Справа № 133/221/21
Провадження №11-кп/801/486/2025
Категорія: крим.
Головуючий у суді 1-ї інстанції: ОСОБА_1
Доповідач: ОСОБА_2
03 липня 2025 року м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд у складі:
головуючого-судді ОСОБА_2 ,
суддів: ОСОБА_3 ,
ОСОБА_4 ,
з секретарем судового засідання ОСОБА_5 ,
за участю:
прокурора ОСОБА_6
обвинуваченого
в режимі відеоконференції ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду матеріали кримінального провадження № 12020020170000754 від 15.12.2020 за апеляційною скаргою прокурора Козятинського відділу Хмільницької окружної прокуратури Вінницької області ОСОБА_6 на вирок Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 12.02.2025, яким
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Гвіздівці Сокирянського району Чернівецької області, одруженого, освіта середня-спеціальна, пенсіонера, українця, громадянина України, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого, не депутата,
визнано невинуватим у пред'явленому йому обвинуваченні у вчиненні ним кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 369 КК України. Виправдано ОСОБА_7 за ч. 1 ст. 369 КК України у зв'язку з недоведеністю винуватості і вчиненні вказаного кримінального правопорушення.
Вирішено питання з речовими доказами.
За вироком суду ОСОБА_7 визнаний невинуватим у тому, що він, маючи умисел на надання неправомірної вигоди службовій особі, переслідуючи мету уникнути відповідальності за адміністративні правопорушення, передбачені ч. 2 ст. 122 КУпАП, 15.12.2020 близько 13:00 год., перебуваючи в приміщенні СП « ІНФОРМАЦІЯ_2 », на автодорозі «М21» 243 км Хмільницького району Вінницької області, неодноразово висловив пропозиції службовій особі поліцейському взводу № 1 роти № 2 батальйону ІНФОРМАЦІЯ_3 сержанту поліції ОСОБА_8 про надання неправомірної вигоди та, в подальшому, близько 13:05 год. 15.12.2020 передав неправомірну вигоду в сумі 100 гривень однією купюрою з серійним номером ТА 4520212 за не притягнення його (тобто ОСОБА_7 ) до адміністративної відповідальності за наступних обставин.
Так, поліцейським взводу № 1 роти № 2 батальйону ІНФОРМАЦІЯ_3 сержантом поліції ОСОБА_8 , який згідно з п. 2 примітки до ст. 368 КК України є службовою особою, посада якого згідно з п. 3 ч. 1 ст. 6 Закону України «Про державну службу» відносяться до посад категорії "В", відповідно до ІНФОРМАЦІЯ_4 в складі автопатруля « ІНФОРМАЦІЯ_5 », здійснював патрулювання на СП « ІНФОРМАЦІЯ_2 » в с. Махнівка Хмільницького району Вінницької області.
В ході патрулювання, 15.12.2020 близько 13:00 години, ОСОБА_8 на СП « ІНФОРМАЦІЯ_2 » в с. Махнівка Козятинського району Вінницької області, на підставі ст.ст. 31, 35 Закону України «Про Національну поліцію» зупинено автомобіль марки «MERCEDES-BENZ GLK 220 CDI д.н.з. НОМЕР_1 , під керуванням громадянина ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який допустив порушення правил дорожнього руху, передбачених статтею 122 КУпАП, а саме порушення правил рядності автомобільних доріг.
У подальшому, ОСОБА_7 самостійного пройшов за поліцейським до приміщення СП « ІНФОРМАЦІЯ_2 », та в момент, коли сержантом поліції ОСОБА_8 на підставі ст. 30 Закону України «Про Національну поліцію» та ч. 2 п. 5 розділу 1 та розділу 9 «Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі», затвердженої наказом ІНФОРМАЦІЯ_6 № 1395 від 07.11.2015, складались матеріали про адміністративне правопорушення, ОСОБА_8 , усвідомлюючи, що працівник поліції є службовою особою, яка згідно зі ст. 222 КУпАП, уповноважена на розгляд справи за вчинення адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачена ст. 122 КУпАП та накладення стягнення шляхом винесення постанов про притягнення до адміністративної відповідальності, розуміючи незаконність своїх дій та достовірно знаючи про кримінальну відповідальність за надання неправомірної вигоди службовій особі, не звертаючи уваги на попередження сержанта поліції ОСОБА_9 про кримінальну відповідальність за висловлення пропозиції та надання неправомірної вигоди службовій особі, діючи умисно, перебуваючи в приміщенні СП « ІНФОРМАЦІЯ_2 » в с. Махнівка Хмільницького району Вінницької області, поклав на письмовий стіл неправомірну вигоду у вигляді грошових коштів в сумі 100 гривень однією купюрою з серійним номером ТА 4520212, з метою уникнення відповідальності та невинесення відносно нього постанови про притягнення до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 122 КУпАП.
Таким чином, ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 369 КК України - пропозиція службовій особі надати їй неправомірну вигоду та надання такої вигоди за не вчинення службовою особою в інтересах того, хто пропонує та надає таку вигоду будь-якої дії з використанням наданої їй влади.
Оцінюючи всі надані суду стороною обвинувачення у кримінальному провадженні докази в їх сукупності з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення, розглянувши кримінальне провадження по суті, провівши у повному обсязі судовий розгляд, допитавши обвинуваченого та свідків, дослідивши надані докази, перевіривши доводи учасників процесу, з'ясувавши у них, чи всі докази подані ними на підтвердження своїх доводів, суд дійшов до переконання, що стороною обвинувачення не доведено вчинення обвинуваченим кримінального правопорушення, передбаченого, ч. 1 ст. 369 КК України, тому за пред'явленим обвинуваченням він підлягає визнанню невинуватим і судом виправданим.
