03 липня 2025 року м. Рівне №460/8488/25
Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Нор У.М., розглянувши за правилами письмового провадження без повідомлення учасників справи, адміністративну справу за позовом
ОСОБА_1
доГоловного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області
про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинення певних дій, -
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (далі - відповідач 1), Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (далі- відповідач 2), в якій просить суд (з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог):
визнати протиправними дії відповідача 2 та скасувати рішення від 23.04.2025 №172850032134, про відмову у призначенні позивачу пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»;
зобов'язати відповідача 1 зарахувати до страхового стажу позивача періоди роботи в Казахстані згідно трудової книжки від НОМЕР_1 з 01.03.2006 по 21.12.2017, а також зарахувати до страхового стажу позивача періоди роботи згідно трудової книжки НОМЕР_1 з 09.11.1988 по 01.11.1992;
зобов'язати відповідача 1 призначити пенсію відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
На обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області з метою призначення пенсії по віку відповідно до Закону України «Про загальнообов?язкове державне пенсійне страхування». Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області за принципом екстериторіальності, мені було відмовлено у призначенні пенсії, оскільки мій страховий стаж відповідно до рішення від 23 квітня 2025 року, Nє 172850032134, складає 25 років 5 місяців 1 день. До загального стажу не зараховано період роботи - з 09.11.1988 по 01.11.1992, оскільки печатку при звільненні неможливо ідентифікувати, а також відмовлено в зарахуванні страхового стажу з 01.03.2006 по 21.12.2017 року, набутий в період роботи на території Республіки Казахстан, оскільки з 19.06.2023 року, Україна припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992. Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області за принципом екстериторіальності, мені було відмовлено у призначенні пенсії, оскільки мій страховий стаж відповідно до рішення від 23 квітня 2025 року, Nє 172850032134, складає 25 років 5 місяців 1 день. Вважаю такі дії відповідачів протиправними та просить суд задовольнити позовні вимоги повністю.
Ухвалою суду від 16.05.2025 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у даній справі, ухвалено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву.
Відповідач, належним чином повідомлений про розгляд справи, у встановлений судом строк відзив на позовну заяву не подав, причини неможливості подання відзиву суду не повідомив. Відповідно до частини шостої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Оскільки розгляд справи здійснюється в порядку спрощеного позовного провадження, відповідно до ч.4 ст.229 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), то фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши подані письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, судом встановлено наступне.
Позивачка, ІНФОРМАЦІЯ_1 , 15.04.2025 звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області із заявою встановленого зразка про призначення її пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Для прийняття рішення за результатами поданої заяви за принципом екстериторіальності структурним підрозділом визначено Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області.
Рішенням від 23.04.2025 №172850032134 Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області відмовило позивачу у призначенні пенсії за віком згідно статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Зі змісту вказаного рішення вбачається, що страховий стаж позивача становить 25 роки 5 місяців 01 днів. За результатами розгляду документів, доданих до заяви до загального стажу не зараховано періоди роботи з 09.11.1988 по 01.11.1992 оскільки печатка при звільненні неможливо ідентифікувати,
Також відповідно до форми РС-право позивачу не зарахуванно до страхового стажу з 01.03.2006 по 21.12.2017 року, набутий в період роботи на території Республіки Казахстан, оскільки з 19.06.2023 року, Україна припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992.
Відтак, за наданими документами право на призначення пенсії за віком позивачка не має, оскільки відсутній страховий стаж 32 років.
Не погоджуюсь з правомірністю такої відмови, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість мотивів, покладених суб'єктом владних повноважень в основу своїх дій, на відповідність вимогам частини другої статті 2 КАС України, яка визначає, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку; суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Відповідно до пункту 6 статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.
Призначення, виплата та перерахунок призначеної пенсії регулюється Законами України “Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року №1788-XII (далі - Закон №1788-XII в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин), “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року№1058-IV (далі - Закон 1058-IV в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин ).
Відповідно до статті 8 Закону № 1058 право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
Статтею 24 Закону № 1058 визначено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Згідно вимог статті 62 Закону України “Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі Порядок).
Відповідно до пункту 1 Порядку основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Пунктом 3 Порядку передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Судом встановлено, що позивач не зарахували до страхового стажу періоди з 09.11.1988 по 01.11.1992 оскільки печатка при звільненні неможливо ідентифікувати
Відповідно до трудової книжки НОМЕР_1 :
- запис №4 від 09.11.1988 ОСОБА_1 був прийнятий фрезеровщиком 5 розряду відповідно до наказу 211н2 від 02.11.1988;
- запис №5 від 01.11.1992 ОСОБА_1 був звільнений із займаної посади відповідно до наказу 163.
