03 липня 2025 року Справа № 280/2981/25 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Татаринова Д.В., розглянув за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (36014, м. Полтава, вул. Гоголя, 34; ЄДРПОУ: 13967927) про скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії, -
До Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (далі - відповідач), в якій позивач (з урахуванням уточненої позовної заяви) просить суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області № 083950024585 від 28 березня 2025 року щодо відмови врахувати до страхового стажу період роботи з 20 жовтня 1987 року по 06 серпня 1997 року;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області зарахувати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) до страхового стажу період роботи з 20 жовтня 1987 року по 06 серпня 1997 року відповідно до записів трудової книжки НОМЕР_2 від 15 липня 1980 року, перерахувати пенсію з 24 лютого 2025 року та виплатити з урахуванням раніше виплачених сум.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що у другій половині лютого 2025 року звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області із заявою про призначення пенсії по інвалідності, яка з урахуванням принципу екстериторіальності розглянута Головним управлінням Пенсійного фонду України в Полтавській області. Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області позивачу призначено пенсію. Однак, рішенням відповідача від 28 березня 2025 року №083950024585, прийнятого на заміну рішенню від 24 лютого 2025 року, позивачу відмовлено у призначені пенсії по інвалідності у зв'язку із відсутністю необхідного страхового стажу, зокрема, до страхового стажу позивача не зараховано період роботи з 20 жовтня 1987 року по 06 серпня 1997 року, оскільки печатка, якою завірено запис про звільнення нечитабельна. Позивач вважає таке рішення протиправним, адже належним доказом наявності у неї страхового стажу є копія трудової книжки, надана нею разом із заявою про призначення пенсії, а відповідальність за внесення даних до трудової книжки, покладається на роботодавця, а не працівника. З огляду на вказане, позов просить задовольнити.
Ухвалою судді від 21 квітня 2025 року позовну заяву залишено без руху у зв'язку із її невідповідністю вимогам статті 160-161 КАС України.
29 квітня 2025 року позивачем усунуто недоліки позовної заяви.
Ухвалою суду від 05 травня 2025 року відкрито провадження у справі, справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження та залучено у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача, - Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області. Сторонам повідомлено про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (у письмовому провадженні). Відповідачу запропоновано у 15-денний строк з дня отримання ухвали надати відзив на позовну заяву, а третій особі - пояснення.
Також, вказаною ухвалою судді від ГУ ПФУ в Полтавській області та ГУ ПФУ в Запорізькій області витребувані засвідчені належним чином копії матеріалів звернення із заявою про призначення пенсії по інвалідності та детальний розрахунок стажу позивача.
19 травня 2025 року представником третьої особи до суду через особистий кабінет в підсистемі «Електронний суд» разом із витребуваними документами надано пояснення по справі, у яких останній заперечує проти задоволення позову та вказує про відсутність у позивача необхідного страхового стажу, наявність якого з урахуванням положень статті 32 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» є обов'язковою умовою для призначення пенсії по інвалідності. В задоволенні позову просить суд відмовити.
20 травня 2025 року від представника відповідача на адресу суд надійшов відзив на позовну заяву, у якому останній заперечує проти задоволення позову з огляду на наступне. З урахуванням положень статей 30, 32 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» особи, яким установлено інвалідність, мають право на пенсію по інвалідності залежно від групи інвалідності та за наявності страхового стажу на час настання інвалідності або на день звернення за призначенням пенсії. Особи, визнані інвалідами (незалежно від групи) після досягнення пенсійного віку, передбаченого статті 26 Закону 1058, мають право на пенсію по інвалідності за наявності страхового стажу, зазначеного в абзаці першому частини 1 статті 26 Закону, тобто не менше 15 років. За результатами розгляду заяви позивача, доданих до неї документів, вже після прийняття рішення про призначення пенсії по інвалідності, до страхового стажу позивача відповідачем не зараховано період роботи з 20 жовтня 1987 року по 06 серпня 1997 року згідно записів трудової книжки НОМЕР_3 від 15 липня 1980 року, оскільки печатка якою завірено запис про звільнення нечитабельна. На підставі вищевикладеного, підстави для здійснення призначення пенсії по інвалідності з 24 лютого 2024 року з врахуванням статті 32 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» в Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області відсутні, що і слугувало підставою для прийняття рішення на заміну рішенню про призначення пенсії по інвалідності. Враховуючи вищезазначене, задоволенні позову просить відмовити.
