03 липня 2025 року м. Дніпросправа № 340/912/24
Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача: Шальєвої В.А.
суддів: Чередниченка В.Є., Іванова С.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження у м. Дніпрі апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 07 березня 2025 року (суддя Черниш О.А.) в справі № 340/912/24 за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до Кіровоградського окружного адміністративного суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 про:
визнання протиправною бездіяльності щодо невиплати компенсації втрати частини доходу за час затримки виплати його грошового забезпечення;
зобов'язання нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму несвоєчасно виплаченого йому грошового забезпечення 421472, 64 грн за весь час затримки виплати - за період з 29 січня 2020 року по день фактичної виплати 09 лютого 2024 року.
Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 07 березня 2025 року позов задоволено.
Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 у лютому 2024 року компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення, нарахованого за період служби з січня 2020 року по березень 2023 року.
Зобов'язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення, донарахованого за період служби з січня 2020 року по березень 2023 року, врахувавши висновки суду у цій справі.
В апеляційній скарзі відповідач просить скасувати рішення з підстав неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, залишити позов без розгляду, а у разі висновку про дотримання позивачем строку звернення ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Зазначає, що суд першої інстанції проігнорував правові висновки Верховного Суду у справі №560/8194/20.
До спірних правовідносин підлягає застосуванню ч. 1 ст. 233 КЗпП України (щодо тримісячного, а не місячного строку звернення до суду), тому вважає, що позов підлягає залишенню без розгляду на підставі ст. 123, п. 8 ч. 1 ст. 240 КАС України.
Крім того, звертає увагу, що ОСОБА_1 спірні суми нараховано відповідно до рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 22 червня 2023 року у справі №340/1706/23, тому немає підстав стверджувати про затримку виплати доходу, оскільки такий дохід не нараховувався.
Також оскільки відповідно до ст. 5 Закону № 2050-ІІІ своєчасно не отриманий з вини громадянина дохід компенсації не підлягає, а позивач звільнився з військової служби 06 березня 2023 року, протягом проходження військової служби він вимог про здійснення перерахунку грошового забезпечення не висував, з цим позовом звернувся до суду 16 лютого 2024 року, апелянт вважає, що позивач жодних заходів до отримання доходу, на який він, як на його думку, мав право, не вживав, тому відсутні підстави для компенсації втрати частини доходів.
Справа судом розглянута без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами на підставі п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України у зв'язку з поданням апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, яке ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд доходить висновку, що апеляційна скарга не може бути задоволена з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 з 2019 року проходив військову службу за контрактом в Збройних Силах України у складі військової частини НОМЕР_1 на посаді заступника командира роти.
Наказом командувача Десантно-штурмових військ Збройних Сил України (по особовому складу) №32 від 24.02.2023 року ОСОБА_1 звільнено з військової служби у відставку за підпунктом "б" пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" (за станом здоров'я - на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби або обмежену придатність до військової служби).
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) №46 від 06.03.2023 року позивача з 05.03.2023 року виключено зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення.
Військова частина НОМЕР_1 при звільненні позивача провела з ним повний розрахунок, зокрема виплатила йому одноразову грошову допомогу при звільненні з військової служби в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за 3 календарних роки, а також грошову компенсацію за 120 календарних днів невикористаних щорічних основних відпусток за 2021 - 2023 роки та за 70 діб невикористаних додаткових відпусток як учаснику бойових дій за 2019 - 2023 роки.
Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 22.06.2023 року в адміністративній справі №340/1706/24, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 19.10.2023 року, зобов'язано військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок його грошового забезпечення, грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, грошової компенсації за невикористанні дні оплачуваних відпусток та грошової допомоги при звільненні за період з 29.01.2020 року по 05.03.2023 року, виходячи із розмірів посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020 року, 01.01.2021 року, 01.01.2022 року, 01.01.2023 року відповідно, на відповідний тарифний коефіцієнт, та виплатити різницю з урахуванням уже виплачених сум.