В апеляційній скарзі прокурор Козятинського відділу Хмільницької окружної прокуратури Вінницької області ОСОБА_6 , порушує питання про скасування вироку суду першої інстанції. Просить у порядку ч. 3 ст. 404 КПК України повторно допитати свідків ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , а також повторно дослідити письмові докази, надані стороною обвинувачення: витяг з ЄРДР № 12020020170000754 від 15.12.2020; постанову про визнання речових доказів від 15.12.2020; ухвалу слідчого судді від 17.12.2020; ухвалу слідчого судді від 13.01.2021 про надання дозволу на тимчасовий доступ до інформації, яка містить конфіденційну інформацію; протокол огляду предмету від 18.01.2021; постанову про приєднання до справи речових доказів від 18.01.2021; DVD-диск з вмістом відеозаписів вилучених з ІНФОРМАЦІЯ_3 , що в АДРЕСА_2 , які велися за допомогою нагрудних реєстраторів поліцейського (АВ 00039) та (АВ00144), які знаходились в поліцейського батальйону ІНФОРМАЦІЯ_7 , за період часу з 12:00 год. по 14:00 год. 15.12.2020 під час несення ним служби на СП « ІНФОРМАЦІЯ_2 » в с. Махнівка Хмільницького району; ухвалу слідчого судді від 19.01.2021 про накладення арешту на DVD-диск з вмістом відеозаписів вилучених з ІНФОРМАЦІЯ_3 , що в АДРЕСА_2 . Допитати в судовому засіданні свідка ОСОБА_8 , дослідити протокол огляду місця події від 15.12.2020 з додатками та речовий доказ грошову купюру 100 грн. із серійним номером ФБ 4520212. Ухвалити новий вирок, яким визнати ОСОБА_7 винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 369 КК України, та призначити покарання у виді штрафу в розмірі 2 тис. неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 34 тис. грн. Вирок в частині вирішення питання щодо речових доказів залишити без змін.
Свої вимоги мотивує тим, що вирок суду першої інстанції є незаконним i необґрунтованим та таким, що не відповідає вимогам ст. 370 КПК України через невідповідність висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження, істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, у зв'язку з чим на підставі п. 2, 3, 4 ч. 1 ст. 409, п. 2, 3 ч. 1 ст. 411, ч. 1 ст. 412, п. 3 ч. 1 ст. 413 КПК України даний вирок підлягає скасуванню.
Зокрема, під час судового розгляду суд, дослідивши докази по справі, однобічно оцінив їх, свідомо ставши на сторону обвинуваченого, не надав належну оцінку доказам обвинувачення, навів непереконливі обставини, через які визнав обвинувачення недоведеним, не правильно застосував закон про кримінальну відповідальність та зробив висновки, які не відповідають фактичним обставинам справи.
Твердження ОСОБА_7 про, нібито, сплату штрафу шляхом надання готівкових коштів в розмірі 100 грн. за вчинене адміністративне правопорушення, передбачене ч. 5 ст. 121 КУпАП B повній мірі спростовується дослідженими в ході судового розгляду доказами.
Таким чином, суд першої інстанції не врахував вищезазначені докази та виправдовуючи ОСОБА_7 по обвинуваченню у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 369 КК, не дотримався вимог п. 1 ч. 3 ст. 374 КПК та допустив невідповідність своїх висновків фактичним обставинам кримінального провадження, безпідставно не взявши до уваги докази, які могли істотно вплинути на його висновки.
З матеріалів справи слідує, що судом першої інстанції змінено встановлений порядок дослідження доказів із спрощеного на повне дослідження доказів в судовому засіданні. Зокрема, суд ухвалив допитати всіх свідків, дослідити всі письмові та речові докази. Крім того, прокурор наполягав на допиті всіх зазначених в реєстрі свідків, в тому числі свідка ОСОБА_12 , а також дослідженні письмових та речових доказів. Вказана позиція сторони обвинувачення підтверджується неодноразово заявленими клопотаннями про допит свідка ОСОБА_12 . Крім того, з метою забезпечення повноти судового розгляду та з'ясування всіх обставин справи, необхідно в судовому засіданні оглянути відеофайли з боді-камери свідка ОСОБА_12 .
Крім того, є необхідність в дослідженні письмового доказу, а саме протоколу огляду місця події від 15.12.2020 з додатками, який проведено за участі понятих ОСОБА_10 та ОСОБА_11 , в ході якого вилучено грошові кошти, надані обвинуваченим та речовий доказ грошову купюру 100 грн із серійним номером ТА 4520212. Вказані докази слід дослідити за участю свідків ОСОБА_10 та ОСОБА_11 з метою усунення розбіжностей у їх показах.
Заслухавши суддю-доповідача, прокурора ОСОБА_6 , який підтримав свою апеляційну скаргу, виступ обвинуваченого ОСОБА_7 , який заперечив щодо задоволення апеляційної скарги прокурора, відповідно до ч. 3 ст. 404 КПК за клопотанням прокурора повторно дослідивши обставини, встановлені під час кримінального провадження, вивчивши та перевіривши матеріали провадження, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступного висновку.
Відповідно до ст. 370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу.
Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Згідно ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Невинуватість обвинуваченого ОСОБА_7 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 369 КК України, встановлена судом першої інстанції з дотриманням вимог матеріального та процесуального закону, на підставі об'єктивно та в повному обсязі з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та правильно оціненими судом, відповідно до вимог ст. 94 КПК України. Висновки у вироку суду відповідають фактичним обставинам кримінального провадження, яке розглянуто судом першої інстанції з дотриманням вимог ст. 370 КПК України, з огляду на наступне.
