Справа № 369/17547/24 Головуючий у суді І інстанції Фінагеєва І.О.
Провадження № 22-ц/824/11326/2025 Доповідач у суді ІІ інстанції Голуб С.А.
02 липня 2025 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача - Голуб С.А., суддів: Слюсар Т.А., Таргоній Д.О., розглянувши в приміщенні Київського апеляційного суду у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 17 квітня 2025 року у справі за скаргою ОСОБА_1 на дії Вишневого відділу державної виконавчої служби у Бучанському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), заінтересована особа - ОСОБА_2 ,
У жовтні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою на дії державного виконавця Вишневого ВДВС у Бучанському районі Київської області ЦМУ МЮ (м. Київ) Бесараб А.М. щодо складання розрахунку заборгованості зі сплати аліментів від 01 вересня 2024 року у виконавчому провадженні № НОМЕР_1.
Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 11 березня 2025 року скаргу залишено без руху і надано заявнику строк для усунення її недоліків, а саме подання заяви про поновлення строку на подання скарги із зазначенням поважних причин пропуску цього процесуального строку.
Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 17 квітня 2025 року скаргу ОСОБА_1 визнано неподаною та повернуто заявнику.
Суд першої інстанції дійшов висновку, що оскільки десятиденнийстрок для подання скарги на дії органу державної виконавчої служби (далі - ДВС) сплинув, а заявником у поданій на виконання вимог ухвали про залишення скарги без руху заяві про поновлення вказаного строку не наведено жодних причин, які можливо визнати поважними, скарга підлягає поверненню заявнику.
Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, ОСОБА_1 звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати з мотивів порушення судом першої інстанції норм процесуального й неправильного застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали, та постановити нову ухвалу з урахуванням заявлених вимог скарги.
В обґрунтування апеляційної скарги вказує, що районний суд порушив норми частини першої статті 449 ЦПК України, неправильно застосував положення частин першої, п'ятої статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» та не врахував, що оскаржуваний розрахунок заборгованості зі сплати аліментів від 01 вересня 2024 року фактично ним було отримано листом з трекінгом № 0600966715879 лише 10 жовтня 2024 року та 19 жовтня 2024 року він подав скаргу дії органу ДВС через підсистему «Електронний суд», про що зазначалось як у самій скарзі, так і в заяві про поновлення строку на звернення до суду.
Відзиви на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не надійшли.
Відповідно до пункту 6 частини першої статті 353 ЦПК України окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо повернення заяви позивачеві (заявникові).
Згідно із частиною другою статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37 - 40 частини першої статті 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
У зв'язку з наведеним та на підставі ухвали апеляційного суду про призначення справи до судового розгляду у порядку письмового провадження, перегляд справи в апеляційному порядку здійснено без повідомлення (виклику) учасників справи.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід частково задовольнити з таких підстав.
За правилом частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Повертаючи скаргу на дії державного виконавця заявнику, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 був обізнаним про відкрите щодо нього виконавче провадження та знав про наявність в нього заборгованості зі сплати аліментів.
Припускаючи можливість порушення своїх прав з боку органу ДВС, 07 серпня 2024 року ОСОБА_1 звернувся із заявою до начальника Вишневого ВДВС у Бучанському районі Київської області ЦМУ МЮ (м. Київ) з проханням надати довідку з актуальною інформацією щодо наявного боргу.
Відповідь з приводу розміру заборгованості станом на 01 вересня 2024 року була отримана заявником 10 жовтня 2024 року (у строк понад 2 місяці після звернення із заявою), що підтверджується роздруківкою перевірки статусу відстеження поштового відправлення.
Не отримавши будь-якої інформації у строк понад 2 місяці після звернення із заявою, дізнавшись про можливе порушення його прав, заявником не було здійснено жодних дій на отримання протягом розумного строку відповідних документів (відомостей) від виконавця і у заяві не наведено жодних поважних причин пропуску процесуального строку.
Проте колегія суддів не може погодитися з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ЦПК України).
Аналіз зазначених норм права вказує на те, що ніхто не може бути обмежений у праві на доступ до правосуддя, яке охоплює можливість особи ініціювати судовий розгляд та брати участь у судовому процесі. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Водночас потрібно враховувати, що право на суд стосується як інституційних та організаційних аспектів, так і особливостей здійснення окремих судових процедур.
Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови виконання процесуальних дій, сукупність цивільних процесуальних прав і обов'язків суб'єктів цивільно-процесуальних правовідносин та гарантій їх реалізації.
Розділ VII ЦПК України «Судовий контроль за виконанням судових рішень» передбачає можливість звернення сторін виконавчого провадження до суду, який видав виконавчий документ зі скаргою на рішення, дії або бездіяльність приватного виконавця, державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення.
Відповідно до положень статті 447 ЦПК України (тут і далі у редакції, чинній на час звернення заявника до суду із скаргою)сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
Статтею 449 ЦПК України встановлено, що скаргу може бути подано до суду у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права або свободи. Пропущений з поважних причин строк для подання скарги може бути поновлено судом.
Оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця та інших посадових осіб органів ДВС передбачено також частинами першою та п'ятою статті 74 Закону України «Про виконавче провадження».
Згідно із частиною п'ятою статті 74 цього Закону передбачено, що рішення та дії виконавця, посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені протягом 10 робочих днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи законних інтересів.
Системний аналіз вказаних процесуальних норм разом із положеннями пункту «а» частини першої статті 449 ЦПК України, статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» свідчать про те, що перебіг десятиденного строку для оскарження рішення, дій чи бездіяльності виконавця починається з наступного дня після настання події, з якою пов'язано його початок, тобто після фактичної або можливої обізнаності особи про порушення її прав і свобод.
Аналогічні правові висновки викладено у постанові Верховного Суду від 03 лютого 2021 року у справі № 2-1441/10 (провадження № 61-17257св20).
Вирішуючи питання про дотримання заявником процесуального строку на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби, необхідно виходити з фактичних обставин справи, поведінки заявника та особливостей правозастосовчої практики з питань розгляду такої категорій справ. При цьому судом також має враховуватися прецедентна практика Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка гарантує справедливий судовий розгляд, а виконання рішення суду є завершальною частиною розгляду цивільної справи.
Строки на подання скарги є процесуальними, можуть бути поновлені за наявності поважних для цього причин за заявою заявника, яка подається одночасно зі скаргою або викладається у скарзі у вигляді клопотання. При вирішенні питання про поновлення строку на подання скарги на рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби суд має виходити з того, що у відповідному законодавстві не міститься перелік таких поважних причин, їх з'ясовують у кожному конкретному випадку залежно від обставин справи. З'ясування обставин дотримання заявником процесуального строку на звернення до суду зі скаргою на дії чи бездіяльність державного виконавця, наявності клопотання про його поновлення зазначеного строку та поважних причин для його поновлення має першочергове значення, оскільки правовим наслідком недотримання встановленого законом строку звернення із скаргою на дії чи бездіяльність державного виконавця, відсутності клопотання про поновлення зазначеного строку та поважності причин для його поновлення, є залишення скарги без розгляду та повернення її заявникові.
До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 18 листопада 2020 року у справі № 466/948/19 (провадження № 61-16974св19).
Статтею 129 Конституції України визначено, що однією із засад судочинства визначено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом. Наведене відповідає положенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою судові процедури повинні бути справедливими для всіх учасників процесу.
Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, зокрема, у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.
Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.
За змістом частини першої статті 449 ЦПК України та статті 74 Закону України «Про виконавче провадження», перебіг десятиденного строку для оскарження рішення, дій чи бездіяльності виконавця починається з наступного дня після настання події, з якою пов'язано його початок, тобто після фактичної або можливої обізнаності особи про порушення її прав і свобод.
У відповідності до частини першої статті 127 ЦПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Таким чином, строк звернення до суду зі скаргою на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця є процесуальним строком, встановленим законом, який суд може поновити, якщо визнає причини його пропуску поважними.
Відповідно до принципу диспозитивності цивільного судочинства суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (стаття 13 ЦПК України).
Для правильного вирішення скарги з метою захисту порушеного права заявника суд повинен визначити предмет і підстави скарги. Предметом скарги є певна матеріально-правова вимога скаржника, стосовно якої останній просить прийняти судове рішення, яка опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів. Підстави скарги - це обставини, якими скаржник обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.