Водночас, як стверджує відповідач, щодо періоду з 09.11.1988 по 01.11.1992 оскільки печатка при звільненні неможливо ідентифікувати.
З системного аналізу вказаних вище норм слідує, що вимоги щодо внесення записів про звільнення з роботи та завірення печаткою запису про звільнення прямо передбачені Інструкцією № 58, також трудова книжка має містити відомості про переведення та звільнення працівника з посади, перейменування підприємства чи реорганізацію, що вбачається з наведених положень Інструкції №58.
Однак, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення документів на підприємстві, а неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки чи іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком на загальних підставах.
Наведене цілком узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 21.02.2018 у справі №687/975/17, висновки якого мають враховувати суди відповідно до положень частини п'ятої статті 242 КАС України.
Крім того, Верховний Суд у постанові від 24.05.2018 у справі №490/12392/16-а висловив позицію про те, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для не врахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.
Таким чином, суд вважає за необхідне зазначити, що неможливість ідентифікувати печатка при звільненні, не є підставою для не зарахування спірного періоду до стажу його роботи.
Крім того, відповідно до підпункту 2 пункту 6 Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також про об'єднані управління, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 22.12.2014 №28-2, Управління має право отримувати безоплатно в установленому законодавством порядку від державних органів та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій усіх форм власності і від фізичних осіб - підприємців відомості про нарахування, обчислення і сплату страхових внесків, а також інші відомості, необхідні для здійснення покладених на управління Фонду завдань.
Таким чином, відповідач має право, зокрема, у разі виникнення певних сумнівів щодо достовірності записів трудової книжки, чи відсутності окремих документів у архівних установах, для підтвердження стажу роботи, звертатися із відповідними листами, запитами до підприємств, установ, організацій, з метою отримання певної інформації, в тому числі, уточнюючої довідки чи документів, що містять відомості про періоди роботи.
В той же час, відповідачем не подано жодного доказу про вжиття певних заходів з метою отримання уточнюючої інформації, натомість відмовлено у зарахуванні до страхового стажу спірного періоду.
Таким чином, суд дійшов висновку про те, що позивач має право на врахування до його страхового стажу вищезазначений спірний період роботи: з 09.11.1988 по 01.11.1992.
Згідно форми РС-право, яка є додатком до оскаржуваного рішення, позивачу не враховано період 01.03.2006 по 21.12.2017, набутий в період роботи на території Республіки Казахстан, оскільки з 19.06.2023 року, Україна припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992.
Відповідно до трудової книжки позивача НОМЕР_1 :
Запис №14 з 01.03.2006 позивач був прийнятий слюсером -ремонтником 6 розряду до ТОВ «КазАзот» відповідно до наказу №262 від 01.03.2006;
Зипис №17 з 21.12.2017 позивач звільнено відповідно до наказу №544 від 20.12.2017.
Згідно з ч. 2 ст. 6 Угоди «Про гарантії прав громадян держав-учасників Співдружності незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення» від 13.03.1992, укладеної між Україною і росією, для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав-учасників угоди зараховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР до набрання сили вказаної угоди.
Відповідно до абз. 2, 3 ст. 6 Угоди між Урядом України і Урядом рф «Про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і росії, які працюють за межами кордонів своїх країн» від 14.01.1993 трудовий стаж, включаючи стаж який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв'язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визнається Сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність. Сторонами визнаються дипломи, свідоцтво, інші документи державного зразка про рівень освіти і кваліфікації, які видані відповідними компетентними органами Сторін, без легалізації. Згідно зі ст. 12 Угоди вона набуває чинності з моменту її підписання сторонами (з 14.01.1993).
Частиною 2 статті 4 Угоди «Про співробітництво в галузі трудової міграції та соціального захисту трудівників-мігрантів» від 15.04.1994, підписаної Урядами Азербайджанської Республіки, Республіки Вірменія, республіки Білорусь, Республіки Грузія, Республіки Казахстан, Киргизької Республіки, Республіки Молдова, рф, Республіки Таджикистан, Туркменістану, Республіки Узбекистан, України, передбачено, що трудовий стаж, зокрема стаж на пільгових підставах і за спеціальністю, взаємно визнається Сторонами.
Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку про те, що обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством держави, на території якої відбувалась трудова діяльність; стаж, набутий на території однієї з цих двох держав, визнається іншою державою.
Постановою Кабінету Міністрів України №1328 від 29.11.2022 «Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення» постановлено вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13 березня 1992 р. у м. москві.
Вказана постанова набрала чинності 02.12.2022.