Розглянувши матеріали та з'ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, судом встановлено наступне.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є особою, якій встановлена інвалідність ІІІ групи.
24 лютого 2025 року позивач звернувся до органів пенсійного фонду із заявою про призначення пенсії по інвалідності згідно частини 1 статті 32 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», як особі, яка досягла пенсійного віку, передбаченого статтею 26 вказаного закону.
З урахуванням принципу вищезазначена заява з урахуванням принципу екстериторіальності передана на розгляд до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області.
Рішенням органу пенсійного фонду від № 083950024585 позивачу призначено пенсію по інвалідності (шифр та код пенсії № 431) у розмірі 2 725,00 грн. Копія вказаного рішення надана до суду третьою особою разом із поясненнями.
28 березня 2025 року Головним управлінням Пенсійного фонду України в Полтавській області прийнято рішення про відмову у призначенні позивачу пенсії по інвалідності на заміну рішення від 24 лютого 2025 року у зв'язку із відсутністю необхідного страхового стажу.
Згідно вказаного рішення, до страхового стажу позивача, зокрема, не зараховано період роботи з 20 жовтня 1987 року по 06 серпня 1997 року згідно записів трудової книжки НОМЕР_4 від 15 липня 1980 року, оскільки печатка якою завірено запис про звільнення нечитабельна.
Страховий стаж позивача, після перегляду питання щодо призначення йому пенсії по інвалідності становить 14 років 02 місяці 19 днів.
Необхідний страховий стаж відповідно до статті 32 від Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» становить 15 років, в той час як страховий стаж позивача після перегляду документів становить 14 років 02 місяці 19 днів.
Позивач не погоджуючись із рішення відповідача про відмову у призначені пенсії по інвалідності, прийнятого на заміну рішенню про її призначення, а також не зарахуванні до його страхового стажу періоду роботи з 20 жовтня 1987 року по 06 серпня 1997 року, звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Згідно зі статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Призначення, виплата та перерахунок пенсій регулюється Законами України “Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року №1788-XII (далі - Закон №1788-XII), “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 листопада 2003 року №1058-IV (далі - Закон №1058-IV).
У силу пункту 1 частини першої статті 9 Закону України від 09 липня 2003 року №1058-IV в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати (...) пенсія по інвалідності.
Згідно з частиною першою статті 30 Закону №1058-IV пенсія по інвалідності призначається в разі настання інвалідності, що спричинила повну або часткову втрату працездатності за наявності страхового стажу, передбаченого статтею 32 цього Закону.
За змістом частини першої статті 32 Закону №1058-IV особи, яким установлено інвалідність після досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону, мають право на пенсію по інвалідності за наявності страхового стажу, зазначеного в абзаці першому частини першої статті 26 цього Закону (15 років).
Відповідно до статті 56 Закону №1788-XII до стажу зараховується до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
За приписами статті 62 Закону №1788-XII основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до частини 4 статті 24 Закону №1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
За період до 1 січня 2004 обчислення трудового стажу здійснювалося згідно зі статтями 56-63 Закону №1788-XII.
Відповідно до пункту 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин; далі - Порядок №637), основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка.
За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
За змістом пункту 3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
З вищевикладеного вбачається, що основним документом, що підтверджує стаж особи ї її трудова книжка, із відповідними записами про місце та періоди роботи.
Частиною 1 статті 44 Закону №1058-IV передбачено, що звернення за призначенням (перерахунком) пенсії здійснюється шляхом подання в електронній або паперовій формі заяви та інших документів, необхідних для призначення (перерахунку) пенсії, до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженої особи застрахованою особою особисто або через законного представника недієздатної особи, особи, дієздатність якої обмежена, малолітньої або неповнолітньої особи. Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії визначається правлінням Пенсійного фонду за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері соціального захисту населення.
Пунктом 1.8 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року №22-1 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 07 липня 2014 року №13-1), зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за №1566/11846 (далі - Порядок №22-1, у редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин) визначено, що днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття органом, що призначає пенсію, відповідної заяви.
