Номер провадження 2/754/1314/25
Справа №754/15603/24
Іменем України
04 липня 2025 року Деснянський районний суд міста Києва в складі:
Головуючого - судді Галась І.А.,
при секретарі - Кирилова А.А.
за участі: позивача - ОСОБА_1
розглянувши матеріали цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу,
06 листопада 2024 року до суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу.
Позовні вимоги обґрунтовані тим,що 30 грудня 2023 року ОСОБА_1 надав кошти ОСОБА_2 у розмірі 800 доларів США та 11000 гривень. Відповідно до умов розписки відповідач зобов'язується повернути кошти в повному обсязі своєчасно до 30 березня 2024 року без відсотків. Однак взяті на себе зобов'язання відповідач не виконав, отримані у борг кошти в обумовлений строк та станом на момент подачі позовної заяви не повернув. Оскільки відповідач не відповідає на телефоні дзвінки, позивачем метою повернення грошових коштів неодноразово направлялись вимоги про повернення боргу, зокрема позивач направив вимогу про повернення боргу від 21.07.2024 року на месенджер за номер телефону відповідача, а також поштовим відправленням №0105495552868 за останньою відомою адресою перебування відповідача.
Щодо нарахування 3% річних, інфляційних втрат, а також пені.
Із врахуванням суми грошових коштів переданих позивачем відповідачеві за розпискою, встановлено, що розмір інфляційних втрат нарахованих на суму боргу за розпискою від 30.12.2023 року становить 2296,72 грн. Таблиця розрахунку, з результатів якого зазначено вказаний розмір інфляційних втрат нарахованих на суму боргу відповідача перед позивачем відображено у додатку 5 до вказаної позовної заяви у вигляді відповідного розрахунку та формули, яка була застосована при обчисленні такого.
Також у зв'язку із прострочення боржником виконання грошового зобов'язання на сум боргу відповідача здійснюється нарахування трьох процентів річних від розміру такої заборгованості.
Станом на 29.11.2024 року, розмір нарахованих 3 процентів річних на суму заборгованості відповідача складає 678,10 грн. що визначено із застосуванням формули та наведеного розрахунку, який додано до вказаної заяви як Додаток 6.
У розписці від 30.12.2023 року зазначено, що у випадку недотримання обов'язку щодо своєчасного повернення в повному обсязі грошових коштів, відповідач зобов'язується виплатити пеню в розмірі 1% від запозиченої суми за кожен тиждень прострочення виплати.
Таким чином пеня у розмірі 1 % за кожен тиждень прострочення відповідачем виконання грошового зобов'язання за розпискою з 31.03.2024 року по 03.10.2024 року складає 11502,40 грн., що підтверджується відповідним розрахунком і формулою, які містяться в Додатку 7 до цієї заяви.
Отже, заборгованість за розпискою від 30.12.2023 року за період з 31.03.2024 року по 03.10.2023 року складає: основну суму боргу в розмірі 44240 грн. інфляційні втрати у розмірі 2296,72 грн., 3 % річних у розмірі 678,10 грн. та пені у розмірі 11502,40 грн., а всього - 5871722 грн.
Ухвалою суду від 11 листопада 2024 року позовну заяву було залишено без руху та надано строк для усунення недоліків позову.
На виконання вимог ухвали суду 19 листопада 2024 року подано заяву про усунення недолків.
Ухвалою суду від 25 листопада 2024 року відкрито провадження у справі.
Позивач під час судового засідання вимоги позову підтримав в повному обсязі.
Відповідач до судового розгляду не з'явився, про час та місце розгляду повідомлявся належним чином за останньою відомою адресою, причини неявки суду не повідомляв.
Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за свої м внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому їх дослідженні, дійшов висновку про можливість часткового задоволення позову з таких підстав.
Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.
Згідно із статтями 12, 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.
Відповідно до вимог статей 76-79 ЦПК України доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір. Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, змістом яких є не допустити судовий процес у безладний рух.
Судом встановлено, 30 грудня 2023 року ОСОБА_1 передав ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 800 доларів США та 11000 гривень. Відповідно до умов розписки відповідач зобов'язується повернути кошти в повному обсязі своєчасно до 30 березня 2024 року без відсотків. У разі недотримання цього обов'язку зобов'язався відповідач виплатити пеню в розмірі одного відсотка від запозиченої суми за кожен тиждень прострочення виплати.
Грошові кошти станом на час звернення до суду позивачу не провернуті.
Відповідно до вимоги, яка була направлена ОСОБА_1 21.07.2024 року на месенджер за номер телефону про повернення коштів в сумі 8000 доларів США та 11000 гривень ОСОБА_2 - була проігнорована.
Дана вимога відповідачем не виконана. Грошові кошти станом на час звернення до суду позивачу не провернуті.
Згідно зі ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона передає у власність другій стороні грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначеними родовими ознаками.
