Справа № 766/2018/20
н/п 2/766/292/25
02 червня 2025 року Херсонський міський суд Херсонської області у складі:
головуючого судді: Майдан С.І.,
за участю секретаря: Кирпиченко І.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Херсоні за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про витребування майна від добросовісного набувача та виселення,
встановив:
Позивачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулися до суду з вказаним позовом. Вимоги обґрунтували тим, що згідно договору купівлі-продажу від 03.03.2003 року, посвідченого приватним нотаріусом Херсонського міського нотаріального округу Воєводіною І.М. за реєстровим №1402, ОСОБА_1 та ОСОБА_5 , який був чоловіком та батьком позивачів, на праві спільної сумісної власності належала квартира АДРЕСА_1 . ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 помер. У зв'язку з чим відкрилася спадщина на належну йому частку вказаної квартири. ОСОБА_1 у встановлений законом строк відмовилася від спадщини на користь їхньої доньки ОСОБА_2 , позивачки у справі. У встановлений законом строк ОСОБА_2 звернулася до Першої Херсонської нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини. Однак у видачі свідоцтва про право на спадщину після смерті батька було відмовлено у зв'язку з тим, що ухвалою Суворовського районного суду м.Херсона від 26.06.2003 року визнано мирову угоду, укладену сторонами в цивільній справі за позовом ОСОБА_6 та ОСОБА_7 до ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_8 про стягнення боргу за договором позики, відповідно до умов якої за ОСОБА_7 визнано право власності на вказану квартиру в рахунок погашення ОСОБА_5 та ОСОБА_1 майнових претензій щодо стягнення 10000 грн. ОСОБА_1 та її чоловік ніяких грошових коштів від невідомих ОСОБА_6 та ОСОБА_7 не отримували, про постановлення вказаної ухвали ОСОБА_1 стало відомо після смерті чоловіка. Ухвалою апеляційного суду Херсонської області від 17.03.2015 року ухвалу про укладення мирної угоди було скасовано. Ухвалою Суворовського районного суду м.Херсона від 08.12.2014 року позов залишено без розгляду. 19.07.2014 року між ОСОБА_7 та ОСОБА_3 був укладений договір купівлі-продажу квартири, який рішенням Дніпровського районного суду м.Херсона від 12.01.2016 року визнано удаваним договір купівлі-продажу квартири. У зв'язку з чим, позивачі звернулися до суду з позовом до ОСОБА_7 , ОСОБА_3 про витребування майна, виселення та визначення права власності на вказану квартиру. Рішенням Херсонського міського суду Херсонської області від 07 травня 2019 року, залишеним без змін постановою Херсонського апеляційного суду від 19.11.2019 року, за цивільною справою №666/2983/15 позов задоволено, витребувано від ОСОБА_3 спірну квартиру та виселено її з вказаної квартири; визнано за ОСОБА_1 право власності на частину вказаної квартири; визнано за ОСОБА_2 право власності в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_5 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , на частину вказаної квартири. Проте, незважаючи на наявність у цивільній справі №666/2983/15 заборони у вигляді накладеного арешту на квартиру на підставі ухвали Дніпровського районного суду м.Херсона від 18.09.2015 року, судових спорів щодо нерухомості, про які достовірно знала ОСОБА_3 , остання незаконно розпорядилася квартирою, подарувавши її ОСОБА_9 , який в свою чергу також здійснив відчуження квартири ОСОБА_4 . Між позивачами та ОСОБА_4 не існувало та не існує жодних юридичних відносин. Таким чином, враховуючи, що спірна квартира вибула з володіння позивачів не по їхній волі, оскільки ОСОБА_3 та ОСОБА_9 не мали права її відчужувати, тому позивачі звернулися з даним позовом та просять витребувати від ОСОБА_4 на свою користь квартиру АДРЕСА_1 ; виселити ОСОБА_4 зі спірної квартири; стягнути з відповідачів на свою користь понесені судові витрати у загальному розмірі 3181,60 грн, а саме судовий збір в розмірі 1681,60 грн та витрати на правничу допомогу в розмірі 1500 грн.
Ухвалою суду від 07.02.2020 року в забезпечення позову накладено арешт на квартиру АДРЕСА_1 , та перебуває у власності ОСОБА_4 .
Ухвалою від 31.03.2020 року відкрито провадження у справі та розгляд справи призначено за правилами загального провадження до підготовчого судового засідання.
Ухвалою суду від 21.12.2020 року закрито підготовче засідання та призначено справу до судового розгляду.