Разом із тим, відповідно до статті 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
В Рішенні Конституційного Суду № 1-рп/99 від 09.02.1999 щодо тлумачення частини першої вказаної статті 58 Конституції України зазначено, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Дія нормативно-правових актів у часі раніше визначалась тільки в окремих законах України (стаття 6 Кримінального кодексу України, стаття 8 Кодексу України про адміністративні правопорушення, стаття 3 Цивільного процесуального кодексу України. Конституція України, закріпивши частиною першою статті 58 положення щодо неприпустимості зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, водночас передбачає їх зворотну дію в часі у випадках, коли вони пом'якшують або скасовують юридичну відповідальність особи, що є загальновизнаним принципом права. Тобто щодо юридичної відповідальності застосовується новий закон чи інший нормативно-правовий акт, що пом'якшує або скасовує відповідальність особи за вчинене правопорушення під час дії нормативно-правового акта, яким визначались поняття правопорушення і відповідальність за нього.
За статтею 151-1 Конституції України, рішення Конституційного Суду України є обов'язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскарженим.
Як зазначено у правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 19.06.2018 у справі № 820/5348/17, розпочатий процес реалізації права, за загальним правилом, повинен бути завершений за чинним на момент початку такого процесу закону (крім випадків, якщо у самому законі не визначений інший порядок), що узгоджується з принципом правої визначеності.
Отже, до набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України №1328 від 29.11.2022 Україна, як держава - учасниця Угоди виконує зобов'язання, взяті згідно Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992.
Таким чином, суд відхиляє посилання Пенсійного фонду, оскільки вказані обставини не стосуються періодів трудової діяльності позивача, що мали місце в період дії вказаної Угоди.
Таким чином, суд дійшов висновку про те, що позивач має право на врахування до його страхового стажу вищезазначений спірний період роботи: з 01.03.2006 по 21.12.2017.
Відтак, відповідач 2 протиправно відмовив у призначенні пенсії за віком у зв'язку з не зарахування до страхового стажу періоду роботи згідно трудової книжки від НОМЕР_1 з 01.03.2006 по 21.12.2017 на території Казахстану, а також зарахувати до страхового стажу позивача періоди роботи згідно трудової книжки НОМЕР_1 з 09.11.1988 по 01.11.1992.
Відповідно до пунктів 1, 2 частини першої статті 26 Закону №1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу:
з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року - не менше 25 років;
з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - не менше 26 років;
з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років;
з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років;
з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років;
з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років;
з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року;
з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років;
з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - не менше 33 років;
з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - не менше 34 років;
починаючи з 1 січня 2028 року - не менше 35 років.
Судом встановлено, що станом на день звернення позивача з заявою про призначення пенсії за віком, позивач досяг віку 59 років 11 місяців.
Рішення пенсійного органу про відмову у призначенні пенсії ґрунтувалось на відсутності необхідного страхового стажу - 32 років
Однак, з врахуванням вищезазначених висновків суду про зарахування до страхового стажу періоду роботи з 09.11.1988 по 01.11.1992 з 01.03.2006 по 21.12.2017, суд прийшов до висновку, що позивач набув право на призначення пенсії.
При цьому суд враховує позицію Верховного Суду, висловлену в постанові від 08.02.2024 по справі № 500/1216/23, в постанові від 07.05.2024 року по справі №460/38580/22, згідно з якою дії зобов'язального характеру щодо призначення позивачу пенсії має вчинити територіальний орган Пенсійного фонду України, визначений за принципом екстериторіальності, яким у цьому випадку є ГУ ПФУ в Дніпропетровській області. А відтак, у задоволенні позовних вимог до ГУ ПФУ в Рівненській області позивачу слід відмовити.
Суд зазначає, що відповідно до положень ст.45 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків:
пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
Так, позивач досяг пенсійного віку 03.05.2025 року, із завою до пенсійного органу звернувся 15.04.2025 - строк визначений ст.45 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», відтак, суд вважає за доцільне призначити пенсію з 04.05.2025.
Відповідно до частин 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд дійшов висновку, що відповідачі не довели правомірності своїх дій, а тому позовні вимоги підлягають до часткового задоволення.
Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Керуючись статтями 241-246, 255, 263, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 23.04.2025 №172850032134 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи згідно трудової книжки НОМЕР_1 з 09.11.1988 по 01.11.1992 та з 01.03.2006 по 21.12.2017.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити пенсію ОСОБА_1 відповідно до ст. 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" з 04.05.2025.
В задоволенні позовних вимог до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області - відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області суму судового збору у розмірі 605,60 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Повний текст рішення складений 03 липня 2025 року
Учасники справи:
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_2 )
Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (вул. Олександра Борисенка, буд. 7,м. Рівне,Рівненська обл.,33028, ЄДРПОУ/РНОКПП 21084076) Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (вул. Набережна Перемоги, буд. 26,м. Дніпро,Дніпропетровська обл.,49094, ЄДРПОУ/РНОКПП 21910427)
Суддя У.М. Нор