Справа № 626/3725/24
Провадження № 2/626/118/2025
Іменем України
04.07.2025 року м. Берестин Берестинський районний суд Харківської області в складі:
головуючого судді Рибальченко І.Г.,
з участю секретаря Скачко Т.А,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення трьох відсотків річних та інфляційних втрат за прострочення виконання зобов'язання, -
18.10.2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив стягнути з ОСОБА_2 251606,00 грн. в якості 3% річних та інфляційних втрат за невиконання грошового зобов'язання за рішенням Берестинського районного суду Харківської області від 01.12.2021 у справі №626/2787/21, а також витрати зі сплати судового збору.
В позовній заяві представник позивача, обґрунтовуючи позовні вимоги до ОСОБА_2 , зазначив, що 11 січня 2020 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 був укладений договір позики, за яким позивачем було передано у власність ОСОБА_2 грошові кошти, які останній повинен був повернути до 11 березня 2021 року. Договір позики був посвідчений Куксовою М.С., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу 11.01.2020 року та зареєстровано в реєстрі за № 128.За умовами п.1 Договору позики ОСОБА_2 діючи в якості позичальника отримав від позивача суму коштів у розмірі 330 786 гривень, що в доларовому еквіваленті становило 13 800 доларів 00 центів за курсом НБУ на момент підписання договору.
Умови договору позики ОСОБА_2 виконані повністю не були, у зв'язку з чим рішенням Берестинського районного суду від 01.12.2021 року з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 стягнуто заборгованість за договором позики від 11.01.2020 року та договором від 27.08.2020 року про внесення змін до договору позики, в сумі 297864,00 грн., пеню у сумі 214500,00 грн., а всього стягнуто 512364,00 грн.
Рішення Берестинського районного суду Харківської області №626/2787/21 від 01.12.2021 року набрало законної сили 17.01.2022 року. На виконання рішення суду ОСОБА_2 добровільно сплатив ОСОБА_1 153025,00 грн. Після 24.06.2024 року повернення боргу ОСОБА_2 повністю припинилося.
Розрахунок трьох процентів річних та індексу інфляції, передбачені ст.625 ЦК України, за порушення грошового зобов'язання з повернення заборгованості в розмірі 512364,00 грн., позивач здійснив за період з 18.01.2022 року по 16.10.2024 року, що складає 251606,00 грн. Заборгованість за вказаний період трьох відсотків річних, що підлягає стягненню, складає 47732,57 грн., згідно наданого розрахунку. Окрім того, позивач зазначає, що інфляційне нарахування на заборгованість за період з 18.01.2022 року по 16.10.2024 року становить 203,873,43 грн., навівши відповідний розрахунок. Таким чином, загальний розмір заявлених позивачем до стягнення з відповідачів трьох відсотків річних та інфляційних втрат за невиконання грошового зобов'язання становить 251606,00 грн.
Від представника позивача, адвоката Целух М.А., до суду надійшла письмова заява відповідно до якої він просить розглянути справу за їх відсутності, позовні вимоги підтримують в повному обсязі.
Відповідач ОСОБА_2 подав до суду письмові пояснення, в яких зазначив, що в своїй позовній заяві позивач провів нарахування за період з 18.01.2022 року по 16.10.2024 року, однак відповідно до п.18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Вказує, що нарахування за період з 24.02.2022 року по 16.10.2024 року стягненню з відповідачів не підлягають в зв'язку з тим, що нараховані в період воєнного стану, а тому підлягають списанню. Окрім того, відповідач в своїх поясненнях вказує, що відповідно до частини першої статті 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Зазначає, що позовні вимоги позивача не можуть бути задоволені, оскільки спірні правовідносини виникли у зв'язку з виконанням судового рішення, до яких не застосовуються норми, що передбачають цивільно-правову відповідальність за не виконання грошового зобов'язання. З огляду на вищевикладені обставини вважає, що в задоволенні позову має бути відмовлено в повному обсязі. Клопотав про слухання справи за його відсутності.
Враховуючи те, що учасники справи належним чином повідомлені про день та час розгляду справи, від них надійшли заяви про розгляд справи без їх участі, суд вважає за можливе відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України розглянути справу у відсутності учасників справи на підставі наявних у справі доказів, не здійснюючи фіксування судового процесу.
