Справа № 626/3761/21
Провадження № 2/626/31/2025
Іменем України
04.07.2025 року м. Берестин
Берестинський районний суд Харківської області
у складі: головуючого судді Рибальченко І.Г.,
за участю секретаря Скачко Т.А..,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про припинення дії, яка порушує право та усунення перешкод реалізувати своє право, -
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом , в якому з врахуванням заяви представника від 07.05.2025, просив зобов'язати ОСОБА_3 , припинити дії, які порушують право позивача , як споживача житлово-комунальних послуг на отримання комунальної послуги - послуги з постачання природного газу, шляхом відкриття запірної арматури та відновлення цілісності зварних швів газової розподільчої мережі, яка проходить через домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , а також стягнути моральну шкоду в сумі 120000 грн.
На обґрунтування позову зазначив, що відповідно до технічного паспорту на садибний (індивідуальний) будинок АДРЕСА_1 , та прослідкувавши хронологію зміни власників на 2/5 частини вказаного житлового будинку, вбачається, що ОСОБА_4 , свого часу мала право на 2/5 частку у праві власності на вкаазаний житловий будинок, що в подальшому перейшло до ОСОБА_5 . Відповідно до Витягу з Державного реєстру правочинів від 12.06.2008 року ОСОБА_6 здійснено відчуження 3/5 частку у праві власності на житловий будинок АДРЕСА_1 на користь ОСОБА_7 , за нотаріально посвідченим договором купівлі-продажу від 12.06.2008 року.
Згідно відомостей з реєстру прав власності на нерухоме майно, підставою виникнення права власності у ОСОБА_2 на 3/10 частини житлового будинку за адресою АДРЕСА_1 . є договір купівлі-продажу від 21.07.2011 року. З а договором купівлі-продажу від 21.07.2011 року, ВРЛ/664846; 664847, який посвідчено приватним нотаріусом Красноградського районного нотаріального округу Харківської області - Момот С.В. та зареєстрованого в реєстрі за № 1910, ОСОБА_8 набула право власності на 3/10 частини житлового будинку за адресою АДРЕСА_1 .
14.11.2013 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_9 укладено договір купівлі-продажу часткижитлового будинку, який посвідчено приватним нотаріусом Красноградського районного нотаріального округу Харківської області - Ковтун Л.О. та зареєстрованого в реєстрі за № 809.
Згідно вказаного договору купівлі-продажу частки житлового будинку ОСОБА_1 набув у власність 2/5 частки у праві власності житлового будинку з відповідними надвірними будівлями, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , який в цілому складається з житлового будинку, житлова площа- 46,3 кв.м, загальна площа - 68,7 кв.м., двох кухонь, п'яти житлових кімнат.
При цьому будинку є такі надвірні будівлі: сарай - літ. «Б», сарай - літ. «В», сарай - літ. «Г», убиральня - літ. "Д", убиральня - літ. "Д1", колонка - літ. "К", огорожа - літ. "Н", погріб - літ. "Е", на земельній ділянці площею 0,0729 та., що належить Берестинській міській раді Харківської області, кадастровий номер земельної ділянки 6323310100:02:004:0114, цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку господарських будівель і споруд.
З моменту набуття права на 2/5 частку у праві власності на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 . позивач є споживачем у правовідносинах з постачання та розподілу природного газу на отримання зазначеної житлово-комунальної послуги для власних потреб як співвласник зазначеного житлового будинку, де постачальником виступає ТОВ "Харківгаззбут". Право позивача, як індивідуального споживача, на постачання та розподіл природного газу на 2/5 частку у праві власності, що належить позивачу на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , підтверджується низкою документів, що знаходяться у матеріалах справи.
Проте, починаючи з серпня 2021 року ОСОБА_2 самовільно перекрив постачання газу по газопроводу до побутового лічильника газу заводський номер 01202955, чим позбавив позивача, як споживача житлово- комунальної послуги - послуги з постачання природного газу у житловий будинок за адресою АДРЕСА_1 , право власності 2/5 частки якого належить позивачу.
