Провадження № 2-а/641/85/2025 Справа № 641/2394/25
04 липня 2025 року
Слобідський районний суд міста Харкова у складі:
головуючого судді - Боговського Д.Є.,
за участю секретаря судового засідання - Білоконь І.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові адміністративний позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення, -
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просить скасувати постанову ІНФОРМАЦІЯ_1 № 984 від 21.03.2025 про притягнення його до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП та накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу в розмірі 17 000,00 грн., а провадження у справі закрити.
В обґрунтування позовних вимог зазначив, що 20.03.2025 його було доставлено до ІНФОРМАЦІЯ_2 та встановлено факт порушенням ним законодавства про мобілізаційну підготовку, а саме що на його адресу 19.02.2025 була направлена повістка про виклик до ІНФОРМАЦІЯ_2 на 01.03.2025 о 09-00 годині для уточнення даних, яка була повернута адресату, однак вважалось що ОСОБА_1 був належним чином сповіщений, однак за повісткою не прибув, про причини неявки не повідомив, а тому відносно позивача було винесено постанову про притягнення його до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП. Позивач із оскаржуваною постановою не згоден, повістку про виклик до ІНФОРМАЦІЯ_2 він не отримував, хоча мешкає за адресою реєстрації, вказана постанова не містить посилання на докази вчинення адміністративного правопорушення, не зазначено, які саме відомості про себе він мав би уточнити, оскільки свої персональні дані він оновив вчасно.
Від представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Алдоніної Л.М. до суду надійшла заява про розгляд справи за її відсутності із зазначенням щодо підтримання заявлених позовних вимог в повному обсязі.
Представник відповідача - ІНФОРМАЦІЯ_1 у судове засідання не з'явився, надав заяву про розгляд справи за його відсутності, а також письмові пояснення, з яких вбачається, що розгляд справи про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності проводився із дотримання усіх чинних норм, процедура не була порушена.
Суд враховує положення ч. 3 ст. 268 КАС України, згідно із якими у справах, визначених, зокрема, ст. 286 цього Кодексу, неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій та ухвалює рішення за відсутності відповідача.
Дослідивши матеріали справи у їх сукупності, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають істотне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступного.
Відповідно до ст. 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема, визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.
Відповідно до ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Предметом судового дослідження за даними правовідносинами є правомірність дій суб'єкта владних повноважень щодо встановлення факту вчинення адміністративного правопорушення, законність та обґрунтованість прийнятої постанови про притягнення до адміністративної відповідальності.
Таким чином, досліджуючи питання правомірності застосування адміністративної відповідальності до позивача у вказаних спірних правовідносинах, суд перевіряє, чи були у відповідача по справі підстави для притягнення позивача до адміністративної відповідальності з прийняттям постанови про адміністративне правопорушення щодо визнання його вини у вчиненні адміністративного правопорушення та накладення стягнення.
Підставами для визнання протиправними дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень є невідповідність їх вимогам чинного законодавства. Обов'язковою умовою для визнання таких дій/бездіяльності протиправними є також наявність факту порушення прав чи охоронюваних законом інтересів позивача у справі.
Неправомірні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, прийняті з порушенням прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, можуть бути оскаржені в порядку адміністративного судочинства. Це право передбачено ч. 2 ст. 55 Конституції України та статтею 6 КАС України.
З матеріалів справи вбачається, що 20.03.2025 начальником НГрБр ІНФОРМАЦІЯ_2 капітаном ОСОБА_2 складено протокол № 972 про адміністративне правопорушення за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП відносно ОСОБА_1 у зв'язку із порушенням останнім законодавства про мобілізаційну підготовку, а саме 19.02.2025 на адресу військовозобов'язаного було направлено повістку про виклик для уточнення даних. Повістка була повернута із відміткою про відсутність адресата за адресою, ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_2 не з'явився.
21.03.2025 начальником ІНФОРМАЦІЯ_2 підполковником ОСОБА_3 винесено постанову № 984 про накладення на ОСОБА_1 адміністративного стягнення у виді штрафу у розмірі 17 000,00 грн. за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, а саме що 20.03.2025 о 18-14 годині в приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_2 за адресою: АДРЕСА_1 , було встановлено факт порушення ОСОБА_1 в особливий період законодавства про мобілізаційну підготовку та мобілізацію, а саме 19.02.2025 ІНФОРМАЦІЯ_3 військовозобов'язаному, який перебуває на обліку, рекомендованим поштовим відправленням засобами поштового зв'язку була направлена повістка про виклик на 01.03.2025 о 09-00 годині для уточнення даних, яка була повернута із відміткою про відсутність особи за місцем проживання. ОСОБА_1 не з'явився за викликом, причини неявки не повідомив, чим порушив вимоги ч. 3 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», скоївши адміністративне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 210-1 КУпАП.