Перевіривши письмові докази, що є в матеріалах справи, суд вважає позов ОСОБА_1 таким, що підлягає до часткового задоволення виходячи з наступного.
Відповідно достатті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановленихстаттею 82 цього Кодексу, тобто тягар доказування лежить на сторонах цивільно-правового спору.
Згідно зі статтями 76-79 ЦПК України, доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір.
Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.
За змістом частини 1 статті 89 ЦПК України,суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, суд приходить до наступних висновків.
11.01.2020 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір позики, за яким позивачем було передано у власність ОСОБА_2 грошові кошти, які останній повинен був повернути до 11 березня 2021 року. Договір позики був посвідчений Куксовою М.С., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу 11.01.2020 року та зареєстровано в реєстрі за № 128. Крім того, 28.08.2020 року сторонами було підписано Договір про внесення змін до Договору позики, посвідченого 11.01.2020 року, що був посвідчений Куксовою М.С., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу 28.08.2020 року та зареєстровано в реєстрі за № 3189. Вказані вище обставини встановлені заочним рішенням Берестинського районного суду Харківьскої області від 01.12.2021 року в справі №626/2787/21, яке набрало законної сили 17.01.2022 року, та яким у зв'язку з невиконанням умов кредитного договору стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики від 11.01.2020 року та договором від 27.08.2020 року про внесення змін до договору позики у розмірі 512364,00 грн.
Обставини, які встановлені рішенням суду у цивільній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, тобто обставини, встановлені у вказаних вище рішеннях суду додатковому доказуванню не підлягають, що відповідає положенням ч. 4 ст. 82 ЦПК України.
Зобов'язання виникають із підстав, передбачених статтею 11 ЦК України, зокрема із договорів.
За змістом положень статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно ст.543 ЦК України у разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо. Кредитор, який одержав виконання обов'язку не в повному обсязі від одного із солідарних боржників, має право вимагати недоодержане від решти солідарних боржників. Солідарні боржники залишаються зобов'язаними доти, доки їхній обов'язок не буде виконаний у повному обсязі.
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст.599 ЦК України).
Відповідно до частин 1, 2 ст.1054 ЦКУкраїни за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити відсотки. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 "Позика. Кредит. Банківський вклад" ЦК України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Згідно з положеннями ч.1 ст.1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Згідно із ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Положеннями ст.611 цього Кодексу передбачено, що в разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Відповідно до ч.1 ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Частиною другою ст.625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Таким чином, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.
За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Саме такий висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 01.10.2014 року у справі № 6-113цс14, з якою погодилась Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.05.2018 року у справі № 686/21962/15-ц.
Відповідно до висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 року у справі № 444/9519/12 від 04.07.2018 року у справі № 310/11534/13-ц, від 31.10.2018 року у справі № 202/4494/16-ц, якщо банк використав право вимоги дострокового повернення усієї суми кредиту, що залишилася несплаченою, а також сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України, то такими діями кредитор на власний розсуд змінив умови основного зобов'язання щодо строку дії договору, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом. Кредитодавець втрачає право нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку у разі пред'явлення вимоги до позичальника про дострокове погашення боргу на підставі статті 1050 ЦК України. Разом з тим права та інтереси кредитодавця в таких правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Правовий аналіз положень статей 526, 599, 611, 625 ЦК України дає підстави для висновку про те, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за кредитним договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за весь час прострочення. Зазначена позиція підтверджена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 року у справі № 310/11534/13-ц, від 04.06. 2019 року у справі № 916/190/18.
Відтак, у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов'язання у нього в силу закону (частини другої статті 625 ЦК України) виникає обов'язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов'язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати та три відсотки річних від простроченої суми.
У постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 року у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц від 13.11.2019 року у справі №922/3095/18, від 18.03.2020 року у справі № 902/417/18 сформульовано висновки про те, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання і ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми.
З огляду на те, що позичальник належним чином не виконував своїх зобов'язань за кредитним договором, ОСОБА_1 звернувся до суду з вимогою про стягнення заборгованості за договором позики з ОСОБА_2 .
З ухваленням Берестинським районним судом Харківської області рішення від 01.12.2021 про стягнення з відповідача боргу за договором позики в сумі 512364,00 грн. зобов'язання відповідача сплатити заборгованість не припинилося та фактичного виконання ними грошового зобов'язання у вказаному розмірі не відбулось.