На виконання цього судового рішення військова частина НОМЕР_1 здійснила перерахунок щомісячного грошового забезпечення ОСОБА_1 , належного йому за період служби з січня 2020 року по березень 2023 року, застосувавши для обчислення окладів (посадового окладу та окладу за військовим званням) належну розрахункову величину - розміри прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установлені Законами про Державний бюджет України на 2020 - 2023 роки. У зв'язку з цим переглянуто суми інших встановлених позивачу щомісячних видів грошового забезпечення, які є похідними від окладів, - відсоткових надбавок та премії, які нараховувалися та виплачувалися йому у період його служби з січня 2020 року по березень 2023 року.
Крім того, військова частина НОМЕР_1 здійснила перерахунок одноразових додаткових видів грошового забезпечення, які позивач отримував у цей період - грошової допомоги для оздоровлення за 2020 - 2023 роки, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2020 - 2022 роки, які обчислюються із місячного грошового забезпечення на день видання наказів про виплату таких допомог.
Також військова частина НОМЕР_1 здійснила перерахунок коштів, виплачених позивачу при звільненні з військової служби у березні 2023 року - одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби та грошової компенсації за невикористані відпустки, які також обчислюються із місячного грошового забезпечення за останньою займаною посадою.
Загалом на виконання рішення суду у справі №340/1706/23 відповідач донарахував позивачу кошти в сумі 444769,45 грн., з яких:
- 48702,90 грн. - посадовий оклад, донарахований за період служби з січня 2020 року по березень 2023 року,
- 13855,16 грн. - оклад за військовим званням, донарахований за період служби з січня 2020 року по березень 2023 року,
- 28939,46 грн. - надбавка за вислугу років, донарахована за період служби з січня 2020 року по березень 2023 року,
- 80334,85 грн. - надбавка за особливості проходження служби, донарахована за період служби з січня 2020 року по березень 2023 року,
- 1144 грн. - надбавка за роботу, яка передбачає доступ до державної таємниці, донарахована за період служби з лютого 2020 року по березень 2021 року,
- 80204, 05 грн. - премія, донарахована за період служби з січня 2020 року по березень 2023 року,
- 37621 грн. - грошова допомога для оздоровлення, донарахована за 2020, 2021, 2022, 2023 роки,
- 10824,65 грн. - матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань, донарахована за 2020, 2021, 2022 роки,
- 28144,47 грн. - донарахована одноразова грошова допомога при звільненні з військової служби,
- 72603,89 грн. - донарахована грошова компенсація за невикористані щорічні основні відпустки,
- 42368,02 грн. - донарахована грошова компенсація за невикористані додаткові відпустки.
У лютому 2024 року вказані кошти після здійснення обов'язкових утримань перераховані на картковий рахунок позивача, відкритий в КБ "Приватбанк", а саме 09.02.2024 року - 421472, 64 грн.
З урахуванням того, що несвоєчасне нарахування належних сум місячного грошового забезпечення з січня 2020 року по березень 2023 року відбулось з вини відповідача (що було встановлено судом у справі №340/1706/23), суд першої інстанції вважав, що позивач має право на отримання компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати.
Втім, відповідач при несвоєчасній виплаті сум місячного грошового забезпечення у лютому 2024 року не нарахував та не виплатив йому компенсацію втрати частини доходів у зв'язку із порушенням строків їх виплати, тож таку бездіяльність відповідача суд першої інстанції визнав протиправною, а належним способом захисту порушеного права позивача як колишнього військовослужбовця ЗСУ вважав зобов'язання військову частину НОМЕР_1 , у якій він перебував на грошовому забезпеченні, нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення, донарахованого за період служби з січня 2020 року по березень 2023 року та виплаченого у лютому 2024 року.
Також суд першої інстанції вважав, що оскільки період, за який відповідач на виконання рішення суду у справі №340/1706/23 перерахував та доплатив позивачу щомісячне грошове забезпечення, охоплює 39 місяців (з січня 2020 року по березень 2023 року), то суму компенсації слід обчислити з урахуванням величини приросту індексу споживчих цін за період невиплати доходу для кожного місяця окремо і підсумувати (за прикладом №1, наведеним у додатку 1 до Порядку №159).