Частиною першою статті 369 КК України передбачена відповідальність за пропозицію чи обіцянку службовій особі надати їй або третій особі неправомірну вигоду, а так само надання такої вигоди за вчинення чи невчинення службовою особою в інтересах того, хто пропонує, обіцяє чи надає таку вигоду, чи в інтересах третьої особи будь-якої дії з використанням наданої їй влади чи службового становища.
Під час судового розгляду беззаперечно було встановлено, що поліцейським взводу № 1 роти № 2 батальйону ІНФОРМАЦІЯ_3 сержантом поліції ОСОБА_8 , який згідно з п. 2 примітки до ст. 368 КК України є службовою особою, посада якого згідно з п. 3 ч. 1 ст. 6 Закону України «Про державну службу» відносяться до посад категорії "В", відповідно до Дислокації сил та засобів роти № 1 батальйону Управління патрульної поліції у Вінницькій області в складі автопатруля « ІНФОРМАЦІЯ_5 », здійснював патрулювання на СП « ІНФОРМАЦІЯ_2 » в с. Махнівка Хмільницького району Вінницької області.
В ході патрулювання, 15.12.2020 близько 13:00 години, ОСОБА_8 на СП « ІНФОРМАЦІЯ_2 » в с. Махнівка Козятинського району Вінницької області, на підставі ст.ст. 31, 35 Закону України «Про Національну поліцію» зупинено автомобіль марки «MERCEDES-BENZ GLK 220 CDI д.н.з. НОМЕР_1 , під керуванням громадянина ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який допустив порушення правил дорожнього руху, передбачених статтею 122 КУпАП, а саме порушення правил рядності автомобільних доріг.
Допитаний у ході апеляційного розгляду свідок ОСОБА_10 повідомив колегії суду наступне, що на посту патрульної поліції останнього зупинили працівники поліції, щоб він став свідком у справі передачі грошових коштів.
ОСОБА_10 зазначив, що зі слів працівника поліції йому стало відомо, що якась особа намагалася дати гроші поліцейському - це все, що свідок знає, яку суму грошей обіцяли дати - теж не пам'ятає.
Допитаний повідомив, що пам'ятає як підписував певні процесуальні папери, проте, які саме не пам'ятає, у зв'язку з тим що пройшло багато часу.
Також, останній повідомив, що ні прізвище, ні ім'я, ні зовнішність особи, яка пропонувала грошові кошти зі слів працівників поліції не пам'ятає, оскільки дані події сталися давно.
Допитаний у ході апеляційного розгляду свідок ОСОБА_8 повідомив колегії суддів наступне, що оскільки справа була дуже давно не дуже добре пам'ятає її обставини.
15.12.2020 близько 12:00 год. за порушення Правил дорожнього руху, а саме за рух у крайній лівій смузі руху при вільній крайній смузі був зупинений транспортний засіб, який саме ОСОБА_8 не пам'ятає.
Під час спілкування ОСОБА_8 з обвинуваченим, останньому було повідомлено, що згідно з ст. 40 Закону України «Про Національну поліцію України» буде вестися відеофіксація, було повідомлено про два порушення ПДР, а саме: за рух у крайній лівій смузі при вільній правій смузі та те, що ОСОБА_7 не був пристебнутий ременем безпеки.
Надалі, свідок ОСОБА_8 під час розмови з обвинуваченим вирішив скласти протокол про адміністративне правопорушення за меншою санкцією статті.
ОСОБА_8 пішов оформляти протокол про адміністративне правопорушення до стаціонарного посту, куди згодом прийшов обвинувачений ОСОБА_7 та нічого не пояснюючи поставив 100 гривень на постанову, яку писав ОСОБА_8 . Дана постанова не була ще повністю оформлена, оскільки останній встиг написати лише половину. Також, ОСОБА_8 зазначив, що точно не пам'ятає, що казав обвинувачений коли зайшов всередину, проте можливо просив, що не потрібно писати постанову. Поведінка ОСОБА_7 була спокійна та виважена, після того як він поставив кошти на стіл, розвернувся та пішов на вихід.
ОСОБА_8 просив гроші забрати та попередив ОСОБА_7 про кримінальну відповідальність, чи надавав обвинувачений будь-які пояснення свідок не пам'ятає, оскільки пройшло вже багато часу.
Дана постанова про притягнення особи до адміністративної відповідальності виносилася не через планшет, оскільки він не працював. Дані про особу треба було перевіряти через чергову службу і виносити письмову постанову, а тому через погодні умови було прийнято рішення робити це всередині поста.
Крім того, свідок зазначив, що не пам'ятає чи казав ОСОБА_7 , що даними коштами у сумі 100 гривень, він лише хоче оплатити штраф.
ОСОБА_8 повідомив, що всередині поста патрульної поліції є термінал, яким можна сплатити штраф, проте для того, щоб зробити дану дію потрібно мати постанову з реквізитами.
До того ж, ОСОБА_8 сказав, що на момент того, як сталася дана ситуація він обіймав зазначену посаду вже 2 роки, проте ситуація, коли особа намагається сплатити штраф через працівника органу поліції, у нього була вперше в житті.
ОСОБА_8 ще раз наголосив, що обвинувачений поводив себе спокійно та в один момент заявив, що ніяких коштів він не давав.