Судом встановлено та відповідачем не заперечується, що заборгованість в повній мірі не погашена.
Позивач вказує, що в процесі виконання вищезазначеного рішення щодо стягнення заборгованості за договором позики ОСОБА_2 добровільно сплатив ОСОБА_1 борг в сумі 153025,00 грн, що підтверджується копіями відповідних розписок.
Сплата вказаної суми відбувалася періодично, а саме: 12.04.2023 року - 11240,00, 22.04.2023 р.- 11235 грн., 05.06.2023 - 3750 грн., 09.06.2023 р., 11240,00 грн., 22.11.2023 року - 37480,00 грн., 11.02.2024 р. - 37910,00 грн., 24.06.2024 р. - 40170,00 грн.
Відтак, позивач має право на стягнення з відповідачів сум, передбачених статтею 625 ЦК України, за час прострочення виконання зобов'язання.
Згідно розрахунків, що надані позивачем на підтвердження сум заборгованості, передбачених статтею 625 ЦК України, стягнення здійснюється за період з 18.01.2022 року по 16.10.2024 року. Позивач просить суд стягнути з відповідачів 3% річних за порушення зобов'язання з повернення заборгованості за кредитним договором, що складає 47732,57 гривень, а також нараховані на заборгованість інфляційні втрати, що становлять 203873,43 грн.
Відповідно ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання.
Такі висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі №646/14523/15-ц, від 18 березня 2020 року у справі №902/417/18 (пункт 8.35).
Разом з тим, відповідно до п. 18 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Указом Президента України № 64/2022 від 24 лютого 2022 року на території України з 24 лютого 2022 року строком на 90 днів введено воєнний стан, який неодноразово продовжувався та діє на теперішній час.
Відтак позивачем не враховано вищевказаних перехідних положень ЦК України та протиправно здійснено розрахунок інфляційних втрат та 3% річних за період з 24 лютого 2022 року до 16.10.2024 року.
З огляду на викладене, підлягають стягненню 3% річних за порушення грошового зобов'язання за період з 18.01.2022 до 23.02.2022 , які розраховуються наступним чином: сума заборгованості 512364,00 грн х 3% / 365 х 37 дні прострочення (за період з 18.01.2022 до 23.02.2022 ), отже 3 % річних будуть складати 1558,15 грн.
Провівши розрахунок на заборгованість інфляційних нарахувань за період 18.01.2022 по 23.02.2022 , судом встановлено, що інфляційні втрати за вказаний період складають: 512364,00 x 101,600 - 512364,00 =8197,82 грн.; індекс інфляції за весь період = 101,600 (січень 2022 року - 101.3%, лютий 2022 року - 101.6%).
Враховуючи вищевикладене, позов підлягає до часткового задоволення шляхом стягнення за період з 18.01.2022 року по 23.02.2022 року з відповідач заборгованості за грошовим зобов'язанням, а саме: 3 % річних за прострочення виконання грошового зобов'язання в розмірі 1558,15 грн., інфляційних втрат у розмірі 8197,82 грн.
Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Згідно ч. 1, п. 1 ч. 3 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. У разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Позивачем понесені та документально підтверджені судові витрати по сплаті судового збору у в сумі 2516,06 грн , тому з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 97,56 грн.
Керуючись ст.4,5,13,76-81,133,141,247,263-266,274-282 ЦПК України,
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення трьох відсотків річних та інфляційних втрат за прострочення виконання зобов'язання- задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , який зареєстрований в АДРЕСА_1 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , заборгованість за грошовим зобов'язанням за період з 18.01.2022 по 23.02.2022 в сумі 9755 (дев'ять тисяч сімсот п'ятдесят п'ять) гривень 97 коп., що складається з трьох процентів річних від простроченої суми 1558 (одна тисяча п'ятсот п'ятдесят вісім) грн. 15 коп. та інфляційних втрат 8197 (вісім тисяч сто дев'яносто сім) гривень 82 коп..
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , який зареєстрований в АДРЕСА_1 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , витрати зі сплати судового збору в сумі 97 (дев'яносто сім) гривень 56 коп.
Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Харківського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Суддя