Відповідно до ч. 2 ст. 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем грошової суми або визначеної кількості речей.
Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво - чи багатосторонніми (договори).
Відповідно до частин першої та другої ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.
За своєю суттю розписка про отримання в борг коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.
Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.
Згідно з частинами першою та третьою ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахуванням грошової суми, що позичалась, на його банківський рахунок.
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
У матеріалах справи відсутні належні, допустимі та достатні докази того, що відповідач повністю чи частково виконав свої зобов'язання за вказаним договором позики та повернув повністю або частково кошти саме за цим договором позики.
З урахуванням наведеного, суд прийшов до висновку, що відповідач не виконав зобов'язання за даним договором, а тому зобов'язаний повернути позивачу борг в сумі 800 доларів США та 11000 гривень.
Відтак грошове зобов'язання відповідача перед позивачем вбачається з розписки від 30.12.2023 року, яка підписана відповідачем.
Згідно ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦК України).
Згідно ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).
Відповідно до ст. 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору. Договір набирає чинності з моменту його укладення. Сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.
Згідно ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики).
Відповідно до ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Відповідно до ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 22.08.2019 року по справі № 369/3340/16-ц, провадження № 61-7418св18, за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики після отримання коштів, підтверджуючи як факт укладення договору та зміст умов договору, так і факт отримання боржником від кредитора певної грошової суми. При цьому факт отримання коштів у борг підтверджує не будь-яка розписка, а саме розписка про отримання коштів, зі змісту якої можливо установити, що відбулася передача певної суми коштів від позичальника до позикодавця. Досліджуючи боргові розписки чи інші письмові документи, суд для визначення факту укладення договору повинен виявляти справжню правову природу правовідносин сторін незалежно від найменування документа та, залежно від установлених результатів, зробити відповідні правові висновки.
Статтею 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня.
При цьому Основний Закон не встановлює заборони щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.
Відповідно до статті 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.
Тобто відповідно до чинного законодавства гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.
Такі випадки передбачені статтею 193, частиною четвертою статті 524 ЦК України, Законом України від 16 квітня 1991 року № 959-ХІІ «Про зовнішньоекономічну діяльність», Законом України «Про валюту і валютні операції», а також Декретом Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року Декретом Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» (далі - Декрет № 15-93) (чинний на момент укладання договору позики), Законом України від 23 вересня 1994 року № 185/94-ВР «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» (чинний на момент укладання договору позики).
Статтею 524 ЦК України визначено, що зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Статтею 533 ЦК України встановлено, що грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях.
Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Заборони на виконання грошового зобов'язання у іноземній валюті, у якій воно зазначено у договорі, чинне законодавство не містить.
Із аналізу наведених правових норм можна зробити висновок, що гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України. Сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти - фізичні особи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов'язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті.
Відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці, на тимчасово окупованій території України.
У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов'язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику.
Тому як укладення, так і виконання договірних зобов'язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству.
Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті. При цьому з огляду на положення частини першої статті 1046 ЦК України, а також частини першої статті 1049 ЦК України належним виконанням зобов'язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України.
Крім того, висновки про можливість ухвалення судом рішення про стягнення боргу в іноземній валюті містяться й у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 761/12665/14-ц (провадження № 14-134цс18), від 16 січня 2019 року у справах № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18), № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18) та № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18).
Що стосується можливості і порядку визначення в рішенні суду еквівалента суми боргу в національній валюті, то Велика Палата Верховного Суду зазначає, що нею висловлена правова позиція з цього приводу, яку викладено у постанові від 04 липня 2018 року у справі № 761/12665/14-ц (провадження № 14-134цс18). Велика Палата Верховного Суду вказала, що зазначення судом у своєму рішенні двох грошових сум, які необхідно стягнути з боржника, внесло двозначність до розуміння суті обов'язку боржника, який може бути виконаний примусово. У разі зазначення у судовому рішенні про стягнення суми коштів в іноземній валюті з визначенням еквівалента такої суми у гривні стягувачеві має бути перерахована вказана у резолютивній частині судового рішення сума в іноземній валюті, а не її еквівалент у гривні.
Відтак, у справі встановлено, що відповідач договірні зобов'язання не виконав, а тому за вимогою позивача суд вважає необхідним стягнути на його користь суму неповернутих грошових коштів переданих за договором позики, тобто 800 (вісімсот) доларів США, що відповідатиме вимогам статті 1046 ЦК України і статті 533 ЦК України.
Відповідачем не надано суду доказів того, що договір позики, який укладено між сторонами є не чинними, його дійсність не спростована. Позову про визнання правочину недійсним (удаваним) відповідач не подавав, відповідних судових рішень щодо встановлення таких обставин суду не надано. З огляду на положення цивільного законодавства даний правочин є укладеним, нікчемним законом не визнаний.
