04.07.25
22-ц/812/1236/25
Справа №945/2994/24
Провадження № 22-ц/812/1236/25
Доповідач в апеляційній інстанції Яворська Ж.М.
Іменем України
04 липня 2025 року м. Миколаїв
Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ
головуючого - Яворської Ж.М.,
суддів: Базовкіної Т.М., Царюк Л.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи
апеляційну скаргу
акціонерного товариства «Акцент-Банк»
на заочне рішення Миколаївського районного суду Миколаївської області від 08 травня 2025 року, ухвалене у приміщенні цього ж суду головуючим суддею Лопіною О.О., дата складання повного тексту не вказана, у цивільній справі за позовом акціонерного товариства “Акцент-Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором
У грудні 2024 року акціонерне товариство “Акцент-Банк» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Обґрунтовуючи позовні вимоги вказували, що 26 лютого 2021 року ОСОБА_1 приєдналася до Умов та Правил надання банківських послуг в А - Банку, з метою отримання банківських послуг та відкриття банківського рахунку. На підставі Анкети - Заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в А - Банку відповідачу ОСОБА_1 надано кредит у вигляді встановлення кредитного ліміту на рахунок зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 44,4 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом і видано платіжну картку.
У позовній заяві позивач зазначав, що відповідач, підписавши анкету - заяву, підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг та Тарифами Банку, які викладені на банківському сайті https://a-bank/com/ua/terms, складає між ним та банком договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві.
Посилаючись на порушення відповідачем умов кредитного договору, позивач просив стягнути з відповідача на свою користь заборгованість по кредиту та відсоткам за користування ним, що станом на 06.12.2024 складає 26 035 грн 92 коп., з яких: 18 193 грн 53 коп. заборгованості за кредитом та 7 842 грн 39 коп. - заборгованість за відсотками.
Заочним рішенням Миколаївського районного суду Миколаївської області від 08 травня 2025 року позов задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ “А-Банк» суму заборгованості за Кредитним договором від 26 лютого 2021 року в розмірі 10 740 грн 35 коп., що становить суму заборгованості за тілом кредиту та витрати з оплати судового збору в сумі 1 250, 56 грн.
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції вказав, що відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а тому відсутні підстави для нарахування та стягнення Банком з відповідача процентів у розмірі 7 842, 39 грн.
Крім того з виписки по картковому рахунку встановлено, що за період з 26.02.2021 по 06.12.2024 сума витрат за вказаний період склала 48 393, 42 грн, зарахувань 22 357 грн 50 коп., комісії 491 грн 12 коп. (а. с. 10-13 та на зворотах).
Проте, судом підраховано, що Банком були списані кошти на погашення процентів за користування кредитом в розмірі 15 295, 57 грн. з 01.11.2021, що не передбачено умовами договору, а тому вказану суму слід зарахувати на погашення тіла кредиту.
Вирішуючи спір, дослідивши надані позивачем докази, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог частково, зробивши розрахунок заборгованості за тілом кредиту, яка підлягає до сплати: 10 740,53 грн. = 48 343,42 грн (сума витрат) - 22 357,50 грн (сума зарахувань) - 15 295,57 грн (списані відсотки за користування кредитом Банком.
В апеляційній скарзі АТ «А-Банк» вказували, що рішення суду першої інстанції ухвалено з порушенням норм матеріального права, а тому просили його скасувати в частині відмовлених позовних вимог та ухвалити в цій частині нове судове рішення про задоволення позову.
Так, вказує щодо відсутності підпису ОСОБА_2 на Тарифах і Умовах та Правилах надання банківських послуг, то підписавши анкету-заяву, відповідач підтвердила ознайомлення з Умовами та Правилами надання банківських послуг, і зобов'язалась регулярно знайомитись з їх змінами на офіційному сайті банку. Доводи апеляційної скарги стверджують, що підписаний між сторонами даного спору договір є договором оферти, користування відповідачем кредитними коштами підтверджує її ознайомлення та згоду з Умовами та Правилами надання банківських послуг в АТ Акцент-Банк.