Позивач стверджує, що відповідачем не дотримано процедуру притягнення його до адміністративної відповідальності, про розгляд відносно нього справи йому не було повідомлено, при розгляді справи він не був присутнім, жодних доказів вчиненням ним адміністративного правопорушення постанова не містить, а тому оскаржувана постанова є незаконною.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Положеннями ст. 55 Конституції України визначено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права та свободи від порушень і протиправних посягань.
Згідно ст. 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України.
Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Відповідно до ст. 106 Конституції України Президент України, зокрема, приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.
Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до п. 20 ч. 1 ст. 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб.
Надалі, воєнний стан був неодноразово продовжений і Верховна Рада України щоразу їх затверджувала відповідними законами та діє станом на дату прийняття рішення у даній справі.
Указом Президента України від 24.02.2022 № 65/2022 «Про загальну мобілізацію», затвердженим Законом України від 03.03.2022 N 2105-IX, оголошено проведення загальної мобілізації. Згідно з цим Указом призову на військову службу за мобілізацією підлягають військовозобов'язані та резервісти.
Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Відповідно до ч. 3 ст. 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» військовий обов'язок включає проходження військової служби.
Згідно ч. 2 ст. 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Статтею 3 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» передбачено, що правовою основою військового обов'язку і військової служби є Конституція України, цей Закон, Закон України «Про оборону України», «Про Збройні Сили України», «Про мобілізаційну підготовку і мобілізацію», інші закони України, а також прийняті відповідно до них укази Президента України та інші нормативно-правові акти щодо забезпечення обороноздатності держави, виконання військового обов'язку, проходження військової служби, служби у військовому резерві та статусу військовослужбовців, а також міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» встановлює правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, визначає засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов'язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов'язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів.
Так, мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано (ст. 1 Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»).
Відповідно до ч. 8 ст. 4 Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» з моменту оголошення мобілізації (крім цільової) чи введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях настає особливий період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій.
Відповідно до статей 17, 65 Конституції України захист держави і забезпечення її безпеки є найважливішими функціями всього Українського народу. Військова служба - це конституційний обов'язок громадян України, який полягає у забезпеченні оборони України, захисті її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності. захист вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Такі положення основного закону дублюються в ст. 1 «Про військовий обов'язок і військову службу» - захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України. До військовослужбовців належать особи, які проходять таку службу, зокрема у Збройних Силах України. Військовій службі передує необхідність виконання конституційного військового обов'язку, що передбачає проходження громадянами України військової служби (добровільно чи за призовом).
Відповідно до ст. 2 «Про військовий обов'язок і військову службу» військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Згідно зі ст. 17 Закону України «Про оборону України» захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України. Громадяни України чоловічої статі, придатні до проходження військової служби за станом здоров'я і віком, а жіночої статі -також за відповідною фаховою підготовкою, повинні виконувати військовий обов'язок згідно із законодавством.
Частиною 1 статті 210-1 КУпАП передбачена відповідальність за порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію.
Частиною 3 ст. 210-1 КУпАП передбачена відповідальність, за вчинення дій, передбачених частиною першою цієї статті, в особливий період.
Таким чином, диспозиції ст. 210-1 КУпАП є бланкетною, тобто передбачає вказівку про порушення вимог інших нормативно-правового актів, які регламентують мобілізаційне законодавство, зокрема, Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Відповідно до ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» громадяни, зокрема, зобов'язані з'являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строк та місце, зазначені в повістці (військовозобов'язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, військовозобов'язані, резервісти розвідувальних органів України - за викликом відповідного підрозділу розвідувальних органів України), для взяття на військовий облік військовозобов'язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період, направлення для проходження медичного огляду; проходити медичний огляд для визначення придатності до військової служби згідно з рішенням військово-лікарської комісії чи відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, закладів охорони здоров'я Служби безпеки України, а у розвідувальних органах України - за рішенням керівників відповідних підрозділів або військово-лікарської комісії Служби зовнішньої розвідки України, розвідувального органу Міністерства оборони України, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону.
