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції слід змінити, виклавши резолютивну частину в редакції цієї постанови.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Васильєвим Сергієм Валерійовичем, задовольнити частково.
Рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 24 квітня 2025 року змінити, виклавши мотивувальну частину в редакції цієї постанови.
Постанова набирає законної сили з дня ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду за наявності передбачених статтею 389 ЦПК України підстав протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту.
Головуючий Ж.М. Яворська
Судді Т.М. Базовкіна
Л.М. Царюк
Повний текст постанови складено 04 липня 2025 року.