Ухвалою суду від 07.06.2021 року витребувано докази.
Ухвалою суду від 30.09.2021 року витребувано докази.
Ухвалою суду від 01.11.2021 року зупинено провадження у справі до встановлення правонаступників відповідача за справою ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Ухвалою від 10.02.2022 року поновлено провадження у справі.
Ухвалою суду від 24.09.2024 року за клопотанням ОСОБА_10 виключено ОСОБА_9 з числа третіх осіб, який не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору.
Ухвалою суду від 02.06.2025 року ухвалено провести заочний розгляд справи та ухвалити заочне рішення.
Представник позивачів ОСОБА_10 в судовому засіданні позовні вимоги підтримала, просила їх задовольнити. В останнє судове засідання не з'явилася, надала до суду заяву про розгляд справи у її відсутність та відсутність позивачів, позовні вимоги підтримала в повному обсязі, просила їх задовольнити. Надала згоду на ухвалення заочного рішення.
Відповідач ОСОБА_3 та представник відповідача ОСОБА_11 в судове засідання не з'явилися про розгляд справи повідомлені у встановленому законом порядку, причини неявки суду не повідомили, відзиву на позовну заяву не надавали.
Відповідач ОСОБА_4 в судове засідання не з'явилася, про розгляд справи повідомлена у встановленому законом порядку, причини неявки суду не повідомила, відзиву на позовну заяву не надавала.
Зі згоди представника позивача суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст.280 ЦПК України.
Дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступних висновків.
Згідно із статтями 12, 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.
Відповідно до вимог статей 76-79 ЦПК України доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір. Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.
Судом встановлено, що згідно договору дарування квартири від 19.07.2014 року, посвідченого приватним нотаріусом Херсонського міського нотаріального округу Маковецькою О.А., ОСОБА_7 подарував ОСОБА_3 однокімнатну квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 31,1 кв.м., житловою площею - 15,1 кв.м.
Право власності на вказану квартиру зареєстровано за ОСОБА_3 19.07.2014 року, що підтверджується Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №24471394 від 19.07.2014 року.
Рішенням Херсонського міського суду Херсонської області від 07 травня 2019 року позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_7 про витребування майна, виселення та визнання права власності задоволено. Витребувано від ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 , ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_1 ; виселено ОСОБА_3 з вказаної квартири; визнано за ОСОБА_1 право власності на частину вказаної квартири; визнано за ОСОБА_2 право власності в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_5 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , на частину вказаної квартири. Рішення набрало законної сили 19.11.2019 року.
Вказаним рішенням встановлено, що згідно договору купівлі-продажу від 03.03.2003 року, посвідченого приватним нотаріусом Херсонського міського нотаріального округу Воєводіною І.М., власниками квартири АДРЕСА_1 є ОСОБА_5 та ОСОБА_1 , що також підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно Херсонського державного бюро технічної інвентаризації від 27.03.2003 року.
Згідно актового запису про смерть №437, складеного 06.06.2014 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Дніпровського районного управління юстиції у м.Херсоні, ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Зі спадкової справи №440/14, заведеної 31.07.2014 року Першою Херсонською державною нотаріальною конторою щодо майна ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , судом встановлено, що із заявою про прийняття спадщини звернулась ОСОБА_2 донька спадкодавця. ОСОБА_1 , дружина спадкодавця, відповідно до її заяви відмовилась від належної їй частини спадкового майна на користь доньки ОСОБА_2 . Свідоцтво про на спадщину за законом не видавалось у зв'язку з відсутністю правовстановлюючих документів. В матеріалах спадкової справи мається ухвала Суворовського районного суду м.Херсона №2-1686/03 від 26.06.2003 року про визнання мирової угоди та закриття провадження у справі за позовом ОСОБА_6 та ОСОБА_7 до ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_8 про стягнення боргу за договором позики та визнання права власності на спірну квартиру за ОСОБА_7 .
Ухвалою Апеляційного суду Херсонської області від 17.03.2015 року ухвалу Суворовського районного суду м.Херсона від 26.06.2003 року скасовано, справу №668/11802/14-ц направлено для продовження розгляду. Зокрема, ухвалою встановлено, що за діючим в Україні законодавством можливість переходу права власності на нерухоме майно через укладення мирової угоди не передбачена.
Ухвалою Суворовського районного суду м.Херсона від 07.09.2015 року позовну заяву ОСОБА_6 та ОСОБА_7 до ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_8 про стягнення боргу повернуто позивачу. Ухвала набула чинності 12.10.2015 року.