За доводами апелянта, суд першої інстанції безпідставно відмовив у позові, в частині стягнення процентів із відповідача, оскільки у відповідності до ч.1 статті 1048, ч.1 статті 1054 ЦК України, суд в будь-якому випадку мав би стягнути з відповідача відсотки у розмірі облікової ставки Національного банку України.
Зазначають, що посилання суду першої інстанції на висновки постанови Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 року у справі №342/180/17, в частині відмови у стягненні процентів, жодним чином не є обґрунтованим, оскільки в даному випадку в підписаній відповідачем анкеті-заяві, яка є частиною заяви про приєднання до Умов і Правил, а саме, в п.2 зазначено погоджену між сторонами відсоткову ставку.
Також, судом першої інстанції не прийнято до уваги, що всі основні умови кредитування були доведені відповідачу у підписаному відповідачем паспорті споживчого кредиту за програмою Кредитна картка, у зв'язку з чим, застосуванню підлягали висновки Верховного Суду, викладені не у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 року у справі №342/180/17, а у постанові Верховного Суду від 02.12.2020 року у справі №284/157/20, оскільки у матеріалах справи наявний паспорт споживчого кредиту.
Вважають необґрунтованими сумніви суду першої інстанції щодо розрахунку заборгованості, при цьому, на підтвердження правильності розрахунку банк надавав банківську виписку щодо руху коштів по рахунку ОСОБА_1 .
Відповідач правом на подачу відзиву не скористалася.
Сторони про розгляд справи повідомлені належним чином.
За приписами частини 1 статті 369 ЦПК України (в редакції на час подачі апеляційної скарги) апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до частини 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Заслухавши доповідь судді - доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина 1 стаття 2 ЦПК України).
Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій (частина 5 стаття 12 ЦПК України).
Відповідно до положень частин 1-3, 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду вказаним положенням закону відповідає в повній мірі.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, що 26 лютого 2021 року ОСОБА_1 звернулася до позивача, з метою отримання банківських послуг в А - Банку, у зв'язку з чим підписала Анкету - заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в А - Банку. Умов про нарахування процентів та інших платежів згідно укладеного між сторонами договору анкета-заява не містить (а. с. 8).
До позовної заяви позивач, у тому числі, додав копії: Витягу з Умов та правил надання банківських послуг у АТ “Акцент - Банк», ТАРИФИ користування кредитною карткою “Зелена» (а. с. 17- 25 та на зворотах).
Жоден з вище перелічених документів не містить підпису відповідачки ОСОБА_1 .
Наданою позивачем довідкою за картами підтверджується, що відповідачу ОСОБА_1 відкрито рахунок № НОМЕР_1 та видано наступні картки: № НОМЕР_2 , строком дії до липня 2027 року; НОМЕР_3 , строком дії до грудня 2031 року (а. с. 14).
Згідно довідки за лімітами кредитний ліміт на картковому рахунку відповідача становив спочатку 0 грн, який в подальшому неодноразово змінювався, востаннє, 18.08.2024 відбулось збільшення до 18 200 грн (а. с. 15).
Згідно виписки по картковому рахунку, який підтверджує факт руху грошових коштів на картковому рахунку відповідача, установлено, що за період з 26.02.2021 по 06.12.2024 сума витрат за вказаний період склала 48 393, 42 грн, зарахувань 22 357 грн 50 коп., комісії 491 грн 12 коп. (а. с. 10-13 та на зворотах).
Відповідно до наданого банком розрахунку, заборгованість відповідача за вказаним кредитним договором від 26 лютого 2021 року, станом на 06 грудня 2024 року становить 26 035 грн 92 коп., яка складається з 18 193 грн 53 коп. заборгованості за кредитом та 7 842 грн 39 коп. - заборгованість за відсотками (а. с. 5-7 та на звороті).
Правовідносини між сторонами у справі, які виникли на підставі вищенаведених фактичних обставин, регламентуються наступними правовими нормами.
Відповідно до частин 1, 2 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною 1 етапі 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких . заявою хоча б однієї із сторін мас бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК" України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором ба або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина 1 статі 1048 ЦК України).
Частиною 2 статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше г. встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Згідно з частинами 1 та 2 статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих. кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 цього Кодекс договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін }' формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ «А-Банк»).