У справі, яка переглядається, предметом поданої скарги ОСОБА_1 є дії (рішення) державного виконавця Вишневого ВДВС у Бучанському районі Київської області ЦМУ МЮ (м. Київ) Бесараб А.М. щодо складання розрахунку заборгованості зі сплати аліментів від 01 вересня 2024 року у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 від 05 жовтня 2023 року, в якому заявник є боржником, а заінтересована особа ОСОБА_2 - стягувачем.
В частині третій статті 195 СК України встановлено, що розмір заборгованості за аліментами обчислюється державним виконавцем, приватним виконавцем, а в разі виникнення спору - судом.
Частиною восьмою статті 71 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що спори щодо розміру заборгованості із сплати аліментів вирішуються судом за заявою заінтересованої особи у порядку, встановленому законом.
Отже, визначення як розміру належних до сплати сум у якості аліментів, так, відповідно, і визначення розміру заборгованості по аліментам - є обов'язком виконавця. Відповідно, такі дії державного виконавця можуть бути предметом судового контролю за скаргою учасників виконавчого провадження відповідно до статті 448 ЦПК України, статті 74 Закону України «Про виконавче провадження».
До подібних правових висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постановах від 29 серпня 2018 року у справі № 201/10328/16-ц та від 27 листопада 2019 року у справі № 201/10329/16-ц.
Судом встановлено, що 07 серпня 2024 року ОСОБА_1 звернувся із заявою до начальника Вишневого ВДВС у Бучанському районі Київської області ЦМУ МЮ (м. Київ) з проханням надати довідку з актуальною інформацією щодо розміру боргу по сплаті аліментів.
Супровідним листом вих. № 87470 від 23 вересня 2024 року у відповідь на вказану заяву державний виконавець Бесараб А.М. направила на адресу ОСОБА_1 довідку-розрахунок заборгованості зі сплати аліментів станом на 01 вересня 2024 року (а.с. 122, 123).
Вказаний лист із оскаржуваним розрахунком фактично був зданий у відділення поштового зв'язку 27 вересня 2024 року та отриманий заявником 10 жовтня 2024 року, що підтверджується копією конверта і роздруківкою перевірки статусу відстеження поштового відправлення (а.с. 123, 124).
ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою на дії державного виконавця щодо складання вищевказаного розрахунку заборгованості зі сплати аліментів 19 жовтня 2024 року через підсистему ЄСІТС «Електронний суд» (а.с. 1).
Суд першої інстанції на зазначене належної уваги не звернув та дійшов помилкового висновку про те, що заявником пропущено строк на звернення до суду зі скаргою на дії (рішення) органу ДВС без зазначення поважних причин його пропуску.
Зазначаючи в ухвалі про те, що ОСОБА_1 був обізнаним про відкрите щодо нього виконавче провадження і знав про наявність в нього заборгованості зі сплати аліментів, місцевий суд не врахував, що скарга останнього стосувалася дій державного виконавця саме щодо виготовлення розрахунку заборгованості по аліментам станом на 01 вересня 2024 року, які проявилися в тому, що державний виконавець, визначаючи у розрахунку розмір боргу по аліментах, не врахував всі обставини правовідносин, які фактично існують між сторонами виконавчого провадження, а також наявність рішення суду від 22 грудня 2023 року про зміну способу стягнення аліментів на неповнолітню ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ухваленого у справі № 369/14817/23.
Посилання суду першої інстанції на те, що не отримавши від органу ДВС інформації з приводу розміру заборгованості по аліментам у строк понад 2 місяці після звернення з відповідною заявою і дізнавшись про можливе порушення його прав, заявник не здійснив жодних дій на отримання протягом розумного строку відповідних документів (відомостей), також є необґрунтованими.
Виконавець зобов'язаний обчислювати розмір заборгованості із сплати аліментів щомісяця, а також проводити індексацію розміру аліментів відповідно до частини першої цієї статті. Виконавець зобов'язаний повідомити про розрахунок заборгованості стягувачу і боржнику, зокрема, у разі подання заяви стягувачем або боржником (частина четверта статті 71 Закону України «Про виконавче провадження»).
За змістом пункту 4 розділу XVIІнструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року № 512/5, виконавець зобов'язаний обчислювати розмір заборгованості зі сплати аліментів щомісяця та у випадках, передбачених частиною четвертою статті 71 Закону, повідомляти про розрахунок заборгованості стягувача і боржника. Розрахунок заборгованості обчислюється в автоматизованій системі виконавчого провадження на підставі отриманих відомостей.
