03 липня 2025 року Справа № 808/137/18 Провадження №СН/280/12/25 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Батрак І.В., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління ДПС у Запорізькій області
про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення
В січні 2018 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ), звернулася до Запорізького окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Головного управління ДФС у Запорізькій області (далі - ГУ ДФС у Запорізькій області), в якому просила суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 19.06.2017 № 27637-13, яким позивачу визначено до сплати податкове зобов'язання з податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки за 2016 рік в розмірі 20109,15 грн.
В обґрунтування позовних вимог посилається на відсутність правових підстав для винесення оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, яким позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки за 2016 рік. На думку позивача, норми ст.266 ПК України можуть застосовуватись не раніше нового бюджетного періоду, тобто з 01.01.2017, оскільки рішення Новенської сільської ради Запорізької області про введення податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки та встановлення ставок такого податку було прийнято 29.01.2016. Винесення оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, яким позивачу визначено податок на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки за 2016 рік, вважає передчасним та протиправним.
ГУ ДФС у Запорізькій області позов не визнало. В обґрунтування заперечень зазначив, що позивач є власником нежитлового приміщення загальною площею 1459,3 м.кв., а тому відповідно є платником податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки. Вказує, що законодавець визначаючи об'єкт оподаткування вказаним вище податком, передбачив, що ознаками такого є перебування у власності об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості. При цьому, обов'язок сплачувати податок покладено на позивача після набрання чинності Законом від 28.12.2014 №71-VIII та не поширено такий на період до набрання ним чинності, тобто до 01.01.2015.
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 14.03.2018, залишеним без змін постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 26.07.2018, адміністративний позов задоволено.
Постановою Верховного Суду від 11.04.2025 касаційну скаргу Головного управління ДФС у Запорізькій області (правонаступник Головне управління ДПС у Запорізькій області, далі - відповідач) задоволено частково. Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 14.03.2018 та постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 26.07.2018 скасовано. Справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
29 квітня 2025 року на адресу Запорізького окружного адміністративного суду надійшли матеріали справи.
Ухвалою судді від 05.05.2025 прийнято до провадження адміністративну справу, призначено її розгляд без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами в порядку, визначеному ст. 262 КАС України. Відповідачу запропоновано у 15-денний строк з дня отримання ухвали надати відзив на позовну заяву.
Відповідач позов не визнав, 19.05.2025 через систему «Електронний суд» надав до суду відзив (вх. №24742), в якому посилався на правомірність прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, внаслідок неврахування судами попередніх інстанцій, що у відповідності до пункту 4 розділу ІІ «Прикінцеві положення» Закону України № 909-VІІІ до прийнятих рішень органів місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків і зборів на 2016 рік не застосовуються вимоги, встановлені пп. 12.3.4 п. 12.3 ст.12 Податкового кодексу України та Законом України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності». Отже податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2016 рік підлягає сплаті позивачем безвідносно до прийняття рішення міської ради щодо цього податку в порядку, встановленому пп. 12.3.4 п. 12.3 ст. 12 Податкового кодексу України. Посилаючись на те, що ОСОБА_1 є власником нежитлової будівлі загальною площею 1459,3 м.кв. за адресою: АДРЕСА_1 , відповідач наголошує на правомірності визначення позивачу оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням до сплати суму податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки в розмірі 20109,15 грн. на підставі викладеного, просить у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовити у повному обсязі.
Ухвалою суду від 20.05.2025 у задоволенні клопотання представника відповідача про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін відмовлено.
Враховуючи приписи частини 5 статті 262 КАС України, справа розглядалася за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (у письмовому провадженні).
Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складання повного судового рішення (частина 5 статті 250 КАС України).
Згідно з частиною 4 статті 229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Розглянувши матеріали справи, судом встановлені наступні обставини.
ОСОБА_1 є власником нежитлової будівлі загальною площею 1459,3 м.кв. за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується витягом 8926768 від 12.11.2005 про реєстрацію права власності на нерухоме майно.