Вважає, що діями відповідачів заподіяно моральну шкоду ОСОБА_1 , яка полягає в значному порушенні права на належне користування власним майном та умисне вчинення дій які привели до неможливості проживати у вказаному будинку, у зв'язку перекриттям ОСОБА_10 постачання природного газу по газопроводу до домоволодіння позивача, у зв'язку із чим позивач проти власної волі був змушений покинути свій житловий будинок .
Відтак, внаслідок протиправних дій ОСОБА_2 , позивач зазнав негативних переживань, тобто такі дії відповідача спричинили моральну шкоду позивачу. При визначенні розміру моральної шкоди вважає, що у зв'язку з незаконним та тривалим відключенням позивача від газорозподільної системи, через що ОСОБА_1 прийшлося шукати інше житло, що призвело до нервового та психічного стресу, у зв'язку із чим позивач не може вести звичний спосіб життя, що щоденно пригнічує його та продовжує впливати на емоційний стан.
Такі неправомірні дії відповідача заподіяли позивачу моральну шкоду, внаслідок чого він вже поніс значні витрати від пошуку та оренди нового житла, оскільки протиправними діями відповідача спричинено збитки у вигляді заподіяння позивачу моральної шкоди, яку позивач оцінив в розмірі 120 000 гривень.
Від представника позивача ОСОБА_11 надійшла заява, в якій він позов ОСОБА_1 підтримує та просить його задовольнити, не заперечує проти винесення заочного рішення по справі.
Відповідач в судове засідання не прибув, повідомлений про розгляд справи своєчасно та належним чином.
Так як відповідач в судове засідання не з'явився, про дату, час і місце судового засідання був повідомлений у встановленому порядку, від нього до суду не надходило заяви про розгляд справи за його відсутності, не подавав відзив, згідно ст. 280 ЦПК України, суд вважає необхідним ухвалити заочне рішення по справі на підставі наявних у справі доказів, так як позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
Враховуючи те, що учасники справи належним чином повідомлені про день та час розгляду справи, суд вважає за можливе відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України розглянути справу у відсутності сторін на підставі наявних у справі доказів не здійснюючи фіксування судового процесу.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Статтею 6 Конвенції визнається право людини на доступ до правосуддя, а статтею 13 - на ефективний спосіб захисту прав. Це означає, що особа має право пред'явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення.
Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Порушення права пов'язане з позбавленням його суб'єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.
Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (пункт 5.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16, провадження № 12-158гс18).
Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на порушника.
Тлумачення вказаних норм права свідчить, що цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Загальний перелік способів захисту цивільного права та інтересів визначені у статті 16 ЦК України, в якій зазначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Відповідно до ч.2 ст. 264 ЦПК України при ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.
Судом встановлено, що позивач є власником 2/5 частки житлового будинку за адресою АДРЕСА_1 , згідно договору купівлі-продажу від 14.11.2013 , інша частина буднику належить відповідачу ОСОБА_2 та ОСОБА_8 , що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 02.05.2024.
15.01.2016 ОСОБА_1 підписав заяву-приєднання до умов договору постачання природного газу побутовим споживачам, затвердженого Постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг № 2500 від 30.09.2015, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 06.11.2015 за № 1386/27831 .
Пунктом 1 глави 1 Розділу VI Кдексу ГРМ закріплено, що суб'єкти ринку природного газу (у тому числі споживачі), які в установленому законодавством порядку підключені до газорозподільних систем, мають право на отриманняпередачу природного газу зазначеними газорозподільними системами за умови дотримання ними вимог Кодексу та укладення договору розподілу природного газу.
Статтею 7 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" визначено, що на споживача природного газу покладено обов'язок дотримуватися правил безпеки, зокрема пожежної та газової, санітарних норм.
Із листа Берестинського РВП ГУНП в Харківській області від 17.08.2021 року, вбачається,що позивач звертався із заявою на неправомірну поведінку відповідача щодо самовільного перекриття газопостачання в його частину будинку.