Допитаний у ході апеляційного розгляду свідок ОСОБА_13 повідомив колегії суддів наступне, що даної справи вже не пам'ятає.
Останній зазначив, що його зупинили на посту Махнівка, далі його попросили розписатися у певних документах, але самого факту передачі коштів останній не бачив та як все відбувалося не знає.
Працівник поліції повідомив за яких обставин було його зупинено, та попросив стати свідком.
ОСОБА_13 , повідомив, що дійсно бачив грошові кошти у сумі 100 грн. на столі, проте хто їх туди поставив та за яких обставин не знає.
Також, працівники поліції йому не повідомляли, про те, що особа, яка намагалася дати гроші порушила напередодні правила дорожнього руху.
ОСОБА_13 не бачив та не знає особу обвинуваченого.
Доводи прокурора про те, що обвинувачений розумів, що залишені у приміщенні поліцейського пункту гроші є неправомірною вигодою, а також те, що обвинувачений навіть після попередження про кримінальну відповідальність за пропозицію неправомірної вигоди свої протиправні дії не зупинив є необґрунтованими та спростовуються дослідженими письмовими доказами та показами свідків.
Так, судом апеляційної інстанції за клопотанням прокурора були дослідженні наступні докази:
- витяг з ЄРДР № 12020020170000754 від 15.12.2020, відповідно до якого були внесені відомості про кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 369 КК України;
- постанову про визнання речових доказів від 15.12.2020, з якої вбачається, що одну грошову купюру номіналом 100 гривень із серійним номером ТА 4520212 визнано речовим доказом;
- ухвалу слідчого судді від 17.12.2020, відповідно до якої накладено арешт на одну грошову купюру номіналом 100 гривень із серійним номером ТА 4520212, яку було виявлено та вилучено під час проведення огляду на робочому столі в приміщенні СП « ІНФОРМАЦІЯ_2 », яку ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , житель АДРЕСА_1 ;
- ухвалу слідчого судді від 13.01.2021, відповідно до якої надано слідчому СВ відділення поліції №2 Хмільницького РВП ГУНП у Вінницькій області старшому лейтенанту поліції ОСОБА_14 (посвідчення ВНП №002691 видане 29.12.2016 ГУНП у Вінницькій області, спеціальний жетон №0107336) дозвіл на тимчасовий доступ до інформації, яка містить конфіденційну інформацію, володільцем якої являється ІНФОРМАЦІЯ_7 , що розташоване по АДРЕСА_2 , а саме дозвіл виготовити копію відеозаписів з нагрудних реєстраторів поліцейського (АВ 00039) та (АВ 00144), яка знаходилась в поліцейського батальйону ІНФОРМАЦІЯ_7 ОСОБА_8 за період часу з 12:00 год. по 14:00 год. 15.12.2020, шляхом копіювання інформації з сервера належного ІНФОРМАЦІЯ_7 на переносний оптичний диск для збереження інформації у цифровому вигляді (DVD-R диск);
- протокол огляду предмету від 18.01.2021, з якого вбачається, що проводився огляд диску марки формату DVD+R, ємністю 4.7 GB;
- постанову про приєднання до справи речових доказів від 18.01.2021, відповідно до якої DVD-диск з вмістом відеозаписів вилучених з ІНФОРМАЦІЯ_3 , що в АДРЕСА_2 , які велися за допомогою нагрудних реєстраторів поліцейського (АВ 00039) та (АВ 00144), які знаходились в поліцейського батальйону ІНФОРМАЦІЯ_7 ОСОБА_8 , за період часу з 12:00 год. по 14:00 год. 15.12.2020 під час несення ним служби на СП « ІНФОРМАЦІЯ_2 » в с. Махнівка Хмільницького району визнано речовим доказом.
Під час апеляційного розгляду прокурор звернувся до суду з клопотанням про долучення до матеріалів кримінального провадження протоколу огляду та купюри номіналом 100 гривень як додаткових доказів.
Колегія суддів відмовляє у задоволенні зазначеного клопотання, оскільки відповідно до ч. 1 ст. 404 КПК України, апеляційний суд не проводить дослідження доказів, які не були предметом судового розгляду в суді першої інстанції, за винятком випадків, передбачених цим Кодексом.
Частиною 3 ст. 404 КПК України, нові докази можуть бути досліджені лише у разі, якщо буде встановлено, що сторона не могла надати їх до суду першої інстанції з об'єктивних причин.
У постанові Верховного Суду від 10.12.2020 у справі №?463/4626/18 (провадження №?51-3626км20) зазначено: «апеляційний суд обґрунтовано відмовив стороні обвинувачення у долученні до матеріалів провадження додаткових доказів, оскільки такі докази не були предметом дослідження у суді першої інстанції, а прокурором не наведено жодних об'єктивних причин, які б унеможливили подання таких доказів раніше».
Аналогічна правова позиція викладена у постанові ВС від 18.03.2021 у справі №?487/1016/18 (провадження №?51-3002км20): «долучення нових доказів на стадії апеляційного перегляду можливе лише за умови надання стороною відповідного обґрунтування неможливості їх подання до суду першої інстанції. Інакше це порушує принцип змагальності та процесуального балансу сторін».
Оскільки протокол огляду та купюра не досліджувались у суді першої інстанції, а обґрунтованих причин їх неподання раніше прокурором не наведено, клопотання про їх долучення підлягає відмові.