Якщо заява про призначення пенсії подається через вебпортал або засобами Порталу Дія днем звернення за призначенням пенсії вважається дата реєстрації на вебпорталі або засобами Порталу Дія заяви разом зі сканованими копіями документів, які відповідають оригіналам документів та придатні для сприйняття їх змісту (мають містити чітке зображення повного складу тексту документа та його реквізитів).
Якщо заява пересилається поштою (у випадках, передбачених абзацами четвертим та п'ятим пункту 1.1 цього розділу цього Порядку), днем звернення за пенсією вважається дата, що зазначена на поштовому штемпелі місця відправлення заяви.
Відповідно до пункту 2.2 Порядку №22-1 до заяви про призначання пенсії по інвалідності додаються документи, перелічені в підпунктах 1-4 пункту 2.1 цього розділу.
У силу підпункту 2 пункту 2.1 Порядку №22-1 до заяви про призначення пенсії додаються документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 (далі - Порядок підтвердження наявного стажу роботи). За періоди роботи після впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування (далі - персоніфікований облік) орган, що призначає пенсію, додає індивідуальні відомості про застраховану особу з реєстру застрахованих осіб за формою згідно з додатком 4 до Положення про реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 18 червня 2014 року № 10-1, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 08 липня 2014 року за № 785/25562 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 27 березня 2018 року № 8-1) (далі - Положення), а у разі необхідності - за формою згідно з додатком 3 до Положення (далі - індивідуальні відомості про застраховану особу).
Як встановлено судом під час розгляду справи, до заяви про призначення пенсії по інвалідності позивачем, зокрема, додано копію трудової книжки серії НОМЕР_5 від 15 липня 1980 року, згідно записів 13-17 якої позивач у період з 20 жовтня 1987 року по 06 серпня 1997 року працював на посаді у складально-монтажній ділянці регулювальником радіоелектронної апаратури та приладів п'ятого розряду, монтера третього розряду.
Суд зазначає, що на час початку заповнення належної позивачу трудової НОМЕР_5 від 15 липня 1980 року була чинною Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях, затверджена постановою Державного Комітету СРСР з праці та соціальних питань від 20 червня 1974 року №162 (далі - Інструкція №162).
Підпунктом 2.2. пункту 2 Інструкції №162 передбачалося, що заповнення трудової книжки вперше проводиться адміністрацією підприємства в присутності працівника не пізніше тижневого строку з дня прийому на роботу.
Пунктом 2.3 Інструкції № 162 визначено, що всі записи у трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, також по нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Записи виконуються акуратно, кульковою або з пером ручкою, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів.
Згідно з підпунктами 2.10 та 2.11. пункту 2 Інструкції №162 відомості про працівника записуються на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки. Прізвище, ім'я та по батькові (повністю, без скорочення або заміни імені та по батькові ініціалами) і дата народження вказуються на підставі паспорта або свідоцтва про народження. Освіта - середня, середня спеціальна і вища - вказується тільки на підставі документів (атестата, посвідчення, диплома). Запис про незакінчену середню або незакінчену вищу освіті також може бути проведена лише на підставі відповідних документів (студентського квитка, залікової книжки, довідки навчального закладу і т. п.). Професія або спеціальність записується у трудовій книжці на підстав документа про освіту або іншого належним чином оформленого документа. Після зазначення дати заповнення трудової книжки працівник своїм підписом завіряє правильність внесених відомостей. Першу сторінку (титульний аркуш) трудової книжки підписує особа, відповідальна за видачу трудових книжок, і після того ставиться печатка підприємства (або печатка відділу кадрів), на якому вперше заповнювалася трудова книжка.
Пунктом 2.12 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженого спільним наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України та Міністерства соціального захисту населення № 58 від 29 липня 1993 року, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України № 17 серпня 1993 року за № 110, передбачено, що після зазначення дати заповнення трудової книжки працівник своїм підписом завіряє правильність внесених відомостей. Першу сторінку (титульний аркуш) трудової книжки підписує особа, відповідальна за видачу трудових книжок, і після цього ставиться печатка підприємства (або печатка відділу кадрів), на якому вперше заповнювалася трудова книжка.
Згідно пункту 2.14 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, у графі 3 розділу "Відомості про роботу" як заголовок пишеться повне найменування підприємства.