Судом першої інстанції вказано, шо при нарахуванні компенсації слід врахувати, що гарантії, передбачені частиною другою статті 2 Закону №2050-III, не поширюються на виплати, які мають разовий характер (одноразові додаткові види грошового забезпечення цільового характеру та грошову компенсацію за невикористані відпустки, належну при звільненні з військової служби). Тож такі виплати, які не входять до складу місячного грошового забезпечення, не повинні брати участь у розрахунках компенсації. Позивач отримав відшкодування за несвоєчасну виплату йому всіх сум, належних при звільненні, у справі №340/913/24.
Суд визнає приведені висновки обґрунтованими, з огляду на наступне.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 проходив військову службу у складі військової частин НОМЕР_1 з 2019 року по 05 березня 2023 року.
На виконання рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 22 червня 2023 року у справі №340/1706/24, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 19 жовтня 2023 року, яким зобов'язано військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок грошового забезпечення ОСОБА_1 , грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, грошової компенсації за невикористанні дні оплачуваних відпусток та грошової допомоги при звільненні за період з 29.01.2020 року по 05.03.2023 року, виходячи із розмірів посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020 року, 01.01.2021 року, 01.01.2022 року, 01.01.2023 року відповідно, на відповідний тарифний коефіцієнт, та виплатити різницю з урахуванням уже виплачених сум, військовою частиною НОМЕР_1 виплачено ОСОБА_1 09 лютого 2024 року суму у розмірі 421472, 64 грн.
Питання, пов'язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» від 19 жовтня 2000 року № 2050-ІІІ (далі - Закон № 2050-ІІІ) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159 (далі - Порядок № 159).
Статтею 1 Закону № 2050-ІІІ встановлено, що підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
За положеннями статті 2 Закону № 2050-ІІІ компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії або щомісячне довічне грошове утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством); соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення);сума індексації грошових доходів громадян; суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника.
Згідно зі статтею 3 Закону №2050-III сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
За приписами статті 4 Закону №2050-III виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
Пункти 1, 2 Порядку № 159 відтворюють положення Закону № 2050-ІІІ і лише конкретизують підстави та механізм виплати компенсацій.
Згідно з пунктом 4 Порядку № 159 сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.
Наведене нормативне регулювання не встановлює першочерговості нарахування і виплати доходу, який своєчасно не був виплачений, та не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів. За цим регулюванням правове значення має те, чи був виплачений нарахований дохід, та чи виплачений він із порушенням строків, чи нараховувався і виплачувався грошовий дохід, право на який визнано судовим рішенням. Саме ці події є тими юридичними фактами, з якими пов'язується виплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати.
Зміст наведених норм права дає підстави для висновку, що основною умовою для виплати громадянину компенсації, передбаченої Законом № 2050-III, є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів.
Одночасно законодавець пов'язав виплату компенсації із виплатою заборгованості доходу, тобто і компенсація, і заборгованість по доходу провадиться в одному місяці.
Аналогічна права позиція щодо застосування норм права викладена у постановах Верховного Суду від 29 вересня 2022 року у справі № 520/1001/19, від 23 березня 2023 року у справі №520/2020/19, від 19 червня 2024 року в справі № 440/700/20.
Судом встановлено, що на виконання судового рішення відповідачем виплачено позивачу грошове забезпечення у перерахованому розмірі 09 лютого 2024 року.
Кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер. Вони спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи у зв'язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.
Водночас, компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.
При цьому компенсація за порушення строків виплати такого доходу не відповідає ознакам платежу, що має разовий характер, оскільки зумовлена порушенням строків виплати грошового забезпечення, що носило триваючий характер. У зв'язку з цим виплата компенсації проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постановах від 18 листопада 2014 року у справі №21-518а14, від 11 липня 2017 року у справі №21-2003а16, Верховним Судом у постановах від 06 лютого 2018 року у справі №681/423/15-а, від 20 лютого 2018 року у справі №522/5664/17, від 21 червня 2018 року у справі №523/1124/17, від 03 липня 2018 року у справі №521/940/17, від 05 жовтня 2018 року у справі №127/829/17, від 12 лютого 2019 року у справі №814/1428/18 та від 10 квітня 2019 року №686/13725/17.
Відповідно, у зв'язку з порушенням строків виплати доходу відповідач має здійснити нарахування позивачу компенсації втрати частини доходів відповідно до Закону № 2050-ІІІ.