Також, судом апеляційної інстанції за допомогою технічних засобів досліджено DVD-диск з вмістом відеозаписів вилучених з ІНФОРМАЦІЯ_3 , що в АДРЕСА_2 , які велися за допомогою нагрудних реєстраторів поліцейського (АВ 00039) та (АВ 00144), які знаходились в поліцейського батальйону ІНФОРМАЦІЯ_7 ОСОБА_8 , за період часу з 12:00 год. по 14:00 год. 15.12.2020 під час несення ним служби на СП « ІНФОРМАЦІЯ_2 » в с. Махнівка Хмільницького району.
Так, з відеофайлу 20201215211140000227 вбачається, що співробітник поліції, перебуваючи на пості, зупинив автомобіль під керуванням ОСОБА_7 , та вказав, що останній допустив порушення п. 11.5 ПДР, оскільки рухався не у тій полосі, хоча мав би їхати ближче до краю дороги, адже відповідна смуга була вільна. Також поліцейський вказав, що ОСОБА_7 порушив ПДР України, оскільки не пристебнутий ременем безпеки; штраф за порушення правил рядності доріг становить 425 грн, за не пристебнутий ремінь безпеки - 51 грн, тож має місце два порушення. Дослівно поліцейський сказав так: «Я думаю, що краще поступити так, щоб написати вам 51 грн штрафу. Якщо бажаєте більше - напишу більше». Якби було одне порушення, як вказав поліцейський, він би відпустив ОСОБА_7 . А оскільки їх два, то він має накласти стягнення за серйозніше правопорушення, однак він входить в положення та накладає стягнення 51 грн за непристебнутий ремінь. Поліцейський перепитав ОСОБА_7 , чи він згоден на штраф 51 грн, на що той кивнув головою, заперечень не висловив. У подальшому, поліцейський запропонував зачекати ОСОБА_7 в автомобілі, поки той оформить документи, або пройти з ним до посту.
Разом з тим, з відеофайлу 20201215211204000228 суду стало відомо, що поліцейський говорить: «Ми нічого лишнього вам не зробим», далі ОСОБА_7 кладе на стіл у поліцейському пункті одну купюру грошей. Поліцейський говорить, щоб той забрав; дослівно « Не потрібно, за це є кримінальна відповідальність, заберіть, будь ласка…». ОСОБА_7 махає рукою, щось говорить (якість звуку не дає можливості встановити зміст) та виходить з приміщення. Поліцейський дзвонить колезі, пояснює, що особа залишила неправомірну вигоду, сказавши «Це вам…», та з'ясовує порядок своїх наступних дій.
Прокурор у судовому засідання стверджував, що обвинувачений на зауваження поліцейського про кримінальну відповідальність відповів «…Я знаю, я знаю…»; однак з відеозаписів це не підтверджується.
Також, з протоколу огляду предмета від 18.01.2021 було встановлено, що у ньому зафіксована розмова ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , де вказано, що обвинувачений після того, як поліцейський сказав йому забрати кошти, відповів «Я нічого Вам не даю!». З диску з відеозаписом не вбачається за можливе встановити, що саме відповів обвинувачений, проте зміст вказаного протоколу огляду предмета ставить під сумнів наявність в обвинуваченого умислу надати неправомірну вигоду. Суд зауважує, що роз'яснення поліцейського про наслідки за надання неправомірної вигоди посадовій особі були вкрай неповними та незрозумілими, не розкривали суті та змісту повідомлення, що підтверджується відеозаписом та протоколом огляду предмету. Фактично належного роз'яснення не було.
До того ж, з відеофайлу 20201215212043000240 стало відомо, що на ОСОБА_7 складено постанову та накладено стягнення 425 грн за те, що ОСОБА_7 їхав в лівій смузі, однак останній заперечує, вказує, що йому поліцейський повідомив, що у нього штраф 51 грн, й це зафіксовано на камерах. Поліцейський заперечує. Вказує, що по факту порушення він й склав постанову.
Так, після того, як колегією суддів апеляційної інстанції були дослідженні дані відеозаписи обвинувачений ОСОБА_7 надав наступні пояснення, що штраф був чи 51 грн. чи 53 грн., точно не пам'ятає. Працівник поліції попросив зачекати поки він оформить протокол про притягнення до адміністративної відповідальності, зачекавши поки поліцейський зробить дані дії, ОСОБА_7 зайшов до посту через 10 хв. та заніс 100 грн. за штраф та поклав їх на стіл.
Обвинувачений зазначає, що не мав на меті надати неправомірну вигоду працівнику поліції, оскільки розумів, що останній вже склав на нього протокол, а тому просто хотів таким чином розрахуватися за штраф.
Більше того, зайшовши всередину поста ОСОБА_7 бачив, що працівник поліції саме заповнює протокол, тобто половина вже була заповнена.
Також, ОСОБА_7 зазначив, що раніше на постах можна було розрахувати грошовими коштами за штраф, потім така функція зникла, проте він думав, що на таких постах ще можна, а тому поставив кошти на стіл.
ОСОБА_7 зазначив, що той факт, що він дійсно хотів розрахуватися за штраф і підтверджується його поведінкою.
Колегія суддів апеляційної інстанції прийшла до висновку, що із зазначеного слідує, що подією, яка передувала нібито наданню неправомірної вигоди, було складання адміністративних матеріалів щодо накладення стягнення на ОСОБА_7 за непристебнутий ремінь безпеки. Склад такого правопорушення охоплюється ч. 5 ст. 121 КУпАП. Як суду першої інстанції так і суду апеляційної інстанції не було надано доказів, що така постанова взагалі складалась. Зміст обвинувального акту взагалі не містить жодних посилань на обставини притягнення ОСОБА_7 до адміністративної відповідальності за правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 121 КУпАП, хоча в цій частині відповідні події мали суттєве значення для встановлення дійсних обставин у справі, адже за наявності відповідної постанови суд міг оцінити суб'єктивне ставлення ОСОБА_7 до всласних дій.