У разі отримання повістки про виклик до територіального центру комплектування та соціальної підтримки громадянин зобов'язаний з'явитися у зазначені у ній місце та строк.
Поважними причинами неприбуття громадянина у строк, визначений у повістці, які підтверджені документами відповідних уповноважених державних органів, установ та організацій (державної та комунальної форм власності), визнаються: перешкода стихійного характеру, хвороба громадянина, воєнні дії на відповідній території та їх наслідки або інші обставини, які позбавили його можливості особисто прибути у визначені пункт і строк; смерть його близького родича (батьків, дружини (чоловіка), дитини, рідних брата, сестри, діда, баби) або близького родича його дружини (чоловіка).
У разі неприбуття громадянин зобов'язаний у найкоротший строк, але не пізніше трьох діб від визначених у повістці дати і часу прибуття до територіального центру комплектування та соціальної підтримки, повідомити про причини неявки шляхом безпосереднього звернення до зазначеного у повістці територіального центру комплектування та соціальної підтримки або в будь-який інший спосіб з подальшим його прибуттям у строк, що не перевищує сім календарних днів.
За приписами ст. 235 КУпАП територіальні центри комплектування та соціальної підтримки розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення призовниками, військовозобов'язаними, резервістами правил військового обліку, про порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, про зіпсуття військово-облікових документів чи втрату їх з необережності (статті 210, 210-1, 211 (крім правопорушень, вчинених військовозобов'язаними чи резервістами, які перебувають у запасі Служби безпеки України або Служби зовнішньої розвідки України).
Від імені територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право керівники територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.
Предметом судового дослідження у спірних правовідносинах є правомірність дій суб'єкта владних повноважень щодо встановлення адміністративного правопорушення, законність та обґрунтованість постанови про адміністративне правопорушення.
Статтею 252 КУпАП передбачено, що орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Висновки про наявність чи відсутність в діях особи адміністративного правопорушення мають бути зроблені на підставі всебічного, повного і об'єктивного дослідження всіх обставин та доказів (ст. 280 КУпАП).
За змістом норм ч. 1, ч. 2 ст. 7, ст. 245 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом, а провадження у справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі додержання принципу законності. Завданнями провадження у справах про адміністративні правопорушення є, зокрема, своєчасне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом.
Згідно з ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З останньої норми вбачається, що законодавець встановлює презумпцію вини суб'єкта владних повноважень, рішення, дії чи бездіяльність якого оскаржується, тобто повідомлені позивачем обставини справи про рішення, дії чи бездіяльність відповідача - суб'єкта владних повноважень відповідають дійсності, доки відповідач не спростує їх. Крім того, у зв'язку з тим, що більшість доказів адміністративної справи, як правило, утворюється та зберігається у суб'єкта владних повноважень, ч. 3 ст. 79 КАС України, зобов'язує відповідача подати до суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Згідно з ч. 5 ст. 77 КАС України, якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів.
Суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави (ч. 1 ст. 6 КАС України).
Верховенство права є найважливішим принципом правової держави. Змістом цього принципу є пріоритет (тобто верховенство) людини, її прав та свобод, які визнаються найвищою соціальною цінністю в Україні. Цей принцип закріплено у ст. 3 Конституції України.
При цьому, ст. 62 Конституції України регламентує, що вина особи, яка притягується до відповідальності, має бути доведена належним чином, а не ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до п. 43 рішення Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) від 14.02.2008 р. у справі «Кобець проти України» (з відсиланням на первісне визначення цього принципу у справі «Авшар проти Туреччини» (Avsar v. Turkey), п. 282), доказування, зокрема, має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість обвинуваченого доведено поза розумним сумнівом. Розумним є сумнів, який ґрунтується на певних обставинах та здоровому глузді, випливає зі справедливого та зваженого розгляду всіх належних та допустимих відомостей, визнаних доказами, або з відсутності таких відомостей і є таким, який змусив би особу втриматися від прийняття рішення у питаннях, що мають для неї найбільш важливе значення.
Висновок про наявність чи відсутність в діях особи складу адміністративного правопорушення повинен бути обґрунтований, тобто зроблений на підставі всебічного, повного і об'єктивного дослідження всіх обставин та доказів, які підтверджують факт вчинення адміністративного правопорушення.
Притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за умови наявності юридичного складу адміністративного правопорушення, в тому числі, встановлення вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними та допустимими доказами.
Визначення доказів в справі про адміністративне правопорушення та їх перелік регламентований ст. 251 КУпАП, а саме: доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за наявності факту адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.
Як вже було встановлено судом, щодо позивача ОСОБА_1 винесена постанова про вчинення ним адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, а саме у зв'язку із тим, що останній не з'явився до ІНФОРМАЦІЯ_2 01.03.2025 по повістці, направленій йому засобами поштового зв'язку 19.02.2025, чим порушив вимоги ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Обґрунтовуючи протиправність притягнення до адміністративної відповідальності, позивач, зокрема, зазначив, що про розгляд справи про притягнення його до адміністративної відповідальності його не було повідомлено, цей розгляд взагалі відбувався за його відсутності.
Процедуру оповіщення військовозобов'язаних та резервістів, їх прибуття до територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки тощо визначає Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період (надалі - Порядок), що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 року № 560.
Пунктом 21 Порядку передбачено, що за викликом районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (Центрального управління або регіонального органу СБУ, відповідного підрозділу розвідувальних органів) резервісти та військовозобов'язані зобов'язані з'являтися у строк та місце, зазначені в повістці, для взяття на військовий облік, уточнення своїх персональних даних, даних військово-облікового документа з військово-обліковими даними Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних, резервістів (територіального центру комплектування та соціальної підтримки), проходження медичного огляду для визначення придатності до військової служби.
У пункті 27 Порядку зазначено, що під час мобілізації громадяни викликаються з метою, зокрема, уточнення своїх персональних даних, даних військово-облікового документа з військово-обліковими даними Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних, резервістів (територіального центру комплектування та соціальної підтримки).
Відповідно до п. 28 Порядку виклик громадян до районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки чи їх відділів, відповідних підрозділів розвідувальних органів, Центрального управління або регіональних органів СБУ під час мобілізації здійснюється шляхом вручення (надсилання) повістки.
Пунктом 41 Порядку встановлено, що належним підтвердженням оповіщення резервіста або військовозобов'язаного про виклик до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу чи відповідного підрозділу розвідувальних органів, Центрального управління або регіональних органів СБУ є: 1) у разі вручення повістки - особистий підпис про отримання повістки, відеозапис вручення повістки або ознайомлення з її змістом, у тому числі відеозапис доведення акта відмови від отримання повістки (додаток 2), а також відеозапис відмови резервіста або військовозобов'язаного у спілкуванні з особою, уповноваженою вручати повістки; 2) у разі надсилання повістки засобами поштового зв'язку: день отримання такого поштового відправлення особою, що підтверджується інформацією та/або документами від поштового оператора; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати поштове відправлення чи день проставлення відмітки про відсутність особи за адресою місця проживання особи, повідомленою цією особою територіальному центру комплектування та соціальної підтримки під час уточнення своїх облікових даних; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати поштове відправлення чи день проставлення відмітки про відсутність особи за адресою задекларованого/зареєстрованого місця проживання в установленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила територіальному центру комплектування та соціальної підтримки іншої адреси місця проживання.
Притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за умови наявності юридичного складу адміністративного правопорушення, в тому числі, встановлення вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними та допустимими доказами.
Відповідачем до суду не надано жодних належних та допустимих доказів на підтвердження, що ОСОБА_1 було запрошено до ІНФОРМАЦІЯ_2 для розгляду справи про притягнення його до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП.
Частиною 2 ст. 58 Конституції України передбачено, що ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення.
У силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи.
Згідно зі ст. 62 Конституції України, ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь. Обов'язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події та складу адміністративного правопорушення, в тому числі, встановлення вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними та допустимими доказами. На обов'язок доведення саме відповідачем як суб'єктом владних повноважень правомірності винесення рішення про притягнення особи до адміністративної відповідальності, правомірності та законності прийнятої постанови вказує Верховний Суд у постановах від 24.04.2019 року (справа №537/4012/16-а), від 08.11.2018 року (справа № 201/12431/16-а), від 23.10.2018 року (справа № 743/1128/17), від 15.11.2018 (справа № 524/7184/16-а).
