справа № 761/7381/22 головуючий у суді І інстанції Саадулаєв А.І.
провадження № 22-ц/824/7294/2025 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Березовенко Р.В.
24 червня 2025 року м. Київ
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:
головуючого судді - Березовенко Р.В.,
суддів: Лапчевської О.Ф., Мостової Г.І.,
з участю секретаря Щавлінського С.Р.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 поданою представницею - адвокаткою Падалко Ольгою Юріївною на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 04 грудня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо позову: ОСОБА_3 , про розподіл спільного майна подружжя,-
У лютому 2022 року ОСОБА_1 звернувся до Шевченківського районного суду міста Києва з позовом до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо позову: ОСОБА_3 про розподіл спільного майна подружжя, у якому, з урахуванням заяви про зміну предмету позову від 08 липня 2024 року, остаточно просив суд:
- визнати 26,9% двокімнатної квартири за адресою АДРЕСА_1 загальною площею 43,7 м кв., особистою власністю позивача;
- розділити майно, визнавши за позивачем право власності на двокімнатну квартиру за адресою АДРЕСА_1 загальною площею 43,7 м кв., вартістю 1 292 358 грн.;
стягнути:
- з ОСОБА_2 на користь позивача 25 621,00 грн. в порядку регресу;
- з ОСОБА_2 на користь позивача 1/2 частину спільних грошових коштів, від суми 340 350,00 грн., що було витрачено відповідачкою не в інтересах сім'ї, а саме 170 175,00 грн.;
відповідачці виділити:
- 1/2 частину грошових коштів від вартості 73,1% квартири, що є спільною сумісною власністю в сумі 472 356,00 грн. що перебувають на депозитному рахунку Шевченківського районного суду м. Києва.;
- 1/2 частину спільних грошових коштів від суми 340 350,00 грн., що було витрачено відповідачкою не в інтересах сім'ї, а саме 170 175,00 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що сторони перебували у шлюбі з 06 травня 2010 року, який розірвано 15 липня 2020 року.
Під час перебування в шлюбі ними було набуто наступне майно: грошові кошти в іноземній валюті сумі 7 000 доларів США та 5 000 євро, які зберігалися в квартирі за адресою АДРЕСА_1 ; двокімнатну квартиру за адресою АДРЕСА_1 загальною площею 43,7 м.кв., яка придбана за 520 000,00 грн на підставі договору купівлі-продажу від 06 серпня 2011 року, на даний час її вартість складає 1 292 358,00 грн; грошові кошти, які було сплачено позивачем в рахунок забезпечувального платежу при укладенні попереднього договору купівлі-продажу двокімнатної квартири із забудовником ТОВ «КУА «Крістал Ессет Менеджмент» в новобудові АДРЕСА_2 , що зводиться забудовником ТОВ БК «Інтергал Буд» в сумі 1 395 187,22 грн.
Позивач працює геологом і його робота пов'язана з частими відрядженнями, в тому числі, за межі України. Під час останнього відрядження в листопаді 2019 року йому зателефонувала дружина та повідомила про крадіжку грошей та документів. Доказом наявності грошових коштів є витяг з ЄРДР, в якому зазначено, що невідомі особи викрали золоті прикраси, вищезазначені грошові кошти, свідоцтво про шлюб між сторонами та два договори купівлі-продажу квартир за адресою АДРЕСА_1 , та за адресою АДРЕСА_3 , паспорт позивача та його диплом.
Як зазначає позивач, двокімнатна квартира за адресою АДРЕСА_1 загальною площею 43,7 м кв., була придбана на підставі договору купівлі-продажу від 06 серпня 2011 року в шлюбі, але частково за особисті дошлюбні кошти позивача. Частину коштів, яких не вистачало, в сумі 80 000,00 грн позивачем було позичено на підприємстві за місцем його роботи, а 380 143,00 грн були їх спільними грошовими коштами у придбанні спірної квартири та які підлягають розподілу між сторонами.
Крім того, 03 лютого 2020 року було укладено договір про зміну сторін в зобов'язанні та внесення змін до Попереднього договору купівлі-продажу посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Лісовенко В.В. 15 серпня 2016 року за реєстровим №1059 між позивачем, третьою особою та ТОВ «КУА «Крістал Ессет Менеджмент» за яким було замінено сторону у зобов'язанні: з позивача на третю особу ОСОБА_3 . Даний договір було укладено за письмовою нотаріальною згодою відповідачки ОСОБА_2 . Відповідачці було відомо про те, що грошові кошти на інвестування в новобудову в сумі 42 000,00 доларів США ними було отримано в борг у ОСОБА_3 , саме тому відповідачка надала свою нотаріальну згоду на укладання цієї угоди.