Як передбачено частиною тринадцятою статті 71 Закону України «Про виконавче провадження» та пунктом 7 вищезазначеної Інструкції, довідка про наявність заборгованості зі сплати аліментів видається органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем на вимогу стягувача протягом трьох робочих днів у випадках, встановлених законом.
Водночас зазначеними нормативно-правовими актами не визначений строк, протягом якого державний виконавець повинен виготовити і видати розрахунок заборгованості зі сплати аліментів за заявою боржника, однак, як правильно відмітив суд, такий строк повинен були розумним, в тому числі з урахуванням вимог статті 13 Закону України «Про виконавче провадження».
У своїй практиці Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), рішення якого є джерелом права згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», сформував усталений підхід до визначення критеріїв розумності тривалості судового провадження, згідно з якими підлягають врахуванню такі обставини: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (наприклад, рішення у справах «Юртаєв проти України» від 31 січня 2006 року, «Смірнова проти України» від 08 листопада 2005 року, «Матіка проти Румунії» від 02 листопада 2006 року, «Літоселітіс проти Греції» від 5 лютого 2004 року, «Вергельський проти України» від 12 березня 2009 року).
Як вбачається з матеріалів справи, за заявою ОСОБА_1 від 07 серпня 2024 року державний виконавець Бесараб А.М. 01 вересня 2024 року виготовила довідку-розрахунок заборгованості зі сплати аліментів та 27 вересня 2024 року надіслала його на адресу боржника. Заявник отримав вказаний процесуальний документ виконавчого провадження 10 жовтня 2024 року та 19 жовтня 2024 року оскаржив його в судовому порядку.
Суд апеляційної інстанції зауважує, що для реалізації права ОСОБА_1 яксторони виконавчого провадження на подання скарги у порядку судового контролю за виконанням судового рішення визначальним був факт отримання заявником рішення виконавця у вигляді розрахунку заборгованості зі сплати аліментів, який підлягає оскарженню, так як без ознайомлення із його змістом неможливо зрозуміти мотиви виконавця та вихідні дані, якими він керувався при його складанні, а отже, неможливо сформулювати підстави скарги.
У даній справі саме заявник не допускав невиправданих затримок та/або зайвих зволікань у захисті своїх прав та свобод як сторони увиконавчому провадженні і в установлений законом строк скористався гарантованим йому правом на оскарження дій державного виконавця.
Судові процедури повинні бути справедливими, тому особа без достатніх та розумних причин не може бути позбавлена права на звернення до суду, оскільки це становитиме порушення права, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, на справедливий суд.
Отже, висновки суду першої інстанції про повернення скарги заявнику ґрунтуються на неправильному тлумаченні положень Закону України «Про виконавче провадження» та неповному з'ясуванні обставин, якими були обґрунтовані вимоги заявника у цій справі, що призвело до постановлення ухвали Києво-Святошинського районного суду Київської області від 17 квітня 2025 року, яка не відповідає критеріям законності та обґрунтованості.
З наведених вище підстав колегія суддів приймає аргументи апеляційної скарги щодо порушення судом першої інстанції норм процесуального та неправильне застосування норм матеріального права, формальне ставлення до вирішення питання про прийняття скарги до розгляду та її повернення з порушенням права заявника на судовий захист.
Відповідно до пункту 6 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Згідно із вимогами статті 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є, зокрема, порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.
За таких обставин колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Київського апеляційного суду вважає, що доводи апеляційної скарги частково заслуговують на увагу, а висновок суду щодо повернення скарги на дії органу ДВС є необґрунтованим та не відповідає нормам діючого законодавства, тому відповідно до положень статті 379 ЦПК України ухвала підлягає скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.
У відповідності до вимог статей 141, 382 ЦПК України питання розподілу судових витрат у зв'язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції не вирішується, оскільки скарга по суті заявлених вимог не розглядається.
Керуючись статтями 367 - 369, 374, 379, 381 - 384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 17 квітня 2025 року скасувати, справу за скаргою ОСОБА_1 на дії Вишневого відділу державної виконавчої служби у Бучанському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), заінтересована особа - ОСОБА_2 , направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів до Верховного Суду виключно у випадках, передбачених у частині другій статті 389 ЦПК України.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 02 липня 2025 року.
Головуючий С.А. Голуб
Судді: Т.А. Слюсар
Д.О. Таргоній