Дата документу 01.07.2025 Справа № 335/10489/24
Єдиний унікальний № 335/10489/24
Провадження №22-ц/807/947/25
Головуючий в 1-й інстанції - Сиротенко В.К.
01 липня 2025 року місто Запоріжжя
Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого, судді-доповідачаКухаря С.В.
суддів:Кочеткової І.В., Полякова О.З.,
секретарВолчанова І.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Лєскіна Миколи Сергійовича на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 03 березня 2025 року, ухвалене у м. Запоріжжі (повний текст рішення складено 11 березня 2025 року) у справі в порядку окремого провадження за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , Запорізька міська рада, про встановлення факту проживання однією сім'єю,-
У вересні 2024 представником ОСОБА_1 - адвокатом Лєскіним М.С. подано до Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя заявою про встановлення факту проживання однією сім'єю, заінтересована особа приватний нотаріус Запорізького нотаріального округу Салтан Валерія Валеріївна, в якій заявник просить встановити факт, що ОСОБА_1 проживала однією сім'єю зі спадкодавцем ОСОБА_6 з 2016 року по день його смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 за вказаною у заяві адресою. В обґрунтування заяви заявник посилається на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер двоюрідний дід ОСОБА_1 - ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з яким вона спільно проживала однією сім'єю. Після смерті ОСОБА_6 залишилась квартира за адресою: АДРЕСА_1 , яка належала померлому на праві особистої приватної власності. За вказаною адресою разом із померлим була зареєстрована заявниця. Паспорт ОСОБА_1 містить відмітку про зареєстроване з 30.08.2019 місце проживання за адресою місцезнаходження квартири, в якій за життя був прописаний та проживав ОСОБА_6 . У зв'язку зі смертю ОСОБА_6 , заявниця звернулась до приватного нотаріуса Запорізького міського нотаріального округу Запорізької області Салтан Валерії Валеріївни для оформлення свідоцтва про право на спадщину. За результатом розгляду поданих документів Заявнику було видано постанову за вих. № 326 від 02.07.2024 про відмову у вчиненні зазначеної нотаріальної дії у зв'язку з відсутністю документів, які підтверджують факт її проживання зі спадкодавцем однією сім'єю, а саме - рішення суду, що набрало законної сили, про встановлення вищевказаного факту. При цьому, за текстом резолютивної частини постанови роз'яснено, що після встановлення факту проживання ОСОБА_1 зі спадкоємцем однією сім'єю, інших перешкод (перепон) для видачі свідоцтва про право на спадщину у встановленому законодавством порядку (шляхом отримання свідоцтв у нотаріуса) немає. Крім того зазначає, що до реєстрації місця проживання заявниці за адресою місцезнаходження квартири спадкодавця вона з 2016 року проживала разом із ОСОБА_6 за тією ж адресою однією сім'єю, на підтвердження чого ТОВ «Керуюча компанія «Надія» видано довідку від 02.09.2024. Також факт спільного проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_6 однією сім'єю можуть підтвердити свідки, письмові пояснення яких долучено до заяви: ОСОБА_7 (подруга ОСОБА_1 ); ОСОБА_8 (сусід, мешканець квартири АДРЕСА_2 ); ОСОБА_9 (сусідка, мешканка квартири АДРЕСА_3 ). Заявниця вказує, що встановлення факту проживання із ОСОБА_6 однією сім'єю має значення для оформлення та захисту її спадкових прав. Оскільки встановлення факту проживання зі спадкодавцем однією сім'єю для отримання свідоцтва про право на спадщину не вбачається можливим в позасудовому порядку, що також випливає зі змісту постанови нотаріуса про відмову у вчиненні відповідної нотаріальної дії, ОСОБА_1 не має іншої можливості одержати документ, який встановлюватиме зазначений факт, окрім як шляхом звернення до суду із цією заявою.
Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 03 березня 2025 року, в задоволенні заяви ОСОБА_1 , заінтересовані особи: 1. ОСОБА_2 , 2. ОСОБА_3 , 3. ОСОБА_4 , 4. ОСОБА_5 , 5. Запорізька міська рада, про встановлення факту проживання однією сім'єю - відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Лєскіна Миколи Сергійовича подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просила рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення вимог заяви у повному обсязі.
Узагальненими доводами апеляційної скарги є те, що судом першої інстанції не було належним чином досліджено постанову нотаріусу про відмову у вчиненні нотаріальної дії. Задоволення заяви ОСОБА_1 про встановлення факту спільного проживання однією сім'єю не впливає на права інших осіб, тому спір про право у даному випадку відсутній.
Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю - доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга на рішення суду не підлягає задоволенню з наступних підстав.
За вимогами п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.
Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 , виданого 28.11.2022 Комунарським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Запоріжжі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який був двоюрідним дідом заявниці ОСОБА_1 .
З Витягу про державну реєстрацію прав вбачається, що ОСОБА_6 на праві власності належить квартира АДРЕСА_4 на підставі договору купівлі-продажу №1348 від 07.06.2012.
Відповідно до довідки про реєстрацію місця проживання особи за вих. №04-28/3-2793 від 06.12.2022, зареєстрованим місцем проживання ОСОБА_1 є: АДРЕСА_1 з 30.08.2019 по теперішній час (на дату видачі довідки).
Постановою приватного нотаріуса Запорізького міського нотаріального округу Запорізької області Салтан В.В. про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 02.07.2024 ОСОБА_1 було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на квартиру АДРЕСА_4 після померлого ОСОБА_6 , який постійно проживав і був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , у зв'язку з відсутністю документів, які підтверджують факт її проживання із спадкодавцем однією сім'єю, а саме копії рішення суду, що набрало законної сили, про встановлення вищевказаного факту. Також у резолютивній частині вказаної постанови нотаріусом зазначено про те, що ОСОБА_1 роз'яснено, що після встановлення факту проживання її із спадкодавцем однією сім'єю, інших перешкод (перепон) у видачі свідоцтва про право на спадщину у встановленому законодавством порядку (шляхом отримання свідоцтв у нотаріуса) немає.
З метою захисту та оформлення спадкових прав заявниця ОСОБА_1 звернулася до суду в порядку окремого провадження із заявою про встановлення факту проживання однією сім'єю із ОСОБА_6 з 2016 року по день його смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 .
На підтвердження своїх вимог заявниця посилається, зокрема, на довідку ТОВ «Керуюча компанія «Надія» за від 02.09.2024, з якої вбачається, що довідка видана ОСОБА_1 , яка мешкає у квартирі АДРЕСА_4 , про те, що остання з 2016 року по теперішній час проживає за вказаною адресою. З 2016 року по 2022 рік за цією адресою проживала однією сім'єю з власником цієї квартири ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
При цьому, суду не надано доказів, зокрема, того, що будинок АДРЕСА_5 перебуває в управлінні ТОВ «Керуюча компанія «Надія» з 2016 року.
В судовому засіданні за клопотанням представника заявниці були допитані свідки ОСОБА_9 та ОСОБА_7 .
Свідок ОСОБА_9 (сусідка, яка проживає в АДРЕСА_6 ) в судовому засіданні пояснила, що до 2015 року в будинку нікого не знала, оскільки постійно працювала і не спілкувалася з мешканцями. З 2015-2016 року після перенесеної хвороби почала спілкуватися із сусідами. З 2016 року бачила заявницю ОСОБА_1 , яка приходила до ОСОБА_6 , допомагала по господарству. Зі слів ОСОБА_6 . ОСОБА_9 відомо, що онука ОСОБА_1 давала йому щомісячно кошти у розмірі 800 грн. В квартирі у ОСОБА_6 . ОСОБА_9 жодного разу не була, тому не може знати, чи були там речі ОСОБА_1 . На питання суду та представника заявниці свідок зазначила: «Думаю, що ОСОБА_1 та ОСОБА_6 проживали разом однією сім'єю». Також зазначила, що їй не відомо, чи сплачувала ОСОБА_1 комунальні платежі.