Рішенням Дніпровського районного суду м.Херсона від 12.01.2016 року по справі №666/4971/15-ц визнано договір дарування квартири АДРЕСА_1 , укладений 19.07.2014 року між ОСОБА_7 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Херсонського міського нотаріального округу Маковецькою О.А., і зареєстрований в реєстрі за №4150 удаваним правочином. Визнано, що відносини 19.07.2014 року між ОСОБА_7 та ОСОБА_3 регулюються правилами щодо правочину договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , укладеного між ОСОБА_7 та ОСОБА_3 , за ціною 217200 грн., що на час укладення згідно домовленості сторін еквівалентно 18100 доларів США, який ними вчинено насправді. Рішення набуло чинності.
Згідно відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна станом на 17.01.2017 року право власності на квартиру АДРЕСА_1 належить ОСОБА_3 на підставі договору дарування, посвідченого приватним нотаріусом Херсонського міського нотаріального округу Маковецькою О.А. 19.07.2014 року.
Так, позивачами доведений той факт, що 1/2 частина спірної квартира належала на праві власності ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 03.03.2003 року, а інша 1/2 частина спірної квартира належала на праві власності ОСОБА_5 , на підставі цього ж договору купівлі-продажу, проте останній помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , а його майно успадкувала його донька ОСОБА_2 , звернувшись у встановленому законом порядку із заявою про прийняття спадщини, проте через відсутність правовстановлюючих документів на це майно свідоцтво про право на спадщину за законом їй не видано.
Судом винесені рішення за цивільною справою №666/2983/15 встановлено, що спірна квартира вибула з володіння поза волею власників, іншим шляхом, оскільки за змістом ч.1 ст.388 ЦК України майно, яке вибуло з володіння власника на підставі рішення суду, ухваленого щодо цього майна, але в подальшому скасованого, вважається таким, що вибуло з володіння власника поза його волею. Відповідач ОСОБА_3 є добросовісним набувачем зазначеної квартири за оплатним договором, у розумінні ст.388 ч.1 ЦК України, а тому квартира повинна бути витребувана від неї.
Постановою Херсонського апеляційного суду від 19.11.2019 року рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 07.05.2019 року залишено без змін.
Постановою Верховного Суду від 24.09.2020 року рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 07 травня 2019 року та постанову Херсонського апеляційного суду від 19 листопада 2019 року залишено без змін.
Спірна квартира вибула з володіння власників на підставі судового рішення, ухваленого щодо цього майна, яке надалі було скасоване.
Незважаючи на арешт, накладений на спірну квартиру на підставі ухвали Дніпровського районного суду м.Херсона від 18.09.2015 року, обізнаність про наявність права власності на спірну квартиру, ОСОБА_3 всупереч забороні здійснила подальше незаконне відчуження, на підставі договору дарування від 27.05.2017 року, посвідченого приватним нотаріусом Херсонського міського нотаріального округу Волкодав В.Г. за реєстровим №2554, подарувала спірну квартиру своєму батькові ОСОБА_9 . ОСОБА_9 у свою чергу 30.05.2017 року продав спірну квартиру ОСОБА_4 , відповідно до договору купівлі-продажу від 30.05.2017 року. посвідченого Другою Херсонською державною нотаріальною конторою за реєстровим №1-854, що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна №197645841 від 25.01.2020 року.
Зі спадкової справи №654/21 щодо майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_9 вбачається, що ОСОБА_3 прийняла спадщину після смерті батька та отримала свідоцтво про право на спадщину за заповітом.
В теперішній час власником квартири, на підставі договору купівлі-продажу від 30.05.2017 року, посвідченого Другою Херсонською державною нотаріальною конторою за реєстровим №1-854, є ОСОБА_4 .
Жодних правових підстав у ОСОБА_3 , ОСОБА_9 та ОСОБА_4 на набуття права власності на квартиру не було, оскільки вони не були правомочними особами для розпорядження спірною квартирою, яка на той час вже була предметом судового спору, щодо якої існував арешт та скасовано правовстановлююче рішення, на підставі якого було сформовано їхні реєстраційні дії.
Рішенням Херсонського міського суду Херсонської області від 07 травня 2019 року, яке постановою Херсонського апеляційного суду від 19 листопада 2019 року та постановою Верховного Суду від 24.09.2020 року 2019 року залишено без змін, витребувано від ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 , ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_1 ; виселено ОСОБА_3 з вказаної квартири; визнано за ОСОБА_1 право власності на частину вказаної квартири; визнано за ОСОБА_2 право власності в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_5 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , на частину вказаної квартири.