Зважаючи на те, що несвоєчасна виплата позивачу грошового забезпечення у належному розмірі за період з січня 2020 року по березень 2023 року відбулась з вини держави в особі відповідача, на якого покладено обов'язок нараховувати та виплачувати грошове забезпечення, позивач має право на виплату компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строку виплати доходу (грошового забезпечення).
Стосовно питання дотримання позивачем строку звернення до суду суд зауважує, що зі змісту норм статей 1, 2, 4 Закону № 2050-ІІІ та Порядку № 159 можна дійти висновку, що ними фактично встановлено (визначено) обов'язок відповідного підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання (у цьому випадку - органу Пенсійного фонду України) у разі порушення встановлених строків виплати доходу (в тому числі пенсії) громадянам провести їх компенсацію (нарахувати та виплатити) у добровільному порядку в тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості з перерахованої пенсії.
Оскільки позивачу донарахована сума грошового забезпечення виплачена 09 лютого 2024 року, то саме в день виплати цього доходу відповідач мав виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів.
Отже, право позивача на отримання компенсації втрати частини доходів виникло у позивача 09 лютого 2024 року, а невиплата такої компенсації обумовило виникнення у позивача права на звернення до суду.
Позивач звернувся до суду з позовом 16 лютого 2024 року, тобто із дотриманням строку звернення до суду, тому суд доходить до висновку про відсутність підстав для залишення позову без розгляду.
Доводи апелянта про необхідність застосування до спірних правовідносин статті 5 Закону № 2050-ІІІ, адже позивач звільнився з військової служби 06 березня 2023 року, протягом проходження військової служби він вимог про здійснення перерахунку грошового забезпечення не висував, тобто позивач жодних заходів до отримання доходу, на який він, як на його думку, мав право, не вживав, тому відсутні підстави для компенсації втрати частини доходів, суд відхиляє.
Дійсно, статтею 5 Закону № 2050-ІІІ встановлено, що своєчасно не отриманий з вини громадянина дохід компенсації не підлягає.
Разом з тим, в цій справі відсутні підстави вважати, що дохід (грошове забезпечення) своєчасно не отриманий позивачем з власної вини, позаяк за отриманням грошового забезпечення у належному розмірі позивач вимушений був звертатися до суду через невиплату відповідачем грошового забезпечення й тільки на виконання рішення суду позивачу виплачено відповідачем дохід (грошову забезпечення) з порушенням строків виплати такого доходу, тому позивач безперечно має право на отримання компенсації втрати доходу у зв'язку з порушенням строку виплати такого доходу.
При цьому така позиція суду ґрунтується на висновках Верховного Суду в приведених вище справах, які враховуються судом відповідно до частини п'ятої статті 242 КАС України.
Аргумент про те, що позивачу спірні суми нараховано відповідно до рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 22 червня 2023 року у справі №340/1706/23, тому немає підстав стверджувати про затримку виплати доходу, оскільки такий дохід не нараховувався, суд відхиляє як безпідставний, адже вище судом вже зазначалось про те компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.
Також суд визнає помилковим зазначення апелянтом про неврахування судом першої інстанції правових висновків Верховного Суду у справі №560/8194/20, адже судом першої інстанції при вирішення справи враховані висновки Верховного Суду у справі №560/8194/20.
З урахуванням викладеного суд дійшов висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення.
Оскільки ця справа є справою незначної складності у розумінні частини шостої статті 12 КАС України, розглянута за правилами спрощеного позовного провадження та не відноситься до справ, які відповідно до КАС України розглядаються за правилами загального позовного провадження, судове рішення суду апеляційної інстанції згідно з п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України не підлягає оскарженню в касаційному порядку, крім випадків, передбачених цим пунктом.
Керуючись ст. ст. 6, 7, 8, 9, 242, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 07 березня 2025 року в справі № 340/912/24 залишити без задоволення.
Рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 07 березня 2025 року в справі № 340/912/24 за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати ухвалення 03 липня 2025 року та відповідно п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених цим пунктом.
Повне судове рішення складено 03 липня 2025 року.
Суддя-доповідач В.А. Шальєва
суддя В.Є. Чередниченко
суддя С.М. Іванов