19 червня 2017 року ГУ ДФС у Запорізькій області згідно з пп. 54.3.3. п. 54.3 ст. 53 та на підставі вимог пп. 266.7.2 п. 266.7 ст. 266 ПК України прийнято податкове повідомлення-рішення №27637-13, яким позивачу визначено до сплати суму податкового зобов'язання з податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки за 2016 рік в розмірі 20109,15 грн.
Вважаючи вказане рішення ГУ ДФС у Запорізькій області протиправним, позивач звернувся до суду з даним позовом про його скасування.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Згідно зі статтею 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюються Податковим кодексом України № 2755-VI від 02.12.2010 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, далі - ПК України).
Положеннями статті 8 ПК України визначено, що в Україні встановлюються загальнодержавні та місцеві податки та збори. До місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних і міських рад у межах їх повноважень, і є обов'язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.
Відповідно до пункту 10.2 статті 10 ПК України, місцеві ради обов'язково установлюють єдиний податок та податок на майно (в частині транспортного податку та плати за землю).
Законом України від 28.12.2014 №71-VІІІ "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законів України щодо податкової реформи", (набрав чинності 01.01.2015), викладено у новій редакції статтю 266 ПК України, якою запроваджено податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
Так, підпунктом 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 ПК України визначено, що платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.
Підпунктом 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 ПК України встановлено, що об'єктом оподаткування є об'єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка. Базою оподаткування є загальна площа об'єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.
Базою оподаткування є загальна площа об'єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток. База оподаткування об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності (підпункти 266.3.1, 266.3.2 пункту 266.3 статті 266 ПК України).
За приписами підпункту 266.5.1 пункту 266.5 статті 266 ПК України (в редакції чинній з 01.01.2016) ставки податку для об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об'єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує три відсотки розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування.
Відповідно до підпункту 266.6.1 пункту 266.6 статті 266 ПК України базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.
Абзацом сьомими підпункту 266.7.1 пункту 266.7 статті 266 ПК України визначено, що обчислення суми податку з об'єкта/об'єктів нежитлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, здійснюється контролюючим органом за місцем податкової адреси (місцем реєстрації) власника такої нерухомості виходячи із загальної площі кожного з об'єктів нежитлової нерухомості та відповідної ставки податку.
Пунктом 12.3 статті 12 ПК України визначені повноваження сільських, селищних, міських рад та рад об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, щодо встановлення місцевих податків та зборів.
За правилами підпункту 12.3.1 пункту 12.3 статті 12 ПК України встановлення місцевих податків та зборів здійснюється у порядку, визначеному цим Кодексом.
Відповідно до підпункту 12.3.2 пункту 12.3 статті 12 ПК України при прийнятті рішення про встановлення місцевих податків та зборів обов'язково визначаються об'єкт оподаткування, платник податків і зборів, розмір ставки, податковий період та інші обов'язкові елементи, визначенні статтею 7 цього Кодексу з дотриманням критеріїв, встановлених розділом XII цього Кодексу для відповідного місцевого податку чи збору.
Підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 ПК України передбачено, що рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.
Таким чином, місцеві ради мають обов'язково встановити (відповідним рішенням місцевої ради) транспортний податок і вирішити питання (на власний розсуд), чи запроваджувати податок ( і в яких розмірах) на майно, відмінне від земельної ділянки. Таке рішення має бути оприлюдненим до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлених місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим.
Водночас, пунктом 4 розділу ІІ «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році» від 24.12.2015 №909-VІІІ (далі - Закон №909-VІІІ), який набрав чинності 01 січня 2016 року, визначено, що в 2016 році до прийнятих рішень органів місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків і зборів на 2016 рік не застосовуються вимоги, встановлені підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 ПК України та Законом України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності».