Свідок ОСОБА_7 (подруга заявниці) у судовому засіданні пояснила, що вони з ОСОБА_1 знайомі з 2010 року. Свідок раз на два-три місяці приїздила в гості у квартиру у до заявниці та її дідуся. Бачила в квартирі речі заявниці. Бачила також, що ОСОБА_1 піклувалася про ОСОБА_6 , сплачувала комунальні платежі. На питання представника заявниці свідок пояснила також, що до 2016 року ОСОБА_1 з ОСОБА_6 проживали разом за іншою адресою, яку вона не пам'ятає.
Судом було досліджено письмові пояснення (в порядку ст. 20 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність) ОСОБА_8 , який проживає за адресою: АДРЕСА_7 . В поясненнях зазначено, зокрема, що за життя ОСОБА_6 свідок бачив їх часто разом з ОСОБА_10 . За час їх мешкання у будинку у свідка склалося стійке переконання, що вони вели спільний побут та приймали участь в обговоренні важливих питань з іншими мешканцями домоволодіння як люди з однієї сім'ї.
Крім того, заявниця та її представник посилалися на те, що ОСОБА_1 була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_8 у період з 30.10.2007 по 05.06.2012. За цією ж адресою був зареєстрований ОСОБА_6 , що підтверджується договором купівлі-продажу від 07.06.2012, укладеного між ОСОБА_6 та ОСОБА_11 , предметом якого є придбання ОСОБА_6 квартири АДРЕСА_4 .
Відмовляючи у задоволенні вимог заяви, суд першої інстанції виходив з того, що заявницею не надано належних, обґрунтованих та достатніх доказів на підтвердження того, що вона із ОСОБА_6 були пов'язані спільним побутом, мали взаємні права та обов'язки, що підтверджують сукупність обставин, необхідних для встановлення факту спільного проживання однією сім'єю, інших доказів, які б вказували на наявність у них сталих відносин притаманних членам сім'ї, тому заявлені вимоги не знайшли своє підтвердження в ході судового розгляду, вони в такому вигляді не ґрунтуються на встановлених нормах цивільного та сімейного законодавства України, оскільки стороною заявниці не надано суду доказів, які б суд міг покласти в основу задоволення її вимог.
З вказаними висновками суду першої інстанції, колегія суддів апеляційного суду погоджується, виходячи з наступного.
Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способи захисту цивільних прав та інтересів визначено частиною другою вказаної статті.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (стаття 5 ЦПК України).
Згідно зі статтями 1216 та 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
Відповідно до статті 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадщину почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняттям ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.
В основі спадкування за законом знаходиться принцип черговості, який полягає у встановленні пріоритету прав одних спадкоємців за законом перед іншими. Кожна черга - це визначене коло осіб, з урахуванням ступеня їх близькості спадкодавцеві, яке встановлене законом на підставі припущення про те, що спадкодавець залишив би своє майно найближчим родичам, членам сім'ї, утриманцям і (або) іншим родичам до шостого ступеня споріднення (постанова Верховного Суду від 03 травня 2018 року у справі № 304/1648/14-ц (провадження № 61-6953св18)).
За змістом частини другої статті 1259 ЦК України фізична особа, яка є спадкоємцем за законом наступних черг, може за рішенням суду одержати право на спадкування разом із спадкоємцями тієї черги, яка має право на спадкування, за умови, що вона протягом тривалого часу опікувалася, матеріально забезпечувала, надавала іншу допомогу спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.
Статтею 1264 ЦК України передбачено, що у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини.
Для набуття права на спадкування за законом на підставі статті 1264 ЦК України необхідне встановлення двох юридичних фактів: а) проживання однією сім'єю із спадкодавцем; б) на час відкриття спадщини має сплинути щонайменше п'ять років, протягом яких спадкодавець та особа (особи) проживали однією сім'єю.