Положеннями ст. 268 КУпАП визначено права особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Так, особа, яка притягається до адміністративної відповідальності має право: знайомитися з матеріалами справи, давати пояснення, подавати докази, заявляти клопотання; при розгляді справи користуватися юридичною допомогою адвоката, іншого фахівця у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи, виступати рідною мовою і користуватися послугами перекладача, якщо не володіє мовою, якою ведеться провадження; оскаржити постанову по справі. Справа про адміністративне правопорушення розглядається в присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Під час відсутності цієї особи справу може бути розглянуто лише у випадках, коли є дані про своєчасне її сповіщення про місце і час розгляду справи і якщо від неї не надійшло клопотання про відкладення розгляду справи. Кодексу.
За приписами ст. 278 КУпАП орган (посадова особа) при підготовці до розгляду справи про адміністративне правопорушення вирішує такі питання: 1) чи належить до його компетенції розгляд даної справи; 2) чи правильно складено протокол та інші матеріали справи про адміністративне правопорушення; 3) чи сповіщено осіб, які беруть участь у розгляді справи, про час і місце її розгляду; 4) чи витребувано необхідні додаткові матеріали; 5) чи підлягають задоволенню клопотання особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілого, їх законних представників і адвоката.
Незабезпечення особі, яка притягується до адміністративної відповідальності, можливості повною мірою користуватися гарантованими їй законом правами під час розгляду справи про адміністративне правопорушення є підставою для визнання постанови у справі про адміністративне правопорушення неправомірною як такої, що винесена з порушенням встановленої процедури.
Будь-яких належних та допустимих доказів на спростування підстав заявленого позову відповідачем не надано.
Верховний Суд у своїй постанові від 26 квітня 2018 року у справі № 338/1/17 вказав, що постанова про притягнення особи до адміністративної відповідальності не може бути беззаперечним доказом вчинення цією особою адміністративного проступку, оскільки саме по собі описання адміністративного правопорушення не може бути належним доказом вчинення особою такого порушення. Така постанова по своїй правовій природі є рішенням суб'єкта владних повноважень щодо наслідків розгляду зафіксованого правопорушення, якому передує фіксування цього правопорушення.
У постанові Верховного Суду від 27.06.2019 у справі № 560/751/17, яка відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України є обов'язковою для врахування судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин, також звертається увага на те, що обов'язок доказування правомірності накладення адміністративного стягнення на позивача в даній категорій справ, відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України покладений на відповідача, - суб'єкта владних повноважень.
Отже, суд приходить до висновку, що всупереч вимогам ч. 2 ст. 79 КАС України відповідачем не було надано належних, допустимих та достатніх доказів вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, а отже й правомірності оскаржуваної постанови.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Стаття 7 КУпАП передбачає, що ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.
При цьому провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законів.
У силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь, недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи (відповідна правова позиція викладена у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 08.07.2020 у справі № 463/1352/16-а).
Отже, в силу принципу презумпції невинуватості, діючого в адміністративному праві, всі сумніви у винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості.
З іншого боку, рішення суб'єкта владних повноважень повинно бути законним і обґрунтованим і не може базуватись на припущеннях та неперевірених фактах.
Враховуючи викладене, оскільки доводи позивача не спростовані відповідачем, а матеріали справи не містять належних та допустимих доказів вчинення позивачем адміністративного правопорушення, суд приходить до висновку про обґрунтованість вимог позивача.
Вимогами ч. 3 ст. 286 КАС України передбачено, що за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право: 1) залишити рішення суб'єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення; 2) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи); 3) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення; 4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.
За таких обставин, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню, постанова у справі про накладення адміністративного стягнення підлягає скасуванню, а справа про адміністративне правопорушення - закриттю.
Відповідно до ст. 139 КАС України витрати по сплаті судового збору за подання адміністративного позову та заяви про забезпечення позову підлягають стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі.
Керуючись статтями 9, 72-77, 139, 250, 268-272, 286 КАС України, суд, -
Позов ОСОБА_1 задовольнити.
Скасувати постанову, складену начальником ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_3 21 березня 2025 року за № 984 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП та накладення на нього адміністративного стягнення у виді штрафу в розмірі 17 000,00 грн., провадження у справі про адміністративне правопорушення закрити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 605 (шістсот п'ять) гривень 60 копійок.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі його апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до Другого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його проголошення.
Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_2 .
Відповідач - ІНФОРМАЦІЯ_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 .
Суддя Д.Є.Боговський