Отже, вважає, що у сторін як у подружжя, крім права спільної сумісної власності на грошові кошти, які було інвестовано у новобудову за рахунок позичених грошових коштів, внаслідок укладення договору позики, виникло також і зобов'язання в інтересах сім'ї у вигляді повернення позиченої грошової суми, виконання якого подружжя здійснює як солідарні боржники, та що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї. Таким чином, боргові зобов'язання позивача перед третьою особою ОСОБА_3 з сумі 1 395 187,22 грн. виникли в інтересах сім'ї, тому повинні бути враховані при розподілі майна подружжя. Таким чином, враховуючи вищенаведені розрахунки, вважав, що є спільною сумісною власністю подружжя та підлягає розподілу наступне:
- грошові кошти в іноземній валюті сумі 7 000,00 доларів США та 5 000,00 євро, які зберігалися в квартирі за адресою АДРЕСА_1 , що в гривневому еквіваленті дорівнює 340 350,00 грн спільних грошових коштів було витрачено відповідачкою не в інтересах сім'ї;
- 1/2 частина грошових коштів складає 170 175,00 грн;
- 73,1% двокімнатної квартири за адресою АДРЕСА_1 загальною площею 43,7 м.кв. вартістю 944 713,00 грн; 1/2 частина складає - 472 456,00 грн;
- спільні боргові зобов'язання перед ОСОБА_3 в сумі 1 395 187,22 грн;
- 302 281,00 грн складає різниця між 1/2 частиною грошових коштів, які є спільними грошовими коштами за які придбано квартиру та коштів, які відповідачка витратила не в інтересах сім'ї.
Домовленості про розподіл майна мирним шляхом сторонами не досягнуто, тому позивач звернувся до суду з даним позовом до відповідача.
Відповідачка подала до суду відзив на позовну заяву, в якому заперечила проти задоволення позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на те, що грошові кошти у розмірі 7 000,00 доларів США та 5 000,00 євро, які зберігались у квартирі за адресою: АДРЕСА_1 , не були витрачені відповідачем на власний розсуд не в інтересах сім'ї, що підтверджується відкритим кримінальним провадження, досудове розслідування за яким триває.
Позивач, в період вирішення питання про розірвання шлюбу, з власної ініціативи без відома відповідачки відступив право на укладення основного договору купівлі-продажу двокімнатної квартири із забудовником ТОВ «КУА «Крістал Ессет Менеджмент» за будівельною адресою: АДРЕСА_3 , іншій особі та використав, отримані від ОСОБА_3 , спільні грошові кошти, що були сплачені, як забезпечувальний платіж на свій розсуд не в інтересах сім'ї.
Щодо посилань позивача на те, що відповідачка нібито з власної волі виїхала з квартири, що є спільною власністю подружжя за адресою: АДРЕСА_1 , відповідачка стверджує, що виїхала зі спільної спірної квартири саме через те, що позивач, її разом з дитиною вигнав з квартири, до того ж неодноразово застосовував до неї фізичну силу та психологічний тиск, що позначилося і на психічному здоров'ї дитини.
Щодо тверджень позивача про те, що начебто 26,9% спірної квартири є його особистою власністю, оскільки квартира частково придбавалася з його дошлюбних заощаджень у АТ «Родовід банк» та за рахунок позики у ДІ «Київський інститут інженерних вишукувань і досліджень «Енергопроект», то, як вбачається з долучених доказів, вони не містять підтвердження, що вказані грошові кошти знімалися з рахунку або з вказаних рахунків сума перераховувалась на рахунок продавця, у зв'язку з купівлею квартири за адресою: АДРЕСА_1 . Натомість, квартира була придбана за рахунок спільних коштів подружжя, частину з яких у сумі 8 000,00 доларів США, що в еквіваленті складало на день купівлі-продажу квартири 78 249,60 грн були надані батьками відповідачки.
Також відповідачка звернула увагу, що погашення позики за Договором позики №660 від 04 серпня 2011 року відбулося у період шлюбу, тобто за рахунок спільного майна подружжя. Відповідачка заперечила проти такого розподілу майна та наполягала на розподілі квартири за адресою: АДРЕСА_1 у рівних частинах між позивачем та відповідачкою. Запропонований позивачем розподіл не буде справедливим, оскільки спільна малолітня дитина проживає із матір'ю, що визначено рішенням суду. Позивач також з дня розірвання шлюбу не утримує свою малолітню дитину, весь тягар покладений на відповідачку. Зокрема, відповідачка звернулася із заявою до суду про стягнення аліментів на малолітню дитину ОСОБА_4 .
Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 04 грудня 2024 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо позову: ОСОБА_3 , про розподіл спільного майна подружжя залишено без задоволення.
Не погодившись із вказаним рішенням суду, представниця ОСОБА_1 - адвокатка Падалко Ольга Юріївна 27 січня 2025 року через систему Електронний суд подала до Київського апеляційного суду апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення та неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неправильне встановлення обставин справи, які мають значення, просила скасувати рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 04 грудня 2024 року та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.
Підтримавши доводи позовної заяви, апелянтка зазначила, що суд першої інстанції проігнорував клопотання про поновлення строків на подання зустрічного позову та про об'єднання справ, що призвело до штучно створених судових процесів (судової тяганини), суттєвого ускладнення розгляду справи про розподіл майна подружжя і, як наслідок, постановлення незаконного рішення.
Відмовивши у задоволенні клопотання про об'єднання справ, суд задовольнив клопотання представника відповідача про зупинення провадження у даній справі до розгляду справи судом апеляційної інстанції за її апеляційною скаргою на рішення про розподіл майна подружжя у цивільній справі №761/1956/20 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи - ТОВ «Будівельна компанія «Інтергал Буд», ТОВ «Компанія з управління активами «Кристал Ессет Менеджмент» про розподіл майна подружжя.
Вважає, що суд першої інстанції розглянув справу формально та самоусунувся від встановлення дійсних обставин у даній справі.
Зазначаючи в рішенні, що ОСОБА_2 як дружина, 15 серпня 2016 року надала нотаріально посвідчену згоду на укладання правочинів, спрямованих на придбання квартири АДРЕСА_2 , суд не зазначив та не надав належної оцінки тим фактам, що 15 серпня 2016 року ОСОБА_2 , надала також, як дружина, нотаріально посвідчену згоду на укладання правочинів, спрямованих на можливе відчуження квартири, а саме:
- на укладання та підписання попереднього договору купівлі-продажу квартири (в тому числі: договорів про внесення змін та доповнень до попереднього договору купівлі-продажу квартири, договору про розірвання попереднього договору купівлі-продажу квартири, в разі необхідності укласти та підписати договір про зміну сторони в зобов'язанні до попереднього договору купівлі-продажу квартири, а також після введення будинку в експлуатацію - на укладання основного договору купівлі продажу квартири з урахуванням коригування загальної та житлової площі квартири та з урахуванням присвоєної поштової адреси квартири;
- на те, щоб усі без винятку умови зазначених вище договорів визналися її чоловіком самостійно, без додаткового погодження цих питань з нею та підтвердила, що укладання таких договорів відповідає їх спільному дійсному волевиявленню та здійснюється в інтересах сім'ї.
Звертала увагу, що відповідачка, добре знаючи, що гроші на придбання квартири були взяті ОСОБА_1 в борг у ОСОБА_3 при укладанні договорів надала свою згоду також на їх розірвання: договору про розірвання попереднього договору купівлі-продажу квартири, в разі необхідності, укласти та підписати договір про зміну сторони в зобов'язанні до попереднього договору купівлі-продажу квартири.
Вважає, що надання ОСОБА_2 при укладенні попереднього договору купівлі-продажу квартири у новобудові своєї згоди і на права чоловіка на свій розсуд зміни цих договорів, яку відповідач потім намагалась оспорити, підтверджує той факт, що гроші були сторонами взяті в борг у ОСОБА_3 на придбання квартири в інтересах сім'ї.
Укладаючи попередній договір купівлі-продажу квартири в новобудові та сплачуючи забезпечувальний платіж за рахунок грошей, взятих в борг у ОСОБА_3 , позивач не міг бути на сто відсотків впевнений, що зможе вчасно розрахуватись з нею, тому одночасно із укладанням договору ОСОБА_2 було надано і нотаріальну згоду на внесення позивачем одноособово змін до цих договорів без її додаткової згоди.
Надаючи таку згоду, ОСОБА_2 прекрасно усвідомлювала значення своїх дій, що, цілком логічно, підтверджує її обізнаність про те, що гроші на придбання квартири в інтересах сім'ї брались в борг.
Наведена місцевим судом практика Верховного Суду не є релевантною, оскільки у наведених судових рішеннях мали місце зовсім інші фактичні обставини та інші правовідносини, які не є подібними до даної справи.
Так, в даній справі предметом є саме спільні борги подружжя, оскільки квартира у новобудові, придбана мною в інтересах сім'ї та на її потреби, була придбана не на спільні гроші, а гроші, отримані в борг від третьої особи.
В даній справі доказом наявності спільного боргу осіб, які перебували у шлюбі, є не тільки боргова розписка, у якій зазначено, що гроші позивачем бралися в борг на придбання квартири, а й інші належні та допустимі докази, яким суд не надав жодної оцінки.
Відмовляючи у задоволенні позовної вимоги про визнання за ОСОБА_1 права власності на двокімнатну квартиру за адресою АДРЕСА_1 загальною площею 43,7 м кв., вартістю 1 292 358 грн., суд обґрунтував рішення тим, що у справі №761/1956/20 в порядку поділу майна подружжя визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину вказаної квартири і сторона позивача не була позбавлена права у справі №761/1956/20 доводити, що частки у праві власності на дану квартиру у сторін були нерівними.
Проте у справі №761/1956/20 суд безпідставно відмовив у задоволенні клопотання про поновлення строку на подання зустрічного позову, чим позбавив апелянта права заявити позовні вимоги про визнання частини квартири на АДРЕСА_1 особистою власністю. А у даній справі судом було безпідставно відмовлено в об'єднанні двох справ, які перебували в одному суді між тими ж сторонами, що призвело до судової тяганини та постановлення незаконного рішення. А, оскільки такі позовні вимоги не були заявлені та не розглядались судом, позивач не позбавлений був права звернутись з цими вимогами у даній справі.
Судом першої інстанції взагалі навіть не було зазначено в оскаржуваному рішенні про внесення на депозитний рахунок Шевченківського районного суду м. Києва грошових коштів в сумі 472 356,00 грн. Незазначення у рішенні суду та ненадання такому важливому доказу жодної оцінки свідчить про абсолютну формальність розгляду даної справи судом першої інстанції.
Крім того, ОСОБА_1 одноособово після розірвання шлюбу сплатив у повному обсязі боргові зобов'язання перед ОСОБА_3 . У зв'язку з цим, ОСОБА_2 повинна сплатити позивачу половину боргових зобов'язань, оскільки гроші бралися в борг в інтересах сім'ї та на її потреби - придбання квартири у новобудові.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 17 березня 2025 року поновлено ОСОБА_1 строк на апеляційне оскарження та відкрито апеляційне провадження у справі за апеляційною скаргою ОСОБА_1 поданою представницею - адвокаткою Падалко Ольгою Юріївною на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 04 грудня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо позову: ОСОБА_3 , про розподіл спільного майна подружжя, надано учасникам справи строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу.
08 квітня 2025 року представниця ОСОБА_2 - адвокатка Шестакова Юлія Володимирівна подала відзив на апеляційну скаргу, у якому заперечивши проти доводів апеляційної скарги, вважає рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим.
Свою позицію представник обґрунтував обставинам, на які посилався у заявах по суті справи, поданих до суду першої інстанції.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 15 квітня 2025 року призначено справу до розгляду з повідомленням учасників справи.
У судовому засіданні представниця апелянта ОСОБА_1 - адвокатка Падалко Ольга Юріївна доводи апеляційної скарги підтримала та просила її задовольнити.
У судовому засіданні представниця ОСОБА_2 - адвокатка Шестакова Юлія Миколаївна заперечила проти задоволення вимог апеляційних скарг, з підстав наведених у відзиві.
Інші учасники справи у судове засідання не з'явилися, належним чином повідомлені про місце, час і дату розгляду справи в апеляційній інстанції, заяв та клопотань не надходило, однак їх неявка згідно вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи.
Заслухавши думку учасників справи, які прибули в судове засідання, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_5 перебували в зареєстрованому шлюбі з 06 травня 2010 року.
ІНФОРМАЦІЯ_1 у сторін народився син - ОСОБА_4 .
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 15 липня 2020 року у справі №761/47109/19 шлюб між сторонами розірвано.
06 серпня 2011 року ОСОБА_1 за договором купівлі-продажу квартири придбав квартиру АДРЕСА_4 .
Сторони не заперечували, що вказана квартира була спільним майном подружжя.
Також 15 серпня 2016 року між ТОВ «КУА «Крістал Ессет Менеджмент» та ОСОБА_1 був укладений попередній договір купівлі-продажу квартири, за умовами якого сторони зобов'язувались в майбутньому, але не пізніше 30 вересня 2018 року, укласти Договір купівлі-продажу квартири, відповідно до якого ТОВ «КУА «Крістал Ессет Менеджмент» зобов'язується передати у власність квартиру АДРЕСА_2 , а ОСОБА_1 зобов'язується прийняти цей об'єкт та належним чином оплатити його вартість в обсязі, визначеному цим Попереднім Договором.
Згідно з умовами договору, ОСОБА_1 мав сплатити забезпечувальний платіж у розмірі 1 326 749,73 грн.
Крім того, ОСОБА_2 , як дружина, 15 серпня 2016 року надала нотаріально посвідчену згоду на укладення правочинів, спрямованих на придбання квартири АДРЕСА_2 . Згода зареєстрована в реєстрі нотаріальних дій за №1058.
03 лютого 2020 року між ТОВ «КУА «Крістал Ессет Менеджмент», ОСОБА_1 та ОСОБА_3 було укладено Договір про заміну сторони, за яким замінено сторону в попередньому договорі купівлі-продажу квартири від 15 серпня 2016 року на нового покупця - ОСОБА_3 .
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 26 вересня 2022 року у справі №761/1956/20, позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа: ТОВ «КУА «Крістал Ессет Менеджмент» про поділ спільного майна подружжя - задоволено частково. В порядку поділу майна подружжя визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_4 . В позові ОСОБА_2 про стягнення різниці вартості майна відмовлено.
Постановою Київського апеляційного суду від 07 лютого 2024 року у справі №761/1956/20, апеляційну скаргу представниці ОСОБА_2 - ОСОБА_6 задоволено. Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 26 вересня 2022 року в частині відмови у задоволенні в позові про стягнення різниці вартості майна скасовано і ухвалено в цій частині нове рішення, яким в порядку поділу майна подружжя виділено ОСОБА_2 1/2 спільних грошових коштів у сумі 663 374,86 грн.
Як встановлено судом апеляційної інстанції, посилання відповідача на нотаріальну згоду ОСОБА_2 від 15 серпня 2016 року на придбання відповідачем квартири та укладання відповідних договір купівлі-продажу не може бути підтвердженням надання згоди позивача на заміну сторони договору, враховуючи погіршення відносин між сторонами та наявності позову про розірвання шлюбу.
Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 10 жовтня 2023 року по цивільній справі №759/156/23 у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ТОВ «КУА «Крістал Ессет Менеджмент», ОСОБА_3 , третя особа, що не заявляє самостійних вимог: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Ярощук В. Ю. про визнання недійсним договору про зміну сторони в зобов'язанні та внесення змін до попереднього договору купівлі-продажу квартири було відмовлено.
Рішенням Бородянського районного суду Київської області від 16 листопада 2023 року по цивільній справі №939/2798/21 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , третя особа - ОСОБА_2 про стягнення боргу, позовні вимоги задоволено частково. З ОСОБА_1 стягнуто на користь ОСОБА_3 заборгованість у розмірі 49 243,44 долари США, яка складається із: 40 000,00 доларів США - заборгованості за розпискою і 9 243,44 доларів США - відсотків за користування позикою, та 11 350,00 грн - відшкодування витрат по сплаті судового збору.
Відповідно до нотаріальної заяви ОСОБА_3 від 06 травня 2024 року, реєстровий №2163, посвідченої приватним нотаріусом Коростенського районного нотаріального округу Житомирської області Івчук С.С., ОСОБА_1 здійснив повний розрахунок з відсотками згідно рішення Бородянського районного суду по справі №939/2798/21 від 27 листопада 2023 року та боргової розписки від 06 серпня 2016 року, а саме 51 243,44 долари США, та 11 350,00 грн на відшкодування витрат по сплаті судового збору.
Рішенням Бородянського районного суду Київської області від 18 квітня 2024 року у справі №939/39/23 у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 та ОСОБА_1 про визнання недійсною розписку від імені ОСОБА_1 від 06 серпня 2016 року про отримання ним грошових коштів у розмірі 42 000,00 доларів США в ОСОБА_3 і застосування реституції відмовлено.
Крім того, як зазначено сторонами, під час перебування у шлюбі у власності сторін були грошові кошти в іноземній валюті у сумі 7 000,00 доларів США та 5 000,00 євро, які зберігалися в квартирі за адресою АДРЕСА_1 .
Додатковим доказом наявності грошових коштів є витяг з ЄРДР, в якому зазначено, що невідомі особи викрали золоті прикраси, вищезазначені грошові кошти, свідоцтво про шлюб між сторонами та два договори купівлі-продажу квартир за адресою АДРЕСА_1 та за адресою АДРЕСА_3 , паспорт та диплом ОСОБА_1 .
Вирішуючи спір в частині позовних вимог щодо визнання за позивачем права особистої власності 26,9% квартири та розділу квартири за адресою: АДРЕСА_1 , суд першої інстанції вважав відсутніми підстави для відступу від рівності часток подружжя у спільному майні, оскільки рішенням Шевченківського районного суду м. Києві від 26 вересня 2022 року у справі №761/1956/20 в порядку поділу майна подружжя визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину цієї квартири і сторона позивача не була позбавлена права у справі №761/1956/20 доводити, що частки у праві власності на дану квартиру у сторін були нерівними.
Вирішуючи спір в частині позовних вимог про стягнення з ОСОБА_2 на користь позивача 25 621,72 доларів США та 5 675,00 грн. в порядку регресу, суд вважав не доведеним належними і допустимими доказами, що позичені ОСОБА_1 у ОСОБА_3 грошові кошти під час шлюбу, були використані ним в інтересах сім'ї та за призначенням саме оплати вартості квартири, яка інвестувалась сторонами під час шлюбу, а саме, із матеріалів справи не прослідковується зарахування даних коштів в рахунок оплати вищезазначеної квартири, а тому у відповідача не виникло солідарне зобов'язання щодо сплати боргу на підставі договору позики. При цьому, сам по собі факт зазначення у розписці про ціль позики, безумовно не свідчить про те, що позика витрачена саме на придбання квартири.
Вирішуючи спір в частині позовних вимог про стягнення з ОСОБА_2 на користь позивача 1/2 частину грошових коштів, та визнання за ОСОБА_2 1/2 частину грошових коштів, які зберігались у квартирі сторін в іноземній валюті, що еквівалентно 340 350,00 грн, суд дійшов висновку, що дані позовні вимоги не підлягають задоволенню, з огляду на те, що сторонами зазначено та підтверджено витягом з ЄРДР №12019100100011179 від 19 листопада 2019 року, що фактично відповідач не володіє та не розпоряджається даними грошовими коштами, оскільки вони були викрадені з місця їх спільного проживання.
Колегія суддів в повній мірі погоджується з такими висновками суду першої інстанції з нижченаведених мотивів.
Щодо квартири АДРЕСА_5
Відповідно до ст. 60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Згідно ст. 63 СК України, дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Частиною 1 ст. 69 СК України передбачено, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.
Відповідно до ч. 1 ст. 70 СК України, у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Відповідно до п. п. 23, 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК, ч. 3 ст. 368 ЦК), відповідно до частин 2, 3 ст. 325 ЦК можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. Спільною сумісною власністю подружжя, зокрема, можуть бути: квартири, жилі й садові будинки; земельні ділянки та насадження на них, продуктивна і робоча худоба, засоби виробництва, транспортні засоби; грошові кошти, акції та інші цінні папери, паєнакопичення в житлово-будівельному, дачно-будівельному, гаражно-будівельному кооперативі; грошові суми та майно, належні подружжю за іншими зобов'язальними правовідносинами, тощо. Майно, яке належало одному з подружжя, може бути віднесено до спільної сумісної власності укладеною при реєстрації шлюбу угодою (шлюбним договором) або визнано такою власністю судом з тих підстав, що за час шлюбу його цінність істотно збільшилася внаслідок трудових або грошових затрат другого з подружжя чи їх обох. До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї (ч. 4 ст. 65 СК). Не належить до спільної сумісної власності майно одного з подружжя, набуте особою до шлюбу; набуте за час шлюбу на підставі договору дарування або в порядку спадкування; набуте за час шлюбу, але за кошти, які належали одному з подружжя особисто; речі індивідуального користування, в тому числі коштовності, навіть якщо вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя; кошти, одержані як відшкодування за втрату (пошкодження) речі, що належала особі, а також як відшкодування завданої їй моральної шкоди; страхові суми, одержані за обов'язковим або добровільним особистим страхуванням, якщо страхові внески сплачувалися за рахунок коштів, що були особистою власністю кожного з них. Що стосується премії, нагороди, одержаних за особисті заслуги, суд може визнати за другим з подружжя право на їх частку, якщо буде встановлено, що він своїми діями сприяв її одержанню.
Згідно із ч. 2 та ч. 3 ст. 372 ЦК України, у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється.
Частиною 3 ст. 368 ЦК України визначено, що майно набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.
У відповідності до ст. 372 ЦК України майно, що є у спільній сумісній власності, може бути поділене між співвласниками за домовленістю між ними. У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. За рішенням суду частка співвласника може бути збільшена або зменшена з урахуванням обставин, які мають істотне значення. У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється.
Відповідно до висновків Верховного Суду у постанові від 04 березня 2021 року у справі №343/1294/18 набуття майна за час шлюбу створює презумпцію права спільної сумісної власності майна подружжя, яка не потребує доказування та не потребує встановлення інших обставин, крім набуття майна за час шлюбу, та існує поки не спростована. У разі коли презумпцію права спільної сумісної власності майна подружжя не спростовано за відсутності належних доказів того, що майно придбане за особисті кошти одного з подружжя, таке майно вважається спільною сумісною власністю та підлягає поділу, при цьому частки чоловіка та дружини у майні є рівними. Якщо майно придбано під час шлюбу, то реєстрація прав на нього (транспортний засіб, житловий будинок чи іншу нерухомість) лише на ім'я одного із подружжя не спростовує презумпцію належності його до спільної сумісної власності подружжя. Крім того, розірвання шлюбу не тягне за собою зміну правового статусу майна подружжя. Таке майно залишається їх спільною сумісною власністю. Тобто лише після вирішення питання про поділ майна, яке є спільною сумісною власністю, виділення конкретних часток кожному зі співвласників, таке майно набуває статусу спільної часткової власності чи особистої приватної власності.
Згідно ч. 3 ст. 12 та ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ст. 79, 80 ЦПК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №129/1033/13-ц зроблено висновок про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.
ОСОБА_1 заперечуючи презумпцію рівності часток подружжя у праві власності на квартиру зазначив, що частина грошей на придбання спірного майна набута ним до шлюбу, а частина позичена за місцем роботи. Загалом, частка особистої приватної власності позивача у квартирі становить 26,6%.
Поряд з цим, судом встановлено, що спірна квартира була предметом поділу у справі №761/1956/20 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа: ТОВ «КУА «Крістал Ессет Менеджмент» про поділ спільного майна подружжя. Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 26 вересня 2022 року в порядку поділу майна подружжя визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_4 .
Суд встановив, що в ході розгляду справи сторони не заперечували що вказана квартира є спільним майном подружжя.
Надаючи оцінку позовним вимогам у цій частині місцевий суд правильно зауважив, що ОСОБА_1 не був позбавлений права доводити нерівність часток у праві власності у справі №761/1956/20. Більш того, рішення місцевого суду в частині поділу майна подружжя за цим рішенням ОСОБА_1 не оскаржував.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року у справі №554/8023/15-ц виснувала, що найбільш ефективне вирішення спору про поділ спільної сумісної власності подружжя досягається тоді, коли вимоги позивача охоплюють усе спільно набуте у шлюбі майно, зокрема й неподільне. Це відповідатиме принципу процесуальної економії, згідно з яким штучне подвоєння судового процесу є неприпустимим, бо вирішення справи у суді має усунути необхідність у новому зверненні до суду для вжиття додаткових засобів захисту.
Ініціюючи у справі, що переглядається спір щодо визнання права особистої приватної власності на частку квартири позивач фактично ставить під сумнів законність висновків суду у справі №761/1956/20, в той час як існування суперечливих судових рішень є несумісним із принципом юридичної визначеності.
Оскільки спірна квартира придбана подружжям ОСОБА_7 06 серпня 2011 року, тобто в період перебування сторін у шлюбі, а рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 26 вересня 2022 року у справі №761/1956/20 стверджено рівність часток подружжя у праві власності на неї, суд першої інстанції обґрунтовано вважав її об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, оскільки презумпція спільності набуття подружжям грошових коштів на її придбання апелянтом належними, достовірними та допустимими доказами не спростована.
Згідно з ч. 2 ст. 183 ЦК України неподільною є річ, яку не можна поділити без втрати її цільового призначення.
За змістом ч. ч. 2, 4, 5 ст. 71 СК України, неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених ЦК України. Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.
Відповідно до ч. 3 ст. 370 ЦК України виділ частки з майна, що є у спільній сумісній власності, здійснюється у порядку, встановленому ст. 364 цього Кодексу, частиною другою якої передбачено, що якщо виділ у натурі частки зі спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (ч. 2 ст. 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки.
У частині першій ст. 365 ЦК України передбачено, що право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: частка є незначною і не може бути виділена в натурі; річ є неподільною; спільне володіння і користування майном є неможливим.
За обставинами цієї справи, спірна квартира є подільною річчю, відповідачка ОСОБА_2 не погоджується на виплату їй компенсації вартості частки у спільному майні подружжя, а тому місцевий суд правомірно залишив без задоволення вимоги ОСОБА_1 про виділення відповідачці частини грошових коштів, витрачених на придбання спірної квартири, незважаючи на внесення позивачем відповідних грошових коштів на депозитний рахунок суду.
Щодо розподілу грошових коштів
За правилами частини четвертої ст. 65 СК України договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.
За обставинами цієї справи, під час перебування сторін у шлюбі - 15 серпня 2016 року між ТОВ «КУА «Крістал Ессет Менеджмент» та ОСОБА_1 був укладений попередній договір купівлі-продажу квартири за умовами якого сторони зобов'язувались в майбутньому, але не пізніше 30 вересня 2018 року, укласти Договір купівлі-продажу квартири, відповідно до якого ТОВ «КУА «Крістал Ессет Менеджмент» зобов'язується передати у власність квартиру АДРЕСА_2 , а ОСОБА_1 зобов'язується прийняти цей об'єкт та належним чином оплатити його вартість в обсязі, визначеному цим Попереднім Договором.
Згідно з умовами договору, ОСОБА_1 мав сплатити забезпечувальний платіж у розмірі 1 326 749,73 грн.
ОСОБА_2 15 серпня 2016 року надала нотаріально посвідчену згоду на укладення правочинів, спрямованих на придбання квартири АДРЕСА_2 .
Попередньо, 06 серпня 2016 року ОСОБА_1 взяв у борг у ОСОБА_3 на придбання квартири гроші в сумі 42 000,00 дол. США з обов'язком повернути до 31 грудня 2020 року.
Рішенням Бородянського районного суду Київської області від 16 листопада 2023 року по цивільній справі №939/2798/21 стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 заборгованість у розмірі 49 243,44 долари США, яка складається із: 40 000,00 доларів США - заборгованості за розпискою і 9 243,44 доларів США - відсотки за користування позикою, та 11 350,00 грн - відшкодування витрат по сплаті судового збору.
Відповідно до нотаріальної заяви ОСОБА_3 від 06 травня 2024 року, реєстровий №2163, посвідченої приватним нотаріусом Коростенського районного нотаріального округу Житомирської області Івчук С.С., ОСОБА_1 здійснив повний розрахунок з відсотками згідно рішення Бородянського районного суду по справі №939/2798/21 від 27 листопада 2023 року та боргової розписки від 06 серпня 2016 року, а саме 51 243,44 долари США, та 11 350,00 грн за відшкодування витрат по сплаті судового збору.
Обґрунтовуючи позовні вимоги в цій частині ОСОБА_1 вказував, що отримані у борг грошові кошти витратив в інтересах сім'ї - на придбання квартири за попереднім договором купівлі-продажу квартири.
Разом з тим, такі твердження позивача спростовуються матеріалами справи та підтверджують відсутність у відповідачки солідарного зобов'язання щодо сплати боргу.
Зокрема, 03 лютого 2020 року між ТОВ «КУА «Крістал Ессет Менеджмент», ОСОБА_1 та ОСОБА_3 укладено Договір про заміну сторони, за яким замінено сторону в попередньому договорі купівлі-продажу квартири від 15 серпня 2016 року на нового покупця - ОСОБА_3 .
За умовами п. 10-12 цього Договору, сторони погодили зміну орієнтовної ціни Основного договору у зв'язку з передачею третій стороні прав та зобов'язань, передбачених Попереднім договором. Розмір забезпечувального платежу становить 1 395 187,22 грн.
Відповідно до Довідки ТОВ «КУА «Крістал Ессет Менеджмент» 30 листопада 2016 року сплачено 1 328 749,73 грн за Договором №ДГ-1059 ПД від 15 серпня 2016 року, а 03 лютого 2020 року - 66 437,49 грн.
Враховуючи, що грошові кошти за борговою розпискою ОСОБА_1 отримав 06 серпня 2016 року, а передбачений попереднім договором купівлі-продажу квартири забезпечувальний платіж сплачено 30 листопада 2016 року, колегія суддів погоджується з висновками місцевого суду, що позивачем не доведено належними і допустимими доказами, що позичені ОСОБА_1 у ОСОБА_3 грошові кошти під час шлюбу, були використані в інтересах сім'ї та за призначенням саме оплати вартості квартири, яка інвестувалась сторонами під час шлюбу. Також, обставини про придбання спірної квартири за кошти взяті позивачем у борг не були встановлені судом під час розгляду справи про поділ майна подружжя у справі №761/1956/20.
Відповідно до частини четвертої статті 65 СК України договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.
До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб; у випадку, коли при розгляді вимоги про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім'ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі.
Заявляючи вимогу про стягнення з ОСОБА_2 на свою користь 170 175,00 грн як таких, що витрачені нею не в інтересах сім'ї ОСОБА_1 вказав на наявність у нього вагомих підстав стверджувати про інсценування відповідачкою крадіжки, якої насправді не було.
Поряд з цим, за приписами частини шостої статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
За відомостями з ЄРДР №12019100100011179 від 19 листопада 2019 року, ОСОБА_2 18 листопада 2019 року повідомила про викрадення з квартири АДРЕСА_6 , у т.ч. грошових коштів у сумі 7 000,00 дол. США та 5 000,00 євро. Відомості про завершення досудового розслідування кримінального провадження відсутні.
За викладених обставин, посилання позивача на інсценування відповідачкою крадіжки та використання грошових коштів не в інтересах сім'ї ґрунтуються на припущеннях та не можуть бути покладені в основу доказування при вирішенні спору між сторонами у цій частині.
Інші доводи апеляційної скарги також не дають правових підстав для встановлення неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права та не спростовують висновків суду першої інстанції.
Європейським судом з прав людини зазначено, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України», від 18 липня 2006 року № 63566/00, § 23). Оскаржуване судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Отже, право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Переглядаючи справу, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об'єктивно наявні у справі докази, оцінив їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв'язок у сукупності, з'ясував усі обставини справи, на які сторони посилалися, як на підставу своїх вимог і заперечень, і з урахуванням того, що відповідно до ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, ухвалив законне та обґрунтоване рішення про відмову у задоволенні позову.
Колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, судом додержано вимоги матеріального та процесуального права, а тому рішення суду відповідно до ст.375 ЦПК України необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Керуючись ст. ст. 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 подану представницею - адвокаткою Падалко Ольгою Юріївною - залишити без задоволення.
Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 04 грудня 2024 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено 02 липня 2025 року.
Головуючий: Р.В. Березовенко
Судді: О.Ф. Лапчевська
Г.І. Мостова