При вирішенні спору про право на спадщину осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини (четверта черга спадкоємців за законом), судам необхідно враховувати норми частини другої статті 3 Сімейного кодексу України про те, що сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Зазначений п'ятирічний строк повинен настати на момент відкриття спадщини і його необхідно обчислювати з урахуванням часу спільного проживання зі спадкодавцем однією сім'єю. До спадкоємців четвертої черги належать не лише жінка (чоловік), які проживали однією сім'єю зі спадкодавцем без шлюбу, таке право можуть мати також інші особи, якщо вони спільно проживали зі спадкодавцем, були пов'язані спільним побутом, мали взаємні права та обов'язки, зокрема, вітчим, мачуха, пасинки, падчерки.
Подібні за змістом висновки виклав Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21 (провадження № 61-20968сво21).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 644/6274/16-ц (провадження № 14-283цс18) вказано, що згідно з абзацом п'ятим пункту 6 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року № 5-рп/99, до членів сім'ї належать особи, що постійно мешкають разом та ведуть спільне господарство. Таким чином, обов'язковими умовами для визнання їх членами сім'ї, крім спільного проживання, є ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин. Отже, законодавство не передбачає вичерпного переліку членів сім'ї та визначає критерії, за наявності яких особи складають сім'ю. Такими критеріями є спільне проживання (за винятком можливості роздільного проживання подружжя з поважних причин і дитини з батьками), спільний побут і взаємні права й обов'язки.
Необхідною умовою для встановлення заявленого факту є доведеність факту спільного проживання заявниці та спадкодавця, як осіб, які складали сім'ю, що передбачає їх пов'язаність спільним побутом, веденням спільного господарства, наявністю між ними взаємних прав і обов'язків у період, не менше ніж п'ять років.
Подібний висновок висловлено у постанові Верховного Суду від 25 березня 2024 року у справі № 243/1073/23 (провадження № 61-18172св23).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19) сформульовано висновки про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину потрібно доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний.
Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні заяви ОСОБА_1 про встановлення факту проживання однією сім'єю зі спадкодавцем більше п'яти років до дня його смерті, суд першої інстанції, з висновками якого погоджується колегія суддів апеляційного суду, правильно встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, перевіривши доводи заявниці та подані нею докази, дійшов мотивованого висновку, що заявниця не довела належними, достатніми та допустимими доказами факт її спільного проживання з ОСОБА_6 однією сім'єю та ведення з ним спільного господарства, спільного побуту, наявності у них взаємних прав та обов'язків більше п'яти років до моменту смерті спадкодавця.
Суд першої інстанції належним чином оцінив довідку ТОВ «Керуюча компанія «Надія» за від 02.09.2024, з якої вбачається, що ОСОБА_1 з 2016 року по теперішній час проживає за адресою: квартира АДРЕСА_4 , а з 2016 року по 2022 рік за цією адресою проживала однією сім'єю з власником цієї квартири ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , вказавши, що суду не надано доказів перебування будинку АДРЕСА_5 в управлінні ТОВ «Керуюча компанія «Надія» з 2016 року.
Показання свідків допитаних під час розгляду справи в суді першої інстанції носять загальний характер і не містять посилання на конкретні факти та обставини, які б давали можливість дійти висновку про наявність підстав, які входять до предмету доказування у подібних правовідносинах. Показаннями свідків за відсутності інших належних доказів не може бути встановлений факт проживання однією сім'єю із спадкодавцем протягом п'яти років до часу відкриття спадщини.
Ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції, правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку, дійшов правильного висновку про те, що вимоги заяви не підлягають задоволенню.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
Частиною четвертою статті 10 ЦПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до статей 1 та 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
Керуючись ст.ст. 367, 374, 381, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд у складі колегії суддів,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Лєскіна Миколи Сергійовича залишити без задоволення.
Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 03 березня 2025 року у цій справі залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови.
Повна постанова складена 4 липня 2025 року.
Головуючий, суддя-доповідач С. В. Кухар
судді: І. В. Кочеткова
О. З. Поляков