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому, з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими вій ознайомлений.'
У заяві позичальника на отримання кредитної картки від 26 лютого 2021 року, підписаній сторонами, відсутні умови договору про сплату відсотків по кредиту та інших платежів.
Банк, пред'являючи вимоги про погашення заборгованості за кредитним договором, просив у тому числі, крім кредиту, стягнути складові його вартості, зокрема, заборгованість за нарахованими відсотками за користування кредитом. Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором, виписки з особового рахунку по картці, посилався на Витяг з Умов та правил надання банківських послуг у АТ «А-Банк», розміщеного на сайті https://www.a-bank.com.ua/terms в розділі «Умови та правила» та тарифи банку - не містять підпису відповідачки та дати затвердження.
При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме наданні банком Витяг з Умов та правил та тарифи користування кредитною карткою були надані при укладенні договору позичальниці та яка ознайомилася і погодилася з ними, підписуючи Анкету-заяву про надання кредиту, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачкою кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами їх розміри, порядок нарахування та сплати.
Разом з тим, згідно з частиною 6 статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Надані позивачем Умови та правила надання банківських послуг, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредит', чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов'язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в Анкеті-заяві позичальниці, яка безпосередньо підписана останньою і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальницею запропонованих їй умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.
Оскільки Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг у АТ «А-Банк», не містять підпису ОСОБА_1 , тому їх не можна розцінювати як складову частину кредитного договору, укладеною між сторонами 26 лютого 2021 року шляхом підписання Анкети-заяви.
Отже, відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді стягнення процентів по кредиту.
Саме такі правові висновки містяться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17.
В цій постанові Великої Палати Верховного Суду також зазначено, що з огляду на положення Закону України «Про захист прав споживачів», Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи захисту інтересів споживачів» прийняті 09 квітня 1985 року № 39/248 на 106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООП та рішення Конституційного Суду України у справі № 1-12/2013 від 11 липня 2013 року та основні засади цивільного законодавства пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та Правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору.
Приписи частин 4 статті 263 ЦПК України визначають, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
За такого, відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з позичальницею АТ «А-Банк» дотрималося основних засад цивільного законодавства щодо повідомлення споживачки про умови кредитування узгодження зі споживачкою саме тих умов, про які вважав узгодженими Банк.
Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності, розумності та уможливив покладання на слабшу сторону - споживача, невиправданий тягар з'ясування змісту кредитного договору, зокрема розмір " порядок сплати процентів.
З цих підстав апеляційний суд відхиляє посилання скаржника у справі на те, що договір приєднання підпису під публічно розміщеними умовами не потребує.
За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачці Умови та Правила надання банківських послуг, відсутність в Анкеті- заяві домовленості сторін про сплату процентів за користування грошовим кредитом, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.
Отже апеляційний суд погоджується з відмовою в задоволенні позовних вимог щодо стягнення процентів за користування кредитними коштами.
Також суд першої інстанції при обрахуванні заборгованості за тілом кредиту, правильного виходив з того, що за весь період користування коштами відповідачко використано 48 343,42 грн., а на погашення сплачено 22 357,50 грн., при цьому позивачем неправомірно списано відсотки на загальну суму 15 295,57 грн., а відтак різниця фактично не повернених коштів становить 10 740,35 грн., а тому правильно задовольнив позовні вимоги про стягнення заборгованості за тілом кредиту на вказану вище суму.
Та обставина, що відповідач доводи банку в обґрунтування заявлених вимог не спростував, про що зазначає скаржник, не дає підстав для суду вирішувати спір у справі всупереч наданих доказів лише па підставі позицій сторін.
Апелянту слід врахувати, що принцип змагальності, закріплений у статті 12 ЦПК України, полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження чи заперечення вимог.
При цьому сторони не можуть будувати власну позицію на тому, що вона є доведеною доки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки сама концепція змагальності втрачає сенс.
Така правова позиція відображена в постанові Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18.