Під цим заголовком у графі 1 ставиться порядковий номер запису, що вноситься, у графі 2 зазначається дата прийняття на роботу.
У графі 3 пишеться: "Прийнятий або призначений до такого-то цеху, відділу, підрозділу, на дільницю, виробництво" із зазначенням його конкретного найменування, а також роботи, професії або посади і присвоєного розряду. Записи про найменування роботи, професії або посади на яку прийнятий працівник, виконуються для робітників та службовців відповідно до найменування професій і посад, зазначених у "Класифікаторі професій. Якщо працівник має право на пенсію за віком на пільгових умовах, запис у трудовій книжці робиться на підставі наказу, виданого за результатами атестації робочих місць, і має відповідати найменуванню Списків виробництв, робіт, професій, посад і показників, що мають право на пільгове пенсійне забезпечення.
Відповідно до пункту 1 постанови Ради Міністрів СССР та ВЦСПС від 06 вересня 1973 року №656 “Про трудові книжки робітників та службовців» встановлено, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робочих та державних службовців, кооперативних і громадських підприємств, установ та організацій, що пропрацювали більше 5 днів, в тому числі на сезонних та тимчасових роботах, а також на позаштатних працівників при умові, що вони підлягають державному соціальному страхуванню.
Пунктом 13 вказаної постанови “Про трудові книжки робітників та службовців» при звільненні робітника або службовця всі записи про роботу, нагородження та подяки, занесені до трудової книжки за час роботи на даному підприємстві, в установі, підприємстві засвідчуються підписом керівника або спеціально уповноваженої особи та печаткою.
При цьому, відповідно до пункту 18 вказано постанови відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання та видачу несуть спеціально уповноважені особи, що призначені наказом керівника підприємства, установи, організації.
З 29 липня 1993 року порядок ведення трудових книжок регулюється Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженою наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року №58 (далі - Інструкція №58), яка містить аналогічні вимоги щодо внесення записів до трудових книжок, що й Інструкція №162.
Відповідно до пункту 1 Інструкції №58 трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації (далі - підприємство) усіх форм власності або у фізичної особи понад п'ять днів, у тому числі осіб, які є співвласниками (власниками) підприємств, селянських (фермерських) господарств, сезонних і тимчасових працівників, а також позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.
Разом з тим, у силу пункту 2.6. Інструкції №58 у разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також про нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис. Власник або уповноважений ним орган за новим місцем роботи зобов'язаний надати працівнику в цьому необхідну допомогу.
Згідно з абзацом 2 пункту 6.1 Інструкції №58 у разі невірного первинного заповнення трудової книжки або вкладиша до неї, а також псування їх бланків внаслідок недбалого зберігання, вартість зіпсованих бланків сплачується підприємством.
З приписів порядку ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях, що визначався Інструкцією, затвердженою постановою Державного Комітету СРСР з праці та соціальних питань від 20 червня 1974 року №162 та Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої спільним наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року №58 вбачається, що заповнення трудової книжки здійснюється роботодавцем, а не працівником. Отже, відповідальним за заповнення трудової книжки вперше, в тому числі і внесення до неї записів про роботу та проставлення на таких записах печаток, є підприємство роботодавець, а відтак відсутня вина позивача в тому, що трудову книжку роботодавцем оформлено із порушенням.
Судом встановлено, що в трудовій книжці позивача НОМЕР_5 від 15 липня 1980 року, копія якої наявна в матеріалах справи, в розділі Відомості про роботу чітко по хронології відображено місце та роботу, яку виконував позивач, наявні номери та дати наказів, на підставі яких роботодавцем внесено відповідні записи в трудову книжку, містяться підписи відповідальних осіб та печатка підприємства (печатка є не розбірливою).
Суд зазначає, що позивач не може нести негативні наслідки у зв'язку із неправильним заповненням роботодавцем трудової книжки, як-то проставлення розбірливої (нечитабельної) печатки.
Наведене в частині покладення на роботодавця відповідальності за неправильне заповнення трудової книжки працівника узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеній у постанові № 687/975/17 від 21 лютого 2018 року, висновок якого суд враховує при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин (частина 5 статті 242 КАС України).
Окрім того, Верховний Суд у постанові від 11 листопада 2020 року у справі №677/831/17 зазначив, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.
Суд звертає увагу, що підставою для призначення пенсії є наявність страхового стажу необхідного розміру, а не дотримання формальних вимог при заповненні трудової книжки. Пенсійний орган не врахував, що не всі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.
Зазначений висновок викладено в постанові Верховного Суду від 06 березня 2018 року по справі № 754/14898/15-а.
Таким чином, формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.
Аналогічна позиція була висловлена Верховним Судом у постанові від 25 квітня 2019 року у справі №593/283/17.
Окрім того, суд вважає за необхідне зазначити, що згідно з статтею 62 Закону №1788 та підпункту 4 пункту 4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1, при прийманні документів орган, що призначає пенсію: 1) перевіряє правильність оформлення заяви, відповідність викладених у ній відомостей про особу даним паспорта та документам про стаж; 2) перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів; 3) перевіряє копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності).
Орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі.
Відповідну постанову по справі № 638/18467/15-а Верховний Суд прийняв 30 вересня 2019 року.
Однак, як встановлено судом, відповідачем не здійснено жодних дій, спрямованих на отримання відомостей, додаткових документів, на підставі яких можна було б додатково підтвердити спірний стаж позивача.
У зв'язку із чим, суд дійшов висновку, що неврахування відповідачем під час вирішення питання про призначення позивачу пенсії по інвалідності відомостей про роботу у період з 20 жовтня 1987 року по 06 серпня 1997 року носить формальний характер і не відповідає вимогам пенсійного законодавства, відповідачем не було забезпечено розгляду наданої позивачем заяви про призначення пенсії по інвалідності, під час її повторного розгляду, шляхом всебічного, повного та об'єктивного розгляду всіх поданих документів, у зв'язку з чим суд вважає, що з метою ефективного захисту прав позивача вказаний період роботи підлягає зарахуванню до його страхового стажу.
Зарахування відповідного періоду роботи до страхового стажу позивача, а також перерахунок пенсії по інвалідності, з урахуванням рішення про призначення позивачу пенсії по інвалідності від 24 лютого 2025 року та яке є чинним, з огляду на скасування судом рішення, прийнятого йому на заміну, забезпечить ефективний спосіб захисту прав позивача.
Вимоги позивача щодо зобов'язання відповідача здійснити виплату перерахованої пенсії по інвалідності задоволенню не підлягають, оскільки виплата пенсії з урахуванням Положень Порядку № 22-1 здійснюється органом пенсійного фонду за місцем проживання пенсіонера, в даному випадку Головним управлінням Пенсійного фонду України в Запорізькій області, яке позивачем у якості відповідача 2 по справі не визначене. В той же час, з урахуванням положень Порядку №22-1 після здійснення зарахування спірного періоду роботи матеріали звернення позивача будуть повернуті до органу пенсійного фонду за місцем проживання пенсіонера (Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області) для здійснення виплати позивачу перерахованої пенсії по інвалідності.
За приписами частини 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно із частинами 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд, відповідно до статті 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Отже, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги є такими, що підлягають частковому задоволенню.
Суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі (частина 1 статті 143 КАС України).
Згідно із частиною 3 статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
У зв'язку із частковим задоволенням позовних вимог, суд вважає за необхідне стягнути на користь позивача документально підтверджені судові витрати по сплаті судового збору у сумі 1211.20 грн. за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ПФУ в Полтавській області.
Керуючись статтями 9, 139, 242-246 КАС України, суд -
Позовну заяву ОСОБА_1 задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області № 083950024585 від 28 березня 2025 року про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії на заміну рішення від 24 лютого 2025 року.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області зарахувати ОСОБА_1 до його страхового стажу період роботи з 20 жовтня 1987 року по 06 серпня 1997 року відповідно до записів трудової книжки НОМЕР_6 від 15 липня 1980 року, у зв'язку із чим здійснити перерахунок пенсії по інвалідності, призначеної з з 24 лютого 2025 року, з дати її призначення.
В задоволенні решти позовних відмовити.
Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 суму судового збору у розмірі 1211,20 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення виготовлено в повному обсязі та підписано 03 липня 2025 року.
Суддя Д.В. Татаринов