Тобто з відеозапису слідує, що обвинувачений надав кошти поліцейському у зв'язку зі складенням постанови за ч. 5 ст. 121 КУпАП, а не за ч. 2 ст. 122 КУпАП, за які санкцією статті передбачені різні розміри штрафів (відеофайл 20201215212043000240).
Залишенню коштів ОСОБА_7 передувало повідомлення поліцейського про накладення на нього штрафу у розмірі 51 грн. Сам обвинувачений пояснив в суді першої інстанції, що він залишив ці кошти в рахунок сплати такого штрафу, дану інформацію він підтвердив і в суді апеляційної інстанції.
При цьому, на думку суду, малоймовірним видається, що особа мала умисел уникнути відповідальності шляхом підкупу поліцейського через притягнення його до відповідальності за порушення, з яким він погодився, й наслідком якого було стягнення у розмірі 51 грн, адже така сума є незначною, й доказів того, що в результаті стягнення могли б настати негативні наслідки для особи немає, а також з огляду на поведінку ОСОБА_7 . Стороною обвинувачення не надано доводів та доказів, що застосування до обвинуваченого штрафу за непристебнутий ремінь безпеки в силу інших особистих обставин, як-от зайняття певної посади, необхідність виконувати певні обов'язки тощо, могло спричинити для нього такі негативні наслідки, що у нього виник умисел уникнути покарання шляхом надання неправомірної вигоди. Дії на притягнення до відповідальності за порушення, передбачене ч. 2 ст. 122 КУпАП, були вчинені поліцейським не одразу. При цьому поліцейський демонструє непослідовність у прийнятті такого рішення, та зміну своєї позиції у виборі застосування стягнення після повідомлення особі-порушнику про вже прийняте рішення. Дії у виді надання поліцейському неправомірної вигоди за не притягнення до відповідальності за ч. 2 ст. 122 КУпАП ані перед складанням відповідної постанови, ані після її складання ОСОБА_7 жодними доказами не доводяться.
Колегія суддів наголошує, що із матеріалів справи вбачається, що факт залишення грошових коштів у розмірі 100 грн. на столі в службовому приміщенні поліції мав місце після того, як працівником поліції ОСОБА_7 було озвучено суму адміністративного штрафу (51 грн) та запропоновано дочекатися складання постанови про адміністративне правопорушення. Враховуючи контекст вказаних подій, дії обвинуваченого слід розглядати як реалізацію свого обов'язку щодо сплати штрафу, а не як надання неправомірної вигоди.
Суд також звертає увагу, що:
?грошові кошти не були передані особисто працівнику поліції, а залишені на столі без будь-яких слів чи дій, які б однозначно свідчили про їхнє призначення як неправомірної вигоди;
? ОСОБА_7 не вживав жодних активних дій чи висловлювань, які б свідчили про бажання останнього спонукати до незаконної поведінки посадової особи, яка складала відносно нього адміністративні матеріали;
?навпаки, зі змісту відеозапису події вбачається, що ОСОБА_7 міг прямо заявити: «Я нічого вам не даю», а жест руки, зафіксований на записі, лише свідчить про небажання повертати залишені кошти, що не є достатнім для висновку про надання неправомірної вигоди.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 369 КК України, кримінальна відповідальність настає лише за пропозицію, обіцянку або надання неправомірної вигоди службовій особі, тобто за наявності умислу на схилення такої особи до вчинення або невчинення дій з використанням службового становища.
Вказаний склад злочину є умисним, а тому його вчинення передбачає наявність прямого умислу на надання саме неправомірної вигоди, а не виконання законного обов'язку.
Із матеріалів справи слідує, що ОСОБА_7 залишив грошові кошти без чітких ознак наміру вплинути на поведінку працівника поліції, тому це не є достатнім для притягнення особи до кримінальної відповідальності за ст. 369 КК України.
Оскільки, ключовою ознакою складу інкримінованого кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 369 КК України, є наявність прямого умислу, що означає усвідомлення особою протиправного характеру своєї поведінки, розуміння, що вона пропонує або надає неправомірну вигоду службовій особі.
Однак, у даному кримінальному провадженні відсутні докази, які б свідчили про наявність у ОСОБА_7 такого умислу.
Зокрема колегія суддів дослідивши письмові докази та відеозаписи дійшла до висновку, що, зокрема, сам обвинувачений ОСОБА_7 пояснив, що не мав наміру впливати на дії працівника поліції, оскільки вважав, що постанова про адміністративне правопорушення вже була фактично оформлена. З його слів, він зайшов до поста через приблизно 10 хв. після початку оформлення документів та залишив 100 грн. з метою оплатити штраф, не вбачаючи в цьому нічого протиправного.
Обставини справи свідчать про те, що ОСОБА_7 перебував у стані неповного розуміння процедури оплати адміністративного штрафу, що характерно для пересічного громадянина, який не знайомий з технічною специфікою роботи органів поліції. Як встановлено, в момент події термінал для оплати штрафів був у наявності, однак для його використання необхідно було мати постанову з відповідними реквізитами, яка ще не була сформована.
Зі змісту відеозапису та показань самого поліцейського ОСОБА_8 вбачається, що ОСОБА_7 не висловлював жодних прохань, умов чи пропозицій щодо непритягнення його до відповідальності, не наполягав на «вирішенні питання на місці», не обіцяв чи не натякав на надання будь-яких вигод, не вимагав змінити кваліфікацію порушення чи не оформлювати матеріали взагалі.