Судом було створено усі умови для реалізації відповідачем своїх процесуальних прав та виконання процесуальних обов'язків.
Відповідно до ст.ст. 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно з ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ч. 1 ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Відтак, пред'явлений позов в цій частині є обґрунтованим і підлягає до задоволення.
Позивачем зазначені вимоги щодо стягнення з відповідача на користь позивача інфляційних витрат нарахованих на загальну суму боргу за розпискою від 30 грудня 2023 року (800 доларів США та 11000 грн.) в розмірі 44 240 гривень. Даний розрахунок здійснений за курсом https://finance.i.ua// станом на 03.10.2024 року, тобто 41,55 гривень за 1 долар США та обрахований за період з квітня 2024 року по вересень 2024 року (6 міс.) що становить 2296 гривень 72 коп. (41,55 х 800 =33240 + 11000 = 44210).
Що стосується позовних вимог в частині стягнення інфляційних витрат суд не вбачає підстав для їх задоволення, оскільки валютою позики виступали долари США в частині грошовиз зобов"язань, зазначений розмір вказаних витрат є недоведеним.
Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача пені за несвоєчасне повернення позики за період з 31.03.2024 року по 03.10.2024 року у розмірі 678,10 грн. суд виходить з наступного.
Пеня є особливим видом відповідальності за неналежне виконання зобов'язання, яка має на меті окрім відшкодування збитків після вчиненого порушення щодо виконання зобов'язання, додатково згідно із частиною третьою статті 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Пеня є особливим видом відповідальності за неналежне виконання зобов'язання, яка має на меті, окрім відшкодування збитків після вчиненого порушення щодо виконання зобов'язання, додаткову стимулюючу функцію для добросовісного виконання зобов'язання.
Крім того, до моменту вчинення порушення пеня відіграє забезпечувальну функцію, і навпаки, з моменту порушення - являє собою міру відповідальності.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України в разі порушення грошового зобов'язання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Відповідно до ч. 1 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Згідно з ч. 3 ст. 549 ЦК України, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (ч. 2 ст. 551 ЦК України).
Оскільки судом встановлено, що на теперішній час грошові кошти отримані в позику відповідачем позивачу не повернуті, слід дійти висновку про наявність законних підстав для стягнення з відповідача на користь позивача пені за несвоєчасне повернення позики.
Позивач просить стягнути з відповідача на свою користь пеню за несвоєчасне повернення позики за період з 31.03.2024 року по 03.10.2024 року, та становить 11502,40 грн.
Стосовно позовних вимог про стягнення 3 % річних за період з 31.03.2024 до 03.10.2024 року=187 (днів) =678,10 грн. (4420,00 х 3% х 187:366:100)
Таким чином 3% річних за несвоєчасне виконання зобов'язань складає 678,10 грн.
За змістом статей 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов'язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому право кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати.
Згідно з частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов'язання» книги 5 ЦК України. Відтак, приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються в тому числі на договірні зобов'язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України).
Отже, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.
Доказів виконання зобов'язання ОСОБА_2 перед ОСОБА_1 матеріали справи не містять.
З огляду на те, що відповідач порушив грошове зобов'язання, у позивача виникло право на застосування наслідків такого порушення відповідно до статті 625 ЦК України.
Передбачене частиною другою статті 625 ЦК України нарахування 3 % річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає в отриманні компенсації від боржника. Такі висновки містяться, зокрема, у постанові Верховного Суду України від 06 червня 2012 року №6-49цс12.
У частині другій статті 625 ЦК України прямо зазначено, що 3 % річних визначаються від простроченої суми за весь час прострочення.
Суд перевіривши розрахунок позивача, який міститься в позовній заяві, зазначає що він є правомірним.
При цьому суд зазначає, що позивачем в цій частині позовні вимоги за час розгляду справи в суді не збільшувалися, іншого розрахунку суду не надано.
Відповідач жодного обґрунтованого розрахунку чи доказу на спростування розрахунку позивача суду не надав.
Таким чином, враховуючи вищевикладене, а також зважаючи на те, що обставини щодо невиконання відповідачем своїх грошових зобов'язань перед позивачем знайшли своє підтвердження за наслідком досліджених матеріалів по справі, суд дійшов висновку, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.
У відповідності до ст. 141 ЦПК України, судові витрати, слід покласти на відповідача пропорційно задоволеним вимогам в сумі 1211,20 коп., що складаються з судового збору.
Керуючись ст.ст. 258, 259, 268 ЦПК України, суд -
Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 основну суму боргу в розмірі 44210 гривень, 3% річних у розмірі 678 гривень 10 копійок та пені у розмірі 11502 гривні 40 копійок, всього 56420 гривень 50 копійок та судовий збір в розмірі 1211 гривень 20 копійок.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Суддя: