03680 м. Київ , вул. Солом'янська, 2-а
Номер апеляційного провадження: 22-ц/824/5597/2025
05 березня 2025 року м. Київ
Справа № 756/13058/24
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді-доповідача Ящук Т.І.,
суддів Ратнікової В.М., Рейнарт І.М.,
за участю секретаря судового засідання Мех В.Ю.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Баз Ресурс Інвест», яка подана представником Ковалем Ростиславом Олександровичем, на ухвалу Оболонського районного суду міста Києва від 20 листопада 2024 року, постановлену у складі судді Яценко Н.О.,
у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Баз Ресурс Інвест» до ОСОБА_1 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Фем Технолоджи», третя особа - приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Телявський Анатолій Миколайович про визнання недійсним договору застави транспортного засобу,
встановив:
У жовтні 2024 року позивач ТОВ «Баз Ресурс Інвест» звернувся до Оболонського районного суду міста Києва з позовом до відповідачів ОСОБА_1 , ТОВ «Фем Технолоджи» про визнання недійсним договору застави транспортних засобів від 20.06.2024 року, укладеного між ТОВ «Фем Технолоджи» та ОСОБА_1 , зареєстрований приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Адамською М.М. в реєстрі за № 749.
В обґрунтування позову вказує, що 03.01.2019 року між ТОВ «Баз Ресурс Інвест» та ТОВ «Фем Технолоджи» було укладено договір зберігання (0319-1), згідно умов якого ТОВ «Баз Ресурс Інвест» передало ТОВ «Фем Технолоджи» майно на зберігання, проте відповідач-2 вказане майно не повернув.
Як наслідок, ТОВ «Баз Ресурс Інвест» було вимушено звернутися до Господарського суду м. Києва з позовом щодо стягнення коштів з ТОВ «Фем Технолоджи» у вигляді вартості втраченого відповідачем 2 за договором зберігання (0319-1) майна.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 19.10.2021 року по справі № 910/15782/19, яке залишено в силі постановою Північного апеляційного господарського суду від 16.04.2024 року, було задоволено позовні вимоги ТОВ «Баз Ресурс Інвест» до ТОВ «Фем Технолоджи» та стягнуто з ТОВ «Фем Технолоджи» кошти на користь ТОВ «Баз Ресурс Інвест».
10.06.2024 на виконання вищевказаного судового рішення Господарським судом міста Києва було видано наказ по справі № 910/15782/19 про стягнення з ТОВ «Фем Технолоджи» на користь ТОВ «Баз Ресурс Інвест» коштів.
05.08.2024 приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Телявським А.М. було відкрито виконавче провадження № НОМЕР_1 по примусовому виконанню наказу Господарського суду міста Києва від 10.06.2024 року по справі № 910/15782/19.
22.08.2024 року на адресу приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Телявського А.М. надійшло повідомлення від ОСОБА_1 про право застави на майно боржника, датоване 17.08.2024 року з копією договору застави транспортних засобів від 20.06.2024 року.
Разом із цим, ОСОБА_1 є дружиною директора ТОВ «Фем Технолоджи» ОСОБА_2 , з яким і підписано вищевказаний договір застави транспортних засобів від 20.06.2024 року.
Посилається на те, що вчинення оспорюваного правочину на шкоду інтересам кредитора з метою створення штучних перешкод у зверненні стягнення на майно боржника та виконанню рішення Господарського суду м. Києва від 19.10.2021 року по справі № 910/15782/1 про стягнення заборгованості з ТОВ «Фем Технолоджи» на користь ТОВ «Баз Ресурс Інвест» свідчить про фраудаторність правочину.
Просить суд визнати недійсним договір застави транспортних засобів від 20.06.2024 року, укладений між ТОВ «Фем Технолоджи» та ОСОБА_1 , зареєстрований приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Адамською М.М. в реєстрі за № 749.
Ухвалою Оболонського районного суду міста Києва від 20 листопада 2024 року відмовлено у відкритті провадження у справі .
Не погоджуючись з ухвалою суду, представник позивача ТОВ «Баз Ресурс Інвест» - Коваль Р.О.звернувся з апеляційною скаргою, у якій просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та направити справу для подальшого розгляду до суду першої інстанції.
Вважає, що суд першої інстанції постановив ухвалу з порушенням норм процесуального права, тому що позивачем за даним позовом визначено відповідачем-1 фізичну особу - ОСОБА_1 , а відтак відповідно до п.1 ч.1 ст.20 ГПК України участь у таких справах позивачем або відповідачем фізичної особи, яка не є підприємцем, виключає юрисдикцію господарського суду.
Наголошує, що критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є спеціальний суб'єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є фізична особа-учасник приватноправових відносин.
Разом з тим, просить стягнути з відповідача витрати на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції у розмірі 15 000 грн.
Учасники справи в судове засідання не з'явились, будучи повідомленими про день та час розгляду справи у встановленому законом порядку, а тому колегія суддів вважала можливим розглянути справу за їх відсутності відповідно до вимог ч.2 ст. 372 ЦПК України.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню виходячи з наступного.
Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції виходив з того, що у цій справі позов пред'явлено позивачем юридичною особою ТОВ «Баз Ресурс Інвест» до іншої юридичної особи ТОВ «Фем Технолоджи» про визнання недійсним договору застави транспортних засобів. Спір між сторонами виник щодо правочину, який укладено боржником ТОВ «Фем Технолоджи» під час примусового виконання судового рішення та судового наказу господарського суду м. Києва. Зазначений правочин не пов'язаний з набуттям, зміною або припиненням сімейних чи спадкових прав та обов'язків.
З огляду на характер правовідносин у цій справі, спір між сторонами виник саме з договору, на підставі якого майно юридичної особи, боржника, при наявності відкритого виконавчого провадження з примусового виконання рішення господарського суду м.Києва, передано ТОВ «Фем Технолоджи» в особі директора ОСОБА_2. фізичній особі, як доводить позивач, дружині директора ТОВ «Фем Технолоджи» - ОСОБА_1., що виключає розгляд справи в порядку цивільного судочинства згідно зі ст.20 ч.1 п.1 ГПК України.
Однак, колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає, що вони зроблені з порушенням норм процесуального права.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15 ЦК України, частина перша статті 16 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 19 ЦПК України, загальні суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
З огляду викладене, правильне визначення юрисдикції суду в справі залежить від змісту правовідносин та учасників спору.
Отже, у порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.
Відповідно до п. 1 ч. 1, ч. 5 ст. 186 ЦПК України, суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Відмовляючи у відкритті провадження з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої цієї статті, суд повинен роз'яснити заявнику, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи.
Зазначене положення процесуального закону застосовується судом у разі звернення з вимогами, які не відносяться до предметної юрисдикції загальних судів в порядку цивільного судочинства.
Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду у постанові від 30 червня 2020 року у справі № 333/6816/17 , критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, спеціальний суб'єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа.
Згідно з пунктами 1, 6, 15 частини першої статті 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема:
- справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці;
- справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці;
- інші справи у спорах між суб'єктами господарювання.
Під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність (частина перша статті 3 ГК України).
Учасниками відносин у сфері господарювання є суб'єкти господарювання, споживачі, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, а також громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб'єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності (стаття 2 ГК України).
Сферу господарських відносин становлять господарсько-виробничі, організаційно-господарські та внутрішньогосподарські відносини.
Господарсько-виробничими є майнові та інші відносини, що виникають між суб'єктами господарювання при безпосередньому здійсненні господарської діяльності.
Під організаційно-господарськими відносинами у цьому Кодексі розуміються відносини, що складаються між суб'єктами господарювання та суб'єктами організаційно-господарських повноважень у процесі управління господарською діяльністю.
Отже, при вирішенні питання про те, чи можна вважати правовідносини та відповідний спір господарськими, слід керуватися ознаками, наведеними у статті 3 ГК України. Господарський спір належить до юрисдикції господарського суду, зокрема, за таких умов: участь у спорі суб'єкта господарювання; наявність між сторонами, по-перше, господарських відносин, урегульованих ЦК України, ГК України, іншими актами господарського й цивільного законодавства, і, по-друге, спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом.
Звертаючись до суду з даним позовом, позивач свої вимоги обґрунтовує тим, що 03.01.2019 року між ТОВ «Баз Ресурс Інвест» та ТОВ «Фем Технолоджи» було укладено договір зберігання (0319-1), згідно умов якого ТОВ «Баз Ресурс Інвест» передало ТОВ «Фем Технолоджи» майно на зберігання, проте відповідач 2 вказане майно не повернув.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 19.10.2021 року по справі № 910/15782/19, яке залишено в силі постановою Північного апеляційного господарського суду від 16.04.2024 року, було задоволено позовні вимоги ТОВ «Баз Ресурс Інвест» до ТОВ «Фем Технолоджи» та стягнуто з ТОВ «Фем Технолоджи» кошти на користь ТОВ «Баз Ресурс Інвест». 05.08.2024 року приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Телявським А.М. було відкрито виконавче провадження № НОМЕР_1 по примусовому виконанню наказу Господарського суду міста Києва від 10.06.2024 року по справі № 910/15782/19.
22.08.2024 року на адресу приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Телявського А.М. надійшло повідомлення від ОСОБА_1 про право застави на майно боржника, з копією договору застави транспортних засобів від 20.06.2024 року.
Позивач вважає, що оспорюваний договір застави було вчинено відповідачами на шкоду інтересам кредитора з метою створення штучних перешкод у зверненні стягнення на майно боржника, тому просив визнати недійсним вказаний договір застави від 20 червня 2024 року.
З викладеного вбачається, що позивачем було залучено до участі у справі відповідача - фізичну особу ОСОБА_1 як учасника спірних правовідносин - сторону договору застави.
У позовній заяві зазначено, що відповідно до п.1 договору застави транспортних засобів від 20.06.2024 року, договір було укладено між ТОВ «Фем Технолоджи» та ОСОБА_1 як забезпечення виконання зобов'язань ТОВ «Фем Технолоджи» перед ОСОБА_1 за договором про надання поворотної фінансової допомоги № 12/06/24 від 12.06.2024 року.
У постанові Великої Палати Верховного Суду 14 березня 2018 року у справі № 522/3454/16-ц (провадження № 14-6цс18) зроблено висновок про те, що під час визначення того, у якому порядку необхідно розглядати конкретний спір, необхідно встановити предмет спору, характер спірних правовідносин та суб'єктний склад учасників справи. Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право цивільне (справи за позовами, що виникають із будь-яких правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства, тобто встановлення змісту позовних вимог, визначення яких належить виключно позивачу; по-друге, суб'єктний склад такого спору, тобто склад учасників справи та зміст і характер спірних правовідносин.
Виходячи зі змісту позовної заяви, стороною договору поворотної фінансової допомоги від 12 червня 2024 року та стороною оспорюваного договору застави транспортних засобів від 20 червня 2024 року є фізична особа ОСОБА_1 .
З огляду на викладене, колегія суддів вважає помилковим висновок суду першої інстанції про те, що укладення боржником ТОВ «Фем Технолоджи» під час виконання рішення господарського суду договору застави транспортних засобів, який не пов'язаний з набуттям, зміною або припиненням сімейних чи спадкових прав чи обов'язків, свідчить про виникнення спору щодо недійсності такого договору з господарських правовідносин.
Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що укладення ТОВ «Фем Технолоджи» оспорюваного договору під час виконання рішення господарського суду у даному випадку не визначає належність цього спору до господарського, оскільки стороною оспорюваного договору застави транспортних засобів є фізична особа - ОСОБА_1 , вказаний договір застави був укладений на забезпечення договору поворотної фінансової допомоги, укладеного між цією фізичною особою та ТОВ «Фем Технолоджи». Отже, характер даних правовідносин не є таким, що виник з господарських правовідносин між двома юридичними особами.
Даних про те, що спір пов'язаний зі здійсненням відповідачем ОСОБА_1 підприємницької діяльності з використанням спірних об'єктів майна, матеріали справи не містять.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає передчасним висновок суду першої інстанції, що даний спір виник з господарських правовідносин, підлягає розгляду в порядку господарського судочинства, що є підставою для відмови у відкритті провадження згідно з п. 1 ч. 1 ст. 186 ЦПК України.
Відповідно до ч.4 ст. 379 ЦПК України, підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.
Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржувана ухвала постановлена з порушенням норм процесуального права, тому існують підстави для скасування ухвали та направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.
При цьому вимоги представника позивача про відшкодування витрат на правову допомогу на стадії апеляційного провадження задоволенню не підлягають з огляду на наступне.
Згідно з ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до вимог п.6 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат.
Відповідно до п.п. б), в) п. 4 ч. 1 ст. 382 ЦПК України постанова суду апеляційної інстанції складається з резолютивної частини із зазначенням нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, у випадку скасування або зміни судового рішення, а також розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Враховуючи вимоги вищевказаних норм ЦПК України, розподіл судових витрат здійснюється судом першої інстанції за результатами розгляду справи згідно з правилами ст. 141-142 ЦПК України, адже порядок розподілу судових витрат частиною 2 ст. 141 ЦПК України ставиться в залежність від того, чи задоволено позовні вимоги повністю або частково, чи у задоволенні позову відмовлено.
Частиною 2 ст. 137 ЦПК України також передбачено, що витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами за результатами розгляду справи.
Про можливість розподілу судових витрат лише за результатами розгляду справи по суті пред'явленого позову, тобто після ухвалення рішення, також вказують частини 4 , 8, 10 ст. 141 ЦПК України, в яких зазначено, що :
- Якщо сума судових витрат, заявлена до відшкодування, істотно перевищує суму, заявлену в попередньому (орієнтовному) розрахунку, суд може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні судових витрат в частині такого перевищення, крім випадків, якщо сторона доведе, що не могла передбачити такі витрати на час подання попереднього (орієнтовного) розрахунку.
- Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву
- При частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов'язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні.
З матеріалів справи вбачається, що Київським апеляційним судом судове рішення, яким закінчено розгляд справи, не ухвалювалось. Судом переглядалась ухвала Оболонського районного суду міста Києва від 20 листопада 2024 року, якою було відмовлено у відкритті провадження у справі.
Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що оскільки питання про розподіл судових витрат суд вирішує під час ухвалення рішення по суті позовних вимог, яким закінчується розгляд справи, правові підстави для стягнення витрат на професійну правничу допомогу, понесених у зв'язку з розглядом апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції про відмову у відкритті провадження - відсутні.
Керуючись ст. ст. 268, 367, 368, 374 - 379, 381 - 383 ЦПК України, суд
постановив:
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Баз Ресурс Інвест», яка подана представником Ковалем Ростиславом Олександровичем,- задовольнити.
Ухвалу Оболонського районного суду міста Києва від 20 листопада 2024 року - скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Повний текст постанови складено 03 липня 2025 року.
Суддя - доповідач: Ящук Т.І.
Судді: Ратнікова В.М.
Рейнарт І.М.