Вказівка поліцейського ОСОБА_8 про те, що за це передбачено кримінальна відповідальність, була фрагментарною, короткою та незрозумілою, не містила чіткого роз'яснення юридичних наслідків. Це узгоджується з висновками суду, який підкреслив, що роз'яснення поліцейського не розкривали змісту складу злочину, не були адресними та не сприяли формуванню у особи розуміння наявності складу злочину в її діях.
Крім того, з протоколу огляду предмета від 18.01.2021 вбачається, що після заклику забрати кошти ОСОБА_7 відповів: «Я нічого Вам не даю!» - ця фраза, навіть якщо сприймати її емоційною чи ситуативною, прямо заперечує факт надання неправомірної вигоди. Зміст цієї репліки об'єктивно суперечить тезі сторони обвинувачення про існування у ОСОБА_7 прямого умислу на підкуп службової особи.
Таким чином, відсутність ініціативи у ОСОБА_7 щодо надання неправомірної вигоди, його впевненість, що він оплачує штраф, відсутність будь-яких корисливих мотивів чи вимог до службової особи, а також неадекватна і незрозуміла реакція самого поліцейського, що не пояснив належним чином суті його застережень, - виключають можливість визнання наявності прямого умислу, необхідного для кримінально-правової кваліфікації дій обвинуваченого за ч. 1 ст. 369 КК України.
Також Європейський суд з прав людини у справі «Раманаускас проти Литви» (2008) наголосив, що кримінальна відповідальність за корупційні правопорушення має ґрунтуватися на достовірних доказах існування умислу надати неправомірну вигоду, а не на припущеннях або оціночних судженнях правоохоронців.
Апеляційний суд також бере до уваги обставини, що свідчать про непослідовність та неповноту показань свідків, залучених до фіксації події, яка стала підставою для пред'явлення обвинувачення ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 369 КК України.
Зокрема, свідки ОСОБА_10 та ОСОБА_13 , які були зупинені працівниками поліції як свідки, під час апеляційного розгляду не змогли надати достовірної та конкретної інформації про обставини вчинення інкримінованого діяння. Вказані особи не бачили факту передачі грошових коштів, не знають особу, яка залишила гроші на столі, та не можуть підтвердити, з якою метою ці кошти були залишені.
ОСОБА_10 зазначив, що не пам'ятає зовнішність особи, яка нібито намагалася дати гроші, а також не пам'ятає зміст процесуальних документів, які він підписував, посилаючись на значний проміжок часу, що минув з моменту події.
ОСОБА_13 підтвердив лише факт наявності купюри на столі, проте не знає, ким вона була залишена і за яких обставин.
Свідок ОСОБА_8 , працівник поліції, хоча і вказав на сам факт залишення грошових коштів обвинуваченим, однак не зміг чітко відтворити формулювання, які використовував ОСОБА_7 при цьому. Свідок не запам'ятав, чи говорив обвинувачений щось на кшталт прохання не оформлювати протокол або не притягати його до відповідальності.
Він підкреслив, що поведінка ОСОБА_7 була спокійною, врівноваженою, без ознак нав'язливості чи тиску. При цьому сам ОСОБА_8 підтвердив, що подібна ситуація, коли особа намагається залишити грошові кошти з метою сплати штрафу безпосередньо через працівника поліції, трапилася з ним уперше за час служби. Цей факт, на думку колегії суддів, свідчить про наявність імовірного непорозуміння з боку ОСОБА_7 щодо процедури оплати адміністративного штрафу, зумовленого як відсутністю належного роз'яснення від поліцейського, так і технічними особливостями оформлення постанови у письмовому вигляді через несправність планшета.
З урахуванням зазначеного, колегія суддів вважає, що показання вказаних свідків не містять чітких та несуперечливих відомостей щодо факту, змісту та мотивів залишення грошових коштів обвинуваченим, а тому не можуть бути покладені в основу обвинувального вироку як докази, що беззаперечно підтверджують наявність в його діях складу кримінального правопорушення.
Колегія суддів апеляційного суду також звертає увагу на неоднозначність відеозапису події, дослідженого під час судового розгляду. Так, із запису не вбачається будь-яких чітких та недвозначних формулювань обвинуваченого ОСОБА_7 , які б однозначно свідчили про призначення ним залишених грошових коштів саме як неправомірної вигоди працівнику поліції. Крім того, зафіксована на відеозаписі реакція обвинуваченого після попередження поліцейського про кримінальну відповідальність за надання неправомірної вигоди не дає підстав стверджувати, що ОСОБА_7 усвідомлював протиправний характер власних дій та мав намір вплинути на рішення службової особи. Навпаки, у протоколі огляду предмета від 18.01.2021 зафіксовано, що обвинувачений після зауваження поліцейського заявив: «Я нічого Вам не даю!». Зазначена репліка обвинуваченого, зафіксована у процесуальному документі та частково підтверджена відеозаписом, додатково свідчить про відсутність у ОСОБА_7 прямого умислу на передачу неправомірної вигоди службовій особі та ставить під обґрунтований сумнів твердження сторони обвинувачення щодо наявності такого умислу в його діях.