Крім того, з питань свого порушеного права ОСОБА_12 звертався і до Берестинського відділення АТ "Харківгаз", на що, 14.09.2021 отримав відповідь. У вказаному листі зазначено, що замовником робіт по газифікації домоволодіння АДРЕСА_1 були ОСОБА_13 та ОСОБА_14 , а тому власниками газопроводу-вводу є обидва власника житлового будинку. Для запобігання несанкціонованих відключень від газопостачання запропоновано провести реконструкцію існуючої системи гапосостачання з облаштування окремого газопроводу-вводу, згідно діючого законодаства.
За приписами ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (стаття 80 ЦПК України).
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).
Згідно із практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19) сформульовано висновки про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину потрібно доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тож певна обставина може вважатися доведеною, якщо інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.
Верховний Суд наголосив, що обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів. Усебічність та повнота розгляду передбачає з'ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв'язками, відносинами і залежностями. Таке з'ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду у справі №401/1944/22, провадження № 61-10115св23 від 10 листопада 2023 року.
Відповідно до ч. ч. 1, 6 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
У Постанові КЦС ВС від 18.06.2024№ 758/113/23(61-18061св 23) вказано, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, провадження № 14-144цс18; від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, провадження № 12-187гс18; від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, провадження № 14-338цс18; від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц, провадження № 14-364цс19; від 06 квітня 2021 року у справі № 925/642/19, провадження № 12-84гс20 та інших).
Ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів позивача у цивільному процесі можливий за умови, що такі права, свободи чи інтереси справді порушені, а позивач використовує цивільне судочинство саме для такого захисту, а не з іншою метою.
Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача.
При розгляді справи суд має з'ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню.
Проте, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, але є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.
Неправильно обраний спосіб захисту зумовлює прийняття рішення про відмову в задоволенні позову незалежно від інших встановлених судом обставин (постанови Великої Палати Верховного Суду: від 29 вересня 2020 року у справі № 378/596/16-ц, провадження № 14-545цс19, від 15 вересня 2022 року у справі № 910/12525/20, провадження № 12-61гс21 (пункт 148)).
Суд вважає, що обраний позивачем спосіб захисту є неефективним та не призведе до відновлення його порушеного права, оскільки зобов'язання відповідача припинити дії які порушують права позивача, шляхом відкриття запірної арматури та відновлення цілісності зварних швів газової розподільної мережі, не вирішить спір по суті, не забезпечить належного захисту його права в майбутньому. Позивачу необхідно звернутися до суду відповідно до ст. 391 ЦК України з негаторним позовом про усунення перешкод у користуванні системою газопостачання, зобов'язання відповідача утриматися від дій, які можуть перешкодити позивачу користуватися цим майном у майбутньому.
Згідно з приписами частин 1 та 2 статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку зі знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Відповідно до ч.ч. 3, 4 ст. 23 ЦК України моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.
Оскільки позивачем не доведено належними та допустимими доказами обставину відключення від системи газопостачання його домогосподарства за адресою: АДРЕСА_1 , суд не вбачає підстав для стягнення з відповідача моральної шкоди завданої внаслідок таких дій. Окрім того, позивачем не доведено жодними належними та допустимими доказами розмір завданої йому моральної шкоди.
Таким чином, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, Суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги позивача є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.
Питання про розподіл судових витрат суд вирішує відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України та покладає їх на позивача.
На підставі наведеного та керуючись ст. 15, 16, 319, 321, 391 ЦК України, ст. 2, 5, 10 - 19, 81, 89, 258, 259, 263-265, 268 ЦПК України,
У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про припинення дії, яка порушує право та усунення перешкод реалізувати своє право- відмовити.
Понесені судові витрати покласти на позивача.
Заочне рішення може бути переглянуто Берестинським районним судом за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Рішення може бути оскаржено до Харківського апеляційного суду шляхом подачі в 30 денний строк з дня його проголошення апеляційної скарги.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення, заочне рішення може бути оскаржено в загальному порядку, встановленому цивільним процесуальним кодексом України.
Суддя І.Г.Рибальченко