Фактичне використання кредитної картки позичальником, що свідчить про визнання ним наявності між сторонами справи відповідних правовідносин, не дає суду можливість задовольнити позовні вимоги в цій справі в частині стягнення боргу за відсотками, іншими платежами, оскільки відсутні погоджені сторонами умови для нарахування таких платежів. При цьому наявність правовідносини між сторонами під сумнів судами не ставиться, що й призвело до часткового задоволення позовних вимог у справі в частині стягнення боргу по тілу кредиту
До спірних правовідносин також не підлягають застосуванню положення частини 1 статті 634 ЦК України, за змістом якої договором приєднання є договір умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та Правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (https: а-bank.com.ua./terms), неодноразово змінювалися самим AT «А-Банк» у період моменту виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду і вказаним позовом, тобто кредитор міг додати до позовної заяви витяг з Тарифів та витяг з Умов та Правил надання банківських послуг у будь-яких редакціях, які є найбільш сприятливими для задоволення позову.
За таких обставин, без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачеві Умови та Правила банківських послуг, за відсутності в Анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами та інших платежів, наданий банком витяг з Тарифів та витяг з Умов та Правил падання банківських послуг не може розцінюватися як стандартна (типова) форма кредитного договору.
Посилання в апеляційній скарзі на те, що суд першої інстанції не врахував наданий позивачем Паспорт споживчого кредиту, який підписаний відповідачем та зміст якого містить умови кредитування, є безпідставними з огляду на таке.
Верховний Суд у складі Об'єднаною палати Касаційного цивільного суду у постанові від 23 травня 2022 року у справі ЛІ1 393/126/20 дійшов правового висновку, що « під формою правочину розуміється спосіб вираження волі сторін та/або його фіксація; правочин оформлюється шляхом фіксації волі сторони (сторін) та його змісту. Така фіксація здійснюється різними способами: першим і найпоширенішим з них є складання одного або кількох документів, які текстуально відтворюють волю сторін; зазвичай правочин фіксується в одному документі. Це стосується як односторонніх правочинів, (наприклад, складення заповіту), так і договорів (дво- і багатосторонніх правочинів). Домовленість сторін дво- або багатостороннього правочину, якої вони досягли, фіксується в його тексті, який має бути ідентичним у всіх сторін правочину; потрібно розмежовувати форму правочину та спосіб підтвердження виконання переддоговірного обов'язку кредитодавцем по паданню споживачу інформації, необхідної для порівняння різних пропозицій кредитодавця. Способом підтвердження виконання переддоговірного обов'язку кредитодавця є паспорт споживчого кредиту. Ознайомлення з паспортом споживчого кредиту, його підписання споживачем не означає укладення договору про споживчий кредит та дотримання його форми, оскільки в паспорті кредиту не відбувається фіксація волі сторін договору та його змісту».
Посилання в апеляційній скарзі на висновки постанови Верховного Суду від 02 грудня 2020 року у справі № 284/157/20 щодо паспорту споживчого кредиту які, на думку скаржника, повинні бути враховані судом першої інстанції, не заслуговують на увагу з огляду на те, що судове рішення у вказаній справі ухвалювалось раніше, без врахування правових позицій Верховного Суду у складі Об'єднаною палати Касаційного цивільного суду у постанові від 23 травня 2022 року у справі № 393/126/20. Між тим, у справі, що переглядається, з огляду на ієрархію судових рішень, застосуванню підлягають саме правові висновки зроблені Об'єднаною палатою КЦС у зазначеній постанові.
З огляду на зазначене, колегія суддів апеляційного суду вважає, що розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановивши обставини справи.
Апеляційний суд дійшов висновку, що доводи апеляційної скарги правильних висновків суду першої інстанції не спростовують.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення суду першої інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно зі статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Таким чином, рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому відповідно до положень статті 375 ЦПК України скасуванню не підлягає.
Частиною 13 статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки в задоволенні апеляційної скарги відмовлено, підстави для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, відсутні.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу акціонерного товариства «Акцент-Банк» залишити без задоволення, а заочне рішення Миколаївського районного суду Миколаївської області від 08 травня 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду за наявності передбачених статтею 389 ЦПК України підстав протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту.
Головуючий Ж.М. Яворська
Судді Т.М. Базовкіна
Л.М. Царюк
Повний текст постанови складено 04 липня 2025 року