До того ж, згідно з пунктом 7 «Прикінцеві положення» Закону № 909-VІІІ рекомендовано органам місцевого самоврядування у місячний термін з дня опублікування цього Закону переглянути рішення щодо встановлення на 2016 рік податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) для об'єктів житлової нерухомості, а також прийняти та оприлюднити рішення щодо встановлення у 2016 році податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) для об'єктів нежитлової нерухомості, податку на майно (в частині транспортного податку) та акцизного податку з реалізації суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів.
Отже, у 2016 році зупинено дію підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 ПК України, а відповідно, відсутні обмеження для органів місцевого самоврядування щодо строків прийняття рішення про встановлення місцевих податків та зборів, що помилково не враховано судами попередніх інстанцій під час розгляду даної справи. Таким чином, податковим кодексом встановлено обов'язок громадянина сплатити податок за 2016 рік незалежно від термінів прийняття рішення органу місцевого самоврядування про встановлення відповідних податків і зборів.
Аналогічна правова позиція викладена і в постановах Верховного Суду від 06.11.2018 у справі у справі №808/144/18 (адміністративне провадження №К/9901/53065/18), від 20.12.2021 у справі №0940/1956/18 (адміністративне провадження № К/9901/7365/19), від 03.02.2022 у справі №817/986/18 (адміністративне провадження №К/9901/69106/18), від 26.12.2023 у справі № 820/4680/17 (провадження №К/9901/66500/18), але не виключно.
Підпунктом 12.3.5 пункту 12.3 статті 12 ПК України визначено, що у разі якщо сільська, селищна, міська рада або рада об'єднаних територіальних громад, що створена згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, не прийняла рішення про встановлення відповідних місцевих податків і зборів, що є обов'язковими згідно з нормами цього Кодексу, такі податки до прийняття рішення справляються виходячи з норм цього Кодексу із застосуванням їх мінімальних ставок.
Таким чином, ПК України встановлено обов'язок громадянина сплатити податок за 2016 рік незалежно від термінів прийняття рішення органу місцевого самоврядування про встановлення відповідних податків і зборів.
Як установлено судом, рішенням Новенської сільської ради Мелітопольського району Запорізької області від 29.01.2016 №04 затверджено Положення про податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки та встановлено ставки податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, для об'єктів нежитлової нерухомості на 2016 рік, зокрема, у пункті 2 розділу 6 встановлено, що ставки податку для об'єктів нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб на 2016 рік встановлюється у сумі 13,50 грн за 1 кв. метр бази оподаткування та не може перевищувати 3 відсотки мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року за 1 кв. м для об'єктів нежитлової нерухомості.
Станом на 01.01.2016 розмір мінімальної заробітної плати складав 1378,00 грн, розмір грошового зобов'язання позивачу було визначено у такий спосіб: 13,78 грн (1% мінімальної заробітної плати) * 1459,30 кв.м (площа об'єкту нерухомості згідно з відомостями Державного реєстру речових прав на нерухоме майно) = 20109,15 грн.
Підсумовуючи зазначене, суд дійшов висновку, що оскаржене податкове повідомлення-рішення правомірно прийняте контролюючим органом і не підлягає скасуванню.
Інших суттєвих доводів та/або доказів щодо обґрунтування заявлених позовних вимог та заперечень проти них, які могли б потягнути зміну висновків суду щодо спірних правовідносин, сторонами суду не наведено та не надано.
При цьому, щодо решти доводів сторін слід зазначити, що згідно з п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Частиною 1 статті 2 КАС України встановлено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з частинами 1 та 2 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Відповідно до частин 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд, відповідно до статті 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Отже, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги є такими, що не підлягають задоволенню.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат у справі, суд враховує, що особі, що не є суб'єктом владних повноважень у разі відмови у задоволені позову - судовий збір поверненню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 9, 77, 139, 243, 243-246 КАС України, суд -
В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , ІПН НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у Запорізькій області (69107, м. Запоріжжя, пр. Соборний, буд. 166, код ЄДРПОУ ВП 44118663) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення відмовити.
Розподіл судових витрат не здійснюється.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя І.В. Батрак