Відповідно до статей 317 і 319 ЦК України саме власнику належить право розпоряджатися своїм майном за власною волею.
За приписами статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.
Відповідно до статті 330 ЦК України якщо майно відчужене особою, яка не мала на це право, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.
Захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред'явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 ЦК України.
Відповідно до положень статті 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Згідно з приписами частини першої статті 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно:
1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння;
2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння;
3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
У постанові від 05 квітня 2022 року у справі №205/4477/17 Верховний Суд дійшов висновку, що право власника згідно з частиною першою на витребування майна від добросовісного набувача пов'язане з тим, в який спосіб майно вибуло з його володіння. Коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування майна від добросовісного набувача, є вичерпним. Й однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом (пункт 3 частини першої статті 388 ЦК України).
Виходячи з положень зазначених статей, право витребувати майно з чужого незаконного володіння має тільки власник цього майна.
Захист порушених прав особи, яка вважає себе власником майна, але не володіє ним, можливий шляхом пред'явлення віндикаційного позову до особи, яка незаконно володіє цим майном (у разі відсутності між ними зобов'язально-правових відносин), якщо для цього існують підстави, передбачені статтею 388 ЦК України, які дають право витребувати майно, зокрема в добросовісного набувача.
При цьому право на витребування майна з чужого володіння не потребує визнання недійсними правочинів, за якими майно вибуло від законного власника, воно лише обмежене добросовісністю набувача і зберігається за власником за умови, якщо майно вибуває з володіння власника поза його волею, що й повинно бути доведено в суді.
Зокрема, Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що власник з дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача (постанова Великої палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року в справі № 359/3373/16, провадження № 14- 2цс21). При цьому для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не вважається ефективним способом захисту права власника, адже задоволення такої вимоги не призвело б до відновлення володіння відповідною земельною ділянкою.
Судом встановлено, що спірна квартира вибула з володіння ОСОБА_1 та ОСОБА_1 не по їхній волі, оскільки квартира була вилучена з їхнього володіння на підставі судового рішення, що скасоване в подальшому, відчуження відбувалося всупереч накладеному арешту.
Відповідач ОСОБА_4 не є добросовісним набувачем у розумінні закону, оскільки на момент придбання нерухомості обтяження та спори були відкрито зафіксовані, що свідчить про її обізнаність або про недбале ставлення до перевірки юридичної «чистоти» набутого об'єкта.
Таким чином, на підставі наведеного, суд приходить до переконання, що квартира вибула з володіння позивачів не по їхній волі; відповідачі не мали права на відчуження; відповідачка ОСОБА_4 набула квартиру внаслідок ланцюга нікчемних (недійсних) правочинів.
Таким чином, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об'єктивно наявні у справі докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності, з'ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням того, що відповідно до ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, суд приходить до переконливого висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 підлягають до задоволення.
На підставі ст.141 ЦПК України з відповідачів на користь позивача ОСОБА_1 необхідно стягнути сплачений нею судовий збір у сумі 1681,60 грн, по 840,80 грн з кожного відповідача.
Вирішуючи питання стосовно вимоги позивача про стягнення з відповідачів витрати на правничу допомогу в розмірі 1500 грн, суд враховує наступне.
Відповідно до ч.2 ст.137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Відповідно до ч.3 ст.137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
При стягненні витрат на правову допомогу слід враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (стаття 6 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність») або іншим фахівцем у галузі права незалежно від того, чи така особа брала участь у справі на підставі довіреності, чи відповідного договору. Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
На підтвердження обставин щодо оплати послуг по наданню правничої допомоги суду не надано таких доказів. За такого суд приходить до висновку, що в задоволенні заяви щодо стягнення з відповідачів витрат на правничу допомогу слід відмовити.
Керуючись ст.ст. 12, 13, 81, 133, 137, 141, 258, 259, 264-265, 268, 273, 280-282, 354 ЦПК України, суд
вирішив:
Позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про витребування майна від добросовісного набувача та виселення задовольнити.
Витребувати від ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 , ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_1 .
Виселити ОСОБА_4 з квартири АДРЕСА_1 .
Стягнути з ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати за сплату судового збору в розмірі 1681,60 грн, по 840,80 грн з кожного відповідача.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому ЦПК України. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Херсонського апеляційного суду в порядку ст. 355 ЦПК України.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Повний текст рішення суду виготовлений 11.06.2025 року.
Суддя: С.І. Майдан