У сукупності досліджені апеляційним судом докази не підтверджують наявності у діях ОСОБА_7 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 369 КК України. Стороною обвинувачення не доведено поза розумним сумнівом наявності обов'язкових елементів об'єктивної та суб'єктивної сторони складу злочину, а саме:
- відсутні належні, допустимі та достовірні докази того, що ОСОБА_7 висловлював пропозицію чи обіцянку неправомірної вигоди службовій особі або мав на меті вплинути на службову діяльність працівника поліції;
- наявність лише самого факту залишення грошових коштів без супровідного формулювання, яке б прямо свідчило про корисливу мету, не може розцінюватися як пропозиція чи надання неправомірної вигоди в розумінні ст. 369 КК України;
- відеозапис, який став основою для обвинувачення, не містить чітких і недвозначних ознак умислу на вчинення саме кримінально караного діяння, а фраза обвинуваченого «Я нічого вам не даю!», зафіксована у протоколі огляду предмета, лише підтверджує відсутність такого умислу;
- з урахуванням непослідовних показань свідків, обставин події та поведінки обвинуваченого, суд вважає імовірним, що мала місце помилка у розумінні процедури оплати штрафу, а не умисна дія, спрямована на підкуп службової особи;
- обвинувачений діяв відкрито, не мав конфлікту з працівником поліції, не чинив тиску чи не висловлював жодних вимог, що могло б свідчити про бажання вплинути на винесення рішення щодо адміністративного правопорушення.
Зазначене узгоджується з правовими позиціями Верховного Суду, згідно з якими обов'язковою умовою для притягнення особи до кримінальної відповідальності за ч. 1 ст. 369 КК України є встановлення прямого умислу на надання неправомірної вигоди з метою впливу на службову особу (постанова ВС від 24.03.2022 у справі № 438/685/20, провадження № 51-2767км21; постанова ВС від 03.03.2022 у справі № 522/20969/18, провадження № 51-2690км20).
Верховний Суд у вказаних рішеннях наголосив, що сам по собі факт передання коштів без доведеності умислу не є достатнім для кваліфікації дій особи як злочину.
Отже, за таких обставин колегія апеляційного суду погоджується з висновками суду першої інстанції, що показання допитаних свідків жодним чином не підтверджують вину обвинуваченого в інкримінованому йому діянні. Так, жоден зі свідків не був очевидцем дій, які ставлять у вину ОСОБА_7 . Інформація щодо кримінального правопорушення була ними отримана зі слів інших осіб. Сторона обвинувачення вважає, що основним беззаперечним доказом винуватості ОСОБА_7 є відеозаписи з бодікамер поліцейського, однак суд з такими доводами не погоджується, оскільки самі відеозаписи не містять доказів вини ОСОБА_7 в інкримінованому діянні.
Натомість, виклад в обвинувальному акті фактичних обставин є спотвореним та таким, що не відповідає дійсності.
Оцінюючи зазначені вище докази в їх сукупності з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення, допитавши обвинуваченого та свідків, дослідивши надані докази, перевіривши доводи учасників процесу, колегія суддів вважає, що стороною обвинувачення не доведено вчинення обвинуваченим кримінального правопорушення, передбаченого, ч. 1 ст. 369 КК України, тому за пред'явленим обвинуваченням він підлягає визнанню невинуватим і судом виправданим. Подібний висновок зазначений у рішенні першої інстанції.
Відповідно до ст. 62 Конституції України ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення.
Не заслуговують на увагу і доводи апеляційної скарги прокурора про те, що суд першої інстанції, дослідивши докази по справі, однобічно оцінив їх, свідомо ставши на сторону обвинуваченого, не надав належну оцінку доказам обвинувачення, навів непереконливі обставини, через які визнав обвинувачення недоведеним, не правильно застосував закон про кримінальну відповідальність та зробив висновки, які не відповідають фактичним обставинам справи.
Так, судом зазначено, що дослідивши вказані докази, з врахуванням їх належності та допустимості, суд першої інстанції вважає недоведеним факт вчинення ОСОБА_7 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 369 КК України, а саме - пропозиція службовій особі надати їй неправомірну вигоду та надання такої вигоди за не вчинення службовою особою в інтересах того, хто пропонує та надає таку вигоду будь-якої дії з використанням наданої їй влади.
На підтвердження вини ОСОБА_7 досліджено вказані вище докази, на які посилається прокурор, однак вина обвинуваченого у вчиненні інкримінованого йому порушення такими доказами не доводиться поза розумним сумнівом.
Згідно ч. 2 ст. 94 КПК України жоден доказ не має наперед встановленої сили.
Згідно ч. 3 ст. 373 КПК України обвинувальний вирок не може ґрунтуватися на припущеннях і ухвалюється лише за умови доведення у ході судового розгляду винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення, а згідно ч. 4 ст. 17 КПК України усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь такої особи.
Таким чином, доводи апеляційної скарги прокурора, що вирок суду першої інстанції підлягає скасуванню через невідповідність висновків суду, викладених у ньому, фактичним обставинам кримінального провадження та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність в ході апеляційного розгляду не знайшли свого підтвердження.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 373 КПК України, виправдувальний вирок ухвалюється у разі, якщо не доведено, що в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення.
Суд першої інстанції дійшов правильного висновку про необхідність виправдати ОСОБА_7 за ч. 1 ст. 369 КК України у зв'язку з відсутністю в діях останнього складу інкримінованого кримінального правопорушення.
Відповідно до вищевказаного висновку, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга прокурора не підлягає задоволенню, а вирок Козятинського міськрайонного суду щодо ОСОБА_7 слід залишити без змін.
Керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 418, 419 КПК України, суд
Апеляційну скаргу прокурора залишити без задоволення.
Вирок Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 12.02.2025, стосовно ОСОБА_7 за ч. 1 ст. 369 КК України залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набуває законної сили з моменту оголошення та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом трьох місяців із дня її проголошення.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4